Валентина Сень (Фенікс). Стара добра казка

Святкування Нового року, в одному з фешенебельних ресторанів, було в самому розпалі. Лилась приємна музика, миготіли яскраві вогники гірлянд, накладаючи різнобарвні відблиски на ялинкові прикраси. Веселий сміх, дзвін келихів, запах хвої, шоколаду і фруктів змішувався з приємними ароматами дорогих парфумів. Жінки у вишуканих вечірніх сукнях і коштовних прикрасах, чоловіки у стильних костюмах – звичайний дрес-код світської вечірки у сучасному вищому світі. Все нагадувало бал із якоїсь старої доброї казки, здавалось, що залишилась тільки мить до незвичайного дива…

Кілька гостей згуртувались і вели бесіду.

– Уявляєте, вчора моя семирічна донька вмовила мене подивитись із нею фільм, ще радянських часів – «Попелюшка» і була після нього в такому захваті, що її новорічне бажання тепер полягає в тому, щоб стати Попелюшкою і зустрітись із чарівницею, – з усмішкою розповідав високий брюнет в окулярах, по всьому видно успішний бізнесмен, – Я не розумію, як можна показувати дітям такі речі! Безглузді перетворення, абсолютно далекі від реальності…

Молода офіціантка, піднісши тацю з келихами, в яких грало прозорими бульбашками шампанське, мимоволі зацікавилась почутим.

– Це розвиває якусь хвору уяву у дитини! Примітивні нісенітниці, не інакше! – з запалом продовжував він, підбадьорений схвальними кивками співрозмовників, – Тільки годинник пробив північ – карета знову перетворилась на гарбуз, коні на мишей, кучер на щура, принцеса стала замазурою, а от кришталеві черевички залишились! Як так?! Чому вони теж не зникли?!

– Ви неуважно дивились картину!

Від несподіванки всі заціпеніли і перевели погляди на невелику постать дівчини в білому фартушку, а вона обурена такою оцінкою казки, сміливо продовжила:

– Для поїздки на бал дійсно все було начароване феєю і мало зникнути опівночі, а от черевички Попелюшці подарував хлопчик-паж в знак дружби, тому вони і залишились! І вся ця казкова історія викликає лише приємні емоції, а дітей навчає розумінню важливих цінностей добра і любові!

– Та хто ти така! Як ти смієш втручатись в розмову! – вигукнув, прийшовши до тями і червоніючи від люті розповідач, – Зараз же забирайся звідси! – додав вказуючи на двері.

– Взагалі я дитячий психолог, – спокійно вимовила захисниця казок.

– Та я тебе!..

– Не потрібно, я сама! – з усмішкою перервала вона такий випад, вручаючи тацю ошелешеній красуні, яка стояла поряд, – А на останок, процитую вам слова з тієї ж стрічки, – Ніяка посада і ніякі зв’язки не зроблять ніжку маленькою, душу доброю, а серце справедливим! Гарних свят! Прощавайте!

Дівчина повернулась і пішла, гордо залишаючи вищий зачерствілий світ, зриваючи на ходу фартушок і витягуючи шпильки із волосся. Воно впало золотим водоспадом на її плечі і спину, змінюючи образ офіціантки на загадкову, таємничу гостю, з під ніг якої лився кришталевий стукіт каблучків.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

 

---

---