Дина Хвостик (Діна Динамо). Уже йде 2 доба, як Тебе нема…
Уже йде 2 доба, як Тебе нема… Без Тебе невтямки, що треба спати. Я пішла до нашого саду, де росли троянди, осяяні брюхатим місяцем… наші троянди…
Я зламувала квітки, не переймаючись тим, що руки стали кольору ружі… нехай… Біль від шипів на мить приніс забуття. Лише на мить…
Я спам ҆яталася тільки тоді, як лишилась одна квіточка, вкрита росою, чи, мо, моїми слізьми… Зранку віднесу їх Тобі, розсиплю побіля Твого останнього прихистку, ні — ні, упорядочу, бо ж Ти любив порядок, а я, нехлюйка, хаос… Я розкажу Тобі, що я, як сновида, блукаю нічним подвір҆ ям і згадую нас, а ще те, що мені ніколи не відболить наше кохання і буде щороку розквітати трояндовим кущем у саду…
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015
На другу добу важко говорити про ніколи. Але написанно суперськи!
Ніжно так … дбайливо про слово …
зворушило і зачарувало *ROSE*