Леонід Ісаков (Сивий). Афганець
Антон ледве підняв голову з руля і глянув у якимсь дивом вціліле дзеркальце. На нього дивилося розпухле, з синіми гематомами, неголене лице, наскрізь вимазане в крові, що вже встигла запектися. Він поворушив руками і ногами, нібито ворушаться і спробував відкрити двері автомобіля. На диво, вони легко піддалися. Зі стогоном він вивалився в придорожню пилюку і, перекотившись на траву, непевно піднявся на ноги. Машина була розбита вщент, а капот в глибоких обіймах тримав дерево…
Сонце тільки піднялося над обрієм, «але роси нема»… — , відзначив Антон і це була перша усвідомлена думка, що промайнула в його голові. Там був суцільний шум, що відлунювався в повній пустоті…
Антон присів на узбіччя. Мозок і пам’ять поступово почали з’являтися в його зараз напрочуд круглій голові. Вчора був святий день, день який вже багато років, з тих пір як повернувся з Афгану, він проводив зі своїм найкращим другом, побратимом, який не повернувся, який залишився там назавжди. В цей день, з самого ранку, він виймав з портмоне маленьку збляклу фотографію «На довгу пам’ять», діставав свою стареньку гармошку, випивав гранчастий стакан горілки і втершись рукавом, починав співати, під власний акомпанемент, їх улюблені пісні. Співав, наливав горілку і знову співав. Співав весь день, співав до повної знемоги, до втрати свідомості, як від випитого, так і від напруги, яку спричиняли спогади, що хвилями накочувалися на нього разом з музикою. Що було потім він не пам’ятав, про це йому розказували вже односельці. Він мовчки вислуховував, пробачався і йшов геть. Більше не пив, до нового його святого дня.
Антон підвівся і хитаючись побрів до села. Сонце тільки піднялося над обрієм, було дуже рано і дуже, дуже тихо. Тільки шум в голові…
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015
(3 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
З Афгану повернувся і тут пощастило. Мабуть ще не всі сльози земні виплакав….