В Сумах вандалы разбили «гусарскую» мемориальную доску
Сегодня, 25 февраля, утром сумчане обнаружили, что вандалы разбили мемориальную гранитную доску с именами и светлыми образами легендарных офицеров Сумского гусарского полка: Якова Кульнева, Дениса Давыдова, Николая Раевского, Сергея Волконского и других.
По преданию, в доме, где она была установлена, на углу Соборной и переулка 9 Мая, в своё время, квартировались «сумцы-гусары удалые» .
Как прокомментировал данный варварский акт на своей страничке в Фейсбук известный сумской краевед Сергей Неговский «Это могла сделать только безбожная чернь, не уважающая культурное наследие нашего города.»
Редакция АТС безусловно присоединяется к этим словам.
Ранее мы писали » Вандалы повредили памятник Чехову»
(оценок ещё нет)
Загрузка...
Око за око.
Яке там око за око? Цю брехливу дошку сама влада повинна була давно зняти (без дозволу якої, до речі, вона була почеплена). Не зняла влада — зняла вулиця. Але історична справедливість у будь-якому випадку восторжествувала, хоч як той Неговський і не старався сумську історію сфальсифікувати.
Ще раз для редакції АТС, що загубилися між світом цєнностєй русскава міра та історичною істиною: на дошці була написана брехня!
Уважаемый «гість». То что Вы сообщили — это Ваше маленькое и очень субъективное мнение. У вандализма, как у любой грубой агрессии нет и не может быть оправданий, тем более мотиваций. Неужели Вам войны этой мало? Неужели Вам в мире заняться нечем?
Пане Касьяненко, а я ось із гість погоджуся. Коли Неговський і Ко проводили цю нахабну фальсифікацію сумської історії вони мабуть також спиралися на ідею про те, що історія — це лише «мнєніє» . Мені навіть видається, що це типовий погляд дилетантів і просто любителів історії на вимір минулого. Але є ще й наука історія, яка оперує поняттям «істинного знання» як метою історичного дослідження. Істинне знання добувається лише внаслідок роботи історика з автентичними джерелами. Під категорію «істинного» в принципі не може потрапити знання, яке ніяк не пов’язане з історичними джерелами. Знання як образ минулого — це завжди лише наслідок деякої причини на ймення «історичне джерело». У випадку з «гусарською» дошкою Неговського, інформація, що подана на ній — повна ТУФТА тому, що вона на 85 % не випливає ні з яких автентичних джерел. Це така собі групова фантазія, яка відображає бажання деяких членів клубу ім. Булатовича в сучасності, але не реалії минулого. Розглядаючи історію як лише «мнєніє», група Неговського наївно вважала, що може втюхати у свідомість сумської піпли яке завгодно минуле.
«Гусарська» дошка була встановлена незаконно, на ній написана неправда і міська влада про все це добре знала. Як Ви думаєте, чому це Мінаєв з Биковим не виконали свій професійний обов’язок і не прибрали її з того будинку відразу після того, як вона була встановлена?
Свою аргументацію проти тієї інформації, що подана на тій дошці я висловив десь через рік після її встановлення. Якщо не читали, прочитайте. Може ця аргументація видасться Вам переконливою:
///http://art64.blogspot.com/2013/08/36.html
Дошка-небезпроблемна. Факт відступу від історичих реалій-теж має місце. Але вирішувати проблему в такий спосіб- абсолютно невірно. Заради чого тоді був майдан? Похід за ЄВРОПЕЙСЬКИМИ цінностяти?
Після майдану до влади зайшли представники політичних сил, які підтримували майдан і ті ж цінності. І потрібно було знайти цивілізований підхід до влади і цивілізовано виправити ситуацію…
Це все дуже небезпечно і непередбачувано…Кожне місто дозволяє собі певні легенди і відступи.
Тоді наступним кроком повинно бути руйнування пам»ятника-символу на Воскресенській -«Сумка». Бо історики добре знають, що насправді тих трьох сумок з грошима ніхто не викопував…
І гансеновській русалці тоді треба відтяти голову , бо русалок точно не існувало…
Істричну істину доводити руйнацією, анонімно, по-варварськи не можна. Бо то -бумеренг…
Согласен с Сергеем Тихенко, Существует бездонная пропасть между научной дискуссией и вандализмом. Ни один из возведённых в последнюю тысячу лет памятников не является безусловным, а этот гусарский — так вообще самый безобидный. Это весьма похвальная попытка приобщить нашу окраину цивилизации к мировой культуре, частью которой несомненно является Денис Давыдов.
Против аргументации в ссылке, господин artyukh.никаких возражений не имею.
А вот против таких методов борьбы с оппонентами — категорически возражаю. Это уже крайняя точка перед пропастью, когда учёные объединяются с вандалами ради какой-то, пусть даже самой правдивой «правды»
Можливо, Касьяненко і є «окраіною» цивілізації, вірніше, просто «окраіною». В усякому разі до світової культури йому дуже далеко — варто було в свій час прочитати кілька його «вбросов» в «Панорамі», щоб в цьому переконатися.
Є з цього приводу мудре українське прислів’я, але вживати його не стану — сподіваюсь, всі зрозуміли, про що йдеться.
Про «окраіну» — дуже символічно. Саме так назву нашої країни інтерпретують представники «руССкого міра», саме вони стверджують, що без матушкі-Расєі тут ніяка цивілізація неможлива. До них належить екс-доктор, екс-контрабандист, а нині «провідний сумський краєзнавець і історик», палкий шанувальник «істєнной історії» і «коларадських стрічок» Нєговскій, що носиться зі своїм «Клубом Рабіновіча», як курка з першим яйцем. Не так давно сумчани могли бачити, як ще один «послєдоватєль руССкого міра» приводив на екскурсію до дошки своїх ідеологічних братів — якихось козачків у чорних черкесках. Чи не від «батька» Козіціна часом? Стояли, милувалися на «руССкіх гєроєв» на граніті. А може проводили рекогносцировку, як в свій час це робив Стрєлков-Гіркін в складі «руССкіх» православних делегацій.
І, як бачимо, з цієї ж компанії і Касьяненко. Мовляв до цивілізації нам ой як далеко, а ця дошка — єдине, що нас з нею пов’язувало. І , як можна прочитати тут, людина претендує на «свою» дошку, та ще й на звання «пророка у своїй вітчизні»…
Сначала учимся подписываться своим именем, когда иронизируем в адрес других.
Потом стараемся понять, что же они пишут, в частности, я говорил о Сумах как об окраине цивилизации, в том числе и в украинском контексте, потому что «не летят сюда сегодня самолёты и не очень даже едут поезда» О Сумах, а не об Украине.
И только потом пытаемся искать место Касьяненко на карте мировой цивилизации.
Ох, панове, як я вас розумію: недомовки, пересмикування, напізгоди, приглушені тони. І все для того, щоб стояти на своєму: може на тій дошці і брехня написана, але яка ж приємна для нашого вуха провінційного сумського росіянина така брехня. Звідсіля, проблема істини переводиться у план колективних цінностей. Все інше, що було у ваших коментарях, як на мене, це наслідок цієї тези.
Ну, а далі така позиція приводить до втрати ціннісних орієнтирів. Вандалізмом тоді стає ліквідація брехні (дошки), а незнищена брехня (тобто дошка, яка ще висить), навпаки, наділяється значенням позитивної цінності.
Я розумію, що виходячи із свого антираціонального інтересу (назвемо це так) ви зовсім по-іншому інтерпретуєте цю ситуацію: знищення дошки — результат лише ідеологічного протиборства. Так теж можна… бо ви вже це робите.
Щоб краще зрозуміти мою позицію, скажу ще одне. Сьогодні вранці на фейсбуці Неговський привітав мене з «перемогою». Моя відповідь була такою: «вітаю. переможцем я почував би себе тоді, коли б ви самі зняли ту брехливу дошку. а так… історична справедливість, звичайно, восторжествувала, але якимось таким неправильним і варварським способом. пропоную вам на місці розбитої дошки, яка лише фальсифікувала наше сумське минуле почепити іншу — правдиву, з таким приблизно написом: «на цьому місці міг бути будинок, у якому за легендою у жовтні 1804 року зустрічалися майбутні герої російсько-французької війни 1812 року майор сумського гусарського полку кульнєв і ротмістр білоруського гусарського полку давидов». це і буде та максимально правдива інформація, до якої ніякий «черв’як» від історії не прикопається. правда, гарантії, що і ця дошка не буде розбита вашими політичними супротивниками немає, але, принаймні, перед історією ви залишитеся чистенькими».
Це я до того, пане Тихенко, що не тільки ви за «легенди, які дозволяє собі кожне місто». Тільки тут ви трохи хитруєте, бо напис на тій «гусарській» дошці абсолютно антилегендарний. Якщо ще не забули, там чітко вказується, що саме в ЦЬОМУ будинку ЖИЛИ і далі прізвища чотирьох сумсько-охтирських гусар (навіть Волконського оголосили гусаром). Так що, якщо на новій дошці буде слово «легенда», то особисто я заспокоюся — бо це справді історична правда
Тут у Вас, господин, artyukh очень знаковый сталинский реликт мышления обозначился. Вы полагаете истину более ценной, чем пути, ведущие к её торжеству. Точно так же товарищ Сталин клал миллионы жизней в фундамент будущего торжества безусловно замечательной идеи коммунизма.
Вот тут у Вас и происходит смещение ценностных ориентиров. Цивилизованный демонтаж доски не вызвал бы никаких вопросов, кроме лёгкого сожаления от расставания с легендой.
А в данном случае такой вот наглый акт стал символом использования грубой физической силы в дискуссии, то есть, фактически, призывом к войне, к тому ужасу и хаосу, который напрочь лишает смысла любую научную или «идеологически-правильную» мотивацию случившегося.
Саме в цьому будинку, на вул. Соборній, 36 з1920 по 1931 роки жив засновник Сумського художнього музею Никанор Онацький (1875-1937), прикро що «руський мир» цього не знає, а може й не хоче знати. Там повинна бути бронзова дошка (а не натруна, цвинтарна), присвячена світлій пам’яті Никанора Онацького, якому в січні громадскість міста відзначила 140 років від дня народження. Згідна, з тим, що ці дошки, були якійсь самодіяльні, з неправдивою інформацією, але їм так захотілося, вшанувати пам’ять гусарів.
Я, между прочим, тоже в этом доме пару лет жил в детстве. Так вот если потом надумаете доску памятную вешать, так не надо меня там делить между идентичностями. Я — человек мира, который считает Сумы своей любимой и единственной родиной. Так и напишите.
На відміну від інших Онацький був видатною особистістю і дуже багато зробив для культури нашого міста, був продовжувачем кращих традицій українського мистецтва, першим професійним художником у нашому краї, поетом, фундатором художнього музею — «малого ермітажу», де представлено мистецтво світу, був носієм культури і мистецтва світу, дослідником українського, російського і західноєвропейського мистецтва, викладав майже в усіх учбових закладах міста і загинув як герой від палачів сталіністів у 1937 р. Слава Україні.
То есть памяти меня доску вешать сумчане не будут? =-O Ну вот, нет пророка в своём отечестве… *HELP*
Пані Надія абсолютно права. У нас, на жаль, дуже мало позитивних, патріотичних, національноспрямованих особистостей (маю на увазі м.Суми). Н.Онацький- якраз та особа, яку варто розкрити сумчанам і встановити бодай барельєф. Тим більше дійсно проживав, дійсно музей поруч створював…
я уже не говорю о том, что памятник гусара рядом с этим «легендарным» местом ставился сумскими властями исключительно для получения отката от всех участвующих в этом благородном деле, как и откаты со всех памятников, наводнивших город в незабываемую кадененцию шута минаева
так говорил Заратустра
Кому? %)
Пане Артюх, я вас безперечно поважаю. Як фахівця і людину з послідовними поглядами.
І бажання бути правдивим мені дуже імпонує, бо в цьому суспільстві багато брехні і нещирості.
Мене не влаштовує ФОРМА реалізації історико-краєзнавчої епопеї навколо дошки з сумним фіналом вандалізму.
Зараз, коли ми стоїмо перед серйозною загрозою краху проекту «Держава Україна» і вона не є тільки зовнішня, навпаки, внутрішня загроза не розпочати справжні реформи, не консолідувати суспільство є більш серйозною, невже зараз найактуальніший час до розбірок із-за дошки, де дійсно є проблема з коректністю історичних фактів?
Якщо це символ «руского міра», то будьте певні, вони собі знайдуть інший символ. Справа не в формі, а в змісті.
Політика-то мистецтво компромісів. А хто не хоче компромісів- той починає війну. Як Путін, приміром…
Це щодо Вашої тези проти напівтонів і іншого.
На жаль, В Сумах за моїми спостереженнями відсотків 20 населення явно дивляться в сторону Росії, ностальгують по СРСР. Що ми з ними зробимо- уб»ємо чи етапуємо? Рішуче і без напівтонів. Або що вони зроблять з нами за підтримки тієї ж Росії- теж уб»ють чи вишлють?
Отже нам потрібен компроміс, діалог і порозуміння. І відстоювання при цьому своїх ідей. Твердо і послідовно.
А дошки розбивати — то теж та ж нещирість. Бо нецивілізовано, незаконно і анонімно…
Нє, ну це Ви, пане Касьяненко, класно загнули: погляд на проблему з точки зору істини прирівняли до ідеології сталінізму. Що то — художник слова.
Ну, а тепер висновок із нашої розмови. Я вчергове переконався у силі колективної ідентичності. І коли в нашому житті рідко, але все таки складається чорно-біла ситуація, коли треба діяти за принципом «або- або», колективні цінності майже завжди перемагають істину. Ну так це ж типово. Так і повинно бути.
в буржуазной психологии «груптхинк» называется. Это когда «ну 20% / 85% / 100% не могут же быть совсем идиотами, шо-то значит в этом есть…»
Мне этот вывод, господин artyukh, кажется неправильным. Всё о чём я говорил — это призыв не быть агрессивным, а быть терпимым по отношению к таким же людям, но имеющим другое мнение по данному вопросу. Это основы христианской морали.
Что вовсе не означает отрицание горячей дискуссии с ними и последовательного отстаивания своих принципов.
Ну що, йдемо по новому колу? Але це вже востаннє.
Отже, як реагував пан Касьяненко, коли Неговський агресивно, обтерши ноги об відділ архітектури та міськвиконком (зрозуміло, що перед цією акцією він пєрєтьор вопрос із самим Чмирем), встановлював дошку з брехливою інформацією. Так як там реагував на це хамство пан Касьяненко? Ото ж бо.
Далі. Цю дошку місцева влада відразу зобов’язана була зняти, бо це йшло врозріз і з законом (встановлення дошки в обхід відділу архітектури порушувало цілу низку норм відповідного закону), і з історичною істиною. Це професійний обов’язок влади слідкувати за порядком у символічному господарстві міста.
Влада дошки не зняла. Спочатку Биков із Мінаєвим викручувалися, наводячи той аргумент на виправдання своєї бездіяльності, що не можуть вступати в конфлікт з регіоналами. Але пізніше вже й регіоналів із Мінаєвим не стало, а Биков тієї дошки все не знімає. Між іншим, у Бикова в цей час уже був і результат експертизи обласного краєзнавчого музею з висновком: написане на дошці – туфта.
Сама дошка у цей період вже стає символом «русского міра» і проблема з її зняттям благополучно переводиться із правового й наукового рівня в ідеологічний. Нікого вже не цікавить, що там на тій дошці написано, головне, що це символ однієї групи дуже правильних «наших» проти іншої групи дуже неправильних «їхніх».
Ну, а якщо влада відмовляється у цьому питанні виконувати свої обов’язки перед громадою, то за неї це робить якась частина отієї самої громади, звичайно ж дуже неправильним способом і вже в межах нового, ідеологічного смислового контексту. Ліквідація тієї гусарської дошки тепер одягається у смисли помсти сумських патріотів сумським рашистам.
Панове, хамським способом та дошка прийшла в життя сум’ян та ще й, формуючи при цьому викривлені образи минулого в їх свідомості, хамським способом вона і пішла з нього.
І ось тут розпочалося. Багатьом журналістам (із Данкору, Панорами, В двух словах, АТС) (і не тільки) дуже вже чомусь сподобалася фейсбучна ідейка самого Неговського про те, що розтрощення тієї дошки – це акт вандалізму, «присобачив» він сюди й релігійну віру, як же ж без неї? Заговорили про якусь дискусію і необхідність законного способу зняття тієї дошки. Акцентую увагу: обурюватися сумська нтілігєнція розпочала не у зв’язку з хамством Неговського, а лише у зв’язку з хамством правих радикалів.
Так проблема ж, панове. Потрібно цю ситуацію якось пояснити? Мій варіант пояснення такий.
Почнемо з питання: а чому розтрощення дошки це – вандалізм? Якщо в прямому значенні цього слова актом вандалізму може бути назване знищення чи спаскудження деякої цінності, то що – дошка цінність?
В попередніх коментарях всі погодилися, що з точки зору історичної правди гусарська дошка цінністю ні в якому разі бути не може. Навпаки, вона є антицінністю, бо зміст її фальсифікує нашу історію і т. д. і т.п., а значить повинна бути знятою негайно.
Тоді з точки зору якого критерію ця брехлива дошка є цінністю? Правильно, з точки зору такого набору колективних цінностей як російські національні. Бо незалежно від того, наскільки істинною є інформація, подана на ній, дошка розповідає про один з основних міфів саме російської національної самосвідомості – російсько-французьку війну 1812 року. Більше того, як я вже писав, що із самого початку ця дошка і чіплялася Неговським не з раціональною метою встановлення історичних істин, а з метою розповсюдження і закріплення феноменів священної російської історії у свідомості сум’ян і, як наслідок, перебування їх у сфері впливу російської ідентичності. І тому саме сум’яни із совєтсько-російською ідентичністю найдужче обурюються від знищення цієї дошки і називають цей акт «страшним» слово – вандалізм. Бо це ж від них відірвали ще один артефакт, з яким вони вже встигли ототожнити себе, дошка стала для них вже чимось таким рідним, від розставання з чим стає боляче. Знищення цієї дошки сприймається як посягання на їхнє національне «Я». Звичайно ж, зважаючи на специфіку сучасних українсько-російських відносин, цей породжений національною ідентичністю національний інтерес, як справжня причина почуття обурення від знищення гусарської дошки, старанно приховується і тоді, приміром, інтелігенція своє роздратування переводить в розмови про необхідність попередньої дискусії чи про необхідність законного способу зняття тієї дошки ну і, звичайно ж, «вмикає» загальні моральні цінності та християнську моральність, крізь призму яких, з одного боку, смисли вандалізму чітко нав’язуються правим радикалам, а, з іншого, класно приховуються свої, національні, смисли такої операції. (Між іншим, коли мені, дискутанту з чотирьохлітнім стажем з цієї проблеми, говорять про дискусію як дієвий захід вирішення такого типу конфліктів, я лише посміхаюся).
Саме з точки зору російської національної самосвідомості «гусарська» дошка – цінність. І, як я вже писав, наукова істина майже не має шансів на перемогу у цій боротьбі з національною ідентичністю. Яке це має значення, що на тій дошці щось там не так написано з точки зору інтересу якоїсь там історика-архівної криси, головне що ця дошка – «наша»! І які ж інтимні струни «нашої» національної душі вона зачіпає, як же ж приємно стає від цього нагадування про славні сторінки нашої величної історії. Та яке мають право посягати на нашу величну правду, взагалі, ці історики, блін! Істину якусь там вигадали. Немає ніякої істини, є наша правда, і вона єдина! Раз написано на дошці, що в тому будинку на перехресті Соборної і 9 Травня жив Раєвський, то це і є наша святая правдонька, посягати на яку – святотатство! Але часто цей прискіпливий погляд на рівень історичного фактажу навіть не передбачається. На «гусарській» дошці написана правда вже тому, що вона – «наша».
Саме тому наші мовно- і культурно російські журналісти (і не тільки) й не помітили моменту агресивності в поведінці Неговського та й історична істина для них не основне. Бо і чіпляли, і знищували на будинку 36 по вулиці Соборній насправді їхнє – рідне; вішали й знищували те, через що назовні, у вигляді дошки-символу, вихлюпується їхня національна душа. І, звичайно ж, у цій ситуації страшним словом «вандал» можуть бути наділені лише праві радикали (Правий сектор чи «Свобода»). Неговський то – свій, в отому глибинному, ідентичністному сенсі – свій.
Сподіваюся, ви тепер ще краще зрозуміли, чому для мене і встановлення, і ліквідація «гусарської» дошки – явища однопорядні лише з точки зору однаковості насильницького способу, яким «перегинали через коліно» деякий аспект реальності, але насильство правих радикалів має ту перевагу, що воно зліквідовує ситуацію викривлення сумського минулого. І ви зрозуміли, чому я не приймаю уявлення про те, що «гусарська» дошка – цінність, а її знищення – акт вандалізму, бо таке уявлення є наслідком деякої причини на ймення російська національна ідентичність, а не ідеї історичної істини.
А ось у явіть собі, якщо було б усе за законом. Тільки Неговський почепив ту дошку, а Биков, чесно виконуючи свої професійні обов’язки, її відразу й зняв. Якою б нецікавою була тоді сумська історія.
Ну ось тепер – все.
1. «Крым был несправедливо передан Украине Хрущёвым. Историческая правда состоит в том, что Крым всегда был российской территорией. И хотя, конечно, лучше было бы если бы Крым в состав РФ вернула сессия ООН, но его вооруженный захват — вполне приемлем, потому что он восстанавливает историческую справедливость,»
Уважаемый господин artyukh, не кажется ли Вам, что вышеприведённая логика «крымнашей» в точности совпадает с Вашей?
2. Относительно приведённого Вами термина «сумчане с советско-российской идентичностью», то под него попадают все сумчане, родившиеся в СССР и получившие там образование и различные материальные блага. Даже те, кто сейчас думает,что он всю жизнь был патриотом враждебной России Украины, а блага и образование принимал с отвращением.
Пальма сколько угодно может называть себя елью, но факт остаётся фактом — не могут в аравийском оазисе вырасти сибирские ёлки. Не могли в СССР рождаться и жить несоветские люди. Там даже диссиденты были советскими — те же Драч или Бердник.
Как, впрочем, можно утверждать и обратное. В ландшафте украинских Сум никто из жителей не мог вырасти россиянином. Тут другая речь, другие пейзажи, другие традиции, пища…
В общем, всё сложнее и Вы, уважаемый господин artyukh, я уверен,это прекрасно понимаете.Тем удивительнее Ваше разделение всех на чёрное и белое. Это всегда было дорогой к войне.
Кстати, одним из ярких примеров советских украинцев является Затулывитер, на мемориальной доске которого в Сумах не написана вся историческая правда, в частности то, что при СССР — это был процветающий журналист, а когда пришла НУ — он его убила.
Да и название газеты, которая кормила многих до сих пор называющих себя истинными украинцами ( как это на истинных арийцев похоже) тоже потеряли, когда доску вешали. А ведь это принципиальный момент. Хорошо что местные коммунисты не такие агрессивно-воинственные как их оппоненты…
3. Вывод: Любые акты самодеятельного применения грубой физической силы в цивилизованном обществе являются актами вандализма и наша цивилизационная идентичность должна основываться прежде всего на общечеловеческих ценностях, вопиющим фактом попрания которых является разрушение «гусарской» доски. Интересно, кто-нибудь из оппонентов господина Неговского обращался в суд с требованием эту доску убрать цивилизованным путём? Ведь это было бы так по-европейски…
может, не все поняли всю подлость ситуации —
местные журналисты, творческая интеллигенция, соль земли и совесть нации молчали (за малым исключением, например, голоса того же господина Артюха), когда воинствующие дилетанты пренебрегали базовой гигиеной исторической науки — добросовестным изучением фактов, проверкой всех возможных источников, установлением надежности источников, не утруждаясь простым обоснованием надуманных выводов.
Более того, никто из поборников справедливости не высказался против прямого нарушения законов при установке незаконных объектов в городе.
Почему молчали? Ибо благоденствовали. Ибо получали от данной ситуации моральные дивиденды. Как же ж? Мы же получили очередное подтверждение того, что мы все и так знали. Что мы не какая-нибудь сільська провинция, Слобожанщина, село занюханное. Что мы часть великой культуры, что нас, оказывается, осенял сам Денис Давыдов, подумать только, а что если его флюиды и до сих пор нас осеменяют (в культурном смысле этого слова)?..
Когда же злобные правосеки разбили наше святое, нашу историческую память (не память? и не историческую? ну тогда красивую легенду) мы вспомнили и о суде и о законе, о вандалах, и о безбожной черни
Да и прямые аналогии с захватом Крыма, сталинизмом и мировым злом во всем этом горьком катаклизме ясно проступили
Не ображайтесь, пане Юрій, але ви за вуха тягнете ідею «Что мы часть великой культуры, что нас, оказывается, осенял сам Денис Давыдов». Насправді все простіше, банальніше і сумніше. Подавляючій масі сумчан взагалі начхати на істроію у будь-яких її проявах. Для тих, хто хоче чогось більшого- цікава своя власна історія, але так уже склалось, що вона формувалась у повітовому містечку Суми, яке з початку своєї акцентованої історії було у складі Російської імперії, а потім радянської …історії.
Погодьтесь- місто повиннне мати свою історію, ауру. Мені б дуже хотілося б щоб в нашому місті були дошки, пам»ятники сумчан минулого, які підкреслювали нашу національну автентичність. Якщо вам відомі такі постаті, загальновизнані і неповторні- поділіться, ми почнемо процес історичної фіксації їх у камені…
Пан Артюх вів справедливу війну протягом останніх років проти перекрученої історії на гусарській дошці. І що, він отримав перемогу? Ні. У нього перемогу украли. Бо дошку не визнали нереальною і не зняли публічно і офіційно. ЇЇ розбили поза законом. Співчуваю…перемога була так близько…
та як же ви тут все й ускладнили? на пустому, можна сказати, місці цілу теорію сотворили. та все ж набагато простіше: гусскіє люді — вони такі…
Каждый едет к своему месту на кладбище на своей версии жизни. Одни себе придумывают легенду о своей исключительности, другие несчастности, одни русские и для них это охренительно важно, другие национальны до офигения. Как по мне, чем лучше легенда, тем она менее агрессивна по отношению к окружающим. И это единственный критерий лучшести.
А я бы хотел с Артюхом навести порядок в Британии — помочь им там поставить точку в шекспировском вопросе — перебить нафиг все памятники и доски этому мелкому ростовщику, а на стенках написать: здесь были граф Оксфордский и Кристофер Марло — великие поэты! Нечего мелкому Англию с королевой позорить!
Кто, если не мы, а, Артюх?!