Володимир Парієнко (Володимир Непийпиво). Російське весілля

Номинация «Вишневый сад»

На кінець серпня призначене весілля капітана сумської міліції Михайла Щербака та Надії Андрєєвої – уродженки сільської глибинки з Курської області.

Рано вранці орендованим автобусом весільний поїзд у складі кількох пар родичів та двох десятків колег молодого, одягнутих у цивільне, вирушив за нареченою.

До місця призначення прибули по обіді, коли вже давно прийшов час перекусити. Та, бажано, чим-небудь смачненьким, як це й заведено на весіллі. Розпорядники бенкету пояснюють, що всі делікатеси знаходяться в хаті, запрошують туди приїжджих.

Тутешній варіант весільного застілля нагадує екскурсію до мавзолею Леніна: у порядку живої черги люди заходять до хати і проходять навколо столу. Кожен отримує стакан сизої самогонки, яку потрібно випити, а потім закусити наїдками з мисок. Задні натискають, хапати потрібно двома руками, інакше не встигнути…

Ритуал також передбачає чаркування з батьками нареченої, які прагнуть з кожним гостем підняти келих за щастя молодої пари.

Підійшовши ближче, сумчани з прикрістю виявили, що вибір обіцяних смачних страв надто обмежений: пряники, цукерки-льодяники та нарізка овочів. Тож відразу після виходу з будинку знову стали до черги: повинно ж, нарешті, з’явитися м’ясо!

Їхнім надіям не судилося збутися: підійшовши до столу вдруге, побачили лиш льодяники. Решта смаколиків закінчилася, зморені господарі спочивають у ліжку…

Обдаровуючи молодят, місцеві сипали на тацю монети, зазвичай, – мідяки. Назбиралася ціла піраміда. Гості з України не знали, куди подіти заготовлені крупні паперові купюри.

До них, що стояли у роздумах, підійшов якийсь дідусь і пошепки повідомив:

– Хлопці, приготуйтеся! Зараз вас будуть бити.

– Як бити? За що?

– Подякуйте, що попередив…

Приїжджа делегація уникала найменшого загострення. Аж раптом два парубки схопили нареченого за рукави весільного костюма і одночасно їх смикнули. Через мить з піджака залишилася жилетка; почалася штовханина, а згодом і повномасштабна бійка.

Місцеві, користуючись чисельною перевагою, відтіснили українців на город. Однак треновані молоді офіцери незабаром взяли ситуацію під повний контроль і розігнали геть усіх аборигенів.

На нічліг влаштовувалися самостійно. Родичі молодого зайняли хату. Молодят поклали у порожньому телятнику, вшляхетнивши постіль на копиці ароматного сіна.

Колеги нареченого спали в автобусі. Ночі наприкінці серпня прохолодні, тож прокинулися рано, запаслися кілками і приготувалися до термінового від’їзду.

Почали підходити місцеві. Зазираючи в очі, дякували за вчорашнє свято.

– Поясніть же, нарешті, за що нам така подяка? – спитав батько нареченого у свата, який вже підправив здоров’я і в доброму настрої зустрічав односельців.

– А ви хіба не розумієте, який подвиг здійснили? Весілля прославили! У нас всі масові гуляння закінчуються мордобоєм, але наше весілля – віднині на особливому рахунку! Це – як політ Гагаріна у космос! Ми тепер ввійшли в історію: вперше! за весь час існування села! нашим по пиці надавали!!! Завжди ж ми давали…

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри»

---

---