Елена Долгая (Denka Todorova). Наш місцєвий Хатіко
Років зо три тому доводилося часто знаходитися у поїздках. Перебуваючи одного разу на автовокзалі, я звернула увагу на великого доглянутого собаку, який з невимовною тугою у очах зазирав у відчинені дверцята автомобіля. Потім поставив на сходинку передні лапи, продовжуючи роздивлятися пасажирів. Зрозумівши, що ніхто його не виганяє, перебрався у маршрутку і сів біля відчинених дверцят, з надією оглядаючи салон. Впевнившись, що там нема того, кого він шукає, розумний пес вийшов з маршрутки.
Зацікавившись поведінкою собаки, я продовжувала спостерігати за ним, жалкуючи, що не прихопила фотоапарата. Маршрутка, яку оглядала тварина, від’їхала, а на платформу під’їхав автобус. Собака уважно дивився на пасажирів, які виходили з автобуса; весь його вигляд показував, що він на когось очікує. Коли пасажири вийшли, пес знову так само оглянув салон автобуса, як і в перший раз. Маршрутки і автобуси приходили і від’їзджали мало не через кожні 15 хвилин, і пес з надією оглядав людей і транспорт.
Не було сумніву, що хазяїн поїхав, а собаку залишив. Впевнившись, що хазаїн не з’явився, розумний пес залишив перон і подався геть. Поведінка тварини розчулила всіх, хто це бачив. Виникали різні думки: чи не трапилось, бува, з хазаїном яких-небудь негараздів, бо навряд чи він залишив би навмисне такого відданного друга. Ця подія була така неординарна, що не можна було не розпочати негайного «розслідування». Як не дивно, але досить швидко вдалося з’ясувати сумну і навіть трагічну історію, яка трапилася з хазяйкою цієї розумної і вірної тварини. Історія стара, як світ: собака виявився найбільш доброзичливою, незрадливою і вдячною істотою, здатною на любов, на відміну від оточуючих людей, як близьких, так і тих, чия посада зобов’язувала проявити чутливість і людяність та допомогти жінці похилого віку, яка потрапила у скрутну ситуацію.
…Довелося ще раз побачити на вокзалі місцевого Хатіко. Він вже не заглядав у кожну маршрутку, але прийшов-таки з надією на зустріч з хазяйкою. Ось він, чекає… Пробач, вірний друже: ні у кого з нас не знайшлося і сотої долі твоєї безоглядної любові, щоб прихистити тебе. Ми байдужі й жорстокі, і душі наші зачерствіли і заїржавіли у цій байдужості й жорстокості. Кінець цієї історії такий самий старий, як світ: над бабцею, зрештою, зглянулася дочка, а собака… ну, що ж, собака – подумаєш, собака!
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015
(2 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
Я от у звя’зку цим подумав: а що було зі світом, якби люди — всі — були бі віддані тим, кого вони назвали друзями назавжди. Ну якби не було зрад, розчарувань та іншої людської лабуди, якою підміняють відсутність любові та безвідповідальність перед тими, кого приручили?…
«Люди возлюбили тьму более, чем свет»
А може так було задумано, щоб люди могли з більшим числом інших зустрітися, випробувати себе і в інших себе побачити? А так би весь час з тим, хто перший попався і приручив жили ..
Что-то вы не ту философию подводите… Так можно договориться до того, что оправдать тех, например, кто бросает собственных детей — ради нового «приключения», ради того, чтобы «в інших себе побачити»…
І то правда. Але чому ж тоді люди залишають і кидають тих, хто їх любить ? Гріховна людська порода ?
Ви це у мене запитуєте?
хто ж я, щоб відповісти на такі питання, над якими людство б’ється не одне тисячоліття?