Ольга Дрозд (Альона Івахницька). Дзвінок

рукиВін ніколи не відчиняв двері своїми ключами, а завжди сповіщав про повернення додому дзвінком у двері. Для його дівчаточок (так ласкаво називав свою дружину й доньку) це ставало сигналом, що їх коханий чоловік і найкращий у світі татусь повернувся з роботи.

Для багатьох, хто знав їхню сім’ю, вона здавалася ідеальною. Вони жили не багато, але щасливо. «Погодьтеся, рідкісне явище як для нашого часу», – перешіптувалися сусіди біля під’їзду, зустрічаючи подружжя. Він працював менеджером у невеликій приватній компанії, вона – коректором у районній газеті.

Недарма ж говорять, що кохання здатне творити дива. Воно не підвело й цього разу. У родині 16 років тому з’явилася красуня-донечка. Ні це була не просто дівчинка. Це була мрія. Їм обом непереборно хотілося ще до її появи, щоб дитина була блондинкою з довгим волоссям і неймовірно блакитними очима. Мабуть, всесвіт почув їхні благання і вирішив довести, що мрії здійснюються, головне, як сильно тобі цього хочеться. І от у відведений час у сім’ї темноволосих і карооких людей народилася Ляля.

Сьогодні вони традиційно вечеряли разом, жартували, розповідали, як минув день, планували, що необхідно для їхньої кралечки, аби вона стала найгарнішою на шкільному святі. Усе йшло як завжди, нічого не віщувало біди. Аж раптом… батько відчув нестерпний біль у грудях. Чоловік особливо не скаржився на здоров’я, а тут таке. Перелякані домочадці, не зволікаючи, набрали номер швидкої… Вони ще не знали, що то був лише перший тривожний дзвіночок.

Після обстеження медики наполягали на госпіталізації, проте чоловік навідріз відмовився прямувати до лікарні, адже для його пташечки вже завтра пролунає останній дзвоник, що стане провісником нового етапу. Він дуже хотів розділити ці неповторні моменти зі своєю кровиночкою.

І ось, нарешті, настав цей довгожданий день, сповнений приємних клопотів для батьків та очікувань для їхніх дітей. Ляля разом з мамою вирушили з дому раніше за батька, аби встигнути зробити певні приготування ще до початку урочистої лінійки, на якій дівчині відводилась почесна місія ведучої. Сам же голова сімейства попрямував до крамниці, щоб придбати букетик ромашок (улюблених квітів його щебетушки).

Звуки музики, схвильовані вигуки заполонили шкільне подвір’я і, не втримуючись у його межах, вихлюпувались через край. Учні, вчителі, рідні зайняли відведені місця. Усе йшло за планом, проте Ляля не знаходила собі місця. Вона постійно шукала очима у святковій юрбі батька, однак не могла вихопити з натовпу його постать. «Щось трапились», – пекуча думка блискавкою вдарила її прямісінько в серце.

«Заспокойся, доню. Уже нічого не вдієш, – приговорювала мама, витираючи сльози Лялі. – Тато не хотів би, щоб ти за ним так побивалася». Але дівчина не могла перебороти себе. У її голові лунав звук телефонного дзвінка, який поділив її життя на «до» і «після» смерті.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

 

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (3 голос, оценка: 3,67 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


1 комментарий

  1. Максим Денисов:

    Яка трагічна історія. Все ж краще, коли біда і радість ходять окремо

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


6 + 4 =