Пригоди Кактусеняти

На одному підвіконні росло собі Кактусеня. Воно було маленьке , зелене і зовсім не колюче. Але господиня погано доглядала за ним , тож Кактусеня вирішило полишити цю оселю. Воно виплигнуло з вікна і пішло в мандри.
Йшло Кактусеня, йшло, аж поки в густий ліс не зайшло. Коли бачить — назустріч йому Їжачок іде.
— Привіт! — весело обізвалось Кактусеня.
— Привіт! А ти хто такий? — враз насупився Їжачок і нагострив свої голочки.
— Я Кактусеня! Давай дружити! Поглянь : ми з тобою схожі!
— Що схожі, то схожі… А ти куди йдеш? — уже привітніше поцікавився Їжачок.
— Я мандрую світом! Ходімо разом!
Запал Кактусеняти міг завести кого хочеш, і Їжачок погодився.
Йшли друзі, йшли, аж поки затишну галявину не знайшли. Оглянулись довкола, а на галявині стоїть сріблястий красень літак.
— Сідай в літак! — запропонував Їжачок. — Він домчить нас до пустелі. Там живуть такі, як ти.
Сіли друзі в літак. Летіли вони, летіли, аж поки до пустелі не долетіли. Літак м’яко приземлився в розкішному оазисі, і мандрівники висадились. Кактусеня зарилось у ямку, а Їжачок знайшов собі нірку. І стали вони жити — поживати, нове середовище обживати.
От і казочці кінець, а хто слухав — молодець!

Автор: Бугера Катерина

учениця 6-Б класу Сумської спеціалізованої школи № 29, 11 років.

(2 голос, оценка: 3,00 из 5)

Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Не найдено похожих записей...