Твори багатьох з них зберігаються в музеях країни, за кордоном, а також на батьківщині, серед яких унікальний ранній твір Федора Кричевського «Дівчинка у блакитному» з Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва.

Ф. Кричевський 1879-1947 Дівчинка в блакитному. 1903-04

Під час навчання в Москві та С.-Петербурзі, Федір  Кричевський щоразу на літніх канікулах відвідував малу батьківщину. У 1901 р. він закінчує Московське училище живопису, скульптури та архітектури, а через два роки стає студентом Петербурзької Академії мистецтв. Саме в рідних його серцю пленерах, у селі Ворожбі – «…розташоване на шляху Суми – Харків, через Лебедин»* – живописець вдосконалював майстерність.

Із початком своєї творчої діяльності художник був налаштований на форматні композиції, серед яких виокремлюються жанрові портрети матері та молодшої сестри Марійки. Останній, єдиний твір з великої спадщини видатного земляка, подарований Лебединському музею в 1960 р. Марією Григорівною Абрамець (Кричевською).

Світове мистецтво зберігає багато яскравих зразків дитячих образів, одне з них – імпресіоністичне полотно «Дівчинка у блакитному» (п. о. 140 х 75см) українського реформатора живопису Федора Кричевського (1879-1947). Світла та сонячна картина приваблює особливою невимушеністю, безпосередністю дівчинки, яка із задоволенням позує своєму брату художнику.

«Люди в селі були гарні, і коли Федір приїздив, то писав натуру з «жаром», самозахоплено. Особливо любив писати Мар’яну, яка називала його «маляром»*. Згодом і свою доньку художник назве ім’ям рідної сестри.

Картина вражає майстерно узагальнюючим образом сяючої дівчинки на повний зріст, серед зелені та квітів. Етюдною жвавістю живописець зупиняє швидкоплинну мить літнього ранку.

Е. Мане 1832-1883 Троянди в фужері.1882.

Лазурний колір неба з грайливими сонячними відблисками панує у вільній сукні, що підкреслює тендітність дитини, а її вохриста усміхнена голівка в контражурі з розпущеним русявим волоссям у білому капелюшку, ніби накрите хмаринкою сонце, сповнена радістю прохолоди. Навколо дівчинки – трохи «стомлені», липневі кущі та помаранчеві лілії-півні, присутні також в суворому профільному портреті матері художника, Прасковії Кричевської.

Уникаючи зайвої декоративності, автор будує композицію на контрастах світлого і темного з багатими відтінками, залишає враження величного та яскравого, завдяки вертикальному формату й імпресіоністичній манері, за своєю «крихкістю» тотожній «Трояндам у фужері» (1882) Е. Мане. Пізніше, у 1910 р. в Алупці, Василь Кричевський напише «свої» троянди в склянці, де насичена гама квітів «тримається» на прозорих градаціях спектральних кольорів. У той час, на перетині століть з’являються й такі хрестоматійні твори, як: «Діти» та «Портрет Міки Морозова», написані в холодних і теплих тонах В.О. Сєровим, учителем Федора в Московському училищі. Різні митці, різних культур, кожний з яких втілив своє бачення та психологічний образ дітей.

Кричевський В.1872-1952 Троянди. 1910

Відтінки лазурної блакиті в картині Кричевського гармонійно поєднуються та наповнюють інші кольори, які заспокоюють, провокують, підкреслюють жіночність. Сама по собі лазур має багату гаму – від ніжно блакитного до насиченого синього та бузкового, вона близька до бірюзового або до аквамаринового кольору. Її відтінками стали берлінська, турецька, єгипетська сині, адріатична блакитна та морської хвилі. Лазур приваблива, залишає яскраве враження як і вогненно червоні барви, але вони більш категоричні. Лазур дарує спокій і схиляє до споглядання. Дівчинка на картині ніби символізує безтурботне життя, намагається бути дорослішою, в капелюшку, намисті, темний колір яких перегукується з модними черевичками, а в руці тримає пір’ячка павича, що підкреслюють тонку натуру.

У Ворожбі шанували родину Кричевських, «пани з панів, завжди за руку віталися»*, особливо братів-художників Василя та Федора. «Ворожба – це дуже інтелігентне село»*, а ще воно було «…велике село: дві церкви, щодня – базар. Цегляні крамниці і пошта. Від повітового міста Сум віддалене на 20 верст. Зв’язок – на підводах»*. До речі, тамтешній Свято- Преображенський собор розписував Василь Кричевський в розробленому ним стилі українського модерну. «Брати ставили вистави, в яких брали участь агроном, акцизний чиновник… Декорації малював Федір, а потім Микола і Василь; а за музику був оркестр стражників з Лебедина. Вистави влаштовувалися з благодійною метою»*.

Ранній твір Федора Кричевського «Дівчинка у блакитному» нагадує про безхмарне тепле літо, прозорі крильця метеликів і про чудових блакитних пташок танагра-медососи. Дає можливість втекти в мрію з повсякденних сірих буднів.

Раніше ми писали: Графіка Георгія Нарбута в зібранні Сумського художнього музею ім. Н.Онацького

*Борис Кричевський «З історії роду Кричевських». Листи Марусі і Варі. Хроніка 2000. 1997 С.239-256

До недавнего времени в биографии известного коллекционера Оскара Германовича Гансена было больше вопросов, чем ответов. Однако снятие табу на «запрещенные» в советское время имена позволило опубликовать свои исследования научным сотрудникам Киевских музеев, в чьи собрания (в силу тех или иных причин) попали уникальные произведения искусства и старины из когда-то знаменитого частного музея О. Гансена. Так, стали известны точная дата и место его рождения: 18 февраля 1881, Петербург; уточнены подробности создания 3-го Государственного музея на основе коллекции Оскара Германовича. А сейчас сотрудники Сумского художественного музея, готовя выставку из своих фондов, в основе которых – «сумская часть» собрания О. Гансена,  пришли к выводу, что хранят личную печать коллекционера.

Переезд в Киев из Петербурга в 1907 году семьи О. Гансена был связан с переводом сюда конторы правления Товарищества Велико-Бобрикского сахарного завода (бывшая Харьковская губерния, теперь – Сумская область), в котором мать Оскара – Елена Августовна Виттерлейм – была директором-распорядителем. К тому времени она вышла замуж за инженера путей сообщения Иоакима Адольфовича Сумовского, а он не возражал против усыновления ее сына, оставив за ним имя отца. Отчим О. Гансена – состоятельный человек – стал первым директором основанного в столице в 1898 году акционерного общества Белгород-Сумской железной дороги,  одним из акционеров которого был  крупный промышленник из Сум Павел Иванович Харитоненко (имея в районе

Бывшая усадьба Суханова в Сумах

строительства железной дороги свои сахарные заводы, он щедро финансировал работы на участке Басы – Готня). Поэтому не удивительно, что Сумовские  выбрали своим местом жительства Сумы, поселившись в роскошном  особняке на Петропавловской улице, выстроенном еще в ХIХ веке потомственными купцами Сухановыми (предположительно, по проекту архитектора  М. Ловцова), куда впоследствии будет переправлена часть собрания Оскара Гансена…

1907 год оказался для Гансена знаковым. Став студентом юридического факультета Киевского университета Св. Владимира (до того учился на экономическом отделении Петербургского политехнического института, а с августа 1904  – на юридическом факультете Петербургского университета), он включился в общественную деятельность, начал активно собирать предметы искусства и старины. Именно это увлечение стало делом его жизни.

Дом с наядами на Подвальной, 14-а, где в кв. № 5 жил Гансен с 1911 года, выглядит сейчас так , и называется Ярославов вал.

Материальное положение семьи и его личное позволяло Оскару Германовичу заниматься коллекционированием. После смерти отчима ему в наследство досталось 1/5 акций Велико-Бобрикского сахарного завода. Кроме того, он имел счета в Петербургских и Варшавском банках. Как потомственный почетный гражданин и действительный член Товарищества домовладельцев города Киева и его окрестностей, Оскар Гансен владел домами и земельными участками в Киеве – по Виноградной, 18; Столыпинской, 35; Фундуклеевской, 68; 3-й дачной линии. Без сомнения, Оскар Гансен принадлежал к тем кругам торгово-промышленного капитала, лучшие представители которых осознали необходимость собирательской и меценатской  деятельности. И для него это было не только надежным вложением капитала, но и своеобразной страстью, подлинной любовью к искусству, природным даром распознавать настоящее, ценное. В 1911 году он снял квартиру в новом доме, возведенном Леонидом Родзянко в модном в то время стиле модерн (совместный проект архитекторов М. Клуга и В. Городецкого) по улице Большая Подвальная, 14-а, кв. 5 (ныне – ул. Ярославов Вал), где разместил свою уникальную коллекцию и поселился сам. К счастью, сохранились фотографии интерьеров квартиры Гансена, которые он успел сделать накануне Первой мировой, дающие нам представление о «музейном подходе» к коллекционированию, о знаниях, вкусах  и приоритетах ее собирателя.

В целом собрание О. Гансена свидетельствует о его стремлении создать гармоничный образ эпохи, подчеркнуть стилистическое единство разных видов искусства. В интерьерах его частного музея живопись сочетается с графикой, скульптурой, мебелью и так называемыми «художественными предметами» – фарфором, фаянсом, стеклом, бронзой, тканями. Кроме этого, в сферу его собирательских интересов входили военные атрибуты – оружие, мундиры, награды.

икона «Воскресение»

По коллекциям его монет, медалей и печатей можно было изучать мировую историю, хотя предпочтение коллекционер отдавал отечественной и польской.

Не удивительно, что «вечный студент» стремился к контактам с современным ему миром музеев и крупных коллекционеров. Он сблизился  со многими известными деятелями украинской культуры и искусства начала ХХ столетия. В число его знакомых входили: создатель и первый директор Киевского художественно-промышленного и научного музея Николай Биляшивский, легендарный директор  Львовского Национального музея Илларион Свенцицкий, искусствоведы Дмитрий Щербакивский, Федор Эрнст, историки Михаил Грушевский, Николай Макаренко, видные художники – братья Василий и Федор Кричевские, Георгий Нарбут, Сергей Светославский, Вильгельм Котарбинский и многие другие, кто впоследствии станет помогать ему в сохранении коллекции или войдет как экспонент в его собрание.

Складывались его коллекции скрупулезно, а местами сбора были такие центры искусства, как Петербург, Киев, Москва, Львов, Варшава, с их выставками современного искусства, антикварными салонами и лавками. К сожалению, пока ничего не известно об участии его в крупных аукционах. Зато в книге Вадима Павловского «Василь Григорович Кричевський. Життя і творчість», изданной в 1974 году Украинской Свободной Академией Наук США, упоминается о совместных экспедициях в провинции с целью собирательства украинских килимов (в фондах Сумского художественного музея хранится более 50-ти их экземпляров).

Киево-Межигорский фаянс — писанка

Заметим, что 1911 год упоминается в архивных документах, касающихся Оскара Гансена, довольно часто. Прежде всего, он подводит итоги своего собирательства. В специальном выпуске журнала «Искусство, живопись, графика, художественная печать» (№ 6-7 за 1911 год), посвященном его коллекции киево-межигорского фаянса, признанной единственной в мире по уникальности и количеству экземпляров (более 1000 единиц), помимо заказной статьи Евгения Кузьмина «Межигорский фаянс», публикуется статья «Межигорские клейма» самого Гансена. В ней он квалифицированно дополняет искусствоведа относительно специфики маркировки изделий на фабрике в разные годы ее существования. При этом автор приводит в качестве примеров  не только марки, встречающиеся в его собственном собрании, но и «в некоторых других коллекциях». Профессиональный научный подход к делу чувствуется во всем.

            Далее, в 1911 году Гансен-меценат впервые отмечен в музейных отчетах как даритель ценных предметов (церковная вышивка золотными нитями, образцы подрясников, гутного стекла, фаянса, фарфора). В этом же году  он передал в подарок Львовскому промышленному музею деревянную скрыню ХVІ столетия, декорированную аллегорическими орнаментальными мотивами. Директор музея в письме-благодарности заверял Гансена в том, что это творение искусства будет находиться в постоянной экспозиции, а на этикетке будет указано имя дарителя. Известна также переписка коллекционера

аллегорическая фигурка «Зима»

с этим музеем, в которой  обсуждались вопросы пополнения музейного собрания и возможности приобретения О. Гансеном экспонатов для музея. Имея деловые контакты с Галицией, собиратель ни на миг не забывал о своем долге перед искусством. Cкладывалось ощущение, что его жизнь протекала беззаботно, была наполнена приятными встречами и впечатлениями.        Именно в этот период Оскар Германович мог познакомиться с австрийским скульптором, галичанином по происхождению, Петером Терещуком (Peter Tereszczuk, 1875 –1963), популярность которого как мастера бронзовой пластики возрастала,  и заказать ему статуэтку-печать с личным вензелем — монограммой «ОН» (от «Oscar Hansen», как маркировал он книги своей огромной библиотеки; латиницей же выписано его  имя на экслибрисе работы Георгия Нарбута).

Выпускник Венской школы искусств и ремесел (Vienna Arts and Crafts School), П. Терещук успешно сотрудничал с венским литейщиком Ульрихом Ульманом, который прославился, как один из лучших производителей малотиражной авторской скульптуры. Предпочтение мастер отдавал изображениям женщин и детей, а известность ему принесли композиции, выполненные из бронзы и слоновой кости, но скульптор работал и с другими материалами. Диапазон его деятельности необычайно широк – это портретная скульптура, кабинетная скульптура малых форм, письменные аксессуары, настольные лампы, бра, различные бытовые предметы (коробочки, пепельницы, лоточки, декоративные вазочки, звонки и прочие дорогие мелочи).

личная печать коллекционера О.Гансена

Уникальное украшение письменного стола – печать со скульптурной рукоятью в виде женской головки, покоящейся, как бюст, на пьедестале  с подписью известного скульптора на обороте – мог себе позволить успешный и состоятельный человек, каковым и был Оскар Германович Гансен. Однако печальный вид женщины в покрывале и надпись «LA BERGERE» (с франц. – «пастушка, жрица») над рельефным пасущимся  агнцем,  читаемые на лицевой стороне пьедестала-подставки в виде усеченной пирамиды, хранят в себе некую тайну человека, пережившего горе. Эта тайна пока не раскрыта. Страстный собиратель образцов сфрагистики, Оскар Гансен вряд ли мог предположить, что его личная печать, несущая отпечаток скорби, окажется в коллекции собранных им матриц периода последнего польского короля Станислава Августа Понятовского и патриотических восстаний ХVIII–XIX веков, вызванных разделами Речи Посполитой. Как не мог предположить, что его слова окажутся пророческими: «…кроме материальной стоимости, музейное собрание мое имеет художественно-научную ценность, каковая… есть плоды моего неустанного труда по изысканию и изучению памятников старины, и составляет огромный багаж знаний, совершенно безвозмездно отданный потомству…».

До начала большой «Мировой скорби» остается еще несколько лет мирной жизни, которые коллекционер, меценат и библиофил с упоением посвятит любимому делу, а затем начнутся заботы совершенно иного характера. Архивные сведения об Оскаре Гансене обрываются 1919 годом – временем создания 3-го Государственного музея на базе «киевской части» его собрания и в его же собственной квартире. Последующие же разделы и перераспределения Гансеновских коллекций начнутся в 1920-е годы уже в отсутствие их собирателя, дальнейшая судьба которого пока неизвестна…

Ніч музеїв — прекрасна можливість відкрити світ творчості, а також пізнавально та цікаво провести час, відвідавши спеціально підготовлені заходи та експозиції.

Цьогоріч захід проходитиме в дещо незвичному форматі, але, як обіцяють організатори фестивалю, буде не менш цікавим.

«Ніч Музеїв» 2022 має назву «Мистецтво оживає. Поверення».

Цього року організатори і учасники підготували близько 20 заходів, що проходитимуть у центрі міста. Поряд з кожною локацією є бомбосховіща.

Програма заходів міжнародного проекту «Ніч музеїв 2022»:

10:00 — 20:30  Створення муралу, літературні читання «Поезія кольорів у філософії вільної думки. Григорій Сковорода. Повернення» 
Участники: Дубодєлов Антон., ГО «БюроАрт», Авдєєнко Еrop
вул. Воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4).

10:00 — 20:30 Виставка-продаж «Повернення. Мистецтво для ЗСУ»
Галерея «BureauArt» вул Воскресенська 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4).

11.00 — 12.30  Мандрівка стежечками українських казок. Виставка дитячих малюнків вихованців творчої майстерні галереї «Наша» і креатив-клубу «Чемодан». Лялькова вистава «Івасик-Телесик» Сумського ТЮГу
Запис за телефоном: +380958776657.
Галерея «Наша на Псільській», вул. Псільська, 1. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Псільська, 1).

12:00 — 18.00  Галерея картин «Не марнуй талант»
вул. Соборна, 1. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Соборна, 27).

12.00 — 18.00 Фототовариство «Друзі Дагера» Фотовиставка «Було. Буде».
вул. Воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4) .

12.30 Екскурсія «Сумигард» від Мурзи Євгена
Запис за телефоном: 4-380500764810.
Вартість — вільний благодійний внесок.
Місце збору буде повідомлено при реєстрації. (найближче бомбосховище — Покровська площа. 5, вул. Соборна, 27, вул. Воскресенська, 4).

13.00 Екскурсія «Легенди та факти міста над Пслом» від Коваленко Олександра
Запис за телефоном: +380992148959.
Вартість — вільний благодійний внесок.
Місце збору буде повідомлено при реєстрації. (найближче бомбосховище — Покровська площа. 5, вул. Соборна, 27, вул.Воскресенська, 4).

13.00 — 14.00 Дитяча вистава «Казка у валізі» від Театру «Нянькіни»
Запис за телефоном: +380992148959. (вікове обмеження від 3-х років)
Конгрес-центр СумДУ. Підвальне приміщення вул. Покровська, 9/1. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Покровська, 9/1).

13.00  — 17.00 Екскурсії приватним музесм «Причал Одіссея»
Запис за телефоном: +380503071373.
Вартість — 50 гри (кошти передаються на благодійність)
вул. Воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4).

13.00 — 17.00 Нова історія.
ГО «Голос Вулиці». Буйвал Дмитро
пров. 9 травня (навпроти міської галереї). (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Соборна, 27).

13.00 — 19.00 Виставка цифрової графіки Ірини Ляпощенко «Тональність болю»
Офіційне відкриття о 17:00.
Покровська площа, 5  «Артпростір на Театральній (дворик за Краєзнавчим музєем). (найближче бомбосховище — приміщення комплексу «Лабіринт» Покровська площа, 5)

15.00 — 19.00 Музей Скріншопв
Участники: Театр «Нянькіни», Студія декору «Фабрика», Дарія Білецька.
Конгрес-центр СумДУ. Арка, вул. Покровська, 9/1. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Покровська, 9/1).

16.00 — 18.00 Благодійна виставка-продаж «Орнамтики» від Качуровської Світлани
Альтанка. (найближче бомбосховище — приміщення комплексу «Лабіринт» Покровська площа, 5).

Раніше ми писали про Світлану Качуровську

16.00 — Аудіовізуальний перформанс «Найважливіше» 
Участники:  Театр «Нянькіни», Театральна студія «Реп’ях», Балетна студія «Престиж», dance-centre Artes, Нянькін Володимир.
Конгрес-центр СумДУ. Підвальне приміщення вул. Покровська, 9/1 (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Покровська, 9/1).

17.00 — 18.00 BERAIA& LEVCHENKO Музичний перформанс «На висоті»
вул Соборна, 48 (балкон над закладом «Білий налив»). (найближче бомбосховище —  Покровська площа. 5, вул.  Соборна, 27, вул. Ввоскресенська, 4).

18.00 — 20.00 Виставка фотоколажів на основі робіт С. Тихенка
Участники: Театр людей з Інвалідністю «Ми Є».
Галерея «АкадемАrt» вул. Петропавлівська, 59. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Петропавлівська, 59)

18:00-18:30 Контактний перформанс театру  людей з інвалідністю «Ми Є» за участю музиканта-лірника Микити Лебедя 
Галерея «АкадемАrt» вул. Петропавлівська, 59 . (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Петропавлівська, 59)

18:30-19:30 Музично-поетичний проект «На два слова»
Участники: Будянський Дмитро, Ященко Віталій.
Галерея «АкадемАrt» вул. Петропавлівська, 59. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Петропавлівська 59)

20.00 — Відео-презентація «we are with u Ukraine» 
вул. Воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4) .

До нынешнего времени приглашение на символическое поселение на «Культурном острове» ежегодно получала семёрка новых лауреатов из числа наших современников, оказавших существенное влияние на формирование ноосферы Сумщины.

В итоге, за восемь лет существования проекта, «Остров» превратился в собрание большого числа ярких творческих личностей. И стало очевидно, что на настоящий момент он по сути являет собой основу виртуального музея культуры Сумщины.

Никанор Харитонович Онацкий

А в музее обязательно должны быть представлены известные персоналии прошлого, знаменитые уроженцы или жители Сумского региона – художники, поэты, музыканты, актёры, режиссёры, имена которых мы помним, ценим и чтим сегодня. Так, естественным образом, возникла идея «звёздной семёрки» классиков, которых с радостью и всеми надлежащими почестями встречают на «Острове» в начале 2021 года.

Одним из них, безусловно, является основатель и первый руководитель Сумского художественного музея Никанор Харитонович Онацкий, по праву занявший место в составе семёрки лауреатов арт-медиа проекта «Культурный остров.8-й сезон. Классика». Музей сегодня носит его имя.

Для  максимально компетентного представления Никанора Онацкого общественности мы обратились с рядом  вопросов к нынешнему директору Сумского художественного музея Надежде Юрченко.

— В каком году, и в связи с какими обстоятельствами уроженец Полтавщины Никанор Онацкий оказался в Сумах?

— Документ о рождении Никанора Харитоновича свидетельствует, что родился он 9 января 1875 г. (по старому стилю 28 декабря 1874 г.) на хуторе Хоменковом Гадячского уезда Полтавской губернии (ныне Липоводолинский р-он Сумской области). После учебы (Москве, Одессе, С. -Петербурге) в 1906 г. он преподает в Лебедине, а с 1913г.  с семьей, по приглашению госслужбы Наробразования, переезжает в Сумы на работу в кадетский корпус, реальное училище и другие учебные заведениях.

В Полтаве – с 1933 г., где начинается черная полоса в его жизни, аресты, расстрел…

— Каким было первое творческое событие в Сумах, организованное Онацким?

— В 1914 г. в Сумах, в здании общественного собрания (ныне областная филармония) Никанор Харитонович – организатор «Первой выставки картин местных и иногородних художников», с участием художников из Казани, Петербурга, Екатеринбурга, Сум, Москви и др. Всего — более 180 произведений, часть из которых, позже, вошла в собрание музея.

— Как возникла идея создания художественного музея в Сумах? Что стало основой коллекции?

— Выставка 1914 г. стала первым поводом для создания будущего музея. На Сумщине, после октябрьского переворота, богатые владельцы уезжали за границу, покидали свои имения. Гос. службой наробразования была создана комиссия по спасению и сохранности произведений искусства от мародерства и грабежа, куда вошел Онацкий.

Все ценности переписывались и свозились в филармонию, в те годы – здание общественного собрания. При создании музея, по свидетельству директора, в 1920 г. насчитывалось 2600 произведений искусства.

Однако основой собрания послужила коллекция киевского мецената Оскара Гансена, который в 1918 г. перевез из Киева в Сумы в особняк своей матери Елены Августовны Сумсовской на ул. Петропавловской художественные ценности. В 1919 г. его коллекция была национализирована со статусом 3 государственного Киевского музея, что означало непременное возвращение собрания Гансена в столицу УНР. Никанор Онацкий убедил власть города задержать коллекцию в Сумах.

Гансен знал об этом решении, для него было главным – чтобы она осталась целостной. Согласно документам, 1 марта 1920 г. Н.Х. Онацкого назначают директором «Сумского окружного художественно-исторического музея». Осенью 1921 коллекция Гансена официально передана в Сумской музей. Так, что и в этом году 100-летний юбилей продолжается, а осенью 2022 года – 100-летие официального открытия музея.

— Картины каких всемирно известных художников входят сегодня в собрание Сумского художественного музея?

— И. Айвазовского, И. Репина, Н. Пимоненко, М. Башкирцевой, Пальмы Младшего, Луки Джордано, Карла Маратти, Франческо Солимена, Геррита Ван Хортхорста, Яна ван Гойена, К.-Ж. Верне, В. Котарбинского, И. Левитана, И. Шишкина, А. Куинджи (художники, кот. представлены в  европейских музеях). Уникальные образцы декоративного искусства Мейсена, Дрездена, Копенгагена, Севра, Миклашевского, а также редкие изделия Китая, Японии, Персии и др.

— Есть ли сегодня в музее работы, принадлежащие кисти Онацкого ?

— Да, более 150 работ. Особенную ценность имеют его личные альбомы, фотографии, документы.

— Что известно о ныне живущих родственниках Никанора Онацкого?

— Живут правнуки в Харькове и Кременчуге, но они не объявляются, хотя знают о нашем музее.

— В чём состоит влияние личности Никанора Онацкого на нынешнюю культурную жизнь Сумского региона?

— Благодаря Онацкому мы имеем прекрасный художественный музей, национальное достояние Украины. Его жизнь, это подвиг ради высоких ценностей, пример для будущих поколений. При поддержке Сумской администрации, управления культуры, в конце 2020 года вышел альбом — монография «Никанор Онацький. Идентификация». В книге максимально собрано его художественное и поэтическое наследие, а также, фото, документы, прослежена хронология жизни и творчества, документы репрессий и расстрела.

Интерес представляют воспоминания жены и дочери, аналитика поэзии Г. Петрова, статья о репрессированных писателях «Плужан» Ф. Кислицы, исследователях «расстрелянного возрождения».

Больше о лауреатах 8-го сезона арт-медиа проекта «Культурный остров» читайте в публикации: У Сумах визначили лауреатів «Культурного острова 2021»

Ікона Явлення Августовської Божої Матері до реставрації

«У зоряному небі, як яскрава зірка засяяла».

Сумський художній музей ім. Н. Онацького протягом всього свого існування керується одним з християнських постулатів «врятуй та збережи» і робить все можливе для зберігання та реставрації мистецьких цінностей.

Так, багато років музей співпрацює з фахівцями реставраційної справи, насамперед з Національним науково-дослідним реставраційним центром України у Києві, його філією у Харкові, а також з Харківською академією дизайну та мистецтв. Саме в цьому закладі, на кафедрі реставрації було виконано одне з останніх і досить складних завдань – відновлення зшитого з трьох частин полотна без підрамника, напіврозірваного, дуже забрудненого, вкритого пліснявою, з чисельними подряпинами та кракелюрами.

Чудом уцілілий твір, який довгий час зберігався у неналежних умовах, надійшов до музею у 2006 р. Протягом трьох років фахівці Харківської академії працювали над поверненням цьому твору первинного стану. Під час реставрації виявилось, що зображення, в якому йдеться про події Першої світової війни є образом Божої Матері Августовської, а саме – іконою, написаною на честь явлення її у 1914 р. воїнам перед битвою під містом Августов Сувальської губернії (нині територія східної Польщі, Бєлостоцьке воєводство).

За переказами

У вересні, напередодні боїв на Північно-Західному фронті, Гатчинський та Царскосельский кирасирський лейб-гвардейські полки йшли до місця боїв. Розташувавшись у наметовому містечку пізнього вечора, солдати побачили у зоряному небі, на тлі білого хреста, на повний зріст Богоматір серед хмар. Правиця її вказувала на Захід – «…десницею Своею им путь на запад указующую и к битве с супостатом призывающую». Вражені побаченим, вони стали на коліна у молитві. Священнодійство тривало понад сорок хвилин. А невдовзі, після цієї події в Августовських лісах відбулась битва, яка закінчилась великою перемогою. У тому важкому бою жоден з воїнів – свідків явлення Богородиці не загинув.

Икона Явлення Августовської Божої Матері

На честь цієї події наприкінці 1915 р. з’явилось перше датоване зображення святого образу за благословенням митрополита Макарія, а в березні наступного року ікона була ухвалена для молитви Святійшим Синодом православної церкви. На одному з перших списків зазначалось понад п’ятдесяти прізвищ чоловіків, учасників того бою.

Велика кількість подібних ікон була написана лише за два роки до революції. За наказом Миколи ІІ вони були поширені і видавались друком в листівках, плакатах та на сувенірній продукції, насамперед на великодніх яйцях, що ілюстрували чудесне явлення Божої Матері у Першу світову війну, за такими назвами, як: «Августовська Перемога», «Свіча Августовська», «Божа Матір Августовська», «Явлення Августовської Божої Матері російським воїнам». Проте, після революції списки з цього образу масово знищувались більшовиками і довгий час перебували в забутті.

І лише в квітні 2008 р. церква внесла ікону в офіційний місяцеслів святкування у день православного новоліття –
14 вересня

Існує п’ять основних ізводів ікони. Один з них – у Сумському художньому музеї, написаний за часи Першої світової війни невідомим самодіяльним художником на теренах Сумщини (походить з с. Ярове Кролевецького р-ну).

Рідкісним явищем є напис, що свідчить про пожертву, – це прізвища шести жінок, коштом яких був створений даний образ. Таким чином жінки завдячували Богородицю за заступництво перед важкими земними випробовуваннями їхніх чоловіків у цій війні. Композиція твору умовно розкриває два Світи – Небесний та Земний. Дві третини полотна займає Богоматір з Христом-Отроком, яка стоїть серед сегментів білих хмар в оточені золотих зірок. Правиця Христа у благословляючому жесті, в лівій руці закритий сувій з кодексом божих заповідей. Внизу, перед святим образом, на колінах – воїни у молитві, перед ними – дорога, обабіч якої густий ялиновий ліс. Подібні твори, що свідчать про участь багатьох наших співвітчизників у тій жахливій і несправедливій війні, де Матір Божа

Фрагмент з написом на іконі

«не мале військо, а всіх людей нашх на битву за Віру та Вітчизну піднімає», часто зустрічаються на теренах Слобожанщини.

Богородиця (за типом зображення Одигитрія) вказує на доленосний шлях людей. Саме в молитві до Бога вони звертаються у важкі години життя («отчаявшимся надежду подающая и верным в бранех помогающая»), але разом з сюжетною лінією в іконі домінує маріологічна символіка, що відповідає священним літургійним текстам про храм в душі, спасіння і вічну славу. Композиційна узагальненість постаті Марії на тлі білих хмар з абрисами хреста надає значущості і величі образу, який ототожнюється з Матір’ю-Церквою і є «Дому Своему щит и ограждение».

Порушення пропорцій (з акцентом на руки), в подібних іконах-картинах для митців-богомазів було звичайним явищем, але писались вони щиро і переконливо. Художник також уникає і канонічності лику Богородиці, оспівуючи звичайну жіночу красу та підкреслюючи особливий духовний вираз обличчя. Рожевий мафорій та довгий білий хітон, немов колона, прикрашають Богоматір: „…рясны златыми одеяна и преиспещрена” (Пс.44). Автор звертає увагу на земне і духовне існування образу, сповненого особливої гідності.

Виставка відкрилась у четвер 1 березня. Приємним сюрпризом для всіх присутніх став приїзд на відкриття виставки науковця з Києва Ганни Решетньової. Так сталося, що в останні роки вона займалася дослідженням сім’ї Гансенів, в її поле зору потрапив і Оскар Германович Гансен, колекція якого стала основою Cумського художнього музею. У зв’язку з цим було розказано багато цікавих і досі невідомих фактів з життя колекціонера і його близьких родичів.

Про саму ж колекції музею Ганна Решетньова сказала: «Колекція Гансена дуже цінна, в 1919 роках оцінювалася приблизно в 5 млн рублів. Він збирав полоністику, у нього мати була з Польщі і батько був поляк і тому він цікавився польським мистецтвом, полоністики у нього багато…»

Детальніше про виставку експонатів під назвою «Стара колекція – джерело створення музею» розповіли співробітники музею.

Минуло 100 років відтоді, як до Сум з Києва була перевезена краща частина приватного музею Оскара Германовича Гансена – збирача, підприємця, мецената – на зберігання в міський маєток матері Олени Августівни Сумовської (нині – вул. Петропавлівська, 58). У 1919 році ця колекція (понад 5 тис. експонатів) була націоналізована і склала основу новоствореного художньо-історичного музею.

Не дивлячись на Постанову Сумського уїзного виконавчого комітету від 11 червня 1919 року про передачу будинків Сумовської в розпорядження Комісії художньо-історичного музею (обласний архів, ф. – 415, оп. 1, спр. 10, л. 42-зв), будинки під музей так і не були передані. Міська влада подбала про інше помешкання. Спочатку музей отримав 5 кімнат, потім – ще, й ще, поки не стало 23 пристосованих приміщення в колишніх Міських банках по вул. Соборній (за спогадами Оксани Онацької, дочки художника), а з першого березня 1920 року музей очолив Никанор Харитонович Онацький – громадський діяч, професійний художник, поет (музейний архів, меморіальний фонд Н. Х. Онацького). Його плідна діяльність позитивно відбилась на роботі музею.

Під час ІІ світової війни «стара» колекція музею перебувала в евакуації стараннями тодішнього директора музею Олександри Іванівни Маршали-Чаловської. Після повернення з евакуації колекція була розташована у приміщенні філармонії (колишнє дворянське зібрання), де перебувала до кінця 1970-х. Нову експозицію музею було відкрито у двох приміщеннях: у Воскресенській церкві (відділ декоративного мистецтва, 1981) та у будівлі колишньому банку (відділи живопису, графіки, скульптури, 1983). У 1994 році музею присвоєно ім’я його фундатора Н. Х. Онацького.

Сама колекція складалась з творів відомих художників зарубіжжя XVII – початку ХХ ст. (таких країн Західної Європи, як Італія, Фландрія, Голландія, Франція, Польща, Австрія, Бельгія, Німеччина, Іспанія, Швеція); з творів вітчизняних митців (Боровиковського В., Айвазовського І., Рєпіна І., Шишкіна І., Левітана І., Васильківського С., Пимоненка М., Котарбинського В., братів Кричевських, ін.); з виробів зарубіжних і вітчизняних мануфактур (вирізняються німецька Мейсенська та французька Севрська порцелянові фабрики, Волокитинський порцеляновий завод А. Міклашевського; мистецтво України, окрім фаянсу та фарфору, представлено зразками народного мистецтва: килими, гаптування, гутне скло, ін.).

На виставці також представлені книги з бібліотеки Оскара Гансена, які на час експозиції надав музею Сергій Гуцан.

Взагалі зібрання Оскара Гансена дає впевненість в тому, що історія людства – це історія культури і мистецтва, а не історія воєн чи збройних конфліктів.

Виставка працюватиме до кінця березня 2018 року.

В этой и последующих публикациях мы поочерёдно представим каждого из лауреатов.

Надежда Юрченко – директор Сумского областного художественного музея им. Н. Х. Онацкого — за популяризацию изобразительного искусства и за ряд мероприятий по созданию нового современного образа музея.

Номинация «Собиратель жемчужин»

Надежда Семеновна Юрченко родилась в Сумах в семье, где оба родителя были нерядовыми художниками. Имя её отца — С. М. Блайваса — внесено в биобиблиографический словарь «Художники народов СССР». Он известен как художник театра, сценограф. Мать — В. С. Юрченко —  художник-график —  была одним из инициаторов создания в Сумах областной организации Союза художников.

Надежда Юрченко закончила факультет теории и истории искусств  Киевского художественного института (ныне Национальная академия изобразительных искусств и архитектуры). По специальности – искусствовед. C 1992 по 2017 год — член НСХУ (Национального союза художников Украины). С 1990 года — член ИКОМ (Международной организации музейных сотрудников). С 1982 года —  главный хранитель фондов Сумского областного художественного музея им. Н. Онацкого.

В апреле 2017 конкурсная комиссия по избранию директора Сумского областного художественного музея имени Н. Онацкого безусловным большинством голосов избрала Надежду Юрченко директором музея.

Кроме ежедневной работы по пополнению коллекции музея, составлению каталогов и написания искусствоведческих работ, Надежда Юрченко практически всегда занималась и занимается  популяризацией музейного собрания, организацией тематических выставок, экскурсий.

Ранее мы писали об одной из творческих встреч, которую провела Надежда Юрченко, в материале: Зимний вечер в стиле барокко в Сумах

Сумской художественный музей — один из богатейших среди провинциальных музеев на всём постсоветском пространстве по собранию работ, представляющих искусство Украины, России, стран Западной Европы, Дальнего и Ближнего Востока. В своей время его с удовольствием посещали такие известные в мире культуры люди, как Владимир Высоцкий, Вольф Мессинг, Евгений Евтушенко, Сергей  Никитин, Юлий Ким и другие. Музей является одним из первых мест, куда приходят иностранные делегации.

Однако большая часть коллекции находится в запасниках. Важным приоритетом  в своей деятельности на должности директора Надежда Юрченко называет расширение музейных площадей. А также создание более комфортных условий для использования уже имеющихся. Причём не только для размещения экспозиций, но и для того, чтобы сделать музей живым, открытым, наполнить его событиями – творческими презентациями, мастер-классами, общением.

В ряд мероприятий по популяризации коллекции входят и «гастроли» работ из музейного собрания по другим городам и странам, и активное участие в общегородских творческих праздниках, таких как  «Ночь музеев». Начал активную работу сайт музея.

Название номинации «Собиратель жемчужин» — иллюстрирует основное содержание профессиональной деятельности Надежды Юрченко. В 1977 году, когда она пришла работать в Сумской художественный музей, его коллекция включала в себя примерно 5 000  работ и, в основном, состояла из  художественного собрания известного киевского промышленника и мецената начала прошлого века Оскара Гансена. Сегодня их — около 17 000 – жемчужин живописи, графики, скульптуры и декоративного прикладного искусства. Очень многие из них оказались в фондах музея благодаря усилиям Надежды Юрченко, как главного хранителя собрания. Теперь пришло время сделать их максимально доступными для сумчан и гостей областного центра.

Больше об арт-медиа проекте «Культурный остров читайте здесь

Головна мета виставки – висвітлення трагедії української культурної еліти, яка в ході революційних подій 1917-1921 рр. була головним рушієм національно-культурного відродження країни та через кілька років потрапила до категорії «розстріляного відродження».

До цієї когорти видатних українців належить Никанор Харитонович Онацький (1875-1937) – науковець, професійний художник, відомий музейник, талановитий педагог, поет, сценарист, археолог, громадський діяч: тричі засуджений і розстріляний за постановою особливої трійки за сфабрикованою справою 23 листопада 1937 р.

Архівні матеріали надають уявлення про останні роки життя людини, яка віддала себе музейній справі заради мистецтва та вищих духовних цінностей. Документи, пов’язані з репресією Онацького, на прикладі його долі, розкривають реальну картину сфабрикованих звинувачень, а твори 1930-х років підкреслюють ілюзію «щасливого» життя тогочасного періоду.

У 1930-і роки настав трагічний злам у формуванні мистецтва, були заборонені художні напрями, які склалися у попередні роки. Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва.

Всупереч своїм переконанням, художники були змушені оспівувати «будівництво» нової держави, створювати типовий образ людини радянської доби. Проте деформації соціально-політичного клімату в країні не піддавалися митці старої школи як-то: Н. Онацький, І. Кавалерідзе, Ф. Кричевський, М. Кримов, Р. Фальк, І. Машков (у останнього страшна метафора – «криваві, порубані долі» – звучить у натюрморті з зображенням розрізаного кавуна, написаного 1937 року). Виставка демонструє й характерний тогочасний жіночий образ-типаж у портретах П. Волокидина, Г. Ряжського, О. Онацької; дещо депресивними виглядають природні краєвиди тих років.

Твори Никанора Онацького представлені камерними роботами різних років. В них переважає  ліричне сприйняття мінливого світу, філософське осмислення простого мотиву. Митець насолоджується красою рідної природи, занурюється у промені денного світла, чарується працею звичайних українських людей.

Виставка «Ми йшли в життя окремими шляхами…» триватиме до 16 грудня 2017 року

Р.І. Бах Літо. 1860

Науковці музею визначили його як твір невідомого російського скульптора ХІХ ст. як портрет невідомої. Сумно дивитись на красиву річ без автора у музеї як в науковій установі, де експонати зберігаються, вивчаються та досліджуються.

У підручниках з культури та мистецтва за радянські часи автори подібних творів завжди замовчувалися, про них можна було довідатися із скупої інформації в словнику Брокгауза та Ефрона. А ідейний зміст цих творів був з так званим буржуазним відтінком, тому й атрибутувати їх було дуже складно.

Стосовно автора погруддя були різні припущення, науковці зверталися й до фахівців з провідних російських музеїв, але безперечних доказів ніхто не надавав.

А нещодавно, завдяки більш відкритій інформації вдалось встановити скульптора твору з колекції музею.

Так, серед численних предметів, які у різні часи вироблялися на чавунно-ливарному заводі в Каслі (Челябінської області), виявилась і наша «красуня», відлита наприкінці ХІХ ст. з мармурової моделі скульптура  німецького походження Баха Романа Івановича (1819, Рига-1903, Петербург) – батько п’ятьох відомих художників, скульпторів та архітекторів.

Р.І. Бах Літо. 1860

Р.І. Бах Весна

Роман Іванович випускник Російської Академії мистецтв, його вчителями були академіки П.П. Уткін та І.П. Віталі. Бах робив портрети історичних діячів, алегоричні та релігійні композиції, а працював директором та головним художником на бронзоливарній фабриці Р. Я. Кохуна та торгівельній фірми «Нікольса і Плінке» в С.-Петербурзі за спеціалізацією в галузі пластики малих форм і декоративно-ужиткового мистецтва.

У 1860 р. Бах Р.І. виконав дві вишукані парні жіночі образи-алегорії «Весна» і «Літо», остання зберігається в Сумському музеї. Ці твори за стилістичними ознаками представляють академічне мистецтво, яке особливо цінувалося у культурно-художньому світі.

Жан-Батист Крпо Flora.1873

Пізніше, у 1879 р. Микола Романович, повторив образ «Весни» з композиції батька. Взагалі, академічні митці часто звертались до відтворення жіночої краси, яка асоціювалася з квіткою, тому й назви були відповідними. Серед скульптурних зразків французького мистецтва 2-ї пол. ХІХ ст. в музеї зберігається «Флора» Жана-Батиста Карпо.

Усі його значні роботи були збережені сином та передані до музею Академії Мистецтв.

На Каслинському чавунно-ливарному заводі, заснованому в 1747 р., виробляли більш дешевий сплав чавун, який складався з заліза та високого вмісту вуглю. Саме з цього сплаву робили кабінетну скульптуру, архітектурні деталі, речі з декоративно-ужиткового мистецтва (каміни, свічники, посуд, номерні знаки для будинків, чавунні вази, художні корпуси для годинників, рамки для фотографій, попільнички).

Крім творів провідних російських скульпторів, Каслі випускав речі за моделями відомих європейських скульпторів, а також за зразками Берлінського ливарного заводу.

Р.І. Бах Літо. 1860 в експозиції Сумського музею

Власну популярність отримала й кабінетна скульптура Мефістофеля (експонується в музеї) та Дон Кіхота з книгою (є в Охтирському краєзнавчому музеї) француза Жоржа Готьє (1811-1872). Звісно, що це виробництво цінується менше через малу пластичність і здатність до крихкості при навантаженні. У промисловості чавун використовують як сировину для отримання сталі.

Таким чином, ще один витвір мистецтва Сумського художнього музею ім. Никанора Онацького, а саме мармурове алегоричне погруддя «Літо» (1860) Р.І. Баха  отримало свого автора, справжню назву та дату створення.

Раніше в матеріалі «Вуаль в мармурі» ми показали багато фото прекрасних робіт в мармурі італійських скульпторів.

Ця святкова Різдвяна виставка знайомить відвідувачів з втіленими у сучасне життя віковими традиціями носіння жіночої хустки.

Вона складається з фондових експонатів музею та з предметів, зібраних приватними особами, і всього нараховує близько 100 різноманітних експонатів — власне хустки та інші обереги, пов’язані з хусткою і традиційними головними уборами та прикрасами українок.

Багато чудових традицій і обрядів було пов’язано з хустиною. У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована скриня мала повнитися хустками. Іх дбайливо оберігали, ними хизувалися, приспівуючи:

Я не панна, я — господиня,

У мене хусток повна скриня!

Тому центром експозиції стали не тільки Ікона Божої Матері «Нев’янучий цвіт» (XVIII ст.), а й весільна скриня 1899 року, наповнена селянським «добром», серед якого хустка займає провідне місце.

В часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат, коли козаки вирушали у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, як символ вірності в коханні, щоб згадував на чужині… На випадок, коли козака спіткає смерть в дорозі, чи він згине в бою, хустка від дівчини виконувала важливу роль; нею вкривали обличчя козака, «що б хижі птахи очей не довбали, козацької крови не випивали». У пісні про це співається:

Дай же, дівчино, хустину,

Може в бою де загину –

Накриють очі темної ночі,

Легше в могилі спочину…

Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною — про цей звичай писав Тарас Шевченко у своїй поемі «Хустина»:

Ведуть коня вороного,

Розбиті копита…

А на ньому сіделечко Хустиною вкрите.

Вітрина з червоною козацькою хустиною, гаптованою золотом на початку XIX ст., а також коралове намисто та сережки відносить нас у добу козаччини, яка зберегла і розвила національні традиції українців.

Комплексний показ українських хусток зумовив експонування живописних творів XIX — XXI століть з фондів музею та з приватних збірок: в експозицію увійшли картини Миколи Пимоненка, Федора Кричевського, Павла Волокидина, Олександра Чередниченка.

Відома в Сумах фольклористка Лідія Шеремет, яка зібрала велику колекцію хусток різних народів світу, розповіла про обрядову роль української хустки, та продемонструвала свої родинні хустки.

Доповнили святковий вернісаж колядки та щедрівки фольклорного гурту з обласного науково-методичного Центру культури та мистецтв.

На завершення заслужений майстер народної творчості Надії Гудилко провела майстер-клас з пов’язування хусток.

Виставка триватиме до кінця лютого 2017 року.

 Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Художню освіту живописець опановував з 1890 р. в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, з якого його кілька разів звільняли, і лише у 1917 р. Машков отримав диплом зі званням класного художника. Також він вивчав мистецтво у Третьяковській галереї та музеях Європи і завдяки самовдосконаленню та наполегливій роботі виробив свій особливий стиль.

На початку ХХ ст. у Москві митець відкрив приватну художню студію, через яку,закілька років її існування, пройшло майже три тисячі слухачів. В студії викладали його друзі, провідні художники: П. Кончаловський, Н. Гончарова та М. Ларионов, а у 1910 р. разом з ними, Машков створив славнозвісне мистецьке угруповання «Бубновий валет», головне завдання якого полягало у ствердженні матеріальності світу та «розповсюдження сучасного розуміння з питань образотворчого мистецтва».

Саме щедрість та мажорність палітри Машкова у натюрмортних композиціях були співзвучні програмі цього творчого об’єднання. Мистецтво Иллі Машкова було високо оцінено західноєвропейською критикою.

Серед інших натюрмортів художника у музеї зберігаються «Бузок» та «Натюрморт з розрізаним кавуном», останній датований 1937 роком. Якщо перший твір відрізняється фактурністю і насиченою тональністю, то другий – зі стиглими ягодами та фруктами на темному фоні – внутрішньою напруженістю. Квіткові натюрморти

Машков полюбляв складати самостійно і багато їх писав, надаючи перевагу трояндам, макам, гвоздикам та бузку, відтворюючи особливу енергією життя, завдяки багатоманітній кольоровій гамі.

Настрій літнього дня передає імпресіоністична палітра, наповнена сонячними відблисками та рельєфами, в жанровій картині «Дівчинка у парку» (1924), де головною домінантою є загоріла, в бузковому купальнику дівчинка з косами, яка сидить на табуреті серед затишку тонально різноманітної зелені крон дерев та трави.

Раніше ми писали: В Сумах выставка на миллион долларов

З середини 1930-х років Ілля Машков часто відвідує свою «малу» батьківщину, а саме станицю Михайлівську, що на Дону, де було написане панорамне полотно з весняним міським краєвидом з зображенням майдану та церкви з яскраво-зеленими банями. Ранковий сонячний настрій майстерно вирішується завдяки передачі простору та повітряній перспективі.

Живописну колекцію Машкова в збірці музею доповнюють рідкісні натурні малюнки, де відчутний талант не лише рисувальника, а й портретиста, який майстерною передає психологічний стан моделей. Останні були придбанні безпосередньо, музейними співробітниками у вдови художника.

Твори Іллі Машкова, спадщина якого увійшла до золотої скарбниці світового мистецтва, є гордістю музею.

Профільний силует Володимира Замирайла.

В зібранні Сумського художнього музею зберігаються сім творів, які надійшли у 1980-і роки від його сина, відомого сценографа, народного художника України, лауреата Національної премії Т. Шевченка Данила Нарбута. Це окремі дитячі ілюстрації 1909, 1911 і 1917 років – „Теремок. Мизгир”, „Царство іграшок”, „Українська абетка”, а також профільний силует Володимира Замирайла, які були створені в кращі роки життя художника.

Народився майбутній художник на хуторі Нарбутівка (Глухівській повіт), у родовому маєтку. Там, у красивому пейзажному оточенні народжувалась і виростала велика родина Нарбутів, яка жила в кількох старовинних палацах з живописними краєвидами. Саме враження, що склались з дитинства, лягли в основу багатьох його творів.

В десятирічному віці Георгія було зараховано до Глухівської гімназії. До цього часу він вже міг читати та писати „красивим каліграфічним почерком”, багато малював, знав всі жанри і види образотворчого мистецтва.

З 1906 р. Г.І. Нарбут їде навчатись до Петербурзького університету, там же знайомиться з видатним російським художником-ілюстратором дитячих казок І.Я. Білібіним, який був у нього першим вчителем на шляху професійного оволодіння книжковою ілюстрацією. Згодом Нарбута приймають до творчого угрупування „Світ мистецтва”.

Раніше ми писали: Братья Нарбуты. На раздорожьи двух культур

Одним з ранніх творів є ілюстрація до казки „Мизгир” (1909), що найбільш пов’язана з емоціями та споминами дитинства. Творча доля митця була досить насичена. В тому ж 1909 році він їде в Мюнхен „копіювати Дюрера”. На батьківщині Лускунчика художник задумав створити серію книг, де головними героями стали іграшки.

ілюстрація до казки „Мизгир”

Вам уклін.

Барабанщик.

На плацу.

В Сумському музеї зберігається три ілюстрації, у яких автор використовує весь арсенал військових атрибутів, які свідчать про глибокі знання історії, та предметів, що розкривають тему творів. Георгій Нарбут був неперевершеним майстром портретного силуету в класичному трактуванні. В колекції музею зберігається один з таких творів – портрет художника-графіка В.Д. Замирайла (1916).

Кілька років митець працював над „Українською абеткою”. Серед найбільш вдалих – два аркуша з літерами „О” та „С”. В цих роботах художник створює свій неповторний стиль з характерною округлістю форм, точною лінією, яка вимальовує польові квіти та рослини, що складаються в чудовий вінок.

Раніше ми писали про безсмертну «Енеїду», яку теж ілюстрував Г.І. Нарбут, в матеріалі: Як давньоруська мова стала українською?

Всі твори невід’ємно внутрішньо пов’язані з „малою батьківщиною” завдяки яскравим спогадам про дитинство. Художник часто згадував Глухів і місце свого народження, яке відвідував майже щорічно. Г.І. Нарбут творив не тільки в українському дусі, але і говорив українською мовою, вивчав та розробляв давні родові герби, орнаменти, в далекому 1918 р. був автором перших українських гривень, викладав в Українській академії мистецтв та дбав про світле майбутнє національної культури.

В этом году фестиваль пройдет под лозунгом «Once upon a time …» — с этой фразы начинается большинство сказок и мистических повестей. Именно поэтому в рамках проекта город превратится в территорию мистической сказки.

«Ночь Музеев» представит зрителям 22 локации и 30 проектов, которые будут расположены в разных уголках города.

В этот день Вы сможете посетить не только интересные экскурсии и увидеть новые музейные экспозиции, но и стать участниками необычных театральных перфомансов, музыкальных выступлений и арт — мероприятий.

Все локации в рамках фестиваля будут бесплатны для посещения.

Однако отметим, что на некоторые мероприятия требуется обязательная регистрация. Запись стартует 15 мая и будет проводиться по телефону: (0542) 679-839

Программа мероприятий международного проекта «Ночь музеев 2022»:

10:00 — 20:30  —  Створення му ралу, літературні читання «Поезія кольорів у філософії вільної думки. Григорій Сковорода. Повернення» . Участники: Дубодслов Антон.
ГО «БюроАрт», Авдеенко Еrop  —  ул. Воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4).

10:00 — 20:30 — Ввиставка-продаж «Повернення. Мистецтво для ЗСУ» — Галерея «bureauArt» вул Воскресенська. 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4) .

11.00 — 12.30  Мандрівка стежечками українських казок. Виставка дитячих малюнків вихованців творчої майстерні галереї «Наша» і креатив-клубу «Чемодан». Лялькова вистава «Івасик-Телесик» Сумського ТЮГу.
Запис за телефоном: +380958776657.  —  Галерея «Наша на Гкільській», вул. Псільська, 1 (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Польська, 1).

12:00 — 1800  Галерея картин «Не марнуй талант» —  вул. Соборна, 1. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Соборна, 27).

12.00 — 18.00 Фототовариство «Друзі Дагера» Фотовиставка «Було. Буде». —  вул. Воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом).  (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4) .

12.30 — Екскурсія «Сумигард» від Мурза Євген
Запис за телефоном: 4-380500764810. Вартість — вільний благодійний внесок.
Місце збору буде повідомлено при реєстрації (найближче бомбосховище — Покровська площа. 5, вул. Соборна, 27, вул.Ввоскресенська, 4).

13.00 —  Екскурсія «Легенди та факти міста над Пслом» від Коваленко Олександра.
Запис за телефоном: +380992148959.
Вартість — вільний благодійний внесок.
Місце збору буде повідомлено при реєстрації.  (найближче бомбосховище — Покровська площа. 5, вул. Соборна, 27, вул.Ввоскресенська, 4).

13.00 — 14.00 Дитяча вистава «Казка у валізі» від Театру «Нянькіни»
Запис за телефоном: +380992148959. (вікове обмеження від 3-х років) —  Конгрес-центр СумДУ. Підвальне приміщення вул. Покровська, 9/1 (найближче бомбосховище  — підвальне приміщення вул. Покровська. 9/1).

13.00  — 17.00 Екскурсії приватним музесм «Причал Одіссея»
Запис за телефоном: +380503071373.
Вартість — 50 гри (кошти передаються на благодійність) вул. Воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом). (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4).

13.00 — 17.00 ГО «Голос Вулиці». Буйвал Дмитро Нова історія  — проа. 9 травня (навпроти міської галереї) (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вул. Соборна, 27).

13.00 — 19.00 Виставка цифрової графіки  Ірини Ляпощенко «Тональність болю». Офіційне відкриття о 17:00 Покровська площа, 5  — «Артлростір на Театральній (дворик за Краєзнавчим музесм) (найближче бомбосховище — Ппиміщення комплексу «Лабіринт» Покровська площа, 5)

15.00 — 19.00 Музей Скріншопв. Участники: Театр «Нянькіни», Студія декору «Фабрика», Дарія Білецька Музей Скріншопв  — Конгрес-центр СумДУ. Арка, вул. Покровська, 9/1 (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вуа Покровська, 9/1).

16.00 — 18.00 Благодійна виставка-продаж «Орнамтики» від Качуровської Світлани  — Альтанка (найближче бомбосховище — Ппиміщення комплексу «Лабіринт» Покровська площа, 5).

16.00 — Аудіовізуальний перформанс «Найважливіше» . Участники:  Театр «Нянькіни», Театральна студія «Реп’ях», Балетна студія «Престиж», dance-centre Artes, Нпнькін Володимир — Конгрес-центр СумДУ. Підвальне приміщення вул. Покровська, 9/1 (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вуа Покровська, 9/1).

17.00 — 18.00 BERA1A& LEVCHENKO Музичний перформанс «На висоті» — вуп Соборна, 48 (балкон над закладом «Білий налив»)  (найближче бомбосховище — Покровська площа. 5, вул. Соборна, 27, вул.Ввоскресенська, 4).

18.00 — 20.00 Виставка фотоколажів на основі робіт С Тихенка . Участники6 Театр людей з Інвалідністю «Ми Є» — Галерея «АкадемАїї» вул. Петропавлівська. 59 . (найближче бомбосховищепідвальне приміщення вуа Петропавлівська. 59)

18:00-18:30 Контактний перформанс театру  людей з інвалідністю»Ми Є» за участю музиканта-лірникз Микити Лебедя  Галерея «АкадемАїї» вул. Петропавлівська. 59 . (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вуа Петропавлівська. 59)

18:30-19:30 Музично-поетичний проект «На два слова». Участники: Будянський Дмитро. Ященко Віталій1 —  Галерея «АкадемАП» вул. Петропавлівська, 59 підвальне приміщення вул. (найближче бомбосховище — підвальне приміщення вуа Петропавлівська. 59)
20.00 — Відео-презентація «we are with u Ukrain»  — вул воскресенська, 6 (АРТдворик за ТИРом)  (найближче бомбосховище — вул. Воскресенська, 4) .

С каждым годом программа мероприятия становится шире. И у всех, кого интересует творчество как таковое, волнует только один вопрос: Как посетить всё, что запланировали организаторы?

Как прошел фестиваль «Ночь музеев» в 2015 году, читайте в материале: В Сумах состоялся фестиваль художественных локаций

В этом году задействовано 14 локаций города. Основная масса их всё-таки находится в центре.

Программа мероприятий фестиваля «Ночь музеев» :

15:00 – выступление камерного оркестра старинной и современной музыки «Ренессанс» Сумской областной филармонии. Место проведения – дом-музей А. Чехова (ул. Чехова, 79).
16:00 – официальное открытие фестиваля на Театральной площади.
16:30 – «Европейские мотивы в произведениях художников ХХ в.» в Сумском областном художественном музее им. Н. Онацкого (Покровская площадь, 1).
17:00 – презентация «Жизнь, развернутая на платке» в Сумском областном краеведческом музее (ул. Г. Кондратьева, 2).
17:30 – выставка живописи сумских художников в выставочном зале НСХУ (ул. Петропавловская, 47).
18:00 – фотопроект «Призраки старого города» в выставочном зале «Филантроп» (научная библиотека УАБД по ул. Покровской 9/1).
18:30 – выставки в галереях «АкадемArt» и «Академическая» (ул. Петропавловская, 59).
19:00 – мастерская цветов «Древо желаний» (ул. Петропавловская, 68).
20:00 – выставка «Гобелен. Современный взгляд» в Сумской городской галерее (ул. Соборная, 27).
20:30 – проект «Предчувствие» в подвале Сумской городской галереи (ул. Соборная, 27, вход со двора).
21:00 – этюд по Н. Гоголю «Шинель» в театре им. М. С. Щепкина.
22:00 – выставка «Дети Шерешевского» в галерее «21» (просп. Шевченко, 21).
23:00 – выставка «Киев-Сумы: транзит» в галерее «Наша» (ул. Псельская, 1).
23:30 – виртуальная выставка «Вперед в прошлое» (ул. Псельская, 4).
23:59 – спектакль-иллюзия «Она» от творческого объединения «ДикОбраз» (ул. Псельская, 1).

Лейтмотивом всіх робот є тема театру, що підкреслюється назвою виставки «Життя — театр…». Глядачу представлено близько 56 графічних творів і три макета. Доробки мистцині вражають професійністю виконання та тематичною змістовністю, виконані вони в різноманітних графічних техніках — олівець, пастель, туш, перо.

Лариса Аполлонова навчалась у відомих вчителів за фахом — В.М.Соклакова (Суми) та О.А.Калашнікової (Харків), які приділяли багато уваги графічному мистецтву та вплинули на формування творчої манери та становлення художниці. «Вся моя творчість починалася саме з графіки, якою я захопилася ще в художній школі», — зазначила сама художниця. На відміну від живописних, графічні твори відображають ідею лаконічними засобами і показують навколишній світ дуже виразно, дещо умовно, образно.

Раніше ми писали: В Сумах открылась выставка театральных образов

Саме в графіці майстриня експериментує та знаходить нові ідеї та прийоми мистецького самовиявлення і виразності.

Творчим методом Лариси Аполлонової стала нова концепція трактування образу та форми, поєднана із вишуканою стилізацію та винятково емоційною художньою мовою. В процесі підготовки до кожного спектаклю, як головний художник театру, Лариса Аполлонова виконує численні графічні замальовки, що породжують асоціативні образи і є стимулом для подальших авторських пошуків. Театр як прояв самого життя, образ і роль людини в мистецтві хвилюють та надихають художницю і є суттю її творчості. Лариса Аполлонова органічно поєднує як загальний образ театральної вистави, так і індивідуальні характеристики героїв, постійно перебуваючи у процесі пошуку.

Глядач може ознайомитись з ілюстраціями до окремих сцен вистав, сценографією, портретами акторів, режисерів, художніми композиціями, макетами до вистав.

Захоплення Лариси Аполлонової мистецтвом театру надихнуло її на створення серій робіт. Насамперед це триптих «Театр», який утверджує позачасові цінності завдяки своєрідній композиційно-просторовій побудові та дає змогу відчути єдність минулого з сьогоденним. Привертають увагу і графічні композиції із поліптиха «Дитинство», серій «Дивні люди», «Чорне та біле», яким притаманні ідейно-філософське узагальнення і масштабне мислення. Надзвичайний інтерес викликає збірка портретів, зокрема Народних артистів України Є. Серебрякової, І. Рибчинського, заслуженого артиста України С.Корінного, режисерів України — О. Рибчинського, А. Мартюшова, Р.Віктюка, Д.Богомазова.

Художниця створила власну графічну інтерпретацію образів світу театру, аби ми відчули красу та силу людського духу, вона органічно пов’язана зі своїми героями, гостро відчуває емоційне підґрунтя вузлових тем творів. З особливою проникливістю підкреслює характерні риси особистостей, це — задумливі, мудрі («Гра на сопілці»), мужні, волелюбні, сильні (серія портретів українських режисерів), щиросердні («Яка ж ти гарненька…»), або, навпаки, саркастичні персонажі («Свекруха»).

Лариса Аполлонова наділена яскравою творчою уявою, має глибоке розуміння натури з власною естетичною позицією. Твори відзначаються бездоганною композиційною побудовою, чуттям масштабу, яскравою індивідуальністю. Кожна з графічних серій може бути символом і ключем, що розкриває мистецький задум.

Виставкою «Життя — театр…» художниця заявила про себе як зрілий майстер з великим потенціалом. У творах Лариси Аполлонової багато глибоких символічних протиставлень, асоціативних планів. Твори підсилені власними роздумами, відчуттям краси й багатогранності світу. Для шанувальників образотворчого мистецтва ця виставка стане справжнім відкриттям ще однієї творчої особистості.

Лариса Аполлонова — художник-графік, сценограф народилась 8 грудня 1968 року у м. Суми. З 2009 року член Спілки театральних діячів України. Художню освіту здобула в Сумській художній школі (1984), Глухівському СПТУ за спеціальністю — декоратор — оформлювач (1987), Харківській державній академії дизайну та мистецтва фахом «художник — графік» — бакалавр, магістр „Образотворчого мистецтва ” (2014). З 2000 року працювала художником-оформлювачем, а з 2007- головним художником Сумського обласного театру драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна. За час роботи в театрі оформила понад 50 різноманітних вистав та концертів. Активно займається виставковою діяльністю. У творчому доробку шість персональних виставок. Твори зберігаються у музеях Глухова, Путивля та в приватних колекціях України, Канади, Німеччини, Арабських Еміратів, Марокко.

Виставка працюватиме до 22 квітня 2016 р.

Обширная программа вечера включала музыку, литературу, архитектуру и изобразительное искусство этого времени. В переводе с итальянского – барокко означает «причудливый», «странный», «склонный к излишествам», с португальского perola barroca — «жемчужина неправильной формы».

Философия барокко

Философия барокко понимается как вечная и величественная природа, а человек – ничтожная песчинка – одновременно слит с нею и противостоит ей. В основе же новых представлений, определивших суть стиля, лежало понимание многосложности мира, его глубокой противоречивости и драматизма. Изменения сказались в грандиозных космических масштабах формы и содержания через аллегорию, метафору, героями которых стали персонажи из «Метаморфоз» Овидия. Барокко раскалывает мир: в нем, рядом с небесным, сосуществует земное, рядом с возвышенным – низменное. По своей сути, художественное творчество «золотого века» тяготело к монументальности, где за внешней величественностью и богатством, кроется трагизм, в отличие от предыдущей эпохи Возрождения, которая не знала видов и жанров, независимых одно от другого, но была в единстве с высоким искусством, в котором сливались все способы выражения прекрасного.

Архитектура и зодчество

В архитектуре и скульптуре, основными представителями «большого стиля» были Браманте, Бернини, Кортона, Барромини. Среди архитектуры наиболее яркими памятниками были дворцы и замки в Версале, Потсдаме, Дрездене, Шернборне (Австрия, Англия), а также многочисленные фонтаны и церкви. Благодаря причудливой пластике фасадов, сложным криволинейным планам и очертаниям дворцы и церкви барокко приобретают живописность и динамичность. Они как бы вливаются в окружающее пространство. Интерьеры украшаются многоцветной скульптурой, лепкой, резьбой; зеркала и росписи иллюзорно расширяют пространство, а живопись плафонов создает иллюзию разверзшихся сводов.

Живопись

Предтечей барокко в живописи был великий гений Ренессанса Микеланджело Буонарроти (1475-1564). Творчество другого итальянца – Микеланджело Меризи да Караваджо (1573-1609) положило начало не только следующему, демократическому развитию искусства, но и целому движению, так называемых художников «караваджистов». Полотна Караваджо обладают исключительной драматической силой, его живописная манера основана на мощных контрастах света и тени, создающих эмоциональное напряжение, а подчеркнутая “простонародность” типажей, утверждала новые идеалы. Одновременно в Болонье, около 1585 тремя братьями Карраччи была основана “Академия вступивших на правильный путь”, сыгравшая важную роль в становлении академизма. Яркими представителями этой школы были также Пьетро да Кортона и Гвидо Ренни.

Главой фламандской школы живописи и одним из величайших мастеров эпохи барокко был Питер Пауль Рубенс (1577—1640). Прирожденный живописец-монументалист, оформитель театральных зрелищ, график, архитектор-декоратор, талантливый дипломат, владевший несколькими языками, ученый-гуманист, он пользовался почетом и славой при княжеских и королевских дворах Мантуи, Мадрида, Парижа, Лондона. Всесторонне одаренный, блестяще образованный, Рубенс рано созрел как художник бурного темперамента и огромного творческого размаха. Основу его творчества составляют сила пластического воображения, торжество декоративного начала, динамичность форм и ритмов. Из его школы вышла плеяда выдающихся живописцев, среди которых А. ван Дейк, Снайдерс, Йорданс, Тюльден, Файдерб и многие другие.

Ранее мы писали: Эпоха барокко в Сумах 

В Испании, Голландии и других странах Европы этот стиль не проявился столь ярко. В это время свои знаменитые произведения на историческую, мифологическую и религиозную тематику создавали такие выдающиеся художники как Веласкес, Сурбаран, потомки Питера Брейгеля Старшего (Мужицкого), а также Вермеер, Стен, Остаде, братья Хонтхорсты и многие другие «малые голландцы». Творчество великого Рембрандта ван Рейна (1606-1669) завершает период барокко, драматизм которого был предрешен, но чем трагичнее столкновение человека с миром, тем выше сила духа, тем важнее мудрость знания. Драматическая нота ХVІІ века завершается полотном Рембрандта «Блудный сын» с горечью утрат и светом надежды, переходя в искусство будущих поколений.

Музыка

Произведения И.-С. Баха были исполнены на клавесине известным сумским музыкантом и менеджером Орестом Ковалем с ансамблем «Органум» и исключительным голосом Татьяны Ластовецкой. Ведущий артист ТЮЗа Сергей Сидоренко вдохновенно читал фрагменты из эпической поэмы английского писателя публициста Джона Мильтона «Потерянный рай» с иллюстрациями Густава Доре под органную фугу выдающегося немецкого композитора. Искусствовед Надежда Юрченко продемонстрировала и прокомментировала широко известные программные произведения, а картины западноевропейских художников ХVІІ века из Сумского художественного музея (для многих слушателей стали откровением), собрание которого входит в десятку лучших музеев Украины органично дополнили общую картину развития искусства рассматриваемого периода. 

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Поряд з образами Ісуса Христа та Богородиці в музейній колекції ікон чільне місце займає Св. Миколай Чудотворець. Майже тридцять творів різних стилістичних напрямів –барокові, академічні, традиційні монастирські або старообрядці та народні – дають уявлення про розвиток вітчизняних іконописних шкіл ХVІІІ– поч. ХХ ст.

Ім’я великого чудотворця часто зустрічається в українській топоніміці та назвах храмів. Іконографія святителя була сформована за візантійських часів і своє завершення отримала в Київській Русі. Перші зображення з’явились з середини XI ст. у фресках Святої Софії Київської. Один з класичних зразків (на повний зріст) був відтворений у фресці Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві на початку ХІІ ст.

З того часу було зроблено багато списків з образом святителя, які відрізняються індивідуальними художніми особливостями. В музеї представлені всі існуючі іконографічні типи: «Св. Миколай «весняний», «Св.Миколай «зимовий», «Св. Миколай «відворотній», «Св. Миколай «мокрий», «Св. Миколай Можайський» та ін. Це – поясні та на повний зріст з закритим (або відкритим) Євангелієм, з мечем і храмом, житійні, а також багаточастинні образи з Ісусом Христом, Богородицею та іншими святими.

Найстаріша в збірці козацька ікона ХVІІІ ст. доби українського бароко походить з Київського Софійського чоловічого монастиря, де «Св. Миколай «мокрий» у яскраво-квітчастій фелоні вписаний в овал із золоченими картушними елементами на насиченому кіноварному тлі. Зображення Ісуса Христа з Євангелієм та Богоматері з омофором, які благословляють Миколая, нагадують про Перший Вселенський Собор (325 р.), де святитель викрив єретика Арія, за що був позбавлений сану та кинутий за грати. Легенда Св. Миколи «мокрого» пов’язана з чудовим врятуванням у Дніпрі немовляти, якого вважали загиблим і знайденого у храмі під іконою святого. Саме цей образ в Україні був одним з найшанованіших.

Св. Миколай Чудотворець. ХVІІІ. Україна

Св. Миколай Чудотворець. 1851 Сіверщина.

До українських зразків 1 пол. ХІХ ст. належить ікона святого Миколая («весняного») у світлій фелоні зі складним бароковим декоративно-рослинним левкасним рельєфом. Подібні мотиви іконописці брали, насамперед, з архієрейського парчового одягу священнослужителів, сааме різьблення по левкасу мало замінити карбовані шати. Цей образ є протографом з відомої Слобожанської ікони ХVІІ ст., яка зберігається в Києві, у Національному художньому музеї і походить з Лебединської церкви. Святий суворий та стриманий з благословляючою десницею, в лівій руці, під білим омофором – закрите Євангеліє, саме цей елемент підкреслює священне значення книги, завжди присутньої в олтарі храмів.

Св. Миколай Чудотворець. 2 пол. ХІХ ст.

Св. Миколай Чудотворець відворотний. 1 пол. ХІХ ст. с. Вєтка Білорусь

Особливою яскравістю вирізняються ікони, створені з застосуванням золота та кіноварі, які були поширені у старообрядців Нев’янська (Росія), а також на Сіверщині (Чернігів), в селі Вєтка на Гомельщині та у липован (південь України, Молдова). Рідкісне оплічне зображення Св. Миколая, так званого «відворотного», з великими очима, які дивляться вбік. Такий ізвод виник у кінці XVIII ст. і був також поширений серед старообрядців Вєтковського монастиря (Білорусь). Десниця святого не лише благословляє, а й попереджає та відвертає.

Св. Миколай Чудотворець з житієм. 1пол. ХІХ ст.

Св. Миколай Чудотворець з житієм. 1пол. ХІХ ст.

Св. Миколай Мирлікійський Чудотворець. За ескізами В. Васнецова. 1880

Окрасою колекції є дві житійні ікони ХІХ ст. з образом Св.Миколая Чудотворця з розкритим Євангелієм від Луки (VI, 17-19), з фрагментом тексту, який читають на літургійній службі під час вшанування святителя. Саме його життя було яскравим зразком великого благочестя. В сюжетних клеймах йдеться про численні доброчинності Св. Миколая. Одна з житійних ікон має дванадцять клейм, інша – тридцять два. Ці багатофігурні композиції розповідають про народження, хрещення, навчання, посвята до священнослужителів і численні добродійні справи, а також його упокоєння та перенесення мощів з Мир Лікійських до Бар (одне з головних свят православної церкви). Традиційні зображення виконані вишуканою лінією у поліхромній гамі і є характерними для вітчизняних іконописних шкіл.

До сіверських святинь належить різьбяна акафістна ікона з врізаним написом «Радуйся, Никола Великий Чудотворце», з ініціалами та датою 1851, яка створена на зразок типових парсунних портретів. Святого зображено з трикирієм під час молитви на повнийзріст.

Св. Миколай («зимовий») в архієрейській митрі представлений в латунному окладі. Саме такі типові штамповані підокладниці з образом святителя, з’явились в православному іконописі з середині ХІХ ст. і розповсюджувались церквою через торгівельні іконописні лавки.
В академічній іконі суворий та стриманий образ святого Миколая на повний зріст подано на тлі складного хрещатого тиснення на металевій дошці за ескізами видатного російського художника В. Васнєцова, який писав святі образи для Володимирського собору в Києві у 1880-х роках. Прообразом подібних ізводів на повний зріст були відомі іконописні зображення Миколая Зарайського та Можайського з мечем та з макетом церкви (або книгою). В авторській іконі Св. Миколай правицею благословляє, в лівій тримає Євангеліє як головний атрибут духовного вчення та захисту. Експозицію виставки доповнюють вишукані твори зі срібла, виконані у складних техніках скані, зерні і емалі – це карбований оклад до образу Св. Миколая та дві вінчальні ікони-підокладниці – Ісуса Христа та Богородиці, а також козацький пояс та Кролевецький «богуславський» рушник, що також належать до ХІХ — початку ХХ ст.

Під такою назвою 16 грудня о 15 годині Сумський художній музей ім.   Н. Онацького відкриває виставку з фондів, присвячену одному з найбільш шанованих в Україні християнських святих, якого двічі на рік (у грудні та травні) відзначає церква.

На виставці буде представлено понад тридцять творів з образом  Св. Миколая Чудотворця різних типів та стилістичних напрямів ХVІІІ- поч. ХХ ст.

Відкриття виставки: 16 грудня

Початок: 15.00

Вечер был посвящен Никанору Харитоновичу Онацкому — живописцу и основателю Сумского областного художественного музея. Никанор Онацкий был профессиональным художником, учился в Московском Строгановском училище, затем в

Н. Онацький. Автопортрет .1909 р.

Одесском художественном училище красных искусств, а далее — в Петербуржской Академии художеств, в мастерской Ильи Репина.

Подробнее о творческом и жизненном пути Н. Онацкого можно прочитать в материале Надежды Юрченко: Мистецтво Никанора Онацького на тлі епохи.

Назначение Н. Онацкого на должность директора будущего Сумского музея (1 марта 1920 года) не было случайным — национализированые памятники старины явно носили творческий характер, а среди членов специальной комиссии, созданной в 1918 г. для сбора предметов старины и искусства, только он имел определенное профессиональное образование. А кроме того, Никанором Онацким в 1914 году была организована «Первая выставка картин местных и иногородних художников. Сумы. 1914 г.», которая явилась мощным толчком в дальнейшем развитии художественной жизни на Сумщине.

Основную же часть коллекции Сумского художественного музея составила часть коллекции Оскара Гансена, которая для сохранности была переправлена им из Киева в Сумы в дом его матери — Елены Августовны Виттерлейм (по мужу Сумовской) — в особняк Сумовских на ул. Петропавловской, выстроенный еще в ХIХ веке потомственными купцами Сухановыми.

Подробнее с Оскаром Гансеном и его коллекцией можно ознакомиться в материале Людмилы Федевич: Коллекционер – это стиль жизни…

Уже в конце 1922 г. была открыта первая музейная экспозиция, структуру которой Н. Онацкий подробно по каждому залу осветил в местной периодике.
Далее судьба Никанора Онацкого сложилась трагически. После повторного ареста, он был расстрелян 23 ноября 1937 года, что стало известным только после рассекречивания документов КГБ.

И только в декабре 1994 года музею было присвоено имя его основателя Никонора Онацкого.

Но на подробном рассказе Надежды Юрченко о Никаноре Онацком с сопутствующим показом фильма о Сумском художественном музее, с иллюстрацией слайдов многих шедевров, имеющихся  в коллекции музея, вечер не закончился. Это было только основательное вступление к дальнейшей беседе.

Надежда Юрченко — искусствовед.
Автор фото: С. Малюк

Тема — интересная, рассказчик — великолепный, с миллионом живых личных историй о музее, о выставках, о художниках. И посыпались вопросы.

Надежда Юрченко рассказывала о том, как общалась с наследниками и последователями Никанора Онацкого, в том числе его дочерью — Натальей Никаноровной. Как в результате этого общения находились различные «художественные свидетели» жизни Никанора Онацкого, многие из которых стали экспонатами Сумского художественного музея. И как потом «кусали локти» работники Харьковского художественного музея, потому что эти экспонаты Наталья Никаноровна передала в Сумы.

Был и рассказ об общении со знаменитым творческим коллективом советских художников-графиков и живописцев «Кукрыниксы» — название, которого составлено из первых слогов фамилий Куприянова и Крылова, а также первых трёх букв имени и первой буквы фамилии Николая Соколова. Тогда еще 26-летняя Надежда Юрченко, но уже главный хранитель Сумского художественного музея им. Онацкого, приехала в Москву для переговоров с авторами о покупке их работ для коллекции художественного музея. Воспоминания об этой истории только позитивные, а результат, даже в большем количестве и ценности, чем предполагало начальство, и сейчас находится  в музее.

Были и вопросы о ценности коллекции, ранее мы писали: В Сумах выставка на миллион долларов

И о том, каким путем и в каком состоянии попадают экспонаты в музей, и о реставрации работ и, в частности, икон.

Ранее мы писали о реставрации иконы Августовской Божьей Матери, принадлежащей Сумскому Художественному музею

Многим хотелось узнать о том, какие экспонаты появились в музее в последнее время.

Ранее мы писали: Сумы получили в подарок картину самого «дорогого» украинского художника

Коллекция Сумского художественного музея уже достигла примерно 18 тысяч экспонатов. К сожалению, в залах музея экспонируется всего 6 процентов, а остальное — в архивах. Но они не лежат мертвым грузом. Работники музея стараются делать различные тематические выставки в залах со сменной экспозицией. И, конечно же, многие экспонаты выезжают из города (а затем возвращаются обратно) на всеукраинские и международные выставки: в Германии, Италии, Польше, России. О том, скольких сил и времени занимает такая, на первый взгляд, — простая, — а, в итоге, непростая работа, требующая настойчивости и очень часто юридической подкованности, тоже рассказала Надежда Юрченко.

Общение плавно перешло в чаепитие, но разговоры об искусстве продолжались.

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Н.Онацький. Автопортрет. 1919

Ім’я Никанора Харитоновича Онацького (1875-1937)– художника, поета, педагога, фундатора Сумського художнього музею, а також його роль та місце в історії української культури першої третини ХХ століття до недавнього часу залишалися поза увагою істориків і мистецтвознавців. У 1930-х рр. було вилучено та знищено архівні матеріали, пов’язані з його ім’ям, накладено табу на всю його багатогранну діяльність. Мистецький доробок і педагогічна праця, організація музейної справи і участь у громадському житті Сумщини, наукові розробки колекцій музею та археологічні дослідження краю – все це тривалий час не могло бути документально простеженим і введеним до наукового обігу.

Перші публікації про Никанора Онацького почали з’являтися в різних українських часописах після його офіційної реабілітації в 1956 р. але автори матеріалів на той час ще не мали можливості створити реальну хронологію його життя і діяльності.

З відкриттям архівів колишнього КДБ на початку 1990-х рр. стало відомо, наприклад, що Никанора Онацького розстріляли 23 листопада 1937 р. у Полтаві, тоді як у попередніх публікаціях значилось, що він «помер у таборах 1940 року». Саме з вивчення „Справи Онацького”, яка зберігається в СБУ Полтави, музейні науковці почали розробку матеріалів про життя і діяльність Никанора Онацького. Проте без документів з родинного архіву, який його дочка Наталія Никанорівна передала до Сумського музею наприкінці минулого століття, було б неможливо відтворити як біографію Н. Х. Онацького, так і історію Сумського художнього музею, що тісно пов’язана з трагічною долею його фундатора.

Народився Никанор Харитонович 9 січня 1875 року (за н.ст.) на хуторі Хоменкове Гадяцького повіту Полтавської губ. (тепер – село Московське Липоводолинського р-ну Сумської обл.) в багатодітній родині козака-хлібороба. Після закінчення народної, а потім Гадяцької повітової школи у 16 років він самостійно визначив свій майбутній життєвий шлях, метою якого було навчання, щоб стати художником. Спочатку кілька років поспіль працював на різних випадкових роботах, потім у 1899-му вступив до Московського Строганівського училища технічного малювання, але не закінчивши його, повернувся в Україну і вступив до Одеського художнього училища красних мистецтв. Одеська школа була провідною в Україні. За великі, грамотно виконані рисунки академічних постанов Онацький отримує високі перші бали.

Незважаючи на появу нових художніх течій, які важко прокладали свій шлях в Україні, у мистецтві початку ХХ ст. панував і новітній стиль модерн. На той час, коли Онацький приїздив до Одеси у 1900 р., мистецтво набувало нового дихання: в апогеї слави було об’єднання Південноросійських художників на чолі з К. Костанді. Тут творили і виставлялися відомі художники з Харкова, Києва, Москви, Петербурга, Вільно, Варшави. Серед них П. Левченко, С. Васильківський, М. Пимоненко, М. Мурашко, Л. Пастернак. Пізніше в Одесі з’явився «Салон В. Іздебського», який також сприяв духовному зростанню творчої молоді.

Н. Онацький. Насупилось. 1908

З дипломом професійного художника Онацький у 1905 р. продовжив навчання в Імператорській Петербурзькій Академії художеств в майстерні І.Ю. Рєпіна, що свідчило про його наміри одержати академічну освіту. Однак активне втручання молодого студента у політику під час першої російської революції 1905 р. змушує його припинити навчання і повернутись на батьківщину. В архіві музею серед інших оригінальних документів є свідоцтво Академії Художеств, видане учню Н. Онацькому в тому, що він направляється у відрядження по Росії для художніх робіт з натури, і Академія звертається з проханням до державних і громадських закладів не чинити перешкод Онацькому в його художній практиці. З цим документом він повернувся в Україну, і його подальша доля, до кінця 62-річного життя, була пов’язана з рідним краєм – Сумщиною, Харківщиною і Полтавщиною.

З цього часу культурно-мистецька та педагогічна діяльність митця поділяється на два періоди – лебединський (1906 – 1913) та сумський (1913 – 1933).

Н. Онацький. Мальви.1910

У невеликому повітовому місті Лебедині (колишня Харківська губ.) художник знайшов себе на педагогічній ниві. Так, у 1913 році на виставці дитячої творчості у Харкові Н. Онацького було відзначено за методику викладання; серед 38 гімназій з різних регіонів України і Росії, що брали участь у регіональній виставці, почесний відгук одержала тільки одна – Лебединська чоловіча гімназія. Після такого успіху Н. Онацького запросили  до Сумського кадетського корпусу та до реального училища на посаду вчителя малювання. У Лебедині він одруживсяз Надією Василівною Кривошеєвою, там же народилися  двоє з трьох його дітей Наталка (1910) та Андрій (1911). В цей період виходять перші публікації віршів у журналах та літературних альманахах «Рідний край», «Терновий вінок», «Українська муза». Там же Онацький очолює «Шевченківський гурток».

Мистецький доробок Никанора Онацького втілює кращі риси українського образотворчого мистецтва другої половини ХІХ – поч. ХХ ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення мови художніх образів. Значна частина його творчої спадщини зберігається в Сумському художньому музеї, крім того – у музеях Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Канева, Чугуєва, а також приватних колекціях, і, загалом налічує понад триста творів станкового живопису і графіки, книжкових ілюстрацій, поштових листівок, орнаментальних замальовок. За життя Никанора Онацького до колекції музею не потрапила жодна з його картин – тож надходження творів репресованого художника стали можливими лише після його офіційної реабілітації, а то й пізніше: у 1970-1990 роки. Тоді до сумського музейного зібрання від родичів Онацького була передана його основна мистецька спадщина.

Н. Онацький Осінь. Алея. 1919

Після повернення на Сумщину художник поєднує викладання в Лебединському реальному училищі з творчою роботою. Разом з учнями та колегами Онацький подорожує повітами тодішньої Харківщини, відвідує маєтки Капністів, Аннєнкових, Хрущових, вивчає місця, пов’язані з перебуванням Тараса Шевченка на Сумщині.

Палкий шанувальник Кобзаря, він у 1911 році їде до Канева на п’ятдесяту річницю з дня смерті та перепоховання поета. Там, на Чернечій горі, знайомиться з І. О. Ядловським, який півстоліття охороняв священну могилу. Після цієї поїздки художник з особливим ліричним настроєм створює офорт «Хата біля Тарасової гори». Згодом цей твір тиражується на поштових листівках в Гадячі. А поетичний напис Онацького, який зберігається в книзі відгуків у Канівському музеї-заповіднику є своєрідною відповіддю палкого нащадка на „Заповіт”. Збереглось багато замальовок українських гір та живописних пейзажних мотивів з хатами, вітряками і мальвами, надиханими Чернечою горою і виконаними художником вже після тієї історичної подорожі.

Никанор Онацький – реаліст, який багато уваги приділяв рисунку, композиції. Водночас, вивчаючи природу, він намагався максимально передати мінливий настрій, як-от: тишу, захід сонця, яскраві промені вранці, легку димку втомленого дня, а також вітер, дощ. Художник зазнає впливу різноманітних стилів, насамперед символізму, що було органічним у пошуках власної образотворчої мови (наприклад, натюрморти з бузком  передано з особливою поетичністю). Його ваблять декоративні речі, насамперед сповнена гармонійної краси опішнянська кераміка, яку він збирав.

Н.Онацький. Автопортрет .1909

Серед невеликої портретної спадщини художника вирізняються його автопортрети. Один з перших і єдиний у живописному доробку Н. Онацького – „Автопортрет у кучмі” – написано 1909 р. Цей твір увібрав в себе характерні риси багатьох відомих людей тих часів, насамперед дух образу Тараса Шевченка, пам’ять про якого художник проніс крізь усе своє життя.

У 1910-х рр. з’являються пейзажі з динамічним мазком, де художник відмовляється від детального виписування предметів у просторі, в них обов’язково присутнє сонячне світло. Прикладом цього є етюди сільських вулиць та пасік, пейзажні мотиви з циганськими наметами та різноманітними криницями.

Двадцять наступних років (з 1913 по 1933) Никанор Онацький живе і працює у Сумах. Його подальша творча та педагогічна праця як-то: викладання історії мистецтва, живопис, малюнок в кадетському корпусі, гімназії воєнного відомства, інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, на піхотних курсах і у створеній ним при музеї художній студії, поступово ставала підґрунтям для його наукової та громадської діяльності пов’язаною з мистецтвом. Тут у 1920 р. він створює і стає першим директором художньо-історичного музею.

Н. Онацький. Садиба Надаржинської. 1926

Життя, проведене у Сумах, було найбільш плідним. Художник часто відвідує Малу Павлівку («Павлівочка» так називав художник це село), де мешкали родичі його дружини Надії Василівни, котра походила з заможної родини поміщиків, там же з’явилась на світ і третя його дитина – Оксанка (1914).

Важливе значення мистецького спадку Н. Онацького полягає у тому, що в більшості своїх пейзажних робіт він відтворив тогочасний вигляд місць, архітектурних споруд, які були пов’язані з іменами славетних людей Сумщини. Все це збереглося у виразних акварелях із садибами Линтварьових та Кублицького, з каплицями та спорудами стародавніх часів, а також тими, що були збудовані коштом Харитоненків, Ліщинських, Хрущових та інших благодійників і меценатів. Це не тільки твори мистецтва, але й свідки історії. Так, в етюді «Садиба Надаржинської» (1926) зображено класицистичний архітектурний пейзаж, де урочистий настрій досягається завдяки вдало переданим рефлексам та вальорам.

Н.Онацький. Пасіка. 1936

Захоплення Онацького археологічними розвідками у групі з відомим дослідником Миколою Макаренком сприяло появі нових мотивів з панорамними степами, високими курганами з хрестами  або скіфськими бабами, які зберігають історію, пов’язану з похованням наших пращурів.

У 1929 р. Н. Онацький стає членом АХЧУ (Асоціація художників Червоної України), яка ставила за мету «створити стиль героїчного реалізму». Поряд з роботами Ф. Кричевського, Г. Світлицького, І. Їжакевичем та інших митців, які входили до цього угруповання, творчість Н. Онацького набуває героїчно-алегоричного змісту. На тридцяті роки минулого століття припадає останній період творчості Никанора Онацького. Життєві обставини змушують його переїхати до Полтави, куди він їхав «… як у пастку…хоча друзі запрошували його до Харкова». У творчій спадщині

Н.Онацький. Дім у Полтаві. 1935

все більше з’являються осінні мотиви, часто-густо з поодинокими молодими берізками, які символічно відтворюють тривожний психологічний стан митця.

Художник багато часу віддає своєму дітищу – художньо-історичному музеєві у Сумах, директором якого його призначили 1 березня 1920 р. Наприкінці 1927р. вийшла друком брошура Н.Онацького «Сім років існування Сумського музею», значення якої тепер важко переоцінити. В 1931р. з’являються мистецтвознавчі дослідження про українське скло, порцеляну, Межигірський фаянс. Художник також входив і до письменницького угруповання «Плуг і молот», члени якого були репресовані. В родинному альбомі зберігся його останній олівцевий автопортрет, зроблений за гратами у 1935 р., в головному уборі в’язня. Зображено людину, сповненої горіння творчості, але стриманого розумом та волею. Це портрет літньої людини, яку через два роки, пізньої холодної осені  розстріляють без суду та слідства.

м. Суми худ музей 1930 у центрі Онацький І Крапівін Б Кастюковська І Ященко

Минув сьогодні місяць,

Як тут даремно я конаю,

За що – скажу одверто:

Я сам не відаю й не знаю.

27.VІІІ.35р.

Та попри всі негаразди у 1935-36 рр. з’являються два сонячних твори «Дім у Полтаві» та «На пасіці», які стають завершальними у живописній спадщині художника. Ніби прощаючись зі своїми улюбленими мотивами,  милуючись краєвидом, художник за цією роботою відпочивав, відходив у передостанній спокій.

Творча спадщина Никанора Харитоновича Онацького, який оспівував землю, де народився, розвивалась у буремні часи на зламі епох, є частиною великого надбання, що входить у золотий фонд українського пейзажу  ІІ пол. ХІХ- поч. ХХ століть.