Как заключили эксперты, такой звук — заслуга f-образных отверстий в деке. Анализ множества инструментов из мастерской Страдивари позволил ученым прийти к выводу, что эта форма изначально была воспроизведена по ошибке.

Ранее мы писали: Сумчан очаровали жемчужины барокко

«Вы режете по тонкому дереву и не можете избежать несовершенства. Форма отверстий в скрипках Страдивари отклоняется от традиционной для XVII–XVIII веков на 2%, но больше это похоже не на ошибку, а на эволюцию», — делится один из исследователей, Николас Макрис.

Ранее мы писали: На таможне в Киеве изъяли копию скрипки Страдивари

Скрипки Страдивари продолжают высоко цениться во всем мире.

Источник: The Daily Mail

Музыкант играл на скрипке — я в глаза ему глядел.
Я не то чтоб любопытствовал — я по небу летел.
Я не то чтобы от скуки — я надеялся понять,
как умеют эти руки эти звуки извлекать
из какой-то деревяшки, из каких-то грубых жил,
из какой-то там фантазии, которой он служил?
Да еще ведь надо пальцы знать, к чему прижать когда,
чтоб во тьме не затерялась гордых звуков череда.
Да еще ведь надо в душу к нам проникнуть и зажечь…
А чего с ней церемониться? Чего ее беречь?
Счастлив дом, где звуки скрипки наставляют нас на путь
и вселяют в нас надежды… Остальное как-нибудь.
Счастлив инструмент, прижатый к угловатому плечу,
по чьему благословенью я по небу лечу.
Счастлив он, чей путь недолог, пальцы злы, смычок остер,
музыкант, соорудивший из души моей костер.
А душа, уж это точно, ежели обожжена,
справедливей, милосерднее и праведней она.
Ці рядки Булат Окуджава у 1983 році присвятив композитору Ісааку Шварцу, але якщо спостерігати за грою мукачівського скрипаля-віртоза Сергія Добоша, то саме цей вірш приходить на думку… Майстерна натхненна гра, щире відкрите обличчя, якась містична аура навколо нього навіть коли перестає грати… Не потрібно бути великим психологом, щоб побачити, що цей музикант не просто грає – він живе музикою! І абсолютно все, що вмію робити я і всі мої знайомі разом взяті, здається дрібницею поруч із тим, що вміє робити він.

Скільки хвилин, годин, років монотонної кропіткої праці покладено заради ось цього нашого миттєвого задоволення від концерту?! Публіка поаплодує і розійдеться, залишаючи його наодинці з роздумами і все тією ж нескінченною працею. І так щодня. А йому не набридає! Інакше б давно покинув цю клопітку справу… А коли людині настільки цікаво займатись своєю справою, то це не може не зацікавити інших…

Ми вирішили розібратись: а чи у звичайному житті пан Сергій такий саме відкритий, щирий, усміхнений, як і на сцені перед публікою, чи це в нього лише сценічний образ?

Дивно, але зблизька він дійсно виявився схожим на Аль Пачіно, але той би , напевно, на інтерв’ю не погодився…

— Сергій, Ви – віртуозний скрипаль, викладач Мукачівського державного університету, керуєте „trio Dо.М.А.”, струнним квартетом, постійно виступаєте з концертами в Чинадієвському замку „Сент-Міклош” та берете участь у різноманітних проектах та культурних заходах… Як ви все встигаєте?

— Та ось, вже дещо і не встигаю… Це й зрозуміло, я закрутив забагато дзиг, і тепер бачу, що потрібно грамотно розставити пріоритети і вибрати, яку з цих дзиг я мушу і надалі розкручувати сам, щоб вона не впала, а яку вже можна доручити комусь іншому, хто зможе її підтримувати. І такі люди є.

— Колись один з перших вчителів всесвітньо відомого альтиста Юрія Башмета сказав, що йому не потрібні талановиті діти – йому потрібні талановиті мами і бабусі. І у Ю.Башмета мама була саме такою, оскільки погодилася на його умову: продовжувати займатися скрипкою лише якщо йому куплять гітару… А як у Вас все склалося? Чи була у Вашому житті така важлива людина? Вчитель?

— Так. Мені поталанило з вчителем. Це Фаркаш Олександр Карлович. Саме йому я завдячую тому, що все склалося саме так, як склалося. Я навчався у нього лише перші шість років. Це він порекомендував мені у 7-му класі поїхати до Львова та вступити до спеціальної музичної школи для обдарованих дітей імені Соломії Крушельницької.

— Але, це ж ще зовсім рано – 14 років! Як це пережила Ваша родина?

— Так, для родини це був шок. Мама плакала рік. Але, якщо б цього не зробив у сьомому класі, то у восьмому мені б все одно прийшлося залишити дім і їхати до Ужгорода. Та мені пояснили, що Львівська школа імені Соломії Крушельницької – це вже квиток у велике мистецтво, тому що саме там отримуєш належну підготовку до консерваторії. І добре, що так склалося… У мене ж був величезний спектр здібностей. Я вчився на «відмінно» з усіх предметів, міг стати ким завгодно! Батько хотів, щоб я став математиком… А музика – це така сфера діяльності, яка потребує постійної уваги! Якщо тиждень-два не займатися математикою, то можна все вивчити потім і нічого не станеться. А попробуй тиждень не займатися скрипкою… Все! За один вечір це не надолужиш… Потрібен час.
А взагалі, якою б не була талановитою дитина, одного викладача для її становлення замало. Їй обов’язково ще потрібна підтримка батьків. Мені і з цим поталанило! Без батьків, нічого б не склалося. Батьки впливають на формування психологічної мотивації, витривалості, самодисципліни. Дитина повинна вміти себе організувати, вчасно лягати спати, вчасно прокидатися, прибирати за собою. Це все дають батьки.

— Прибирати за собою? Донька однієї моєї знайомої на мамине прохання витерти стіл каже: «Мамо, який стіл? Я – в образі! Якби Пушкін витирав столи чи мив посуд, він не написав би жодного вірша!»

— Так, те, що вона в образі – це дуже добре, але прибирати за собою все одно треба, бо це дитину привчає до дисципліни. Скільки талантів загинуло через невміння себе організувати, через лінощі! Бо то є велика праця – сісти і заставити себе написати твір від початку і до кінця! Модест Мусоргський, наприклад, багато творів так і не зміг закінчити. О.Римський-Корсаков за нього все дописував. А скільки задумів так і не реалізувалися саме через це!
Батьки також підтримують дитину емоційно: разом з дитиною радіють її успіхам, переживають за невдачі, тоді дитина відчуває, як це все важливо – те, чим вона займається, їй хочеться йти цим шляхом далі. Тобто, якщо мама й тато не приділяють увагу розвиткові дитини, якщо для них це неважливо, то й для самої дитини це також буде неважливо.
Вчитель мотивує до професійного росту, він розробляє для неї індивідуальний план розвитку. А це вже не можуть дати батьки, це може зробити лише вчитель. Так само, як тренер розробляє тренування для спортсмена на чотири роки вперед, готуючи з нього олімпійського чемпіона.
Тому для того, щоб дитина могла реалізуватись в мистецтві, обов’язково потрібно три складові: талант у дитини, батьки, які готові займатися її розвитком, і небайдужий вчитель.

— А бажання дитини не потрібно для її становлення? Мені здається, що все повинно починатись з бажання…

— Бажання виникає також від викладача. Пізніше. Дитина займається, у неї починає щось виходити, її хвалять, вона радіє і з’являється бажання це продовжувати. Успіх – це свято. А яка дитина не хоче свята? Головне – три складові! Якщо будуть правильні батьки і вчитель, то навіть і не дуже талановита дитина досягне більших успіхів, ніж дуже талановита, але у якої, наприклад, немає батька. Я це спостерігаю по своїм учням. Коли дитина виховується в повній сім’ї, вона більш гармонійна і досягає більшого, іноді навіть маючи невеликі здібності на початку. Буває дуже жаль, коли справді талановита дівчинка або хлопчик з часом втрачають інтерес до музики і перестають займатися… Бо вдома не мають стимулу, ніхто не підтримує. Найчастіше це спостерігається, коли дитина зростає без батька. А якийсь «середнячок», якого емоційно підтримують вдома обоє з батьків, відчуває свою значущість і потихеньку-потихеньку розвивається, йде далі і досягає неабияких успіхів.
Однієї маминої любові недостатньо! Обов’язково потрібен батько. Саме батько дає почуття значущості, що ти чогось вартий! Мама – це ніжність, радість, любов, свято!

— А батькову любов потрібно заслужити?

— Ні, не любов! Любов безумовна! Вона є з самого початку і не зважає ні на що. Просто є. Потрібна не лише любов. Це щось інше, як би Вам пояснити… Ось, наприклад, коли дитина впала, розбила коліно, їй боляче, вона біжить до мами. Це зрозуміло. А коли у неї якісь успіхи – вона йде до батька, тому що саме батько дає їй це відчуття значущості. Якщо, прикладаючи зусилля, маючи похвалу від учителя, дитина емоційно відчує ще й батькове задоволення, то вона буде прагнути досягати більшого. Найголовніше – підтримувати в дитині це бажання продовжувати. А що може підтримати бажання? Радість, задоволення від успіху. Це дає цей важливий поштовх для розвитку і становлення в професії, без якого важко чогось досягти.

 — Мені, наприклад, свого часу не поталанило саме з вчителем. Здібностей особливих теж не було, але ж можна було розвивати ті, що є. В результаті нічого, окрім жаху від дитячої музичної школи, не пам’ятаю. Тепер, слухаючи класичну музику, не розумію, як в дитинстві вона змогла пройти повз мене?

— Так, той, хто в дитинстві чогось не отримав, повною мірою може все надолужити в дорослому віці. Треба читати, розвиватися, і все складеться! Тут уже не можна нікого звинувачувати, окрім самого себе. Я багато корисного для себе знайшов в книжках Джона Максвелла. Наприклад, що мотивація все не замінить, потрібна компетентність. Як перетворити невдачі в сходи до успіху?  Для цього головне – з’ясувати для себе, що таке УСПІХ.

Максвелл* розповідає, як на початку ХХ-го століття зібралися разом вісім найбагатших фабрикантів, які тримали в своїх руках майже половину всієї американської економіки. І лише один (!) із цих восьми не втратив своїх статків та дожив до старості. Один! Решта всі втратили своє  багатство і повмирали хто як… Про що це говорить? Що саме по собі багатство – це ще не успіх. Успіх має інші складові, і це аж ніяк не гроші! І це важливо зрозуміти особливо тепер, в наш час, коли для більшості людей мірилом успіху є саме товщина гаманця. А це все зовнішнє, хитке! Якщо ти не вмієш володіти собою, не став кращою людиною, не розвиваєшся, успішним таке життя не назвеш, та й ніякі гроші в таких руках довго не протримаються…
Щастя – поняття евфемерне, воно всередині нас. Максвелл виводить формулу: успіх вже є тепер! Ось ти йдеш до мети, значить, ти вже успішний! Це процес, рух, шлях!
Загалом для себе я з’ясував три складові успіху:
1) Знайти своє призначення;
2) Максимально розвивати свій потенціал;
3) Допомагати іншим людям.
Якщо дотримуватись всіх цих принципів, то все складеться.

— Коли жінці потрібно приготуватися до чогось важливого в її житті, то, перш за все, вона повинна вирішити, що надягнути. А як Ви готуєтеся до своїх виступів? Що для Вас є важливим?

— Для мене важливо з’ясувати концептуально, що це має бути. Одна ідея, фраза, назва… Ось, наприклад: «100 хвилин за межами часу» — це не просто концерт, це музична подорож! Коли немає ідеї – тяжко!

— Є така думка серед артистів, що вони по-справжньому навчаються лише в дитинстві, а все що потім – то лише репетиції. Це насправді так?

— Це сказав Ойстарх, а вони тоді навчалися не так, як ми… А з чотирьох років по вісім годин на день. Дитина спати лягала не з лялькою, а із скрипочкою. Про себе я таке сказати не можу, тому я продовжую навчатися дотепер.

— Ваші концерти завжди проходять на найвищому професійному рівні. Всі – геніальні, ви справді – віртуоз. Але іноді бувають якісь особливі, пов’язані з якимось особливим емоційними піднесенням, чи з чимось іншим – я не знаю. Можливо, ви перед цим якось краще відпочили…

— Чи навпаки – мене замучили (сміється) …

— Так, невідомо звідки витікає магія особливого концерту… Але чи можете ви пригадати якісь особливо вдалі концерти або, навпаки, з Вашої точки зору невдалі…

— Вдалі концерти – це коли концепція і мої переконання співпадають, коли я можу відкритися потоку духовності, коли вдається влитися в цей головний потік, який задає геніальна музика, виконавець і в залі сидить відкрита для сприйняття публіка. Від публіки дуже багато залежить! Вона буває різною, переляканою, не відкритою… Тому я психологічно налаштовуюся на концерт молитвою, перший відкриваю людям своє серце, виходжу до них з любов’ю, якими б вони не були… Ми не маємо права нікого засуджувати! Люди ні в чому не винні! А іноді бувають винні мої колеги-артисти, які цих людей в чомусь десь розчарували… І люди приходять до мене, пам’ятаючи про цей досвід. Як діти приходять до школи кожен зі своїми проблемами. В нашому серці повинна бути нічим незаслужена любов до людей! Шукайте в серці, а інше додасться… Хоча, іноді такі приходять…

— Так, це найважче… Легко не вбити, не вкрасти, а спробуй не судити… Не судити – це ціла філософія.

— Тому, я обов’язково молюся, наповнююся любов’ю. І тому не боюся імпровізувати. Але треба знати матеріал, щоб мати куди розвиватися. Деколи відчуваю, що люди хочуть. Іноді вистачає сміливості піти поза програмою…

— Ви жорсткий керівник?

— Ну, я з цим борюся (сміється)…Людей треба любити. І розуміти, що хтось вище голови не скочить. Головне, щоб хотіли допомагати іншим. Хочу, щоб несли любов, щоб працювали не за гроші.

— Чи здійснилися якісь Ваші дитячі мрії? Про що мрієте тепер?

— Пам’ятаю, в дитинстві побачив музикування камерного оркестру і мені дуже сподобалось. Я навіть татові розповів, як би я хотів, щоб у нас в Мукачеві був камерний оркестр. І ось він у нас є! Вже є 12 осіб! А це три квартети! І він буде рости. Так що цю мрію вже можна вважати здійсненою. Тепер мрію про симфонічний оркестр в Мукачеві. І вірю, що якимось чином це теж колись здійсниться.. Якщо ми віримо, ми рухаємося в своєму покликанні.

— Моя улюблена співачка, яка свого часу закінчила музичну школу по класу скрипки і, на мій дилетантський погляд, бездоганно виконує «Шторм» А.Вівальді, Світлана Сурганова якось в інтерв’ю сказала, що так і не змогла повною мірою оволодіти скрипкою. А Ви, як вважаєте? Ви можете впевнено сказати про себе, що вмієте грати на скрипці?

— Ні. Я не оволодів скрипкою. Сократ сказав: «Я знаю, що я нічого не знаю». І я розумію, чому… Скрипка – це Всесвіт! Їй більше трьохсот років, і весь цей час її вдосконалювали! З нею не може зрівнятися жоден інструмент! У інших є тембральна обмеженість. А скрипка – безмежна!

— Як Ви вважаєте, культура повинна формувати чи обслуговувати?

— Висока культура виховує, навіть обслуговуючи. Коли нас обслуговує культурний офіціант, то він нас і виховує. І культура готова це робити! А якщо не готова, то тоді вона ще не піднялася до рівня внутрішньої культури, а знаходиться на зовнішньому, показовому рівні! Коли я граю для будь-кого, я не принижую ні себе, ні того, для кого я граю. Культура нас обох підносить у свій особливий енергетичний потік.
Я хочу, щоб культура розвивалась, щоб люди звикли, що жодне весілля, жодна важлива подія неможлива без вишуканого звучання справжньої живої якісної музики!

— Люди люблять повторювати, що талановита людина талановита у всьому… Але зазвичай це не зовсім так… Тому що рідко який художник може вдало продати свої роботи. Їх продає торговець, який вміє продавати… Але Ви якимось містичним чином поєднуєте в собі стільки надзвичайних здібностей, що це просто неймовірно! Як?

— Намагаюся розвивати лідерські якості, хочу допомагати людям. Дуже сподіваюсь на молодь. Багато чого хочу встигнути, тому повинна бути жорска дисципліна, розпорядок дня… І дуже важко втримати цей баланс між порядком і творчістю! Цей парадокс обов’язково повинен бути: запланована спонтанність. Якщо цього не буде, то повсякденність з’їсть. Треба правильно ставити пріоритети: яку із розкручених дзиг слід підтримати негайно, а яку вже можна відпустити…

— Як Ви відновлюєте сили? Що для Вас є відпочинком?

— Відпочиваю в тому просторі і часі, де можу бути на самоті. Відключитись, почитати Біблію, побути наодинці з Богом. А взагалі, останнім часом, я вчуся не напружуватись. Ось насправді змучуюсь від не своєї роботи! Коли потрібно робити щось, на мій погляд, абсолютно безглузде! Тоді намагаюся плавно вийти з цього процесу, хоча це й іноді може принести певні протиріччя, може вилитися в догану, наприклад. Але догани бояться ті, у кого успіх прив’язаний до роботи. А мені нема чого боятися. Успіх всередині мене! Я дуже тяжко до цього йшов, але прийшов!

З ним можна говорити про все, але найбільше вражає те, що він абсолютно не розділяє себе від своєї творчості. Я нічого не питала про його творчі плани, мене цікавили його дитячі мрії… А він ще в дитинстві мріяв про камерний оркестр у Мукачеві! Ну що тут скажеш?

Євгеній Мусієць – баянист з „trio Dо.М.А.”- люб’язно погодився відповісти на наші запитання про Сергія Добоша.
— Євгеній, чи вважаєте Ви Сергія Юлійовича жорстким керівником?

— Так, буває. Коли людина не розуміє після десятого пояснення, то Сергій Юлійович може бути запальним. Але це заради справи. Загалом, я вважаю, якби він не займався як мінімум шістьма проектами одночасно, а залишив хоча б три, то він із своєю працелюбністю та цілеспрямованістю вийшов би на міжнародний рівень. Але він не покине жоден з напрямків, оскільки вони всі для нього є цінними. Наприклад, оркестр – це його давнішня мрія, яку він буде й надалі продовжувати реалізовувати.
„trio Dо.М.А.”- це скрипка (Сергій Добош), баян (Євгеній Мусієць) і фортепіано (Вікторія Алмаші). Цей напрямок – тріо – доволі кропітка праця, оскільки ми постійно маємо приділяти достатньо часу для якісного репертуару. Наприклад, займаємось оранжуванням – використовуємо сучасний мелодії у класичній палітрі. А це не день-два… Це потребує певних зусиль і часу.

— У своєму інтерв’ю Сергій Юлійович нас здивував: виявляється, на цого думку, він не вміє грати на скрипці…

— Може, він і не вміє, але на Закарпатті я не знаю нікого, хто грає граще. А ще він дуже освічена людина, багато читає і використовує цю мудрість.

— Знаєте, складається враження, що Сергій Добош – абсолютно ідеальна людина. Невже він не має жодної негативної риси?

— Так, має. Він постійно запізнюється. Але одного разу декілька років тому ми вистували в літньому дитячому таборі. Після концерту всі діти вишикувалися в чергу за автографами. Я не напружувався на цю тему, швиденько попідписував будь-як і пішов обідати, а Сергій Юлійович в кожної дитини питав, як її звати і для кожної окремо підписував якісь особливі побажання. Всім різні! І це мене вражає дотепер! Наскільки він є небайдужий до людей: йому все одно, чи це – дитина, чи – безхатько, він ставиться до всіх з однаковою любов’ю. І це в нього йде від щирого серця і він ніколи цим не хвалиться. Звичайно, що він запізнюється, бо він хоче дуже багато встигнути. Ми тоді в дитячому таборі вже і пообідали, і погуляли, а він все продовжував писати більше години… Якщо Сергій Юлійович береться за якусь справу, то він викладається на всі 100 %, що б він не робив.

Вікторія Алмаші – піаністка з „trio Dо.М.А.”- теж не відмовила нам у спілкуванні. Ось, що вона розповіла:
— Як керівник, Сергій Добош є дуже професійний. Буває жорсткий, буває навіть дуже жорсткий, але порозумітися з ним можна. Таких моментів, щоб через це розвалювався якийсь проект, не буває. І загалом це не так сильно впливає на стосунки, бо все-таки він — дуже позитивна людина! Працює більше за нас всіх! Я з ним співпрацюю з 2002 року, я – найдавніший його парстнер. У нас спочатку був дует, потім стало тріо. Спочатку було дуже складно, але якщо люди разом йдуть до однієї мети, вони завжди знайдуть спільну мову. А негативного нічого про Сергія я пригадати не можу… Хоча… Є одна риса! Він завжди запізнюється.

Артист, музикант, керівник, викладач, організатор, проповідує любов, яку несе в своєму серці… Сергій Добош виявився набагато глибшим, хоча, здавалося, що це неможливо, і при цьому абсолютно відкритим і доступним у спілкуванні. Справді, чим більш плодоносніше дерево, тим нижче воно вклоняється до землі…

Живучи у світі новітніх технологій, айпадів, айфонів, інтернету, можливо, нам вдасться залишити нашим нащадкам інформацію про те, якими були ми. Але ми нічого не знаємо про людей, які жили 200, 300, 1000 років тому. Коли не було ні фотографій, ні звукозаписуючих приладів. Залишилися якісь речі, будівлі, писемні твори. А які у тих людей були голоси, рухи, вимова, інтонація – все залишилось там, у віках… І лише музика звучить справжнім живим голосом з далекого минулого. Ми чуємо її автентичний голос, її інтонацію, вимову, навіть рухи музикантів співпадають.
Насправді, це велике диво, яке в повсякденному житті ми звикли сприймати, як належне…

• Джон Максвелл (John C. Maxwell), ведучий експерт з питань лідерства, відомий не лише в Америці, але й в інших країнах,є засновником групи IN JOY — організації, яка допомагає максимізувати особистісний та лідерський потенціал. Кожен рік Максвелл виступає перед 250 тисячами слухачів і більше, ніж один мільйон осіб є його читачами, а також учасниками семінарів, аудіо- і відео конкурсів. Він — автор 24 книг.

В начале июня государственный исполнитель Заречного отдела государственной исполнительной службы г. Суми Главного теруправления юстиции в Сумской области передал в государственную коллекцию Украины уникальный инструмент скрипичных дел мастера Анатолия Лемана.

За свою жизнь Анатолий Леман (1859 — 1913) создал около 2400 чертежей в натуральную величину различных моделей скрипок, а изготовил по ним 4000 моделей струнных инструментов и приготовил более 5000 лаков, прежде чем он проник в тайны построения скрипок и у него стали появляться настоящие мастерские скрипки, которые он перестал уничтожать.

Шедевров набралось около двух сотен. Леман не мог делать копий скрипок: «подражать я не могу, … не могу копировать. Это мне было противно… Каждая моя скрипка оригинал. Копиями я пренебрегаю и не занимаюсь ими», — писал Леман в 1903 году.

Каждая скрипка или виолончель Анатолия Лемана была индивидуальна и он относился к этим инструментам как живым существам, каждой мастер давал имя.

Ранее мы писали: В Днепропетровске гостила уникальная скрипка Гваданини

На событие передачи уникальной скрипки в Сумском областном краеведческом музее, прибыли выдающиеся деятели искусств современности: народный артист Украины, лауреат государственной премии им. Тараса Шевченка, первая скрипка заслуженного ансамбля-квартета им.Тараса Шевченко, первая скрипка заслуженного ансамбля-квартета им. М.В. Лисенка, профессор Анатолий Баженов и начальник участка Государственной коллекции музыкальных (смычковых) инструментов, заслуженный работник культуры Украины, доцент Богдан Фесюк.

Отныне уникальная скрипка Анатолия Лемана пополнит сокровища Государственной коллекции музыкальных струнных (смычковых) инструментов ГП «Национальный дом органной и камерной музыки Украины» в Киеве.

Согласно решению суда эта скрипка была конфискована в доход государства, как предмет контрабанды. Благодаря профессионализму государственных исполнителей, в процессе принудительного исполнения решения суда установлено, что данная скрипка принадлежит к культурным ценностям, поэтому комиссией принято решение безвозмездно передать ее в Государственную коллекцию музыкальных струнных (смычковых) инструментов.

Спасенную и сохраненную культурную ценность — скрипку мастера Анатолия Лемана, 1908 года выпуска, теперь можно увидеть в ГП «Национальный дом органной и камерной музыки Украины» в Киеве.

Вечер получился удивительным. И хотя он прошёл в узком кругу избранных-приглашенных, но по своему уровню оказался достойным отдельного описания.

Главные герои

Юлия Лесина (Мироненко) родилась в Санкт-Петербурге. Живёт в Сумах. Много и плодотворно занимается региональной историей Сумщины. Автор нескольких книг на самую самой разнообразную тематику — от  познавательных рассказов о прошлом города Сумы до сказок и стихов.

Закончила с красным дипломом музыкально-педагогический факультет СГПУ и сумское училище искусств и культуры им.Д.Бортнянского. Исполняла партии первой скрипки в оркестре камерной и современной музыки «Ренессанс» сумской областной филармонии. Автор песен. Обладательница прекрасного голоса. Мультимузыкант. Кроме скрипки, играет на гитаре и фортепиано. Многим сумчанам известна в амплуа журналиста газеты «Ваш шанс».

При всём этом успешно и красиво реализована в женской ипостаси – и как мама, и как жена. Мы писали на АТС о её муже Игоре Мироненко в публикации: Креативное чудо техники от сумского велоконструктора

В качестве аккомпаниатора в программе принимал участие гитарист Михаил Карев.

Романс

Романс — слово испанское. В отечественной музыкальной традиции романс обрёл своё особое звучание. Большинство русских и украинских романсов так или иначе касаются темы любви. Иногда романсы, сохраняя характерную мелодику, текстами переходят в область баллад, то есть музыкальных повествований, как например, знаменитый романс Александра Альябева на стихи Пьера Беранже в переводе Дмитрия Ленского «Нищая».

В конце XIX — начале XX веков романс был повсеместно популярен, его исполняли и на больших концертных площадках, и во время «квартирников» в частных домах и усадьбах. Романсы писали великие композиторы: Глинка, Мусоргский, Римский-Корсаков, Рахманинов, Прокофьев  и др. Самые известные исполнители романсов — А. Вертинский, В. Панина, А. Вяльцева, Н. Плевицкая, П.Лещенко и А. Баянова.

Обо всём этом, а также о семейном увлечении романсом, и ещё о многом другом, Юлия Лесина рассказывала увлекательные истории в паузах между пением и звучанием музыки.

Антураж

Событие проходило в остановке времен чеховского пребывания в Сумах, то есть конца XIX века. На общее впечатление, кроме музыки и рассказов, работала каждая деталь обстановки в доме-музее А.П.Чехова, превращая, в итоге, происходящее в нечто среднее между музыкальным театром и путешествием во времени.

Исполнение

Юлия Лесина — обладательница уникального по тембру голоса. Вот цитата из нашей публикации В Сумах пела известная журналистка: « У Юлии прекрасный глубокий и самодостаточный голос. Самодостаточный, ибо он так богат обертонами и оттенками, что и без слов передаёт практически весь диапазон человеческих чувств. В какой-то миг показалось, что если бы она пела на иностранном – эффект восприятия был бы тот же.».

Когда Юлия начинает петь, создаётся впечатление, что звучит оркестр — так много в её голосе музыкальных красок. Но при этом исполнительница не просто чисто и артистично ведёт вокальную партию, а ещё и рассказывает некую историю, полную страстей и переживаний. Многие известные романсы, например, «Отцвели уж давно хризантемы в саду», прозвучали в этот вечер как драматические монологи.

Юлия Лесина не изображает некую выдуманную лирическую героиню, не прячется за баррикаду сценического образа. При всём своём очевидном мастерстве и профессионализме, она абсолютно открыта и ранима – поэтому ей веришь и, слушая её, испытываешь редчайшее чувство счастья сопричастности.

Есть певцы-лампочки – яркие, мощные, хорошо декорированные. А Юлия Лесина – свеча, пламя которой всегда устремлено вверх, к небесам, а свет её ранимый и трепетный, и в то же время завораживающий, очищающий и окрыляющий, потому что живой…

К слову, во время всего выступления рядом на столе горели свечи в подсвечнике чеховской эпохи. И эта символическая импровизация оказалась как нельзя кстати.

P.S. Автор данного репортажа лично может назвать минимум несколько десятков людей, которые бы испытали похожие эмоции и чувства, побывав на описанном  выше событии. Но вот получилось ли бы создать аналогичную атмосферу камерной искренности и настоящести в большом зале с микрофонами – сложно сказать…

Фото: Сергей Тихенко

Приглашаем на первый сольный концерт талантливого автора и исполнительницы – Оксаны Галаховой (г. Сумы).

Романсы, гитара и флейта создадут незабываемую атмосферу нашего вечера.
Оксана Галахова – очень многогранная личность: дирижер духовых оркестров, педагог, психолог, экономист, обладает прекрасным вокалом, играет на гитаре, владеет многими духовыми инструментами.

Наши гости: Екатерина Изосимова, Александр Козинец, Владислав Никитюк.

Ждем всех любителей авторской песни! Не пожалеете! Вход свободный!

Место: отдел литературы по искусству центральной городской библиотеки им. Т.Г. Шевченко

Начало: 16.00

Прототипом творения Бернадака стала знаменитая скрипка Страдивари. Перекличка времён и креативная аллюзия на связь с инструментами итальянского мастера зашифрована в названии новой скрипки — 3Dvarius. Переводится как «разнообразие в формате 3D», но ещё слышится и Stradivarius…

Лоран Бернадак — классический  скрипач, владеющий электроскрипкой, и играющий также на гитарах и ударных. Много лет занимается разработкой и усовершенствованием электрических скрипок, добиваясь от них эффектов звучания других музыкальных инструментов: электрогитары, бас-гитары, барабанов.

Говоря о новом проекте, музыкант так прокомментировал свои намерения и результаты: «Целью было создание уникального дизайна скрипки на базе традиционной скрипки и утонченной формы опоры, что создает более тонкую и прозрачную форму инструмента. Выбор стереолитографической технологии 3D-печати был продиктован исключительной прочностью объектов, которые получаются с его помощью».

Справка

Стереолитография (SLA или SL) – технология по производству моделей, прототипов и готовых изделий из жидких фотополимерных смол. Облучение лазером приводит к полимеризации (т.е. затвердеванию) смолы в точках соприкосновения с лучом.

Построение производится слой за слоем. Каждый слой вычерчивается лазером согласно данным, заложенным в трехмерной цифровой модели. Главным преимуществом стереолитографии является высокая точность печати. Существующая технология позволяет наносить слои толщиной 15 микрон, что в несколько раз меньше толщины человеческого волоса. Точность изготовления достаточно высока для применения в производстве прототипов стоматологических протезов и ювелирных изделий.

 Ранее мы писали: В США появился полнофункциональный автомобиль, напечатанный на 3D принтере

Точность SLA-технологии позволила Лорену Бернадаку изготовить с её помощью и такой изысканный инструмент как скрипка.  Внешний вид и звучание скрипки 3Dvarius — смотрите и слушайте на видео.

Музыканты

Кирилл Стеценко — выходец из известной музыкальной династии. Его дед Григорий Стеценко — знаменитый украинский композитор, отец — Вадим Стеценко — был преподавателем кафедры скрипки в Киевской и Львовской консерваториях и считается одним из основателей украинской скрипичной школы. Педагогами Кирилла Вадимовича Стеценко были скрипачи мирового уровня: Богодар Которович, Леонид Коган, Вадим Стеценко…

В результате, выпускник Киевской консерватории (1977) Кирилл Стеценко стал не только виртуозным скрипачом, но и разносторонне развитым музыкантом, который пропитан музыкой, как говорится, до мозга костей. На заре музыкальной карьеры вместе с Тарасом Петриненко он основал рок-группу «Эней», которая, наряду с авторскими композициями, исполняла песни «Битлз».

В 1977 году Кирилл Стеценко стал победителем всесоюзного конкурса скрипачей во Львове. Там ему аккомпанировала Наталья Строчан. Затем судьбы музыкантов разошлись на много лет. Кирилл Стеценко много гастролировал в США, Канаде, Германии, Португалии, Венгрии, Бельгии, Австрии, России, в странах Азии и, разумеется, в Украине. Бывал и в Сумах на одном из фестивалей «Бах-фест».  В 1999-2013 гг. возглавлял кафедру менеджемента шоу-бизнеса в Киевском Национальном Университете культуры и искусств.

А Наталья Строчан за это время успела стать концертмейстером кафедры струнных инструментов НМАУ им.М.П. Драгоманова и доцентом НПУ им.М.П Драгоманова. И вот недавно они встретились и решили опять поиграть вместе.

 Программа

На концерте, который так и назывался «Парад презентаций» музыкантами были презентованы фрагменты 4-х программ:

«Скрипичное дерево рода» — программа, посвященная развитию скрипичного искусства в Украине. Наряду с произведениями Н.Лысенко и К.Г.Стеценко, в неё вошла соната «до-мажор» уроженца Глухова, болонского академика Максима Березовского.

«Галерея скрипичных гениев/Италия: AD OVO». Эта программа была представлена сонатой «ре-минор» Франческо Джеминиани – скрипача–виртуоза, ровесника  И.С Баха.

«Dram&Bach: Version 1:4» Здесь прозвучали произведения Баха, написанные для исполнения с ударными. Но пока барабанщиков, устраивающих Кирилла Стеценко не нашлось, он их исполняет соло.

«Пётр Чайковский: Корни небесные и земные» — ещё один знак уважения сумской земле, где было создано много произведений великого композитора.

Музыкант эпохи постмодерна

Для тех, кто не в курсе, «постмодерн» — это, условно говоря, прямое или подспудное цитирование цитирующих. Мы живём во времена, когда уже создано громадное количество разнообразной музыки. Поэтому перед исполнителями классики есть два пути: или пытаться абстрагироваться от всего массива произведений, находящихся между временами автора и исполнителя, и пытаться играть так, как играли это произведение во времена его создания, или исполнять музыку в стиле постмодерн, наполняя её аллюзиями  на всю мировую культуру. Оба варианта равноценно интересны и сложны.

По пути аутентичного исполнения идёт камерный ансамбль «Organum» под управлением Ореста Коваля.

А Кирилл Стеценко играет так, как пишет, например, Владимир Набоков в своём романе «Ада, или Радости страсти», который можно читать и просто так и (второй раз ) с комментариями, чтобы ознакомиться со всеми внутренними цитатами и реминисценциями, которые едва заметными нитями вплёл в ткань повествования автор.

Кирилл Стеценко тоже много комментировал свою игру, показывая, как и где он, во время исполнения произведения, даёт слушателю намёки на совсем другие музыкальные эпохи и стили. Так, у него с музыкой Баха соединялись и рок-ролл,  и босса-нова и  рок… Но всё было тонко со вкусом, без эклектики и эпатажа, именно на уровне аллюзий. Подчеркнём, что это был концерт, прежде всего, академической музыки. И что важно – настоящей украинской академической музыки, которая в исполнении Кирилла Стеценко является органичной и неотъемлемой частью мировой музыкальной культуры.

Артист и публика

Кроме того, что Кирилл Стеценко великолепный скрипач, культуролог и музыкант-интеллектуал, он ещё и настоящий артист. Игра его покоряет и «заводит» зрителей. Доказательством тому стало несколько номеров, которые музыканты были «вынуждены» играть на бис.

В итоге публика, собравшаяся в это вечер в филармонии, одновременно стала участницей нескольких событий: концерта  классической музыки, лекции по истории музыкальной культуры и увлекательного музыкального шоу, частью которого стали остроумные диалоги-импровизации Кирилла Стеценко и Ореста Коваля. И всё это за 20 грн. Такое бывает только в Сумах и только на «Органуме»…

Ранее мы писали: В Сумах звучала мировая гитарная классика

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

В пятницу 15 августа в Сумской городской галерее пела Юлия Лесина.

Дальнейший текст будет предназначаться тем, кто в этот раз на её выступление не попал, чтобы они могли решить для себя — стоит  ли идти на её следующий концерт (тех, кому лень читать, сразу предупреждаем, что стоит)

Начнём с того, что понравилось.

Во-первых, музыкальность. У Юлии прекрасный глубокий и самодостаточный голос. Самодостаточный, ибо он так богат обертонами и оттенками, что и без слов передаёт практически весь диапазон человеческих чувств. В какой-то миг показалось, что если бы она пела на иностранном – эффект восприятия был бы тот же.

У Юлии чудесная скрипка — и по звучанию самого инструмента и в смысле мастерства игры. Скрипка — капризный инструмент. Музыка в ней рождается, только если ты с ней договоришься. У Юлии Лесиной договариваться со скрипкой получается. И с гитарой тоже.

Юлия  – интересный, неординарный человек: журналист, музыкант, сочинительница песен, сказок и познавательных книг. Она — не бард и не эстрадная певица, а где-то между. И тем отличается  от обоих популярных песенных течений, грешащих, как и все течения, общежанровыми штампами. Песенный жанр, в котором реализовывается Юлия, как музыкант, определить сложно. Но это точно нечто свежее и нескучное.

Юлия пытается работать с текстами высокого поэтического уровня. Её соавторы — Пушкин, Хлебников, Лина Костенко…

Юлия практически не заходит в своих темах на мужскую территорию. Когда-то известная бардесса Вероника Долина сказала, что пусть, мол, мужчины пишут и поют о судьбах планеты, а мы, женщины, будем петь о женской стороне мира – о добре, уюте и красоте мелких деталей, из которых состоит всё огромное. Мелких и бесконечно важных, как повседневная женская работа.

Юлия выступает с ансамблем в составе: Михаил Карев – гитара и аранжировка — и Алексей Гладин  — флейта. Ансамблевое звучание всегда захватывает, ведь энергии выступающих складываются да и музыки больше.

Юлия  — и это очень важно —  жена воина. Её муж в составе сумского территориального батальона сейчас находится в зоне АТО. Женщины в подобной ситуации ведут себя по-разному. Одни прячутся от людей, уходя в свою тревогу с головой, оставляя  для себя только ожидание конца войны. Другие, как Юлия, напротив, пытаются всячески показать себе и окружающим, что тут есть мир, который помнит и ждёт ушедших на войну и поэтому им есть куда возвращаться.

 В этой связи обязательно упомянём широко известный пользователям сети клип на песню Юлии Лесниной  «Я чекаю тебе». Акции, подобные описываемому концерту, также  оберегают мир от повсеместного наступления войны, которая,  как известно, прежде всего селится в душах людей.

В качество перехода от позитивной части отзыва к отдельным критическим замечаниям, скажем, что примерно 45 минут действа пролетели как мгновение. Показалось даже, что всё закончилось слишком быстро. Причиной относительной краткости шоу, вероятно, стала интеллигентность и такт его основной героини. Интеллигентный человек, выходя на сцену, понимает, что попросил  для себя у собравшейся публики время их единственной неповторимой жизни. И этот час (плюс-минус) они должны провести так, что бы потом, как минимум, не пожалеть.

И о недостатках. Не понравилось, что виновница торжества сама не говорила между песнями, очень по-женски мотивируя это тем, что она же не может одновременно петь, играть, волноваться и вести концерт. Поэтому Юлия написала тесты (такие нормальные умные журналистские тексты в стилистике той части газеты «Ваш шанс», где это уважаемое издание пишет о культуре), которые между номерами оглашала ведущая Елена Ежкова.

Увы, выглядело это всё несколько неформатно. Тут нет претензий к самой ведущей. Она старалась как могла. Просто она из другой темы. Елена со своими интонациями прекрасно смотрелась бы в роли ведущей на каком-нибудь областном отчётном концерте творческих коллективов в шароварах и вышиванках.  А тут был бы нужен актёр, а лучше актриса, играющая автора. А ещё лучше — сам автор.

В следующий раз было бы здорово послушать саму сочинительницу этих умных текстов–мыслей (название программы, к слову, «Рваные мысли»). Ведь многосторонне пообщаться с  выступающим – одна из целей посетителей живых концертов.

Ещё показалось, что в некоторых авторских композициях  — а все музыкальные композиции, прозвучавшие на концерте, были авторским — слова порой вступали в конфликт с голосом и мелодией, и без слов вообще было бы лучше. Но это нам, наверное, так показалось.

После концерта было ощущение того, что мир огромен и что нам удалось сейчас заглянуть в ещё один его прекрасный уголок.

Если Юлия с друзьями-музыкантами будут выступать ещё, мы обязательно пойдём, потому что время её концерта мы провели так, что нам захотелось ещё потратить немножко времени, чтобы о нём рассказать.

 Ещё о неординарном человеке — супруге Юлии Лесниной —  в материале: Креативное чудо техники от сумского велоконструктора