<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Лебедин &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<atom:link href="https://creativpodiya.com/posts/tag/lebedin/feed" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<description>Медиа портал</description>
	<lastBuildDate>Tue, 27 Jan 2026 07:27:28 +0000</lastBuildDate>
	<language>ru-RU</language>
	<sy:updatePeriod>
	hourly	</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>
	1	</sy:updateFrequency>
	<generator>https://wordpress.org/?v=6.9.4</generator>

<image>
	<url>https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/12/cropped-новый-АТС1-квадрат-для-интернета-150x150.png</url>
	<title>Лебедин &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<width>32</width>
	<height>32</height>
</image> 
	<item>
		<title>Сергей Рахманинов. Прелюдия для фортепиано No.5 Соль минор op. 23</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/8357</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/8357#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 27 Jan 2026 07:15:08 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[А.П. Чехов]]></category>
		<category><![CDATA[Владимир Набоков]]></category>
		<category><![CDATA[композитор]]></category>
		<category><![CDATA[Лебедин]]></category>
		<category><![CDATA[Лев Толстой]]></category>
		<category><![CDATA[Низы]]></category>
		<category><![CDATA[П.И.Чайковский]]></category>
		<category><![CDATA[Сергей Рахманинов]]></category>
		<category><![CDATA[Сумы]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=8357</guid>

					<description><![CDATA[Живописные окрестности города Сумы знамениты тем, что в конце XIX века здесь любили отдыхать гении. В посёлке Низы в усадьбе помещика Н.Кондратьева в 1871-79 гг. каждое лето (кроме 1877- года своей женитьбы) жил П. И. Чайковский. В особняке помещиков Линтварёвых&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2 class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im21ages2.jpeg"><img decoding="async" class="size-full wp-image-8352 alignleft" title="im21ages" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im21ages2.jpeg" alt="im21ages" width="201" height="242" /></a> Живописные окрестности города Сумы знамениты тем, что в конце<span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: EN-US;">XIX</span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"> века здесь любили отдыхать гении. </span></h2>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В посёлке Низы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в усадьбе помещика Н.Кондратьева<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в 1871-79 гг. каждое лето (кроме 1877- года своей<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>женитьбы) жил <a title="Пётр Ильич Чайковский и его женщины." href="https://creativpodiya.com/?p=8298">П. И. Чайковский</a>.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В особняке помещиков Линтварёвых на Луке<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в 1888-1889 годы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>летом гостил А.П.Чехов. А летом 1893 года в Лебедине<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в имении купца<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><a href="https://creativpodiya.com/posts/52821">Якова Николаевича Лысикова</a> в жил С.В.Рахманинов.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Все они были знакомы между собой. Чайковский и Чехов собирались вместе писать оперу по<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>одной из<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>частей романа «Герой нашего времени» Лермонтова &#171;Бэла&#187;. Рахманинов сдавал Чайковскому экзамен<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>по композиции, за который Пётр Ильич поставил<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сергею Васильевичу<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пять с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>тремя плюсами. <span style="mso-spacerun: yes;">   </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Знакомство Чехова с Рахманиновым<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>произошло в сентябре 1898 года. Рахманинов аккомпанировал Шаляпину в Ялте. После концерта<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Антон Павлович, войдя в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>артистическую, прямо направился к Сергею Васильевичу со словами: <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Я все время смотрел на вас, молодой человек, у вас замечательное лицо &#8212; вы будете большим человеком». </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">У драматурга<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чехова не сложилось<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с Толстым. Лев Николаевич терпеть не мог чеховские пьесы: &#187; &#171;Чайка&#187; очень плоха… Лучшее в ней — монолог писателя, это автобиографические черты, но в драме они ни к селу, ни к городу&#187;. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Рахманинову тоже<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>перепало<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>от Толстого. В 1900 году после провала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Первой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>симфонии знакомые привели его к Толстому, чтобы великий писатель подбодрил начинающего композитора. Толстой послушал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>песни и романсы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Рахманинова<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в исполнении <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Шаляпина и,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>как рассказывал сам Сергей Васильевич: « Я сразу заметил, что Толстой нахмурился и, глядя на него, и другие затихли. Я, конечно, понял, что ему не понравилось и стал от него убегать, надеясь уклониться от разговора. Но он меня словил, и стал бранить, сказал, что не понравилось, прескверные слова. Стал упрекать за повторяющийся лейтмотив. Я сказал, что это мотив Бетховена. Он обрушился на <a href="https://creativpodiya.com/posts/9224" target="_blank" rel="noopener">Бетховена</a>… Потом, в конце вечера, он подошел ко мне и сказал: &#171;Вы не обижайтесь на меня. Я старик, а вы &#8212; молодой человек&#187;. Тут я ответил ему даже грубо: &#171;Что ж обижаться мне, если Вы и Бетховена не признаете…»</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Рахманинов<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>рассказал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чехову о своём неудачном визите к Толстому.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Тот<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ответил как настоящий доктор: „Если это произошло в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>день, когда Толстой страдал от желудочной боли, — он не мог работать и поэтому должен был быть в очень нервном состоянии. В такие дни он склонен говорить глупости. Но не надо обращать на это внимания. Это не важно“….</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">А вот уже Рахманинов вспоминает о Чехове: «Какой человек! Совсем больной и такой бедный, а думал только о других. Он построил три школы, открыл в <a href="https://creativpodiya.com/posts/68732" target="_blank" rel="noopener">Таганроге</a> библиотеку. Он помогал направо и налево, но больше всего был озабочен тем, чтобы держать это в тайне».</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Надо сказать, что<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Рахманинов,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>бывший<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>всемирно известным пианистом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и бравший достаточно высокие гонорары за выступления, большую их часть расходовал на благотворительность. Основными (но не единственными) адресатами его помощи были соотечественники в советской России.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>К слову,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>музыканты утверждают, что постромантик Рахманинов перерос<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>романтизм пианистически и задал новый идеал исполнительства чуть ли не на век вперед. А<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>когда он <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images60.jpeg"><img fetchpriority="high" decoding="async" class="size-full wp-image-8356 alignright" title="images" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images60.jpeg" alt="images" width="221" height="228" /></a>написал свою Первую симфонию, ему было всего 22 года. Дирижировал ею <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А. Глазунов, человек, по воспоминаниям<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>современников,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пьющий, способный даже<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>за <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пульт<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>встать в нетрезвом виде. Похоже, что он, глядя на<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>молодость композитора,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>просто не<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>понял,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с музыкой какого уровня работает. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Между тем,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и <a href="https://creativpodiya.com/posts/68838" target="_blank" rel="noopener">Чехов</a>, и Рахманинов<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>гениально чувствовали<span style="mso-spacerun: yes;">   </span>наступление<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>эпохи, о которой Ницше говорил как о времени превращении человечества<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в сверхчеловека<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212;<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>существа, создавшего технику, способную уничтожить его самого.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Чувствовали раньше многих своих современников.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В этой связи показательно, что Первая симфония и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Чайка» созданы в один год<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>(1895). И обе премьеры<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>закончились провалом и полным неприятием публики<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>и критики. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Завершая<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>чеховскую<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ветку<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>жизни Рахманинова,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>скажем, что<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>12 января 2007 года<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в Санкт-Петербурге на сцене Александринского театра<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с успехом и аншлагом прошла<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>премьера<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>балета<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Бориса Эйфмана «Чайка» по мотивам<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>одноименной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пьесы Чехова на музыку Рахманинова…</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Как известно, Сергей Рахманинов<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>успел уехать<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и вывезти семью из Советской <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>России сразу после революции<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>закончил свою жизнь гражданином США. Как<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и ещё один<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>гений <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; Владимир Набоков.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В судьбе Рахманинова есть подспудная биографически-литературная связь с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Набоковым. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Один из последних романов<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Набокова «Ада, или радости<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>страсти», который ставят в один ряд с «Войной и миром» Толстого, «Улиссом» Джойса и эпопеей Пруста &#8212;<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>это история <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>любви Ивана Вина и Ады Вин,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>длившейся<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>почти девяносто лет. Они были брат и сестра. Законы общества не позволяли им<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>официально оформить отношения, но их любовь, вспыхнувшая в 12-14 лет, была безумна. К сожалению,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>им пришлось провести жизнь отдельно<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>встретиться уже на склоне лет, после смерти мужа Ады и тысяч<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отношений<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с женщинами Вана, так и не связавшего себя узами брака ни с одной из них.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Встретившись, Ван и Ада провели вместе ещё 40 лет. Оба дожили почти до ста… </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im54ages2.jpeg"><img decoding="async" class="size-full wp-image-8354 alignleft" title="im54ages" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im54ages2.jpeg" alt="im54ages" width="189" height="267" /></a></span>Так вот Рахманинов был женат на своей двоюродной сестре Наталье Сатиной. Она<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>стала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>матерью их двоих детей.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Все знавшиееё люди<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>говорят<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>о душевной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>красоте и духовном величии этой женщины. Церковь, запрещающая браки между родственниками до четвертого колена, не давала разрешения на этот союз, и чувства молодых людей подверглись длительному испытанию. Но в апреле 1902 года Рахманиновы венчались в полковой церкви, подав одновременно прошение на высочайшее имя об узаконивании брака. Государь дал согласие. Это был крепкий <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и счастливый союз.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Набоков вполне мог иметь в виду<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>семейную историю<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Рахманиновых, сочиняя<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>роман про<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Вина и Аду. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Известно, что в жизни Чайковского была некая<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>таинственная романтическая история, связанная с его покровительницей Надеждой фон Мекк.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Есть такой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>романтический фрагмент<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и в биографии Сергея Рахманинова.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Рахманинова после провала Первой симфонии лечил от депрессии доктор Николай Владимирович Даль — русский психотерапевт, оккультист и гипнотизер.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А у него была красивая дочь Елена.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Есть мнение, что именно поэтому лечение затянулось<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>три года, хотя,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>по воспоминаниям близких, Сергей Васильевич был натурой жизнерадостной, активной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и энергичной.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Даль<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>внушал Рахманинову,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>что скоро всё наладится и что тот напишет прекрасный фортепианный концерт. И композитор действительно создал одно из самых прекрасных своих произведений — Второй фортепианный концерт и посвятил его… дочери своего доктора. Но<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></b>вскоре, под влиянием семейства Сатиных (семьи невесты),<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сергей Васильевич<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>изменил решение и переписал посвящение, адресовав его уже самому Далю. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В 1918 году Сергей Васильевич оказался в Америке, а в 1919-м туда прибыла Елена Даль. Семья Сергея и Натальи Рахманиновых внешне выглядела идеальной. Однако<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>после каждого концерта музыканта его в артистической ждал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>букет белой сирени от другой женщины. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>И они оба об этом знали. Наталья никогда не устраивала публичных сцен и ни<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в чём не упрекала мужа.<span style="mso-spacerun: yes;"> В</span>от рассказ внука<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>композитора Александра Рахманинова о<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>последних днях жизни деда. «Сергей Васильевич очень много курил, практически не выпускал изо рта сигарету. И заболел раком. Последние месяцы жизни он провёл в Калифорнии. Наталья Александровна и Ирина (старшая дочь) были рядом. Уход из жизни был очень тяжёлым. Сергей Васильевич шёпотом спросил: «Вы ведь слышите? На улице играют мою «Всенощную»…» В этот трагический момент тихо отворилась дверь в спальню и к изголовью теряющего последние силы композитора подошла ещё одна женщина, за которой срочно посылала шофёра сама Наталья Александровна. Не произнеся ни звука, она жестом попросила её подойти ближе к кровати, указав на место рядом с собой. Через мгновение жизнь покинула великого Сергея Рахманинова…»</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В общем,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>такая романтическая история, конечно же,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>поэтизирует биографию<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сергея Рахманинова, внося в неё человеческую изюминку. Но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вот что я прочитал в одном из комментариев<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>к ней: </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im59ages.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-8355 alignright" title="im59ages" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im59ages.jpeg" alt="im59ages" width="264" height="191" /></a>«…история о Натальe Александровнe Рахманиновой и ее &#171;сопернице&#187; конечно, очень романтичная история, но боюсь, не соответствует действительности. У доктора Н.В. Даля было трое детей:<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>дочь Елена и сыновья Владимир и Николай. Елена родилась 8 февраля 1889 в Москве. А С.Рахманинов лечился у Даля в конце 1899, начале 1900 года. Вы точно уверены, что Сергей Рахманинов страстно влюбился в десятилетнюю девочку и хотел посвятить ей свой концерт, а Наталья Сатина от этого страдала?»</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Ах, как жаль!<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Что ж, раз с поэтической историей не сложилось, будем наслаждаться музыкой. </span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Кстати, я больше всего люблю у Рахманинова<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Прелюдию для фортепиано No.5 Соль минор op. 23». Мне кажется,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>что этой музыкой Рахманинов разговаривает с Бетховеном о<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Льве Николаевиче Толстом…</span></p>
<p class="MsoNormal"><strong>Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/8357/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>14</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Іван Стешенко. Лебединський оперний діамант</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/69337</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/69337#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 22 Jan 2026 18:47:20 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Культурный остров]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Іван Стешенко]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Лебедин]]></category>
		<category><![CDATA[опера]]></category>
		<category><![CDATA[Федор Шаляпин]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=69337</guid>

					<description><![CDATA[Іван Стешенко &#8212; оперний та камерний співак, бас-кантанте (баритональний бас), артист, якого називали «українським Шаляпіним». Пролог Коли з плином часу з життя йде літератор, композитор або художник, то у нащадків все ж залишається можливість&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Іван Стешенко &#8212; оперний та камерний співак, бас-кантанте (баритональний бас), артист, якого називали «українським Шаляпіним».</h2>
<p><strong>Пролог</strong></p>
<p>Коли з плином часу з життя йде літератор, композитор або художник, то у нащадків все ж залишається можливість доторкнутися до генія минулого через його творчу спадщину. А ось музиканти, співаки, танцюристи або актори театру до останніх років після свого відходу перетворювалися на легенди. Ну тобто всі вірили, що Паганіні грав так, як ніхто з людей. Але як? Або <a href="https://creativpodiya.com/posts/66978" target="_blank" rel="noopener">Щепкін</a>… Чим він брав та захоплював публіку? Замість відповіді &#8212; тільки фантазії на базі відгуків сучасників.</p>
<div id="attachment_69339" style="width: 345px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69339" class="wp-image-69339 " title="Іван Стешенко " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження.jpg" alt="Іван Стешенко " width="335" height="457" /></a><p id="caption-attachment-69339" class="wp-caption-text">Іван Стешенко</p></div>
<p>І навіть у наші дні, коли за талановитим музикантами вже залишаються записи, однаково стовідсоткової справжності в них немає. Бо артист на сцені &#8212; це ж не тільки майстерність, а ще й насамперед унікальна неповторна жива енергетика, яку практично неможливо відтворити механічними засобами, як неможливо зберегти прекрасну квітку або жіночу красу, скільки не фотографуй її з усіх ракурсів. Бо існують речі, які тільки тут і зараз. Вони, власне, і називаються життям.</p>
<p><strong>Злет  </strong></p>
<p>Іван Никифорович Стешенко народився на Сумщині в місті Лебедині 24 січня 1894 року. Пішов у кращий світ 2 травня 1937 року у Москві. Причина смерті &#8212; давня хвороба нирок. Доля, яка подарувала йому тільки 43 роки життя, натомість наділила Стешенка унікальним артистичним талантом, що поєднував у собі феноменальний голос, яскравий драматичний дар та привабливу зовнішність. Також до щедрот долі варто зарахувати зустрічі з людьми, які рано помітили й оцінили обдарованість юнака, та допомогли його здібностям розкритися у повній мірі.</p>
<p>Іван походив зі співочої сім’ї і вже в шість років був прикрасою церковного хору лебединської Успенської церкви. Там його почув граф Василь Капніст і взяв солістом до церковного хору села Михайлівка поблизу Лебедина. Після ломки голосу чистий дискант Івана змінився на баритональний бас оксамитового тембру і його запросив у Суми солістом до свого хору цукрозаводчик та меценат Павло Харитоненко.</p>
<p>Згодом син графа В. Капніста Олексій відрядив юнака на навчання до Петербургу і взяв на себе оплату курсу. Далі вже до Капніста долучився П.Харитоненко. За їхні спільні кошти Івана Стешенка було направлено до італійських професорів співу.</p>
<p>Незабаром прийшли й нагороди. 1914 року Іван Стешенко отримує першу премію на Міжнародному конкурсі молодих співаків. Цього ж року дебютує на професійній оперній сцені в Бергамо, виконавши партію короля Генріха в опері Річарда Вагнера «Лоенгрін». Йому ще тільки-но минуло 20, а в нього вже  є сім’я – дружина Емілія Орлова, теж вокалістка, та донька Тамара. І усі шанси на вдалу кар’єру, бо за плечима виступи на престижних оперних сценах Італії.</p>
<p>Але почалася Перша Світова, тож співак з родиною були змушені повернутися додому.</p>
<p>Принагідно зазначимо, що приблизно за півроку до народження Івана Стешенка влітку 1893 року в<a href="https://creativpodiya.com/posts/52821" target="_blank" rel="noopener"> Лебедині в маєтку купця Якова Миколайовича Лисикова за запрошенням господаря жив і творив 20-річний Сергій Рахманінов.</a></p>
<p>Тобто у цьому невеличкому місті завжди розумілися на високому мистецтві взагалі та на музиці зокрема. Тут жив і творив автор тексту всесвітньовідомого пісенного шедевру &#171;Дивлюсь я на небо&#187; Михайло Петренко, працювали художники Федір Кричевський, Давид Бурлюк та інші непересічні творчі особистості.</p>
<p><strong>Перерваний політ</strong></p>
<p>По поверненню Івана було мобілізовано до Преображенського полку у Петербурзі, де він співав у шпиталях для поранених. Потім трапилися події 1917 року і родина повернулася до Києва. В українській столиці, особливо при гетьмані Скоропадському, було більш-менш спокійно й сито, на відміну від великих російських міст.</p>
<p>Іван Стешенко влаштувався солістом Київської опери, де прослужив чотири сезони. Батьки його дружини, генеральської доньки, були заможними людьми, мали у володінні декілька будинків, у одному з яких оселився Іван з сім&#8217;єю. Там у них з Емілією народилося ще двійко дітей: донька Валентина та син Георгій.</p>
<p>А потім прийшла радянська влада і забрала все. Дружина з дітьми подалася до Лебедина, а Іван жив у сирому підвалі, де й схопив ту саму злощасну хворобу нирок, яка його у підсумку згубила.</p>
<p>1921 року Іван Стешенко виїхав за кордон лікуватися.</p>
<p><strong>Коло замикається</strong></p>
<p>Ми не випадково у назві цього нарису використали порівняння з діамантом, тобто з алмазом, над яким попрацював ювелір. Бо Іван Стешенко &#8212; це природній талант, який зріс на українських теренах, а потім пройшов огранювання російською, європейською, зокрема італійською, та американською школами вокалу. Протягом першого року перебування за кордоном артист з успіхом виступав у Європі: Польщі, Німеччині, Франції, Великобританії. 1922 року разом з родиною опинився у США, де провів 10 років, періодично перетинаючись на одній сцені зі світовими знаменитостями: Амелітою Галлі- Курчі, Мері Гарден, Тітта Руффо, Федором Шаляпіним, Соломією Крушельницькою…</p>
<p>Тут він пройшов школу творчої конкуренції з корифеями сцени, відшліфував майстерність, брав участь не тільки у класичних, а й у експериментальних постановках, зокрема виконував партію Доктора у філадельфійській прем’єрі опери австрійського композитора А. Берга «Воццек». Опера наробила галасу в мистецьких колах того часу, викликала величезну цікавість публіки і стала справжнім викликом для виконавців.</p>
<div id="attachment_69340" style="width: 304px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69340" class="wp-image-69340 " title="Поховання Івана Стешенка. Москва. Новий Донський цвинтар" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006-225x300.jpg" alt="Поховання Івана Стешенка. Москва. Новий Донський цвинтар" width="294" height="392" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006-225x300.jpg 225w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006.jpg 510w" sizes="auto, (max-width: 294px) 100vw, 294px" /></a><p id="caption-attachment-69340" class="wp-caption-text">Поховання Івана Стешенка. Москва. Новий Донський цвинтар</p></div>
<p>Після Америки знову були гастролі на європейських оперних підмостках і нарешті повернення додому. Це сталося 1931 року. Затриматися у Харківській опері не вдалося з побутових причин, тож Іван Стешенко став солістом Харківської обласної філармонії. Об’їхав з гастрольними концертами практично весь Радянський Союз. А потім раптово помер на 43 році життя. Хвороба таки перемогла. Поховано співака у Москві на Новому Донському цвинтарі.</p>
<p><strong>Критика</strong></p>
<p>Важливо наголосити, що Іван Стешенко дійсно був частиною світової плеяди оперних зірок свого часу.</p>
<p>Його виступи, зокрема у Західній Європі, збіглися зі зростанням там цікавості до культури Російської імперії, у зв’язку з великою кількістю російських емігрантів. Зрозуміло, що у місцевих постійно виникали порівняння своїх (західних) митців з тими, що «понаїхали». У цьому сенсі показовою є цитата з рецензії, надрукованої у газеті «The Musical Times» (липень 1930 року).</p>
<blockquote><p>Росіяни (іноземці всіх вихідців з Російської імперії  тоді рахували  росіянами) були більш кричущі у орнаменті… але коли діло доходило до співу, були у рішучому програші. Кожна вистава у Ковент-Гардені  поставала руйнівною критикою російського стандарту співу. Не було нікого, хто міг би відповісти Леману, Шуману, Андерсену, Стабіле, Фертіль, Понсель, якщо на сцені не було Шаляпіна. Там-сям можна було б підібрати співака, який мав іскру життя і певну компетенцію… виділявся… Стешенко у «Князі Ігорі»&#8230;</p></blockquote>
<p>І якщо Федір Шаляпін вже давно вважався авторитетом занебесного рівня, перед яким знімали капелюха й вочевидь тенденційно налаштовані критики, то Стешенка автор рецензії навіть при такому настрої був вимушений згадати у доброзичливому тоні, бо талант і майстерність артиста виглядали незаперечними.</p>
<p><strong>Український Шаляпін</strong></p>
<p>Взагалі-то порівняння з Шаляпіним, як з еталоном, не міг позбутися жоден бас того часу. Стешенко цей іспит витримав на відмінно. Як неодноразово було вказано у рецензіях на виконання ним партій з «Бориса Годунова», Стешенко довів, що ця опера М.П Мусоргського може існувати і без Шаляпіна, точніше, не тільки з Шаляпіним.</p>
<p>Співаки неодноразово перетиналися в США (зокрема, коли працювали в Чикаго), мали гарні робочі та товариські стосунки. Шаляпін усіляко підтримував молодшого колегу та допомагав тому порадами.</p>
<p>Цікаво, що &#171;українським Шаляпіним&#187; також називали й народного артиста СРСР соліста Київської опери Івана Паторжинського. Але його ми згадаємо лише у тому контексті, що Паторжинський, м’яко кажучи, не зовсім сприяв музичній кар’єрі ще одного геніально співака, що родом з Лебедина – Бориса Гмирі.</p>
<p><strong>Іван Стешенко та Борис Гмиря</strong></p>
<p>Стешенко був на 9 років старший за Гмирю. Обидва починали в одного викладача  &#8212; регента лебединського церковного хору О.І. Пінчука. Обидва були феноменально обдарованими майстрами своєї вокальної справи, мали славу та визнання. Але долі їхні склалися по-різному. Борис Гмиря довго шукав себе, тільки у віці 36 років (!!!) закінчив консерваторію і розпочав свою тріумфальну біографію на оперній сцені. А Стешенко за цей час не тільки прожив зіркове життя, а й, на жаль, невдовзі завершив свій шлях на цьому світі.</p>
<p>Сумарний наклад платівок фірми «Мелодія» з записами голосу Бориса Гмирі складає приблизно 7,5 мільярда штук. Його голос, як і голос Шаляпіна можна будь-якої миті почути, скориставшись можливостями всесвітньої павутини.</p>
<p>А щодо Івана Стешенка, відомо, що у 1929 році в США вийшло дві платівки з записами його голосу. Але де вони – невідомо і знайти їх на просторах інтернету наразі неможливо.</p>
<p><em><strong>Більше про Бориса Гмирю у нарисі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/66809" target="_blank" rel="noopener">Борис Гмиря. Привід опери</a></strong></em></p>
<p><strong>Повернення до Радянського Союзу</strong></p>
<p>Іван Стешенко не єдиний з відомих людей, хто повернувся з еміграції на Батьківщину. У цьому ряду згадуються також Марина Цвєтаєва, Олександр Вертинський…Останній по поверненню також став артистом-гастролером, як і Стешенко. Але чому ж вони поверталися?</p>
<p>По-перше, причиною є Велика депресія (1929-1939 рр.), від якої найбільш постраждали США, Канада та Західна Європа. У ті часи на Заході було не до мистецтва. А Радянський Союз вмів створювати і поширювати міфи про себе. Ці всі виїзні поети на кшталт Маяковського та Єсеніна, котрі виглядали за кордоном забезпеченими та безтурботним людьми, різноманітні піар-акції з демонстраціями досягнень соціалістичної економіки, як наприклад велетенський павільйон Радянського Союзу на Всесвітній Виставці у Парижі, з яким конкурувати міг тільки павільйон нацистської Германії, байка про свободу трудящих та комунізм, на який у Радянській Росії очікують вже незабаром.</p>
<p>Московська пропаганда ще в ті часи і без телевізора вміла працювати так, що навіть всередині імперії люди бачили навколо себе один світ, а вірили в інший, про який читали  в газетах та чули по радіо. Що вже казати про тих, хто довго перебував за кордоном…</p>
<p>Ну і ностальгія по Батьківщині. Більшості людей важливо жити там, де вони народилися, у колі рідної мови, віри, традицій…</p>
<p>У будь-якому разі доля Івана Стешенка після повернення не була щасливою. Йому поталанило не потрапити під репресії, але те, що для артиста такого масштабу не знайшлося місця у Харківський опері, і що про його смерть повідомили тільки «Известия» у декількох скупих рядках некрологу…. Для радянської влади він був і залишився чужим.</p>
<div id="attachment_69341" style="width: 445px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69341" class="wp-image-69341 " title="Іван Стешенко ув опері &quot;Борис Годунов&quot;" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-1.jpg" alt="Іван Стешенко ув опері &quot;Борис Годунов&quot;" width="435" height="270" /></a><p id="caption-attachment-69341" class="wp-caption-text">Іван Стешенко ув опері &#171;Борис Годунов&#187;</p></div>
<p>У цьому сенсі показовою є історія з молодшим сином Івана Никифоровича &#8212; Георгієм. Той, під час війни був майором артилерії, пішов добровольцем, воював геройські за що двічі був представлений на отримання звання Героя Радянського Союзу. Але його прізвище кожного разу викреслювали, бо «це ж син того самого Івана Стешенка»…</p>
<p><strong>Епілог</strong></p>
<p>Людство не стоїть на місці. Сьогодні олімпійський чемпіон Давньої Греції навряд чи міг б виконав перший розряд, а так як у ХІХ столітті писали лише «віртуози пера», сьогодні може віршувати кожен, хто володіє  технікою версифікації. Це нормально, бо кожне наступне покоління починає не з нуля, а з того пункту, на якому зупинилося попереднє, засвоюючи напрацювання предків ще у шкільному віці.</p>
<p>Тому може воно й на краще, коли згадка про митця живе у легендах та фантазіях, в захоплених описах його виступів та буремних вражень від них. Образи фантазії з часом не стають архаїчними, навпаки вони завжди живі та актуальні.</p>
<p>І якщо звучання голосу та енергетику Івана Стешенка вже незворотно втрачено і навіть записи знайти неможливо, однаково легенда про нього живе і буде жити, як живе історія про голос Орфея. І кожне наступне покоління буде чути його у своїй уяві сучасним собі. А наша скромна місія у даному випадку, а також у безлічі подібних, полягає в тому, щоб підтримувати пам’ять про чарівний Божий дар, носієм якого був один з нас, людей, з котрим ми на рівних правах складаємо єдиний організм людства.</p>
<p>P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.</p>
<p><strong>Ще про справжню історію української культури у нарисі <a href="https://creativpodiya.com/posts/69309" target="_blank" rel="noopener">Неокласика Миколи Зерова та нова українська поетична мова</a></strong> &#8212;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/69337/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Борис Гмыря. Призрак оперы</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/66809</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/66809#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 15 Jan 2022 11:02:21 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Культурный остров]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Борис Гмыря]]></category>
		<category><![CDATA[Лебедин]]></category>
		<category><![CDATA[опера]]></category>
		<category><![CDATA[певец]]></category>
		<category><![CDATA[развитие интеллекта]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=66809</guid>

					<description><![CDATA[Украинский оперный и камерный певец Борис Гмыря был особенным артистом. В его ярком сценическом облике мастерское актёрское проникновение в психологию воплощаемого образа сочеталось с отточенностью жестов, притягательная стильная внешность &#8212; со всегда тщательно продуманным&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Украинский оперный и камерный певец Борис Гмыря был особенным артистом.</h2>
<p>В его ярком сценическом облике мастерское актёрское проникновение в психологию воплощаемого образа сочеталось с отточенностью жестов, притягательная стильная внешность &#8212; со всегда тщательно продуманным костюмом, и над всем этим царил голос &#8212; богатый, щедрый, объёмный, одновременно погружающий слушателя в бездонные океаны сокровенных смыслов и парящий в недостижимых для рационального разума высях на крыльях музыки.</p>
<blockquote><p>&#171;Пение и сердечные слова Бориса Гмыри содержат всю глубину нашей дружбы&#187;,  &#8212; растрогался в 1956 году после концерта украинского баса в Китае профессор вокала Пекинской Центральной консерватории Ин Са Пен.</p></blockquote>
<p>В самое сердце истины попал этой репликой мудрый китайский музыкант. Ибо сколько бы мы не рассуждали о форте и пиано, тесситуре и звучании в различных регистрах, но главное для певца – подарить слушателю чувство. А Дружба, то есть сердечная привязанность, &#8212; она же сестра-двойняшка Её Величества Любви &#8212; королевы всея Вселенной лучших человеческих чувств.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/Hmyrya-Borys-Romanovych-ruslan.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-66817" title="певец Борис Гмыря" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/Hmyrya-Borys-Romanovych-ruslan-244x300.jpg" alt="Борис Гмыря" width="398" height="487" /></a>Борис Романович прожил не очень долгую по нынешним временам – всего 65 лет, но бурную и насыщенную событиями жизнь. Мы попытаемся в нескольких штрихах рассказать о ней, чередуя факты и легенды, ибо те и другие равно принадлежат биографии легендарного человека, коим, безусловно, был и остаётся в памяти потомков герой нашего повествования.</p>
<p><strong>Семья. Факты</strong></p>
<p>Родился летом 1903 года в Лебедине нынешней Сумской области. Семья жила бедно, даже не имели собственной хаты, ютились на съёмной. Отец работал строителем, складывал печи, мать шила. Борис с малых лет вынужденно много трудился. И всё же умудрился закончить церковно-приходскую школу. И уже тогда пел в церковном хоре.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/unnamed-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-66813" title="Борис Гмыря. Ранние годы" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/unnamed-1-300x225.jpg" alt="Борис Гмыря." width="469" height="351" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/unnamed-1-300x225.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/unnamed-1.jpg 400w" sizes="auto, (max-width: 469px) 100vw, 469px" /></a>Вскоре обстоятельства вынудили будущую звезду оперной сцены отправиться на заработки в Севастополь, где юный Гмыря служил грузчиком и матросом на торговых судах.</p>
<p><em>К слову, за 10 лет до рождения Бориса Гмыри в Лебедине жил и творил Сергей Рахманинов. Читайте об этом в нашем материале:<a href="https://creativpodiya.com/posts/52821" target="_blank" rel="noopener"><strong> На Сумщине теряют Рахманинова</strong></a></em></p>
<p><strong>Семья. Легенда</strong></p>
<p>Во времена Голодомора 1932-33 годов умерли отец и сестра. Борис учился в Харькове и, узнав в последний момент о бедственном положении семьи, успел приехать в Лебедин с литром молока. Это молоко спасло жизнь матери.</p>
<p>Нет сомнений, что литром молока помощь маме не ограничилась. И вообще дело бы могло не дойти до беды, но в те времена слабых коммуникаций многие столичные горожане действительно не знали  правду о катастрофической ситуации в малых населённых пунктах. А когда узнавали &#8212; приходили в ужас. Тут сразу вспоминается судьба литератора <a href="https://creativpodiya.com/posts/68481" target="_blank" rel="noopener">Миколы Хвыльового</a>, к слову, родившегося всего в 40 км от Лебедина в Тростянце Сумской области. Того самого интеллектуала национал-коммуниста, который застрелился после поездки по украинским сёлам в 1933 году.</p>
<p><strong>Учёба. Факты.</strong></p>
<p>В 1926 &#8212; 1930 годах Борис Гмыря в возрасте 27 лет завершил-таки среднее образование на вечернем рабфаке и, видимо, следуя по стопам отца, поступил в Харьковский инженерно-строительный институт. А затем и в аспирантуру Харьковского научно-исследовательского института сооружений.</p>
<p>И всё время пел – кто же будет молчать, имея такой голос. В художественной самодеятельности, разумеется. Однажды певец-аматор попал на прослушивание в Харьковскую консерваторию и сразу же, ввиду исключительного таланта, был принят в класс пения Павла Голубева.</p>
<p>В 1939 году окончил консерваторию и, выбирая между двух профессий, всё же отдал предпочтение сцене. Тем более, что уже с третьего курса консерватории служил в Харьковском театре оперы.</p>
<p><strong>Учёба. Легенды</strong></p>
<p>Борис Гмыря поступил в консерваторию, не зная нотной грамоты – редкий случай. Его консерваторский период чем-то похож на историю Элизы Дулитл из «Пигмалиона» <a href="https://creativpodiya.com/posts/64490" target="_blank" rel="noopener">Бернарда Шоу.</a></p>
<p>Профессор Голубев не только занимался вокалом со своим великовозрастным учеником, а Борису уже было за 30, но и приглашал его к себе домой, где обучал манерам, тонкостям поведения в светском обществе, грамотной речи, произношению и дикции, развивал эстетический вкус и прививал навыки создания стиля в одежде.</p>
<p>В результате, провинциал, в бедной семье которого делили хлеб ниткой, чтобы не потерять ни крошки, буквально за пару лет превратился в статного и дородного столичного артиста &#8212; интеллигента самой высокой пробы. Таким его и запомнил мир.</p>
<p><strong>Вокальная карьера. Факты</strong></p>
<p>На момент выпуска из консерватории в 1939 году Борис Гмыря уже был готов работать на профессиональном уровне и сразу получил приглашение на должность солиста Киевского театра оперы и балета им. Т. Шевченко. Там служил вплоть до 1957-го года, с перерывом на лихолетье войны. Там к нему пришла мировая слава, звания и награды.</p>
<p>Однако жизнь певца в Киевской опере была далеко не безоблачной. До войны ведущим басом театра по праву считался всемирно знаменитый Иван Паторжинский, которого называют украинским Шаляпиным. При их взаимной конгениальности, Гмыря всё же был на 6 лет моложе и имел гораздо меньший артистический стаж, а значит, должен был уступать. Поэтому ему часто доставались не басовые партии, регулярно возникали проблемы с репертуаром и участием в спектаклях. Естественно, такое положение вещей вызывало дискомфорт и внутреннее недовольство.</p>
<p>После войны ситуация не улучшилась, несмотря на поддержку советского руководства. Борис Гмыря в буквальном смысле был любимцем Сталина и Хрущёва. После его сольных концертов организаторам приходилось выключать свет в зале, чтобы угомонить публику, требующую ещё и ещё на бис. По всему Союзу существовали фан-группы &#171;гмырян&#187; &#8212; поклонников таланта украинского баса. Его обожали все. Но не администрация родного театра.</p>
<p>Закончилось дело в 1957 году выговором &#8212; за то, что Народный артист СССР слишком &#171;разгульно поет князя Галицкого (в опере «Князь Игорь»), чем развращает советскую молодежь&#187;. Сегодня это звучит как анекдот &#8212; всемирно признанный певец развращает молодёжь оперным пением…</p>
<p>А тогда Борис Гмыря просто написал заявление об уходе. И никто его не смог уговорить остаться.</p>
<p>В этой истории проиграл театр и зрители. А у Бориса Романовича впереди было ещё более десяти лет славной сольной карьеры, орден Ленина, персональная пенсия, многочисленные записи и концерты. Правда, в отличие от того же Ивана Паторжинского, Гмырю отпускали на гастроли только в страны «социалистического лагеря» &#8212; боялись, что капиталисты переманят к себе.</p>
<p>Впрочем, призрак оперы &#8212; театра, в котором прошли столь плодотворные годы его творческой жизни &#8212; преследовал Бориса Романовича всегда, и когда мэтр проходил мимо здания на улице Владимирской, 50, на его глазах были слёзы. Может поэтому и сердце не выдержало в конце-концов&#8230;</p>
<p><iframe loading="lazy" title="YouTube video player" src="https://www.youtube.com/embed/En7TsomfE5A" width="560" height="315" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p>
<p><strong>Вокальная карьера. Легенды</strong></p>
<p>В 1951 году в дни декады украинской культуры в Москве, артистов-участников к себе на приём пригласил лично товарищ Сталин. В  числе делегации был и Борис Гмыря. Гибкий Никита Хрущёв, курировавший группу, на всякий случай приготовил два документа: ордер на арест Гмыри и предложение на присвоение ему звания Народного артиста УССР.</p>
<p>По ходу стало ясно, что ордер на арест не понадобится. Сталин только якобы спросил у Бориса Романовича:«Для Гитлера пел?» &#8212; «Пел», – ответил тот, &#8212; но не по своей воле». «Ну а теперь для нас будешь петь», &#8212; резюмировал вождь и, ознакомившись с подданным Хрущёвым предложением, изменил звание Народного артиста УССР на СССР. А ещё через год певец был удостоен Сталинской премии, которую вручали за выдающиеся заслуги.</p>
<p><strong>Военные годы. Факты</strong></p>
<p>Начало войны артист вместе с женой встретил, находясь на отдыхе в Крыму. Сперва казалось, что Гитлер будет разгромлен в считанные дни, а когда стало очевидным истинное положение вещей, в Киев возвращаться было поздно. Поехали в Харьков. Но вскоре и оттуда началась эвакуация. В спешке собирая вещи, Борис Гмыря &#171;сорвал&#187; спину &#8212; сказалась травма, полученная в период работы грузчиком, и попал на больничную койку. А когда вышел, Харьков уже захватили немцы.</p>
<p>Что ему оставалось, имея травмированную спину и больную жену на руках? Пришлось поступить в оперный театр и да, петь для немцев и украинцев, работавших на оккупантов. Затем был переезд в Полтаву и работа в местном музыкально-драматическом театре им.Н.Гоголя.</p>
<p>Отступая из Полтавы, немцы перевезли театр в населенный пункт Оринин, вблизи Каменца-Подольского. Но через полгода и там были наши.</p>
<p>Вскоре Хрущёву доложили, что в захваченном немецком обозе обнаружен Борис Гмыря, которого блудные потомки Баха и Бетховена интернировали в надежде украсить ворованной украинской звездой свой культурный Дойчленд, Никита Сергеевич тут же дал приказ вернуть артиста в Киевскую оперу. И никаких мер и наказаний за сотрудничество с оккупантами.</p>
<p><strong>Военные годы. Легенды</strong></p>
<p>Говорили, что немцы вывозили Гмырю в «Вервольф» — ставку Гитлера, расположенную в 8 километрах севернее Винницы, где он вроде бы пел для фюрера. По другим сведениям, певцу для этих же целей организовывали чартер прямо в Берлин. В любом случае и немцы видели в украинском басе престижную ценность и почётный трофей.</p>
<p>Интересно, что в списке наград Бориса Гмыри числится и медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.» В сумме с явной послевоенной симпатией партийного руководства, в порядке версии, вполне можно предположить, что Борис Гмыря не просто так оставался в тылу германских войск. А почему бы и нет? Ведь известна же история актрисы Ольги Чеховой, блиставшей на театральных подмостках Третьего Рейха, а после его падения, как писала газета <i>Meinzer Anzeiger,</i> получившей &#171;&#8230;высокую награду за храбрость лично от Маршала Сталина&#187;.</p>
<p>Но Борис Романович был ещё и Человеком. И это уже не предположение. Работая при немцах, он активно помогал детскому дому, где содержалось 300 украинских детей. И ухаживал за больной женой Анной.</p>
<p><strong>Женщины. Факты.</strong></p>
<p>Анна – первая жена Бориса Гмыри, уроженка Лебедина и его ровесница, с которой он прожил до её последнего дня в 1950-м году. За год до смерти она успела познакомить его с Верой, которая стала  спутницей Бориса Романовича до его последних дней.</p>
<p><strong>Женщины. Легенда</strong></p>
<p>Борис с женой и Вера встретились впервые в 1949 году на бальнеологическом курорте в окрестностях Кутаиси. Говорят, что Вера очаровала обоих и сначала стала подругой Анне. А та, понимая, что скоро уходит, неожиданно попросил её выйти замуж за Бориса, потому что лучшей ему не найти.</p>
<p>Так и случилось.</p>
<p><strong>Эпилог</strong></p>
<p>В последние годы Борис Гмыря с Верой – доктором медицинских наук, к слову, проживали в трёхкомнатной квартире на Крещатике,15. Сегодня там музей, увы, пока неофициальный. Но в целом, Борис Гмыря признан и почитаем.</p>
<p>В ряде городов в честь певца названы улицы, а также музыкальные школы. Проводятся музыкальные фестивали его имени. В Лебедине существует музей-комната Бориса Гмыри, где можно увидеть рояль с его дачи под Киевом, за которым артист проводил долгие часы, оттачивая вокальное мастерство.<a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/images.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-66811" title="Борис Гмыря за роялем" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/images-300x191.jpg" alt="Борис Гмыря" width="407" height="259" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/images-300x191.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/images.jpg 471w" sizes="auto, (max-width: 407px) 100vw, 407px" /></a>В Киеве действует фонд Бориса Гмыри, который ставит перед собой задачу перевести в «цифру» все записи музыкальных произведений с уникальным голосом певца. Суммарный тираж пластинок фирмы «Мелодия» с его записями составляет  примерно 7,5 миллиардов штук. Имя украинского баса внесено в международную энциклопедию «Who is who»</p>
<p>В послании ЮНЕСКО от 11.09.2003 года сказано:</p>
<blockquote><p>«…Гмыря известен как “Борис Великий”, и его величественный бас признан уникальным достоянием не только Украины, но и мировой культуры в целом…Его философские и эпистолярные труды также имеют огромную ценность для мировой культуры.&#187;</p></blockquote>
<p>То, что Борис Гмыря успел сделать, случилось во многом вопреки обстоятельствам, но благодаря счастливому сочетанию божьего певчего дара и замечательного трудолюбия. В этом, как известно, и состоит главный секрет гениальности.</p>
<p>***</p>
<p>P.S. Данный материал написан в рамках презентации лауреатов арт-медиа проекта «Культурный остров», целью и смыслом которого является популяризация ярких творческих персоналий, тем или иным образом связанных с Сумщиной.</p>
<p>P.P.S. В 1973 году в Киеве, на улице Крещатик, 15 была открыта мемориальная доска памяти Бориса Гмыри. Её автором является Иван Кавалеридзе, ещё один украинский гений и лауреат &#171;Культурного острова&#187;, родившийся, между прочим, всего в 33 километрах от Лебедина, в селе Новопетровка, Роменского района Сумской области</p>
<p><strong>Читайте про Ивана Кавалеридзе, а также о других творческих знаменитостях, связанных с Сумщиной, в разделе <a href="https://creativpodiya.com/posts/category/kulturnyj-ostrov" target="_blank" rel="noopener">Культурный остров.</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/66809/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>На Сумщине теряют Рахманинова</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/52821</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/52821#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Wed, 13 Jul 2016 18:20:26 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[культура]]></category>
		<category><![CDATA[Лебедин]]></category>
		<category><![CDATA[новости]]></category>
		<category><![CDATA[Рахманинов]]></category>
		<category><![CDATA[Сумы]]></category>
		<category><![CDATA[Яков Лысиков]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=52821</guid>

					<description><![CDATA[Известно, что летом 1893 года в Лебедине (ныне районном центре Сумской области) в имении купца Якова Николаевича Лысикова жил и творил 20-летний Сергей Рахманинов. Тогда он был ещё совсем молодым человеком. Однако уже через два года&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Известно, что летом 1893 года в Лебедине (ныне районном центре Сумской области) в имении купца Якова Николаевича Лысикова жил и творил 20-летний Сергей Рахманинов.</h2>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/07/альтанка_thumb.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-52826 alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/07/альтанка_thumb.jpg" alt="альтанка в Лебедине , построенная специально для Рахманинова " width="300" height="441" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/07/альтанка_thumb.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/07/альтанка_thumb-204x300.jpg 204w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a>Тогда он был ещё совсем молодым человеком. Однако уже через два года композитор представил столичной публике свою Первую симфонию, премьера которой, хотя и провалилась с треском, но не по вине автора, а по другим причинам.</p>
<p><strong>Читайте об этом и других фактах из жизни великого композитора в материале </strong><strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/8357" target="_blank">Сергей Рахманинов. Прелюдия для фортепиано No.5 Соль минор op. 23</a></strong></p>
<p>По меркам нынешних времён, <strong>Сергей Рахманинов</strong> – безусловный мировой музыкальный гений. Казалось бы, земля, которую он посетил, имеет все основания гордиться его присутствием, культивировать памятные места, связанные с именем музыканта, и наполнять это историческое присутствие современным содержанием.</p>
<p>Например, где как не в Лебедине было бы логичным организовать и проводить ежегодные международные фестивали молодых 20-летних пианистов и композиторов, пишущих классическую музыку. По затратам это, кстати, вполне было бы сопоставимо с проведением какого-нибудь очередного праздника с фейерверками, караоке и шашлыками. Иными словами, проблема не материальной сфере. А в какой? Это вопрос, потому что проблема есть.</p>
<p>Для того чтобы в ней разобраться, журналисты медиа портала АТС специально посетили Лебедин. И вот что мы выяснили. <strong>На сегодняшний день следов пребывания гения на земле Лебединшины почти не осталось!</strong> Единственное, что нам удалось обнаружить &#8212; небольшая доска с фотографиями (в основном, нелебединского периода) и документами в местном краеведческом музее.</p>
<p>На месте особняка купцов Лысиковых, у которых гостевал великий композитор и пианист, нынче бутик авто и вело атрибутики «Оксана». Его хозяева очень позитивные и доброжелательные люди. Они долго помогали нам отыскать место, где располагается мемориальная доска Сергея Рахманинова, звонили в разные местные культурные учреждения и всячески сочувствовали нашим поискам.</p>
<p>В результате, доска была обнаружена – на здании музыкальной школы. Мемориальная доска памяти великого оперного певца Бориса Гмыри. Вот Бориса Гмырю в Лебедине, действительно, чтят.</p>
<p>С Сумщиной связаны имена и других знаменитых людей прошлого, в частности, Бурлюка, <a href="https://creativpodiya.com/posts/9667" target="_blank">братьев Нарбутов</a>, писателя <a href="https://creativpodiya.com/posts/25340" target="_blank">Куприна</a>. Но Рахманинов, Чехов и <a href="https://creativpodiya.com/posts/8298" target="_blank">Чайковский</a> – безусловные гении. И двоим последним у нас, увы, в смысле уважения к памяти, повезло не намного больше, чем Рахманинову.</p>
<p>Гений – особое явление, с особой миссией. Великие музыканты, литераторы и художники отличаются от обычных людей. Именно их устами, умами, руками, фантазией, душами создаётся культура – то, что вне времени, в отличие от от политики и техники. Давно уже нет древнегреческих государств. И Рима нет, а античная культура жива и актуальна сегодня.</p>
<p>Не хотелось бы заканчивать репортаж очевидными выводами. Просто будем надеяться, что положение изменится.</p>
<p>А на фото &#8212; альтанка, специально, построенная Яковом Николаевичем Лысиковым в саду своего дома (за нынешним магазином «Оксана») для того, чтобы его гость, Сергей Рахманинов, мог упражняться в игре на рояле и творить, вдохновляясь свежим воздухом, пением птиц и звоном колоколов с окрестных церквей.</p>
<p>В Лебедине композитором были написаны: симфоническая поэма «Утес», фантазия для двух фортепиано, венгерский танец, духовный хоровой концерт «В молитвах неусыпающую Богородице», две пьесы для скрипки с фортепиано, шесть романсов и др.</p>
<p><strong>Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/52821/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
	</channel>
</rss>
