Со временем, однако, всё не так просто. Неизвестно, смог бы столь полно раскрыть свой талант уроженец хутора Чечва, что близ села Грунь нынешней Сумской области, Павел Губенко, если бы ступил на литературную стезю сегодня.

Остап Вишня

Писатель–миллионер

Бог дал Остапу Вишне редкий литературный дар – творить на высочайшем художественном уровне и одновременно быть понятным простому народу. В результате, в 20-е годы прошлого века, когда до всеобщей грамотности было ещё далеко, тиражи книг писателя достигали миллионов экземпляров, уступая разве что только Тарасу Шевченко и Ленину.

Простые люди воспринимали Остапа Вишню как близкого товарища, который отозвавшись фельетоном, мог помочь в конкретной бытовой ситуации. Его дом был завален письмами трудящихся, с просьбами о помощи и поддержке. Можно сказать, что в момент своего расцвета писатель был популярней и авторитетней многих партийных руководителей. Это его и погубило.

Создатель жанра

Остап Вишня считается основателем нового жанра в литературе. Точнее, не жанра, а формы. Его сатирические тексты назывались «усмішки». Это была точная, моментами едкая сатира с доброй улыбкой на устах. Причём пропорция критики и юмора должна была соблюдаться мастерски и на ней, собственно, всё и строилось.

О виртуозной тонкости «вишнёвого» жанра свидетельствует одна важная биографическая история. В 1933 году писатель был арестован и по ложному обвинению был приговорен к 10-ти годам лагерей. Освободили его только в 1943-м, причём сразу привезли в Москву, подлечили подорванное здоровье, а затем дали шикарную квартиру в Печерском районе Киева.

Причиной столь резкой смены советского гнева на милость стал во многом международный «шум», поднятый идеологами УПА, что, мол, большевики морят в своих застенках выдающегося украинского писателя.

И тогда власти с типично сталинским зверским юмором решили сделать ответный ход. Вишня был освобождён и получил возможность вновь стать советским народным литератором со всеми прилагающимися материальными благами. Но в качестве ответной услуги должен был написать нечто сатирически унизительное на защищавших его «бандеровцев».

И Вишня написал. Называется сей опус «Самостійна дірка». Внешне он содержит все черты «усмішки», объектом критики которой являлятся ОУН и УПА. Вроде те же слова и интонации, но пропорции юмора и сатиры гротескно нарушены, а добрая ироническая улыбка исчезла. По сути «Самостійна дірка» — карикатура на форму «усмішки». И на самого автора. На наш взгляд – сознательная карикатура.

«Бандеровці» сразу раскусили в чём фокус и только посмеялись в ответ. Догадались, вероятно, и советские власти, но что тут можно было сделать — формально Вишня договор выполнил. И его оставили в покое.

Тюрьма как зеркало эпохи

Остапа Вишню арестовали и осудили по обвинению в подготовке покушения на второго секретаря ЦК КП(б) Украины и секретаря Харьковского обкома Павла Постышева. Того самого, который придумал новогоднюю ёлку, а 26 февраля 1939 года в Бутырской тюрьме был расстрелян как враг народа.

По идее Вишню тут же должны были освободить – ведь он покушался на злодея. Но нет. Писатель продолжал сидеть. А рядом отбывали сроки дети врага — Леонид и Владимир Постышевы.

Здесь же сидел Григорий Ягода — папа создателя системы ГУЛАГ Генриха Ягоды, тоже оказавшегося врагом народа и расстрелянного в 1938 году. По свидетельствам очевидцев, папу Ягоду в лагерях не любили, считая его сына вместе с Ежовым, а потом и Берией главными виновниками своих бед, о которых не знал мудрый Сталин, занятый буднями великих строек. Такова была магия вождя.

Слово «вождь» тут можно понимать и буквально. В январе 1943 года после разгрома немцев под Сталинградом собрание племён американских индейцев действительно избрало Сталина генеральным вождём.

В лагере

Среди лагерных узников был Сергей Данилович Мастепанов, учёный с мировым именем, один из первых, кто продвигал в СССР эсперанто. За что и был репрессирован в 1937 году.

Вначале его использовали на самых тяжёлых работах, где узник совсем ослаб и, вероятно бы, погиб, но беднягу выходил работавший в это время санитаром лагерного медпункта Остап Вишня. Позже по его же протекции, Мастепанов был переведён на административную работу.

К слову, фантастически одаренный в области лингвистики Мастепанов вернулся из лагерей, основательно пополнив свой многоязычный запас. Ведь рядом с ним сидели: бывший офицер Генштаба испанской республиканской армии Хосе Хиронес, неаполитанец Серджио Димадунья, немец Герман Вебер, француз по отцу и испанец по матери Викентий Льоре, польский литератор Марьян Чухновский, японский писатель и переводчик Гекагаши Бансей…

Ещё один персонаж, связанный с заключением Остапа Вишни. Был такой украинский писатель Алексей Полторацкий. Он стал первым публичным глашатаем новой политики партии по отношению к знаменитому коллеге. Сварганенный им на заказ разгромный пасквиль завершался почти экстатически:

«…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні».

В историю писатель-стукач вошёл под фамилией Алексей Полдурацкий.

В 1931 году был арестован и почти год провёл в тюрьме украинский поэт «неоклассик» Максим Рыльский. На время ареста заботу о его семье взял на себя Остап Вишня. После возвращения Вишни из лагерей, Рыльский ответил ему тем же: помог с квартирой и устройством на работу в «Перец».

По нынешним временам поступки Рыльского и Вишни  — норма для  дружеских отношений. Но это были сталинские времена…

Жена последнего декабриста

В начале 20-х годов популярный литератор Остап Вишня познакомился с молодой талантливой актрисой Варварой Маслюченко. После их брака столичная публика долго судила-рядила, кто же кого на себе женил: юная артистка, бывшая на 13 лет младше богатого мужа-писателя или наоборот. Для обоих это был второй брак, и у обоих уже были дети.

Варвара Маслюченко

Ситуация прояснилась окончательно и бесповоротно после ареста Вишни. Варвара, используя старые связи и продав всё, что можно, сумела добиться права уехать к местам отсидки мужа. Её поэтому и назвали последней декабристкой.

Увы, в последние шесть лет срока власти запретили любое общение супругов. И только в 1943 году семья воссоединилась. Бог отвел им ещё 13 лет совместной жизни.

Бурная биография

Павел Губенко родился в семье, где было 17 (!!!) детей.  Обстоятельства сложились так, что он приобрёл профессию фельдшера. И хотя медиком быть не планировал, но во времена УНР дослужился до начальника медицинско-санитарного управления Министерства железных дорог. Потом был газетным фельетонистом, знаменитым писателем Остапом Вишней, заведующим литературной частью театра, узником сталинских лагерей, снова журналистом и писателем…

В послелагерный период в своих «усмішках» Вишня больше внимания уделял описаниям природы и всячески пытался обходить острые социальные темы.

В его жизни были взлёты и падения, радости и трагедии, творчество и признание, завистники и последователи, верная любовь и настоящая дружба. Его творческое наследие не устаревает, а память о нём хранится и множится. Наверное, это всё-таки была счастливая судьба…

P.S. Данный материал написан в рамках презентации лауреатов арт-медиа проекта «Культурный остров», целью и смыслом которого является популяризация ярких творческих персоналий, тем или иным образом связанных с Сумщиной.

P.P.S.  Дед Остапа Вишни по отцовской линии был родом из Лебедина. Это примерно 50 км от села Грунь. Оттуда же, из Лебедина, вышел прославленный украинский бас Борис Гмыря

Читайте про Бориса Гмырю, а также о других творческих знаменитостях, связанных с Сумщиной, в разделе Культурный остров.

Основну сюжетну лінію вистави побудовано на оповіданні Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки». Досить органічно вплітаються у нього усі інші, додані до сценарію, «мисливськи усмішки».

У виставі «Борщ» всього дві дійові особи: Дядько (Володимир Назаренко, Дмитро Некрасов) и Жінка (Наталія Дехта).

Д. Некрасов у ролі «Дядька» у виставі «Як варити і їсти борщ з дикої качки».

Ці персонажі майже завжди в емоційній взаємодії. То це чоловік та дружина, а в іншу хвилину — вони вже дорослий син та мати. Іноді вони сусіди. А буває так, що і незнайомі, але однаково небайдужі один до одного люди. Союзи чоловіка та жінки різноманітні, просякнуті барвами почуттів від потаємних та глибинних до миттєвих і поверхневих.

Остап Вишня — своєрідний народний мудрець, який розуміє про життя все. Бачить його  нібито зсередини і геніально передає це знання-відчуття у своїх літературних текстах. Його гумор легкий, як аромат квітучого саду (можливо, тому він узяв собі псевдонім Вишня), наповнений радістю та українським колоритом, добротою та деякою наївністю. І неодмінно самоіронією — без цього у Остапа Вишні нікуди не можна.

Раніше ми писали: Остап Вишня. Время и судьба

Чи вдалося це справжнє почуття щедротного світу українського народу донести до глядача акторам? Вирішувати глядачам, театр – це живе мистецтво. И кожного разу воно має різне наповнення.

Ми бачили виставу, де роль «Дядька» виконував режисер цього спектаклю Дмитро Некрасов, але є велике бажання подивитися версію за участю Володимира Назаренка. Маємо внутрішню впевненість, що отримаємо ще більше задоволення. Неповторно гармонійна у ролі «Жінки» Наталя Дехта. Вона розкута, весела, блискуча і, на наш погляд, є тією сполучною ниточкою з глядачем, що задає тон та підтримує контакт.

Н. Дехта та Д. Некрасов у виставі «Як варити і їсти борщ з дикої качки».

А ще глядачу вирішувати: чи вдалося творцям вистави створити атмосферу священнодійства, яким наділяється процес полювання та інші, майже ритуальні дії, того самого «дядька», якій бажає, хоч недовго побути на самоті у світі своїх захоплень.

Питань багато. Та відповіді є. І вони цікаві.

Наприкінці вистави глядач зможе приєднатися до частування борщем і обов’язково візьмє з собою частинку української вдачі.

Спектакль поставлено на експериментальній сцені. Тижнем раніше, тут же була презентована вистава «Легені», докладніше читайте у материалі: У Сумах щепкінці продовжили театральний сезон експериментом.

Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ільченко

Мета проекту – популяризація культури та творчого ставлення до життя. Кожного року оргкомітет визначає сімку нових «острів’ян», яку складають непересічні творчі особистості, що тим чи іншим чином мають стосунок до Сумщини.

Про усіх лауреатів існує відповідний біографічний нарис на медіа порталі АТС.

У часи пандемії, коли кількість поточних творчих подій суттєво скоротилася, оргкомітет вирішив звернути погляд на творчих людей минулого, життя яких пов’язано з Сумщиною. Так було визначено сімку яскравих творчих персоналій, що стали лауреатами арт-медів проекту «Культурний острів. Класика 2021». Цьогоріч вшанування «класиків» продовжено. За рішенням оргкомітету, сімку лауреатів 2022 року склали:

Лауреати арт-медіа проекту «Культурний острів 2022»

Борис Гмиря

Борис Гмиря (1903, Лебедин – 1969, Київ) — камерний і оперний співак (бас). Народний артист СРСР, лауреат Сталінської премії (1952). Народився у місті Лебедин Сумської області.

ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало:

«…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому. …Його філософські та епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури…».

Факти та легенди про життя Бориса Гмирі зібрано у публікації: Борис Гмыря. Призрак оперы

Ісаак Шварц

Ісаак Шварц (1923, Ромни – 2009, Сіверський) — композитор, автор класичної музики, мелодій багатьох популярних пісень та музики до низки відомих кінофільмів. Народився у місті Ромни Сумської області.

Більш розлого про композитора у матеріалі: Исаак Шварц. Роменский мальчишка. Ленинградский маэстро. Сиверский отшельник.

Михайло Щепкін

Михайло Щепкін (1788, село Червоне, Курська губернія – 1863, Ялта) — актор-реформатор, один з засновників сучасної акторської школи. Його ім’ям названо сумський Національний академічний театр драми та музичної комедії.

Детальніше про актора і його зв’язок з Сумами у нарисі: Михаил Щепкин и его театр

Михайло Лисенко

Михайло Лисенко (1906, Шпилівка, Сумський район — 1972, Київ) — визначний український скульптор, педагог. Академік. Народний художник СРСР. Ім’я Лисенка носить сумська художня школа.

Читайте про життєвий шлях митця у розповіді: Михаил Лысенко. Гений жизни

Максим Березовський

Максим Березовський (1745, Глухів — 1777, Санкт-Петербург) — композитор, болонський академік.  Отримав це звання наступного року після Моцарта. Поряд з Дмитром Бортнянським вважається одним з перших творців вітчизняної класичної музики.

Докладніше про музиканта в есе: Максим Березовский. Легенда о жизни

Микола Данько

Микола Данько (1926, с. Славгород, Краснопільський район, Сумська область — 1993, Суми) — поет, перекладач, письменник, журналіст. Репресований у 1967 році за збірку віршів.

Подробиці трагічної історії поета у статті: «Червоне соло» Миколи Данька, или Долг платежом красен

Остап Вишня

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко), (1889, хутір Чечва поблизу села Грунь, Охтирський район Сумської області — 1956, Київ) — письменник, гуморист і сатирик. Засновник літературного жанру «усмішок». Начальник медико-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В’язень сталінських таборів (1933-1943).

Інформацію про бурхливу долю талановитого письменника викладено у біографічному огляді: Остап Вишня. Время и судьба

Легко помітити, що найстарший з лауреатів народився у 1745 році, а останній пішов у кращій світ у 2009-му. Таким чином, мова іде про культуру історичного періоду, що охоплює майже чотири століття.

Але ж класики на те й класики, що вони завжди сучасні. Ця істина настільки ж незаперечна, як і та, що, коли б будь кому з наших лауреатів при житті повідомили, що його будуть вшановувати у XXI столітті — він був би щасливий.

Читайте про лауреатів усіх років у розділі «Культурний острів»