Алексей родился в 1973 году в Ленинграде, но с шести лет живёт в Европе – сначала в Германии, потом в Англии, а сейчас в Вене.

Во время обучения в Англии он познакомился с Ричардом Хьюнг-ки Джу. Тогда  ученикам престижной музыкальной Школы Иегуди Менухина было по 12 лет.

С той поры они не только остались друзьями, но и начали выступать вместе в составе шоу-дуэта «Игудесман и Джу». Их шуточные программы-каламбуры представляют собой смесь классики, кабаре и поп-музыки. По словам Алексея, они превращают концерт классической музыки не в похороны классики, а в её праздник и видят свою задачу в том, чтобы играть музыку в двух смыслах: именно играть, то есть исполнять и играть, в понимании детской игры. У них даже есть такая программа, которая  называется «От 8 до 88», направленная  на приобщение к классике «детей» всех возрастов.

Ранее мы писали: Профессиональные исполнители показали как изменяется голос в различных помещениях

Алексей и Ричард, в которых намешано несколько кровей и национальных особенностей стран, где они проживали, считают себя космополитами, составляют свои программы из музыки разных народов и предпочитают встречать в зале такую же публику. Именно поэтому им больше всего нравится выступать в США, где множество приезжих со всего мира.

После выступления дуэта на концерте, посвященном празднованию 80-летия великого нидерландского дирижёра Бернарда Хайтинка, виновник торжества сказал: «Я чуть не умер со смеху. Хотелось бы пригласить их и на 85-е именины, но, боюсь, это может показаться безрассудным… Отличные музыканты, много веселья.»

Ранее мы писали: Учёные доказали ,что музыка Бетховена и Шуберта снижает артериальное давление

К слову (просто, чтобы объективно оценить уровень), в 2010 году Беранард Хайтинк занял 15 место в списке из двадцати выдающихся дирижёров всех времён и народов, составленном британским журналом о классической музыке BBC Music Magazine.

Читайте и смотрите ещё о необычном прочтении классики: Музыканты из Польши подают классику в форме весёлого представления (видео)

Дуэт «Игудесман и Джу» успешно выступает по всему миру. В его программах с удовольствием участвуют всемирно известные симфонические оркестры и такие уважаемые музыканты, как, например, латвийский скрипач и дирижёр Гидон Кремер. Музыкальный скетч с его участием можно посмотреть на видео.

Данное открытие принадлежит исследователям из Оксфордского университета в Великобритании. Им удалось выяснить, что определенное количество классической музыки благотворно влияет на сердечно-сосудистую систему человека, понижая кровяное давление.

Ранее мы писали: Нормализуем давление без лекарств

По словам авторов исследования, вполне возможно, что уже в самом ближайшем будущем кардиологи в качестве лечения начнут выписывать своим пациентам прослушивание композиций Пуччини, Бетховена или Верди. Как утверждают специалисты, музыка, которая совпадает с ритмами человеческого организма, может успешно использоваться врачами для контроля сердечного ритма.

В ходе экспериментов выяснилось, что прослушивание музыкальных композиций, в которых присутствует повторяющийся 10-секундный ритм, позволяет снижать кровяное давление и ритм сердцебиения. Яркими примерами таких композиций являются: произведения Va Pensiero, написанное итальянским гением Джузеппе Верди, Nessun Dorma авторства Джакомо Пуччини, а также девятая симфония Людвига ван Бетховена. Аналогичный эффект во время эксперимента производило и прослушивание Аve Маria Франца Шуберта. Примечательно, что данная композиция оказывала такой эффект только в случае ее исполнения на латыни, тогда как переводные версии нарушали ритм, вследствие чего эффект пропадал.

Ранее мы писали: Последствия инсульта можно устранять музыкой и пением

Как утверждают британские ученые, рок и поп-музыка, а также другие классические композиции оказались полной противоположностью всем выше представленным. Выяснилось, что они не только не производили подобного эффекта, на даже наоборот провоцировали повышение артериального давления. Примечательно, что личные музыкальные пристрастия испытуемых не имели практически никакого значения для определения результатов исследования. Успокаивающие музыкальные композиции оказывали положительное влияние на всех участников эксперимента, даже на тех, кто вообще не любил и не слушал классическую музыку.

Ранее мы писали: О целебной силе творчества

К слову, ранее исследователи выяснили, что для лучшего эффекта лекарства от повышенного артериального давления лучше всего принимать перед сном, так как это значительно усиливает их эффективность.

Источник: wek.ru

Ведь история нашей страны со времён российской империи полна именами великих деятелей искусства и культуры.

Однако общий, повсеместный уровень культуры у нас, безусловно, ниже. Особенно это становится очевидным, когда речь идёт о классической музыке. Количество публики на концертах классических музыкантов у нас в стране в разы уступает числу посетителей концертов «поп-звёзд», которые, в большинстве своём никакой эстетической ценности не представляют. В чём тут дело?

Причём, опять же в большинстве своём, наши «поп-звёзды» не идут ни в какое сравнение с «поп-звёздами» западного образца. В то время как отечественные классические музыканты вполне конкурентоспособны на Западе.

Почему же мы не слушаем с детства классическую музыку?

Во-первых, потому что она не звучит постоянно вокруг нас. Везде – из экранов телевизоров, в кафе и транспорте — царствуют попса и «шансон». А человек имеет такое свойство, что услышанное им в детстве и ранней юности ассоциируется с лучшим, становясь музыкой души. Все мы испытываем ностальгию по детству, по уютному защищённому родителями миру, в котором всё случалось впервые и поэтому воспоминания о нём — самые яркие.

Во-вторых,  в большинстве случаев классическая музыка не является любимой музыкой наших родителей. В Европе есть дневные концерты, на которые пускают бесплатно всех, кто приходит с детьми. По ходу концерта музыканты даже могут остановиться и объяснить, какой сейчас играл инструмент. Если бы наши молодые мамы и папы брали своих детей с самых малых лет на концерты классической музыки, а потом обсуждали бы с ними услышанное, толк был бы и для тех и для других.

В-третьих, воспитанием любви к классической музыки практически не занимается обычная школа. Ещё по советской традиции школа сегодня интенсивно работает над патриотической накачкой учеников, а вот эстетическому воспитанию внимание, как правило, уделяется лишь факультативно. Да ещё и воспитанию именно в традициях европейской, а не местечковой культуры.

В США практически в каждой школе есть свой школьный оркестр и хор, исполняющий классическую музыку. В своё время в СССР были распространены любительские духовые оркестры. Такие же, но исполняющие классическую музыку популярны в Европе, Штатах и Японии. Жаль, что у нас таких практически нет. Как, собственно, и почти не осталось городских домов и дворцов культуры, при которых они могли бы существовать.

В-четвёртых, есть ещё одна, объективная причина. В католических странах Запада много концертов классической музыки проходит в костёлах. В православных храмах инструментальная музыка не звучит — только хоровая вокальная. Считается, что православная аскеза чужда чувственности, которой наполнена музыка. Даже православные молитвы читаются с минимум внешних эмоций и с максимальной ориентацией на внутреннее духовное проживание.

Как результат, дети, которых родители с малых лет водят в храм, классической музыки и там не слышат.

А где они её могут услышать? Только когда вырастут и почувствуют духовный  и эстетический голод? И вот тогда  взрослый человек, всю жизнь далёкий от музыки, покупает билет в филармонию, садится в кресло слушать классику и… с первых же тактов начинает бороться со сном, потому что не понимает, не знает и не чувствует её.

Высокое искусство не создаётся только для тех, кто им профессионально занимается. Его могут понимать все. И для этого необходимо только одно — приобщаться к нему с детства.

Почему мы сразу повели речь о классической музыке? Есть же ещё поэзия или живопись. Но к хорошей живописи доступ достаточно ограничен. А поэзия требует определенной взрослости чувств. Музыка же апеллирует к архетипам и является отражением высших гармоний в наших душах. И сегодня она доступна как никогда.

Мы много сейчас говорим о европейском выборе. А ведь благосостояние и уровень жизни в Европе во многом основываются на отношении к культурным ценностям как к базовым. В том числе и к классическому искусству как к важной части повседневной жизни.

А отсюда уже следует соответственный уровень бытовой культуры и так далее.

26 лютого

Концерт Органної Музики за участі заслуженого працівника культури України Ореста КОВАЛЯ (орган), лауреата міжнародного конкурсу соліста — інструменталіста Олександра ЖЕЛУДКОВА (орган).

Початок: 18.00

27 лютого

«З піснею по життю» — сольний концерт заслуженого працівника культури України Євгена РАДЧЕНКА за участі: Олексія ЛИПОВОГО (баян), Ірини ЯЩЕНКО, Юрія НАДТОЧОГО

Початок: 18.00

28 лютого

Концерт класичної вокальної музики за участі інструментального тріо у складі заслуженого діяча мистецтв України Валентини МАКАРОВОЇ, Олени АНТОНЕЦЬ та Лариси ІВАНОВОЇ, лауреатів міжнародних конкурсів, солістів – інструменталістів: Олександра ЖЕЛУДКОВА (фортепіано), Дмитра СЕМІКРАСА (фортепіано) та Олени КОГУТ (фортепіано), Олени СЄДІКОВОЇ (фортепіано) та солістів-вокалістів філармонії.

Початок: 18.00

1 березня

Концерт за участі лауреата Всеукраїнського конкурсу ансамблю народної пісні «Слобожанські барви» (художній керівник – Юрій Надточий), лауреата Міжнародних конкурсів молодіжного вокального ансамблю «Елегія» (художній керівник – Оксана Голубцова) та естрадних виконавців філармонії.

Початок: 18.00

Билеты в кассе филармонии (ул.Петропавловская, 63).
В расписании концертных программ возможны изменения.
Справки по телефонам: 22-23-61, 77-05-47

28 грудня

«Новорічний калейдоскоп» — естрадний концерт за участі творчих колективів та естрадних виконавців філармонії.

Початок: 18.00

29 грудня

«Новорічні етюди» — концерт лауреата республіканського конкурсу камерного оркестру старовинної та сучасної музики «Ренесанс» (головний диригент Борис Гончаренко) за участі інструментального тріо (керівник заслуженийо діяча мистецтв України Валентина Макарова), Дмитра Семікраса (фортепіано) та солістів-вокалістів філармонії.

Початок: 18.00

Билеты в кассе филармонии (ул.Петропавловская, 63).
В расписании концертных программ возможны изменения.
Справки по телефонам: 22-23-61, 77-05-47 

Музыкант играл на скрипке — я в глаза ему глядел.
Я не то чтоб любопытствовал — я по небу летел.
Я не то чтобы от скуки — я надеялся понять,
как умеют эти руки эти звуки извлекать
из какой-то деревяшки, из каких-то грубых жил,
из какой-то там фантазии, которой он служил?
Да еще ведь надо пальцы знать, к чему прижать когда,
чтоб во тьме не затерялась гордых звуков череда.
Да еще ведь надо в душу к нам проникнуть и зажечь…
А чего с ней церемониться? Чего ее беречь?
Счастлив дом, где звуки скрипки наставляют нас на путь
и вселяют в нас надежды… Остальное как-нибудь.
Счастлив инструмент, прижатый к угловатому плечу,
по чьему благословенью я по небу лечу.
Счастлив он, чей путь недолог, пальцы злы, смычок остер,
музыкант, соорудивший из души моей костер.
А душа, уж это точно, ежели обожжена,
справедливей, милосерднее и праведней она.
Ці рядки Булат Окуджава у 1983 році присвятив композитору Ісааку Шварцу, але якщо спостерігати за грою мукачівського скрипаля-віртоза Сергія Добоша, то саме цей вірш приходить на думку… Майстерна натхненна гра, щире відкрите обличчя, якась містична аура навколо нього навіть коли перестає грати… Не потрібно бути великим психологом, щоб побачити, що цей музикант не просто грає – він живе музикою! І абсолютно все, що вмію робити я і всі мої знайомі разом взяті, здається дрібницею поруч із тим, що вміє робити він.

Скільки хвилин, годин, років монотонної кропіткої праці покладено заради ось цього нашого миттєвого задоволення від концерту?! Публіка поаплодує і розійдеться, залишаючи його наодинці з роздумами і все тією ж нескінченною працею. І так щодня. А йому не набридає! Інакше б давно покинув цю клопітку справу… А коли людині настільки цікаво займатись своєю справою, то це не може не зацікавити інших…

Ми вирішили розібратись: а чи у звичайному житті пан Сергій такий саме відкритий, щирий, усміхнений, як і на сцені перед публікою, чи це в нього лише сценічний образ?

Дивно, але зблизька він дійсно виявився схожим на Аль Пачіно, але той би , напевно, на інтерв’ю не погодився…

— Сергій, Ви – віртуозний скрипаль, викладач Мукачівського державного університету, керуєте „trio Dо.М.А.”, струнним квартетом, постійно виступаєте з концертами в Чинадієвському замку „Сент-Міклош” та берете участь у різноманітних проектах та культурних заходах… Як ви все встигаєте?

— Та ось, вже дещо і не встигаю… Це й зрозуміло, я закрутив забагато дзиг, і тепер бачу, що потрібно грамотно розставити пріоритети і вибрати, яку з цих дзиг я мушу і надалі розкручувати сам, щоб вона не впала, а яку вже можна доручити комусь іншому, хто зможе її підтримувати. І такі люди є.

— Колись один з перших вчителів всесвітньо відомого альтиста Юрія Башмета сказав, що йому не потрібні талановиті діти – йому потрібні талановиті мами і бабусі. І у Ю.Башмета мама була саме такою, оскільки погодилася на його умову: продовжувати займатися скрипкою лише якщо йому куплять гітару… А як у Вас все склалося? Чи була у Вашому житті така важлива людина? Вчитель?

— Так. Мені поталанило з вчителем. Це Фаркаш Олександр Карлович. Саме йому я завдячую тому, що все склалося саме так, як склалося. Я навчався у нього лише перші шість років. Це він порекомендував мені у 7-му класі поїхати до Львова та вступити до спеціальної музичної школи для обдарованих дітей імені Соломії Крушельницької.

— Але, це ж ще зовсім рано – 14 років! Як це пережила Ваша родина?

— Так, для родини це був шок. Мама плакала рік. Але, якщо б цього не зробив у сьомому класі, то у восьмому мені б все одно прийшлося залишити дім і їхати до Ужгорода. Та мені пояснили, що Львівська школа імені Соломії Крушельницької – це вже квиток у велике мистецтво, тому що саме там отримуєш належну підготовку до консерваторії. І добре, що так склалося… У мене ж був величезний спектр здібностей. Я вчився на «відмінно» з усіх предметів, міг стати ким завгодно! Батько хотів, щоб я став математиком… А музика – це така сфера діяльності, яка потребує постійної уваги! Якщо тиждень-два не займатися математикою, то можна все вивчити потім і нічого не станеться. А попробуй тиждень не займатися скрипкою… Все! За один вечір це не надолужиш… Потрібен час.
А взагалі, якою б не була талановитою дитина, одного викладача для її становлення замало. Їй обов’язково ще потрібна підтримка батьків. Мені і з цим поталанило! Без батьків, нічого б не склалося. Батьки впливають на формування психологічної мотивації, витривалості, самодисципліни. Дитина повинна вміти себе організувати, вчасно лягати спати, вчасно прокидатися, прибирати за собою. Це все дають батьки.

— Прибирати за собою? Донька однієї моєї знайомої на мамине прохання витерти стіл каже: «Мамо, який стіл? Я – в образі! Якби Пушкін витирав столи чи мив посуд, він не написав би жодного вірша!»

— Так, те, що вона в образі – це дуже добре, але прибирати за собою все одно треба, бо це дитину привчає до дисципліни. Скільки талантів загинуло через невміння себе організувати, через лінощі! Бо то є велика праця – сісти і заставити себе написати твір від початку і до кінця! Модест Мусоргський, наприклад, багато творів так і не зміг закінчити. О.Римський-Корсаков за нього все дописував. А скільки задумів так і не реалізувалися саме через це!
Батьки також підтримують дитину емоційно: разом з дитиною радіють її успіхам, переживають за невдачі, тоді дитина відчуває, як це все важливо – те, чим вона займається, їй хочеться йти цим шляхом далі. Тобто, якщо мама й тато не приділяють увагу розвиткові дитини, якщо для них це неважливо, то й для самої дитини це також буде неважливо.
Вчитель мотивує до професійного росту, він розробляє для неї індивідуальний план розвитку. А це вже не можуть дати батьки, це може зробити лише вчитель. Так само, як тренер розробляє тренування для спортсмена на чотири роки вперед, готуючи з нього олімпійського чемпіона.
Тому для того, щоб дитина могла реалізуватись в мистецтві, обов’язково потрібно три складові: талант у дитини, батьки, які готові займатися її розвитком, і небайдужий вчитель.

— А бажання дитини не потрібно для її становлення? Мені здається, що все повинно починатись з бажання…

— Бажання виникає також від викладача. Пізніше. Дитина займається, у неї починає щось виходити, її хвалять, вона радіє і з’являється бажання це продовжувати. Успіх – це свято. А яка дитина не хоче свята? Головне – три складові! Якщо будуть правильні батьки і вчитель, то навіть і не дуже талановита дитина досягне більших успіхів, ніж дуже талановита, але у якої, наприклад, немає батька. Я це спостерігаю по своїм учням. Коли дитина виховується в повній сім’ї, вона більш гармонійна і досягає більшого, іноді навіть маючи невеликі здібності на початку. Буває дуже жаль, коли справді талановита дівчинка або хлопчик з часом втрачають інтерес до музики і перестають займатися… Бо вдома не мають стимулу, ніхто не підтримує. Найчастіше це спостерігається, коли дитина зростає без батька. А якийсь «середнячок», якого емоційно підтримують вдома обоє з батьків, відчуває свою значущість і потихеньку-потихеньку розвивається, йде далі і досягає неабияких успіхів.
Однієї маминої любові недостатньо! Обов’язково потрібен батько. Саме батько дає почуття значущості, що ти чогось вартий! Мама – це ніжність, радість, любов, свято!

— А батькову любов потрібно заслужити?

— Ні, не любов! Любов безумовна! Вона є з самого початку і не зважає ні на що. Просто є. Потрібна не лише любов. Це щось інше, як би Вам пояснити… Ось, наприклад, коли дитина впала, розбила коліно, їй боляче, вона біжить до мами. Це зрозуміло. А коли у неї якісь успіхи – вона йде до батька, тому що саме батько дає їй це відчуття значущості. Якщо, прикладаючи зусилля, маючи похвалу від учителя, дитина емоційно відчує ще й батькове задоволення, то вона буде прагнути досягати більшого. Найголовніше – підтримувати в дитині це бажання продовжувати. А що може підтримати бажання? Радість, задоволення від успіху. Це дає цей важливий поштовх для розвитку і становлення в професії, без якого важко чогось досягти.

 — Мені, наприклад, свого часу не поталанило саме з вчителем. Здібностей особливих теж не було, але ж можна було розвивати ті, що є. В результаті нічого, окрім жаху від дитячої музичної школи, не пам’ятаю. Тепер, слухаючи класичну музику, не розумію, як в дитинстві вона змогла пройти повз мене?

— Так, той, хто в дитинстві чогось не отримав, повною мірою може все надолужити в дорослому віці. Треба читати, розвиватися, і все складеться! Тут уже не можна нікого звинувачувати, окрім самого себе. Я багато корисного для себе знайшов в книжках Джона Максвелла. Наприклад, що мотивація все не замінить, потрібна компетентність. Як перетворити невдачі в сходи до успіху?  Для цього головне – з’ясувати для себе, що таке УСПІХ.

Максвелл* розповідає, як на початку ХХ-го століття зібралися разом вісім найбагатших фабрикантів, які тримали в своїх руках майже половину всієї американської економіки. І лише один (!) із цих восьми не втратив своїх статків та дожив до старості. Один! Решта всі втратили своє  багатство і повмирали хто як… Про що це говорить? Що саме по собі багатство – це ще не успіх. Успіх має інші складові, і це аж ніяк не гроші! І це важливо зрозуміти особливо тепер, в наш час, коли для більшості людей мірилом успіху є саме товщина гаманця. А це все зовнішнє, хитке! Якщо ти не вмієш володіти собою, не став кращою людиною, не розвиваєшся, успішним таке життя не назвеш, та й ніякі гроші в таких руках довго не протримаються…
Щастя – поняття евфемерне, воно всередині нас. Максвелл виводить формулу: успіх вже є тепер! Ось ти йдеш до мети, значить, ти вже успішний! Це процес, рух, шлях!
Загалом для себе я з’ясував три складові успіху:
1) Знайти своє призначення;
2) Максимально розвивати свій потенціал;
3) Допомагати іншим людям.
Якщо дотримуватись всіх цих принципів, то все складеться.

— Коли жінці потрібно приготуватися до чогось важливого в її житті, то, перш за все, вона повинна вирішити, що надягнути. А як Ви готуєтеся до своїх виступів? Що для Вас є важливим?

— Для мене важливо з’ясувати концептуально, що це має бути. Одна ідея, фраза, назва… Ось, наприклад: «100 хвилин за межами часу» — це не просто концерт, це музична подорож! Коли немає ідеї – тяжко!

— Є така думка серед артистів, що вони по-справжньому навчаються лише в дитинстві, а все що потім – то лише репетиції. Це насправді так?

— Це сказав Ойстарх, а вони тоді навчалися не так, як ми… А з чотирьох років по вісім годин на день. Дитина спати лягала не з лялькою, а із скрипочкою. Про себе я таке сказати не можу, тому я продовжую навчатися дотепер.

— Ваші концерти завжди проходять на найвищому професійному рівні. Всі – геніальні, ви справді – віртуоз. Але іноді бувають якісь особливі, пов’язані з якимось особливим емоційними піднесенням, чи з чимось іншим – я не знаю. Можливо, ви перед цим якось краще відпочили…

— Чи навпаки – мене замучили (сміється) …

— Так, невідомо звідки витікає магія особливого концерту… Але чи можете ви пригадати якісь особливо вдалі концерти або, навпаки, з Вашої точки зору невдалі…

— Вдалі концерти – це коли концепція і мої переконання співпадають, коли я можу відкритися потоку духовності, коли вдається влитися в цей головний потік, який задає геніальна музика, виконавець і в залі сидить відкрита для сприйняття публіка. Від публіки дуже багато залежить! Вона буває різною, переляканою, не відкритою… Тому я психологічно налаштовуюся на концерт молитвою, перший відкриваю людям своє серце, виходжу до них з любов’ю, якими б вони не були… Ми не маємо права нікого засуджувати! Люди ні в чому не винні! А іноді бувають винні мої колеги-артисти, які цих людей в чомусь десь розчарували… І люди приходять до мене, пам’ятаючи про цей досвід. Як діти приходять до школи кожен зі своїми проблемами. В нашому серці повинна бути нічим незаслужена любов до людей! Шукайте в серці, а інше додасться… Хоча, іноді такі приходять…

— Так, це найважче… Легко не вбити, не вкрасти, а спробуй не судити… Не судити – це ціла філософія.

— Тому, я обов’язково молюся, наповнююся любов’ю. І тому не боюся імпровізувати. Але треба знати матеріал, щоб мати куди розвиватися. Деколи відчуваю, що люди хочуть. Іноді вистачає сміливості піти поза програмою…

— Ви жорсткий керівник?

— Ну, я з цим борюся (сміється)…Людей треба любити. І розуміти, що хтось вище голови не скочить. Головне, щоб хотіли допомагати іншим. Хочу, щоб несли любов, щоб працювали не за гроші.

— Чи здійснилися якісь Ваші дитячі мрії? Про що мрієте тепер?

— Пам’ятаю, в дитинстві побачив музикування камерного оркестру і мені дуже сподобалось. Я навіть татові розповів, як би я хотів, щоб у нас в Мукачеві був камерний оркестр. І ось він у нас є! Вже є 12 осіб! А це три квартети! І він буде рости. Так що цю мрію вже можна вважати здійсненою. Тепер мрію про симфонічний оркестр в Мукачеві. І вірю, що якимось чином це теж колись здійсниться.. Якщо ми віримо, ми рухаємося в своєму покликанні.

— Моя улюблена співачка, яка свого часу закінчила музичну школу по класу скрипки і, на мій дилетантський погляд, бездоганно виконує «Шторм» А.Вівальді, Світлана Сурганова якось в інтерв’ю сказала, що так і не змогла повною мірою оволодіти скрипкою. А Ви, як вважаєте? Ви можете впевнено сказати про себе, що вмієте грати на скрипці?

— Ні. Я не оволодів скрипкою. Сократ сказав: «Я знаю, що я нічого не знаю». І я розумію, чому… Скрипка – це Всесвіт! Їй більше трьохсот років, і весь цей час її вдосконалювали! З нею не може зрівнятися жоден інструмент! У інших є тембральна обмеженість. А скрипка – безмежна!

— Як Ви вважаєте, культура повинна формувати чи обслуговувати?

— Висока культура виховує, навіть обслуговуючи. Коли нас обслуговує культурний офіціант, то він нас і виховує. І культура готова це робити! А якщо не готова, то тоді вона ще не піднялася до рівня внутрішньої культури, а знаходиться на зовнішньому, показовому рівні! Коли я граю для будь-кого, я не принижую ні себе, ні того, для кого я граю. Культура нас обох підносить у свій особливий енергетичний потік.
Я хочу, щоб культура розвивалась, щоб люди звикли, що жодне весілля, жодна важлива подія неможлива без вишуканого звучання справжньої живої якісної музики!

— Люди люблять повторювати, що талановита людина талановита у всьому… Але зазвичай це не зовсім так… Тому що рідко який художник може вдало продати свої роботи. Їх продає торговець, який вміє продавати… Але Ви якимось містичним чином поєднуєте в собі стільки надзвичайних здібностей, що це просто неймовірно! Як?

— Намагаюся розвивати лідерські якості, хочу допомагати людям. Дуже сподіваюсь на молодь. Багато чого хочу встигнути, тому повинна бути жорска дисципліна, розпорядок дня… І дуже важко втримати цей баланс між порядком і творчістю! Цей парадокс обов’язково повинен бути: запланована спонтанність. Якщо цього не буде, то повсякденність з’їсть. Треба правильно ставити пріоритети: яку із розкручених дзиг слід підтримати негайно, а яку вже можна відпустити…

— Як Ви відновлюєте сили? Що для Вас є відпочинком?

— Відпочиваю в тому просторі і часі, де можу бути на самоті. Відключитись, почитати Біблію, побути наодинці з Богом. А взагалі, останнім часом, я вчуся не напружуватись. Ось насправді змучуюсь від не своєї роботи! Коли потрібно робити щось, на мій погляд, абсолютно безглузде! Тоді намагаюся плавно вийти з цього процесу, хоча це й іноді може принести певні протиріччя, може вилитися в догану, наприклад. Але догани бояться ті, у кого успіх прив’язаний до роботи. А мені нема чого боятися. Успіх всередині мене! Я дуже тяжко до цього йшов, але прийшов!

З ним можна говорити про все, але найбільше вражає те, що він абсолютно не розділяє себе від своєї творчості. Я нічого не питала про його творчі плани, мене цікавили його дитячі мрії… А він ще в дитинстві мріяв про камерний оркестр у Мукачеві! Ну що тут скажеш?

Євгеній Мусієць – баянист з „trio Dо.М.А.”- люб’язно погодився відповісти на наші запитання про Сергія Добоша.
— Євгеній, чи вважаєте Ви Сергія Юлійовича жорстким керівником?

— Так, буває. Коли людина не розуміє після десятого пояснення, то Сергій Юлійович може бути запальним. Але це заради справи. Загалом, я вважаю, якби він не займався як мінімум шістьма проектами одночасно, а залишив хоча б три, то він із своєю працелюбністю та цілеспрямованістю вийшов би на міжнародний рівень. Але він не покине жоден з напрямків, оскільки вони всі для нього є цінними. Наприклад, оркестр – це його давнішня мрія, яку він буде й надалі продовжувати реалізовувати.
„trio Dо.М.А.”- це скрипка (Сергій Добош), баян (Євгеній Мусієць) і фортепіано (Вікторія Алмаші). Цей напрямок – тріо – доволі кропітка праця, оскільки ми постійно маємо приділяти достатньо часу для якісного репертуару. Наприклад, займаємось оранжуванням – використовуємо сучасний мелодії у класичній палітрі. А це не день-два… Це потребує певних зусиль і часу.

— У своєму інтерв’ю Сергій Юлійович нас здивував: виявляється, на цого думку, він не вміє грати на скрипці…

— Може, він і не вміє, але на Закарпатті я не знаю нікого, хто грає граще. А ще він дуже освічена людина, багато читає і використовує цю мудрість.

— Знаєте, складається враження, що Сергій Добош – абсолютно ідеальна людина. Невже він не має жодної негативної риси?

— Так, має. Він постійно запізнюється. Але одного разу декілька років тому ми вистували в літньому дитячому таборі. Після концерту всі діти вишикувалися в чергу за автографами. Я не напружувався на цю тему, швиденько попідписував будь-як і пішов обідати, а Сергій Юлійович в кожної дитини питав, як її звати і для кожної окремо підписував якісь особливі побажання. Всім різні! І це мене вражає дотепер! Наскільки він є небайдужий до людей: йому все одно, чи це – дитина, чи – безхатько, він ставиться до всіх з однаковою любов’ю. І це в нього йде від щирого серця і він ніколи цим не хвалиться. Звичайно, що він запізнюється, бо він хоче дуже багато встигнути. Ми тоді в дитячому таборі вже і пообідали, і погуляли, а він все продовжував писати більше години… Якщо Сергій Юлійович береться за якусь справу, то він викладається на всі 100 %, що б він не робив.

Вікторія Алмаші – піаністка з „trio Dо.М.А.”- теж не відмовила нам у спілкуванні. Ось, що вона розповіла:
— Як керівник, Сергій Добош є дуже професійний. Буває жорсткий, буває навіть дуже жорсткий, але порозумітися з ним можна. Таких моментів, щоб через це розвалювався якийсь проект, не буває. І загалом це не так сильно впливає на стосунки, бо все-таки він — дуже позитивна людина! Працює більше за нас всіх! Я з ним співпрацюю з 2002 року, я – найдавніший його парстнер. У нас спочатку був дует, потім стало тріо. Спочатку було дуже складно, але якщо люди разом йдуть до однієї мети, вони завжди знайдуть спільну мову. А негативного нічого про Сергія я пригадати не можу… Хоча… Є одна риса! Він завжди запізнюється.

Артист, музикант, керівник, викладач, організатор, проповідує любов, яку несе в своєму серці… Сергій Добош виявився набагато глибшим, хоча, здавалося, що це неможливо, і при цьому абсолютно відкритим і доступним у спілкуванні. Справді, чим більш плодоносніше дерево, тим нижче воно вклоняється до землі…

Живучи у світі новітніх технологій, айпадів, айфонів, інтернету, можливо, нам вдасться залишити нашим нащадкам інформацію про те, якими були ми. Але ми нічого не знаємо про людей, які жили 200, 300, 1000 років тому. Коли не було ні фотографій, ні звукозаписуючих приладів. Залишилися якісь речі, будівлі, писемні твори. А які у тих людей були голоси, рухи, вимова, інтонація – все залишилось там, у віках… І лише музика звучить справжнім живим голосом з далекого минулого. Ми чуємо її автентичний голос, її інтонацію, вимову, навіть рухи музикантів співпадають.
Насправді, це велике диво, яке в повсякденному житті ми звикли сприймати, як належне…

• Джон Максвелл (John C. Maxwell), ведучий експерт з питань лідерства, відомий не лише в Америці, але й в інших країнах,є засновником групи IN JOY — організації, яка допомагає максимізувати особистісний та лідерський потенціал. Кожен рік Максвелл виступає перед 250 тисячами слухачів і більше, ніж один мільйон осіб є його читачами, а також учасниками семінарів, аудіо- і відео конкурсів. Він — автор 24 книг.

В концертах фестиваля традиционно прозвучат выступления известных музыкантов и ярких молодых талантов Украины (Киева, Львова, Сум) и Англии.

С предвкушением ждём концертов.

Программа:

20 марта — зал филармонии

Галина Ходаковская — сопрано (Киев)

Вадим Митряев — тенор, контртенор (Киев)

Камерный оркестр «Ренессанс» (Сумы)

Начало в 18.00

26 марта — зал филармонии (Благотворительный концерт)

Лидия Футорская — скрипка (Львов)

Камерный оркестр «Ренесанс» (Сумы)

Начало в 18.00

1 апреля — зал филармонии (Благотворительный концерт)

Дмитрий Семикрас — фортепиано (Сумы)

Валентин Киселенко — фортепиано (Киев)

О выступлении этих молодых и талантливых исполнителей мы писали ранее в материале: В Сумах в одном концерте играли два уникальных пианиста

Начало в 18.00

4 апреля —  зал филармонии (Благотворительный концерт)

Юрий Фомин — гитара (Украина)

О выступлении  Юрия Фомина на одном из концертов фестиваля Organum мы писали ранее в материале: В Сумах звучала мировая гитарная классика

Начало в 18.00

9 апреля — зал филармонии (Благотворительный концерт)

Алан Саттон — орган (Англия)

Начало в 18.00

15 апреля — зал филармонии (Благотворительный концерт)

Академический хор СВУИиК (Сумы)

Вокально-хоровой ансамбль ALBA (Сумы)

Начало в 18.00

Билеты в кассах:  филармонии и ТЮЗа

Квартет MozART Group был создан в1995 году, когда четыре классических исполнителя собрались, чтобы подготовить музыкальный скетч для телевидения. Получилось это у них так здорово, что вскоре коллектив начали приглашать на различные фестивали кабаре в Польше. А затем начались гастроли по всему миру и совместные выступления со звёздами различных музыкальных жанров.

В их шоу принимал участие джазовый певец и дирижер, десятикратный лауреат музыкальной премии «Грэмми» Бобби Макферрин, с ними «хулиганил» на одной сцене знаменитый российский и британский скрипач Григорий Жислин, по свету разошлись сотни тысяч дисков, записанных участниками квартета. «Безумный квартет из Варшавы», «музыка с пистолетами и флейтами Пана», «классика под фривольным соусом» — это только часть заголовков к восторженным статьям музыкальных критиков Европы, Америки, Японии о выступлениях «MozART Group».

Ранее мы писали: Виртуозы из Австрии красиво шутят над классической музыкой

В состав MozART Group – обратите, к слову, внимание на остроумный каламбур в названии коллектива  — входят: Филипп Яслар (первая скрипка), Михаил Сикорский (вторая скрипка), Павел Ковалук (альт), Болек Блазтсик (виолончель).

 «Мы существуем, несмотря на трезвую формальность больших концертных залов, несмотря на скучную жизнь классических музыкантов, несмотря на фанатизм любителей классической музыки, несмотря на поклонников рока, рэпа и поп-музыки, которые боятся классической музыки. Мы относимся к музе с юмористической иронией, и мы верим, что она не имеет ничего против этого», — говорят о себе музыканты.

Публика, собравшаяся на их выступление, сперва видит четырех чопорных, одетых во фраки музыкантов с классическими инструментами в руках. Но, буквально, с первых нот, происходит преображение и начинается игра и в неё включаются даже различные посторонние предметы, вплоть до неуместных на обычном академическом концерте мобильных телефонов.

На обычном – да. Но выступления MozART Group – это нечто  необычное, в чём можно легко убедиться, посмотрев предлагаемое нами видео.

Тимур давний друг сумских фестивалей Bach-fest, и Organum. И, соответственно, любимец сумской публики. Перед началом концерта у входа в филармонию звучало нечастое сегодня «Нет ли лишнего билетика?». И надо сказать, что концерт белгородского музыканта в очередной раз полностью оправдал ожидания самых взыскательных ценителей классической музыки.

Орган в представлении многих – это такой огромный архаичный инструмент с мощными звуковыми вибрациями, подавляющими слушателя, который предназначен, в основном, для исполнения строгих старинных духовный композиций.

По утверждению же Тимура Халлиулина, орган – вполне современный инструмент с огромным диапазоном возможностей, способный передавать практически все нюансы и оттенки переживаний человека XXI века.

Читайте ещё о Тимуре Халиуллине в материале: В Сумах открылся фестиваль Organum

Каждый орган имеет свою специфику. В день концерта состоялась 7-часовая репетиция, в ходе которой белгородский органист подбирал и сверял соответствующие регистры, необходимые для максимально точного исполнения произведений из его репертуара на сумском органе.

И труд стоил того. Концерт прошёл на одном дыхании. Наряду с органной баховской классикой, звучали более поздние вещи. Неизгладимое впечатление на слушателей произвело исполнение Тимуром Халиуллиным вариаций на тему Паганини для педали соло Джорджа Талбен-Болла. Вот бы удивился маэстро Никколо Паганини, увидев и услышав, как мастерски его виртуозные скрипичные шедевры исполняют на органе только при помощи ножных педалей…

Впрочем, главным достоинством Тимура Халиуллина является не столько высочайшая исполнительская техника, сколько абсолютное чувство музыки. В момент, когда он начинает играть, создаётся впечатление, что происходит замыкание двух контактов в цепи «космос человека — космос музыки» и возникает нечто единое, возвышающее и очищающее. В исполнительстве и сценическом поведении Тимура нет даже намёка на манерность. А внешний вид молодого человека (1985 года рождения) вообще слабо сочетается с феноменальной глубиной и мудростью возникающей музыки.

В финале великолепно прозвучала собственная композиция Тимура Халиуллина на тему поэзии Леси Украинки. Это была не просто музыка, а, скорее, фантастический театр звуков. К слову, уже второй раз подряд во время своего выступления Тимур наизусть читает со сцены стихи украинских поэтов. В апреле 2014 года на «Органуме» музыкант читал «Заповіт» Тараса Шевченко. В этот раз звучала Леся Украинка на украинском, естественно. Это выглядело очень символично, когда гражданин России, татарин и мусульманин, игравший европейскую классическую музыку, читал украинской публике украинские стихи и показывал свои музыкальные аллюзии на их тему. И всё, разумеется, прошло в атмосфере полного взаимопонимания и оваций. А как иначе? Мир культуры един для всех жителей нашей планеты.

Относительно публики скажем ещё несколько слов. Кроме номеров, где Тимур играл соло на педалях, остальное было достаточно статично. Органист сидел спиной к залу, лица было не видно и эмоций соответствующих тоже, в отличие от предыдущих, очень эмоциональных внешне, концертов фестиваля. Можно сказать, что на этом концерте публика уж точно слушала музыку. И это так приятно удивительно в наше время очередного пришествия Вавилона, когда все говорят, и никто никого не слышит. Но, видимо, Тимур Халилуллин и его музыка говорили так, что их нельзя было не услышать, и невозможно было не радоваться счастью слышать.

Это был предпоследний концерт XX фестиваля Bach-fest. Закрытие состоится в следующее воскресенье 8 ноября. Право взять финальный аккорд уже, безусловно, получившегося фестиваля, как и в минувшем году, предоставлено киевскому вокальному коллективу — ансамблю старинной музыки Vox animae. Завершающий концерт также состоится в филармонии. О билетах советуем побеспокоиться заранее.

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Событие анонсировалось как вечер, посвященный дню св.Валентина, в ходе которого будут исполняться духовные песни И.С.Баха и Г.Ф.Генделя. Особый интерес вызвал состав музыкантов; Татьяна Ластовецкая (вокал) и ансамбль «Organum»: Татьяна Сурган (скрипка), Лариса Иванова (виолончель) и Орест Коваль ( клавесин,орган). Участие самого маэстро Коваля придавало концерту элитарный шарм, а великолепный вокал Татьяны Ластовецкой обещал час эстетического наслаждения.

Так и получилось. Кроме великолепного исполнения духовной музыки эпохи барокко публике ещё предоставлялась возможность проникнуться смысловым содержанием звучавших вокальных произведений. Перед исполнением каждой песни зачитывался её текст: сначала на немецком, а затем в переводе на украинский.

Единственное что жаль, на наш субъективный взгляд, это то, что музыканты находились не на сцене, а на хорах, позади слушателей. Во время исполнения музыкант передаёт энергетику не только посредством звучания инструмента или голоса, но и через всё тело, которое как бы становится частью музыки. Вот этой энергетики немножко не хватало. Впрочем, мы не станем настаивать на данном утверждении. Пусть оно остаётся просто частным мнением.

Не обошлось и без сюрпризов. После завершения основной программы, на сцену – уже перед зрителями —  вышел ансамбль студентов медицинского факультета СумДУ. Все они приехали в Сумы из Нигерии. Ансамбль также исполнил несколько духовных песен на английском и латыни. Особо поразил своим сильным и одновременно лёгким голосом руководитель ансамбля Самуэль Адагба. Не осталась без благодарного внимания публики и Пуризма Агбо – единственная девушка в коллективе.

После завершения интернационально– многоголосной музыкальной части концерта, присутствующие были приглашены в работающую при костёле художественную галерею «Наша», где 12 февраля открылась выставка киевской художницы Елены Придуваловой, посвященная прошлогодним событиям на киевском Майдане.

Сумской ансамбль «Скерцино» занял второе место в V Международном интернет-конкурсе « INTERNET MUSIC COMPETITION ».

Конкурс ежегодно в марте-апреле проводит Ассоциация преподавателей музыкальных заведений Сербии (Белград). Идея конкурса возникла благодаря новым технологиям, которые дают возможность соревноваться ученикам, студентам и музыкантам без ограничений в возрасте непосредственно по интернету.

В 2014 году в конкурсе участвовало 287 конкурсантов из 8 стран мира, 110 городов и 162 школ.

В состав жюри вошли 24 музыканта из 7 стран . Это преподаватели , которые работают в известных музыкальных учебных заведениях, артисты лучших оркестров и оперных театров.

Оценки участникам жюри выставляет дистанционно по итогам прослушивания исполнителей, которые предоставляют свое выступление на видеоносителях . Одним из основных условий участия в конкурсе является то, что на видеозаписи должен быть виден инструмент, лицo и руки исполнителя. Остановка видеокамеры во время исполнения конкурсной программы не допускается.

По итогам первого цикла соревнований в категории «Нестандартные коллективы» сумчане заняли почетное 2 место.

Ансамбль «Скерцино» состоит из 5 преподавателей Сумской детской музыкальной школы № 2 , которые влюблены в музыку. И уже в течение многих лет преподают ее юным сумчанам, учат искусству выражать себя через мелодии и песни. Творческий коллектив под  руководством Леонида Островского получил 87 баллов из 100 возможных.  Поздравляем ансамбль «Скерцино» с этой победой.

Читайте  ещё о творческом директоре МШ № 2  Светлане Даниленко