Перший етап квесту пройдено. Спасибі всім, хто проголосував! Кращий вірш визначено:

За версією читачів-експертів: Сам собі

На думку поетичного журі: Сам собі

Другий етап квесту теж завершено. Його секрет був у тому, що автором одного з текстів на цій сторінці є не Юрій Прокопенко, а Наталія Бельченко. Однак Наталія написала його на тему віршу Юрія, тобто створила свого роду поетичний парафраз.

Дякуємо всім, хто брав участь і в другому етапі квесту, примірявши на себе роль літературного детектива.

Якій ж це вірш? В кінці сторінки ви знайдете відповідь на це питання .

Краплі

Дощ. Уся правда в ногах, мимоволі.
Що ж, сховаєшся під парасолю?
Крок. Ця злива пахне віками.
Змок і відчув, як вода точить камінь.
Йди. Зараз, бо завтра – мара.
Ти – жовтня тріумфальна пора.
Хто піде з тобою дорогою в дощ?
Зло не мокне в калюжах посеред площ.
Світ одинокий, бо теж без пари,
Зблід, але постійно величчю марить.
Десь у неба люди благають змін.
Сенс? Бери і роби, а втім…
Крик – відлітають у завтра пташки.
Звик. І обернувся краплями ти.

Знову

Ось я знову іду тихим дощем,
Повз вікно твоєї свідомості,
Закарбовую ритм любовних поем.
Я – твій досвід, ти – моя молодість.

Знов розчісую вітром коси твої,
Потаємним бажанням дихаю в такт,
І бажання ті – як повітряні кораблі.
Я – твій сон, ти – моя квітка мак.

Загортаю у ніжні обійми тебе,
Наче вечір липневою ковдрою,
Та ілюзія ця – серце сильно шкребе.
Я – твій зойк, ти – мої спомини.

Сам собі

І кожен сам собі коваль,
І кожен сам собі горнило,
Загартування неможливе,
Якщо до себе маєш жаль.

І кожен сам собі гончар,
І кожен – неповторна глина
Піддатлива і м’якотіла,
Допоки не відчула жар.

І кожен сам собі суддя,
Обвинувачення і захист –
Тож треба витримати натиск,
Коли цькують сто тисяч я.

І кожен має відчуття,
Що він один на цілий всесвіт…
Цих «кожен сам собі» ще безліч,
З яких складається життя.

Осіння сальса

Спочатку були сльози – як дощі,
Чи навпаки, були дощі – як сльози,
Невиміряні крапельки душі,
Що омивали мертве листя в бронзі.

Згори до низу, сонце з падолистом,
Танцюючи свою останню сальсу,
Підкреслювало кроків спільну рису,
Життєвих днів – тужливості прикрасу.

Осінній всесвіт барвами щодня,
Благав у неба не дощів, а сонця,
Той холод сліз, самотність забуття,
Цього усі безмежно боїмося.

Колись скінчиться круговерть життя
І сонця з листям ця осіння сальса…
Молився всесвіт і молюся я –
Якщо і смерть, – то хай буде прекрасна.

Без обіцянок

Ми з тобою – ні друзі, ні вороги –
а так…
Маємо на згадку яскраве минуле –
спільне.
Кожен з нас платить за торги –
мідяк,
Кожен, натомість, отримує кухоль
зілля.
Ти живеш сама, як поранена пташка –
без льоту,
Я живу один, ніби впійманий пугач
Кімнатний.
З голови завжди викидати важко –
дрібноту,
Особливо, коли дрібнота ця – туга
приватна.
І коли в подушках тихо очі стуляю
на ранок,
Ніби п’ю, як ти – зілля з кухля снів
та ілюзій,
Навіть у спільних снах – я не даю
обіцянок,
Напевне тому ми досі – ні вороги,
ні друзі…

Наступний вірш написано Наталіею Бельченко спеціально для проекту «Поетична вакцинація» на тему попереднього тексту, тобто є свого роду парафразом на вірш Юрія Прокопенко.

Наталія Бельченко

Літати

Важко нам, ні друзям, ні ворогам,
В цьому орнітологічному раї,
Де із зіллям кожен з нас сам-на-сам,
Ті, хто не літає і не співає.
Сон нас ловить сіттю дрібних страхів,
Головне, не дати їм обіцянок,
Щоби жоден з цих страхів не хотів
Чимсь шантажувати нас кожен ранок.
Та невже – я пугач, а ти сова –
Разом не шугнемо ми із кімнати,
Щоб розбити кухоль один на два
Чи на щастя плакати і літати?

Персональні сторінки учасників віртуального квесту «Поетична вакцинація»: 

Наталія Бельченко

Ірина Береза

Михайло Геревич

Ігор Касьяненко

Костянтин Миненков

Лев Скринник

Олена Шелкова

Сергій Шиш

Читати подробиці про проект «Поэтическая вакцинация»

«Люди ніколи не виявляли більшої дотепності, ніж у винаході гри».

Готфрід Вільгельм Лейбніц