Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня перша

Авторка п’єси –  драматургиня Людмила Тимошенко. П’єса написана у 2020 році і з того часу перекладена англійською та польською мовами. Отримала декілька нагород на конкурсах сучасної драми.

Важливо підкреслити — п’єса є визнаним у  театральному середовищі твором. Принаймні так вважають знавці-професіонали, котрі беруться за переклади та роздають престижні нагороди.

А також варто нагадати, що визнання рівня сучасного мистецтва не залежить від розуміння широкого глядацького загалу, а базується виключно на думці та рекомендації професійних критиків та арт-менеджерів.

Це все до того, що на наш аматорський погляд п’єса взагалі не є літературним шедевром. Та й художнім теж. Її складають п’ять повсякденних і нічим не пов’язаних історій, на зразок тих, що кожного дня трапляються в нашому житті — тут немає ні високих пристрастей, ні красивих почуттів, ні моральних пошуків, ні цікавих персонажів, з переживаннями яких хотілося б себе ідентифікувати. У п’єсі відтворена абсолютно побутова реальність.

Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня друга

А на сцені – ні!  На сцені має місце яскраве, креативне, феєричне та дотепне дійство з вишуканим таймінгом та віртуозним балансуванням на межі дозволенного.

Відомо що талановитий композитор здатен зробити супер хіт навіть просто проспівавши список номерів та прізвищ з телефонної книги.

Приблизно це саме трапилося і у випадку «П’яти пісень Полісся». Режисер-постановник  вистави Владислав Писарев примудрився зробити з прозового, тобто без будь-якого натяку на поезію матеріалу, цікаве, захоплююче карнавальне видовище, де і сміх, і гріх, і сльози, і несподівані режисерські знахідки, і шикарна гра акторів….

І ти сидиш такий собі в залі, і розумієш, що у тебе на очах відбувається справжнє театральне диво — публіка отримує естетичну насолоду від неестетичного матеріалу.

А буває ж інколи і навпаки — ставлять Шекспіра або Чехова, а глядач мучиться, бо на сцені страждають актори, змучені режисером, який прагне дострибнути до геніальності творця п’єси та ще й акторів змушує з собою стрибати. А у підсумку виходить нудно та неестетично.

Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня третя

На щастя, у випадку «П’яти пісень» претензій на донесення чогось геніального ми не помітили. Зате помітили свободу — найвищу цінність взагалі і в театрі теж. Фантазія режисера плине вільно — він дозволяє собі все, окрім дурного смаку. Аналогічно грають актори.

А ти дивишся на них і відчуваєш радість со-творчості, яка завжди відвідує душу поціновувача мистецтва, коли він зустрічається з чимось натхненним та безумовно талановитим. Саме такою і вийшла, на наш погляд, вистава щепкінців «П’ять пісень Полісся».

Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня п’ята

Дійові особи та виконавці:
Агафія — Заслужена артистка України Тамара Корінна
Адам — Заслужений артист України Сергій Медін
Георгій — Владислав Писарев
Дмитро Іванович — Олександр Середа
Іларіонівна — Заслужена артистка України Наталія Карчкова, Заслужена артистка України Нонна Жулева
Сафонівна — Заслужена артистка України Ольга Богомолова, Вікторія Рашевська-Горбань
Оксана- Анастасія П’ятикоп
Андрій — Владислав Писарев
Головиха — Заслужена артистка України Олена Зарицька, Заслужена артистка України Тамара Корінна
Віка — Анастасія Пономаренко-Адначева
Катя — Світлана Кулик
Лукінішна — Народна артистка України Євгенія Серебрякова, Заслужена артистка України Наталія Нерянова
Алкаш — Заслужений артист України Сергій Медін
Оператор — Крістіна Зограбян

Щодо наступних  показів вистави «П’ять пісень Полісся» — стежте за  репертуарною афішою театру.

Про ще одну талановиту постановку  щепкінців з  непересічною режисурою та акторською грою читайте у нарисі:   У Сумах на одній сцені зустрілися великий німець і геніальний австрієць 

Спектакль створено за всесвітньовідомою п’єсою каталонського драматурга та сценариста Жорді Гальсерана «Метод Ґронгольма». З назви зрозуміло, що мова іде про аудиторію дорослих глядачів.

Фрагмент вистави «Вакансія для сучого сина» сумського театру для дітей для юнацтва

Переклад на українську, постановка та музичне оформлення — Ігор Азаров, режисер, якого було запрошено саме для роботи над цією виставою. Сценографія – заслужений художник Едуард Ледньов. Костюми – Ольга Ледньова. Художник по світлу – Володимир Гайсинський.

Дійові особи та виконавці

Мерседес – Ангеліна Адлер

Карлос – Станіслав Сахно

Фернандо – Андрій Науменко

Енріке – Сергій Сидоренко

Сюжет

Дійство являє собою драматургічну тямучку у жанрі психологічного квесту. Події відбуваються в офісі однієї з престижних фірм, де збираються кілька претендентів на вакантне керівне місце з високою заробітною платою. Згодом з’ясовується, що не всі вони претенденти, серед них присутні й люди з іншими функціями та завданнями. З цього моменту глядач починає бути одночасно детективом та естетом.

Задля збереження інтриги детективну частину ми залишимо на час вашого візиту до театру. А ось обговорювати та смакувати естетичну складову нам ніщо не заважає й зараз.

Фрагмент вистави «Вакансія для сучого сина» сумського театру для дітей для юнацтва

Гра у грі

Автор п’єси та режисер пропонують акторам такі обставини, потрапляючи у які виконавці мають грати людей, що в цей час зображають когось іншого, а не себе. У підсумку виходить така собі друга похідна від власної особистості. І кожен з акторів у цій ситуації проявляється по-своєму. Сергій Сидоренко, наприклад, на відміну від Станіслава Сахно, а ще більше Андрій Науменко…

Хоча ні. Тут ми почнемо вже розкривати таємниці сюжету. Тому повідомимо лише власне враження — якими на диво різними можуть бути три чоловіка в офісних костюмах, які претендують на одну й ту ж посаду.

Окремо виділимо елегантно та вишукано подані автором костюмів та режисером ніжки красуні Ангеліни Адлер, виконавиці ролі Мерседес. До речі, у виставі Ангеліна грає ще ту стерву, і це філософські контрастує з її янгольською зовнішністю. Хоча, правду кажучи, жодного з учасників ситуації неможливо назвати позитивним персонажем. Більше того, у підсумку, якщо не найсимпатичнішім, то принаймні самим чесним, виявляється якраз той, хто спочатку видається відверто неприємним типом.

Підказки

Зазвичай у детективі автор завжди залишає купу слідів та натяків, які у момент розв’язки починають здаватися очевидними підказками. Але тільки, так би мовити, апостеріорі. В нашій виставі взагалі дія починається з підказки – мова про пролог-пантоміму з натяком, що зараз буде щось на кшталт театру масок.

У деяких епізодах актори навмисне форсують емоції персонажів, але навмисність стає очевидною лише коли з’ясовується, що в цей момент персонажі свідомо дурили оточуючих. Втім, після першого такого повороту уважний глядач теж входить у гру і розуміє, коли це актор у ролі, а де у ролі вже персонаж актора. Принаймні, вважає, що розуміє.

Зміст

Вистава «Вакансія для сучого сина» не йшла б у більше ніж 50 країнах світу і по її драматургічній основі не знімали б кіно, якби це був просто примітивний детектив. Але ні. Тут ніби мимохідь, але досить ґрунтовно обговорюються актуальні проблеми людства: стосунки з батьками, кохання, гендерні траболи, цілі життя та мрії про щастя. І все це на тлі вельми жорсткої, якщо не жорстокої ситуації, яку класики ідеології минулого називали «звірячим оскалом капіталізму» — саме в таких екстремальних обставинах опиняються наші претенденти на високооплачувану роботу. Фінал дії взагалі вийшов метафоричним. Глядачу все зрозуміло і водночас нічого неясно. Ну тобто все як у житті.

Якщо далі зробити крок у напрямку узагальнень, алюзій та аналогій, то вистава, власне, про те, що ми не тільки мешканці, але й творці світу, де важко відділити фальш від правди. А ще це щось схоже на Страшний суд в мініатюр, коли судді про тебе знають набагато більше, ніж ти очікуєш.

Фрагмент вистави «Вакансія для сучого сина» сумського театру для дітей для юнацтва

Директор

У якості адміністративно-ліричного відступу зазначимо, що директором Театру для дітей та юнацтва з літа 2022 року року працює Микола Юдін. Як хто не в курсі, це та сама людина, яка привела колектив театру драми та музичної комедії імені Щепкіна до звання національного. І тепер, побачивши Миколу Михайловича у ділі на новій посаді, ми подумали про «театр Юдіна» – не у сенсі власності, а з точки зору фірмового почерку. Там, де директором Юдін завжди варто очікувати на несподіванки, зустрічі з молодими талановитими режисерами, виходи за рамки, сміливий експеримент, творчий неспокій, залучення та відкриття нових зірок сцени та створення комфортних ситуацій для корифеїв театру.

Прем’єра

Прем’єра вистави «Вакансія для сучого сина» відбулася 4 лютого. І пройшла з нюансом. З одного боку, ці дві з половиною години було цікаво і публіка захоплено слідкувала за розкручуванням сюжету. І тут, здавалося б, можна було б не поспішати, а насолоджуватися.

Але з іншого сторони, перед початком глядачів попередили, що у разі оголошення повітряної тривоги спектакль буде перервано і всі підуть до бомбосховища. І тому заінтригованим глядачам кортіло трохи пришвидшити дію, щоб нарешті дізнатися who is who. На цьому контрасті все і відбулося.

Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ильченко

Вистава створена по однойменній п’єсі французького драматурга Марка Камолетті. Прем’єрний показ відбувся у 1960 році на сцені одного з найбільших паризьких театрів «Comedie Caumartin». У 1991 році п’єса була занесена в Книгу рекордів Гіннеса як найпопулярніша французька п’єса в усьому світі.

Жанр вистави – комедія положень. Сюжет крутиться навколо теми стосунків чоловіків та жінок. Палкого кохання тут немає, а от спалахів симпатій, коливань вибору, інтриг та контрінтриг вистачає. Як і смішних для публіки ситуацій, у які повсякчасно потрапляють герої спектаклю.

«Боїнг Боїнг» – перша самостійна режисерська спроба відомого сумським глядачам актора Владислава Калиничека. Перший млинець не спікся глевким. Вистава дійсно вийшла веселою і одночасно по-французькі елегантною. Тобто глядач має можливість дві години сміятися не з низькопробних жартів, не з того, що хтось боляче, але кумедно впав, а тому, що герої, які зовсім не намагаються нікого смішити, постійно самі себе ставлять у смішні ситуації.

Насправді розумна комедія ще з часів древніх греків вважалася високим жанром на рівні трагедії. Бо примусити різних людей, які складають публіку, сміятися набагато складніше, ніж навіть спровокувати на сльози.

У режисера Владислава Калініченка актори грають максимально органічно. Тобто навіть не грають, а просто живуть на сцені та існують у заданих обставинах. Саме обставини і генерують сміх глядачів. По суті усі персонажі нормальні та зрозумілі люди — не жалюгідні, не хворі – нормальні, у тому сенсі, що знаходяться у межах тієї норми, з якою ми стикаємося і якому приймаємо у повсякденному житті. І кожен за нас, якщо заграється, може опинитися на їх місці. А буває і так, що ми граємо і не знаємо про це, бо це чужа гра, а нас в ній тільки використовують.

Втім, іскра гумору виникає не тільки з ситуацій, а ще й дотепних режисерських знахідок, коли якісь додаткові рухи або елементи антуражу вносять у дію непередбачені текстом жартівливі барви.

Вистава жива, динамічна, вона бере розгін не з самого початку, а десь після першої третини першої дії, але потім вже не дає нудьгувати і сумувати та постійно виклтикає посмішки і гарний настрій. З  ним публіка і покидає приміщення театру по закінченню.

Ще про прем’єри 2021 року: У Сумах поставили виставу, що має декілька фіналів

Окремо відзначимо чоловічий дует. Головного героя – ловеласа Бернара у різних акторських складах грають Владислав Писарев та Олександр Михайлов. Якщо перший вже давно улюбленець сумської публіки, то другий – нове акторське обличчя. Олександр сподобався тим, що грає на повних емоційних обертах, але не переграє, як професійний вокаліст, який навіть в моменти особливо гучного форте співає, а не кричить.

Другим у дуеті виступає теж добре відомий сумській публіці Юрій Оноприйко. Але по ходу спектаклю виявляється, що не такий вже і відомий. Актор приємно здивував майстерним сценічним перевтіленням. Його герой Робер – трохи кумедний, трохи незграбний, але дуже симпатичний.

Щодо жіночої акторської частини, то і  сама п’єса, і фантазія режисера у даному випадку дають їм можливість «відірватися» усім складом на всю повну жіночу емоційну палітру.

Так що запрошуємо на виставу. Буде гарантовано весело під час вистави і гарно на душі по її завершенню.

Автори спектаклю:

Режисер-постановник — Владислав Калініченко

Художник-постановник – Лариса Аполлонова

Художник з костюмів – Любов Медвідь

Музичне оформлення – Владислав Калініченко

Дійові особи:

Бернар – Владислав Писарев, Олександр Михайлов;

Берта – Дарія Маригіна, Вікторія Рашевська-Горбань;

Робер – Юрій Оноприйко;

Мішель – Олена Оноприйко; Ангеліна Грищенко;

Марта – Анастасія Леміш, Катерина Саченко;

Мері – Крістіна Зограбян, Юлія Ковтун.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Спектакль являє собою драматургічну варіацію на тему повісті Миколи Гоголя «Вій». Живописне слово Гоголя, його гумор та інтонація – це все у п’єсі збережено. А от ситуації, у яких промовляються ті чи інші епізоди тексту повісті трохи змінюються, що робить виставу філософською, багатошаровою та ще й вносить відчутний ліричний присмак.

Режисер-постановник вистави – Юрій Смирнов. Він же автор перекладу на слобожанський діалект української. Вдалий переклад теж додає колориту. Це перша режисерська робота уродженця Путивлю і випускника двох театральних вишів на сцені театру ім.Щепкіна. Хочеться сподіватися, що не остання, тому що вистава вийшла… Далі мають слідувати епітети на кшталт: феєрична, яскрава, чудова, непересічна та інші, що висловлюють захоплення, змішане з радісним здивуванням. Але ми їх пропустимо, бо уявляємо іронічну посмішку Миколи Васильовича, яка ніби каже: «Ні, це ви ще не все зрозуміли, що я там написав. Далеко не все….»

І все ж радісно дивуватися є чому. Здавалося б, з дитинства знайома повість Гоголя, яку вже безліч разів екранізували і ставили на сцені, навряд чи може містити в собі нові сучасні змісти та сюжети. А у виставі вони присутні, та ще й у чималій кількості.

Власне, про що дійство? Вже з цього питання починається гоголівська містика і плутанина. Бо перед очами публіки одночасно розгортається декілька планів.

План перший. Класика

Класичний сюжет Гоголя, за яким бурсак–філософ Хома Брут програє боротьбу за свою душу нечистій силі. Тому і програє, що він Хома і віра його слабка– тут алюзія на відомого біблейського Хому.

План другий. Жінки

Історія боротьби двох жіночих сил: земної і відьомської за чоловіка. Земну лінію втілює дворова дівка Хвеська. І так переконливо втілює, що у результаті виникає ніби декілька фіналів. І у кожному перемагає інша жінка. Ми побачили у ролі Хвеськи Дар’ю Маригіну – це була блискуча гра, і її Хвеська — точно одна з головних позитивних героїнь вистави. А другою виконавицею цієї ролі є Катерина Саченко, що вочевидь не менш цікаво.

До речі, лінія боротьби Панночки з земною жінкою у Гоголя відсутня. Її вводять автори п’єси, треба розуміти, для виправдання усього чесного жіноцтва, яке у автентичному варіанті представлене виключно відьмами. Навіть завершується «Вій» знаменитою реплікою товариша Хоми — богослова Халяви: «А я знаю, почему пропал он: оттого, что побоялся. А если бы не боялся, то бы ведьма ничего не могла с ним сделать. Нужно только, перекрестившись, плюнуть на самый хвост ей, то и ничего не будет. Я знаю уже все это. Ведь у нас в Киеве все бабы, которые сидят на базаре, — все ведьмы».

План третій. Людина

Боротьба добра і зла усередині однієї людини. Насправді, так воно і є. Якби у Хоми вистачило духовних сил, його навіть по сюжету самого «Вія» навряд чи б здолала нечиста сила. А у виставі йому ж ще й Хвеська допомагає своїм живим земним коханням. Так що, якщо Хома програв – то він сам собі програв. Режисер, до слова, блискуче малює наочну візуальну картинку боротьби людської свідомості і підсвідомості, коли на сцені поруч зі  світом «живих» присутні персонажі з темряви нечистої сили.

План четвертий. Емоції

Назвем його умовно «Гра в мурашки». Є мурашки жаху — моментами дійсно стає моторошно. Тут чергове браво автору пластичних рішень Сергію Великодному. І мурашки від захвату – коли співає вокальна група, наприклад, або від співпереживання коханню Хоми та Хвеськи, яке на очах публіки виникає і розквітає, надихаючи філософа на перемогу над нечистю. І дуже хочеться вірити, що у справжньому фіналі вистави Хома таки переміг.

План черговий і далеко не останній.

Вистава «Чудернацькі пригоди бурсака» — це розповідь про віру і зневіру — церква у запустінні. Хутір багатий, а до храму шлях позаростав бур’янами. А ще про боротьбу язичництва та християнства – у Гоголя вони завжди поруч.

А ще багато планів глядач побачить сам, коли відвідає цю – читайте вище перелік захоплених  епітетів – виставу. Тому що філософська притча —  завжди апеляція до того, хто її сприймає, виходячи зі свого інтелектуального та життєвого досвіду.

Відмітимо, як вдало режисер знайшов засіб максимального органічного сценічного існування для акторів. Кожен з них, ніби той вокаліст, що звучить у найбільш вигідній для свого голосу тональності. Всі вони органічні і викликають абсолютну довіру і спів-чуття. Саме тому, досить довга за часом вистава, що триває біля трьох годин, не здається нудною і навіть навпаки.

Гоголь навмисне робив твори з циклу «Миргород», до якого входить і «Вій», такими, що важко зрозуміти час, у якому відбуваються події. Гру письменника продовжує і режисер вистави – інколи це взагалі показово схоже на сучасність. Воно і зрозуміло. Теми ж вічні…

Як ми вже зазначили вище, у виставі на кожній ролі зайняті два актори. Тому її можна дивитися мінімум двічі – і двічі отримати різни задоволення.

У цілому над спектаклем працювали :

Режисер – постановник – Ю.Смирнов

Художник-постановник  — Л. Аполлонова

Художники з костюмів – Л.Медвідь, Л.Аполлонова

Пластичне оформлення – С.Великодний

Хормейстер – К.Докукіна

Музичне оформлення – Ю.Смирнов

Дійові особи та виконавці:

Явтух – В.Назаренко, засл.артист України А.Красовський

Спирид  — В.Хоменко, Ю.Садівничий

Дорош – О.Михайлов, А.Кнопік

Хома Брут – В.Калініченко, В.Писарев

Панночка – А.Леміш, Ю. Ковтун

Хвеська – К.Саченко, Д.Маригіна

Людина примара – М. Мачула, С.Єрошкін

Артисти хору та балету

Директор театру  — заслужений діяч мистецтв України  Микола Юдін

Прем’єра вистави «Чудернацькі пригоди бурсака» відбудеться 15 и 16 травня.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Прем’єра відбудеться у День народження театру «Місто С…» у неділю, 4 жовтня.

Виставу «Сигнали смерті і любові» створено за творами найпопулярнішого поета нової хвилі Сергія Жадана. За жанром вистава — театральні станси. Чому саме так? «Тому що хотілось потрапити в серцевину поезії автора», — стверджують творці  прем’єри.

Режисер-постановник вистави Наталя Черкасенко не вперше повертається обличчям до поетичного театру.  В репертуарі  «Міста С…» — є вистави за творами Ліни Костенко, Ігоря Касьяненка, Гарсія Лорки і нарешті  — довгоочікуваний Сергій Жадан.

У спектаклі задіяні п’ять акторів (виставу грають виключно чоловіки ) — Олег Бритов, Денис Шолік, Михайло Змієнко, Ярослав Щепотін, Борис Шпилька.

Згусток чоловічої енергії, помножений на авторський геній дає можливість глядачу поринути у безмежний світ сьогодення з усіма його Pro et Contra.

Вистава «Сигнали смерті і любові»

Дата:  4 жовтня

Місце:  ПК «Хімік»

Початок: 18:00

ДОВІДКИ ЗА ТЕЛЕФОНОМ 050-69-08-560

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Згідно авторського задуму, «Розрада апокаліпсисом»  — це декілька окремих історій, які пов’язує між собою лише те, що вони жіночі. І якщо не трагічні, то принаймні глибоко драматичні.

Про попередні дві частини ми розповідали у нашій публікації «У Сумах поставили виставу-серіал за твором Нобелівського лауреата».

Третя частина називається «Самотній людський голос». Це також  моновистава, але з іншою акторкою у головній ролі.

Вистава з самого початку виводить на низку питань, відповіді на які глядач вимушений шукати сам. По-перше, чи є взагалі сенс так от публічно і детально, а головне, талановито розповідати про смерть людини – одночасно жахливу, величну і найбільш інтимну річ у житті кожного з нас.

Друге питання – де межа самопожертви. Коли чоловік рятує світ — а мова саме про звитягу світового масштабу, бо розповідається історія останніх днів одного з перших чорнобильських  пожежників – це справжнє високе геройство. А коли його вагітна дружина проводить останні дні біля його ліжка і у підсумку фактично вбиває їхню майбутню дитину, бо там страшенна радіація —  то це вже…  Безумовно, нормально було б сказати, що не нам про це судити, але тоді навіщо нас зібрали у глядацькому залі автори вистави?

А ще уся ця розповідь-сповідь героїні Даріі Маригіної в якийсь момент викликає у свідомості бажання відключитися, як відключаємося ми перед телеекраном, коли слухаємо черговий випуск новин з купою смертей та нещасних випадків. Відключитися і дивитися на чужі страждання як на те, що ніколи не відбудеться з нами. Дійство, до речі, так і виглядає, як інтерв’ю на телекамеру.  Але тут…Тут треба сказати вже по мистецтво. Зрозуміло, що Лінас Зайкаускас — майстер, який відає що робить з публікою. Тому розум не  відключається до кінця і все продукує питання, питання, питання… Власне, у цей момент і відбувається анонсована авторами у назві «розрада апокаліпсисом».

І про гру Дарії Маригіної. У моноспектаклі на одного актора лягає обов’язок презентувати увесь космос подій, які відбуваються на сцені. І у цьому зв’язку варто відзначити, що у Сумах з’явилася ще одна чудова актриса, щедро наділена рідкісним і, мабуть, найбільш цінним для актора талантом — даром перевтілення. Що у сумі з природньою енергетикою робить цікавими усі її роботи, у яких вона кожного разу відрізняється від себе попередньої.

«Самотній людський голос». Драма на 1 дію.  Тривалість  —  1 година 20 хв. Постановка, сценографія — Лінас Зайкаускас. Музика – Петро Чайковський. Авторизований переклад Оксани Забужко. Дійова особа: Вдова пожежника Людмила Ігнатенко – Дарія Маригіна.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Дмитро Усик

Однією з них стала  вистава «Що трапилося у зоопарку», поставлена режисером Романом Козаком у творчому партнерстві з актором Юрієм Онопрійко за однойменною п’єсою американського драматурга Едварда Олбі. П’єса була написана у 1958 році і сьогодні вважається однієї з класичних у жанрі абсурду. Цікавинки та родзинки спектаклю

Вистава складається з однієї дії. Грається на малій сцені театру. У ній задіяні два актори – вже названі вище Роман Козак (Пітер) і Юрій Онопрійко (Джеррі).

Побудована вона так, що події на сцені можна розглядати одночасно і як діалог двох  чоловіків, які випадково зустрілися в парку, і як внутрішній діалог однієї людини.

У спектаклі багато «смачних» режисерських знахідок і феєричної акторської гри. На наш  суб’єктивний погляд, це одна з кращих робіт Романа Козака у якості актора. Та й режисера теж.

Крім драматичного конфлікту героїв, на сцені зійшлися дві непересічні людські особистості, два харизматичні актори, які зуміли втримати динамічну рівновагу і дійсно виглядають дуетом, у якому кожен час від часу виступає солістом.

Лаконічне і навіть скупе оформлення сцени, та одяг героїв у всіх деталях аж до кольору шкарпеток не тільки виглядають органічно, але й у кожному, практично, моменті працюють на результат разом з акторами.

Окрім суто театральної гри, відзначимо текст самої п’єси де є чимало філософії і актуальних нині думок. Як, наприклад, у цих словах Джеррі:

«…Я зрозумів, що доброта і жорстокість, самі по собі і окремо одне від іншого, ні до чого не приводять; і я зрозумів, що в поєднанні, одночасно вони вчать відчувати. Але який від цього толк? Ми з псом прийшли до компромісу, до свого роду угоди. Ми один одного не любимо, але і не ображаємо, тому що не намагаємося зрозуміти…»

Щодо змісту, то його, безумовно, краще сприймати, відвідавши самому виставу. Скажемо тільки що один з героїв – це майже успішна людина, у якої все ніби і склалося, але трохи не зовсім так, як мріялося. А другий персонаж — типовий невдаха, який все шукає себе і тому ніяк нічого не може досягти у загальноприйнятому розумінні слова «досягнення». І при цьому саме«невдаха» виглядає більш впевненим і реалізованим.

Театр в умовах карантину

За словам директора театру Миколи Юдіна, через карантин у театрі обмежили кількість відвідувачів. У великій залі, що розрахована на 951 місце зараз розміщується лише 150 глядачів. А на малій сцені – не більше 30 замість 100 у період нормальної роботи.

Але спектаклі не відміняються, тому що навіть у непрості часи театр і глядачі життєво необхідні один одному.

Прем’єрний показ вистави «Що трапилося у зоопарку» відбудеться 26 червня о 18.30.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ільченко

Фабула п’єси перегукується одночасно з «Одіссеєю» Гомера і «Божественною комедією» Данте. Пер Ґюнт також, подібно Одіссею та Данте, проживає низку доволі екстремальних пригод, у кінці якої на нього чекає жінка, що кохає його по-справжньому. Саме її кохання і допомагає герою подолати перепони і складнощі, в які він весь час потрапляє. Пер був поза законом у Норвегії, потрапляв у країну тролів, торгував рабами у США, мав бізнес у Марокко, блукав пустелею, і там став вождем бедуїнів та пророком, потім опинився в лікарні для психічнохворих в Каїрі і, нарешті, як Одіссей до Пенелопи, повернувся до своєї коханої Сольвейґ.

Щодо вистави щепкінців. На що варто сходити подивитися. По-перше, це гра актора Владислава Писарева, виконавця ролі головного героя. Вистава триває більше трьох годин і це все безперервний рух і суцільна енергетика. Героя люблять різноманітні жінки – у спектаклі купа еротичних сцен, його б’ють чоловіки, занурюють у діжку з водою, постійно одягають і роздягають, катають по помосту, примушують робити дивні речі на кшталт чіпляння хвоста у знак кохання до принцеси тролів і все це на тлі постійного діалогу або монологу. Ближче до фіналу вже просто дивуєшся, як у людини стає сил все це все винести. Небагато у Сумах є спектаклів з таким чудовим акторським соло.

По-друге, і це вже фірмова родзинка вистав щепкінців в останні часи, – вишукана хореографія від Сергія Великодного.  До речі, перед початком вистави звучить класична музика Едварда Грига з однойменного балету, а сама дія супроводжується вже зовсім іншим, сучасним музичним оформленням.

Не менш цікава і сценографія вистави, головним динамічним елементом якої є багатофункціональна споруда, що весь час перетворюється то у поміст, то у символічну гору або схил, то у корабель, то у святковий стіл.

І серед всього цього руху єдиною по-справжньому живою людиною, яка не тільки діє, але і відчуває є… Ні не Пер Ґюнт. Він як раз нагадує піщинку, яку несе стихія життя і яка просто реагує на зовнішні виклики, практично не змінюючись внутрішньо. Тому і не може ніде знайти себе. Єдиною живою людиною тут є Сольвейґ (Марія Корінна). Саме вона живе, поки всі інші діють, живе своїм коханням до Пера і очікуванням зустрічі. Може тому тільки вона і змінюється зовні і наприкінці вже являється у вигляді жінки похилого віку, але такої ж чистої і прекрасної, як і у юні роки.

Прем’єра вистави ««Пер Ґюнт» відбудеться 7 липня. Її присвячено закриттю 86-го театрального сезону театру ім.Щепкіна.

Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ильченко