Нижче ми публікуємо враження-імпровізацію Ігоря Сокура на тему минулого вечора.

Серпанок як витвір культури

Бачили галявину або будь-який газон вересневого ранку, коли сонце тільки-но починає свій денний невпинний шлях, ще і не з`явившись зза обрію?… от тоді, саме у цей час, на вологій траві, вкритій тонким павутинням, бачиш його: наче краплі ртуті на перетинах волосіні, тьмяно виблискують,  контрастуючи з зеленню…

Це — серпанок. Легка, схожа на дим поволока, що обмежує видимість, скрадає обриси…

А ще це «головний убір заміжньої жінки з прозорої легкої тканини, що має вигляд шарфа».

Вуаль (voile) французьською, та і російською. Жіночий головний убір, який частково або повністю закриває обличчя.

Вуаль – це стомлене сонцем середземне морське марево французьського півдня.

Серпанок – таємниче-сріблястий, майже містичний покрив важкої від ранкової вологи трави, зникаючий в перших променях сонця…

Відчули різницю?

Чому «серпанок» – хтозна… Я маю на увазі етимологію, бо в корні його «серп», що видається нелогічним. Може тому, що у серпні частіше…Та байдуже, бо слово і справді красиве.

Раніше ми писали про Олену Гончаренко та гурт «Серпанок» у матеріалі: У Сумах завершилося представлення нових жителів «Культурного острова» 

Але до суті — «Cерпанок»  це ще і назва дуже талановитого жіночого  ансамбля автентичного співу під керівництвом Олени  Гончаренко — етномузиколога, етноспівачки, викладача, засновниці і художнього керівника. Співочі традиції автентичної української музики у виконанні «Серпанка» чули і бачили в Швейцарії, Канаді, Франції та Польщі, але  цього разу вони співали в «Саду сходящихся тропок», у Ірини Проценко. Тобто для нас і для мене теж, котрий, на жаль, цю культуру знає погано — захоплення мої музикальні трохи в іншій площині.

Раніше я не чув, як вони співають — співали дівчата дуже гарно!

До речі, треба вже вам повідомити і іхні імена. Тож, окрім Олени Гончаренко, вже названої, ось і її молоді таланти: Вікторія Гавриленко, Виктория Докаленко, Маргарита Калнагуз, Юля Китенко, Людмила Чорна, Галина Гончаренко, Людмила Кудлай. Усі вони прекрасні в своїх вишиванках і спідницях, усі чудово володіють і відчувають найменші відтінки ліричних і жартівливих пісень слобожанського і не тільки регіонів України – це просто свято якесь, їй-богу!

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Іріна Проценко

Щоб написати статтю потрібен поштовх. Так мені сказали після виступу колективу автентичної пісні “Серпанок” і запропонували поділитися емоціями. Раніше я писав тільки тоді, коли варту уваги подію відомі ЗМІ відверто замовчували. Тож це моя перша “заказуха”.

Так, насправді, емоції найпозитивніші, глядачі у захваті від автентичного виконання українських обрядових пісень. Саме камерне виконання у контакті із глядачами і при безпосередній участі глядачів справляє належний вплив.

Раніше ми писали про Олену Гончаренко та гурт «Серпанок» у матеріалі: У Сумах завершився представлення нових жителів «Культурного острова» 

Ніякі ЗМІ не здатні замінити живий контакт. Всі ці пісні споконвічно були створені саме для живого контакту, а не для естради. Якби глядачів зібралося більше, то не було б краще. Тож я дякую всім, хто захворів, чи не зрозумів, що саме він втратив.

Про емоції можна багато ще додати, але аж надто кортить зробити деякі узагальнення. Твердо крокуючи стежиною американських індіанців на самознищення, українці нарешті вже дожилися, що їх доводиться науково вивчати і зберігати, як зникаючий вид людства. Пісні, які повинна знати, як абетку, кожна родина, й передавати з роду в рід, збирає по крихтах відділ нематеріальної культури міністерства культури України. Поділитися своїм надбанням може лише з тими, хто сам того забажає. А як можна бажати того, чого сам не знаєш?

Кілька тижнів тому сумські дівчата співали цих пісень просто в центрі міста. Дуже гарно співали, але глядачів збиралося не багато. Суспільство не має попиту. Не може існувати попит на щось невідоме. Та й суспільство формується лише із нації, але аж ніяк не з населення.

У будь-якому випадку нам всім конче необхідний менеджер з ажіотажного попиту на культуру. Жодне з відомих мені ЗМІ цього робити не хоче.

Раніше ми писали про виступ гурту «Серпанок» на фестивалі «Органум» у материалі: У Сумах на «Органумі» звучали автентичні народні співи

Натомість суне скажена навала псевдокультури. Ворожу попсу вже виконують бадьоро вимахуючи нашими прапорами. Будь-що талановите винищується фізично або тікає за кордон. Так, нашого цвіту по всьому світу, але наші барвінки народжуються саме тут, і це залишає надію, що крига скресне неодмінно.

Фото: Володимир Семерня

Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com

В отличие от двух предыдущих, посвященных классической музыке, в этот раз перед публикой выступал фольклорный коллектив, представляющий собой сборную двух ансамблей: «Бабський козачок» (Киев) под управлением Ирины Клименко и «Серпанок» (Сумы) – руководитель Елена Гончаренко.

Важно почеркнуть, что это был не просто концерт, а ещё и популярная презентация науки этномузыкологии.

Этномузыкология 

Историю лучше всего изучать по устному народному творчеству. Это, пожалуй, единственный неконтролируемый власть имущими источник информации о жизни народа.

Этномузыкология – серьёзная научная дисциплина, существующая на пересечении этнографии и искусствоведения. Возникла она в начале прошлого века, хотя первые попытки каким-то образом записать и систематизировать украинский фольклор датируются XIX веком.

В Украине существовало три основных вида песенного творчества: церковные песнопения, канты – песни на книжные тексты и собственно народные песни.

Относительно количества народных песен мнения расходятся кардинально – от 15 000 до 700 000 (!!!) записанных и заархивированных. В их число входят свадебные и похоронные песни, колядки, веснянки и прочие обрядовые песнопения.

Народное творчество, во многом основывающееся на дохристиансих традициях, не приветствовалось церковью, поэтому и исследование его началось сравнительно поздно. К счастью, в середине XIX века ещё не было средств массовой информации и порождённой ими масс–культуры, поэтому большую часть песен, передаваемых из уст в уста, удалось сохранить. И этот процесс продолжается.

Сегодня в Украине существует несколько серьёзных коллективов, сохраняющих в живом звуке аутентичные песенные традиции. В их числе: «Гуртоправцы», «Древо», «Божичи», «Михайловэ чудо».

«Бабский козачок» и «Серпанок» также известны во многих странах мира и увенчаны рядом престижных  наград на различных этнографичесих фестивалях.

Диалекты

Как известно, устная народная речь в различных регионах любой страны сильно отличается. Украина в этом смысле не исключение. Некоторые песни из репертуара участников концерта вообще требовали отдельного перевода. «Серпанок» специализируется на фольклоре Сумщины. «Бабский козачок» ориентируется на более широкую географию. В результате, перед слушателями предстала богатейшая языковая палитра, позволяющая представить себе многообразие диалектов и наречий, на которых общались и думали наши предки.    

Костюмы

Отдельным номером программы стал показ народных украинских костюмов с наглядной демонстрацией составляющих их элементов. Рассказывал единственный мужчина среди находившихся на сцене исполнителей — Игорь Перевертнюк. Несмотря на свои 24 года, он является одним из главных «академиков» в вопросах украинского народного убранства. В чём также имели возможность убедиться собравшиеся в зале. Кстати, по словам организатора «Органума» Ореста Коваля, Игорь Перевертнюк с первого взгляда на народный костюм или его часть способен определить, в какой области Украины его изготовили.

Особенности архаичных песнопений

Одним из важных элементов старинных народных песен являются зовы и переклики (перегукування), включаемые в песню и обращенные к потусторонним мирам: к духам поля, воды, огня.

Также в архаичных песнопениях, особенно обрядовых, активно используется техника суггестии (иррационального внушения), для создания соответствующего событию (свадьбе, похоронам, проводам в воскои т. д.) настроения.

 Шоу

Несмотря на некую музейность темы, сам концерт прошёл увлекательно и бодро. Начался он с того, что исполнители появились с разных мест, некоторые даже с хоров, и одновременно запели, что создало эффект объёмного звучания и позволило публике ощутить себя внутри события.

Иногда поющим помогали скрипка и гитара, но основное впечатление, конечно, создавали голоса — тембры, энергетика и манера пения. На позитивное восприятие работал антураж, состоящий из красочных костюмов и  разнообразных материальных элементов песенных обрядов.

В конце участники с удовольствием отозвались на традиционный «бис» и…В общем, украинских народных песен так много, что все их не озвучить и за несколько лет непрерывного пения.

Анонс

Следующий концерт «Органума» состоится 17 апреля в зале филармонии. Играют киевляне: Эка Шаманаури (фортепиано), Артём Куцан (скрипка) и Анна Щербина (виолончель).

Начало в 18.00

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com