Прежде чем погрузиться в историю, принесём извинения государству Ирландия, где вместо названия «Британские острова» употребляют словосочетание «Архипелаг Британия и Ирландия». Мы вас понимаем. Украинцы тоже, будучи, по сути, русскими – как прямые наследники Киевской Руси – предпочитают себя так не называть, чтобы не возникало путаницы с россиянами – жителями соседней империи.

Атланты и неандертальцы          

Люди и неандертальцы на Британских островах жили с доисторических времён. Впрочем, тогда, острова ещё были частью континента. Первой, примерно 9000 лет назад откололась Ирландия, а примерно 8000 лет назад и Британия стала островом. Нас тогда уже было на Земле несколько миллионов.

Чеддарский человек

К слову, 7227 год до н. э. — одна из предполагаемых дат затопления Атлантиды. Может быть, откол Британии как-то связан с возникновением этой легенды. Также интересно, что ДНК анализ «чеддарского человека», жившего примерно в 7150 году до н.э., показал, что у «истинного британца» была тёмно-коричневая или почти чёрная кожа, тёмные вьющиеся волосы и голубые глаза.

Деревня Чеддар (Cheddar) находится в Англии (графство Сомерсет). Она также известна производством знаменитого чеддарского сыра. Это хорошо, что они со временем перешли на сыр, потому что в той же пещере, где найден чеддарский человек были обнаружены останки каннибалов, живших там около 15 тыс. лет назад.

Сегодня наибольший процент исконно британских генов находят у жителей Уэльса. В остальных регионах превалируют гены эмигрантов.

Кельты и бритты

Примерно в VII  веке до н.э. на острова началось массовое переселение кельтов. Кельты — введённое римлянами общее название индоевропейских по происхождению племён, населявших центральную Европу. Франция, Бельгия, Богемия (Чехия) и даже украинская Галиция (от слова галлы) — это всё бывшие кельтские территории. Кельты были воинственны, верили в переселение душ, поэтому не боялись умереть, и быстро размножались. В 390 году до н. э. они даже захватили и разграбили Рим. Когда их стали теснить ещё более воинственные германцы, кельты отправились в Британию, легко покорили и ассимилировали местное население и образовали там несколько королевств.

В 43 году н.э. (при жизни Вергиллия, между прочим) островных кельтов завоевали римляне, которые всех их именовали бриттами по названию Британского архипелага. То есть такого племени – бриттов – на самом деле не существовало. Это просто объединяющее название жителей островов. Так же как славяне – разнообразные и разнокровные жители близких территорий.

Вплоть до V века Британия была провинцией Рима, что весьма позитивно сказалось на её культурном развитии, в том числе и на латинизации языка.

Англосаксы и даны

К V веку Рим потерял своё могущество и на острова вторглись англосаксы — представители тех самых германцев, которые уже вытеснили кельтов из Европы. После ожесточенных войн, в ходе которых прославился защитник всех кельтов король Артур, англосаксы всё же захватили большую часть острова Великобритания и образовали там свои королевства. Кельты смогли удержаться только в Ирландии, Шотландии и Уэльсе.

Вильгельм Завоеватель — первый король Англии

Упомянем также о нашествии норманнов – они же даны, викинги и варяги. Эти бандиты раннего средневековья в те годы повадились грабить весь мир, в том числе и британские державы. Войны пассионариев длились почти 200 лет и закончились тем, что в 1066 году в Англии воцарилась французская ветвь норманнов в лице первого короля всея Англии Вильгельма I Завоевателя (William I the Conqueror). Норманны, будучи хотя и буйными, но не совсем дикими, многое внесли в британскую культуру. В частности, институт рыцарства, который они позаимствовали у франков, и суд присяжных.

В какой-то момент сложилась ситуация, когда аристократия в Британии была франкоговорящей, а англосаксы остались простолюдинами. Тут корни вечно сложных отношений французов и англичан, а также причина присутствия множества французских слов в английской речи.

Нечто подобное было в древней Хазарии. Читайте об этом в статье:  «Украина-Хазария транзит»

 Родственники по варягам

Викинги, как известно, добрались не только до Британии, но и до Руси, где тоже освоились, прижились и переженились на местных девушках. А значит, можно предположить, что в каком-то смысле мы и англичане – родственники. А если добавить к этому ещё и тот факт, что в последующие века в Англию периодически эмигрировали тысячи далеко не самых дремучих французов… И вспомнить, что у нас в XІX веке знать общалась на французском и французы, а до этого немцы-германцы, состоя на службе, оседали в наших городах и весях и образовывали семьи, то…

В общем, мы таки родственники. Да это и внешне видно: поставьте рядом француза Антуана Гризманна, англичанина Дэвида Бекхэма, немца Тони Кросса и нашего Андрея Шевченко — они же практически как братья…

Возвращаясь на острова, подытожим, что в результате вышеназванных процессов, англосакские наречия, смешавшись с норманнскими, стали английским языком, а кельтские, соответственно, развились в валлийский – язык жителей Уэльса и гэлик — имеющий две ветви: шотландский и ирландский гэлийский. От них тоже были свои разветвления, но в эти лингвистические джунгли мы уже не пойдём.

Британские народы

Итак, мы видим, что на Британских островах проживают фактически два принципиально разных этноса: англичане  — потомки англосаксо-норманнов и, распадающиеся на три братских ветви, потомки кельтов: шотландцы, ирландцы и валлийцы. Они отличаются по крови, языку и культурным традициям. Причём английский язык «похож» на валлийский, например, как русский на венгерский.

Имперская нация

В мире существует множество держав и народов, но далеко не все они основывают империи. Англичане это сумели. Ядерная смесь кровей всевозможных завоевателей сделала их ненасытными во всём – от науки и культуры до чужих земель. В результате, Уэльс, Шотландия и Ирландия оказались в сфере прямых притязаний мощного соседа. И каждый народ справился с этой ситуацией по-своему.

Ирландия

Ирландия долго боролась за свободу, в какой-то момент была полностью завоёвана Англией, но, в конце концов, в 1949 году стала независимой, правда, потеряв при этом Ольстер –  Северную Ирландию – наиболее промышленно развитую на тот момент часть страны. А после 1990 года случилось «кельтское экономическое чудо», когда ВВП Ирландии на душу населения превысил показатель Великобритании, Германии и ЕС в целом. Затем был кризис и снова подъём.

Ирландия давно является одним из мировых культурных центров. Читайте об этом в эссе: Ирландия в стиле арт, или Волшебники изумрудного острова.

Уэльс

До вхождения в Британскую империю Уэльс представлял собой конгломерат мелких кельтских королевств. В конце XIII века он был окончательно завоёван Англией, после чего к английской короне добавился титул принца Уэльского. Долгое время был просто регионом, и только в 1955 году королева официально объявила Кардифф столицей Уэльса. Сегодня уровень благосостояние валлийцев примерно соответствует среднему по Соединенному Королевству, то есть является высоким.

Уэльс ни в коем случае нельзя считать глухой провинцией Великобритании. В конце XVIII века юг Уэльса стал одним из центров промышленной революции.

А в 1485 году на английский трон взошёл валлиец по происхождению Генрих Тюдор, основатель королевской династии Тюдоров, последней представительницей которых была знаменитая Елизавета І.

Ещё о знаменитых валлийцах читайте в нашей публикации «Великаны Уэльса»

Шотландия

Англичанам так и не удалось покорить свободолюбивых скоттов. Долгие годы сражений завершились в 1560 году подписанием Эдинбургского договора о равноправном объединении государств под властью общего монарха.

В XVIII веке Эдинбург и Глазго стали центрами промышленности и культуры, что позволило Шотландии превратиться в один из важнейших коммерческих, научных и индустриальных регионов Европы. В последние десятилетия происходит культурное и экономическое возрождение страны за счёт развития финансовой отрасли, производства электроники и добычи нефти и газа.

О культуре Шотландии читайте в нашей публикации: «Топ 5 выдающихся шотландских литераторов, Или как попасть в балладу»

Возвращаясь к монархам, скажем, что в 1603 году на трон объединенного королевства взошёл Яков І — сын казненной Елизаветой І королевы Шотландии Марии Стюарт. Таким образом, валлийская королевская фамилия передала эстафету власти в Великобритании шотландской династии Стюартов, которые правили аж до 1714 года.

В Уэльсе два государственных языка: английский и валлийский

«Весело», надо сказать, правили, потому что именно при Стюартах произошла та английская революция, в ходе которой был казнён король Карл І. Впрочем, через несколько лет, почувствовав на собственной шкуре все прелести республики Кромвеля, народ восстановил монархию, посадив на трон Карла следующего Стюарта. Сейчас события 1649-1660 годов называют вакцинацией нации против всяческих революций и покушений на королевскую власть.

Языки

В настоящий момент во всех трёх кельтских странах основным языком является английский. Хотя, естественно, существуют и патриотические партии, настаивающие на главенстве местных наречий. Их избиратели, в основном, проживают в сельской местности. Там же где и большинство носителей местных языков.

Вместо вывода

Глядя на отношения народов, населяющих архипелаг Британия и Ирландия, можно видеть, что и в Содружестве – Шотландия и Уэльс с Ольстером, и в независимой Ирландии уровень жизни примерно одинаков. И культурное развитие, то есть духовная самореализация нации — тоже.

А право сделать вывод из всего изложенного – если вообще тут нужен какой-то вывод — мы оставляем вам, уважаемые читатели.

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Поезію «Poem In October» із циклу присвят власному дню народження Ділан Томас створив у серпні 1944 року, коли жив у приморському місті Нью-Куей у Західному Уельсі. Хоча сам поет називав його «Вірш Логарна: перший вірш, який я написав». Логарн — селище у графстві Кармартеншир (Уельс), де Ділан з дружиною Кейтлін провели перші три роки подружнього життя (1938-1941). Твір є частиною збірки «Deaths and Entrances» (1946).

Вірш у жовтні

Коли тридцятий рік мій шлях почав до неба,
я сон допив і порт почув, і гомін гаю,
і берег десь неподалік,
соборний мідіями й чаплею священний,
Я слухав перший поклик ранку –
хвиль молитви та голоси
грака та чайки,
снастей вітрильних лопотіння між павутин сітей –
ці звуки
зі мною рухалися через наразі напівсонне місто.

Мій день народження почався з водоплавних
птахів і птиць дерев крилатих, що летіли
над фермами моє ім’я
та білогривими, як оболоки, кіньми.
І я піднявся в непогожу
вологу осінь і пішов
за край у зливі
прожитих днів, куди вже й чапля пірнула. Далі – шлях
за браму,
котру за мною зачинило пробуджене нарешті місто.

Пружинки жайворонків у хвилястій хмарі,
а вздовж дороги – чагарі по вінця повні
співочим посвистом дроздів
і світлом тихим, що жовтневе сонце точить
на плечі пагорба, мов літом,
коли тут клімат був м’яким
і з віт солодкі співаки
раптово вранці
туди злітали, де блукав я і в дощовий вслухався
вітер,
який так вив, мов кликав стужу до гаю, що біля підніжжя.

Безбарвна мряка понад портом. Біля моря
церківка, зверху рівна равлику з рогами
брунатними, немов сова,
через туман і замок. Тут весна та літо
буяли у казках, де жайвір
ширяє вище хмарних зграй
і здивування
моє з ним поруч. Народини в гостях у спогадів ще теплих
ось-ось би і розпочалися, але змінилася погода.

Осіннім мріям про країну безтурботну
прийшли на зміну інше небо та повітря
і диво літа знов несло,
мов течія, порічки, яблука та груші.
І я узрів у повороті
забуті ранки перших літ,
коли матуся
мене водила тут малого крізь притчі сонячного світла
смарагдових каплиць легенди та чарівні поля дитинства,

крізь двічі переказані терени,
що їхні сльози обпікали мої щоки
і серце досі із моїм
в одному ритмі б’ється, бо живе у ньому,
як ті ліси, та річка й море,
де хлопчик чув луну думок
покійних предків
і шепотів про свої чисті дитячі радощі
деревам,
камінню, рибам — всіх одна їх жива єднала таємниця.

Я дивувався дню народження і далі,
хоча погода знов змінилася. І щирість
дитяча, втрачена давно,
дзвеніла й радісно іскрилася на сонці.
У мій тридцятий крок до неба
стояв чудовий літній день.
А знизу місто
лежало у жовтневій крові. О, хай моя душа
співає
На цьому ж пагорбі незмінну і через рік сердечну правду.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Poem In October

It was my thirtieth year to heaven
Woke to my hearing from harbour and neighbour wood
And the mussel pooled and the heron
Priested shore
The morning beckon
With water praying and call of seagull and rook
And the knock of sailing boats on the net webbed wall
Myself to set foot
That second
In the still sleeping town and set forth.

My birthday began with the water-
Birds and the birds of the winged trees flying my name
Above the farms and the white horses
And I rose
In rainy autumn
And walked abroad in a shower of all my days.
High tide and the heron dived when I took the road
Over the border
And the gates
Of the town closed as the town awoke.

A springful of larks in a rolling
Cloud and the roadside bushes brimming with whistling
Blackbirds and the sun of October
Summery
On the hill’s shoulder,
Here were fond climates and sweet singers suddenly
Come in the morning where I wandered and listened
To the rain wringing
Wind blow cold
In the wood faraway under me.

Pale rain over the dwindling harbour
And over the sea wet church the size of a snail
With its horns through mist and the castle
Brown as owls
But all the gardens
Of spring and summer were blooming in the tall tales
Beyond the border and under the lark full cloud.
There could I marvel
My birthday
Away but the weather turned around.

It turned away from the blithe country
And down the other air and the blue altered sky
Streamed again a wonder of summer
With apples
Pears and red currants
And I saw in the turning so clearly a child’s
Forgotten mornings when he walked with his mother
Through the parables
Of sun light
And the legends of the green chapels

And the twice told fields of infancy
That his tears burned my cheeks and his heart moved in mine.
These were the woods the river and sea
Where a boy
In the listening
Summertime of the dead whispered the truth of his joy
To the trees and the stones and the fish in the tide.
And the mystery
Sang alive
Still in the water and singingbirds.

And there could I marvel my birthday
Away but the weather turned around. And the true
Joy of the long dead child sang burning
In the sun.
It was my thirtieth
Year to heaven stood there then in the summer noon
Though the town below lay leaved with October blood.
O may my heart’s truth
Still be sung
On this high hill in a year’s turning.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Вірш на тему політики «The Hand That Signed The Paper» Ділан Томас написав 17 серпня 1934 року. Твір став частиною збірки «Twenty-five Poems» (1936). Його присвячено приятелю поета, члену Лейбористської партії Берту Тріку.

Рука, що підписала папір

Рука. Вона підписує папір і місто обертає на руїну.
Державних пальців суверена міць податком обкладає навіть подих.
І землю мертвих множить у рази, і навпіл ділить зламану країну.
Ці п’ять царів скарали короля, найбільшого із гордих.

Рука йде до похилого плеча, яке вже не послужить королівству.
Суглоби пальців крейдою або пером із гусака підводять риску
під списками фіаско та звитяг і край кладуть насильству та убивству.
І мовчки зупиняють час розмов, з яких немає зиску.

Рука, що підписала договір, породжує тривогу й лихоманку
і голод, ніби впала сарана і від зерна лишилася полова.
Це все рука, велика та рука, що кожного тримає за горлянку
з народжених людей, чиє ім’я засвідчене письмово.

П’ять владних пальців, самодержців п’ять рахують мертвих та закриту рану
м’якішою не роблять. На чолі збирають зморшки й грозові прогнози
зі співчуттям об’єднують на тлі укритого зірками океану.
Та плакати  не можуть – рухи рук не втілюються в сльози.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

The Hand That Signed The Paper
 
The hand that signed the paper felled a city;
Five sovereign fingers taxed the breath,
Doubled the globe of dead and halved a country;
These five kings did a king to death.

The mighty hand leads to a sloping shoulder,
The finger joints are cramped with chalk;
A goose’s quill has put an end to murder
That put an end to talk.

The hand that signed the treaty bred a fever,
And famine grew, and locusts came;
Great is the hand that holds dominion over
Man by a scribbled name.

The five kings count the dead but do not soften
The crusted wound nor pat the brow;
A hand rules pity as a hand rules heaven;
Hands have no tears to flow.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Ділан Томас

Поезію «The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower» Ділан Томас написав 12 жовтня 1933 року. Вона присвячена одній з юнацьких подружок Ділана, ім’я якої вказано тільки ініціалами EP. Твір є частиною збірки «18 Poems» (1934). Вірш був переможцем щорічної премії газети «Sunday Referee» за кращий поетичний твір.

Сила, яка рухає квітку

Сила, яка рухає квітку, просочуючи зелений гніт,
керує і моїм зеленим віком.
Той, що підриває коріння дерев,
руйнує літа мої ліком,
гордий чесно виконаною обіцянкою,
якої не давав нікому.
І я німий, сказати троянді, схожій на кому,
що моя молодість зігнута такою ж зимовою лихоманкою.

Сила, яка проганяє воду крізь товщу нерозуміння скель,
жене й у мені червону річку.
Те, що сушить потоки красномовності
перетворює моє на майбутню свічку.
І я німий говорити, чим повен до вен,
мовби фігове дерево смоквами,
чи той, що у спеку джерело гірське в себе
всмоктує.

Рука, яка крутить воду в басейні, ворушить пливучий пісок.
Та, котра в’яже мотузкою вітер, що дме.
тягне вітрило мого савана, мов кота у мішок.
І я німий, повідати підвішеному до життя
стрічкою долі строкатою,
як і з моєї глини роблять вапно співчуття
катове.

Вуста змін присмоктуються до верхівки фонтану.
Любов капає і збирається, але впала кров
заспокоїть кожну її рану.
І я німий, розповісти погоничу поганої погоди,
що в неї, для іншої звісно нагоди,
натура іще і висока є,
десь поруч, за крок,
де час ходить небом навколо зірок
і цокає.

І я німий сповідатися праху коханої так,
мов по простирадлу моєму повзе той же самий кривий хробак.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower

The force that through the green fuse drives the flower
Drives my green age; that blasts the roots of trees
Is my destroyer.
And I am dumb to tell the crooked rose
My youth is bent by the same wintry fever.

The force that drives the water through the rocks
Drives my red blood; that dries the mouthing streams
Turns mine to wax.
And I am dumb to mouth unto my veins
How at the mountain spring the same mouth sucks.

The hand that whirls the water in the pool
Stirs the quicksand; that ropes the blowing wind
Hauls my shroud sail.
And I am dumb to tell the hanging man
How of my clay is made the hangman’s lime.

The lips of time leech to the fountain head;
Love drips and gathers, but the fallen blood
Shall calm her sores.
And I am dumb to tell a weather’s wind
How time has ticked a heaven round the stars.

And I am dumb to tell the lover’s tomb
How at my sheet goes the same crooked worm.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Дилан Томас

Вірш «Foster The Light» Ділан Томас написав у лютому 1934 року. У цей час батько поета боровся з раком і в одному з листів до Ділана його приятель Тревор Хьюз між іншим написав: «Підтримуйте світло, і Бог з вами». Ці слова вочевидь вплинули на назву твору, який невдовзі став частиною збірки «Twenty-five Poems» (1936).

* «Не підведи жодного акра володаря мух…» — це рядок з «Foster The Light». Роман Вільяма Джеральда Ґолдінґа «Володар мух» («Lord of the Flies») побачив світ у 1954 році. Ми поки що не знайшли точної відповіді  на питання, чи пов’язана назва роману з наведеним рядком, але те, що Ґолдінґ читав поезії Ділана Томаса — безумовно.

Підтримуй світло 

Підтримуй світло. Не затуляй місяць, бо він місток
між небом та людиною.
Не терпи ті вітри, котрі здирають усі дванадцять подихів єдиної
сутності з місячного кружала, хоча й не продувають до кісток.
Не пануй вночі й не обслуговуй мозок сніговика,
що реформує кожен кущик у повітрі в полярну зорю,
а та вказує на бурульку, як на чергового представника
племені, де вічна володарює зима
і з якого походить вона сама.

Не дзюркоти весною між дзвону півночі,
на пательні ранку не чави яйця півнячі
і не діли інжир на чотири половини
як ділять рік.
Але прищепи ці чотириплідні пагони до своєї країни.
Фермер в часи морозу обробляй палаючу лігу,
по червонооких садах сій насіння снігу —
на твої молоді роки випав овочевий вік.

Не підведи жодного акра володаря мух – ти ж усьому отець.
І не проростай на совиному насінні, як гоблін-похлібець.
Натомість утримуй планету у формі серця ребрами чарівника,
додай голосів смертних до того хору,
де кожен тримає сусіда за простака.
А ще, високоповажний есквайр, розговори співочу хмару
і вирви музику, що захована у мандрагору.

Перекочуйся не по-людськи над закрученим кущем,
о кільце морів!
І не сумуй, тоді, коли я відриваюся, ніби змитий дощем,
від усіх моїх смертних коханих з усмішкою по правому борту.
І коли моя любов, яку вони так і не зустріли,
лежить у перехрещеному дрейфі гола серед птахів,
що схожі водночас на луки та стріли –
теж не сумуй, бо чи повернешся ти провісником світанку колись
на цю декоровану китицями вісь?

Той, хто розфарбував моря, що мали лише форму,
та виліпив мого глиняного друга і небесний ковчег власними руками,
а згодом, під час повені або шторму,
наповнювався його кольоровими двійниками.
О, ти, хто прославився на аморфних картах об’ємного хаосу,
сотвори тепер мій світ, як я створив свого часу,
скерувавши небо додолу,
веселий силует людини, що ходить по твоєму колу.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Foster The Light

Foster the light nor veil the manshaped moon,
Nor weather winds that blow not down the bone,
But strip the twelve-winded marrow from his circle;
Master the night nor serve the snowman’s brain
That shapes each bushy item of the air
Into a polestar pointed on an icicle.

Murmur of spring nor crush the cockerel’s eggs,
Nor hammer back a season in the figs,
But graft these four-fruited ridings on your country;
Farmer in time of frost the burning leagues,
By red-eyed orchards sow the seeds of snow,
In your young years the vegetable century.

And father all nor fail the fly-lord’s acre,
Nor sprout on owl-seed like a goblin-sucker,
But rail with your wizard’s ribs the heart-shaped planet;
Of mortal voices to the ninnies’ choir,
High lord esquire, speak up the singing cloud,
And pluck a mandrake music from the marrowroot.

Roll unmanly over this turning tuft,
O ring of seas, nor sorrow as I shift
From all my mortal lovers with a starboard smile;
Nor when my love lies in the cross-boned drift
Naked among the bow-and-arrow birds
Shall you turn cockwise on a tufted axle.

Who gave these seas their colour in a shape,
Shaped my clayfellow, and the heaven’s ark
In time at flood filled with his coloured doubles;
O who is glory in the shapeless maps,
Now make the world of me as I have made
A merry manshape of your walking circle.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші