Автор п’єси – Олег Михайлов. Режисер постановник – Владислав Писарев. Вистава йде на експериментальній сцені, тобто у бомбосховищі театру. Вікові обмеження – 14+.

Моновистава «Птах на горищі» Сумського Національного академічного театру ім. М.Щепкіна

Форма та зміст

«Птах на горищі» – моновистава. Усі події відбуваються зимою 2023 року на горищі, де 13-річна дівчинка-біженка зі зруйнованого Маріуполя записує відеолисти до своєї матусі, котра знаходиться у російському таборі для військовополонених. Дівчинку «всиновила» російська родина якихось Паші та Маші. Прототипом цього «святого» сімейства є вочевидь подружжя російської уповноваженої з прав дитини Марії Львовой-Беловой та священника РПЦ Павла Когельмана. Дівчинка категорично не сприймає все, що з нею відбувається і пручається, як може. Тому «милосердна» попадя періодично «виховує» її, запираючи на горищі.

Філософія вистави

Метафора закритого «птаха» ідеально розкриває філософський сенс вистави. Це історія про спротив людини силам, які набагато могутніші за неї. Обставини, у які потрапила героїня п’єси, практично не залишають їй шансів довести свою правду чи сподіватися на здобуття свободи. Взагалі невідомо, що з нею трапиться далі, бо вона у полоні в істот сумнівної людяності. Її боротьба — єдино можливий у ситуації, що склалася, протест проти насильства. Безумовно і очевидно, що ворог напав на Україну для того, щоб поставити українців на коліна. І далі вже «дружити» і навіть відчувати «братерську» «любов». У попередньому реченні багато слів у лапках, бо вони – брехня. Про цей спосіб вбивати людей брехнею, а не лише зброєю також іде мова у спектаклі.

Але що важливо. Вистава набагато більша за журналістський репортаж. Вона про людину та стихію. І про те, як, якими засобами людина, у котрої нічого не залишилося, здатна опиратися злу. Не заради перемоги, а задля того, щоб зберегти себе, власну гідність та самоповагу. Після «всиновлення» героїня, яка виросла у російськомовному середовищі, переходить на українську та малює українські прапори – бо це чи не єдина можливість протесту.

Мистецький компонент

По суті «Птах на горищі» — одна з варіацій на тему «Гамлета». Іншими словами, в іншому часі та контексті, але про те ж саме. Датський принц намагається розв’язати аналогічну проблему – як зберегти себе, коли його примушують себе зрадити. Текст п’єси — дійсно сильний художній матеріал, що взагалі-то є нечастою удачею для творів, що змальовують сучасність – розуміння великого потребує відстані.

Але тут вдалося і є відчуття, що п’єса буде йти і після війни, навіть через 10-30 років, бо дуже вже тут багато загальнолюдського, що не втрачає актуальності під впливом часу.

Моновистава «Птах на горищі» акторка Дарія Некрасова

Музика вистави

Окрім соціального та філософського пафосу спектаклю важливим є ще й мистецький. Роль героїні виконує Дарія Некрасова – чудова акторка з потужною енергетикою та величезним діапазоном можливостей. Блискуча акторська гра, максимально тактовна режисура, де кожен нюанс не сам по собі, а працює на створення образу, рівно як і вдала сценографія (Крістіна Зограбян) та музичний супровід (Євген Золотухін) — все це справляє те естетичне враження душевного очищення, за яким ми і ходимо в театр. А ще у сумі всіх складових виникає відчуття ніби ти слухаєш музику. І це не класична опера, а щось з царини хард-року у його найкращих проявах. Умовно кажучи, вистава щепкінців у перекладі на музичну мову дуже нагадує «Child in time» гурту Deep Purple. Там власне і текст про те ж саме, але головне – емоційний заряд та мистецькі засоби – від шепоту до крику на нелюдських висотах…

P.S. У виставі задіяно дитячий «Талант центр LeLi» під керівництвом Єлизавети Левченко.

N.B. Моновистава “Птах на горищі”, є частиною міжнародного проєкту TAW (Theater against War).

Фінансується Європейським Союзом. Пʼєсу створено за підтримки Міських театрів Праги.

Ще про виставу щепкінців на експериментальній сцені: У Сумах поставили виставу про таємне життя оркестру

Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня перша

Авторка п’єси –  драматургиня Людмила Тимошенко. П’єса написана у 2020 році і з того часу перекладена англійською та польською мовами. Отримала декілька нагород на конкурсах сучасної драми.

Важливо підкреслити — п’єса є визнаним у  театральному середовищі твором. Принаймні так вважають знавці-професіонали, котрі беруться за переклади та роздають престижні нагороди.

А також варто нагадати, що визнання рівня сучасного мистецтва не залежить від розуміння широкого глядацького загалу, а базується виключно на думці та рекомендації професійних критиків та арт-менеджерів.

Це все до того, що на наш аматорський погляд п’єса взагалі не є літературним шедевром. Та й художнім теж. Її складають п’ять повсякденних і нічим не пов’язаних історій, на зразок тих, що кожного дня трапляються в нашому житті — тут немає ні високих пристрастей, ні красивих почуттів, ні моральних пошуків, ні цікавих персонажів, з переживаннями яких хотілося б себе ідентифікувати. У п’єсі відтворена абсолютно побутова реальність.

Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня друга

А на сцені – ні!  На сцені має місце яскраве, креативне, феєричне та дотепне дійство з вишуканим таймінгом та віртуозним балансуванням на межі дозволенного.

Відомо що талановитий композитор здатен зробити супер хіт навіть просто проспівавши список номерів та прізвищ з телефонної книги.

Приблизно це саме трапилося і у випадку «П’яти пісень Полісся». Режисер-постановник  вистави Владислав Писарев примудрився зробити з прозового, тобто без будь-якого натяку на поезію матеріалу, цікаве, захоплююче карнавальне видовище, де і сміх, і гріх, і сльози, і несподівані режисерські знахідки, і шикарна гра акторів….

І ти сидиш такий собі в залі, і розумієш, що у тебе на очах відбувається справжнє театральне диво — публіка отримує естетичну насолоду від неестетичного матеріалу.

А буває ж інколи і навпаки — ставлять Шекспіра або Чехова, а глядач мучиться, бо на сцені страждають актори, змучені режисером, який прагне дострибнути до геніальності творця п’єси та ще й акторів змушує з собою стрибати. А у підсумку виходить нудно та неестетично.

Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня третя

На щастя, у випадку «П’яти пісень» претензій на донесення чогось геніального ми не помітили. Зате помітили свободу — найвищу цінність взагалі і в театрі теж. Фантазія режисера плине вільно — він дозволяє собі все, окрім дурного смаку. Аналогічно грають актори.

А ти дивишся на них і відчуваєш радість со-творчості, яка завжди відвідує душу поціновувача мистецтва, коли він зустрічається з чимось натхненним та безумовно талановитим. Саме такою і вийшла, на наш погляд, вистава щепкінців «П’ять пісень Полісся».

Фрагмент з вистави «П’ять пісень Полісся». Пісня п’ята

Дійові особи та виконавці:
Агафія — Заслужена артистка України Тамара Корінна
Адам — Заслужений артист України Сергій Медін
Георгій — Владислав Писарев
Дмитро Іванович — Олександр Середа
Іларіонівна — Заслужена артистка України Наталія Карчкова, Заслужена артистка України Нонна Жулева
Сафонівна — Заслужена артистка України Ольга Богомолова, Вікторія Рашевська-Горбань
Оксана- Анастасія П’ятикоп
Андрій — Владислав Писарев
Головиха — Заслужена артистка України Олена Зарицька, Заслужена артистка України Тамара Корінна
Віка — Анастасія Пономаренко-Адначева
Катя — Світлана Кулик
Лукінішна — Народна артистка України Євгенія Серебрякова, Заслужена артистка України Наталія Нерянова
Алкаш — Заслужений артист України Сергій Медін
Оператор — Крістіна Зограбян

Щодо наступних  показів вистави «П’ять пісень Полісся» — стежте за  репертуарною афішою театру.

Про ще одну талановиту постановку  щепкінців з  непересічною режисурою та акторською грою читайте у нарисі:   У Сумах на одній сцені зустрілися великий німець і геніальний австрієць 

Перша сцена з виставі «Легені» Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії ім М.С. Щепкіна

Вистава йде у новому просторі – експериментальній сцені. Ця територія задумана для сучасного експерименту, де б режисери не обмежували себе ані в темах, ані у висловах та усьому іншому. Простір розрахований на 30 глядачів та знаходиться в укритті, тому і виглядає відповідно.

Саме такій простір, по задуму режисера спектаклю Владислава Писарева, і повинен бути тлом, на якому відбувається дія — підвальне приміщення з не дуже гарним освітленням та мінімумом декорації. Тому що вистава «Легені» – це суцільний ланцюг діалогів двох головних героїв. Він та вона – звичайна британська пара. А може не британська? Тому що виглядають як ми, розмовляють по нашому, та дії навколо відбуваються як у нас: сирени, а то й вибухи. А ще є мрії.

Єдине, що точно відомо, це те, що все відбувається на планеті Земля. Ви знаєте скільки кисню у тонах знищується щохвилини? А скільки вуглецю викидається у повітря кожного дня etc? А герої вистави відчувають себе цивілізованими добрими людьми, тому знають. І ця невидима загроза, яку провокує людство своєю безвідповідальною поведінкою, нескінченна стурбованість долею планети червоною ниткою пронизує виставу.

Та існує ключове питання, яке зараз турбує цих двох: народжувати чи не народжувати дитину? Вони кружляють навколо нього, як метелики навколо вогню, наштовхуючись один на одного і взаємне непорозуміння, обпалюючись вогнем життєвих обставин, але виявляючи при цьому відвертість, щирість і людяність. Так відтворюється історія про пошук дотику, пошук діалогу.

А глядач тим часом пізнає кожного з цих персонажів: круг їх інтересів та щоденні турботи, спосіб мислення та сприймання обставин, що посилає їм доля. Все відбувається чесно, пристрасно та у безперервному спектрі емоцій: сміх, сльози, «зависання», крики, порозуміння, безтурботність, відштовхування, піклування, прозріння і таке інше. Ось так, синхронізуючи один з одним своє дихання, приймаючи маленькі рішення, які назавжди змінюють життя, створюють свій простір та час героїв спектаклю.

Остання сцена з виставі «Легені» Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії ім М.С. Щепкіна

Дійові особи та виконавці:
Він — Владислав Писарев
Вона — Крістіна Зограбян

Режисер-постановник — Владислав Писарев
Асистент режисера — Крістіна Зограбян
Художник з костюмів — Крістіна Зограбян
Художник з освітлення — Віктор Рубан
Звукооператор — Дмитро Докукін
Помічники режисера — Ірина Рукавіцина та Людмила Рибалка

Раніше ми писали про ще одну постановку у театрі ім. Щепкіна британського автора виставу «Де я залишусь» у матеріалі: У Сумах презентували виставу «Де я залишусь? режисера з Великої Британії

P.S. Авторська агенція пішла на зустріч сумському театру та дозволила здійснити 5 показів вистави, при цьому не сплачуючи авторських прав.

Слідкуйте за афішею Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії ім М.С. Щепкіна 

Вистава містить ненормативну лексику. Обмеження за віком 18+.

Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ільченко

І знову всесвітньо відомій драматургічний матеріал. Цього разу —  авторства Ясміни Рези — французької актриси театру та кіно, драматурга та прозаїка, п’єси якої поставлені в багатьох театрах Європи та Америки.

Перша постановка «Арт» відбулася у 1994 році і з того часу вистава стала популярною. Інколи її називають «Арт, або Про справжню чоловічу дружбу». І ось з цього моменту вже починаються сюрпризи та цікавинки.

Усі ролі в щепкінській версії п’єсі «Арт» грають жінки. Герої Ясміни Рези — Серж, Марк та Іван замінюються на Француазу (Катерина Саченко), Паулу ( Крістіна Зограбян) та Катрін (Олена Оноприйко). А сама вистава стає розповіддю про жіночу дружбу. Як виявляється, і таке можливо. Принаймні творці щепкінського «Арт» нас в цьому впевнено переконують. Але це не ідеальна солодка дівчача дружба з обнімашками і пустими балачками про все оточуюче, а дійсно складні стосунки нечужих особистостей, які проходять через серйозний психологічний конфлікт і все ж таки у фіналі знаходять шлях до порозуміння.

Ми не будемо переказувати зміст п’єси, зауважимо тільки, що вона однаково підходить інтелектуалам, які знають філософський зміст слова «деконструкція», бо читають Хайдеггера та Жака Деррида, і людям, які читають щось інше. Тому що стосунки з оточучючими та проблеми, що виникають в процесі спілкування — актуальна тема для всіх, незалежно від освіти та віку.

Зате варто відмітити вдалий режисерській дебют Владислава Писарева — одного з найпопулярніших сьогодні молодих акторів театру ім. М. С. Щепкіна, який зараз опановує ще й режисуру в ХНУМ імені І.П.Котляревського. «Арт» — його дипломна робота.

Акторська родзинка самого Владислава в тому, що він дійсно грає, тобто ніби перетворюється на своїх героїв і відрізняється від самого себе у кожній своїй ролі. Власне, це заява на вищій акторський пілотаж. І саме за цими принципами він поставив п’єсу. Там є декілька смачних режисерських знахідок – особливо німа мізансцена з оливками. Але головне, це те, як талановито і по-різному у нього в спектаклі  перевтілилися добре знайомі театральній публіці актриси. На допомогу цій справі прийшов ще й і формат вистави, яка іде на малій сцені. Тобто глядач близько і актори мають можливість грати по-кіношному, дозволяючи собі мінімум рухів тілом і максимум мімічної гри і голосових акцентів. І ця гра на півтонах відкриває нам ті, приємно несподівані,  боки таланту усіх трьох акторок, які залишаються нереалізованими при роботі на великій сцені.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що творцям спектаклю «Арт» вдалося показати людей такими, якими вони – ми тобто, є. Особливо, якщо згадати, що ті ж самі речі в інших версіях «Арт» проголошують та обговорюють чоловіки – тобто  все це про Людину. А що може бути цікавішим для нас, як не ми самі?

Прем’єра вистави «Арт» відбудеться у суботу 29 лютого на малій сцені театру ім. М.С.Щепкіна. Початок – о 18.30.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ильченко