Концерти Оrganum’а передбачають загалом більше розмаїття жанрів, стилів і навіть видів музики, ніж такі ж  на Bach-fest’і , де домінує суворіший добір, що прагне майже монографічних, переважно Бахівських програм.

Раніше ми писали про враження від перших трьох подій XXVI фестивалю у матеріалі: У Сумах з успіхом проходять концерти-лекції Organum’a

Така музика не лише втішає, а й змушує всеохопно задуматися над буттям. То ж природним був 10 квітня осяйний феєрверк виступу одеситів Анастасії Марушко та Степана Суха (VJ SKH) y Cyмській філармонії, котрі зіграли опуси композиторів-класиків і сучасників у поєднанні з яскравим зоровим рядом (музично-кольорові асоціації, як у творах Чурльоніса тішили око).

Синхронно і синестезійно з виконуваною музикою на високій арці сцени та на спеціальному екрані являлися нам химерні кольорові арабески, барокові мушлі, троянди, геометричні та рослинні орнаменти, вдало дібрані Майстром візуалізації Степаном Сухом.

С. Сух взагалі створює розмаїті відео інсталяції, та останнім часом він поєднує їх саме з творами класичної музики, якими й пор. І Анастасія Марушко, концертмейстер і солістка Одеської опери, теж вийшла до нас у стилізованому бароковому одязі й образі, натхненно творила в єдності з віджеїнгом Степана Суха.

Трохи в незвичній, але теплій атмосфері даровано нам  шедеври Баха, Букстегуде, Сен-Санса, Ґуно, Фрескобальді,  у другому відділенні звучали  твори ближчі до нас у часі – Ньюмана, Вільямса, Цімера,  Queen’a, a Phantom of Opera («Привид опери») Вебера супроводжувався чималим фрагментом з відомого  однойменного фільму. Благодійний концерт одеських майстрів пройшов з аншлагом.

Наступний концерт відбувся 12 квітня. Виступ столичного Kyiv Sax Quartet’y y cкладі Юрія Василевича (сопрано, керівник квартету), Михайла Мимрика (альт), Олександра Москаленка (тенор), Сергія Ґданського (баритон) поєднав і виконавський стиль одеситів у жанровім розмаїтті й деякій фривольності трактування і лекційний характер концерту гастролерів-попередників. І Анатолій Прахт, і Юрій Василевич, не кажучи вже про менеджера Ореста Коваля, відрадно промовляли до нас рідним словом, як не згадати тут нашого земляка Олександра Олеся:

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем встань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
(О. ОЛЕСЬ.  О  СЛОВО РІДНЕ!)

Юрій Василевич легко й лаконічно розповідав про добір репертуару наших улюбленців (колектив уже вкотре в Сумах), імпровізував і як виконавець, і як лектор. Так він назвав одну з п’єс «Бах іде містом» – « Бах іде Сумами!», що звичайно було тепло сприйнято слухачами. Бах усе більше українізується в нас завдяки Organum’y та Bach-fest’y.

Раніш ми трохи дивувалися, що нашого Дударика Миколу Леонтовича називали Бахом ХХ ст. , а тепер ми все більше вчуваємо в Бахіані фольклорних мотивів (звісно, німецьких), як і в космічних «Щедриках-Дудариках», а відтак обидва композитори віддали священну данину духовній музиці, духовному покликанню… Прозвучало для сум’ян   улюблене їх Besame mucho, яке цього разу асоціювалося з темою шуманівської сонати.

Творами Баха розпочинались обидва відділення концерту київських саксофоністів, а відтак звучали в теплім інтерпретуванні шедеври Моцарта, Гарделя, Домажліцького, де Рівери, Манчіні, Шуберта, П’яццоли, Маккартні та ін.

Закінчився 14 квітня, як і розпочинався Organum, одеськими музикантами вже джаз-ансамблю «Тріо Олексія Пєтухова» – Олексій Пєтухов (фортеп’яно, керівник), Валерій Буримченко (бас), Андрій Гончаров ( ударні інструменти)  показали нам самобутній джаз-парафраз чудових «Пір року» Петра Ілліча Чайковського. Як своєрідно коментував О.Пєтухов, пори року, точніше дванадцять місяців, вони іноді інтерпретували за перебігом їх у південній півкулі, а не північній за Чайковським. То ж знамениті Дванадцять місяців звучали нині більше по-латиноамериканськи, одну з п’єс навіть названо «Пуерто-Ріко»… Та й сама Одещина, чарівливий південь, трохи раніше, ніж у композитора, зустрічає первоцвіти – білі й сині проліски і бриндуші, раніше, ніж у Росію, туди прилітають скоріше жайворонки до тамтешніх вишневих садів, там швидше половіє жито, наступають жнива. Липень — серпень у музиці джазменів знов нагадали нам Олесеве:

Косять коси, луг голосе,
Косять, косять косарі,
А в моїй душі співають,
Срібло струн перебирають,
Грають, грають кобзарі…
Косять коси, луг голосе,
Гнуться низько косарі,
Гнуться низько…
Тане військо…
Завмирають кобзарі…

Теми Чайковського трактовано дуже свавільно, джазово, грімко, а найближче до оригіналу прозвучав «Жовтень», найтепліше сприйнятий сум’янами, хоч надворі весна вповні. Одесити виконали цю п’єсу й на «bis”. Cпасибі їм та всім організаторам свята мистецтв!     

Фото: Лариса Ильченко

Олена Ріхтер Pracht-ensemble (Одеса)

Нинішній Organum  відрізняється од торішнього своїм евристичним та просвітницьким характером, більшим зближенням зі слухачами, котрі вже звикли до відкриття чогось нового на таких імпрезах.

Відкрив його 23 березня Pracht-ensemble із Одеси, наш добрий знайомий, який порадував знову новою програмою та ще й з таким добірним коментарем-лекцією керівника ансамблю Андрія Прахта, котрий познайомив нас із життєписом видатних італійських композиторів ХУІІІ ст. Алессандро та Доменіко  Скарлатті, батька і сина. Cаме твори Доменіко Скарлатті й прозвучали у виконанні блискучої співачки Олени Ріхтер під акомпанемент клавесина Андрія Прахта, з-поміж них і торішня прем’єра одеситів у Сумах – кантата «Bella Rosa adorata», яку помилково названо «odorata». Перший прикметник по-латинськи означає «обожнювана», другий – «запашна». Цю помилку й допоміг з’ясувати блискучий коментар до виконуваних опусів натхненного музиканта А.Прахта.

А загалом, завдяки таким концертам-лекціям дізнаєшся багато суттєвого: так Ренесанс у музиці становить мистецький експеримент, напруження творчих сил. Музикант-лектор оригінально оповів незвичайну історію життя й творчості Д.Скарлатті, вправно вводив слухачів у атмосферу складних творів Куперена, Персела, Генделя, які були в доробку Pracht-ensembl’ю з Одеси.

Kyiv Ethno Trio, этно-гурт (Киев): В. Пономарёв, М. Бережнюк, О. Крыса

Просвітницьким характером відзначався 4 квітня й виступ столичного Kyiv Ethno Trio y cкладі Максима Бережнюка, Володимира Пономарьова та Ореста Криси, це український Art & world music проект, в репертуарі якого  музика народів світу, зокрема в Сумах прозвучали сучасні обробки відомих і незнаних українських пісень та мелодій, записаних на Волині, Поділлі, Буковині, Слобожанщині.

Ми тішилися оригінальним і водночас якимсь автентичним виконанням пісень, які ми, напевне, чули у прекрасному фільмі «Лісова пісня», де режисер В.Івченко використав волинські перлини, записані самою авторкою невмирущої феєрії; ми такі задушевні пісні чули колись од своїх бабусь і дідусів, од батьків, як почув і записав їх од рідних Максим Бережнюк – ведучий, лектор концерту, який виконував із колегами чудові твори на сопілці, дримбі, козі (яку ми на російський лад чомусь звемо волинкою), на окарині (зозулі) та інших духових і струнних інструментах.

Старовинні етнічні інструменти звучали в поєднанні з електроскрипкою, підсилювалися електронними процесорами, і давні наші пісні набували нових сучасних форм, модифікацій. Деякі пісні ми звикли чути на інший, ніж у київського етнографічного тріо, голос, наприклад, «Оце ж тая криниченька…», «Колискова для Меласі». «Ой воли половії»… Але спів і гра столичних артистів порадувала самобутністю, новизною й м’якістю інтерпретації. Тріо киян відзначалося дивовижним проникненням у стихію фольклору, злагодженістю виконання, єдністю творчого задуму.

Як і в одеситів, концерт вдало поєднувався з продуманою лекцією-бесідою Максима Бережнюка при взаємодії Володимира Пономарьова і Ореста Криси, котрі і грали на скрипці та гітарі, і підспівували солістові-лектору. Дізнавшись, що на концерті присутня вірменська община Сум, кияни виконали також і їхню національну мелодію, використавши гру азійського дудука.

Арутюн Тагворян (Ереван)

Повноправним просвітителем-ведучим, як і завше, виступив уже Орест Коваль 7 квітня на концерті гостя із Вірменії органіста Арутюна Тагворяна, який має в репертуарі чи не всі твори Йогана Себастьяна Баха.

Цим він і привабив менеджера Organum’a Opecта Романовича, та не лише цим: у О.Коваля давні теплі стосунки з вірменськими музикантами й педагогами. Ще у Львові він навчався по класу піаніно у викладачки Маник Баяджан і не лише зберіг теплі спогади про неї, не лише перейняв на практиці її відмінну методику викладання, а й зріднився з вірменською общиною, чи не такою ж древньою, як  і його рідне місто. Ці  зворушливі згадки й стосунки привели його до знайомства і творчої співпраці з прекрасним інтерпретатором Баха Арутюном Тавгаряном.

До речі, і Сумська вірменська община сприяла виступові в Сумах свого знаменитого земляка: оплатила квіток на літак із Єревана, влаштувала йому побут і культурне дозвілля в нашому місті. Дякуючи шляхетній общині, розповідаючи історію славетного вірменського Музиканта Комітаса, О.Коваль не забув яскраво представити виконувані твори, роблячи екскурс в історію європейської музики. Те, що в концерті прозвучали твори Дітріха Букстегуде, Йогана Себастьяна Баха, Фелікса Мендельсона-Бартольді, дало йому підстави показати органну музику в еволюції – Букстегуде був учителем Баха. Учень, звісно, перевершив учителя, хоч і не завше наступник буває кращий од попередника… Мендельсон став і учнем, і нововідкривачем музики Баха у ХІХ ст., яка тоді була несправедливо забута.

Енциклопедичні дані з життя великих Орест Коваль доречно пересипав тонкими жартами, дотепними епізодами з інтимних пригод великих композиторів, і це природно допомагає кращому сприйняттю солідних творів – виразно акцентував він 10 біблійних заповідей, символ віри, Вознесіння Христа у «Органній Месі» Баха, у «Патарагу (Літургії) Комітаса – Sanctus, Kirie Eleison, Pater Noster…

Програма всіх концертів фестивалю Organum  тут

Рисунки : Владимир Ратнер
Фото: Лариса Ильченко

Так називається ювілейна виставка члена Спілки художників України, сценографа Семена Мойсейовича Блайваса (1914-1990), присвячена100-річчю від дня його народження.

Щойно відкривається театральна завіса, то перший, кому аплодує публіка, це художник театру, котрий репрезентує образ вистави. Скільки оплесків випало на долю Семена Блайваса за тривалу діяльність сценографа Сумського театру імені Михайла Щепкіна, яку він розпочав у 1938 році одразу після закінчення Одеського художнього училища. Натхнений чарівним і дивовижним світом Мельпомени, художник присвятив усе своє життя цьому театру, прослуживши в ньому аж до 1982 року.

Першою виставою, яку він оформив 1939 року, була «Повість про жінку» Б.Левіна. А після повернення з фронту він створив образи спектаклів «Одинадцять невідомих» І.Ласкіна, «Безприданниця» Олександра Островського, «Підступність і кохання» Фрідріха Шіллера, «Лісова пісня» Лесі Українки, «У неділю рано зілля копала…» Ольги Кобилянської та ще багато-багато інших – всього понад двісті вистав українських, російських і зарубіжних авторів.

Його запрошували до співпраці у театри Челябінська, Гомеля, Ростова-на-Дону, Новочеркаська, Кривого Рога та інших міст Радянського Союзу. Ім’я Блайваса червоними літерами вписано в історію сценографії українського театру, поряд з такими іменами, як Данило Лідер (Київ), Федір Нірод (Харків), Данило Нарбут (Черкаси) та ін. Ескізи декорацій Блайваса зберігаються у провідних театральних, художніх та меморіальних музеях Києва, Москви, Харкова, Полтави, Сум. Але найбільше сил і натхнення оддав митець рідній сцені, де він працював з такими визначними режисерами, як Олексій Ріпко, Олександр Льдов, Дмитро Алексеєнко, Володимир Усенко, Ігор Рибчинський, Ігор Равицький та ін.

Художник театру Семен Блайвас творив свої образи за теорією Костянтина Станіславського: «Художник повинен виходити із аналізу змісту п’єси, знайти саме ті барви та прийоми, які були б співзвучні автору та правдиво передавали епоху». Театральні критики правомірно називали Блайваса романтиком сцени, який в інтерпретації загального образу вистави навіював неповторний, піднесений настрій. Він звертав увагу не тільки на оформлення сцени та створення відповідного реквізиту, а в першу чергу на самих артистів, для яких, окрім костюмів, робив ескізи гриму та перук.

Стилістику творів Блайваса визначає глибока причетність до театральної сцени, яка диктує масштабність пластики, здібність вибудовувати безкінечний ілюзорний простір. Специфічна образна мова його творів для вираження динаміки емоцій персонажів завжди була експресивною. Його власне мало цікавили оптимістичні настрої, проте квінтесенцією блайвасівського вирішення вистави завжди були драматичні колізії.

Семен Блайвас ґрунтовно, з повагою підходив до авторської драматургії, добре знав творчість та біографії класиків і суворо дотримувався змісту і стилю п’єси, передаючи епоху і реалії буття у їхнім історичнім контексті. Він по-сучасному прочитував твори видатних драматургів, віддаючи перевагу саме тим авторам, які внутрішньо найбільш відповідали уявленням художника про трагічні події: Евріпіду («Медея»), Вільяму Шекспіру («Отелло», «Річард ІІІ»),

Фрідріху Шіллеру («Марія Стюарт», «Розбійники»), Олександрові Островському («Шалені гроші», «Остання жертва»), Оноре де Бальзакові («Мачуха»), Лесі Українці («Камінний господар») та ін.

Та не чужі йому були і теплі барви комедії. Невипадково його кумиром був Чарльз Спенсер Чаплін. Чималою творчою удачею, на наш погляд, стала вистава щепкінців «Рожеве павутиння» за п’єсою драматурга-земляка Якова Мамонтова, дія якої відбувається на Басах, околиці Сум. Тут Блайвасу вдалося створити органічний антураж комедійного спектаклю. Прекрасна гра, яскраві костюми персонажів Гей-Гуківського (Андрій Носачов), Ніни (Неоніла Домбровська), Ліни (Ніна Михайлова), Микити (Микола Ластовецький) та ін. сприяли успіхові вистави у сумських і столичних театралів. То наводить на думку, що ця вистава мала б стати візитівкою театру імені М.Щепкіна.

Верхівкою розквіту щепкінців стали 1960-70-і роки, коли головним режисером був Ігор Рибчинський. Саме він під своїм творчим «крилом» об’єднав таких талановитих акторів, як Олексій Тарасенко, Лідія Рудіна, Андрій Носачов, Неоніла Домбровська, Петро Собецький, Іван Дехта, Меланія Лісова, Тетяна Лимаренко, Лідія Рудік, які стали взірцем для молодих та яскравих особистостей – Євгенії Серебрякової, Олександри Сокіл, Василя Будянського, Валентина Курти та багатьох інших. Створена Блайвасом яскрава галерея портретів акторів у їхніх найкращих ролях зберігається нині в музеї театру та у нащадків акторів. Природно, що ці лицедії зручно почувалися і грали в заданих художником обставинах, себто декорації та сценічні атрибути спектаклю, в поєднанні з режисерським задумом, сприяли створенню незабутніх образів.

Звичайно, Семену Блайвасу, як вдумливому художнику театру, було цілком природно відтворити питомі риси характеру і персонажів, і виконавців у портретах провідних акторів, підкресливши їх амплуа. Портрети Олексія Тарасенка («Отелло» у трагедії Вільяма Шекспіра), Неоніли Домбровської (Софія в «Безталанній» Івана Карпенка-Карого), Меланії Лісової (Мавра в «У неділлю рано зілля копала…» Ольги Кобилянської), Петра Собецького (Манілов у «Мертвих душах» Миколи Гоголя), Олександри Сокіл (Проня у «За двома зайцями» Михайла Старицького), Андрія Носачова (Іван у «Зачарованому вітряку» Михайла Стельмаха), Івана Дехти (дід Щукар у «Піднятій цілині» Михайла Шолохова) – часто експонуються на виставках. Тож пам’ять про майстра – оригінального та надзвичайно обдарованого – жива й до сьогодні.

ТЮГ, фойє 2 поверх

Виставка триватиме до 31 грудня