На подію зібралися митці міста Суми, друзі дизайн-студії «ART’elь moda» та шанувальники творчості колективу.

Українське сонце зійшло.
Хай яскраво світить воно.
Дорого заплачено…
Українське сонце зійшло.

Це ті перші слова, які почули гості на презентації та ті, що супроводжують колекцію у інтернет-просторі – вони з пісні «KOZAK SYSTAM».
І в них надія і присвята тім, хто на «нулі».

Мені здається, що практично кожен сумчанин (та й не тільки сумчанин) знає, що «ART’elь moda» — це безумовний бренд і гордість нашого міста. Події, що організовані керівником колективу Ларисою Ванєєвою, завжди проходять на 12 балів і обов’язково залишаються теплим спогадом у душі. А їх за чверть століття роботи (саме таку дату відзначить дизайн-студія цього року) було багато. Кожного разу створювалися колекції (зазвичай не одна за рік) і презентувалися не тільки у Сумах, а й на всеукраїнських конкурсах у Києві і навіть закордоном.

Колекція «Сонця» дизайн-студії «ART’elь moda»,

Раніше ми писали: Сумська дизайн-студія «ART’еlь moda» підкорює світ

Презентація проекту «СОНЦЯ» стала винятком за своїм форматом. Втім, вона наділена всіма унікальними складовими, до яких ми звикли, коли мова заходить про народний колектив «ART’elь moda».

Формат

Свої події  «ART’еlь moda» завжди організовує з розмахом, у вигляді театралізованого шоу. Однак сьогодні перед нами постав так би мовити мікропроект. Але сил, старань та енергії у нього вкладено як у будь-яку іншу подію театру моди Лариси Ванєєвої.

Проект «СОНЦЯ» – це об’єднання унікальної колекція одягу від «ART’еlь moda» та авторського погляду фотохудожника Олександра Миколенка.

Фірмова родзинка

Вже багато років Лариса Ванєєва говорить про те, що саме колаборація творчих особистостей і колективів здатна акумулювати неймовірну творчу енергію. Вона запалює всіх і кожного, хто опиняється в полі її впливу. І в підсумку виходить філігранна феєрія. У проекті «СОНЦЯ» ми буквально відчуваємо цю синергію, де фантазія сплітається з чіткою, злагодженою і вивіреною, буквально до міліметра, роботою та тонким відчуттям гармонії. І це стосується як самої колекції, так і фотопроекту, і показу.

Керівник народного колективу «ART’elь moda» — Лариса Ванєєва. Автор колекції «СОНЦЯ» — художниця Анна Гаранжа

Історія створення унікальної колекції одягу «СОНЦЯ» 

Колекція з’явилася на світ ще у 2021 році і вперше презентувалася саме тими дівчатами та хлопцями, які її «відшивали» (в «ART’еlь moda» це обов’язковий етап – вихованці старших груп, звісно ж під керівництвом викладачів, самі шиють моделі для показу). Того ж року олекція отримала Гран-прі на регіональному конкурсі «Зоряний шлях». Сьогодні ж її демонструвало глядачам наступне покоління студійців (саме їх зафіксували світлини Олександра Миколенка).

А починалося все у 2005 -му (тоді ми ще не знали що буде коронавірус, а потім і війна на теренах України). У той рік відбулася прем’єра мюзиклу «Сорочинський ярмарок». Саме вона спонукала автора колекції Анну Гаранжу зробити кілька ескізів дівочих образів у сучасному етностильовому одязі. А коли Лариса Ванєєва побачила ці малюнки, то одразу промовила «Це ж колекція! Не треба зволікати. Необхідно робити!».

Нажаль все відклалося на довгі рокі. Чому? Адже ідея є, ескізи є. Що ще треба?

Справа в тому, що колекція мала художню цінність завдяки особливому колориту малюнків тканин. Саме композиція з малюнків (в ескізах їх 25), в основі яких був закладений прадавній символ слов’ян — спіраль, як відображення сонця та вічного оновлення життя, поєднання тонкого мережива дуг та геометричних орнаментів робило ці костюми цікавою авторською роботою — фешн-колекцію.

Але в 2005 році створити тканини за авторськими малюнками в Україні було неможливо. І лише в 2018 році, коли в Україні почали відкриватися невеличкі підприємства, які створювали ось такі ексклюзивни дизайнерські замовлення, Лариса Ванєєва розкрила свою чарівну папочку з малюнками, та сказала: ось, час настав. Однак створити колекцію тканин було найскладнішим етапом в роботі. Бо це особлива та недешева технологія, яку вирішили освоїти самотужки: художниця, Анна Гаранжа створила 17 картин в форматі А3 вручну, а графічний дизайнер Ірина Сидоренко відпрацювала ці малюнки в jpg — формат, скоректувала все це за нормами печаті на півтораметрових полотнах тканин, і тількі тоді одеська фабрика дала згоду на співпрацю зі студією.

Багато тканини замовити не вдалося (лише по кілька метрів). І далі Анна Гаранжа та Ольга Макаренко чаклували над індивідуальною машинною вишивкою окремих деталей костюмів. До такого набору тканин потрібен був спеціальний трикотаж. З його виготовленням прийшло на допомогу сумське ательє «Золоте руно».

Потім також виникло питання з квітковими вінками, які прикрашають голови моделей. Ідею з банальними штучними квітами відкинули одразу. Бачилося щось легке та прозоре, як невагоме скло (але такого в природі не існує). У підсумку знайшли тих, хто за незвичною технологією зробив квіткові пелюстки, а у студії їх уже збирали в квіти, а з квітів — вінки.

Фрагмент фотовиставки пректу «Сонця»

Далі настали COVIDні роки і колекція «відшивалася» 2 роки. Її було показано кілька разів, а потім – війна розкидала студійців по світу. А з ними роз’їхалися в різні країни і моделі одягу. Довелося збирати все по крихтах. Нажаль одне вбрання так і не повернулося до Сум. І зараз в колекції – 8 жіночих костюмів та 2 чоловічих.

Фотопроект 

Олександр Миколенко та дизайн-студія «ART’elь moda» співпрацюють вже багато років. Цього разу шукали локацію для зйомки таку, щоб були плоскі гори і  надихаючий захід сонця. Творчі сумчани сказали б: «Це ж Могриця!». Але не кожні батьки відпустять свою дитину в таке неспокійне місце. І знайшли іншу локацію. Працювати фотографу з природним світилом, та ще й коли час зйомки обмежений — непросто. Але хто сказав, що буде легко? Для професіоналів немає нічого неможливого. «Тож фото вийшли майже самостійною історією, — розповіла Лариса Ванєєва, — до того, в інтернеті вони набрали рекордну кількість переглядів та вподобайок — понад 7 тисяч тільки в групі. Це і стало крапкою в завершені роботи над проектом та початком створення виставки та презентації».

Виставка 

Білий хол арт-простору послужив чудовим тлом для фотовиставки. Однак на стінах не лише світлини. У лаконічних елегантних рамках розмістилися фрагменти тканин, використаних у колекції, і окремо на манекені навіть частина одного з костюмів.

Проект «СОНЦЯ» буде сяяти до 25 лютого 2024 року в Арт-просторі на Театральній  (Покровська площа, 5).

Фото з архіву дизайн-студії «ART’elь moda»

Юрий Александрочкин «Лесное озеро»

На выставке представлены работы сумских художников, находящиеся в частных коллекциях.

По словам куратора выставочного зала «Филантроп» Сергея Тихенко, коллекционеры оказались людьми скромными и непубличными, поэтому официального открытия, как это обычно принято в подобных случаях, не было. В результате, столь замечательное событие рискует остаться за пределами внимания многих ценителей искусства.

Однако экспозиция по целому ряду причин стоит того, чтобы рассказав о ней, пригласить сумчан и гостей областного центра посмотреть картины, выставленные сегодня в «Филантропе».

Начнём с высокого художественного уровня работ. Как правило, в частные коллекции картины попадают, когда коллекционеры их покупают у авторов. А те, кто готовы платить, обычно или сами хорошо разбираются в живописи, или имеют квалифицированных консультантов-искусствоведов.

Вторым аргументом в пользу посещения выставки является звёздный, можно даже сказать легендарный, подбор имён авторов-участников. Просто перечислим: Борис Данченко, Игорь Василевський, Анна Гидора, Валентин Куц, Иван Гапоченко, Михаил Юденков, Николай Жулинський, Игорь Швачунов, Владимир Ратнер, Алла Липницкая, Валерий Шкарупа, Валерий Ейсмонт, Виктор Ефименко, Виталий Кабаченко, Сергей Михайличенко, Нина Негреба, Дарья Прохорчук, Александр Садовский, Серж Сергеев, Виктор Сигуля, Владимир Смирнов, Юлия Алещенко, Анна Черненко, Иван Шаповал, Александр Железный, Юрий Александрочкин.

Вот уж воистину «иных уж нет, а те далече». Но к, счастью, многие с нами и в отличной творческой форме. В сумме получается уникальная ретроспектива сумской живописи конца XX — начала XXI века.

Игорь Швачунов «Двое»

Третьим доводом является сам принцип формирования экспозиции. Картины подобраны так, что их темы и сюжеты охватывают практически всем сферы человеческой жизни – от  природы до любовных отношений, включая юмор, философию, медитацию и так далее. В результате, они как бы перекликаются друг с другом, приглашая зрителя к общению и взаимопониманию.

К слову, выставочный зал «Филантроп» — единственный из сумских выставочных залов, салонов и галерей — предлагает зрителю наслаждаться творчеством с комфортом, уютно расположившись на мягких диванах в прохладном помещении, где просто отвлечься от забот тела и сосредоточится исключительно на созерцании, сотворчестве и эстетическом переживании.

Попутно заметим, что выставка в «Филантропе» стала достойным ответом сумчан на недавно состоявшийся показ работ членов Черниговского союза художников.

А напоследок, воспользовавшись, так сказать, служебным положением, отметим, что наш субъективный взгляд в тот момент и в том настроении, когда мы были на выставке, более всего привлекли две работы: «Лесное озеро» Юрия Александрочкина и «Двое» Игоря Швачунова.

Первая — классический пример медитативной пейзажной лирики. Картина художника, прошедшего школу театрального оформительства, наполнена не только цветом и светом, но ещё и действием, проявляющимся через звуки, которые становятся слышны, если достаточно долго наблюдать за этим хрупким пейзажем середины осени. А ещё в ней есть время. Не застывшее, как у Фауста, но тоже прекрасное, и заметно, хотя и медленно, текущее сквозь пейзаж, несмотря на всю кажущуюся статичность изображения…

А философская лирика Игоря Швачунова на его полотне «Двое» — чудесная иллюстрация того, как приходится влюблённым среди людей, которых Бог не осчастливил этим величайшим из человеческих чувств или, развивая метафору, как вообще сложно одаренным среди обычных……

Замечательно-загадочна работа Бориса Данченко с таинственным арт-объектом, символизирующим тишину. Как всегда поражает цельностью и завершённостью своего творческого мира Михаил Юденков. Великолепна самоирония в картине Нины Негребы «Высокие чувства»– она, кстати,  выглядит как остроумная антитеза картине Игоря Швачунова. Ну и так далее по вышеприведенному списку.

Борис Данченко «Тишина»

Экспозиция доступна для просмотра с 9.00 до 17.00 в будние дни с 4 августа по 2 сентября текущего года.

В четверг 5 февраля в Сумах в «здании профсоюзов» на ул. Петропавловская, 61 (актовый зал)  пройдёт третья лекция из цикла «Информационная самозащита».

Сказки и легенды различных народов полны всемогущими героями и повелителями стихий. Гравитация, температура, тайны богатства и даже сама жизнь подвластна богам. Но ни в одной мифологии или религии нет бога, который бы мог повелевать временем. Люди же вообще могут только фантазировать о «Машине времени».

Но если нам не дано управлять им, то почему бы не изучить законы времени и использовать их в своих интересах, как мы используем законы физики, механики и экономики.

Как Закон Времени влияет на жизнь человека и человечества?

Почему не было и не будет Конца Света?

Лекция состоится 5 февраля

Место: актовый зал здания бывшего Областного Совета Профсоюзов по ул. Петропавловская, 61,

Начало: 18-00.

Чтобы составить представление о чем предполагался разговор на лекции читайте на медиа портале АТС цикл статей:  «Рассекреченные теории», начиная с материала: Размышления о свободе

Читает его преподаватель вуза, многолетний руководитель Молодёжного  драматического театра СГПУ им.Макаренко, писатель и философ  Александр Васильев.

Тематика лекций: «Человек и Вселенная», «Время», «Забытые природные качества человека», «Реинкарнация как природное явление»,  «Любовь и Божественное поле Любви»,  «Лицом к образованию и культуре.»

В списке разбираемых вопросов: «Живая Вселенная», «Работа мозга или взаимодействие Человека и Вселенной», «Размышления о новой парадигме», «Мысль и материя (к методологии Новой науки)», «Метафизика и философия науки», «Возможна ли этика науки?»,  «Древнее и современное мышление,  «Целостное миропонимание и экоэтика 21 века» и другие.

Каждая  лекция завершается  по следующей схеме: Семинар . Три минуты славы. Утверждение. Дополнение. Опровержение. Диалог.

Занятия будут проходить в актовом  зале вуза.
Среда 11-13:00, Пятница 13-15:00, Воскрксенье 13-15:00

В неделю прорабатывается одно направление.

Подробности  можно уточнить по телефону 095 543 83 39

Следует также отметить, что роду Голициных усадьба в Тростянце досталась в качестве приданного: в 1831 году князь, действительный статский советник, камергер, Харьковский уездный предводитель дворянства Василий Петрович Голицын (1800-1863) женился на Софье Надаржинской-Корсаковой. Очаровательная 23-летняя Софья Алексеевна Корсакова (1808-1858) была наследницей одного из самых крупных состояний в России: она была правнучкой Т.В.Надаржинского и унаследовала все огромное состояние семьи Надаржинских. Ей досталось не только тростянецкое имение и огромные земли на Слобожанщине, но и знаменитый «Дом Корсаковых» в Петербурге, который в 1830-е годы молодой четой Голицыных был полностью перестроен и в помещении которого сейчас находится Театр Ленсовета. В 1881 году Голицыны продали свое тростянецкое имение Леопольду Кенигу – известному промышленнику, сахарозаводчику и владельцу роскошного дворца в Шаровке.

Написанная в усадьбе помещика Николая Кондратьева опера «Черевички» в 1875 году удостоилась первой премии на конкурсе Русского музыкального общества. Парк и удивительно живописные берега реки Псел вдохновили выдающегося русского композитора и к написанию Второй и Третьей симфоний, а также на создание еще нескольких фортепьянных пьес и романсов. Н.Кондратьеву П.Чайковский посвятил цикл пьес «Вечерние грезы», жене помещика – «Салонный вальс», а их дочери – «Вальс-безделушку».

В 1880 году следующим владельцем усадьбы стал сахарозаводчик Дмитрий Иванович Суханов, который являлся партнером Ивана Герасимовача и Павла Ивановича Харитоненко. Суханов выкупил имение у Кондратьева, после

(ЛФЗ) Борис Воробйов
«Вакула на черте»

того как тот разорился. Большую часть времени сахарозаводчик проживал в Сумах (теперь ул. Петропавловская, 58), а в Низах он имел сахарный завод. В ходе проведенной Сухановым реконструкции был снесен флигель, в котором жил П. Чайковский, но главное здание все-таки сохранилось. В настоящее время усадьб а в поселке Низы почти превратилась в руины. От великолепного и пышного усадебного комплекса осталось лишь три островка – музыкальная школа, библиотека и две комнаты музея «П.И. Чайковский и Украина»…

Персонажі опери П. І. Чайковського «Черевички» в малій пластиці    української порцеляни (доповідь на конференции, присвяченій        150 — річчю першого приїзду П. І. Чайковського в Україну)

Олена Корусь (Київ), Людмила Федевич (Суми)

Літературна основа музичних творів Петра Чайковського незаперечна. Лібрето опер були написані за творами Фрідріха Шіллера («Орлеанська діва»), Олександра Пушкіна («Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Мазепа»), Миколи Гоголя («Черевички») та інших письменників.

(ЛФЗ) Борис Воробьев
Вакула и Оксана

Особливу зацікавленість повістями Гоголя композитор виявляв не випадково. З автором «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Чайковського поєднувало поетико-містичне сприйняття життя українського народу, любов до його мелосу, фольклору, чарівливої природи (згадаймо його неодноразове відвідування України, зокрема, Сумщини), що й надихнуло музиканта на створення коміко-фантастичної опери «Черевички». Поставлена на сцені петербурзького Маріїнського театру 24 листопада (6 грудня) 1876 року під назвою «Коваль Вакула» (автор лібрето – відомий поет Яків Полонський), опера була тепло сприйнята публікою. Проте вимогливий до себе композитор через 10 років переробив оперу (доповнив новими сценами, підсилив ліричну лінію та урізноманітнив музичні характеристики героїв) і перейменував її.

Прем’єра другої редакції опери відбулася у московському Великому театрі 19 (31) січня 1887 року і зміцнила успіх твору, тим паче, що за диригентським пультом вперше стояв сам автор. Незважаючи на те, що за розробку даної теми пізніше взялися такі композитори, як Микола Лисенко («Різдвяна ніч») та Микола Римський-Корсаков («Ніч перед Різдвом»), опера Чайковського не втратила своєї привабливості для видатних постановників і надалі.

Цікавим виявився вплив «Черевичків» на порцелянову пластику ХХ століття. Вперше за розробку сюжетів взявся у 1954-му році видатний скульптор Ленінградського фарфорового заводу (ЛФЗ) Борис Воробйов (1911-1990). Його парна композиція так і називалася «Черевички». Автор витримав не тільки сюжетну і пластичну достовірність першотвору, а й типажність героїв (автентичні

(КФЗ) Валентина Трегубова «Черевички»

зачіски, вбрання, полтавський генотип тощо). В тому ж році він створив неповторну за динамікою фігурку «Вакула на чорті», об’єднану з попередньою портретною схожістю героя. Контрасти кольорів (чорний чорт, червоні чобітки та шаровари, жовта свитка Вакули) створюють відчуття руху у небесному просторі злитих в одне ціле персонажів: вони неначе летять над хмарами, які імітує підставка.

Творчий імпульс видатного художника дивним чином передався в Україну, на Коростенський фарфоровий (КФЗ) та Київський експериментальний кераміко-художній заводи (КЕКХЗ), де талановиті художниці Валентина Трегубова (1926 — 2010, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної Шевченківської премії) та Оксана Жникруп (1931-1993) з деякою перервою створили свої оригінальні композиції «Черевичків». У Валентини Михайлівни (КФЗ) – це дві окремі постаті: горда Оксана сидить, а палко закоханий Вакула, ставши на коліна, підносить дівчині золоті черевички. У 1960 році «мінімалізм» вже торкнувся композиційних та декоративних

(КЕКХЗ) Оксана Жникруп
«Оксана и Вакула»

подробиць твору, хоча віночок дівчини та чуприна парубка під смушковою шапкою трактовані досить детально. Трохи пізніше (1964) В. Трегубова виконує ще одну фігурку – «Перед дзеркалом», де постать Оксани передана досить умовно і ніяк не викликає асоціації з текстом «І чом у у селі кажуть, що я гарна?..» Набагато привабливішою постає Оксана в плахті, корсетці та віночку зі стрічками, з дзеркальцем у піднятій руці в однойменній статуетці (1985) Владислава Щербини (1926 р. н.). Вона дістала зі скрині всі свої прикраси та кокетливо чепуриться перед дзеркалом. Загалом головний художник КЕКХЗ В. Щербина протягом 1960-80-х років створив цілу серію фарфорових мініатюр на сюжет «Ночі перед Різдвом» Миколи Гоголя, що абсолютно точно відповідає і головним сюжетним вузлам опери Чайковського «Черевички» (його композицію «Вакула» будемо розглядати у кінці доповіді).

Провідний художник КЕКХЗ О. Жникруп у 1969 році цікаво трактувала композицію парної статуетки «Черевички». Її Оксана теж сидить, але вона вже встигла приміряти один черевичок (трохи виставлена вперед права ніжка, а ліва ще взута у червоний чобіток). Вакула, що стоїть поруч зліва, подає їй другий черевичок. Фігурки досить статичні, між ними не відчувається трепетного зв’язку, неначе втрачено радість від зустрічі, вдавана байдужість підкреслена німою сценою. На жаль, трактовкою дуету

(КЕКХЗ) Оксана Жникруп
«Солоха и дьяк»

Оксана і Вакула так більше й не займалися фарфористи. Їх швидше хвилювали комічні епізоди за участю Солохи – матері Вакули, які в українському фарфорі користувалися особливою популярністю.

Не обійшла увагою цю тему й О. Жникруп («Солоха і дяк», 1979). Її привітна Солоха, що сидить на мішку з чортом і тримає макітру вареників у руках, приймає любощі дяка (шкільного вчителя), чорна ряса якого вдало контрастує зі світлим святковим одягом сільської відьмочки. Пара сповнена динаміки і наративності. Зовсім по-іншому підійшла

до зображення однойменної сценки у 1959 році Ольга Рапай (1929-2012), яка працювала на КЕКХЗ у роки «відлиги». У неї «благолєпна» Солоха потрактована багатовимірно: вона не тільки гарна і моторна, а ще й лукава, насмішкувата. Взявши руки в боки, вона тримає під контролем і чорта, що виглядає з мішка, і кумедного рудого дячка. Театральність композиції неначе й справді «прийшла» з опери. Здається, що вокальний діалог між героями тільки-но розпочався. А от художник Валерій Албул (1955 р. н.) з Полонського заводу художньої кераміки у 1985 році створив сценку «В гостях у Солохи», яка

(КЕКХЗ) Ольга Рапай «Солоха и дьяк»

композиційно відрізняється від творів його попередників, проте умовність подачі деталей не заважає сприймати сюжет із взаємними лестощами героїв як знайомий дует двох комічних персонажів опери «Черевички».

Кульмінаційним моментом в сюжеті опери стала сцена, коли закоханий в Оксану Вакула, отримавши від неї нездійсненне для простої людини завдання – дістати черевички, які носить сама цариця, в момент відчаю раптом у себе на плечах знаходить у мішку чорта. Він зважується на блискавичний крок – осідлати це бридке створіння і скористатися з його нелюдських можливостей, аби виконати примху коханої. Саме в момент прийняття цього рішення й зобразив Владислав Щербина фігурку «Вакула з чортом» (КЕКХЗ, 1969). Мінімум деталей (величавий коваль міцно тримає бісівське створіння у своїй «залізній» руці), кольорів (білий, чорний, червоний) не заважають

(КЕКХЗ) Владислав Щербина
«Вакула с чертом»

глядачеві зосередити увагу на головному – усвідомленню його перемоги над силами зла…

Таким чином, на прикладі фарфорової пластики ІІ половини ХХ століття ми бачимо як взаємопроникають такі на позір віддалені види мистецтва, як література, музика, театр, мала скульптура, створюючи синтез художнього мислення і креативності.

P.S. Как свершившийся факт констатируем, что упомянутые украинские фарфоровые заводы, выпускавшие тиражную и уникальную скульптуру малых форм, в том числе и персонажей «Черевичек», уже прекратили свое существование: Киевский экспериментальный керамико-художественный завод и Полонский завод художественной керамики – в 2006 году, Коростенский фарфоровый завод – в 2009. Не удивительно, что на аукционах фарфора статуэтки пришлого века оцениваются как антикварные. Сумской фарфоровый завод, не производивший скульптуру вообще, и в частности гоголевских персонажей, также прекратил свое существование, не дожив до своего полувекового юбилея всего один год (1964 – 2013).