А для цього наявні усі підстави.

Сучасна українська літературна мова

Саме однойменний епос Вергілія (70 до н. е.— 19 до н. е.), створений їм на замовлення першого римського імператора Октавіана Августа, надихнув Котляревського на написання української версії «Енеїди». З неї, як вважається, і почався буремний розвиток сучасної української літературної та письмової мови.

Вергілій

Існують небезпідставні сумніви, відносно того, що якби епос Вергілія не існував, то Котляревський би написав щось тотожне, надихаючись «Іліадою», або «Одиссеєю». У Гомера присутні мужність і звитяги, пригоди та інтриги, але відсутнє кохання. Справжнє, палке до нестями, високе та трагічне, де грають не тільки почуття людей, а й сама Її Величність доля, а через неї й воля богів. Таке як в «Енеїді» у Дідони та Енея…

«Вони з’єднуються в грозу, під час полювання, в гірській печері: блискавки їм замість смолоскипів, і стогін гірських німф замість шлюбної пісні», —

так коротко але яскраво переповідає історію кохання цариці Карфагену та майбутнього засновника Риму великий знавець античності Михайло Гаспаров.

І нехай у Котляревського love story Дідони та Енея описана з гумором, однаково це подія за якою піднесена душа бачить романтичну пригоду.

Гомер

У творі Гомера діє Пенелопа – вірна подруга Одиссея, котра роками чекала свого не дуже вірного чоловіка. Є дівки – німфи та чаклунки — Кірка (Цирцея) та Каліпсо, котрі зваблювали Одиссея протягом подорожі додому.

А от саме кохання нема. Натомість у Вергілія воно присутнє. До того ж ще й нещасливе. Еней покидає Дідону, після чого горда красуня-цариця складає в палаці похоронне багаття і, зійшовши на нього, кидається на меч.

Тобто ідеальний сюжет для поета. 

Вергілій та білоруська мова

Для збереження об’єктивності зазначимо, що традиція гумористичного переспіву саме Вергілія прийшла з Європи, і Котляревський тут був не єдиним. Перший том його «Енеїди» вийшов друком у 1798 році. А ще 1791 року у Петербурзі вийшла «Виргиліева Енейда, вывороченная на изнанку» російського літератора Миколи Осіпова.

Втім, і він був не першим – до Осіпова вже існували європейські переспіви на тему героїчної подорожі Енея. І не останнім, бо 1820 року з’явилася поема «Энеида навыворот» Викентія Ровинского, яку вважають одним з першоджерел білоруської літературної мови.

Хоча патріоти білоруської першості стверджують, що автором їхньої «Енеїди навиворіт» був не Ровинський, а Ігнатій Маньковський, котрий створив її в 1790-роки, тобто ще до Котляревського.

Вергілій та Данте

Взагалі існує ще один епос, який міг надихнути Котляревського – «Божественна комедія» Данте. Там присутнє велике кохання — те саме, що рухає сонце і світила, та епічна подорож. Але, по-перше, гуморити щодо християнського сюжету у ті часи було не так вже й безпечно. Інша справа — стьоб над язичницькими богами. Крім того, твір Данте написаний вельми складною поетичною формою – терцинами, а по-третє…

Данте невипадково вибрав саме Вергілія у якості провідника по засвітах. Хоча як язичник той не мав права заходити до Раю, але це була не його провина — він не міг знати про Христа, бо помер до народження Сина Божого. Не міг  знати, але інтуїтивно передчував прихід Месії. Про це буде трохи далі.

Постійне місце перебування Вергілія після смерті – лімб, де він мешкає разом з нехрещеними дітками та ветхозавітними праведниками. Вергілій проводить Данте через Пекло та Чистилище і там вже передає поета Беатриче.

До слова, Еней у Вергілія також відвідував загробний світ, зокрема, стояв біля вод Лети, на одному березі якої Тартар – античне пекло, а на іншому Елісій – інша назва – Єлисейські поля — місце, де за античними віруваннями перебувають душі блаженних та праведників. І навіть зустрів там Дідону та спробував вибачитися – але марно, вона мовчала…

Данте

Данте в цьому продовжує облаштовувати образний світ давньоримського мудреця, як той продовжував Гомера. А Котляревський, відповідно, не просто переповідає твір Вергілія, нехай і у формі бурлеску, але й сам стає однією з ланок у ланцюгу літературних поклонів античному генію.

Вергілій. Еклога IV

А ще Вергілій у середні віки вважався пророком, який передбачив пришестя Христа. Мається на увазі його Еклога IV, яку ми маємо насолоду читати у перекладі геніального, як на наш погляд, Миколи Зерова – професора філології, великого знавця античної культури та, на жаль, одного з Розстріляного Відродження. 

Цей вірш, власне, було написано зовсім не у якості передбачення. Але так вийшло, що мова вивела автора на символи, котрі напряму трактуються як передрікання появи Христа. Ось декілька характерних рядків.

«…Час надіходить останній по давніх пророцтвах кумейських;
Низка щасливих віків на землі починається знову.
Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна;
Парость новітню богів нам із ясного послано неба…»

«… Ти лише, чиста Діяно, злелій нам дитину ту дивну:
З нею залізна доба переходить, спадає в непам’ять…»

Діва, котра народжує богів – це безумовно Богоматір.

«…Хлопчику любий! надійдуть часи, і побачиш ти небо,
Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі,
Правлячи світом усім…»

«… Згине і ворог твій — змій і все зілля отрутне загине…»

Змій – давній біблійський символ головного опонента Бога. У цілому, це все дуже схоже на геніальне прозріння.

Але до чого тут Україна?  А ось до чого.

Україна та Європа

За великим рахунком можна вважати що сучасна європейська цивілізація є продовженням римської. Так, демократія, як і тиранія з’явилися і отримали розвиток у Стародавній Греції. Але там були незрівнянно менші масштаби – держава-поліс, де мешкає декілька тисяч громадян — це зовсім інше, ніж структура влади у великій країні, якою був Стародавній Рим.

Україна зробила свій вибір на користь європейської цивілізації. А Вергілій був творцем давньоримського епосу — культурного базису римської цивілізації. І передбачив появу Того, хто стане її духовною основою.

Тож, виходячи з того, що Україна вже назавжди визначилася зі своїм європейським вибором, їй мабуть варто орієнтуватися і на знакові постаті європейської цивілізації. А між ними один з перших — Вергілій.

P.S.  Еклога IV (повний текст)

Музи Сицілії! нині почнем поважнішої пісні;
Кущ тамариску, гаї та діброви не всім до вподоби:
Вже як співать про ліси, хай той спів буде консула гідний.

Час надіходить останній по давніх пророцтвах кумейських;
Низка щасливих віків на землі починається знову.
Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна;
Парость новітню богів нам із ясного послано неба.

Ти лише, чиста Діяно, злелій нам дитину ту дивну:
З нею залізна доба переходить, спадає в непам’ять,
Вік настає золотий! Непорочна, твій Феб уже з нами!

Так! і у твій консулят, Полліоне, це станеться чудо,
Місяці дивні, щасливі літа розпочнуться від тебе:
Щезнуть останні сліди диких чварів і братньої крови,
Від ненастанних трівог земля одпочине стражденна.

Хлопчику любий! надійдуть часи, і побачиш ти небо,
Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі,
Правлячи світом усім, втихомиреним зброєю батька.

Зразу-ж родюча земля принесе тобі перші дарунки:
Ладан поземний та кручений плющ зростить без насіння,
Лотосом вся процвіте, засміється веселим акантом.
Кози самі понесуть молоко з полонини додому;
Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі.
Квіти ласкаві, рясні поростуть край твоєї колиски.
Згине і ворог твій — змій і все зілля отрутне загине
І асирійський амом ніби килимом землю укриє.

Виростеш ти і почнеш дізнаватись про славу героїв,
Батькову славу пізнаєш і мужности міць непохитну,
Колосом буйно-важким заговорять лани неосяжні,
Терна колючого кущ зчервоніє від грон виноградних,
Листя суворих дубів золотистим ороситься медом.

Дещо лишиться проте із давніших гріхів та нещастя.
Випливуть в море човни, і місто оточиться муром;
Рало по лону землі борозною глибокою пройде.
З’явиться Тифис новий, і юнацтво добірне, одважне

Славну збудує Арго і в кріваві походи полине.
З смілим лицарством Ахилл проти нової вирушить Трої.
Мужем ти станеш і віку дозрілого дійдеш, — чи бачиш:
В морі не видко вітрил, і сосни нагірні не возять
Краму по хвилях морських; все, що треба, земля дає людям.
Оранки більше нема, ні ножа для кущів виноградних;
Скинув волові ярмо з терпеливої шиї плугатарь.

Вовни не красять уже у фарби, пороблені штучно:
Нині вівця на пасовищі ходить в одежі червленій,
Кольором ясним шафрана та пурпуром міниться темним;
Нині природний сандикс одягає ягнят недорослих.

Дивні надходьте віки! До своїх веретен нахилившись,
Присуд сповняючи Долі, так випряли Парки нехибні.
Час вже обняти тобі руками дитячими владу,
Вибранче милий богів, Юпітера славний нащадку!
Глянь, як на радости всесвіт дріжить, як радість проймає
Море і простір землі, і безодню глибокого неба;
Глянь, як подвиглось усе назустріч прийдешнього віку.

О коли-б мав я на світі прожить і, як пан свого хисту,
Співом прославить гучним твої вчинки для пізніх нащадків!
Проти мене не устояв тоді б ні Орфій-Ісмарієць,
Ані досвідчений Лін, хоч обом їм боги помагали —
Калліопея Орфію, а Лінові Феб уродливий.
Навіть і Пан, коли став-би зо мною до суду аркадців,
Навіть і Пан-чарівник признав-би мою перемогу!

Хлопчику любий! навчися-ж вітати всміхаючись матір:
Болю і прикрих страждань довелось їй натерпітись досить.
Хлопчику любий, навчися! Кого бо не пестила мати.
Той не зазнав ні поваги богів, ні кохання богині.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Великим чином це пов’язано з тим, що давньослов’янська була державною письмовою мовою Великого Князівства Литовського, у склад якого входила велика частина України.

Але літературна, тобто книжкова, українська мова безумовно почалася з «Енеїди».

Саме відома всім зі шкільних років «Енеїда» Івана Котляревського вважається одним з перших літературних творів українською мовою.

Поема написана в жанрі бурлеску. Вперше була видана без згоди автора уродженцем Конотопу, видавцем і меценатом Максимом Парпурою за кошт видавця в 1798 році.

Повністю в авторській редакції поема вийшла в 1842 році, вже після смерті Котляревського. До речі, Максим Парпура не єдиний, хто пов’язує автора «Енеїди» з Сумщиною. Котляревський брав активну участь у викупі з кріпацтва актора Михайла Щепкіна, ім’я якого носить Сумський Національний театр драми та музичної комедії.

Поема «Енеїда» — не тільки перший, але й чи не найбільш спірний твір в українській літературі. Тарас Шевченко, який спочатку прославляв Котляревського як творця «безсмертної Енеїди», в 1847 році вже називав її «сміховиною на московський шталт». Критикував поему, називаючи її зразком кабацької бесіди, і Пантелеймон Куліш.

Але, як би там не було, саме з «Енеїди» почалася українська література. До цього українські письменники писали на «старокніжном русском язикє».

При цьому очевидно, що в той час існувала українська мова, яка була дуже близькою до сучасної. Цією мовою розмовляли прості українці. Котляревський, який народився на Полтавщині і багато спілкувався з українськими селянами, знав її. Можливо, він, «грамотний по–московському», спочатку і писав «Енеїду» як бурлеск. Та й був він тоді зовсім ще молодою людиною (на момент, коли поема вперше побачила світ автору тільки виповнилося 29 років).

Але в 1827 році, коли він закінчив останню, шосту частину твору, Котляревський, вже був бувалим воїном і маститим українським літератором. І завершував він поему вже як серйозний твір, вимальовуючи в образі Енея легендарного українського козака з минулого. Саме цю традицію невдовзі продовжив інший полтавчанин – Микола Гоголь, який випустив в 1835 році повість «Тарас Бульба». А вже далі була українська героїка Шевченка

Існує така теорія, що сучасну українську мову було створено на політичне замовлення в кабінетах Австро-Угорської імперії, щоб показати ментальну різницю між українцями і росіянами. Для того, щоб довести хибність цієї версії, треба просто почитати «Енеїду». Власне, якщо трохи змінити на більш «галантну» інтонацію твору, то за виключенням деяких відступів від норми, мова там дуже близька до тієї, якою сьогодні спілкуються під час політичних ток-шоу на українському телебачені.

Ще по темі: Як створювалася українська мова

На жаль, в українській літературі не відображено весь процес формування української мови, особливо на етапі переходу від давньоруської, якою написано «Слово про похід Ігорів» до мови «Енеїди».  Документи писалися старокнижною, або московською офіційною – як, наприклад, відома «чєлобітная  полковника Кондратьєва», засновника міста Суми, в якій він просив російського царя дозволити поселення українських козаків на території Московії.

Але ж мова була! Котляревський її не придумав. Існувала вона в формі усної традиції протягом століть, потроху трансформуючись, природнім чином відмовляючись від застарілих лексичних конструкцій давньослов’янської і набираючи сучасних рис. Співала свої пісні Маруся Чурай. Чудовою українською складав свої вірші  Іван Мазепа. Вже створив свій всесвітньовідомий хіт «Лучше було б, лучше було не любити» Семен Климовський.

Це дивовижний і трохи містичний феномен: самостійної держави України не було, а українська культура, частиною якої є мова, — була і невпинно розвивалась. Всупереч всьому.

P.S. Автор  илюстрації — Георгій Нарбут