<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Наталья Дехта &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<atom:link href="https://creativpodiya.com/posts/tag/natalya-dehta/feed" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<description>Медиа портал</description>
	<lastBuildDate>Thu, 01 Sep 2022 17:05:22 +0000</lastBuildDate>
	<language>ru-RU</language>
	<sy:updatePeriod>
	hourly	</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>
	1	</sy:updateFrequency>
	<generator>https://wordpress.org/?v=6.9.4</generator>

<image>
	<url>https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/12/cropped-новый-АТС1-квадрат-для-интернета-150x150.png</url>
	<title>Наталья Дехта &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<width>32</width>
	<height>32</height>
</image> 
	<item>
		<title>У Сумах поставили кулінарну комедію за оповіданнями Остапа Вишні</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68015</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68015#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Лариса Ильченко]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 01 Sep 2022 12:05:48 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Театр]]></category>
		<category><![CDATA[Дмитро Некрасов]]></category>
		<category><![CDATA[Наталья Дехта]]></category>
		<category><![CDATA[Остап Вишня]]></category>
		<category><![CDATA[Сумський національний академічний театр драми та музичної комедії ім М.С. Щепкіна]]></category>
		<category><![CDATA[Театр ім.Щепкіна]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68015</guid>

					<description><![CDATA[У Сумському національному академічному театрі драми та музичної комедії ім М.С. Щепкіна прем’єра — вистава «Борщ». Основну сюжетну лінію вистави побудовано на оповіданні Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки». Досить&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>У Сумському національному академічному театрі драми та музичної комедії ім М.С. Щепкіна прем’єра — вистава «Борщ».</h2>
<p>Основну сюжетну лінію вистави побудовано на оповіданні Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки». Досить органічно вплітаються у нього усі інші, додані до сценарію, &#171;мисливськи усмішки&#187;.</p>
<p>У виставі «Борщ» всього дві дійові особи: Дядько (Володимир Назаренко, Дмитро Некрасов) и Жінка (Наталія Дехта).</p>
<div id="attachment_68020" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3673а.jpg"><img fetchpriority="high" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68020" class="wp-image-68020 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3673а.jpg" alt="Сумський театр ім. Щепкіна Д. Некрасов у виставі «Як варити і їсти борщ з дикої качки»." width="590" height="369" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3673а.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3673а-300x188.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3673а-520x325.jpg 520w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3673а-720x450.jpg 720w" sizes="(max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-68020" class="wp-caption-text">Д. Некрасов у ролі &#171;Дядька&#187; у виставі «Як варити і їсти борщ з дикої качки».</p></div>
<p>Ці персонажі майже завжди в емоційній взаємодії. То це чоловік та дружина, а в іншу хвилину &#8212; вони вже дорослий син та мати. Іноді вони сусіди. А буває так, що і незнайомі, але однаково небайдужі один до одного люди. Союзи чоловіка та жінки різноманітні, просякнуті барвами почуттів від потаємних та глибинних до миттєвих і поверхневих.</p>
<p>Остап Вишня &#8212; своєрідний народний мудрець, який розуміє про життя все. Бачить його  нібито зсередини і геніально передає це знання-відчуття у своїх літературних текстах. Його гумор легкий, як аромат квітучого саду (можливо, тому він узяв собі псевдонім Вишня), наповнений радістю та українським колоритом, добротою та деякою наївністю. І неодмінно самоіронією &#8212; без цього у Остапа Вишні нікуди не можна.</p>
<p><strong>Раніше ми писали: <a href="https://creativpodiya.com/posts/66905" target="_blank" rel="noopener">Остап Вишня. Время и судьба</a></strong></p>
<p>Чи вдалося це справжнє почуття щедротного світу українського народу донести до глядача акторам? Вирішувати глядачам, театр – це живе мистецтво. И кожного разу воно має різне наповнення.</p>
<p>Ми бачили виставу, де роль «Дядька» виконував режисер цього спектаклю Дмитро Некрасов, але є велике бажання подивитися версію за участю Володимира Назаренка. Маємо внутрішню впевненість, що отримаємо ще більше задоволення. Неповторно гармонійна у ролі «Жінки» Наталя Дехта. Вона розкута, весела, блискуча і, на наш погляд, є тією сполучною ниточкою з глядачем, що задає тон та підтримує контакт.</p>
<div id="attachment_68019" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3721а.jpg"><img decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68019" class="wp-image-68019 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3721а.jpg" alt="Сумський театр ім. Щепкіна Н. Дехта та Д. Некрасов у виставі «Як варити і їсти борщ з дикої качки»." width="590" height="369" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3721а.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3721а-300x188.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3721а-520x325.jpg 520w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/09/IMG_3721а-720x450.jpg 720w" sizes="(max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-68019" class="wp-caption-text">Н. Дехта та Д. Некрасов у виставі «Як варити і їсти борщ з дикої качки».</p></div>
<p>А ще глядачу вирішувати: чи вдалося творцям вистави створити атмосферу священнодійства, яким наділяється процес полювання та інші, майже ритуальні дії, того самого «дядька», якій бажає, хоч недовго побути на самоті у світі своїх захоплень.</p>
<p>Питань багато. Та відповіді є. І вони цікаві.</p>
<p>Наприкінці вистави глядач зможе приєднатися до частування борщем і обов’язково візьмє з собою частинку української вдачі.</p>
<p><strong>Спектакль поставлено на експериментальній сцені. Тижнем раніше, тут же була презентована вистава &#171;Легені&#187;, докладніше читайте у материалі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68002" target="_blank" rel="noopener">У Сумах щепкінці продовжили театральний сезон експериментом.</a></strong></p>
<p><strong>Джерело: <a href="https://creativpodiya.com/">медіа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
<p><strong>Фото:</strong> Лариса Ільченко</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68015/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>В Сумах встретились римский император и французская актриса</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/32104</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/32104#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Нина Мамедова]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 10 Jan 2015 11:43:39 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[Сад сходящихся тропок]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[актер]]></category>
		<category><![CDATA[актриса]]></category>
		<category><![CDATA[Алексей Желудков]]></category>
		<category><![CDATA[Наталья Дехта]]></category>
		<category><![CDATA[новости]]></category>
		<category><![CDATA[Сара Бернар]]></category>
		<category><![CDATA[Сумы]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=32104</guid>

					<description><![CDATA[4 января в &#171;Саду сходящихся тропок&#187; Ирины Проценко состоялась театральная встреча с Алексеем Желудковым и актрисой театра им. Щепкина Натальей Дехтой. В формате спектакля на камерной сцене публике были представлены фрагменты двух постановок Алексея&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2 style="text-align: left;"><strong>4 января в <a title="В Сумах возродили легендарный киноклуб" href="https://creativpodiya.com/?p=30911">&#171;Саду сходящихся тропок&#187;</a> Ирины Проценко состоялась театральная встреча с Алексеем Желудковым и актрисой театра им. Щепкина Натальей Дехтой. </strong></h2>
<p style="text-align: left;">В формате спектакля на камерной сцене публике были представлены фрагменты двух постановок Алексея Желудкова &#8212; музыканта, режиссёра, актёра &#8212; &#171;Смех лангусты&#187; (о жизни знаменитой актрисы Сары Бернар) и &#171;Театр времён Нерона и Сенеки&#187;.</p>
<p style="text-align: left;">Конечно же,  вечер не оставил равнодушными зрителей, радушных хозяев и самих участников встречи. Далее &#8212;  одно из впечатлений о событии<strong>. </strong></p>
<p style="text-align: right;"><em><strong>&#171;Жить &#8212; это видеть</strong></em><strong><img decoding="async" class="size-medium wp-image-33890 alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/DSC03455_thumb-300x216.jpg" alt="Алексей Желудков и Наталья Дехта" width="300" height="216" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/DSC03455_thumb-300x216.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/DSC03455_thumb-768x553.jpg 768w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/DSC03455_thumb.jpg 800w" sizes="(max-width: 300px) 100vw, 300px" /></strong><em><strong>, как все повторяется&#187;</strong></em></p>
<p style="text-align: right;"><em><strong>Асорин</strong></em></p>
<p>Это было очень давно, если мерять это расстояние маленькой человеческой жизнью. Хотя детство кажется таким далеким, и все, что произошло в нем – оно было с кем-то другим, но не с тобой. Потом, чуть ближе юность, молодость и так &#8212; все ближе и ближе, все горше и горше.</p>
<p>Но сейчас не о том, а о Суок. Это было в 1994 году, когда я купила билет на спектакль «Эдит Пиаф». В театре Щепкина на меня произвели впечатление два спектакля – «Эдит Пиаф» с Натальей Дехтой в главной роли и спектакль о Марии Каллас «Мастер-класс» с Татьяной Васильевой.</p>
<p><strong>Но сейчас о Суок.</strong></p>
<p>&#171;Какая удивительная кукла! Какой умный мастер её создал! Она не похожа на обыкновенную куклу. У куклы обычно голубые вытаращенные глаза, не человеческие и бессмысленные, вздёрнутый носик, губки бантиком, глупые белокурые кудряшки, точь-в-точь как у барашка. Кукла кажется счастливой по виду, но в действительности она глупа&#8230; А в этой кукле нет ничего кукольного. Клянусь, она может показаться девочкой, превращённой в куклу!&#187;</p>
<p>Доктор Гаспар любовался своей необыкновенной пациенткой. И всё время его не покидала мысль о том, что где-то когда-то он видел это же бледное личико, серые внимательные глаза, короткие растрёпанные волосы. Особенно знакомым ему показался поворот головы и взгляд: она наклоняла голову чуть-чуть набок и смотрела на доктора снизу, внимательно, лукаво&#8230;&#187;</p>
<p>Стоп. Вот именно. Эта миниатюрная, тоненька, как девочка, актриса показалась мне той самой, но живой девочкой Суок &#8212; трогательной, ранимой, боящейся испортить все, и в тоже время так уверенно ведущей главную партию, показывая жизнь гения. Постановка было сильной по впечатлению, как и игра актрисы &#8212; сильная, сбивающая внутренний спокойный повседневный ритм. После спектакля шла домой, спотыкаясь и не замечая прохожих, город, да и среди домашних не сразу опомнилась и делала, то, что положено автоматически, взволнованная судьбой человеческой. Ведь любой гений – это, прежде всего судьба и начинается она весьма рано – не такая. Но как довести зрителя до впечатления, чтобы он сделал ту самую попытку проникновения в тайну бытия Гения на Земле – это тоже тайна, и в актерской судьбе не частое событие. Для этого события через роль должна проявиться индивидуальность актрисы, ее «Я”, быть Другой, быть Гением &#8212; это колоссально трудно и мучительно, как мучительна жизнь вообще и вдвойне, когда берешь на свои плечи чужую. Впечатление было таким, каким должно быть от театра, иначе бы его не держала память столько лет, ведь театралкой я была в Питере, сейчас я больше пациентка.</p>
<p><strong>Сара Бернар.</strong></p>
<p>О ней знаю мало. Известная французская актриса. Жанна Самари. Огюст Ренуар… Вот именно, как сказал Алексей Желудков – имя нарицательное &#8212; Сара Бернар. И все. Можно прочесть. Материала много, так же как и мнений о ней, о ее таланте – самых разных. Но то, что это стало именем нарицательным, никто не может спорить и сценическая зарисовка &#8212; это опять попытка понять чужую и через нее и свою судьбу и все дело в средствах – в умении показать Сару Бернар, как если бы она взяла и вошла в Дом Иры Проценко. И &#8212; Она вошла – претенциозная, манерная, эгоистичная, эксцентричная звезда Сара Бернар, по – человечески страдающая от духоты и жары, от старости и болезней, от одиночества и от самой себя, от ежедневных постановок в своей собственной жизни и вовлечение в эту свою круговерть всех, кто оказался рядом. Трудно ей справится с этим перпетуум-мобиле внутри. Как сказал один еврей &#8212; миллионер до шестидесятилетнего возраста ничем не болевший, а потом вдруг почувствовавший недомогание и на замечание доктора – ну, все-таки у вас уже возраст – ответил – какой возраст, он может быть у других, а я буду жить вечно.</p>
<p>Вот это желание жить! Жюль Ренар отмечал: «У Сары есть правило: никогда не думать о завтрашнем дне. Завтра — будь что будет, хоть смерть. Она пользуется каждым мгновением… Она глотает жизнь. Какое неприятное обжорство!..». Вот этот напор, вот это состояние вечной жизни, вечной потребности жить, “заточенность” на нее – вот это в игре Дехты было! Вот тогда я ее и вспомнила в Эдит! Это умение войти вот так в роль – оно не пропадает, нужны только роли, чтобы это сделать и с нами тоже, чтобы почувствовать Сару вот так вот &#8212; рядом!</p>
<p><strong>«Нравственные письма к Луцилию”. Кемеровское книжное издательство. 1986 год. Тогда же и прочла, выбрав, конечно же по имени – Сенека.</strong></p>
<p><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-33912 alignleft" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/DSC03468_thumb-258x300.jpg" alt="Алексей Желудков" width="258" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/DSC03468_thumb-258x300.jpg 258w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/DSC03468_thumb.jpg 689w" sizes="auto, (max-width: 258px) 100vw, 258px" />« Так и поступай, мой Луцилий! Отвоюй себя для себя самого, береги и копи время, которое прежде у тебя отнимали или крали, которое зря проходило. Сам убедись в том, что я пишу правду: часть времени у нас отбирают силой, часть похищают, часть утекает впустую. Но позорнее всех потеря по нашей собственной небрежности. Вглядись-ка пристальней: ведь наибольшую часть жизни тратим мы на дурные дела, немалую &#8212; на безделье, и всю жизнь &#8212; не на те дела, что нужно. Укажешь ли ты мне такого, кто ценил бы время, кто знал бы, чего стоит день, кто понимал бы, что умирает с каждым часом? В том-то и беда наша, что смерть мы видим впереди; а большая часть ее у нас за плечами, &#8212; ведь сколько лет жизни минуло, все принадлежат смерти. Поступай же так, мой Луцилий, как ты мне пишешь: не упускай ни часу. Удержишь в руках сегодняшний день &#8212; меньше будешь зависеть от завтрашнего».</p>
<p>Это кредо жизни для мыслящих, чаще всего остающееся на прочитанной странице. Но написано – навсегда, для всех. Должно быть это «для всех» и смущало Нерона &#8212; должно быть только для него, только он, только его, только что он…. И это так же всем знакомо и близко. Карабкаться с ослиным упрямством к Христу, обрывая ногти… Нет уж, поживу для себя… о себе…</p>
<p>Этот мини-спектакль по Радзинскому был напоминанием об эгоизме, о нем в каждом из нас. И это впечатлило который раз – не забывайте и целей будете. И доносить этот текст до нас Алексею Желудкову было трудно – это в который раз пропустить и заучить в себе …для нас. Чтобы мы реагировали на все, что несправедливо в мире не только по отношению к себе любимым, иначе, обязательно, прийдет серенький волчек и ухватит за бочок уж тебя самого. Сыграно в полную силу и брошено нам наотмашь, как пощечина, отрезвляюще и честно.</p>
<p><strong> *</strong>Гением римляне называли духа-покровителя каждого мужчины, вместе с ним рождающегося и умиравшего.</p>
<p><strong>Спасибо вам, друзья, Наталья Дехта и Алексей Желудков.</strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/32104/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>6</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Что там  «За закрытыми дверями»? Версии</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/1791</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/1791#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 03 Jun 2013 09:24:37 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Театр]]></category>
		<category><![CDATA[Анна Кобец]]></category>
		<category><![CDATA[Жан-Поль Сартр]]></category>
		<category><![CDATA[За закрытыми дверями]]></category>
		<category><![CDATA[Наталья Дехта]]></category>
		<category><![CDATA[Сергей Федосенко]]></category>
		<category><![CDATA[спектакль]]></category>
		<category><![CDATA[Сумы]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=1791</guid>

					<description><![CDATA[Хороший театр – всегда  вызывает жаркие  споры. В этом смысле спектакль режиссёра Анны Кобец по пьесе Жана–Поля Сартра «За закрытыми дверями» идеален. Поспорить есть о чём. Даже с самим собой. Начнём с того, что&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100232.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-1789 alignleft" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100232-300x225.jpg" alt="P1100232" width="300" height="225" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100232-300x225.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100232.jpg 800w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a>Хороший театр – всегда<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>вызывает жаркие<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>споры. В этом смысле спектакль режиссёра Анны Кобец по пьесе Жана–Поля Сартра «За закрытыми дверями» идеален. Поспорить есть о чём. Даже с самим собой. Начнём с того, что понравилось.</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Во-первых, всё, что происходило до начала. Театр, для зрителей,<span style="mso-spacerun: yes;">   </span>как и положено, начался с «вешалки». Служащие<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>провели нас по театральному лабиринту, передавая из рук в руки, как разведчики-подпольщики и, <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в итоге, вывели на сцену, которая в данном случае была не сценой, а зрительным залом. Атмосферу дополнило освещение. Оглянувшись вокруг, мы с удивлением обнаружили, что лица зрителей очень напоминают лица мертвецов в морге.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Что было очень логично, ведь действие пьесы происходит в аду. Так аж даже страшновато стало….</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">А затем началось действие. Сразу согласимся с жюри «Сумской Мельпомены», которое высоко оценило<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>оформление спектакля художником-постановщиком театра им. Щепкина Ларисой Аполлоновой.<span style="mso-spacerun: yes;">   </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Как и<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>обрадуемся открытию. Дебют Анны Кобец, в качестве актрисы, показался более чем удачным. Эстель в её исполнении &#8212; убедительная, очаровательная, игривая, соблазнительная, отвратительная, жалкая &#8212; иными словами &#8212; живая, если, конечно, можно так выразится о персонаже, пребывающем в загробном мире. Монолог об убийстве ребёнка потрясающий. Приятно удивила свежая, непохожая на стандартную сумскую, техника и пластика актёрской речи. Очень захотелось в будущем увидеть ещё другие актёрские работы Анны. Как<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>пел Высоцкий: «Если будет выступать – я пойду смотреть». Обязательно.</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Было несколько замечательных мизансцен. Понравилось, в частности, режиссёрское решение с<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>расположением вверху оконца, через которое падает свет, а персонажи наблюдают жизнь, текущую уже без них. Ну чего-чего, а фантазии и оригинальных режиссёрских находок у Анны Кобец хватает. Это видно по всем её спектаклям.</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-spacerun: yes;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100230.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-1788 alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100230-300x225.jpg" alt="P1100230" width="300" height="225" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100230-300x225.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100230.jpg 800w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a></span>В последние 10 минут примерно, после слов «я &#8212; трус» и до конца действия, великолепен<span style="mso-spacerun: yes;"> С</span>ергей<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Федосенко. Точнее, в это время на сцене вместо актёра, старательно играющего журналиста Гарсэна, на сцене как бы<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>появляется сам Гарсэн. Исчезает из голоса порыкивающая тараторка, на которой актёр произносил, а точнее – выбрасывал в зал, свои реплики до этого. Вместо неё появляется<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>мастерское интонирование, обертона и краски, эмоции в каждом слове, а не только<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>в общей тональности произносимой <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>фразы.<span style="mso-spacerun: yes;">   </span>Иначе говоря, актёр преображается. Интересно, почему нельзя было так играть весь спектакль?</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Трактовку роли Инес Натальей Дехтой я не понял. И это досадно, потому что помню «Смех лангусты» и прекрасную игру этой актрисы в дуэте с Сергеем Мединым. И вопрос даже не в том, что Инес у Сартра <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; лесбиянка-интеллектуалка, а персонаж Натальи Дехты одинаково мало соответствует и первому и второму.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Хуже то, что с Инес, за время<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>её присутствия на сцене, ничего не происходит. Как вышла в образе «у меня конфликт со всем миром», так и ушла. Может <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>это  режиссёрская недоработка?</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Я не зря так долго говорил на тему актёрской <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>игры. Пьеса Сартра концептуальна. В ней имеется чётко выраженная идея &#8212; все наши беды и радости связаны с другими. И<span style="mso-spacerun: yes;"> е</span>сли трое навсегда оказываются запертыми в<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>комнате без окон, зеркал и надежды – они друг другу &#8212; ад. А дальше это надо было сыграть. И вот я не уверен, что получилось. Скорее осталось ощущение просмотра <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мелодрамы.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Герои как–то делились друг с другом событиями своих жизней,<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>как-то пытались вступать в какие-то отношения, а потом всё закончилось.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>И осталось впечатление, что если бы куда-то отправить эту злобную Инес, то Эстель с Гарсэном прекрасно бы провели время. И в этом главный конфликт. А ведь он не в этом.</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Или в этом? Ведь всё критическое, что я говорил, имело бы смысл, если бы спектакль действительно был попыткой проиллюстрировать мысль, которую Сартр вложил в уста Гарсэна: «Ад- это другие». Но в том-то и<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>магия великих драматургов, что их пьесы нельзя просто разучить по ролям и разыграть на сцене. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Рисковое это дело. В какой-то момент пьеса оживает и начинает играть актёрами. Таков <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>экзистенциальный театр, апеллирующий к иррациональности человеческого бытия.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100237.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-1790 alignleft" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100237-300x225.jpg" alt="P1100237" width="300" height="225" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100237-300x225.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100237-768x576.jpg 768w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/P1100237.jpg 800w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a>Вот и в нашем случае, на сцене не случилась ситуация, когда три равнодушных в начале человека в итоге начинают люто, до отчаяния, ненавидеть друг друга, что и есть ад. Зато произошло другое. С какого–то момента стало нарастать ощущение, что если бы однозначное зло, олицетворяемое Инэс,  ушло, исчезло,<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>испарилось &#8212; комната бы превратилась в шалаш, а ад в рай для двух влюблённых &#8212; Гарсэна и Эстель. И тогда становится понятным<span style="mso-spacerun: yes;">   </span>внезапное «оживание» Гарсэна, о котором я говорил выше. Он влюбился! И<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>абсолютно органично смотрится Инэс, как олицетворение агрессивного, неусыпно наблюдающего мира, который не позволяет влюблённым обрести счастье вдвоём……. И пасьянс складывается! Вот так играет с актёрами и зрителями психологический театр.<span style="mso-spacerun: yes;">   </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Вероятно, спектакль ещё дозревает, оформляется, набирается, как плод к осени, вкусов, красок и оттенков.<span style="mso-spacerun: yes;">   </span>Интересно будет взглянуть на него через пару лет, когда актёры уже будут<span style="mso-spacerun: yes;"> с</span>уществовать на сцене легко,<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>акцентируясь не на общем потоке речи и движения, а на нюансах, штрихах и деталях. Но всё равно сколько бы раз они его не играли, скорее всего, каждый новый показ будет совсем другим спектаклем. Точнее, <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>спектаклем о другом, о других. Потому что наш Ад (как, <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>впрочем, <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и рай) &#8212; это другие.<span style="mso-spacerun: yes;">   </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;">Такое непростое впечатление осталось после посещения очень непростого спектакля. И мне кажется, что в этом и состояла цель режиссёра. А иначе бы она ставила водевиль.</p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><strong>Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
<p class="MsoNormal">
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/1791/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>3</slash:comments>
		
		
			</item>
	</channel>
</rss>
