<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Фридрих Ницше &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<atom:link href="https://creativpodiya.com/posts/tag/fridrih-nitsshe/feed" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<description>Медиа портал</description>
	<lastBuildDate>Sat, 25 Oct 2025 16:20:18 +0000</lastBuildDate>
	<language>ru-RU</language>
	<sy:updatePeriod>
	hourly	</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>
	1	</sy:updateFrequency>
	<generator>https://wordpress.org/?v=6.9.4</generator>

<image>
	<url>https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/12/cropped-новый-АТС1-квадрат-для-интернета-150x150.png</url>
	<title>Фридрих Ницше &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<width>32</width>
	<height>32</height>
</image> 
	<item>
		<title>Четыре сумасшедших гения, или Цена озарения</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/4603</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/4603#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 25 Oct 2025 16:20:42 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[безумие]]></category>
		<category><![CDATA[Константин Батюшков]]></category>
		<category><![CDATA[Мартин Хайдеггер]]></category>
		<category><![CDATA[Торквато Тассо]]></category>
		<category><![CDATA[Фридрих Гёльдерлин]]></category>
		<category><![CDATA[Фридрих Ницше]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=4603</guid>

					<description><![CDATA[Искусство никогда не было доступно человеку в его обычном бытовом состоянии. Даже большой художник в обыденной жизни не способен к созданию шедевра. Для этого надо, чтобы пришла Муза, посетило вдохновение, то самое поэтическое безумие, о котором ещё&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Искусство никогда не было доступно человеку в его обычном бытовом состоянии. Даже большой художник в обыденной жизни не способен к созданию шедевра.</h2>
<p>Для этого надо, чтобы пришла Муза, посетило вдохновение, то самое поэтическое безумие, о котором ещё Платон писал:</p>
<blockquote><p>«Творения здравомыслящих затмятся творениями неистовых».</p></blockquote>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images30.jpeg"><img fetchpriority="high" decoding="async" class="aligncenter wp-image-4607" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images30.jpeg" alt="" width="370" height="451" /></a></p>
<p>Однако у этого состояния, когда вдруг падают оковы разума и мир становится прекрасно-понятным, и язык поддаётся, и речь льётся, и краски ложатся, будто кто-то высший водит твоей рукой – у этого состояния есть и обратная, «тёмная» сторона: безумие настоящее.</p>
<p>И творчество, кроме всего прочего – ещё и игра с огнём, прогулка по лезвию бритвы – тут в любой момент можно увлечься, заиграться и уже не выскочить в нормальное человеческое естество. Так случалось со многими, кто творил на пределе чувств и эмоций, кто жил ради ожидания прихода этих мигов «божественного вдохновения».</p>
<p><strong>Торквато Тассо (1544-1595)  &#8212; последний великий итальянский поэт эпохи Возрождения. </strong> К 1575 году он уже создал своё главное творение – поэму «Освобожденный Иерусалим&#187;, которая стала для Тассо «пропуском в круг бессмертных». Но современники приняли её неоднозначно. Как результат, не особо религиозный прежде Тассо  вдруг услышал &#171;ангельские трубы Страшного Суда&#187; и узрел Бога в облаках.</p>
<p>Началось всё с бесконечных исповедей, которыми Тассо изводил главного инквизитора Болоньи, а закончилось манией преследования. Ровно в день 35-летия у поэта случился сильный приступ болезни, после чего его отвезли в госпиталь св. Анны и посадили на цепь, как буйнопомешанного. Там его продержали 7 лет – ещё и потому, что кающийся и обвиняющий себя во всех смертных грехах Торквато Тассо по пути обвинял в ереси и разврате весь двор местного правителя, герцога Альфонсо.  А это же был не просто сумасшедший, а известный и талантливый поэт!  И люди ему верили…</p>
<p>Спустя  семь лет Альфонсо таки сжалился и отпустил безумного стихотворца скитаться по свету.</p>
<p>К счастью (если это выражение уместно в данном контексте), приступы болезни у Тассо чередовались с временами просветления, и Тассо в лечебнице и потом в годы дальнейших своих странствий работал: вёл переписку, сочинял философские трактаты и занимался стихотворчеством.</p>
<p>К тому времени в его стихах поэзия стала всё больше уступать место религиозной риторике. В ноябре 1594 года Тассо получил от папы приглашение в Рим, чтобы его, как великого поэта, короновали на Капитолийском холме. Однако 25 апреля 1595 года, так и не дожив до коронования, Торквато Тассо покинул этот мир.</p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/image1s.jpeg"><img decoding="async" class="aligncenter wp-image-4606 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/image1s.jpeg" alt="image1s" width="349" height="445" /></a></span></p>
<p><strong>Личность, творчество и, увы, биография Торквато Тассо стали путеводной звездой для другого великого и трагического поэта – Константина Батюшкова (1787-1855). </strong></p>
<p>Батюшков сошёл с ума в 34 года, прожив ровно половину своей жизни в состоянии уже нетворческого безумия.  Хотя как сказать… Вот последнее стихотворение Батюшкова,  датируемое примерно 1853 годом:</p>
<p>Премудро создан я, могу на Вас сослаться:<br />
Могу чихнуть, могу зевнуть;<br />
Я просыпаюся, чтобы заснуть,<br />
И сплю, чтоб вечно просыпаться…</p>
<p>Многие стихи современных поэтов гораздо ближе к интересам науки психиатрии, чем это…</p>
<p>Впрочем, в последние 34 года жизни творчество для Батюшкова было уже прошлым. Как сообщает  лечивший Батюшкова доктор Антон Дитрих:</p>
<blockquote><p>«В состоянии помешательства Батюшков говорил по-итальянски и вызывал в своем воображении некоторые прекрасные эпизоды &#171;Освобожденного Иерусалима&#187; Тассо, о которых он громко и вслух рассуждал сам с собой&#8230; С ним было невозможно вступить в беседу, завести разговор&#8230; Больной&#8230; отделился от мира, поскольку жизнь в мире предполагает общение&#187;.</p></blockquote>
<p>Вот уже действительно: каждый сходит с ума по-своему. В отличие от Тассо, который своим безумием не давал покоя всем, Батюшков как раз абсолютно перестал интересоваться внешним миром и зажил в своём.  При этом любопытны две детали.</p>
<p>Батюшков в первой половине своей жизни был болезненным человеком: хвори буквально  преследовали  его. А жил он трудно и мужественно: средств не хватало, надо было помогать родственникам, плюс участие в двух войнах и ранения…  Всё это способствовало болезненному состоянию мнительного поэта.</p>
<p>А во время психической болезни окружающие удивлялись вдруг наступившему физическому здоровью безумного Батюшкова. Будто и вправду ему было лучше в своем воображаемом мире.</p>
<p><strong>Роль Батюшкова в русской поэзии явно недооценена.</strong> А ведь именно он создал тот поэтический язык, в лоне которого расцвёл гений Пушкина. Влюбленный в Италию, он чувствовал себя «случайным северянином» и пытался в своих русскоязычных стихах с помощью фонетических приёмов передать звонкое солнечное звучание итальянской речи, полемизируя со сторонниками славянофильской  школы, которые призывали строить стихи на базе тяжёлой старославянской лексики и ритмики. Трудно представить себе Пушкина, пишущего на таком языке, как трудно представить себе Колумба, гребущего в Америку на вёслах без паруса…</p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/ima2ges.jpeg"><img decoding="async" class="aligncenter wp-image-4605 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/ima2ges.jpeg" alt="ima2ges" width="368" height="494" /></a></span></p>
<p><strong>В отличие от Батюшкова, его немецкой «рифме» Гельдерлину &#8212;  «швабскому Батюшкову» &#8212; в этом смысле повезло больше. </strong></p>
<p>Его творчество, в какой-то момент забытое, было актуализировано и вознесено на пьедестал современности великими немецкими философами.</p>
<p>Но сначала о «рифмовке» судеб. Гёльдерлин (1770-1843) и Батюшков практически современники: их жизни пересеклись на 56 лет. Гёльдерлин прожил 72 года и тоже ровно половину этого срока пребывал в состоянии полного безумия. Оба провели  остаток дней в глубокой провинции (Тюбинген и Вологда), хотя до этого блистали в столицах. Оба искали свою настоящую родину в античности: Гёльдерлин – в Элладе, а Батюшков – в  Древнем Риме. Оба туда, в итоге, и попали навсегда.</p>
<p>Но Гёльдерлин жил в Пруссии, в стране философов. В студенческие годы его однокурсником, соседом по комнате и лучшим другом был Гегель. А вторым соседом по комнате был Шеллинг! Трудно представить в устах аполитичного «музыканта слова» Батюшкова знаменитую фразу поэта-философа Гёльдерлина:</p>
<blockquote><p>«Что всегда превращало государство в ад на земле – так это попытки человека сделать его земным раем».</p></blockquote>
<p>А Гёльдерлина занимали подобные вопросы. Гёльдерлин полагал удовлетворительной только ту научную систему, которая стоит в связи и гармонирует с идеалом прекрасного. Роман «Гиперион», самое крупное из произведений Гёльдерлина, как раз и представляет собой литературную попытку связать воедино философию и поэзию. В «Гиперионе» он прямо говорит о том, что греки без поэзии едва ли бы стали народом философов.</p>
<p>Как результат такой очевидно плодотворной позиции, творческое наследие Гёльдерлина стало предметом размышлений Ф. Ницше, К. Ясперса, М.Хайдеггера и других крупных философов.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/posts/4792" target="_blank" rel="noopener">Великий (если не величайший) философ ХХ века Мартин  Хайдеггер</a> посвятил творчеству Гёльдерлина работу «Гёльдерлин и сущность поэзии», где, в частности, сказано:</p>
<blockquote><p>«Будем ли мы теперь считать Гельдерлина запутавшимся в некоем пустом и преувеличенном самоотражении из-за недостатка Полноты Мира? Или же мы признаем, что этот поэт, благодаря избытку напора, поэтически прорывается мыслью в основу и в центр бытия?»</p></blockquote>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im3ages.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-4604 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im3ages.jpeg" alt="im3ages" width="353" height="499" /></a></span></p>
<p><strong>Именно попыткой такого прорыва стала жизнь ещё одного великого философа-поэта – Фридриха Ницше (1844 – 1900), также заплатившего за немыслимый свет глубочайшего прозрения последующей тьмой разума. </strong></p>
<p>Молодой Ницше был почитателем Гёльдерлина. Оба Фридриха воспринимали себя частью Древней Греции.</p>
<p>Обоих влекла и завораживала судьба Эмпедокла, согласно легенде, бросившегося в жерло вулкана, чтобы его чтили, как бога. В трагедии «Смерть Эмпедокла» Гёльдерлин выводит образ философа, который бросается в Этну, пережив мгновение триумфа, опасаясь, что такое мгновение, высшее в его жизни, больше ему не суждено будет пережить. У Гёльдерлина Эмпедокл —  бунтарь, мятежник, наделенный чертами сверхчеловека. Ницшеанский, в общем, персонаж.</p>
<p>Кстати, согласно той же легенде, боги не приняли всего Эмпедокла и вулкан выбросил его сандалии. Так и боги вдохновения не приняли целиком жизни Ницше, Гёльдерлина, Батюшкова и Тассо и выбросили часть их, как вулкан – сандалии Эмпедокла,  в некое другое, небожественное существование…</p>
<p><strong>Ещё по теме: <a href="https://creativpodiya.com/posts/1987" target="_blank" rel="noopener">Как вызвать музу? Рецепты великих</a></strong></p>
<p>P.S.</p>
<p>Не дай мне Бог сойти с ума.<br />
Нет, легче посох и сума;<br />
Нет, легче труд и глад.<br />
Не то, чтоб разумом моим<br />
Я дорожил; не то, чтоб с ним<br />
Расстаться был не рад:<br />
Когда б оставили меня<br />
На воле, как бы резво я<br />
Пустился в темный лес!<br />
Я пел бы в пламенном бреду,<br />
Я забывался бы в чаду<br />
Нестройных, чудных грез.<br />
И я б заслушивался волн,<br />
И я глядел бы, счастья полн,<br />
В пустые небеса;<br />
И силен, волен был бы я,<br />
Как вихорь, роющий поля,<br />
Ломающий леса.<br />
Да вот беда: сойди с ума –<br />
И страшен будешь, как чума,<br />
Как раз тебя запрут,<br />
Посадят на цепь дурака<br />
И сквозь решетку, как зверка,<br />
Дразнить тебя придут.<br />
А ночью слышать буду я<br />
Не голос яркий соловья,<br />
Не шум глухой дубров —<br />
А крик товарищей моих,<br />
Да брань смотрителей ночных,<br />
Да визг, да звон оков.</p>
<p>Александр Пушкин</p>
<p class="MsoNormal">Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif';"> </span></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/4603/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>16</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>У Сумах на одній сцені зустрілися великий німець і геніальний австрієць</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68324</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68324#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 19 Jan 2023 10:57:52 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Театр]]></category>
		<category><![CDATA[Микита Поляков]]></category>
		<category><![CDATA[премьера]]></category>
		<category><![CDATA[спектакль]]></category>
		<category><![CDATA[Театр ім.Щепкина]]></category>
		<category><![CDATA[Фридрих Ницше]]></category>
		<category><![CDATA[Шуберт]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68324</guid>

					<description><![CDATA[У репертуарі сумського Національного академічного театру драми та музичної комедії ім.М.Щепкіна з’явилася нова вистава «Квартет». Режисер-постановник (він же художник з декорацій) Микита Поляков визначив її жанр як музично–пластична параноя. Параноя у медичному сенсі &#8212;&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>У репертуарі сумського Національного академічного театру драми та музичної комедії ім.М.Щепкіна з’явилася нова вистава «Квартет».</h2>
<div id="attachment_68337" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4348а.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68337" class="wp-image-68337 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4348а.jpg" alt="Квартет" width="590" height="390" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4348а.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4348а-300x198.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-68337" class="wp-caption-text">Фрагмент з вистави &#171;Квартет&#187; Сумський національний академічний театр ім. М.С. Щепкина</p></div>
<p>Режисер-постановник (він же художник з декорацій) Микита Поляков визначив її жанр як музично–пластична параноя. Параноя у медичному сенсі &#8212; системно вибудоване марення.</p>
<p><strong>Місце зустрічі</strong></p>
<p>Важко сказати де завершується реальність схоплена мудрістю і починається ілюзія, створена хворою фантазією, коли мова іде про <a href="https://creativpodiya.com/posts/4603" target="_blank" rel="noopener">Фрідріха Ніцше</a> (1844-1900). А саме він значиться одним з двох авторів  спектаклю. Другий &#8212; Франц Шуберт (1797-1828).</p>
<p>Ніцше та Шуберт ніколи не зустрічалися при житті, бо розминулися в часі. Тим більше, навряд чи вони могли собі уявити, що перетнуться на початку XXI століття у підвальному укритті (простіше кажучи, у бомбосховищі) театру українського міста Суми. Саме там розташована нині експериментальна сцена, на якій іде вистава «Квартет».</p>
<p><strong>Дійові особи та виконавці</strong></p>
<p>Перед глядачами весь час знаходиться струнний квартет, у складі: Лаура Аббасова, Тамара Бокатова, Алла Ліфіренко, Ярослав Калиниченко. Квартет виконує музику <a href="https://creativpodiya.com/posts/42596" target="_blank" rel="noopener">Шуберта</a> та Ніцше. Саме так. І Ніцше теж. Власне, навіть однієї музичної складової було б досить, щоб отримати повне задоволення від спектаклю. Але у ньому ще присутня дія.</p>
<div id="attachment_68341" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4378а.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68341" class="wp-image-68341 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4378а.jpg" alt="квартет " width="590" height="390" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4378а.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4378а-300x198.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-68341" class="wp-caption-text">Монолог Андрій Шелюхаєв У віставі &#171;Квартет&#187;</p></div>
<p>Дію створюють три персонажі: Смерть (Андрій Шелюхаєв), Дівчина (Анна Пахомова) та Заратустра – Антон Стобвун. Вони практично не розмовляють і вся розповідь іде виключно мовою пластики. Хореограф-балетмейстер-постановник Сергій Великодний у цій виставі як завжди неперевершений. Хоча точніше мабуть було б сказати – знову перевершив самого себе.</p>
<p>Декілька разів актори демонстративно випадають зі своїх мовчазних сценічних образів і звертаються до публіки з імпровізованими монологами. Щоразу вони розповідають інше, а що конкретне – про це не відає навіть сам режисер-постановник.</p>
<p>Дію супроводжує рухомий рядок з цитатами Ніцше, відеоряд, схожий на картинки зі снів та напівзрозуміле бурмотіння голосів за кадром. Звідки доносяться уривки фраз. Здається мудрих, але це точно, бо чутно тільки уривки…</p>
<p>Все перелічене вище створює у свідомості глядача ефект потрапляння чи то у сновидіння, чи у невідомий магічний ритуал.</p>
<p><strong>Погляд з глядацького залу</strong></p>
<p>Спочатку глядач не розуміє нічого. Потім починає здогадуватися, що у всьому цьому механічно-акустичному русі присутня якась логіка, котру вибудовує воля режисера. З часом виникає підозра, що деміург &#8212; не режисер, а диригент. До речі, так воно і є, бо режисер вистави Микита Поляков офіційно обіймає штатну посаду керівника музичної частин театру. Тобто він дійсно фаховий диригент.</p>
<p>У підсумку глядач нарешті здогадується, що людина, яка веде його крізь нетрі символів і метафор у системі координат вистави розумніша за нього. І тоді приходить спокій і дивовижний стан потрапляння у потік, коли нічого вже не треба намагатися зрозуміти, а потрібно тільки довіритися, віддатися потоку і відчувати. І отримувати задоволення від усього, що він з тобою виробляє.</p>
<p>При що ж ця вистава, в якій однією з головних дійових осіб є Смерть, другою &#8212; пророк (Заратустра), а третьою – та із-за кого нас усіх відрахували з раю, тобто прекрасна жінка?</p>
<div id="attachment_68342" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4375а.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68342" class="wp-image-68342 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4375а.jpg" alt="" width="590" height="390" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4375а.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/IMG_4375а-300x198.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-68342" class="wp-caption-text">Фрагмент з вистави &#171;Квартет&#187; Режисер-постановник Микита Поляков, балетмейстер- Сергій Великодний</p></div>
<p><strong>Про що це все?</strong></p>
<p>А вона про все – про надію та розпач, кохання та непорозуміння, про зустрічі і втрати… Іншими словами, вистава про життя, яке воно є у всій ірраціональній сукупності своїх проявів. Про життя, яким ми частіше не задоволені, аніж навпаки, але з яким нізащо не бажаємо розлучатися.</p>
<p>Життя – це такий парадокс, коли ти нічого не розумієш (згадайте Сократа), але все відчуваєш. І вистава «Квартет» така ж сама. І що цікаво. При всьому навмисному відчуженні від побутових земних речей режисер спектаклю з самого початку якимись невловимими сценічними засобами примушує глядача співпереживати головним героям, які  по суті грають щось дуже схоже на абстрактний живопис.</p>
<p>Важко стверджувати, що цей естетичний експеримент припаде до душі любителям комедій та інших «легких жанрів». А ось для театральних гурманів, які розуміються на музиці та мистецтві перформансу, «Квартет» &#8212; саме те що треба.</p>
<p><strong>У створенні спектаклю також брали участь:</strong></p>
<p>Асистент режисера &#8212; Юрій Кулик</p>
<p>Художник з костюмів  Заслужений працівник культури України &#8212; Любов Медвідь</p>
<p>Відеоарт &#8212; Софія Салецька</p>
<p>Художник з освітлення &#8212; Віктор Рубан</p>
<p>Звукорежисер &#8212; Максим Криштоп</p>
<p>Комп&#8217;ютерне супроводження &#8212; Кирил Перерва, Микола Ільченко</p>
<p>Помічники режисера &#8212;  Людмила Рибалка, Ірина Рукавіцина</p>
<p><strong>Джерело: <a href="https://creativpodiya.com/">медіа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
<p>Фото: Лариса Ільченко</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68324/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>2</slash:comments>
		
		
			</item>
	</channel>
</rss>
