«Диво на Віслі» —  один з таких вузлових епізодів.

Факт

У часи польсько-радянської війни 1920 року Червона Армія переможно атакувала польсько-українське військо і примусила його відступати аж до Варшави. Польщу червоні взагалі планували пройти транзитом. Месіанською метою походу був експорт світової революції до Берліну — Ленін вже бачив себе виступаючим на броньовику у центрі германської столиці…

Але раптом щось пішло не так. Об’єднані польські та українські війська перейшли у контрнаступ і гнали червоних аж доки не втомилися. А потім, після перемовин, сторони завершили війну з Західною Білоруссю, Галичиною та частиною інших українських територій у складі Польщі.

Та ще й Радянській уряд мав виплати величезні репарації. Зрозуміло, що після усіх попередніх перемог Червоної Армії, звитяга поляків сприймалася як диво. Під цією назвою подія і увійшла в історію.

Незалежна Польща та буферні держави

В 1795 році, після третього розділу, Польща остаточно втратила самостійність і була поділена між трьома панівними імперіями того часу: Германською (Прусською), Австро-Угорською та Російською.

Так тривало до 1918 року, коли завершилася Перша Світова війна, одним з результатів якої став розпад цих імперій. Таким чином Польща, так би мовити, самоплином, як Україна у 1991-му, отримала незалежність і шанс на відродження.

Маршал Юзеф Клеменс Пілсудський

Керівником нової Польською держави став Юзеф Пілсудський, котрий вже багато років виступав активним учасником польської боротьби за самовизначення. Уряд Пілсудського мав потужну підтримку від Франції та Англії. Щодо стосунків з Росією, тоді вже більшовицькою, то польське керівництво дійшло висновку, що краще мати між нею та Польщею якусь буферну державу, або дві, ніж спільний кордон.

Таким було обґрунтування польської підтримки незалежності України та Білорусі. Вельми логічна і край актуальна для будь-якої епохи ідея. Мати на своєму кордоні вічно голодну до чужих територій імперію московитів ніхто не хоче. Не хотіли і поляки. Тому вирішили сприяти українським інтересам.

Україно-польська війна

Швидко казка мовиться та непросто справа робиться. Для початку треба було визначитися — а де ж, власне, завершується сама Польща, де її кордони. Поляки, зрозуміло, сприймали себе як спадкоємців Речі Посполитої. Саме на ті часи прийшовся розквіт Польщі, коли вона була фактично центром потужної державної формації, до складу якої входили сучасні Литва, Україна, Польща та Білорусь.

Іншої думки були галичани. В 1918 році вони заснували Західноукраїнську народну республіку зі столицею у Львові, який поляки взагалі-то вважали культурно і духовно своїм. Після Акту Злуки інтереси вже Західної області Української народної республіки представляла УНР. Але більше морально. У відповідальну мить війська УНР залишилися в Києві – там, як завжди, чубилися за владу. І західні українці програли місцеві військові змагання полякам.

За підсумками тієї війни 22 квітня 1920 року між УНР та Польщею був укладений Варшавський договір. Згідно з ним Польща отримувала практично всі західноукраїнські території. А центр, схід, південь і північ України залишалися за УНР. Кордон встановлювався по річці Збруч.

Зрозуміло, що Варшавські домовленості не сподобалося західним українцям. І 20 грудня 1919 року уряд ЗУНР у вигнанні розірвав Акт Злуки з УНР. У той же приблизно час виник перший осередок спротиву фактичній польській окупації — Українська Збройна Організація, яка стала базою ОУН і низки подальших україно-польських конфліктів.

Польсько-радянська війна

Після визначення та юридичного оформлення нових кордонів Польщі, настав час формування тих самих буферних держав. І у квітні 1920 року поляки посунули на більшовиків. З ними в союзі, згідно до того ж Варшавського договору, виступили війська УНР. У даному випадку політичні інтереси сторін збігалися. Війна йшла вдало. На початку травня польсько-українське військо зайшло у Київ.

Польське військо 1920 рік

А потім настала черга тиснути Червоній Армії. Справа у тому, що, по-перше, поляки почали поводити себе на захоплених територіях як господарі, і це не сподобалося місцевим мешканцям. А по-друге…

Чому більшовики перемогли в 1918-1921 роках

Здавалося б, що молода Радянська держава не мала жодного шансу на перемогу над численними супротивниками як внутрішніми, так і  інтервентами. Але більшовики перемогли. На їхню користь зіграло декілька мудрих ідей «вождя світового пролетаріату».

«Земля селянам, фабрики робітникам!». Зрозуміло, що це гасло привернуло на бік революціонерів народні маси. Особливо на початку, коли люди ще не зрозуміли, що їх дурять. А потім вже було пізно, бо запрацювало ЧК.

«Більшовики виступають за право націй на самовизначення» — так Ленін сотовариші завоювали симпатії частини націоналістів. У тій же радянсько-польській війні на боці Совєтів брав участь не тільки Фелікс Едмундович Дзержинський, а й багато інших поляків, котрі цілком нормально сприймали Польщу в якості однієї з республік всесвітньої російської федерації.

Теж саме і щодо частини українців. Супротив збройних формувань УНР діяли на боці Червоної Армії і полки представників УРСР зі столицею в Харкові.

У якості ілюстрації. Якось до поляків приїхали посли від Денікіна з пропозицією скоординувати дії і вдарити по червоним синхронно. Поляки відмовилися. Бо Денікін, і взагалі білі, були для них  реставраторами монархії, тобто тієї самої Російської імперії, для якої не існувало державності польської. Іншими словами, з білими у поляків була екзистенційна війна за право виживання як нації. А з червоними йшла суперечка виключно за те, хто більше територій візьме під вплив.

І нарешті ще один важливий фактор більшовицької перемоги — стратег Ленін насправді захопив не тільки пошту, вокзал і телеграф. Ще більшовики примудрилися взяти під контроль склади зі зброєю, які у більшості розташовувалися поблизу Москви та Петербургу. А зброї там було неміряно – вже кілька років промисловість працювала на війну.

До речі, воєначальники червоних скаржилися у Центр, що їхнє військо голодне, голе-босе і заїдене вошами. Отак. Нічого не було. Але боєприпасів вистачало.

А ще Ленін швидко зметикував, що без професійних військових на одних «комісарах в пильних шлємах» далеко не доскачеш. І залучив спеців з військових справ, які втілили ідею мобільної війни, базою якої стала кіннота, зокрема, знаменита Перша Кінна армія Будьонного. Ми до неї ще повернемося.

Наступ червоних

Завдяки вищезазначеним факторам в 1920 році почався переможний наступ червоних на Варшаву. Сунули двома фронтами. Західний (командувач М.Тухачевський, член Реввійськради Ф. Дзержинській)) мав на меті захоплення Варшави. А Південно-Західний (командувач  Олександр Єгоров, член Реввійськради И.Сталін) атакував Львів.

Вожді світового пролетаріату

Битва за Варшаву почалася 13 серпня і здавалося, все іде по плану Тухачевського. Проте 16 серпня поляки та українці контратакували і… пішли вперед, вже не зупинячись. По ходу битви Тухачевський попросив підкріплення у Єгорова у вигляді Першою Кінної армії. Але проти цього заперечив Сталін – тому, що хотів собі слави за взяття Львова, який мужньо боронили українські та польські вояки А коли погодився, було вже пізно. Червона Армія тікала.

Друга помилка поляків

Першою фатальною помилкою польської нації була та, що вони не змогли домовитися з Богданом Хмельницьким і його Військом Запорізьким у 1654 році. Кінцевим результатом цього стала втрата Польщею державності більше ніж на 120 років. А друга помилка трапилася вже в 1920 — 1921-му.  Саме після  переможного «дива на Віслі».

12 жовтня 1920 року було укладено перемир’я між Польщею і Радянською Росією. А в березні 1921-го у Ризі узгодили мірний договір, який підписали: з одного боку Польща, а за іншого Радянська Росія (за себе та за Білорусь)  та… Радянська Україна. Тобто союзники поляків — війська і уряд УНР залишилися поза межами перемовин, після чого вимушено відступили на польську територію і там були роззброєні.

Якби поляки підтримали тоді УНР і Вільну Білорусь, вони б мали між собою та СРСР країни з лояльними до них політичними режимами. Але вони чомусь віддали контроль над цими територіями Радянському Союзу. Наслідки вкотре були фатальними. У 1939 році держава Польща знову припинила існування.

Помста Сталіна

У поразці під Варшавою Ленін і Троцький звинуватили Сталіна, бо саме він через своє марнославство не дав Будьонному можливості підтримати червоних у визначальний момент битви.

Сталін це з’їв. Тимчасово. А потім почалося. У 1937 році був розстріляний Тухачевський, у 1939 році – Єгоров. 17 вересня 1939 року радянські війська увійшли в Польщу і тим фактично разом з Гітлером  знищили її державність.

І якщо для німців існувала проблема Данцигу – міста, яке вони небезпідставно вважали своїм, то Сталіну формально Польща була не до потреби. Більш того, тепер вже він був зацікавлений мати буферну територію між собою, та гітлерівською військовою машиною. Але мстивий тиран відчував, що поляки мають повернути йому борг 1920 року.

Польські військові, до речі, опиралися радянській окупації менше, ніж німецький. І дійсно, дуже швидко переважну частину рядових Війська Польського відпустили по домівках. А ось офіцерів спіткала інша, сумна доля. Мова про Катинську трагедію — розстріл еліти польських військових, у ході якого було страчено декілька тисяч польських офіцерів, не тільки кадрових, але й мобілізованих з лав наукової та творчої інтелігенції.

Подія, точніше, одна з подій, об’єднаних під цією назвою, відбулася у Катинському лісі (Смоленська область). Поховання першими знайшли німці у 1943 році. І навіть фашисти жахнулися масштабам вбивств.

Полонені поляки. 1939 рік

Але Радянський Союз звинуватив саме їх і навіть цинічно виніс тему Катинського розстрілу на Нюрнберзький трибунал як один зі злочинів нацистів. Тоді мало хто міг сперечатися зі Сталіним, тому питання просто тихо прибрали з обвинувачень. Остаточно свою провину і відповідальність Радянський Союз визнав тільки під кінець існування. Втім, правонаступниця СРСР – Росія дуже швидко від відповідальності відмовилася.

Цей підступний злодійський маневр — коли свідомо робиться щось гидке та страшне, а потім самим злочинцем обвинувачується хтось інший, використовується росіянами і сьогодні. Як і метод відкладеної помсти. Не даремно ж рівно через 70 років біля Смоленська, тобто майже на тому самому місці сталась авіакатастрофа, в якій загинула значна частина політичної та духовної еліти сучасної Польщі. В тому числі президент країни Лех Качинський. Ніхто не вірить зараз, що то був випадковий збіг обставин.

Підсумок

Сьогоднішня політика Польщі у ситуації з війною Росії проти України є не тільки виступом на боці сторони світла, але також єдиною вірною з точки зору самозбереження Польської держави. Україна  — це така «золота карта» регіону. З ким політично Україна — за тим і сила. Це  підтверджує історія, яка  вперто повторюється вже декілька століть. І буде повторюватися, поки люди не зрозуміють, чому вона вчить.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Думка, що викладена далі, теж може здатися несерйозною. Але це тільки на перший заангажований погляд. Як спочатку здалася легковажною ідея квантів навіть самому авторові цією ідеї фізику Максу Планку. До речі, про фізику. Це важливо.

Кіт Шредінгера та революція свідомості

Упродовж тисячоліть фізика була наукою очевидної логіки. Усі її висновки — від закону Архімеда до законів Ньютона і навіть Ома — можна було легко перевірити за допомогою побутового дослідження.

Кіт Шредінгера

Але близько ста років тому людство з’ясувало та змирилося з тим, що матеріальні об’єкти здатні одночасно перебувати у кількох версіях свого існування. У популярному вигляді це відомо як ефект контрінтуїтивного кота Шредінгера.

Квантова природа минулого

Збігло ще сто років. І на початку ХХІ століття стало зрозуміло, що минуле — теж такий собі «кіт Шредінгера». Тобто існує кілька абсолютно рівнозначних версій історії, які досконало перевірити неможливо.

У підсумку, сьогодні ми опинилися всередині реальної жахливої війни за головування різних версій історії, жодна з яких не є абсолютно істинною.

І це ламає логіку звичної нам очевидності. Як просто було воювати раніше. Спершу люди вбивали людей за ресурси. Потім за золото та рабів. У паузах – за «прекрасних олен». Потім розпочалися релігійні війни. Їм на зміну прийшли ідеологічні. Завершилось усе перемогою грошей. Вони виявилися сильнішими від нацизму, комунізму та інших кривавих мрій про загальнолюдське щастя. У результаті світ розділився на «демократії», тобто на країни, де при владі змінюються власники, точніше «пастухи» великої кількості грошей та тоталітарні режими, де на троні сидить один «Великий Пастух».

Ще про історію воєн: Диво на Віслі. Відлуння та наслідки

Повертаючись до воєн за те, як правильно молитися, зазначимо, що по суті, будь-яка релігія також базується на історії, в яку пропонується вірити. Але в наші дні релігія, частиною якої обов’язково є космологія, повинна враховувати досягнення науки. І тому сьогодні вона вже наполягає не стільки на абсолюті власної базової історії, скільки на важливості своєї конфесійної культурної складової.

Фантазія як двигун прогресу

А ось в історії політично-географічній жодної космології немає. Як наслідок, немає й зв’язку з наукою, тобто з інтелектом людства.

Однак є зв’язок із фантазією. Відомо що, де інші земні створіння розвивали силу зубів, рогів та пазурів, люди розвивали мозок. І за рахунок цього стали пануючими тваринами планети. А мозок, крім логіки, має властивість породження ідей і мрій, які потім реалізуються і перетворюються з умовного килима-літака на реальний літак. Тому що не було б фантазії, не мала б над чим працювати логіка.

Втім, з іншого боку, фантазія – річ дика та некерована. Як жодна жінка не визнає себе непривабливою навіть у колі знаних красунь з довгими ногами і модними зачісками по всьому тілу, так і жодна фантазія не погодиться самоліквідуватися лише тому, що якийсь історик знайшов десь в архіві документ, що з нею не збігається.

«Фейк!» – миттєво вигукує фантазія. Фейк або спеціальне замовлення. Або просто суб’єктивне бачення реальності.

І має рацію. Адже погодьтеся, що навіть найчарівніші жіночі ніжки, овіяні наймоднішою спідницею, мають зовсім різний вигляд з ракурсу бачення орла та мурахи.

Висновок

Історикам слід нарешті припинити думати, що наука – аналіз архівних документів. Історія у ХХІ столітті — це одна з форм існування інформації. І підходити до неї треба, як фізики підходять до трактування квантових частинок, котрі колись корпускули, в інших випадках хвилі, а загалом не те, не інше, а щось взагалі апріорі непевне.

Треба терміново погодитися на це і нехай потім політики включають фантазію і вигадують інший привід для воєн. Ідеально було б, якби вони щось там собі надумавши, самі виходили на герць та билися за свої правди самостійно, а людей залишили у спокої.

Читайте ще по темі:  Український погляд  на культурний спадок імперії