Андрій Малишко жив і творив за радянських часів, був у фаворі, отримував державні нагороди і навіть двічі (у 1947 и1951 роках) ставав лауреатом Сталінської премії.

З точки зору сьогоднішніх реалій, коли радянське минуле України розглядається тільки як негативний досвід, Андрій Малишко жив неправильно. Він не сидів в концтаборах, хоча його старшого брата, теж потенційно талановитого поета Петра Малишка, стратили у 1928 році за бандитизм. Кажуть, що, Петро був ідейним грабіжником — він грабував на великій дорозі тільки чиновників і комуністів…

На щастя, на долі Андрія це майже відбилося. Він зробив вдалу кар’єру, пройшов війну, був депутатом Верховної ради УРСР…
Але деталі його біографії не мають ніякого значення в порівнянні з тим, що йому вдалося зробити в поезії. Він, як до речі і Дмитро Павличко, написав українську народну пісню, в якій розповідається справжня правда про долю, духовні цінності і світогляд українця. «Справжня правда» — тому що зараз на нас падає стільки різних правд, нас піддають такій кількості маніпуляцій, що вже навіть власному розуму довіряти небезпечно. Єдине, кому ще можна вірити – голосу власної душі. Малишків «Рушник» — саме та пісня в якій звучить душа.
Якби це було не так, «Рушник» не співали б вже стільки років зі сцени, і за святковими столами, в дорозі і дома. Ця пісня на музику Платона Майбороди вперше прозвучала у 1958 році в першому кольоровому українському художньому фільмі «Літа молодії» («Роки молоді») у виконанні Олександра Таранця (див. відео).

З тих часів минуло вже 57 років. Змінився державний устрій, прийшли інші покоління, а пісня все звучить…
Вітаємо автора з Днем народження! Хай його душі там на небесах будет так же тепло, як у душах людей, коли вони співають його «Рушник»…

Рідна мати моя, ти ночей не доспала
I водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Ще про українську пісню:  Ой ти,  дівчино, з горіха зерня