Це старовинне козацьке містечко в Зіньківському районі Полтавської області по праву вважається столицею українського гончарства, одним із найславетніших центрів самобутності українців, адже опішненська кераміка стала своєрідним символом української культури.

Оглядова екскурсія по парку скульптур, які стали надбанням музею гончарства після численних керамічних симпозіумів, та по експозиції музею, де представлено вироби уславлених керамічних центрів України, сприяла не тільки ознайомленню з напрямами діяльності музею, а й відкрила невичерпні можливості музейного закладу на шляху консолідації нації. Як писав один з відвідувачів: «Ми прийшли подивитися на глину, а побачили народ».

Маючи у колекції Сумського художнього музею невелику збірку творів опішненських гончарів, придбану ще на початку 1980-х років безпосередньо у майстрів діючого гончарного цеху «Художній керамік» (Олександри Селюченко, Василя Омеляненка, Анастасії Білик-Пошивайло, Івана Лобойченка та інших), музейники склали певні уявлення про традиції даного промислу.

Проте напрями діяльності створеного 1986 року музею гончарства, який нині, окрім музею-заповідника, включає у свою структуру гончарську книгозбірню України, інститут керамології як відділення інституту народознавства НАН України зі своїм науковим, дослідним та видавничим потенціалом, просто вражає. Це єдиний у світовій науковій практиці музеологічний заклад, у структурі якого активно діє академічна науково-дослідна установа.

Зустріч працівників обох музеїв якраз проходила у конференц-залі гончарської книгозбірні та у майстерні реставраторів, де співробітники обмінялись досвідом науково-освітньої роботи та своїми науковими виданнями.

Всі бажаючі змогли долучитися до гончарного круга та глини – майстер-клас проводив старійшина роду Пошивайлів Микола Гаврилович, батько Олеся Миколайовича Пошивайла, який став автором ідеї і засновником цього закладу. Разом з працівниками музеїв на фото можна побачити цього славетного опішненського гончара, повага і шана до праці якого не має меж.