Але є пояснення. І воно саме у назві. Почнемо з історії.

Рускіє і московити

Назва «рускіє» виникла як об’єднуюча для слов’ян, що перебували під владою скандинавського варяга Рюрика та його нащадків. Їхнє плем’я називали русами, а усіх, ким керували Рюріковичі – рускімі або русинами. Поляки, наприклад, не знаходилися під владою родичів Рюріка, тому й не називалися рускімі, хоча були за походженням західними полянами — прямими родичами східних полян, тобто киян.

Федір Іванович Блаженний — останній Рюрікович

Останній Рюрікович — син пекельного Івана Грозного — Федір Іоанович був царем московії і вирушив до раю у 1598 році. Чому до раю? Бо за відгуками сучасників, Федір був дурник, а блаженних Бог любить. Власне, і країною він практично не керував – це робив його шурин Борис Годунов.

До речі (і напівжартома), про шуріна. Тут навіть сам Володимир Висоцький плутається у свідченнях. У пісні «Діалог біля телевізору» (1972-73) він співає: «Послушай, Зін, нє трогай шурина, какой нє єсть, а он родня». А в «Історії хвороби» (1976) вже: «Шурін мой бєлогарячій, но ведь шурін не родня».

Непорозуміння з царським шурином привели до того, що зі смертю Федора завершилися і рускіе. Далі вже були суто московити. З 1613 року, після сповнених буремних політичних інтриг смутних часів, на московський трон зійшов перший Романов – цар Михайло Федорович – син боярина Федора Романова, більше відомого як патріарх Філарет.

Все. Далі жителі московського царства були московитами.

Союзна держава

Саме з московитами уклав у 1654 році договір про союзну державу очільник Території Війська Запорозького – Гетьман Богдан Хмельницький. Обидві сторони на той момент сприймали себе як різні народи, що розмовляли різними мовами, але  були об’єднані православ’ям. Ну а далі московити обдурили українців – як співає той же Висоцький: «Ех раз, єщьо раз, єщьо много, много раз» — і  союзна умова перетворилася на спочатку васальну залежність, а потім і взагалі на колоніальну. А після входження до складу московії території Князівства Литовського, московія остаточно відчула себе імперією. Про що й було оголошено у 1721 році Петром Першим, який назвав свою державу російською імперією або просто росією.

Малороси та білоруси

Українці себе самі ніколи не називали малоросами. Козаками, черкасами, русинами – так. Малоросією Україна стала вже в складі російської імперії. Аналогічно з білорусами, які до  включення в склад імперії називалися литвинами. Власне, всі це росії було потрібно для створення базової імперської  легенди про братні народи, що на чолі зі старшим братом щасливо живуть разом. «Старший брат» при цьому прийняв на себе назву «рускіє». Або — по скромності своєй  — «вєлікорускіє».

Так зробили братніми народами московітів, литвинів і українців. Хоча які вони браття – сусіди просто. Як чехи і німці, наприклад.

Російська імперія у різних формах

Коли московія стала російською імперією, вона нарешті «зрозуміла сама себе». І почала тероризувати навколишні народи. Інколи отримувала відкоша, часом перемагала, але головне – постійно задиралася до сусідів. Після чергової такої війни, яка переросла у світову, імперія тимчасово розвалилася, щоб виникнути знову вже у вигляді СРСР.

Тепер ми знаємо, для кого ці ракети.

По суті, це була та ж російська імперія зі столицею у москві і імперськими манерами московитів. І як ми тепер бачимо, більшість свого ресурсу вона традиційно вкладала в зброю, якою зараз воює її духовна і ментальна правонаступниця – російська федерація.

 І знову московія

Висновок однозначний. Росія – не назва держави, це синонім слова «імперія». Допоки країна буде себе називати росією, тобто імперією, вона буде кошмарити сусідів. Процес буде нескінченним, бо ядерну державу перемогти неможливо. Від неї доводиться тільки відбиватися і робити все, щоб вона розвалилася сама.

Саме тому Верховна Рада України, а потім і вся світова спільнота повинні терміново перейменувати російську федерацію в московію і використовувати цю історичну назву в офіційних документах. Тут немає нічого незвичайного. Називають же українці і поляки столицю Австрії Віднем.

Що це дасть. Московія має у всіх сенсах повернутися у свої кордони. Назва «росія» для московитів асоціюється з державою, у складі якої є Україна. Росія ж так і виникла – як московія, що приєднала Україну.

Але тепер московитам потрібно викинути з голови імперський модус мислення і знайти своє особисте місце на мапі мирного світу. Воно, до речі, існує. Московія — це ж Євразія — суміш угро-фінів, ординців та слов’ян — потенційна цивілізація-напівкровка на кордоні двох величезних світів, яка і має їх поєднати. Подібний шлях розвитку дозволив би московитам жити у мирі з Європою, зокрема з Україною, Білоруссю і країнами Балтії. І стати містком між Європою та Азією. А не бути країною монстром та ізгоєм, як зараз.

Іншими словами, від перейменування практична користь буде усім  – і перейменованим, і їхнім близьким та далеким сусідам по сьогоднішньому, такому маленькому і взаємопов’язаному світу.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

«Главное,  чтобы  украинцы и россияне не  стали  врагами на уровне народов» —  это сейчас один из самых основных  гуманитарных призывов в связи с  войной  на Донбассе.

Я сомневаюсь в  жизнеспособности  этого, безусловно, хорошего лозунга.

Буду говорить с позиции маленького  человека, которому  смешно и грустно, когда другие маленькие люди берутся размышлять о геополитике. Моя  геополитика – в моем сердце.

Как в этом случае реагировать на происходящее  обычным людям по обе стороны границы? Как нам остаться братьями, если соседний народ   ежедневно  на экранах телевизоров зверствует, распинает,  убивает и прочее… — ведь в этом же нас убеждает ежедневная пропаганда с обеих сторон границы?

Не верить? Но мы  не можем всё время не верить! Мы не может поставить в себе заслон  против  обычной человеческой реакции на жестокость и несправедливость.

Сочувствие чужой боли —  это основополагающее  человеческое в нас —   «и нам сочувствие даётся, как нам даётся благодать».  Если мы перестанем реагировать на крик о распятом  ребёнке – мы перестанем быть людьми!

Увы, с каждым днём в нас будет накапливаться взаимная ненависть к тем, кто  порождает войну. У россиян – на жестоких украинцев. А у нас —  на агрессивных россиян. Ненависть  к убийцам и мучителям – обратная сторона сочувствия,  испытываемого по отношению к их жертвам.

Ещё полгода назад, встречая  граждан РФ, мы говорили с ними о конфликте в Крыму, как о недоразумении. «Крымнаш» –  было  пафосной идиомой, выказывающей  социальный идиотизм  говорящего. Ну, ваш так ваш. Нам-то,  маленьким людям, что с того?

А сегодня россияне —   очевидная и безусловная причина гибели  сотен украинцев.

Так как нам остаться братьями? Что делать? Простить всех убитых?  Простить наш,  уже привычный, непокой,  страх любого грома за окном, войну в нашей мирной стране  и  растоптанную вмешательством РФ попытку  сбросить   власть  президента-бандита?

Где? За что зацепиться? За  общую русскую культуру? Но в русской культуре не было призыва к войне России против Украины. Это находится  за рамками любой культуры. Да и какая там русская культура у Губарева или Жириновского…

Такое уже было. Мы уже ненавидели немцев – носителей великой немецкой культуры.  Меж нами и немцами не было никаких человеческих различий,  кроме придуманных пропагандой  Гитлера. А закончилось ненавистью. И прав  в этой ненависти был тот, кто ненавидел  агрессора. Ещё весной мы смотрели на людей с той стороны как на своих, которые по  недоразумению оказались впутанными в   «игры богов». Летом  2014 года мы уже смотрим на них с лёгким напряжением,  понимая,  что это уже  не  те же мы, только оказавшиеся после распада империи в другой её части. Нет —  это  уже жители  страны,  со стороны  которой  к нам приходит смерть.

Похоже, что  война между Украиной и РФ – надолго. У войны на Донбассе есть два очевидных варианта развития событий.
Первый. Украинские войска ведут постоянную  многолетнюю АТО, а   путинские диверсанты при поддержке регулярных войск РФ воюют с ними  партизанскими методами и всячески  дестабилизируют  ситуацию в Украине.

Вариант второй. Украина уходит из Донбасса, отгораживается от него  и Крыма  трёхметровой стеной и….

Вскоре  Путин засылает агентуру  в Харьков, потом в Днепропетровск, Запорожье,  Одессу…  Империи не умеют останавливаться. В ответ украинские власти вводят  режим глобального  контроля  за населением, развивается  система  повсеместных доносов  – «мой сосед – сепаратист» —  и…  в общем,  в обоих случаях, пока Путин жив, в Украине мира  не будет.

Так поссорили сербов и хорватов. Поссорили и замазали кровью. И вот когда наступает это время, когда кровь уже пролилась – как нам опять стать братьями?

В какой мере  человек делит ответственность за страну?  Очень похоже,  что ни в какой. Мы ничего не можем сделать. Нас, потомков одного народа, делают врагами – и мы ничего не можем сделать.

Источник creativpodiya.com

]]> https://creativpodiya.com/posts/22904/feed 27