Фрагмент вистави «Людина є людина» за п’єсою Бертольта Брехта

Режисер-постановник вистави Микита Поляков. Композитор – Євген Золотухін. Згадка про композитора необхідна, бо однією з важливих складових «театру Брехта» є зонги – пісенні номери-коментарі. Цікаво, що до п’єси «Людина є людина», створеної 26-річним автором у 1924-му році, Брехт сам підбирав мелодії до зонгів. І саме під час постановки «Людина є людина» 1927 року вперше звернувся до професійного композитора.

Крім того, упродовж усього часу дії на рівних з акторами, працюють музиканти – на сцені джазовий квартет, в оркестровій ямі — оркестр. Музика лунає постійно і є таким же атмосферним елементом, як сценографічне рішення (Катерина Колісниченко), або хореографія (Сергій Великодний).

Вистава вийшла дуже режисерська, так би мовити. Далі ми спробуємо розшифрувати цю тезу.

Естетичне шоу

По ходу дійства на сцені з’являється багато людей. І всім якось вистачає місця. Більш того. Всі вони – актори та декорації постійно вишиковуються в різноманітні гармонічні мізансцени, де в купі деталей кожна саме там, де має бути. Виставу, до речі, краще за все переглядати десь з ряду десятого, не ближче, щоб мати можливість бачити усю майстерно вибудовану режисером сценічну панораму у всіх її невпинних змінах.

І актори… Дозволити їм грати так, як вони це роблять — це воля та задум режисера, безумовно. Микита Поляков відкрив акторам можливість бути максимально вільними і не просто втілювати сюжетну ідею, а саме акторствувати у найбільш комфортному для кожного діапазоні.

Відомо, що акторська майстерність — таке ж мистецтво, тобто такий же естетичний феномен, як і музика чи живопис. А коли актор відчуває себе розкутим аж до межі імпровізації, коли він не боїться «переграти» та щедро ділиться з публікою своєю енергетикою, то спостерігати за його грою – одна з тих унікальних насолод, у пошуках яких ми відвідуємо театр. До того ж подібний підхід залишає нас в річищі брехтівського «чесного театру», однією з концептуальних основ якого є сценічне розділення актора та персонажа, котрого він зображує та трактує.

Інакше кажучи, навіть поза змістом вистава «Людина є людина» являє собою яскраве та барвисте естетичне видовище.

Філософський зміст

За сюжетом персонаж на ім’я Гелі Гей (Роман Козак) — звичайний цивільний вантажник — упродовж спектаклю перетворюється на бравого солдата Джерайя Джипа. Мова не про тілесну, а про ментальну трансформацію. Вистава відслідковує, яким чином певний ланцюг подій приводить героя до настільки кардинальної зміни особистості. І тут побіжно слідує репліка, котра стала назвою вистави: «Людина є людина.»

Так, усі люди однакові, на відміну від їхніх посвідчень особистості. Більше того, коли автентичному, так би мовити, Джипу доводиться зайняти місто Гея, бо його власне посів сам Гей, дружина Гелі Гея (Світлана Кулік) приймає його так, ніби й не помітила заміни і робить з ним ті ж маніпуляції, що і з оригіналом чоловіка.

Фрагмент вистави «Людина є людина» Сумського Національного академічного театру драми та музичної комедії ім.М.С.Щепкіна

Власне, якщо стосовно філософії дійства, то тут йдеться про те, що людина існує на кількох рівнях; одним із полюсів такої градації є людина взагалі, тобто Homo sapiens як типовий представник виду. А другий полюс – особистість, індивідуальність. У соціальному контексті всі ці градації змішуються і постійно циркулюють на кшталт бульбашок в окропі. Але силами мистецтва, доводячи звичайні ситуації до абсурду, їх можна диференціювати.

Лірична складова

Все є в цьому спектаклі – музика та буфонада, експресія та цілий букет символів-метафор, але до певного, останнього буквально моменту не вистачає якоїсь ліричної події, котра б зачіпала сентиментальні струни, які, якщо їм не дали їхнього, здатні підняти бунт і вплинути на загальне сприйняття.

Але сцена, коли дружина Гея купає нове втілення свого чоловіка так само, як на початку дії, купала його першу еманацію, виглядає саме так – лірично та сентиментально зі сльозами на очах найбільш душевно тонкошкірих глядачок. А також вчергове підтверджує відому біблійну тезу, що людина є людиною тоді, коли вона – чоловік та жінка.

Аналогічний крок пропонується зробити й іншому військовому– сержанту Чарлзу Фейрчалду (Олександр Середа). Вдова Леокадія Бегбік (Катерина Саченко) теж кличе його стати людиною у тому самому біблійному смислі. Але чоловік обирає війну.

Фрагмент вистави «Людина є людина» за п’єсою Бертольта Брехта. Режисер Микита Поляков

Події, до слова, відбуваються в Британській Індії – це війна не за батьківщину, це колоніальна військова спецоперація проти місцевих мешканців. Найгірший із видів воєн. У фіналі бравий солдат-перевертень Джип-Гей підпалює фортецю, де ховаються від бойових дій сотні цивільних — тобто хоча п’єсу, створено сто років тому, вона не тільки про завжди, але й про сьогодні. На жаль.

Вистава триває близько трьох годин. Втім, емоції та рефлексії після закінчення цілком виправдовують витрачений час.

P.S. Фінансування спектаклю «Людина є людина» за п’єсою Бертольта Брехта здійснюється з фонду Projektfonds Ukraine 2023, Міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.

Читайте про ще одну цікаву режисерьску роботу Микити Полякова — виставу «Квартет» в нарисі:  У Сумах на одній сцені зустрілися великий німець і геніальний австрієць

Фото: Лариса Ильченко

На сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка 26 жовтня театром було представлено «Тригрошову оперу» за п’єсою Б. Брехта на музику К. Вайля у постановці заслуженого артиста України  Максима Булгакова.

З часів незалежності України «Тригрошова опера» офіційно ставиться на українській сцені лише вдруге, а на даний момент є єдиною діючою постановкою в Україні. Оригінальну музику Курта Вайля виконують наживо артисти оркестру театру.

27 жовтня в Національної філармонії України в рамках проєкту «Філармонія нескорених» відбувся показ музично-мультимедійного дійства «Карнавал тварин» , яке є авторським прочитанням однойменного шедевра французького композитора Каміля Сен-Санса, написаного у 1886 році.

У постановці режисера Микити Полякова Le carnaval des animaux, перетворюється на дивовижне шоу для всієї родини, що поєднує в собі класичну музику, яскраву акторську гру, цікаві історії про звірів та візуальну естетику мультиплікації.

фрагмент із вистави «Тригрошова опера» Сумського національного академічного театру ім. М. Щепкіна

Протягом гастролей колектив театру тепло зустрічали та  підтримували не тільки кияни, а й глядачі з різних областей України, серед яких численні сумчани, які проживають в столиці. Для багатьох виступ улюбленого театру став справжнім святом та мистецьким імпульсом, який живить сили та спрямовує до Перемоги.

Під час спілкування з творчим складом театру тимчасово виконуючий обов’язки міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв подякував всьому колективу.

«Сьогоднішній творчий внесок діячів культури Сумської області є не лише морально-емоційною підтримкою, а й, без перебільшення, постає виразною ознакою цивілізованої нації з висококультурними потребами, котра свідомо прагне не лише захищати й берегти свій культурний код, а ще й піклується про примноження мистецького спадку для майбутніх поколінь» – зазначив  очільник Міністерства культури та інформаційної політики України.

фрагмент з музично-мультимедійного дійства «Карнавал тварин» Сумського національного академічного театру ім. М. Щепкіна

Перед виставою, з першої театральної сцени країни, до глядачів звернувся виконуючий обов’язки генерального директора – художнього керівника Сумського національного театру ім. М. Щепкіна Сергій Дорофєєв, він зауважив, що Сумська область має найдовший кордон протяжністю 564 км з країною терористом – росією, а м. Суми знаходиться в 30 км від кордону з країною-агресором, але не дивлячись на постійні загрози з боку росіян, Театр ім. М. Щепкіна не просто продовжує працювати, а й говорить з глядачем на актуальні теми сучасною мовою, а також працює під одним дахом з театром-переселенцем – Луганським українським театром. Він зазначив, що виступ колективу театру в Києві це не тільки ствердження того, що мистецтво не занепало, а, навпаки, символ незламності та непереможності.

Фрагмент з вистави «Квартет» Сумський національний академічний театр ім. М.С. Щепкина

Режисер-постановник (він же художник з декорацій) Микита Поляков визначив її жанр як музично–пластична параноя. Параноя у медичному сенсі — системно вибудоване марення.

Місце зустрічі

Важко сказати де завершується реальність схоплена мудрістю і починається ілюзія, створена хворою фантазією, коли мова іде про Фрідріха Ніцше (1844-1900). А саме він значиться одним з двох авторів  спектаклю. Другий — Франц Шуберт (1797-1828).

Ніцше та Шуберт ніколи не зустрічалися при житті, бо розминулися в часі. Тим більше, навряд чи вони могли собі уявити, що перетнуться на початку XXI століття у підвальному укритті (простіше кажучи, у бомбосховищі) театру українського міста Суми. Саме там розташована нині експериментальна сцена, на якій іде вистава «Квартет».

Дійові особи та виконавці

Перед глядачами весь час знаходиться струнний квартет, у складі: Лаура Аббасова, Тамара Бокатова, Алла Ліфіренко, Ярослав Калиниченко. Квартет виконує музику Шуберта та Ніцше. Саме так. І Ніцше теж. Власне, навіть однієї музичної складової було б досить, щоб отримати повне задоволення від спектаклю. Але у ньому ще присутня дія.

Монолог Андрій Шелюхаєв У віставі «Квартет»

Дію створюють три персонажі: Смерть (Андрій Шелюхаєв), Дівчина (Анна Пахомова) та Заратустра – Антон Стобвун. Вони практично не розмовляють і вся розповідь іде виключно мовою пластики. Хореограф-балетмейстер-постановник Сергій Великодний у цій виставі як завжди неперевершений. Хоча точніше мабуть було б сказати – знову перевершив самого себе.

Декілька разів актори демонстративно випадають зі своїх мовчазних сценічних образів і звертаються до публіки з імпровізованими монологами. Щоразу вони розповідають інше, а що конкретне – про це не відає навіть сам режисер-постановник.

Дію супроводжує рухомий рядок з цитатами Ніцше, відеоряд, схожий на картинки зі снів та напівзрозуміле бурмотіння голосів за кадром. Звідки доносяться уривки фраз. Здається мудрих, але це точно, бо чутно тільки уривки…

Все перелічене вище створює у свідомості глядача ефект потрапляння чи то у сновидіння, чи у невідомий магічний ритуал.

Погляд з глядацького залу

Спочатку глядач не розуміє нічого. Потім починає здогадуватися, що у всьому цьому механічно-акустичному русі присутня якась логіка, котру вибудовує воля режисера. З часом виникає підозра, що деміург — не режисер, а диригент. До речі, так воно і є, бо режисер вистави Микита Поляков офіційно обіймає штатну посаду керівника музичної частин театру. Тобто він дійсно фаховий диригент.

У підсумку глядач нарешті здогадується, що людина, яка веде його крізь нетрі символів і метафор у системі координат вистави розумніша за нього. І тоді приходить спокій і дивовижний стан потрапляння у потік, коли нічого вже не треба намагатися зрозуміти, а потрібно тільки довіритися, віддатися потоку і відчувати. І отримувати задоволення від усього, що він з тобою виробляє.

При що ж ця вистава, в якій однією з головних дійових осіб є Смерть, другою — пророк (Заратустра), а третьою – та із-за кого нас усіх відрахували з раю, тобто прекрасна жінка?

Фрагмент з вистави «Квартет» Режисер-постановник Микита Поляков, балетмейстер- Сергій Великодний

Про що це все?

А вона про все – про надію та розпач, кохання та непорозуміння, про зустрічі і втрати… Іншими словами, вистава про життя, яке воно є у всій ірраціональній сукупності своїх проявів. Про життя, яким ми частіше не задоволені, аніж навпаки, але з яким нізащо не бажаємо розлучатися.

Життя – це такий парадокс, коли ти нічого не розумієш (згадайте Сократа), але все відчуваєш. І вистава «Квартет» така ж сама. І що цікаво. При всьому навмисному відчуженні від побутових земних речей режисер спектаклю з самого початку якимись невловимими сценічними засобами примушує глядача співпереживати головним героям, які  по суті грають щось дуже схоже на абстрактний живопис.

Важко стверджувати, що цей естетичний експеримент припаде до душі любителям комедій та інших «легких жанрів». А ось для театральних гурманів, які розуміються на музиці та мистецтві перформансу, «Квартет» — саме те що треба.

У створенні спектаклю також брали участь:

Асистент режисера — Юрій Кулик

Художник з костюмів  Заслужений працівник культури України — Любов Медвідь

Відеоарт — Софія Салецька

Художник з освітлення — Віктор Рубан

Звукорежисер — Максим Криштоп

Комп’ютерне супроводження — Кирил Перерва, Микола Ільченко

Помічники режисера —  Людмила Рибалка, Ірина Рукавіцина

Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ільченко