2. А з іншого боку — людина починається з самоідентифікації та вибору культурних, моральних та духовних цінностей. Я дуже мало бачу навколо себе людей, які є носіями будь яких цінностей. Більшість або виживає, або роскошує.
Коли я дивлюсь на небо, під яким виріс, на ліси та річку, біля яких живу все життя — чи має значення якою мовою я це називаю своім?
Це моя РОДІНА=БАТЬКІВЩИНА в будь якому разі.
Тепер залишилось достатньо штучне питання: як назвати себе та оточуючих — українцем? землянином? европейцем?…
Уявимо що ми вирішішили це питання. І що зміниться по двом попереднім?

Вибачте, шурік, але Ви не можете бути українцем, бо Ви — удмурд. Ви є громадянин України, який не володіє державною мовою, бо пише іншою. Таке життя

Шановний пане Олеже. Мультикультура — це сторінка перегорнута в Європі, яка себе не виправдала. Це явище призвело до розвалу Франції як держави. Якщо Ви хочете того в Україні — то Ви її ворог.

Не важно на каком языке

Я слышу в слове «золото»
запах и вкус хлеба.
Я вижу корни дерева,
как первый шаг в небо.

И я утверждаю, что звёздные рыбы
играют в морях Луны,
что в каменной памяти угольной глыбы
живут алмазные сны.

Я устаю от музыки,
если скрипач — лабух.
Я оставляю женщине
право судить слабых.

Ты можешь смеяться и плакать, возможно
так закалялась броня.
Но я знаю точно, мой меч будет в ножнах,
пока ты целуешь меня.

Мне, чтоб коснуться вечности,
хватит с лихвой мига.
И мне не надо мудрости
большей, чем даст книга.

На стрелах часов убивающих время,
мгновений свежая кровь.
Вначале был Бог, у него было семя,
и он придумал любовь.

И я хочу, чтобы мы оставались людьми
и в беде и в удаче, в пиру и в тоске.
И если ты мне говоришь о любви,
то мне не важно, на каком языке.

Одно другого вовсе не отменяет….

*THUMBS UP* как и терроризм!

Ну а мы тут при чем? Украина с англоязычными странами не граничит.
Свое надо развивать и гордиться им!

Интересно.. Во мне вот ощущение себя советским никогда не отменяло и не заменяло то,что я — украинец….
И мене очень нравилось и то, что я гражданин такой громадной советской державы и то, что я украинец.

На английском говорят во всех странах Европы, кроме Франции. плюс США. Это минимум.

І з чого випливає такий висновок?

Це дуже позитивно характеризує Ваше коло спілкування, пані Ірино )

Особисто я все частіше опиняюся в ситуації, коли я переходжу на російську, якою говорить співрозмовник, а він одночасно зі мною переходить на українську, яку почув від мене…

Contra spem spero…

Пані Людмило. Я розмовляв зі знайомими з Донецька, які за «повстанців». Я їм кажу — ви ж знаєте українську. В чому проблема? А вони відповідають: так ми її знаємо, але вона у нас викликає несприйняття на рівні підсвідомості, бо нас примушують до переходу на українську, а Донбас — на коліна не поставиш.. ну і такє інше.
Мені здається, що справжний патріотизм зараз — це дуже важкий примус себе до того, щоб зрозуміти і прийняти іншу сторону. Розумієте? — не їх, примусити, а себе. І це потрібно зробити з обох боків.

«А зараз, я переконана, вдома, з родичами і друзями розмовляй як хочеш,більше того — рідну мову забувати не можна, а між людьми — тільки українською, бо ти живеш в Україні, тож поважай країну, в якій живеш.» — у мене є інша.хоча й дуже близька до Вашої, пропозиція. ) Культурна людина повинна відповідати співрозмовнику тією мовою, якою він до неї звертається.
Тобто теж саме, але без примусу і насильства. І апелляція виключно до культурного рівня нашого візаві.