Надо сказать, что художник–сценограф —  профессия, требующая особого подбора качеств. Кроме художественного таланта, мастерства  и вкуса,  тут требуется ещё недюжинный интеллект, эрудированность, владение навыками организации большого пространства, знаниями законов оптики и геометрии.

На выставке,  открывшейся во вторник в Сумской городской галерее представлена  восхитительная подборка акварелей Виктора Михайличенко,  в своё время  служившего в  театре им. Щепкина  и оформившего более  60 спектаклей, поставленных в этом театре.

А в четверг на втором этаже Театра для детей и юношества открылась выставка мэтра сценографии  Семёна Моисеевича Блайваса, посвященная столетию со Дня рождения мастера.

Семён  Моисеевич олицетворяет собой значительную часть истории театра им.Щепкина. Он работал там с 1938 по 1982 год. Кроме создания множества спектаклей,  С.М.Блайвас стал ещё и основоположником большой театральной  и вообще художественной семьи.

На открытии выставки, которое организовала и вела дочь Семёна Моисеевича, известный искусствовед,  Надежда Юрченко, мы с приятным удивлением узнали, что одна из наших любимых актрис Сумского театра им.Щепкина  Анна Зеленчук – внучка Семёна Блайваса. Да, —  подумали мы. Вот откуда в ней такая врождённая  аристократическая глубина….

К слову, Семён Блайвас был не только главным художником  театра им. Щепкина, но и главным  городским сумским художником, благодаря  особо благосклонному отношению к нему Михаила Лушпы, усилиями которого, в 1980 году было построено новое  (нынешнее)  здание театра им.Щепкина, ранее располагавшегося в помещении  нынешнего  ТЮЗа.

Там и творил Семён Блайвас. Поэтому и выставка его памяти  открылась именно в ТЮЗе.

Обе выставки, кроме всего прочего, наглядно демонстрируют общий высокий художественный уровень сумского областного театра в советские времена. Хотя он тогда и не был академическим.

Вход в Сумскую городскую галерею свободный. Чтобы увидеть выставку в ТЮЗе,  вероятно, надо купить билет на спектакль. Что тоже хорошо.

Так називається ювілейна виставка члена Спілки художників України, сценографа Семена Мойсейовича Блайваса (1914-1990), присвячена100-річчю від дня його народження.

Щойно відкривається театральна завіса, то перший, кому аплодує публіка, це художник театру, котрий репрезентує образ вистави. Скільки оплесків випало на долю Семена Блайваса за тривалу діяльність сценографа Сумського театру імені Михайла Щепкіна, яку він розпочав у 1938 році одразу після закінчення Одеського художнього училища. Натхнений чарівним і дивовижним світом Мельпомени, художник присвятив усе своє життя цьому театру, прослуживши в ньому аж до 1982 року.

Першою виставою, яку він оформив 1939 року, була «Повість про жінку» Б.Левіна. А після повернення з фронту він створив образи спектаклів «Одинадцять невідомих» І.Ласкіна, «Безприданниця» Олександра Островського, «Підступність і кохання» Фрідріха Шіллера, «Лісова пісня» Лесі Українки, «У неділю рано зілля копала…» Ольги Кобилянської та ще багато-багато інших – всього понад двісті вистав українських, російських і зарубіжних авторів.

Його запрошували до співпраці у театри Челябінська, Гомеля, Ростова-на-Дону, Новочеркаська, Кривого Рога та інших міст Радянського Союзу. Ім’я Блайваса червоними літерами вписано в історію сценографії українського театру, поряд з такими іменами, як Данило Лідер (Київ), Федір Нірод (Харків), Данило Нарбут (Черкаси) та ін. Ескізи декорацій Блайваса зберігаються у провідних театральних, художніх та меморіальних музеях Києва, Москви, Харкова, Полтави, Сум. Але найбільше сил і натхнення оддав митець рідній сцені, де він працював з такими визначними режисерами, як Олексій Ріпко, Олександр Льдов, Дмитро Алексеєнко, Володимир Усенко, Ігор Рибчинський, Ігор Равицький та ін.

Художник театру Семен Блайвас творив свої образи за теорією Костянтина Станіславського: «Художник повинен виходити із аналізу змісту п’єси, знайти саме ті барви та прийоми, які були б співзвучні автору та правдиво передавали епоху». Театральні критики правомірно називали Блайваса романтиком сцени, який в інтерпретації загального образу вистави навіював неповторний, піднесений настрій. Він звертав увагу не тільки на оформлення сцени та створення відповідного реквізиту, а в першу чергу на самих артистів, для яких, окрім костюмів, робив ескізи гриму та перук.

Стилістику творів Блайваса визначає глибока причетність до театральної сцени, яка диктує масштабність пластики, здібність вибудовувати безкінечний ілюзорний простір. Специфічна образна мова його творів для вираження динаміки емоцій персонажів завжди була експресивною. Його власне мало цікавили оптимістичні настрої, проте квінтесенцією блайвасівського вирішення вистави завжди були драматичні колізії.

Семен Блайвас ґрунтовно, з повагою підходив до авторської драматургії, добре знав творчість та біографії класиків і суворо дотримувався змісту і стилю п’єси, передаючи епоху і реалії буття у їхнім історичнім контексті. Він по-сучасному прочитував твори видатних драматургів, віддаючи перевагу саме тим авторам, які внутрішньо найбільш відповідали уявленням художника про трагічні події: Евріпіду («Медея»), Вільяму Шекспіру («Отелло», «Річард ІІІ»),

Фрідріху Шіллеру («Марія Стюарт», «Розбійники»), Олександрові Островському («Шалені гроші», «Остання жертва»), Оноре де Бальзакові («Мачуха»), Лесі Українці («Камінний господар») та ін.

Та не чужі йому були і теплі барви комедії. Невипадково його кумиром був Чарльз Спенсер Чаплін. Чималою творчою удачею, на наш погляд, стала вистава щепкінців «Рожеве павутиння» за п’єсою драматурга-земляка Якова Мамонтова, дія якої відбувається на Басах, околиці Сум. Тут Блайвасу вдалося створити органічний антураж комедійного спектаклю. Прекрасна гра, яскраві костюми персонажів Гей-Гуківського (Андрій Носачов), Ніни (Неоніла Домбровська), Ліни (Ніна Михайлова), Микити (Микола Ластовецький) та ін. сприяли успіхові вистави у сумських і столичних театралів. То наводить на думку, що ця вистава мала б стати візитівкою театру імені М.Щепкіна.

Верхівкою розквіту щепкінців стали 1960-70-і роки, коли головним режисером був Ігор Рибчинський. Саме він під своїм творчим «крилом» об’єднав таких талановитих акторів, як Олексій Тарасенко, Лідія Рудіна, Андрій Носачов, Неоніла Домбровська, Петро Собецький, Іван Дехта, Меланія Лісова, Тетяна Лимаренко, Лідія Рудік, які стали взірцем для молодих та яскравих особистостей – Євгенії Серебрякової, Олександри Сокіл, Василя Будянського, Валентина Курти та багатьох інших. Створена Блайвасом яскрава галерея портретів акторів у їхніх найкращих ролях зберігається нині в музеї театру та у нащадків акторів. Природно, що ці лицедії зручно почувалися і грали в заданих художником обставинах, себто декорації та сценічні атрибути спектаклю, в поєднанні з режисерським задумом, сприяли створенню незабутніх образів.

Звичайно, Семену Блайвасу, як вдумливому художнику театру, було цілком природно відтворити питомі риси характеру і персонажів, і виконавців у портретах провідних акторів, підкресливши їх амплуа. Портрети Олексія Тарасенка («Отелло» у трагедії Вільяма Шекспіра), Неоніли Домбровської (Софія в «Безталанній» Івана Карпенка-Карого), Меланії Лісової (Мавра в «У неділлю рано зілля копала…» Ольги Кобилянської), Петра Собецького (Манілов у «Мертвих душах» Миколи Гоголя), Олександри Сокіл (Проня у «За двома зайцями» Михайла Старицького), Андрія Носачова (Іван у «Зачарованому вітряку» Михайла Стельмаха), Івана Дехти (дід Щукар у «Піднятій цілині» Михайла Шолохова) – часто експонуються на виставках. Тож пам’ять про майстра – оригінального та надзвичайно обдарованого – жива й до сьогодні.

ТЮГ, фойє 2 поверх

Виставка триватиме до 31 грудня