Міжнародний день миру (International Day of Peace) було встановлено відповідною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 30 листопада 1982 року.

Подія позиціонується як заклик до всесвітнього одноденного припинення бойових дій та будь-яких інших форм насильства.

З 2002 року Міжнародний день миру відзначається 21 вересня. У центральних установах ООН День миру традиційно розпочинається офіційною церемонією біля Дзвону Миру.

Зрозуміло, що в умовах російської агресії мова про припинення вогню сьогодні не йде. А з іншого боку, українці, як ніхто мабуть в Європі, знають ціну миру і мирному життю. Ми всі сподіваємося, що після перемоги у нас кожен день буде Днем миру.

Власне, цьому очікуванню і присвячено творчий захід, який відбудеться у Сумах 21 вересня.  Пройде він у формі концерту, в якому візьмуть участь виконавці та автори співаної поезії, а також  представники класичних мистецтв.

У програмі буде мінімум пафосу і максимум  лірики, бо мир – це лірика, а не пафос.

Вхід на захід безкоштовний. Тривалість події – до 2-х годин.

На теренах України це єдиний фестиваль, який має формат творчої майстерні. І хоча у підсумку найбільш підготовлені «зайці», тобто юні барди і поети, отримують нагороди та звання лауреатів і призерів, головна мета та сутність фестивалю — навчання.

Творчі майстерні

Творча майстерня – це місце, де юні таланти демонструють свої художні спроби – авторські пісні, вірші або виконавські роботи. Кожну майстерню веде керівник, який є професіоналом у своїй сфері. Його завдання – в процесі неформального спілкування допомогти учням зробити їхні творчі доробки більш довершеними, а також навчити акторській майстерності та іншими артистичним секретам, які допомагають краще доносити твори до глядачів та слухачів.

Лекції

Корисною формою навчання є тематичні лекції. Протягом XIII фестивалю відбулося декілька цікавих як для дорослих, так і для дітей лекцій:«Як працюють поезія та пісня» (ведучій — доктор філософських наук Олександр Філоненко), «Нотна грамота на гітарі без сліз» (член президії гітаристів України виконавець-віртуоз Борис Бельский) та «Моновистава. Шлях від задуму до втілення» (актор театру та кіно, член Національної Спілки театральних діячів України Петро Миронов)

Інші заходи

Серед подій фестивалю, які особливо вразили и запам’яталися, варто першими назвати тренінг актора, засновника Луцького незалежного театру Павла Порицького «Природа українського в сучасному дитячому виконавському мистецтві» та особливо — емоційний концерт, точніше, літературно-музичну композицію «Є пророки в своїй Вітчизні». Її разом підготували дорослі та юні учасники фестивалю під керівництвом Миколи Чернявського — автора-виконавця та одного з енциклопедистів жанру авторської пісні.

Атмосфера

Хоча три фестивальні дні були по вінця заповнені різноманітними подіями, серед яких одна була цікавіше за іншу, та головною рисою і родзинкою фестивалю вже вкотре стала дивовижна атмосфера щирої взаємної поваги та душевного тепла. Саме завдяки їй «Сонячний зайчик», другий рік поспіль проходячи в он-лайн форматі, залишає відчуття реального живого спілкування. У фестивалі взяли участь представники 11 областей та 15 міст України – від Слов’янську до Львова та навіть одна представниця далекої Австралії та майстер-викладач з Німеччини. І кожного дня, кожної миті, при кожному контакті тут панувала атмосфера абсолютного взаєморозуміння і підтримки.

Наприкінці фестивалю, під час традиційного кола прощання, коли усі учасники ділилися своїми враженнями, один з закордонних педагогів влучно сказав, що його приємно вразила і зачарувала дивовижна багатомовність події, коли учасники абсолютно легко переходили з однієї мови на іншу і не тільки у філологічному сенсі, а й в смислі класичного та модернового, загальнокультурного та субкультурного.

Організація

Мозковим центром фестивалю є його художній керівник та автор ідеї Олена Алексєєва. Очільник технічної служби – Жан Сєлєзєнєв. У зв’язку з цим варто відмітити важливість бездоганності саме технічної організації події.  Завдяки їй і склалося враження реального живого спілкування.

Цьому у величезній міри посприяла робота модераторів, запрошених з числа вже порівняно дорослих учасників попередніх фестивалів: Дар’ї Суровикіної, Валерії Калашник, Марії Мар’янович, Євгенії Ткачук, Поліни Москаленко, Кирила Алексєєва, Олександра Покровського та Максима Кабаненко. Вони спрацювали на відмінно – злагоджено і компетентно. Також важливо відмітити Харківський інтернет-клуб «Співаємо разом» та особисто подякувати Олегу Риженко за можливість безлімітного і безкоштовного використання під час проведення фестивалю сервісної платформи Zoom.

І хоча з одного боку усім не вистачало не чим незамінних радощів живого спілкування, та з іншого, он-лайн формат і професійність технічної підтримки зробили можливою активну участь у події людей з різних країн і навіть континентів.

В офіційному прес-релізі серед організаторів та партнерів фестивалю «Сонячний  зайчик» також зазначені:

Державний Центр позашкільної освіти МОН України

Позашкільний навчальний заклад «Міський Палац дитячої та юнацької творчості»

Театр поетичної пісні під керівництвом О.Алексєєвої

Дніпропетровське Міжобласне відділення Національної Спілки театральних діячів  України

Запорізький Центр авторської пісні

Компанія «Прогрес»

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Автор фото: Галина Лук’янова

Вистава поставлена по відомій п’єсі Петра Гладіліна і хоча зовні виглядає такою собі мелодрамою з легким присмаком дотепного і смачного гумору, але насправді підіймає чи не найголовніші питання людського буття.

Наскільки діти належать власним батьками? Чи мають батьки право примушувати дітей проживати життя згідно їх батьківського сценарію щастя?

Друга проблема — самотність у сім’ї. На сцені декілька поколінь однієї родини, але кожен з них на своїй хвилі. Навіть чоловік і дружина.

І нарешті – найбільш філософське, мабуть, питання, яке цікавить усіх – що з нами буде після відходу з цього світу?  Жодна релігія притомної і переконливо конкретної відповіді на це не дає. Тому питання весь час підіймається в мистецтві.

У виставі пропонується своя версія відповіді. І навіть якщо вона не співпадає зі справжньою реальністю, однаково ми про це тут ніколи не дізнаємося. Зате вона поетична, викликає гарні сентиментальні почуття і тішить душу.

Власне, ми ж для того і ходимо у театр, щоб на якійсь час потрапити у інший світ – більш добрий, розумний і зрозумілий.

По суті сам спектакль являє собою бенефіс народної артистки України Євгенії Серебрякової та заслуженого артиста України Сергія Медіна. Інші учасники дійства досить майстерно створюють тло, на якому виблискують таланти двох наших зірок.

Серебрякова постає у доволі незвичному для себе, дещо грайливому на перший погляд, а насправді сповненому високої непобутової трагічності образі і виглядає у ньому максимально органічно і переконливо. Ніби ця роль насправді створена спеціально для неї. Ми досить давно не бачили приму нашого театрального цеху на сцені і тому вистава «Афінські вечори» — подарунок усім шанувальникам її непересічного таланту.

Незвичний теж, багатогранний і гнучкий трагікомічний образ створює і Сергій Медін. Цікаво, що його персонаж взагалі-то негативний, бо реалізує особисті комплекси і незакриті гештальти за рахунок власної доньки. Але робить це так напрочуд щиро, що у підсумку, коли він таки програє, йому починаєш співчувати.

Виконавцем цієї ролі у іншому складі є ще один чудовий актор — Олександр Середа. І це теж, безумовно, цікаво. І очевидно, що буде виглядати інакше, бо і Медін, і Середа, хоча обидва харизматичні, але все ж таки індивідуально несхожі один з одним митці.

Творці  дійства:

Режисер-постановник – Антон Меженін

Сценічне оформлення – Антон Меженін

Художник з костюмів — Любов Медвідь

Пластичне оформлення – Сергій Великодний

Художник з освітлення — Максим Рокін

Звукорежисер – Максим Криштоп

Дійові особи та виконавці:

Ганна Павлівна Ростопчина – народна артистка України Євгенія Серебрякова;

Людмила — Ганна Глазачева;

Борис Олегович – заслужений артист України Сергій Медін, Олександр Середа;

Наталочка – Анастасія Старосельська, Яніна Бабенко;

Антон – Олександр Михайлов, Юрій Кулик.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ильченко

Євген Галкін художній керівник проєкту:

«Спробувати щось нове, ніколи не пізно, варто лише зробити перший крок. Відкривати себе та цей світ по новому. Не боятися проявляти індивідуальність, відчувати себе впевнено на публічних виступах та у буденному житті. Акторська майстерність стає у нагоді не тільки на великій сцені театру чи на знімальному майданчику, це нове почуття себе, внутрішня робота, прояв й відкриття нового «Я».  TWOЇ можливості безмежні, треба тільки спробувати.

TWOЯ акторська майсерність, програма що націлена не навчити, а пробудити TWOЇ можливості.»

На вас чекає:

• робота з професійним режисером;
• майстер — класи від професійних акторів сумського та київських театрів;
• онлайн майстер — класи від зірок кіно;
• сценічна мова (підготовка до публічних виступів);
• сценічний рух;
• хореографія;
• пластика;
• теорія драми (теоритичні базові знання з драматургії, режисури, майстерності актора);
• звітні виступи.

Анна Пахомова хореограф проєкту:

«Суми… Перебуваючи в цьому місті мій ритм життя, звички і відчуття себе дуже змінилися. Але, як і раніше, лишається потреба, якесь почуття, ще одна маленька частина, якої так не вистачає…

Ця відсутня ланка- можливість ділитися ідеями, емоціями та досвідом.

TWOЇ project — проєкт, який надихнув створити щось особливе, де буде багато танців, відбірної музики та особливого настрою.

Рівень EASY створений спеціально для дітей де ми будемо, розвивати пластику, гнучкість, почуття ритму, музичний слух та допоможемо позбутися скутості рухів.

Рівень Normal- це формат занять  «Master class”, для тих хто займався хореографією і має мінімальний рівень підготовки, буде багато хорео і мало балачок.

Приходь, буде цікаво»

Деталі за тел.

+380661134889 (акторська майстерність)

+380995248894 (хореографія)

Instagram: twoi.project

На сучасному етапі розвитку стріт-арту осередками урбаністичного мистецтва в Україні є Київ, Луцьк, Львів, Одеса та Харків, що зумовлено динамікою розвитку міського простору.

Але вже зараз на вулицях Сум можна зустріти мурали, графіті, трафарети, інсталяції та інші різновиди вуличного мистецтва

До витоків стріт-арту

Можливо, першопричиною потягу сучасних сумських художників до вуличного мистецтва став Декрет № 1 вітчизняних футуристів:

«1. Відтепер разом зі знищенням царського ладу скасовується проживання мистецтва в коморах, сараях людського генія — палацах, галереях, салонах, бібліотеках, театрах.

2. В ім’я великої ходи рівності кожного перед культурою Вільне Слово творчої особистості нехай буде написано на перехрестях будинкових стін, парканів, дахів, вулиць наших міст, селищ і на спинах автомобілів, екіпажів, трамваїв і на сукнях всіх громадян.

3. Нехай самоцвітними райдугами перекинуться картини (фарби) на вулицях і площах від хати до хати, радуючи, облагороджуючи погляд (смак) перехожого.

Художники та письменники зобов’язані негайно взяти горщики з фарбами і пензлями своєї майстерності та ілюміновати, розмалювати усі боки, лоби та груди міст, вокзалів залізничних вагонів, що вічно біжать.

Нехай відтепер, проходячи по вулиці, громадянин буде насолоджуватися щохвилини глибиною думки великих сучасників, споглядати барвисту яскравість красивої радості сьогодення, слухати музику — мелодії, гуркіт, шум — прекрасних композиторів всюди.

Нехай вулиці будуть мистецьким святом для всіх. »

Написали це звернення Маяковський, Бурлюк і Каменський 15 березня 1918 року.

Можна припустити, що вдячні творчі нащадки знаменитого художника- авангардиста, який народився на Сумщині — Давида Бурлюка, відчуваючи у собі такий же нестримний і широкомасштабний потік творчої енергії, вирішили продовжити справу свого земляка і його соратників по творчості.

Стріт-арт у Сумах

У другій половині XX століття Суми стали активно забудовуватися, заполоняти міський простір цеглою та бетоном. Це була спроба швидко з повітового міста перетворитися в обласний центр. Адже необхідно було десь селити молодих фахівців та робітників. І ось міський простір готовий. Але, індивідуальний він чи ні?

Сучасний стріт-арт фактично можна розділити на два напрямки розвитку: безпосередньо стріт-арт та паблік-арт.

Справа в тому, що стріт-арт найчастіше відносять до нелегальних та несанкціонованих дій у публічному просторі. Він звертає увагу не тільки на соціальні теми. А паблік-арт використовує ті ж самі прийоми та техніки, але зазвичай створюється з дозволу міської влади.

Трафарети у Сумах

Сумській стріт-арт так і розвивається по цих двох напрямках. Ми часто бачимо протестні трафарети на стінах будинків по всьому місту. Зустрічаємо несанкціоновані графіті та мурали на території так званої в народі «Хіросіми». У цьому випадку художники метою своїх робіт ставлять не освоєння території, а намагаються втягнути глядача в діалог та показати різні сюжети.

І одночасно з такими проявами вільного вуличного мистецтва, на стінах будинків з’являються тематичні мурали, трафарети від патрульної служби, проводяться перформативні акції в рамках будь-яких міських заходів.

Інсталяції у Сумах

Першими ластівками сучасного вуличного мистецтва в Сумах стали стріт- фестивалі 2010, 2011 та 2012 рр. На той момент їх ініціаторами виступала Сумська муніципальна галерея. У результаті нам залишилися розписані стіни для споглядання та обмірковування у дворику кафе «Дубай» в центральній частині міста; на неробочому та занедбаному майданчику на території Сумської ТЕЦ; класичні сюжети в авторській інтерпретації на Козацькому Валу, вул. Воскресенській, вул. Соборній та двориках, що дотичні до них. Свої роботи створювали художники з Сум, Харкова, Києва, Вінниці, Херсона.

Графіті у Сумах

У 2014 році палітру подій вуличного мистецтва розширив міжнародний фестиваль графіті та проект «Сходинки до Європи». А також різні флешмоби. Від флешмобу вишиванок (що згодом переріс в парад вишиванок) до гоп-флешмобу. Мабуть, цей час був найактивнішим для данного різновиду стріт-арту.

Надалі, як виклик безликості міського простору, з року в рік у Сумах з’являються різні мурали, графіті та інсталяції. Найчастіше їх авторами стають сумські художники: Егор Авдеенко, Роман Линник, Надія Білокур, Євген Клинский, Олексій Лін, Євген Осипенко та інші.

Як вирішити проблему?

Незважаючи на те, що практично всі настінні розписи узгоджуються з владою, не кожен з них відповідає високим художнім вимогам.

Так, Юрій Харченко, архітектор, який свого часу працював головним художником області, очолював Сумський художній фонд, вважає, що арт-об’єкти, які останнім часом з’явилися в місті в 70%, — це нецікаві роботи. Він пояснює це відсутністю професійного підходу до їх створення.

Мурали у Сумах

На даний момент в місті вже більше 20-ти офіційно розміщених муралів та інших об’єктів стріт-арту. Настав час упорядкувати цей стихійний процес. Потрібно створити чітку систему, яка буде фільтрувати низькопробні зразки. Визначитися, хто буде відновлювати раніше створені арт-объекти. Розробити стратегію розміщення вуличних інсталяцій, муралів та інше.

Особливо в останні роки забудова міста ведеться досить хаотично, оформлення фасадів в процесі будівництва може кардинально змінюватися. Все це робить міський простір розрізненим. Необхідно використовувати стріт-арт, а точніше паблік-арт, щоб його гармонізувати.

Як і будь-яка культура, вуличне мистецтво впливає на підсвідомість городян. Уявіть, що кожен день, виходячи з дому, ви бачите не сіру стіну, а приємний очам розпис.

Світло та колір, особливо добре підібрані, впливають на сприйняття життя людини навіть з точки зору стану ендокринної системи подібно сонячному світлу.

Життя і так нам постійно створює виклики, від так сюжети муралів або графіті не повинні містити в собі елементи агресії.

Саме сучасне вуличне мистецтво, створене з повагою до місцевих традицій та історії, здатне додати індивідуальності кожному місту, зробити його унікальним та органічно вписати у навколишнє середовище.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Прем’єра відбудеться у День народження театру «Місто С…» у неділю, 4 жовтня.

Виставу «Сигнали смерті і любові» створено за творами найпопулярнішого поета нової хвилі Сергія Жадана. За жанром вистава — театральні станси. Чому саме так? «Тому що хотілось потрапити в серцевину поезії автора», — стверджують творці  прем’єри.

Режисер-постановник вистави Наталя Черкасенко не вперше повертається обличчям до поетичного театру.  В репертуарі  «Міста С…» — є вистави за творами Ліни Костенко, Ігоря Касьяненка, Гарсія Лорки і нарешті  — довгоочікуваний Сергій Жадан.

У спектаклі задіяні п’ять акторів (виставу грають виключно чоловіки ) — Олег Бритов, Денис Шолік, Михайло Змієнко, Ярослав Щепотін, Борис Шпилька.

Згусток чоловічої енергії, помножений на авторський геній дає можливість глядачу поринути у безмежний світ сьогодення з усіма його Pro et Contra.

Вистава «Сигнали смерті і любові»

Дата:  4 жовтня

Місце:  ПК «Хімік»

Початок: 18:00

ДОВІДКИ ЗА ТЕЛЕФОНОМ 050-69-08-560

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Режисер-постановник — Наталія Черкасенко. 

Події у виставі «Меланхолійний вальс» подаються крізь призму світосприйняття трьох різних жінок, яких письменниця — заповзята вершниця, котра любила білі троянди та Збруч —  наділила власними рисами характеру і навіть перенесла на них свою особисту життєву драму нерозділеного кохання.

В одному із своїх листів Ольга Юліанівна напише про «Меланхолійний вальс» так : «Се моя історія. Більше не кажу нічого.»

Дати: 19 та 23 вересня

Місце: Палац Культури «Хімік»

Початок: 18.00

Довідки за телефоном: 0506908560

Вхід у масках

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Захід зазвичай приурочено до святкування Дня міста Суми. Кожного року організатори представляють до уваги громадськості трьох жінок, у житті яких наявні три умовні «пелюстки жіночності»: материнство, соціальна реалізація і те, що називають жіночою складовою космічної енергії, яка у сукупності з чоловічою робить цей світ гармонійним.

З точку зору організаторів, суспільство у якому вважається престижною сама така жіноча реалізація є одночасно прогресивним і традиційним, тобто таким, розвиток якого базується на історично перевірених загальнолюдських цінностях з урахуванням реалій сучасного світу, який постійно змінюється.

Проєкт складається з двох частин.

Перша – фотовиставка, де представлені світлини, що,  розкривають внутрішній світ героїнь. Автор виставки цього року — фотохудожниця Ольга Колеснікова. Виставка працює на першому поверсі Конгрес-центру СумДУ до 20 вересня. Запрошуємо сумчан та гостей обласного центру її відвідати. Вхід вільний.

Другою частиною проєкту є музично-поетичне шоу, по ходу якого ведучі – Ігор Касьяненко та Лариса Ільченко  представляють героїнь публіці. А також звучать пісні і поезії. У цьому році їх виконавцями став чудовий дует «Бікоз» у складі Ольги Козаченко та Геннадія Бідненка.

І нарешті про героїнь. Цього року ними стали:

Ксенія Гриник – волонтер, координатор допомоги Сумському спеціалізованому Будинку дитини,  Засновник ГО «Kamin».

Людмила Велінська — хореограф, керівник колективу «Ансамбль сучасного та естрадного танцю «vizavi».  До недавнього часу виконувала обов’язки директора ПК «Суми».

Єлізавета Шерстюк – співачка, керівник народного театру-студії «Авів», директор БО «Хесед Хаим».

Більше про соціально-мистецький проєкт «Три пелюстки жіночності» читайте тут

Фото: Аллатра ТВ Суми та Лариса Ільченко

Ідея

Ідея того, що у репертуарі театру має з’явитися балет належить його художньому керівнику Лінасу Зайкаускасу. Для цього дійсно є у наявності всі відповідні передумови. По-перше, у складі колективу працюють чудові артисти балету на чолі з улюбленцем сумської публіки Сергієм Великодним. По-друге, театр має живий оркестр, який здатен відтворювати навіть такі складні музичні задуми, як у Дмитра Шостаковича, з творів якого складено саунд-трек до вистави «Панночка та хуліган».

А по–третє, сьогодні у театрі ім. Щепкіна панує така напрочуд плідна ситуація, що сама породжує необхідність креативного пошуку та поле для творчих експериментів.

Коли керівництво театру звернулося з відповідною пропозицією до відомого хореографа Віктора Байстрюченка,той відразу запропонував поставити балет «Панночка та хуліган».  Бо це вічна історія про високе і трагічне кохання. Вперше вона була втілена ще у часи німого кіно. Тоді виконавцем головної ролі став Володимир Маяковський. Він же виступив і автором сценарію, у якому адаптував для тодішнього сінематографу повість італійського письменника Едмондо де Амічіса «Вчителька робітників».

Сюжет

У двох словах сюжет полягає у тому, що брутальний хуліган закохується у витончену дівчину-вчительку, заради якої вступає у конфлікт зі своїм бандитським оточенням та у підсумку гине у нерівній бійці. Але помирає щасливим, бо з поцілунком коханої на вустах.

У наші часи історія виглядає абсолютно актуальною, а її естетична складова та емоційна зарядженість хвилюють, надихають і підносять. Саме підносять, бо балет взагалі-то – це така вишукана гра з гравітацією. А танець — кращий засіб котрий раз пересвідчитися, яка людина красива і граціозна істота. Особливо коли її рухи породжуються глибокими душевними переживаннями.

Тому не дивно, що у фіналі вистави на очах деяких глядачів жіночої статі були щирі сльозі розчулення.

Дійові осіби та виконавці

Дарина Байстрюченко у ролі Панночки та Сергій Єрошкін, який танцює партію Хулігана, роблять це так, що при всіх умовностях мистецтва балету, їм віриш на сто відсотків. Це їх дебютна парна робота, але вони чудово порозумілися і донесли до публіки і ніжність, і пристрасть. Тому і сльози глядачів у фіналі.

Сергій Великодний у ролі Отамана у черговий раз підкорює своєю неперевершеною харизмою і при мінімумі рухів робить кожен з них настільки енергетично насиченим, що інколи здається ніби це не він танцює, а сам світ починає крутитися навколо нього.

А виконавиця ролі подруги Отамана Анна Пахомова чудово зіграла таку собі нахабно-чарівну Маньку Аблігацію (чи Облігацію?). Так чудово, що навіть захотілося другої серії балету, де б головними героями стали Отаман та його подруга і там щось таке б відбулося, що він би її у підсумку вбив з ревнощів («і пєро за ето получай»), а потім у пориві каяття навік пішов би у монастир. І таким чином, вона ціною свого життя звільнила б суспільство від бандита-терориста і  перетворилася у народну святу, бо бувший Отаман став би старцем, як Зосима, і лікував би людей від усіх хвороб одним доторком руки до чола і теплим спогадом про неї…

До речі, хоча зрозуміло, що це жарт, але сама  ідея театрального серіалу не нова для щепкінців, у репертуарі яких вже є театральний серіал під назвою «Розрада апокаліпсисом».

Цікавою виглядає і участь у балетній виставі, поряд з професійними танцюристами, популярних сумських драматичних акторів Владислава Писарева, Владислава Калініченка, Христини Зограбян та інших. Взагалі, усі учасники дійства вдало долучилися до створення особливої атмосфери вистави-метафори, де щось можна було б ще додати, щось викреслити, але від цього б головне враження не змінилося.

Небо

І наостанок звернемо увагу на зворушливу і урочисту фінальну мізансцену, коли вже герой загинув і все відбулося, і на екрані з’являється небо і на тлі його – бувші дружки Хулігана, які, здається, щось зрозуміли у цю мить.

Це дуже важливо, коли у художньому творі будь якого жанру події відбуваються на тлі присутності неба. Власне, як і у житті.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ильченко

Картини, представлені в експозиції, у переважній більшості знаходяться в приватних колекціях і люб’язно надані їхніми нинішніми господарями автору спеціально для виставки. В цьому полягає одна з родзинок події, бо твір, який людина приносить у свій власний особистий простір має бути не тільки талановитим і високохудожнім. Господарі з ним знаходяться в контакті постійно. А у людей, як відомо, буває різній настрій і емоційний стан. Тому картина мусить випромінювати позитивну енергетику.

З іншого боку, ці полотна заряджені вже не тільки творчою енергетикою художниці, а ще й унікальною атмосферою осель своїх сьогоднішніх господарів. І це надає їм нових енергетичних відтінків і прихованих сенсів. А якщо ще й додати, що їх нинішні власники самі люди творчі, бо саме такі  гуртуються навколо Ірини Проценко і її відомого «Саду стежинок, що сходяться», то інтрига стає все цікавішою, а проста на вигляд мелодія під назвою «Люди і квіти» перетворюється на симфонію змістів і підтекстів.

До речі, на виставці будуть представлені і нові роботи художниці — це інформація для знавців і численних прихильників її творчості.

На жаль, у зв’язку з нинішніми умовами, традиційного вернісажу не буде. Виставка просто відкриється 14 липня і працюватиме до 2 серпня.

Запрошуємо усіх не пропустити  цю безумовно непересічну подію і відвідати виставку Ірини Проценко у сумський міській галереї.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Режисер-постановник – заслужена артистка України Олена Зарицька.

На сцені під час дійства знаходяться виключно жінки. Але події крутяться навколо чоловіка на ім’я Марсель. Він господар маєтку, де у ніч перед Різдвом зібралися вісім не чужих йому жінок. Інтрига розгортається з того, що жінки знаходять Марселя у його  спальні з ножем у спині. Дуже швидко з’ясовується, що вбивця, скоріш за все, – одна з присутніх. І поки ще не прибула поліція, жінки починають власне розслідування, обвинувачуючи одна одну.

І тут на світ випливає чималенька кількість цікавих таємних подробиць про кожну з них. Виявляється що і дружина Марселя, і його сестра, і теща, і доньки не зовсім вже й такі «пухнасті» і позитивні, як здається на перший погляд. Але чим більше глядач дізнається про затемнені боки життя героїнь, тим більш живими вони стають. Бо живі люди складаються і з недоліків теж. Так вже влаштований наш світ, що в ньому є і день, і ніч, і весна, і осінь.

До того ж кожна героїня грає у своїй власній сценічній естетиці. Тобто ці жінки не дружать на сцені – вони суперниці у всьому. Що ілюструється різними манерами гри – від повного перевтілення у персонажа у одних до трохи відстороненого зображення героїні у інших, наче акторка навмисне підкреслює, що вона не така, як та, кого вона грає. У житті, до речі, жінки теж нерідко користуються цим дієвим прийомом.

В підсумку виникає барвиста естетично-психологічна суміш, за якої цікаво спостерігати. Таким чином, створюється динаміка у статичній ситуації, бо дійство постійно відбувається у одному місці.

Все завершується феєричним фіналом, який не розчулить тільки камінь.

І ще одна цікавинка. П’єса  написана у 1958 році. Дія відбувається у Франції. Але виглядає і сприймається все так, ніби це наші місцеві, сучасні, зрозумілі і ментально, і душевно події.

Прем’єра вистави «Вісім люблячих жінок» відбудеться 3 та 4 липля 0 18.00

Як зазвичай, у ній є декілька складів, тож вибирайте своїх  улюблених акторок на власний смак.

Дійові особи та виконавці:

Габі – засл. артистки України Марія Грищенко, Нонна Жулева

Бабуся – Наталія Дехта, Тетяна Зражевська

Огюстін – засл. артистка України Тамара Корінна, засл. працівник культури  Катерина Докукіна, Гелена Албагачієва

П’єретта – Ганна Глазачева, засл. артистка України Наталія Нерянова

Шанель – засл. артистка України Нонна Жулева, засл. артистка України Олена Зарицька

Луїза – Вікторія Рашевська – Горбань, Гелена Албагачієва

Сюзон – Олена Онопрійко, Світлана Кулик, Юлія Ковтун

Катрін – Дарія Маригіна, Надія Фесенко

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ильченко

Майже рік тому творчість Ібсена у Сумах вперше презентував «Пер Ґюнт» у постановці Романа Козака.

А цього літа – «Гедда Ґаблер». Режисер-постановник Лінас Зайкаускас.

Вперше п’єса була показана глядачам в Мюнхені у 1891 році та з того часу вважається однією з вершин світової  драматургії. ЇЇ називають «жіночим Гамлетом», вона побудована на натяках і недомовках, які кожен режисер має змогу трактувати на свій розсуд. По ній ставлять вистави та знімають фільми. Тема психології людських стосунків вічна та невичерпна – і саме вона стоїть у центрі всіх подій п’єси Ібсена.

Постановник «Гедди…» у Сумах Лінас Зайкаускас — зірковий режисер з європейським у всіх сенсах ім’ям. Його трактування подій і характерів героїв п’єси, як це і має бути при таких розкладах, глибоке і незвичайне.

Особливо цікавим видалося ось що. Під час перегляду вистави постійно складається враження, що актори, по волі режисера, ніби навмисне грають своїх героїв так, щоб глядач забажав стати їх адвокатом. Йорген Тесман (Владислав Писарев) — чоловік Гедди (Діана Каландарішвілі) — подається таким собі метушливим невдахою, сірою посередністю. А глядач сприймає його, як добру, чесну, порядну і розумну людину, налаштовану на самопожертву заради дружби та кохання.

Владислав Калініченко підкреслено грає свого Ейлерта Левборга як негідника і розпусника. Але йому чомусь хочеться співчувати, бо направду він нічого поганого не робить, просто так на нього дивляться люди, заздрячи внутрішній свободі цього Моцарта науки.

Ще одна «Попелюшка» цієї історії  — Теа Ельфстед (Дарія Маригіна) — під кінець стає схожою на Соню в її останньому монолозі з чеховського «Дяді Вані». У фіналі вона – Муза і помічниця – мрія кожного творчого чоловіка.

У виставі є ще одна прихована гра. Ібсена вважать одним з перших авторів, який ввів саме у «Гедді…» поняття любовного трикутника. Його склали подружжя Тесманів – Гедда та Йорген і асесор Бракк — суддя, старий знайомий батька Гедди, генерала Ґаблера. А в трактуванні щепкінців суддя Бракк – жінка (Анастасія Леміш). І класична любовна геометрія переходить у інший вимір.

І нарешті, сама Гедда. Вона майже повністю співпадає з рядками Бориса Гребенщікова: «Ей было даже смешно, что он не был влюблен. Она ела на завтрак таких, как он. Генеральские дочки знать не знают, что значит «нельзя».»

Зрозуміло, що роль виграшна у всіх сенсах. В ній можна грати одночасно декілька психологічних планів – і людини, якій подобається тримати у руках долі інших, і красуні, що є мрією усіх чоловіків і при цьому ще й страждає, бо їй нудно і вона гідна іншого. Діана Каландарішвілі все це блискуче відтворює і дає глядачам на власні очі пересвідчитися, чому її Гедда стала у свій час одним за перших символів фемінізму.

Зрозуміло, що така жінка приваблює перш за все жінок, які б теж так хотіли керувати світом. Щодо чоловіків, то тут може й правий суддя Бракк, який ніби сказав – хай, мов, мене, від гріха подалі, грає жінка. І це такий жарт, у якому не все жарт. Особливо якщо згадати трагічний фінал Левборга, або незавидну роль, яку Гедда відвела своєму чоловіку Йоргену.

У цілому, варто сказати що спектакль вийшов грою режисера з глядачами – згадаємо хоча б декілька моментів, коли дії відбуваються одночасно на двох полюсах сцени, і глядачі вимушені крутити головами, шоб нічого не пропустити. А з іншого боку – це акторська вистава, бо запам’яталися всі – і вже згадані вище, і Наталія Дехта у ролі Юліанни Тесман у дуеті з Владиславом Писаревим. До речі, у «Пер Ґюнті» вони теж грають дует.  Але там вони інші. А служницю Берту у виконанні Анни Глазачової можна взагалі показувати на акторських курсах як взірець виконання епізодичної ролі на кшталт «Кушать подано».

З приводу акторів сам Лінас Зайкаускас сказав, що «Гедду Ґаблер», як і «Гамлета», ставлять тільки тоді, коли є кому це все грати. Приємно, що в Сумах є.

Прем’єра драми «Гедда Ґаблер» відбудеться 27 червня о 18.00  Вистава на дві дії. Іде на великій сцені. В умовах карантину глядацький зал нараховує тільки 150 місць. Тож поспішайте встигнути.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Фото: Лариса Ільченко

Як будь яке публічне  місце, пляж потребує постійного догляду. Сумська влада дійсно вкладає гроші в його  облаштування. І як часто буває у нашій країні, при цьому відбуваються незрозумілі речі.

Зокрема, ще два роки тому, на пляж заїхала техніка – вантажні машини, бульдозер, екскаватор — і  вичистила місцевість від трави та піску, які там були, і які у великій мірі влаштовували відпочиваючих. Зрозуміло, що всі ці роботи були виконані за кошти місцевого бюджету. І немаленькі кошти. Але замість того, щоб завести на очищенні місяця пісок, все будо залишено напризволяще.

У результаті, після «реконструкції» стало не краще, а гірше. І на це, «гірше», власне, на цю шкоду і були витрачені державні кошти. Навіщо? І це не єдина питання до тих, хто облаштовує  «Студягу».

Більш детально про проблему дивіться у репортажі відомого сумського відео-блогера Валерія Осадченка.

Не тільки її засновники — Ігор Касьяненко та Лариса Ільченко, а й багато сумчан пам’ятають, як це все починалося, і як все було вперше і знов, і як називалися човни, на яких в травні 2012 року «агенти творчих подій» вирушили в плавання до нових земель. І там відкрили «Культурний острів», на якому вже понад 50 жителів і все зірки,  і їх з кожним роком стає все більше.

А ще є «Три пелюстки жіночності» — ах, наші чарівні сумчанки! А ще конкурс прозових мініатюр «Колібрі» — між іншим, у його учасників уже по кілька десятків тисяч читачів на сьогоднішній момент.

У цих та інших проектах з  Агенцією співпрацювали сотні людей — і як учасники, і як глядачі, і як читачі медіа-порталу АТС. А скільки ще стануть її друзями  та партнерами … Тому це загальне свято. А значить — зі святом  і нехай буде життя!

А хто ще не в курсі про те, що таке Агенція Творчих Подій, запрошуємо вас подивитися випуск програми Оксани Кириленко «Кавовий клуб». Гості — співзасновники АТС — Ігор Касьяненко та Лариса Ільченко.

Українська Поетична Лабораторія запропонувала широкому загалу стати учасниками творчої акції «Поетична  вакцинація» (детальніше читайте нижче у Маніфесті), яка проводиться у два етапи.

Етапи проведення «Поетичної  вакцинації»

1 етап (3 — 17 травня 2020 р.)

На першому етапі акції було протестовано 7607 читачів, які переглянули сторінки авторів-учасників.

Також за результатами читацького голосування та за думкою поетичного журі були названі вірші переможці на кожній сторінці поетів. З віршами переможцями і результатами голосування ви можете ознайомитися на сторінках авторів.

Зараз, запрошуємо долучитися до Другого етапу акції

2 етап (18 — 31 травня 2020 р.)

Щодо другого етапу ми повинні відкрити вам маленький секрет.  На сторінці кожного автора-учасника акції був розміщений текст іншого поета, образно кажучи «поетичний вірус». Але цей текст був написаний спеціально для нашого проекту і на тему віршу поета – «власника сторінки», тобто це літературний парафраз.

І зараз ми пропонуємо вам виявити цей «вірус-парафраз». Щоб полегшити задачу на кожній сторінці вказані автори парафразів. На першому етапі ви могли познайомитися з творчістю дев`яти авторів, їх поетичними методами та стилістикою, і вам, сподіваємося, буде цікаво відшукати на авторських сторінках тексти інших поетів 

Для кращих літературних детективів передбачено призи. А з віршами-оригіналами можна буде ознайомитися після закінчення другого етапу, вони будуть розміщені на відповідних персональних сторінках.

Отже, переходьте на сторінки авторів-учасників! Бажаємо успіхів у творчих пошуках!   

 Поетична  вакцинація. Маніфест

Українська Поетична Лабораторія ( УПЛ ) посилено працює над різними засобами протидії світової пандемії, зокрема, створює специфічні антидоти.

Розуміючи, що боротьба з пандемією йде не лише в реальному, але і в не менш важливому віртуальному просторі і у сфері духовній (у здоровому тілі — здоровий дух, а здоровий дух зберігає здоровим тіло!), УПЛ розпочала розробку особливих поетичних вакцин!

Для їх виготовлення були запрошені поети-інфекціоністи:

Наталія БЕЛЬЧЕНКО  (Київ)

Ірина БЄРЕЗА (Севастополь, Вінниця)

Михайло ГЕРЕВИЧ  (Берегово, Ужгород)

Ігор КАСЬЯНЕНКО  (Суми)

Костянтин МИНЕНКОВ (Байконур, Київ)

Юрій ПРОКОПЕНКО (Вінниця)

Лев СКРИННИК (Суми)

Олена ШЕЛКОВА (Одеса)

Сергій ШИШ (Донецьк, Кам`янець-Подільський)

Їм будуть допомогати креативні лаборанти:

Тетяна ГОДУНКО (Київ)

Лариса ІЛЬЧЕНКО (Суми)

Дмитро КОБРИНСЬКИЙ (Київ, Берегово)

Оксана Коваленко (Мукачево)

Кожен з поетів в результаті ретельного творчого відбору запропонував по 5 своїх супервакцини-віршів, які, на думку авторів, здатні, якщо і не остаточно перемогти коронавірус, то, принаймні, значно послабити його дію і сприяти одужанню людства!

Вакцинація стартує 3 травня — ми переходимо до найважливішого етапу розробки антидоту — випробування його в природному людському середовищі на безстрашних і безкорисливих добровольцях!

І ці безстрашні добровольці — ви, ті, хто читає ці рядки.

УПЛ просить вас сміливо і неупереджено провести відбір цих вакцин, визначивши КРАЩУ, найбільш дієву на ваш погляд, ПОЕЗІЮ, з кожних 5 (п’яти), представлених авторами віршів-вакцин. Зробити це можна шляхом голосування за кращий вірш автора  на його сторінці.

Таким чином, ми спільно виявимо 9 (дев’ять!) віршів — 9 кращих вакцин, які здатні успішно боротися з психологічними наслідками пандемії, що охопила світ.

За підсумками вашого голосування ці вірші-вакцини будуть сертифіковані та запущені у всесвітню мережу.

УПЛ упевнена в дієвості запропонованого методу — методу боротьби духу, боротьби душі із смутком і страхом, які охоплюють сьогодні багатьох! А перемігши песимізм — ми, без сумніву, переможемо і вірус!

Добровольці вперед! Versum contra virum!

Запрошуйте брати участь в цьому сміливому експерименті ваших друзів і знайомих.

Всі на боротьбу з пандемією! Так переможемо!

P.S.  Як що, то Проект замутили: Ігор Касьяненко,  Дмитро Кобринський  та Лев Скринник. Тому всі  претензії  та проблемні питання – тільки до них. А інших поетів-учасників чемно просимо читати, шанувати і підтримувати своїми голосами та компліментами у коментарях, а також просуванням їх поетичних сторінок на ваших особистих пабліках у соціальних мережах.  

P.P.S. Для того, щоб потрапити на сторінку поета- учасника, натисніть на його прізвище у списку, розташованому вище, у тексті Маніфесту.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

В ній візьмуть участь відомі сумські барди, поети та виконавці: Ольга Козаченко, Сергій Коноз, Віктор Сироватський, Ігор Касьянеко, Михайло Паламаренко, Оксана Скоробагатьська, Сергій Малюк, Лев Скриннік. А також колективи: «MPTRIO», «La Chanson» та «Чужасі».

Всі вони разом називають себе співдружністю поетів і бардів «КлубНіка», яка існує з 1987 року і у свій час була першим об’єднанням бардів на Сумщині.

В наші дні всі учасники «КлубНіки» мають свої власні творчі проекти, але інколи збираються для загальних акцій. «Tabula Та’rasa» стане черговим із них. Родзинкою події стане звучання виключно українською мови у піснях, віршах та преамбулах до них.

Ще одна з цікавинок — розмова про те, яким бачать Тараса Шевченка сучасні творчі українці.

Назва заходу — «Tabula Та’rasa» — вказує на те, що з часів Великого Кобзаря українська література взагалі і поезія зокрема має свій духовний початок, тобто це вже не «чиста дошка», а частина історії, яка тривала до нас і продовжиться після.

В цілому, організатори стверджують, що подібний неформальний полілог у часі між творчими особистостями —  явище нечасте і гідний того, щоб бути присутнім.

Дата: 14 березня

Початок: 14.30

Тривалість: 1,5 годин

Місце: актовий зал обласної універсальної наукової бібліотеки

Вхід вільний

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Ви небайдужі до співаної поезії Володимира Висоцького?

У цьому році концерт, присвячений дню народження Володимира Висоцького, мае назву «Избранное».

В програмі пролунають тільки пісні та вірші Великого поета або написані на його честь. Живий звук, жива музика.

В програмі беруть участь сумські виконавці та колективи.

Ведучі: Алла Титиренко та Олександр Гарбар

Читати материал: Высоцкий: Вожак-одиночка

Дата: 24 січня 2020 року

Місце проведення: Конгрес-центр СумДУ

Час початку: 19.00

Довідки за телефонами: (050) 698-29-00, (066) 671-93-13

Ірина Проценко народилася в містечку Пріморскій Приморського Краю. Закінчила Північно-Осетинське художнє училище у Владикавказі.

Зараз художниця живе і творить в місті Суми. Член СХ України з 1992 року. З 1986 року активно бере участь в республіканських, регіональних і зарубіжних виставках. На рахунку художниці кілька десятків персональних виставок у різних містах України та за кордоном.

Роботи знаходяться в Сумському, Путивльському художніх музеях, а також в приватних колекціях України, Росії, США, Німеччини, Австралії, Словаччини, Чехії.

Творчість Ірини Проценко цінують як експерти, так і звичайні любителі образотворчого мистецтва. Її твори передають найскладніші відтінки таємних людських почуттів. Вона автор жанрових картин з міфологічним підтекстом, психологічних портретів, смислових пейзажів та натюрмортів, пронизаних дихаючими, і такими, що світяться зсередини, квітами і наповнених невипадковими предметами побуту.

Цього разу на глядачів чекають несподіванки, які відкриють ще одну грань таланту художниці. Маються на увазі роботи, виконані у жанрі абстрактного живопису.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Мова іде про документальну драму «Розрада апокаліпсисом» за твором лауреата Нобелівської премії Світлани Алексієвич «Час Second-hаnd».

Режисер-постановник, сценограф, костюми – Лінас Маріюс Зайкаускас. У головній ролі Діана Каландарішвілі.

Вистава складається з двох сюжетно непов’язаних між собою частин, кожна з яких є окремим дійством. Їх так і планують показувати окремо, в різні дні у форматі театрального серіалу.

Незважаючи на те, що у кожній частині цього моноспектаклю розповідаються різні історії, в яких діють різні герої, обидві вони об’єднані темою жіночої долі. І хоча на сцені весь час знаходиться лише одна актриса, тут є все – і динаміка дії, і несподівані сюжетні повороти, і купа різноманітних героїв, і пристрасті, і біль… І все це досягається при практичній відсутності сценічного руху — тільки за рахунок інтонацій, міміки і жестів.

І все це викликає емоції. Спочатку просто цікаво, потім ти починаєш нелюбити одних і співчувати іншим, далі ставиш себе на їх місце і не погоджуєшся, і жалієш головних героїнь, яким випала така трагічна жіноча доля, а потім якось починаєш розуміти тих чоловіків, яких обставини і слабкості власного характеру зробили персонажами і винуватцями трагедії – не давньогрецької або середньовічної, а сучасної, зітканої, а точніше, дуже грубо і жорстоко збитої з побуту і мрій, з поезії високих почуттів і бруду реальності.

А по завершенню думаєш – це вже дуже суб’єктивно —  слава Богу, що я така щаслива людина, і все це відбувається не зі мною…

Власне, це творчий метод режисера вистави Лінаса Зайкаускаса — доведення звичайної ситуації до абсурду, до градусу, шо вище точки кипіння, коли глядач вже не може залишатися байдужим і починає думати. Над чим? Мабуть над тим, як він сам живе і, таким чином, робить крок у напрямку до себе, до саморозуміння.

Раніше ми писали:  В Сумах литовский режиссёр поставил спектакль по произведениям А.П.Чехова

Окремо відзначимо блискучу акторську роботу Діани Каландарішвілі. Вона енергетична, по-людські цікава і якимось чином примудряється одночасно втримувати увагу глядача протягом усієї дії і давати час внутрішньо проживати вчинки та почуття героїв її монологів. В її сценічному існуванні взагалі немає жодних показних перевтілень у сенсі саме акторства – просто ти забуваєш, що це театр і сприймаєш жінку на сцені як ту, що розповідає про власне життя.

Таку виставу хочеться обговорювати. Сперечатися, не погоджуватися з авторами, розпитувати їх про їх особисте ставлення до героїв дійства. Тоді сценічна подія ніби продовжується у часі і просторі, переходить в інтерактивний формат і долучає до свого локального всесвіту життєвий досвід глядачів. Нам здається, що якщо момент обговорення стане частиною показів, це тільки додасть інтелектуального і душевного об’єму тому, що відбулося на сцені.

Прем’єра документальнї драми «Розрада апокаліпсисом» відбудеться незабаром і на ній чекають Світлану Алексієвич. До речі, це буде мабуть перший приїзд в Суми лауреата Нобелівської премії.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com

Щоб було зрозуміло, про що іде мова, трохи історії.

Перший сумський бардівський осередок — клуб «Ніка» було створено у далекому 1987 році, після першого міського фестивалю авторської пісні, що пройшов у молодіжному центрі «Діалог» на Харківській. Організаторами фестивалю були: тодішній директор «Діалогу» Лев Скринник і відомий кавеенщик, учасник зоряної політеховской збірної КВН Олег Романов.

А збиралися в ньому: Ігор Касьяненко, Віктор Сироватський, Юрій Талденко, Михайло Паламаренко, Олег і Олена Романова, Володимир Трегубов, Сергій Коноз, Марина Москаленко, Ольга Козаченко, Володимир Шруб, Олег Липський, Володимир Айзенберг,  Юрій і Ларіса Кондруніни, Оксана Скоробагатська, Вікторія Кононенко(Гайдабрус), Андрій і Лариса Суярко, Олександр Ткалич, Наталя Булах та інші.

Клуб «Ніка» під керівництвом поетеси Лариси Півень проіснував кілька років, а потім його учасники розійшлися по своїм власним творчим проектам, більшість з яких добре відома шанувальникам поезії та авторської пісні не тільки у Сумах, а і далеко за межами обласного центру.

Ось, власне, вони і запрошують сумчан на пісенно-поетичну зустріч «Клуб «Ніка» — 30 років потому». Приходьте! Буде у всіх сенсах тепло!

Початок — о 18.30.

Вхід вільний.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com