От его работ веет умиротворенностью и покоем. Основным героем его полотен является природа. Но это сегодня. А начиналось всё совсем иначе:

«Я помню, как лежал в больнице, когда мне было пять лет, и, чтобы облегчить скуку длительного пребывания (которая казалась бесконечной, я помню), я проводил время за рисованием. На мои работы было много положительных отзывов из школы и от родителей, которые увидели во мне талант. Эти отзывы сыграли роль искры, которая зажгла огонь, горящий во мне и поныне….» — рассказывает о своём приходе в живопись Ричард Торн.

По его словам, вначале он рисовал  «как сумасшедший» всё, что мог представить: пиратов, галеоны, рыбацкие лодки, военные самолёты, танки, линкоры и прочее. Любимым спортом молодого Ричарда был спидвей. Он сделал сотни рисунков мотоциклистов, каждую неделю пропадая на соревнованиях вместе с одноклассниками.

А параллельно появилось серьёзное увлечение музыкой.

Родился Ричард Торн в Девоне (Devon) в 1952 году. Его юность совпала с временами расцвета блюза и молодого рока. С 12 лет он уже играл на гитаре в школьных группах и затем в художественном колледже. Их репертуар составляли, как сейчас говорят, кавера песен таких легендарных исполнителей, как  John Mayall’s, Bluesbreakers, The Animals, The Kinks, The Beatles, the Who, BBKing, Eric Gale, Clapton, Hendrix и других. К слову, Ричард Торн левша, как и Пол Маккартни.

Вернувшись в родной город, и так и не закончив курс в художественном колледже из-за увлечения музыкой, Ричард продолжал занятия ею и, в итоге, пришел к джазу.

Больше о джазе: Шарль Делоне. Джазовый эксперт и мифотворец

«Я написал мелодии почти во всех диапазонах от блюза до фанка и R & B. А потом меня увлёк латинский джаз. Я собрал джаз-трио «Ragged Fish «, которое со временем переросло в квартет, и мы начали играть хорошо известные латинские и босса-мелодии. Потом стали сочинять сами. К сожалению, из-за финансовых проблем и малого числа концертов группа потеряла импульс. В настоящий момент я продолжаю писать и записывать свои мелодии, и с нетерпением жду возобновления проекта на каком-то новом этапе….» — так описывает свою музыкальную карьеру Ричард Торн.

Иными словами, вначале было много драйва и ритма. Откуда же взялись акварельные пейзажи?

Как утверждает сам художник и музыкант, ему повезло и судьба сделала за него выбор сама.

«Я был достаточно удачлив, потому что Torquay Gallery взялась покупать большую часть моих работ. Одна из моих картин была подарена ​​принцессе Майкл Кентской, когда она выразила заинтересованность в ней на  Devon County show. Это было благом для моей карьеры и побудило продолжить работу дальше. А несколько лет спустя мне посчастливилось встретить Алистара Уолтона, который стал моим покровителем, коллекционером и другом. Он познакомил меня с Джоном Робертсоном в Bourne Gallery в Райгейте, где прошло много моих выставок», —  говорит Ричард Торн.

Таким образом, гитарист, который в 19 лет жил в Лондоне  «между голодом и гедонизмом», а также между музыкой и живописью, к 30-ти годам обрёл свою творческую стезю и ступил на путь акварелиста.

Ещё  про культуру Англии: Топ 15 знаменитых литературных героев, которых придумали англичане

И  всё  же почему именно пейзажи? И тут уместно привести ещё одно детское воспоминание художника: «Поездки на выходные с семьей в Дартмур (национальный парк Великобритании) и по различным селениям страны (как правило, в поисках паба)  дали мне много ландшафтных впечатлений. Эти, впитанные в детстве образы скал и потоков, привели меня к пониманию моей сроднённости с природой и ландшафтом…»Может быть, благодаря столь бурной молодости и разделённости между музами двух искусств, Ричард Торн и стал не классическим акварелистом, а экспериментатором и новатором.

О сложной и оригинальной технике, используемой им, читайте и смотрите много работ Ричарда Торна в материале: Ослепительный Richard Thorn

Концерти відбуватимуться із небувалою для нашого міста частотою.

Sumy Jazz Club будуть тішити сумчан дуже різною стилістикою і складами, проводитимуть тематичні вечори, дні, ранки і, звісно, ночі, а ще — запропонуть вам зустрічі та майстер-класи від крутих джазменів з усього світу!

Таким чином, Суми мають змогу долучитися до актуальної світової культури на рівні з іншими мешканцями України та загалом – планети Земля.

Проект відбувається завдяки транскордонній мережі Міжнародного джазового фестивалю Jazz Bez, ініціатору проекту Майстерні творчих ідей Urban Lys (засновник Ольга Ковалевська ) та головному партнеру проекту – нічному клубу Marinad. Генеральний спонсор проекту – будівельна компанія Сумбуд.

Вже 28 серпня Sumy Jazz Club стартує з першим концертом!

Це буде фантастичний кубинсько-польсько-український проект The Cuban Latin Jazz: музиканти, які виконують чуттєву, пристрасну та надзвичайно романтичну — її величність Латину.

The Cuban Latin Jazz – це злиття джазу, латинських і афро-кубинських ритмів, сальси та класичної музики у виконанні молодих, талановитих музикантів різних національностей, пов’язаних спільними музичними пристрастями. У представленому репертуарі чітко відчувається коріння Куби, носієм якого є насамперед лідер гурту, контрабасист Роланд Абреу.

Музикант народився у місті Гавана і жив там, доки йому не виповнилося 20 років. Сьогодні на своїй другій батьківщині — у Польщі — він творить, експериментує і тішить слухачів, додаючи до улюбленого музичного стилю частинку свого гарячого кубинського серця. Поруч із контрабасом у The Cuban Latin Jazz органічно звучать саксофон, піаніно, перкусія та конґи. У 2018 році колектив отримав 2 місце та премію за участь у міжнародному конкурсі на фестивалі “Джаз над Одрою” (Jazz nad Odrą).

Початок концерту 0 21.00

Склад гурту The Cuban Latin Jazz:

Роланд Абреу (Roland Abreu) – контрабас
Тарас Баковський (Taras Bakovskyi) – саксофон
Павєл Кукула (Paweł Kukuła) – фортепіано
Домінік Яске (Dominik Jaske) – перкусія

Концерт The Cuban Latin Jazz у Сумах відбудеться в рамках проекту Sumy Jazz Club за підтримки мережі Міжнародного джазового фестивалю Jazz Bez та Луцький джаз клуб \\\\ Lutsk Jazz Club

Це не перший проект, який проходить у Сумах за підтримки мережі Міжнародного джазового фестивалю Jazz Bez. У грудні 2017 року у Сумах відбувся концерт польського квінтету Adam Jarzmik Quintet.

Раніше ми писали про цей джазовий концерт у матеріалі: У Сумах звучав джаз по-польски

Справки за телефонами:
+380662239110
+380671247321

Квитки  на концерт The Cuban Latin Jazz у Сумах можна придбати на Karabas.com

Музыкант играл на скрипке — я в глаза ему глядел.
Я не то чтоб любопытствовал — я по небу летел.
Я не то чтобы от скуки — я надеялся понять,
как умеют эти руки эти звуки извлекать
из какой-то деревяшки, из каких-то грубых жил,
из какой-то там фантазии, которой он служил?
Да еще ведь надо пальцы знать, к чему прижать когда,
чтоб во тьме не затерялась гордых звуков череда.
Да еще ведь надо в душу к нам проникнуть и зажечь…
А чего с ней церемониться? Чего ее беречь?
Счастлив дом, где звуки скрипки наставляют нас на путь
и вселяют в нас надежды… Остальное как-нибудь.
Счастлив инструмент, прижатый к угловатому плечу,
по чьему благословенью я по небу лечу.
Счастлив он, чей путь недолог, пальцы злы, смычок остер,
музыкант, соорудивший из души моей костер.
А душа, уж это точно, ежели обожжена,
справедливей, милосерднее и праведней она.
Ці рядки Булат Окуджава у 1983 році присвятив композитору Ісааку Шварцу, але якщо спостерігати за грою мукачівського скрипаля-віртоза Сергія Добоша, то саме цей вірш приходить на думку… Майстерна натхненна гра, щире відкрите обличчя, якась містична аура навколо нього навіть коли перестає грати… Не потрібно бути великим психологом, щоб побачити, що цей музикант не просто грає – він живе музикою! І абсолютно все, що вмію робити я і всі мої знайомі разом взяті, здається дрібницею поруч із тим, що вміє робити він.

Скільки хвилин, годин, років монотонної кропіткої праці покладено заради ось цього нашого миттєвого задоволення від концерту?! Публіка поаплодує і розійдеться, залишаючи його наодинці з роздумами і все тією ж нескінченною працею. І так щодня. А йому не набридає! Інакше б давно покинув цю клопітку справу… А коли людині настільки цікаво займатись своєю справою, то це не може не зацікавити інших…

Ми вирішили розібратись: а чи у звичайному житті пан Сергій такий саме відкритий, щирий, усміхнений, як і на сцені перед публікою, чи це в нього лише сценічний образ?

Дивно, але зблизька він дійсно виявився схожим на Аль Пачіно, але той би , напевно, на інтерв’ю не погодився…

— Сергій, Ви – віртуозний скрипаль, викладач Мукачівського державного університету, керуєте „trio Dо.М.А.”, струнним квартетом, постійно виступаєте з концертами в Чинадієвському замку „Сент-Міклош” та берете участь у різноманітних проектах та культурних заходах… Як ви все встигаєте?

— Та ось, вже дещо і не встигаю… Це й зрозуміло, я закрутив забагато дзиг, і тепер бачу, що потрібно грамотно розставити пріоритети і вибрати, яку з цих дзиг я мушу і надалі розкручувати сам, щоб вона не впала, а яку вже можна доручити комусь іншому, хто зможе її підтримувати. І такі люди є.

— Колись один з перших вчителів всесвітньо відомого альтиста Юрія Башмета сказав, що йому не потрібні талановиті діти – йому потрібні талановиті мами і бабусі. І у Ю.Башмета мама була саме такою, оскільки погодилася на його умову: продовжувати займатися скрипкою лише якщо йому куплять гітару… А як у Вас все склалося? Чи була у Вашому житті така важлива людина? Вчитель?

— Так. Мені поталанило з вчителем. Це Фаркаш Олександр Карлович. Саме йому я завдячую тому, що все склалося саме так, як склалося. Я навчався у нього лише перші шість років. Це він порекомендував мені у 7-му класі поїхати до Львова та вступити до спеціальної музичної школи для обдарованих дітей імені Соломії Крушельницької.

— Але, це ж ще зовсім рано – 14 років! Як це пережила Ваша родина?

— Так, для родини це був шок. Мама плакала рік. Але, якщо б цього не зробив у сьомому класі, то у восьмому мені б все одно прийшлося залишити дім і їхати до Ужгорода. Та мені пояснили, що Львівська школа імені Соломії Крушельницької – це вже квиток у велике мистецтво, тому що саме там отримуєш належну підготовку до консерваторії. І добре, що так склалося… У мене ж був величезний спектр здібностей. Я вчився на «відмінно» з усіх предметів, міг стати ким завгодно! Батько хотів, щоб я став математиком… А музика – це така сфера діяльності, яка потребує постійної уваги! Якщо тиждень-два не займатися математикою, то можна все вивчити потім і нічого не станеться. А попробуй тиждень не займатися скрипкою… Все! За один вечір це не надолужиш… Потрібен час.
А взагалі, якою б не була талановитою дитина, одного викладача для її становлення замало. Їй обов’язково ще потрібна підтримка батьків. Мені і з цим поталанило! Без батьків, нічого б не склалося. Батьки впливають на формування психологічної мотивації, витривалості, самодисципліни. Дитина повинна вміти себе організувати, вчасно лягати спати, вчасно прокидатися, прибирати за собою. Це все дають батьки.

— Прибирати за собою? Донька однієї моєї знайомої на мамине прохання витерти стіл каже: «Мамо, який стіл? Я – в образі! Якби Пушкін витирав столи чи мив посуд, він не написав би жодного вірша!»

— Так, те, що вона в образі – це дуже добре, але прибирати за собою все одно треба, бо це дитину привчає до дисципліни. Скільки талантів загинуло через невміння себе організувати, через лінощі! Бо то є велика праця – сісти і заставити себе написати твір від початку і до кінця! Модест Мусоргський, наприклад, багато творів так і не зміг закінчити. О.Римський-Корсаков за нього все дописував. А скільки задумів так і не реалізувалися саме через це!
Батьки також підтримують дитину емоційно: разом з дитиною радіють її успіхам, переживають за невдачі, тоді дитина відчуває, як це все важливо – те, чим вона займається, їй хочеться йти цим шляхом далі. Тобто, якщо мама й тато не приділяють увагу розвиткові дитини, якщо для них це неважливо, то й для самої дитини це також буде неважливо.
Вчитель мотивує до професійного росту, він розробляє для неї індивідуальний план розвитку. А це вже не можуть дати батьки, це може зробити лише вчитель. Так само, як тренер розробляє тренування для спортсмена на чотири роки вперед, готуючи з нього олімпійського чемпіона.
Тому для того, щоб дитина могла реалізуватись в мистецтві, обов’язково потрібно три складові: талант у дитини, батьки, які готові займатися її розвитком, і небайдужий вчитель.

— А бажання дитини не потрібно для її становлення? Мені здається, що все повинно починатись з бажання…

— Бажання виникає також від викладача. Пізніше. Дитина займається, у неї починає щось виходити, її хвалять, вона радіє і з’являється бажання це продовжувати. Успіх – це свято. А яка дитина не хоче свята? Головне – три складові! Якщо будуть правильні батьки і вчитель, то навіть і не дуже талановита дитина досягне більших успіхів, ніж дуже талановита, але у якої, наприклад, немає батька. Я це спостерігаю по своїм учням. Коли дитина виховується в повній сім’ї, вона більш гармонійна і досягає більшого, іноді навіть маючи невеликі здібності на початку. Буває дуже жаль, коли справді талановита дівчинка або хлопчик з часом втрачають інтерес до музики і перестають займатися… Бо вдома не мають стимулу, ніхто не підтримує. Найчастіше це спостерігається, коли дитина зростає без батька. А якийсь «середнячок», якого емоційно підтримують вдома обоє з батьків, відчуває свою значущість і потихеньку-потихеньку розвивається, йде далі і досягає неабияких успіхів.
Однієї маминої любові недостатньо! Обов’язково потрібен батько. Саме батько дає почуття значущості, що ти чогось вартий! Мама – це ніжність, радість, любов, свято!

— А батькову любов потрібно заслужити?

— Ні, не любов! Любов безумовна! Вона є з самого початку і не зважає ні на що. Просто є. Потрібна не лише любов. Це щось інше, як би Вам пояснити… Ось, наприклад, коли дитина впала, розбила коліно, їй боляче, вона біжить до мами. Це зрозуміло. А коли у неї якісь успіхи – вона йде до батька, тому що саме батько дає їй це відчуття значущості. Якщо, прикладаючи зусилля, маючи похвалу від учителя, дитина емоційно відчує ще й батькове задоволення, то вона буде прагнути досягати більшого. Найголовніше – підтримувати в дитині це бажання продовжувати. А що може підтримати бажання? Радість, задоволення від успіху. Це дає цей важливий поштовх для розвитку і становлення в професії, без якого важко чогось досягти.

 — Мені, наприклад, свого часу не поталанило саме з вчителем. Здібностей особливих теж не було, але ж можна було розвивати ті, що є. В результаті нічого, окрім жаху від дитячої музичної школи, не пам’ятаю. Тепер, слухаючи класичну музику, не розумію, як в дитинстві вона змогла пройти повз мене?

— Так, той, хто в дитинстві чогось не отримав, повною мірою може все надолужити в дорослому віці. Треба читати, розвиватися, і все складеться! Тут уже не можна нікого звинувачувати, окрім самого себе. Я багато корисного для себе знайшов в книжках Джона Максвелла. Наприклад, що мотивація все не замінить, потрібна компетентність. Як перетворити невдачі в сходи до успіху?  Для цього головне – з’ясувати для себе, що таке УСПІХ.

Максвелл* розповідає, як на початку ХХ-го століття зібралися разом вісім найбагатших фабрикантів, які тримали в своїх руках майже половину всієї американської економіки. І лише один (!) із цих восьми не втратив своїх статків та дожив до старості. Один! Решта всі втратили своє  багатство і повмирали хто як… Про що це говорить? Що саме по собі багатство – це ще не успіх. Успіх має інші складові, і це аж ніяк не гроші! І це важливо зрозуміти особливо тепер, в наш час, коли для більшості людей мірилом успіху є саме товщина гаманця. А це все зовнішнє, хитке! Якщо ти не вмієш володіти собою, не став кращою людиною, не розвиваєшся, успішним таке життя не назвеш, та й ніякі гроші в таких руках довго не протримаються…
Щастя – поняття евфемерне, воно всередині нас. Максвелл виводить формулу: успіх вже є тепер! Ось ти йдеш до мети, значить, ти вже успішний! Це процес, рух, шлях!
Загалом для себе я з’ясував три складові успіху:
1) Знайти своє призначення;
2) Максимально розвивати свій потенціал;
3) Допомагати іншим людям.
Якщо дотримуватись всіх цих принципів, то все складеться.

— Коли жінці потрібно приготуватися до чогось важливого в її житті, то, перш за все, вона повинна вирішити, що надягнути. А як Ви готуєтеся до своїх виступів? Що для Вас є важливим?

— Для мене важливо з’ясувати концептуально, що це має бути. Одна ідея, фраза, назва… Ось, наприклад: «100 хвилин за межами часу» — це не просто концерт, це музична подорож! Коли немає ідеї – тяжко!

— Є така думка серед артистів, що вони по-справжньому навчаються лише в дитинстві, а все що потім – то лише репетиції. Це насправді так?

— Це сказав Ойстарх, а вони тоді навчалися не так, як ми… А з чотирьох років по вісім годин на день. Дитина спати лягала не з лялькою, а із скрипочкою. Про себе я таке сказати не можу, тому я продовжую навчатися дотепер.

— Ваші концерти завжди проходять на найвищому професійному рівні. Всі – геніальні, ви справді – віртуоз. Але іноді бувають якісь особливі, пов’язані з якимось особливим емоційними піднесенням, чи з чимось іншим – я не знаю. Можливо, ви перед цим якось краще відпочили…

— Чи навпаки – мене замучили (сміється) …

— Так, невідомо звідки витікає магія особливого концерту… Але чи можете ви пригадати якісь особливо вдалі концерти або, навпаки, з Вашої точки зору невдалі…

— Вдалі концерти – це коли концепція і мої переконання співпадають, коли я можу відкритися потоку духовності, коли вдається влитися в цей головний потік, який задає геніальна музика, виконавець і в залі сидить відкрита для сприйняття публіка. Від публіки дуже багато залежить! Вона буває різною, переляканою, не відкритою… Тому я психологічно налаштовуюся на концерт молитвою, перший відкриваю людям своє серце, виходжу до них з любов’ю, якими б вони не були… Ми не маємо права нікого засуджувати! Люди ні в чому не винні! А іноді бувають винні мої колеги-артисти, які цих людей в чомусь десь розчарували… І люди приходять до мене, пам’ятаючи про цей досвід. Як діти приходять до школи кожен зі своїми проблемами. В нашому серці повинна бути нічим незаслужена любов до людей! Шукайте в серці, а інше додасться… Хоча, іноді такі приходять…

— Так, це найважче… Легко не вбити, не вкрасти, а спробуй не судити… Не судити – це ціла філософія.

— Тому, я обов’язково молюся, наповнююся любов’ю. І тому не боюся імпровізувати. Але треба знати матеріал, щоб мати куди розвиватися. Деколи відчуваю, що люди хочуть. Іноді вистачає сміливості піти поза програмою…

— Ви жорсткий керівник?

— Ну, я з цим борюся (сміється)…Людей треба любити. І розуміти, що хтось вище голови не скочить. Головне, щоб хотіли допомагати іншим. Хочу, щоб несли любов, щоб працювали не за гроші.

— Чи здійснилися якісь Ваші дитячі мрії? Про що мрієте тепер?

— Пам’ятаю, в дитинстві побачив музикування камерного оркестру і мені дуже сподобалось. Я навіть татові розповів, як би я хотів, щоб у нас в Мукачеві був камерний оркестр. І ось він у нас є! Вже є 12 осіб! А це три квартети! І він буде рости. Так що цю мрію вже можна вважати здійсненою. Тепер мрію про симфонічний оркестр в Мукачеві. І вірю, що якимось чином це теж колись здійсниться.. Якщо ми віримо, ми рухаємося в своєму покликанні.

— Моя улюблена співачка, яка свого часу закінчила музичну школу по класу скрипки і, на мій дилетантський погляд, бездоганно виконує «Шторм» А.Вівальді, Світлана Сурганова якось в інтерв’ю сказала, що так і не змогла повною мірою оволодіти скрипкою. А Ви, як вважаєте? Ви можете впевнено сказати про себе, що вмієте грати на скрипці?

— Ні. Я не оволодів скрипкою. Сократ сказав: «Я знаю, що я нічого не знаю». І я розумію, чому… Скрипка – це Всесвіт! Їй більше трьохсот років, і весь цей час її вдосконалювали! З нею не може зрівнятися жоден інструмент! У інших є тембральна обмеженість. А скрипка – безмежна!

— Як Ви вважаєте, культура повинна формувати чи обслуговувати?

— Висока культура виховує, навіть обслуговуючи. Коли нас обслуговує культурний офіціант, то він нас і виховує. І культура готова це робити! А якщо не готова, то тоді вона ще не піднялася до рівня внутрішньої культури, а знаходиться на зовнішньому, показовому рівні! Коли я граю для будь-кого, я не принижую ні себе, ні того, для кого я граю. Культура нас обох підносить у свій особливий енергетичний потік.
Я хочу, щоб культура розвивалась, щоб люди звикли, що жодне весілля, жодна важлива подія неможлива без вишуканого звучання справжньої живої якісної музики!

— Люди люблять повторювати, що талановита людина талановита у всьому… Але зазвичай це не зовсім так… Тому що рідко який художник може вдало продати свої роботи. Їх продає торговець, який вміє продавати… Але Ви якимось містичним чином поєднуєте в собі стільки надзвичайних здібностей, що це просто неймовірно! Як?

— Намагаюся розвивати лідерські якості, хочу допомагати людям. Дуже сподіваюсь на молодь. Багато чого хочу встигнути, тому повинна бути жорска дисципліна, розпорядок дня… І дуже важко втримати цей баланс між порядком і творчістю! Цей парадокс обов’язково повинен бути: запланована спонтанність. Якщо цього не буде, то повсякденність з’їсть. Треба правильно ставити пріоритети: яку із розкручених дзиг слід підтримати негайно, а яку вже можна відпустити…

— Як Ви відновлюєте сили? Що для Вас є відпочинком?

— Відпочиваю в тому просторі і часі, де можу бути на самоті. Відключитись, почитати Біблію, побути наодинці з Богом. А взагалі, останнім часом, я вчуся не напружуватись. Ось насправді змучуюсь від не своєї роботи! Коли потрібно робити щось, на мій погляд, абсолютно безглузде! Тоді намагаюся плавно вийти з цього процесу, хоча це й іноді може принести певні протиріччя, може вилитися в догану, наприклад. Але догани бояться ті, у кого успіх прив’язаний до роботи. А мені нема чого боятися. Успіх всередині мене! Я дуже тяжко до цього йшов, але прийшов!

З ним можна говорити про все, але найбільше вражає те, що він абсолютно не розділяє себе від своєї творчості. Я нічого не питала про його творчі плани, мене цікавили його дитячі мрії… А він ще в дитинстві мріяв про камерний оркестр у Мукачеві! Ну що тут скажеш?

Євгеній Мусієць – баянист з „trio Dо.М.А.”- люб’язно погодився відповісти на наші запитання про Сергія Добоша.
— Євгеній, чи вважаєте Ви Сергія Юлійовича жорстким керівником?

— Так, буває. Коли людина не розуміє після десятого пояснення, то Сергій Юлійович може бути запальним. Але це заради справи. Загалом, я вважаю, якби він не займався як мінімум шістьма проектами одночасно, а залишив хоча б три, то він із своєю працелюбністю та цілеспрямованістю вийшов би на міжнародний рівень. Але він не покине жоден з напрямків, оскільки вони всі для нього є цінними. Наприклад, оркестр – це його давнішня мрія, яку він буде й надалі продовжувати реалізовувати.
„trio Dо.М.А.”- це скрипка (Сергій Добош), баян (Євгеній Мусієць) і фортепіано (Вікторія Алмаші). Цей напрямок – тріо – доволі кропітка праця, оскільки ми постійно маємо приділяти достатньо часу для якісного репертуару. Наприклад, займаємось оранжуванням – використовуємо сучасний мелодії у класичній палітрі. А це не день-два… Це потребує певних зусиль і часу.

— У своєму інтерв’ю Сергій Юлійович нас здивував: виявляється, на цого думку, він не вміє грати на скрипці…

— Може, він і не вміє, але на Закарпатті я не знаю нікого, хто грає граще. А ще він дуже освічена людина, багато читає і використовує цю мудрість.

— Знаєте, складається враження, що Сергій Добош – абсолютно ідеальна людина. Невже він не має жодної негативної риси?

— Так, має. Він постійно запізнюється. Але одного разу декілька років тому ми вистували в літньому дитячому таборі. Після концерту всі діти вишикувалися в чергу за автографами. Я не напружувався на цю тему, швиденько попідписував будь-як і пішов обідати, а Сергій Юлійович в кожної дитини питав, як її звати і для кожної окремо підписував якісь особливі побажання. Всім різні! І це мене вражає дотепер! Наскільки він є небайдужий до людей: йому все одно, чи це – дитина, чи – безхатько, він ставиться до всіх з однаковою любов’ю. І це в нього йде від щирого серця і він ніколи цим не хвалиться. Звичайно, що він запізнюється, бо він хоче дуже багато встигнути. Ми тоді в дитячому таборі вже і пообідали, і погуляли, а він все продовжував писати більше години… Якщо Сергій Юлійович береться за якусь справу, то він викладається на всі 100 %, що б він не робив.

Вікторія Алмаші – піаністка з „trio Dо.М.А.”- теж не відмовила нам у спілкуванні. Ось, що вона розповіла:
— Як керівник, Сергій Добош є дуже професійний. Буває жорсткий, буває навіть дуже жорсткий, але порозумітися з ним можна. Таких моментів, щоб через це розвалювався якийсь проект, не буває. І загалом це не так сильно впливає на стосунки, бо все-таки він — дуже позитивна людина! Працює більше за нас всіх! Я з ним співпрацюю з 2002 року, я – найдавніший його парстнер. У нас спочатку був дует, потім стало тріо. Спочатку було дуже складно, але якщо люди разом йдуть до однієї мети, вони завжди знайдуть спільну мову. А негативного нічого про Сергія я пригадати не можу… Хоча… Є одна риса! Він завжди запізнюється.

Артист, музикант, керівник, викладач, організатор, проповідує любов, яку несе в своєму серці… Сергій Добош виявився набагато глибшим, хоча, здавалося, що це неможливо, і при цьому абсолютно відкритим і доступним у спілкуванні. Справді, чим більш плодоносніше дерево, тим нижче воно вклоняється до землі…

Живучи у світі новітніх технологій, айпадів, айфонів, інтернету, можливо, нам вдасться залишити нашим нащадкам інформацію про те, якими були ми. Але ми нічого не знаємо про людей, які жили 200, 300, 1000 років тому. Коли не було ні фотографій, ні звукозаписуючих приладів. Залишилися якісь речі, будівлі, писемні твори. А які у тих людей були голоси, рухи, вимова, інтонація – все залишилось там, у віках… І лише музика звучить справжнім живим голосом з далекого минулого. Ми чуємо її автентичний голос, її інтонацію, вимову, навіть рухи музикантів співпадають.
Насправді, це велике диво, яке в повсякденному житті ми звикли сприймати, як належне…

• Джон Максвелл (John C. Maxwell), ведучий експерт з питань лідерства, відомий не лише в Америці, але й в інших країнах,є засновником групи IN JOY — організації, яка допомагає максимізувати особистісний та лідерський потенціал. Кожен рік Максвелл виступає перед 250 тисячами слухачів і більше, ніж один мільйон осіб є його читачами, а також учасниками семінарів, аудіо- і відео конкурсів. Він — автор 24 книг.

Зусиллями митців простір Ботанічного саду перетвориться на картинну галерею та концертний майданчик під відкритим небом. У програмі:

• концерт класичної музики у виконанні студентів та викладачів навчально-наукового інституту культури і мистецтв
• виставка дизайн-проектів студентів НН інституту культури і мистецтв
• виставка живопису «Квітковий вернісаж» (за участю членів Сумської обласної організації Національної спілки художників України)
• поетичний пленер «Є вірші – квіти…»
• прогулянка алеями квітучого бузку

Як це було раніше ми писали в матеріалі: В Сумах звучал «Сиреневый блюз»

Запрошуємо насолодитися музикою весни та виявити благодійність.

Сподіваємось на безхмарне небо

Адреса Ботанічного саду – вулиця 20 років Перемоги, 23.

Початок — 16.00

Любите ли вы народную музыку? Да так, чтобы колесить с ней по всему миру, не особо заботясь, где будет проходить концерт?

Они – любят. И согласны нести положительный заряд песен своего народа в любые уголки Земли.

Польша, страны Африки, Ближнего Востока и Средней Азии, Куба, Монголия. Поездка в Украину – это 13-ый концертный тур кантри-группы Old Grey Goose International.

Жители американской глубинки, из соседствующего с Канадой штата Мэн, представляют «другую» Америку, далёкую от Голливуда и глянцевых обложек журналов. Но зато — живущую реальной жизнью. В чём-то — сложной, но в целом – свободной и достойной.

За полтора часа концерта американцы смогли провести своеобразную экскурсию по своей стране. Зрители услышали традиционные песни лесорубов севера и «рассказ о благородном разбойнике Панчо Вилья» из приграничья с Мексикой. Посетили орлеанский «Госпиталь Сент-Джеймс» и помогали матросам с оснасткой корабля… Вообще, стиль кантри оказался намного шире трёх аккордов на банджо. Ведь в нём есть и композиция известного музыканта-оппозиционера Джо Килла об инженере, продавшемся капиталистам, и задушевное посвящение своему кораблю от бывшего капитана-работорговца Джона Ньютона, «который всё осознал, бросил работорговлю и… написал эту песню». И даже «классика американского блатного шансона» в стиле кантри воспринимается совсем по-другому. Что уж тогда говорить о кантри-балладе, в которой с удивлением узнаёшь хит на все времена House of the rising sun?!

Формат обычного концерта, пожалуй, мало подходит для песен ковбоев и моряков. Ведь их большую часть составляет так называемая «музыка для амбара», то есть — для танцев. А танцевать на стульях — совсем не комильфо. Да и квартету явно не хватало полноты включения зала в действо. Но сумчане всё же не подкачали, и когда зазвучала «Ты видел мою девушку? Она танцует польку», музыкантам не пришлось самим изображать танцующие пары. Бойкие сумчанки поднялись на сцену и помогли передать атмосферу весёлого праздника, где-нибудь в американской глубинке. Что оценили не только зрители, но и гости из штата Мэн.

Когда же группа запела очередную песню а капелла, голоса их неожиданно приобрели дополнительный объём, который ранее скрывался за потоком музыки. И хоть это не было сбалансированное звучание вокального коллектива, отсутствие «тонкой настройки» у квартета полностью компенсировалось искренностью и душевностью исполнения.

Ранее мы писали: Джош Ланца – американский бард в Сумах

Наша музыкальная традиция сильно отличается от традиций ирландцев и англичан, чьи песни стали основой музыки кантри. Однако энергия радости и задора не требует услуг переводчика. Поэтому сумчане, без особого труда, вошли в резонанс в заокеанскими исполнителями. А затем, долгими овациями стоя, традиционно «уговорили» гостей города на исполнение номера «на бис»…

А в это же время В Сумах прозвучали заключительные аккорды XX фестиваля Bach-fest

В заключение — о сюрпризах. Во время тура по Украине «серые гуси» неожиданно для себя узнали, что одна из известных «ковбойских» песен является аранжировкой украинской народной песни, привезенной в Штаты нашими эмигрантами. И что другая песня, звучащая чуть ли не везде на планете, имеет даже конкретное место рождения – славный город Одесса. И что на родине шлягер называется «7.40».

P.S. Говорить о музыке – то же, что передавать насыщенность красок картины языком жестов. Поэтому вы можете сами оценить коллектив, посмотрев небольшое видео из киевской части турне.

Фото: Виктор Сыроватский

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Ботанический сад

Представим себе ситуацию. К нам приехали гости из другого города или страны. Нам надо подготовить для них культурную программу. Куда мы их поведём в Сумах и что покажем?

Сначала, конечно, погуляем по Соборной и Воскресенской, зайдём в Сумскую городскую галерею, затем посетим областной художественный музей им. Н.Онацкого и ознакомим гостей с его уникальной коллекцией, пройдёмся по аллеям городского парка им. Кожедуба, покажем «Кота в сапогах» в парке «Сказка», съездим в музей А.П.Чехова на Луке. А далее, у каждого своя фантазия и свой вкус.

Однако есть такое подозрение, что в списке сумских мест, которые можно с гордостью показывать гостям любого ранга и уровня, у многих из нас (исключительно по незнанию) не окажется Ботанического сада СумГПУ им. А.С.Макаренко, который расположен на улице 20 лет Победы (сразу за ЦГБ в сторону Роменской).

А между тем, место это чудесное. В саду на территории 4,76 га произрастает около 500 видов растений, из которых 100 являются редкими или исчезающими. Экзотично и романтично выглядит здание бывшей обсерватории, стоящее на территории сада.  А 20 мая в гости к природе пришли люди искусства, а с ними музыка и живопись.

Природа живая и творческая 

В день проведения акции «Сиреневый блюз» на аллеях Ботанического сада, рядом с живыми цветами и деревьями появились полотна известных сумских живописцев, членов областной организации Национального союза художников Украины — Александра Чередниченко, Игоря Василевского и Ивана Гопоченко. Сочетание реальной живой природы с творческим взглядом на неё придавало пространству ощущение глубины и объёма и приглашало пристальнее вглядеться в живой зелёный мир сада.

Музыка и сцена

На одной из полянок сада были расставлены стулья для публики и настроена звукоусиливающая аппаратура. День выдался по-летнему тёплым, на солнце припекало, но зрители оказались сидящими в тени деревьев, которые не только создали прохладу, но и послужили стенами импровизированного концертного зала, помогающими «собрать» звук.

В этой связи, отдельно отметим работу «начальника по звуку» Ильи Петреску. Очень часто, во время  концертов на открытом воздухе звук разлетается, сколько громкости не добавляй. А тут звукорежиссеру с помощью деревьев, а также собственного слуха и вкуса удалось создать уютное камерное сценическое пространство, где великолепно звучала музыка — возвышающая и очищающая.

Музыканты и птицы

Мы много раз слышали Татьяну Ластовецкую в различных концертных залах. Но так как она пела на «Сиреневом блюзе»… — это было открытие. Микрофон улавливал и передавал каждый нюанс голоса во время исполнения романсов Сергея Рахманинова и других композиций. А когда с певицей начинала соревноваться в искусстве исполнения трелей и рулад певчая птица, в это момент как будто вся природа – с травами, цветами, голосами птиц и людей – зазвучала в одном хоре, так это было мощно, красиво, звонко и гармонично.

Похожее по силе впечатление оставило выступление Петра Челяли. Он пел арии и романсы. Потрясающе пел, как и положено артисту театра драмы, обладающему великолепными вокальными данными. Особенно убедительно артист звучал во время исполнения арии «Демона» из одноименной оперы Антона Рубинштейна.

И если в пении Татьяны Ластовецкой, как и в звучании птицы, всё ясно было и без слов, то исполнение Петром Челяли произведений на стихи Пушкина и Лермонтова оставило впечатление присутствия абсолютно убедительно звучащего слова, наполненного высокими мужскими чувствами и смыслами. Отдельные сольные номера двух прекрасных вокалистов сложились, в итоге, в великолепный дуэт.

Ещё одной жемчужиной концерта стал уже настоящий дуэт — «Два рояля» — в составе, хорошо известных и давно любимых нами, Елены Антонец и Людмилы Скрынник. В ролях роялей, как обычно в таких нефилармонических случаях, выступали электроорганы «YAMAHA ». Относительно игры дуэта скажем то же самое, что и о предыдущих исполнителях – мы слышали «Два рояля» много раз на различных, в том числе и открытых площадках, но так как в Ботаническом саду, услышали впервые. Особенно, когда в исполнении «Двух роялей» звучала музыка Петра Чайковского и Арама Хачатуряна – это было нечто  космическое, под эту музыку хотелось жить и радоваться великолепию мира, в котором нам повезло на время оказаться.

Во время звучания вальса Хачатуряна из лермонтовского «Маскарада» музыкантам также начали подпевать певчие птицы. Пернатые вообще принимали активное участие в концерте и не только в песенном формате. Не менее красиво, изящно и трогательно выглядели хореографические па снежнобелых голубей, которые  как небесные балерины порхали над садом под  музыку, созданную и сыгранную земными музыкантами.

Также в программе принимали участие: ученица сумской СГШ 29 Олеся Пинюк, исполнившая на бандуре довольно экзотичный для этого инструмента блюз, саксофонист Кирилл Языков и студенческо-преподавательский ансамбль народных инструментов «Экспромт» под управлением кандидата искусствознания, доцента Евгения Иванова.

Все выступающие, за исключением вокалистов, отдавая дань названию акции, играли что-то из джаза. Но нам показалось, что наиболее фирменно джаз «звучал» в исполнении сирени, во множестве сортов нынче цветущей и пахнущей в Ботаническом саду. Вот это была настоящая джазовая импровизация весенней природы, полностью оправдывающая название события.

В целом, действо получилось уникальным. Одно новое знакомство с давно известными музыкантами чего стоит. И такое дружественное гармоничное сочетание музыки, живописи и природы…

Организация

Придумала, организовала и с 2009 года проводит художественную благотворительную акцию «Сиреневый блюз» заведующая кафедрой музыкально-инструментального исполнения Сум ГПУ им. А.С.Макаренко Лидия Тарапата–Бильченко.

Собранные во время акции средства идут на развитие Ботанического сада. Так же организаторы рассчитывают привлечь внимание меценатов и властей — идей развития данного пространства, на которые необходимы средства, достаточно. Они, в частности, были представлены в виде студенческих  дизайнерских проектов, разработанных под руководством старшего преподавателя кафедры изобразительного искусства, теории, истории музыки и художественной культуры Натальи Кохан.

Акция реализована усилиями представителей двух факультетов: естественно-географического и факультета искусств.

Ботанический сад не открыт для обычных прогулок – всё же тут идёт серьёзная научная и селекционная работа. Но организованные экскурсии проводятся.

Телефон Ботанического сада  (0542) 223-636

Рейтинг составлен авторитетным американским порталом Musical America Worldwide по итогам прошлого года.

Номинантов выбирали путем опроса общественности, что имеет профессиональное отношение к искусству. В рейтинг смогли попасть только музыканты, которые доказали свою уникальность, настойчивость, способность противостоять сопротивлению среды или заскорузлой традиции. «Это любители риска и инноваторы», — подчеркнула Musical America Worldwide в обращении к читателям.

Хобарт Эрл родился в Венесуэле в семье американцев. Выпускник Великобританской школы «Гордонстон» и Лондонского Тринити-колледжа. В 1983 году окончил Музыкальный факультет Принстонского университета.

После окончания университета переезжает в столицу Австрии, где занимается дирижированием в Венской Музыкальной Академии в классе профессора Карла Остерейхера.

В 1987 году, интересуясь современной музыкой, создает в Вене камерный оркестр «American Music Ensemble Vienna/Ensemble for Viennese Music New York». С оркестром Хобарт подготовил более 10 мировых премьер, записанных  Австрийским радио в Вене, Нью-Йорке, Лос-Анджелесе, Вашингтоне и других городах.

С 1991 года  Хобарт Эрл является художественным руководителем и главным дирижером Национального одесского филармонического оркестра. На протяжении этого периода развитие Одесского филармонического оркестра было беспрецедентным. Он – единственный исполнительский художественный коллектив в Украине, который за время независимости дважды повысил свой статус, став сначала государственным (1993), а затем Национальным (2002).

Маэстро Эрл с одесским оркестром выступали в лучших концертных залах 15 стран мира (в том числе Карнеги Холл, Нью-Йорк; Кеннеди Центр, Вашингтон; Мюзикферайн, Вена; Барбикен Холл, Лондон; Академия им.Ф.Листа, Будапешт; Филармония, Кёльн; Большой зал Московской консерватории; зал Генеральной Ассамблеи ООН; Национальная Аудитория, Мадрид; и др.).

Также они часто гастролируют по городам Украины, и ежегодно дают концерты в Киеве.

Как гость-дирижер, в Европе маэстро Хобарт Эрл дирижировал Венским камерным оркестром, Венским симфоническим оркестром Тонкюнстлер, Молодежным симфоническим оркестром Австрии,  Orchestra della Toscana из Флоренции (Италия), Noord Nederlands Orkest (Голландия), Афинским государственным симфоническим оркестром (Греция), симфоническим оркестром Краковской филармонии, «Sinfonia Iuventus» (Варшава), Государственным академическим  симфоническим оркестром России им. Е.Ф. Светланова, Московским государственным академическим симфоническим оркестром, Государственным симфоническим оркестром «Новая Россия», Академическим симфоническим оркестром Санкт-Петербургской филармонии, Национальным симфоническим оркестром Украины, Национальным оркестром Грузии; в Азии – Симфоническим оркестром города Тайпей, Филармоническим оркестром Тайланда, Молодежным симфоническим оркестром Юго-Восточной Азии. Cписок оркестров, которыми маэстро Эрл дирижировал в Соединенных Штатах, включает Delaware Philharmonic, Florida Philharmonic, Buffalo Philharmonic, North Carolina Symphony, Miami Symphony, San Diego Chamber Orchestra.

В США Хобарт Эрл сотрудничает с Miami International Piano Festival, а также со студенческим оркестром Принстонского университета. В концертном сезоне 2010-2011 дирижировал новыми постановками «Снежная Королева» и «Дон Кихот» в Национальной Опере Греции в Афинах.

15 июля в Праге открылся международный Фестиваль уличных театров “За дверью”. Здесь собрались вместе  актеры, мимы, клоуны, музыканты, а также представители многих других областей уличного искусства.

Фестиваль стартовал в самом центре чешской столицы на Вацлавской площади театральным шествием “Крылья надежды”, которую организаторы посвятили Украине.

“Мы не хотим быть апатичными, не хотим проиграть бой с несправедливостью, глупостью, произволом, ленью. Именно поэтому в этом году мы готовим поход надежды, чтобы обратить внимание на нелегкую ситуацию украинских деятелей искусства, и не только их ”, — отметил директор Фестиваля Якуб Ведрал.

Вечернюю программу Фестиваля открыл Львовский академический театр “Восресиння” спектаклем под открытым небом “Встретить Просперо” по мотивам произведений Уильяма Шекспира.

Спектакль режиссера Ярослава Федоришина, выступления актеров театра собрали много зрителей — пражан и гостей Праги, которые полностью заполнили площадь. Среди присутствующих были также украинцы, которые живут и работают в Праге.

Источник: pressorg24.com

Собравшихся радовали музыкальной фантазией и мастерским владением инструментами участники джаз-бенда «Доктор-джаз» (Dr Jazz) в составе: Владимир Прихожай – клавиши, Людвиг Шимановский — саксофон, Алексей Сачко – контрабас и Максим Руденко — барабаны.

Событие было приурочено к Всемирному дню джаза, который хозяйка «Сада» объявила на 30 апреля. Гости поверили хозяйке и не стали  сверяться с иными источниками. Тем более, что даже если бы День джаза попадал на другую дату, его бы следовало перенести на 30 апреля – настолько  необычно и в то же время органично звучала музыка на открытой веранде, среди цветущих груш и яблонь.

Публика тоже в это раз решила не тесниться на крыльце и с комфортом расположилась по всему «Саду»,  каждый — под понравившимся ему на вид и аромат деревом.

Джаз, как известно, музыка во многом импровизационная. С ней всяк общается по-своему. Одни участвуют в сотворчестве с музыкантами, пытаясь предугадать  следующую ноту. Другие отдаются ритму, третьи кайфуют от обстановки, четвёртые следят за руками  музыкантов, удивляясь тому, «как умеют эти руки эти звуки извлекать».

Выступление прошло с антрактом на чаепитие и завершилось музыкальной  фантазией на тему  главного хита всех времён и народов «Yesterday» Пола Маккартни.

На входе в сад гостей встречал ещё один приятный сюрприз – выставка фоторабот Анатолия Кузяшова. Сам он скромно представляется фотолюбителем. Однако, по мнению практически всех присутствовавших на этой импровизированной, как и положено в джазе,экспозиции, работам Анатолия могут позавидовать многие профессиональные фотохудожники. Некоторые снимки – просто уникальны.

«Сад сходящихся тропок», как мы помним, в начале года стал лауреатом арт-медиа проекта «Культурный остров» в номинации «Камерная сцена». За год, наряду с поэтами и философами, здесь побывали практически все музыкальные жанры, кроме фолка: классические «Два рояля», эстрадный композитор и исполнитель Сергей Коноз, актриса  театра камерной песни «La Chanson» Оксана Скробагатская. Теперь вот случился  джаз…

Важно отметить, что все концерты в «Саду» проходят бесплатно. Как сказал перед началом джаза Владимир Прихожай, людям искусства важно и престижно выступать в таком необычном, наполненном творческой энергией месте, как дом замечательной художницы Ирины Проценко.

С каждым выступлением творческая атмосфера этого места становится всё более богатой на нюансы, оттенки и полутона. Каждый следующий  выступающий как бы вешает на небесах над «Садом» свою звёздочку.Поэтому, вероятно, все прекраснее тут звёздные ночи.         

 P.S. «Сад сходящихся тропок» — популярная арт-площадка в доме (зимой) и саду (летом) сумской художницы Ирины Проценко. Здесь в неформальной обстановке собираются для общения творческая интеллигенция города Сумы и гости областного центра.

Ещё о людях и событиях в «Саду сходящихся тропок» художницы Ирины Проценко

Именно общался. Это было во всех смыслах нехарактерное для профессионального музыканта выступление – без  аппаратуры, микрофонов и прочих сценических эффектов. Темой и музой вечера стала, разумеется, музыка.

Как известно, Сергей Коноз, кроме того, что он композитор, аранжировщик, певец – ещё и уникальный гитарист. Он прекрасно владеет инструментом, знает его возможности, и его гитара звучит так же индивидуально, как его голос и музыка. Эта авторская манера проявляется и в том, как он  общается с публикой. Сергей Коноз влюблён в музыку, живёт музыкой, имеет с ней богатые и сложные отношения, чувствует её и всей своей жизнью агитирует за музыку.

Впрочем, не только за музыку. Он фантастический агитатор за тех, кого любит. Есть люди, которые любят других тихо, скромно и как бы для себя. А Коноз о своих друзьях или о тех, кем он восхищается (о, это прекрасное человеческое качество – бескорыстно восхищаться другими!), своих любимых музыкантах, поэтах, коллегах по телевидению и просто друзьях  может рассказывать долго и увлеченно. Каким-то образом это тоже стало частью выступления: песни переливались в рассказы, а те – снова  в песни. Было много вопросов, которые скорее шли от удивления: как человек управляется с таким огромным и распахнутым внутренним миром?

Отдельным номером программы стало знакомство с дочерью Сергей Коноза Настей. Прозвучало несколько дуэтов и пара сольных номеров в исполнении Анастасии Коноз. Вокалистка она, надо  сказать, изумительная, артистичная, со своей нестандартной манерой – в общем, как говорят музыканты, – фирменная. А ещё – лёгкая. Когда Настя Коноз начинает петь, кажется, что это и есть естественное состояние её речи.

Однако  Анастасия Коноз – это отнюдь не папа в женской версии. И поёт она по-другому, и… Знаете, я уже не раз, наблюдая за повзрослевшими детьми друзей-музыкантов, тоже ставшими музыкантами, замечаю  их ненаследственную прагматичность. Они мастеровиты, их таланты более раскрыты, но если родители их, вышедшие из беспечных советских реалий, больше служили музыке как искусству, то новое поколение рассматривает её сначала как ремесло, средство зарабатывания  денег, а потом или попутно –  как божий дар и средство обрести крылья. Время меняет нас. Ну и ладно. Зато сейчас свобода.

Сергей по ходу выступления много говорил о своей малой родине и даже исполнил в дуэте с Настей культовую песню села Дубовязовка Конотопского района Сумской области. Песня авторская, называется «Мы из Дубовязовки» и, по словам Сергея Коноза, сейчас практически у каждого жителя его родного села записана в качестве рингтона на мобильном телефоне. Вот он, достойный подражания пример локального патриотизма! 

Вообще слова «рыбалка», «огород», «село» постоянно звучали из уст Сергея. Всё это выглядело описанием некоего другого мира, который, конечно, сильно отличается от шумного областного центра, но тоже важен, крепок и самодостаточен.

Сергею Конозу удивительным образом удаётся сохранять его в себе. Когда-то, много лет назад, в начале нашего знакомства, мы с ним в группе сумских бардов приехали на туристический слёт. Ну и сразу разошлись обживать место: палатки ставить, воду носить, дрова собирать. И я тоже отправился чего-то добывать. А по возвращению в лагерь меня встретили наши девушки с такими восхищенно-удивлёнными лицами: мол, ты видел, как Коноз умеет рубить дрова? Такой изысканный, утончённый, элитарный, виртуозный,  интеллектуальный музыкант – и вдруг, оказывается, так ловко владеет грубым топором… А всё спасибо тому второму миру.

Впрочем, в городе Сергей действительно выглядит совершенно городским человеком. Он и приехал в Сумы из Киева в конце советских времён, оказавшись тут благодаря Льву Скрыннику, тогда  директору молодёжного центра «Диалог». И сразу вокруг него забурлили сумские музыканты. Талантливый, общительный, яркий, он был одним из немногих, готовых заниматься,  прежде всего, творчеством, искать себя в различных музыкальных жанрах, а не продвигать свою персону в социуме. Его песни и сегодня выгодно отличаются от большинства эстрадных не только качественной музыкой и аранжировкой, но и хорошими текстами.

Точнее, даже не хорошими, а интересными. Мне тут недавно в руки попала книжка одного нашего официального поэта. И вот я читаю её и думаю: что же мне так скучно? Вроде и рифмы есть, и ритм держит, и слова разные  использует… А потом я понял. Мне не интересен этот автор как человек, поэтому читать даже правильно соструганные стихи о его серой жизни скучно.

А вот песни Коноза слушать интересно. В нём присутствует какое-то уникальное поэтизированное сочетание личности, обретшей себя в столице, с его дубовязовскими корнями. И, повторюсь, с точки зрения на литературный уровень текста они тоже хороши. Хотя автор всё время подчёркивает, что тексты он сочиняет, подбирая слова, которые соответствуют звучащей в нём музыке. Как поэт, честно признаюсь: я тоже. Я точно так же сочиняю стихи и считаю этот путь единственно возможным.

Ещё по теме: В Сумах вышел видеофильм, посвященный звучащим временам года (видео)

Вечер, как всегда, продолжился чаепитием и общением. В этот раз оно получилось бурным и продуктивным. Так всегда бывает в «Саду сходящихся тропок», когда выступающий щедро делится своей творческой энергией со слушателями.

Ну, и местная шоу-кошка Антонина, которая, как известно, знает толк в людях, сразу пошла знакомиться к Сергею, показав таким образом, что она приветствует и принимает того, кто сегодня солирует. 

Домой удалось попасть только около двенадцати ночи. По телевизору в турнире за кубок УЕФА днепропетровский «Днепр» вяло играл вничью с какой-то заштатной португальской командой, аутсайдером их футбольной лиги. И вот я прихожу весь такой переполненный позитивной энергетикой после чудесного и по-настоящему творческого вечера – и наш сонный «Дніпро» вдруг просыпается, в последние 10 минут забивает два гола и увозит победу из Португалии, тем самым добавив рейтинговых баллов в копилку Украины.

Так мы вчера все вместе поработали на престиж страны. И вот я думаю: а может, Сергею Конозу попробовать написать гимн футбольного клуба «Днепр»?  И так, чтобы Настя спела. А то что-то они давно чемпионами не были…

P.S. «Сад сходящихся тропок» — популярная арт-площадка в доме (зимой) и саду (летом) сумской художницы Ирины Проценко. Здесь в неформальной обстановке собираются для общения творческая интеллигенция города Сумы и гости областного центра.

Ещё о людях и событиях в «Саду сходящихся тропок» художницы Ирины Проценко

Если каждый среднестатистический житель города будет посещать заведения культуры хотя бы два раза в месяц, то (опять же, по идее)  атмосфера в городе измениться, станет добрее, светлее (ибо настоящее искусство –  всегда призыв к свету), в нём станет больше совести и созидания, а следовательно, в городе (стране) элементарно проще станет жить.

Вышеизложенный тезис до такой степени неоспорим, что даже в нынешние мрачные времена в органах власти остаются, хотя и совмещённые (с туризмом, молодёжью, делами семьи), но всё же отделы культуры.  Критически настроенные коллеги, конечно, станут утверждать, что это атавизмы  и рудименты прежних времён, и вскоре они сменяться отделами по делам шоу-бизнеса. Однако, пока они существуют. Значит,  государство на настоящий момент признает необходимость и пользу воздействия искусства на своих граждан.

Отчего же тогда у нас далеко не забиты залы на представлениях сумских артистов?  Качество не то?  Однако, если почитать рецензии на сумские спектакли, например, то обнаружится, что среди  всех этих отзывов даже сдержанных мало. В основном – восторг. Вне зависимости от реального  качества выступления.

Я однажды после очевидного провала одной из премьер в нашем Щепкина, когда мой любимый талантливый актёр К.  явно не попадал в роль, пытался делиться впечатлениями со  знакомыми. Мнение было однозначным —  неудача.  А  репортажи и рецензии вышли исключительно со словами «Браво!». Как потом объясняли знакомые журналисты, нам мол, жалко, мы их всех знаем, у них жалования маленькие, внутритеатральные интриги донимают, зрители к ним не ходят…

А я вот что по этому поводу думаю. Мне кажется, сумским профессиональным артистам, в большинстве своём,  не хватает интересности. Простой человеческой интересности.

Того, что он (она) более менее отчётливо  проговаривает  текст и при этом не падает – мало.  Натужного изображения переживаний тоже. Актёр, как и музыкант,  должен быть наполнен внутренним светом, который нужно в себе культивировать и всё время поддерживать. В хороших  театрах  зритель обычно ходит на игру какого-то актёра, именно потому, что он интересен. Великие актёры — Смоктуновский, Высоцкий, Леонов, Джигарханян, Ступка, Чурикова, Броневой    — всегда играли самих себя в предлагаемых обстоятельствах.  Они,  прежде всего,  сами были  и есть интересными, загадочными,  притягательными личностями.

К сожалению, наши провинциальные актёры и музыканты заняты одним – заработком.  Ну или делают вид, что заняты. Поиграть, поработать тамадой  на свадьбе – тут   с радостью. Придумать какой-то творческий проект или поучаствовать просто так  для души —  вот это некогда. Всё времени нет.  А,  казалось бы,  – актёры, музыканты – творческие люди…  Я знаю проекты Валентина Бурого, Александры Сокол и Татьяны Нянькиной. Мне известен интересный театральный проект музыканта Алексея Желудков «Free Fly». Всё. Где остальные? Чем живут? Откуда черпают энергию,  которую потом  должны отдать зрителю и слушателю? Где играют не за деньги наши музыканты   (кроме «Двух роялей» и сестёр Макаровых)?

Я вижу единицы из наших профессиональных работников искусства среди зрителей на концертах, спектаклях и творческих встречах, фестивалях …  Особенно, если речь идёт о смежных искусствах. Мне кажется,  тут и  таится причина полупустых залов.  У нас много потенциально талантливых актёров и музыкантов.  Но они живут жизнью малоинтересных людей. Поэтому и смотреть на них или слушать их не интересно.

Готов признать ошибки и покаяться в некомпетентности, если мне назовут  какие-то другие, неизвестные мне проекты, наших профессиональных работников искусства, которые они делают ради собственного творческого роста, чтобы подняться  над собой, наполниться и стать притягательным для зрителей.  Так же с радостью соглашусь,  если мне укажут на тех музыкантов и театральных работников (кроме вышеперечисленных и Ореста Коваля),   которые были замечены на   вечерах поэтов, на выставках художников или  на других   творческих событиях, в которых они не  принимали участие по работе.

Может я вообще зря затеял этот разговор,  но уж больно не хочется жить в провинции духа….

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com