Краєзнавчий музей. Охтирка. фото 2022 рік

Триває вторгнення держави-агресора на територію України.

Жорстока та безглузда війна руйнує не просто мирне життя, а і пам’ять поколінь, історію, життєві традиції. Руйнація архітектурних пам’яток означає більше, ніж знищення просто гарних та надійних будинків – це насамперед переривання духовних та історичних зв’язків.

А з іншого боку категоричне розмежування з минулим на літературному та філософському рівні у праведних цілях пошуку самоідентифікації, загрожує викреслюванням себе та своєї території з транснаціонального контексту.

Будинок культури. Охтирка. фото 2022 рік

Тим важливіше розуміти та усвідомлювати, що на землях Сумщини з її традиціями та колоритом відбувалися події не тільки місцевого масштабу. Одне з таких — літнє перебування визначного літератора та драматурга зі світовим ім’ям А.П. Чехова на Луці, яка нині є частиною міста Суми, подорож письменника Полтавщиною та відвідування Охтирки.

Творчий злам

Як стверджують літературні критики та бібліографи, саме тоді у творчості Антона Павловича стався творчий злам. Ранні оповідання, написані до 1888 року, відрізняються від його пізніших творів. Новели 1890-х років вже інші за своєю тональністю: у них переважають жаль, смуток, скепсис, вони філософічні, здебільшого є глибинне проникнення в психологічну, моральну суть людини та світу.
Безумовно, на це вплинула перша втрата (17 червня 1889) у сім’ї Чехових – смерть брата Миколи, якого Антон Павлович вважав найталановитішим у своїй родині, що складалася окрім батьків з п’яти братів та сестри.

І зараз, коли війна руйнує історичну пам’ять, пов’язану з письменником, особливо трагічно те, що порушується духовний зв’язок Чехова з Охтиркою, в якій він пережив безліч емоцій від радості до смутку.
Перша подорож відбувалась великою кампанією на почату червня 1889 року. І була розважальною з елементами театралізації. А друга — трагічна — в Охтирський монастир для молитви за покійного брата Миколу, який похований у Сумах на лучанському цвинтарі.

Згадки про ці подорожі існують не тільки у листах письменника та його родичів. У фондах Меморіального будинку-музею А.П.Чехова в Сумах зберігається світлина Антона Павловича з ліричним та гумористичним дарчим написом до Наталії Михайлівні Линтварьової. Цей збільшений знімок знаходиться в експозиції музею.

Але про все по черзі. Фотографія з музею.

А. П. Чехов 1889 рік

Фотографія зроблена в Петербурзі у січні 1889 р., між приїздами письменника в Суми, де він два сезони поспіль, у 1888 та 1889 рр., винаймав дачу у лучанських поміщиків Линтварьових.

За свідченням Євдокії Семенівни Короленко, дружини відомого письменника, з яким Антон Павлович познайомився не пізніше 1887 р., «в обличчі Чехова, незважаючи на його безсумнівну інтелігентність, була якась складка, що нагадувала простодушного селянського хлопця». «Навіть очі Чехова, блакитні, променисті і глибокі, — згадує про першу зустріч з Антоном Павловичем Володимир Галактіонович Короленко, — світилися одночасно думкою і якоюсь майже дитячою безпосередністю… Здавалося, з очей його проміниться невичерпне джерело дотепності та безпосередньої веселості… І разом угадувалось щось більш глибоке, чому ще доведеться розгорнутися, і розгорнутися в позитивний бік».

Саме таким, як в описі Короленків, бачили Чехова в Сумах. А  зазначена вище фотографія була 24 червня 1889 р. подарована наймолодшій з трьох сестер Линтварьових — Наталії Михайлівні. На зворотному боці світлини розмашистим почерком Антона Павловича начертано: «М-llе Жабке от графа Веприка 89.24/VІ. Ах ты Рка!»

Чеховський автограф

Жартівливий автографф А.П.Чехова на звороті фото

Цей жартівливий чеховський автограф вперше опублікував відомий сумський чехознавець Павло Андрійович Сапухін у статті «Чехов на Сумщині» в обласній газеті «Більшовицька зброя» 15 липня 1949 р.

Історія цього напису сягає другого приїзду чеховської родини до Сум, який був затьмарений тяжкою хворобою (скоротечні сухоти) брата письменника — обдарованого художника Миколи Павловича.

З Москви, де сім’я Чехових тоді постійно мешкала, Антон і Микола виїхали 24 квітня 1889 р. в вагоні першого класу, зважаючи на фізичний стан художника. І вже наступного дня, з пересадкою в Ворожбі, прибули до Сум. Як відзначив письменник в одному з листів, проїзд від станції до садиби на Луці тоді коштував 30 коп.

В перший місяць дачного життя Микола Павлович почувався бадьоріше, ніж раніше, половину дня проводив на свіжому повітрі. У другій половині травня стан хворого погіршився. Він із кожним днем втрачав вагу, волів дрімати в кімнаті в сидячому положенні, а не в лежачому, тому що став посилюватися кашель. Виходив неохоче на якихось півгодини.

Подорож до Охтирки. Епізод перший

31 травня, виконавши свою обіцянку, до Чехова на лучанську дачу завітав з сином артист петербурзького Олександринського театру П.М. Свободін. Своїм приїздом він хотів спонукати Чехова прискорити роботу над п’єсою «Лісовик», частина першої редакції якої створювалася в той час на Луці. Свободін мріяв поставити саме цей твір у свій бенефіс в Олександринському театрі. Павло Матвійович прагнув внести хоча б який живий струмінь у смуток, що панував в садибі через тяжкий стан художника.

За словами Чехова, «він скинув з себе маску «освіченого» актора і пустував, як хлопчик». Веселими витівками супроводжувался навіть лов раків на Пслі. Усмішку у лучанських жителів викликав сам зовнішній вигляд Свободіна на річці. Зодягнений в бездоганну чорну фрачну пару, крохмальну білизну та циліндр, як мурований, стояв він на березі, тримаючи в затягнутих в білі рукавички руках довге вудилище з ліскою. До її кінця був прив’язаний опущений на дно шмат м’яса. Воно приваблювало раків, що вчіплювалися в принаду клішнями. Коли піднімали вудилище, раки з’являлися на поверхні води, і другий учасник ловлення — Чехов — повинен був вчасно підхоплювати їх сачком.

Ще про зв’язок письменника із Сумщиною читайте у матеріалі: Чехов та Суми. Погляд із сьогодні

На початку червня П.М. Свободін з А.П. Чеховим і Линтварьовими поїхав до Охтирки. Приводом стало традиційне для Линтварьових придбання тамтешнього молодого вина.

Продовжуючи на людях великосвітську лінію поводження, Павло Матвійович в охтирському готелі назвався графом, а Антон Павлович, для якого театр був першою любов’ю з гімназійних років на батьківщині в Таганрозі, залюбки підігравав актору, ввійшовши в роль розпещеного графського лакея. Обоє так переконливо лицедіяли, що хазяїн готелю був на вершині блаженства від того, яка ясновельможна особа оселилася в його закладі, а прислуга, за звичаєм, цікавилася подробицями життя «графа», які «слуга» вигадував на ходу. В Охтирці вже відомий читачам костюм «графа» — біла манішка та циліндр — магічно діяли на оточуючих.

Маючи на увазі саме цю містифікацію, А.П. Чехов привласнює титул графа в жартівливому написі на вищезгаданій світлині.

Граф Веприк

Власна назва Веприк в напису розшифровується чехознавцями по-різному. Антон Павлович цілком міг утворити її як зменшувальне від слова «вепр».

П.А. Сапухін першим висловив думку, що Веприк — село Гадяцького повіту, яке запам’яталося А. П. Чехову під час поїздок на четверику, в дідівській, дуже зручній, колясці на Полтавщину, в Бакумівку Миргородського повіту до родичів Линтварьових — Смагіних та гоголівськими місцями. Панорама Веприка в часи Чехова була дуже мальовничою: майже 550 потопаючих в садах дворищ розташовувалося на обох берегах однойменної річки — лівої притоки Псла.
Окрасою села були церкви: дві дерев’яні кінця 18 століття і дві цегляні першої половини 19 століття.

Влітку 1888 року А.П. Чехов двічі з задоволенням відвідав Бакумівку, а от третя подорож сюди наступного року виявилася невдалою. Скориставшись приїздом з Петербурга на Луку найстаршого брата Олександра, який міг замінити його біля хворого, Антон Павлович вирішив трохи розвіятись і умовив Линтварьових та Свободіна 16 червня 1889 року поїхати до Смагіних. Компанію підтримав брат-погодок письменника, Іван, якій приїхав на Луку 8 червня. Того дня, під час пересадки у Ворожбі, він зустрів П. М. Свободіна, що вже повертався до Петербургу. На пропозицію Івана Павловича їхати назад у Суми актор охоче погодився.

Всю дорогу в Бакумівку дув холодний вітер і небо було похмурим. На половині шляху пішов дощ. Зранку після приїзду доставили з Миргорода телеграму про смерть Миколи Павловича. Так сумно обірвалася ця подорож. А.П. Чехов поспішив кіньми та залізницею з пересадками до Сум, а П.М. Свободін з сином виїхали у Петербург. З петербурзької дачі в Білоострові Павло Матвійович в листі до Антона Павловича від 23 червня 1889 року тепло згадував господарів лучанської садиби та невдалу поїздку на Полтавщину.

А вже у лютому 1891 року, за півтора роки до своєї раптової смерті від розриву серця в артистичній гримерній під час антракту, П.М. Свободін, згадуючи спільну з А.П. Чеховим поїздку в Бакумівку в червні 1889 року, в притаманній йому жартівливій манері закликав письменника зустрітися «ім’ям Жабки, чоловічого кравця Веприка та забутих Вами в 1889 році найкращих штанів в Бакумівці — умоляю!»

Подорож до Охтирці. Епізод другій

Письменник повернувся до родини 18 червня, а наступного дня його брата-художника відспівали в Іоано-Предтеченській церкві на Луці та поховали на місцевому цвинтарі.
А вже 20 червня А.П. Чехов разом з братами та матір’ю виїхав в Охтирку, вдруге за літо. Олександр Павлович Чехов писав в цей день батьку до Москви: «Сьогодні вночі ми всі, окрім Миші та Маші, виїжджаємо в Охтирку в монастир. Мама сильно тужить».

Троїцький монастир був розташований в мальовничій місцевості, на горі Охтир, в кількох верстах від Охтирки, біля Ворскли. З першого періоду існування цієї обителі (1654-1787) в її соборному храмі знаходилась ікона Божої Матері Всіх Скорботних радість, від якої віруючі отримували зцілення.

«Височайший дозвіл» на відновлення монастиря надійшов від імператора Ми-коли І в листопаді 1842 року. З 1844 року напередодні Трійці почав щорічно здійснюватися хресний хід з чудотворною іконою Богоматері, явленою в Охтирці ще в 1739 році, з охтирського Покровського собору в Троїцький монастир. Зворотна хода зі святою іконою бувала на Тиждень Всіх святих. Жителі навколишніх сіл, навіть із далеких місць, вважали за священний обов’язок хоча б раз помолитися у храмі св. Трійці.
Вклонившись намоленим святиням в скорботні для родини дні, Чехови повернулися до Сум 23 або 24 червня 1889 року.

Мадемуазель Жабка

«М-llе Жабка» — жартівливе прізвисько Н.М. Линтварьової, придумане письменником. Вона їздила в компанії з А.П. Чеховим і П.М. Свободіним до Охтирки на початку червня 1889 року. Портрет Наталії Михайлівни у Антона Павловича дійсно не відзначений жіночністю. Навпаки, в його зображенні вона «молода дівиця чоловічої статури, сильна, костиста, загоріла, горласта». Де бувала Наташа казав він, там навіть у повітрі відчувалася присутність чогось здорового та життєрадісного. Закінчивши Бестужівські курси в Петербурзі, Н. М. Линтварьова стала вчителькою, виявляючи любов до всього українського. Вона побудувала у себе в садибі школу і навчала дітлахів «байкам Крилова в малоросійському перекладі та їздила на могилу Шевченка, як турок до Мекки».

Під час другого приїзду в Суми молодий літератор і лікар А.П. Чехов остаточно увірував, що господарі його дуже милі, хороші люди, і включив їх в коло своїх друзів. А в спілкуванні з близькими Антон Павлович любив заміняти звичайні їх імена жартівливими прізвиськами. При цьому найбільше діставалося від нього … йому самому! Себе письменник в листах молодих років величав то граф Чорномордик, то дон Антоніо, то Шиллер Шекспірович Гете. З веселою вдачею йому неважко було угледіти в назві міста Охтирка цілих три слова «Ах ты Рка».

Наталья Михайлівна Линтварьова дбайливо зберігала у родинному альбомі дорогу її серцю фотографію А.П. Чехова, пов’язану з роками їх спільної молодості. Після подій 1917 року альбом опинився серед небагатьох речей, які вона взяла з собою у майбутні поневіряння. Незадовго до смерті в Сумах у лютому 1943 року вона передала цей альбом своїй далекій родичці.

Багаторічна хранителька пам’яті про Антона Павловича та Марію Павловн Чехових в Сумах Ксенія Вікентієвна Каленіченко в 1944 році розшукала цю родичку і вплинула на її рішення передати фото Антона Павловича з автографом до Сумського художнього музею. Тут ще в 1940 році організували Чеховський куточок, адже похований на Луці брат письменника був художником. Звідси безцінна реліквія потрапила у відкритий 1960 року будинок-музей А. П. Чехова в Сумах.

Докладніше про Меморіальний будинок-музей А.П. Чехова в Сумах дивись за цім посиланням: Будинок-музей А.П. Чехова в Сумах приймає відвідувачів

Підготувала
старший науковий співробітник Меморіального будинку-музею А.П.Чехова у Сумах
Лариса Ільченко

Ще про видатного літератора, пов’язаного з Охтиркою у нарисі: Іван Багряний. Маятник долі

Усадьба Линтварёвых на Луке

Проживал Антон Павлович в усадьбе Линтварёвых на Луке. Сейчас эта усадьба представляет собой руины, а музей великого писателя располагается в бывшем флигеле.

В проблемном состоянии находится и краеведческий музей «П.И.Чайковский и Украина», находящийся в Низах, в бывшей усадьбе Н.Кондратьева.

А в это время в соседней Беларуси…

Приезжайте в «Северные Афины», здесь снова душевно

Усадьба Михала Клеофаса Огиньского в Залесье еще несколько лет назад являла собой картину горя и злосчастья: казалось, вот–вот любимое обиталище нашего выдающегося земляка, бывшее некогда местом притяжения людей искусства и носившее гордое имя «Северные Афины», переименуют в «Северные руины». Однако сегодня с полной уверенностью можно заявить: усадьба спасена и может претендовать на роль центра культурной и туристической жизни страны, что в полной мере подтвердил музыкальный фестиваль «Год Огиньского в Залесье», открытие которого в имении композитора под Сморгонью прошло без помпы, зато с душой.

Нынешний год объявлен ЮНЕСКО Годом Огиньского в связи с 250–летим со дня рождения Михала Клеофаса. А 200 лет назад была построена усадьба в Залесье, где началась музыкально–художественная жизнь Беларуси, затронувшая, пожалуй, всю Европу.

«Музыкальные сокровища Огиньских» — так назывался первый концерт в обновленном зале в усадьбе композитора. Послушать выступление ансамбля солистов «Вытокi» съехались минчане, жители Молодечно и Сморгони. Лауреат международных конкурсов Алексей Фролов (фагот), Сергей Махов (флейта) и Ирина Авдеева (фортепиано) открыли фестиваль полонезом соль–мажор самого Михала Клеофаса, продолжили творчеством Кароля Огиньского, Михаила Казимира и других представителей этого славного, одаренного рода.

Возможно, кому–то покажется, что эти редкие, малоизвестные произведения имеют ценность только для специалистов. Ведь все Огиньские были любителями, а не профессиональными композиторами. Однако одна из целей фестиваля в Залесье — воссоздать ту камерную, душевную атмосферу, которая, по описаниям современников, царила в «Северных Афинах». Музыка в уютном зале — том самом, где 200 лет назад почитали за честь выступить не только аристократы–«аматары», но и именитые современники Михала Клеофаса, — звучит совершенно по–иному, нежели в концертных залах, пусть даже самых замечательных.

Усадьба Михала Клеофаса Огиньского в Залесье

Правда, в силу необычности составленной программы не обошлось без милых казусов. «Что же, разве они не сыграют настоящий полонез Огиньского?! — возмущались вполголоса зрители. — Хотим полонез!» И музыканты оправдали ожидания, сыграв знаменитое «Прощание с родиной». «Есть предложение встать!» — шепотом понеслось по залу, и все как один поднялись и слушали любимое творение стоя. Были и слезы на глазах слушателей, и овации.

Усадьба в Залесье реставрировалась в ударном темпе. Планируется, что она станет таким же мощным туристическим брендом Беларуси, как Мир или Несвиж. Все работы проведены усилиями белорусских специалистов. В восстановлении поучаствовали строительные организации Сморгони, историческая мебель XIX века воссоздана также нашими производителями.

Сложность ситуации в том, что вещей, принадлежавших самому Михалу Клеофасу, практически не сохранилось, говорит младший научный сотрудник музея–усадьбы Татьяна Клещенок: — Что–то будет куплено на аукционах, подобраны аутентичные вещи, отражающие дух эпохи. В настоящее время уже готово 9 гостиничных номеров, вплоть до постельного белья, и у нас множество заявок. Люди уже хотят посетить усадьбу. Пока что в пахнущих деревом и свежим лаком комнатах экспонатов как таковых немного — мебель реконструированная, а красивый светлый паркет жаль топтать даже самим сотрудникам: «Мы же его портим!» В оранжерее радуют зеленью листья монстер и драцен, цветут пышным цветом орхидеи–фаленопсисы. Через какое–то время здесь планируется разместить столики кафе, где гости смогут отдохнуть и выпить чашечку кофе, любуясь парком.

Процесс музеефикации «Северных Афин» идет полным ходом и завершится к сентябрю, когда имение Огиньских сможет похвастаться полноценной экспозицией. А сейчас музейный комплекс, парк, заросший ветреницами да подснежниками, и яблоневый сад облюбовали свадебные фотографы — уж очень здесь красиво и романтично.

Ранее мы писали: Разыскивается автор памятника А.П.Чехову в Сумах

Источник: sb.by