Амстердамская художница, дизайнер и аниматор Роза де Йонг (Rosa de Jong) создает в обычных лабораторных пробирках архитектурные микрошедевры. Она называет их Micro Matter.

Необычные скульптуры представляют собой вертикальные жилища, помещенные в стеклянные пробирки.Среди ее работ – фантастические дома на скалах, пасторальные сельские домики и даже кемпинги. Что-то из этого Роза видела в детстве и воссоздала по памяти, другие объекты – плод ее фантазий и снов. Её работы столь подробны, что в некоторой степени, их можно сравнить с кораблями в бутылках, но объем работы и детализация впечатляют не меньше, а то и больше!

Ранее мы писали: Великолепные «Времена года» в стихах и музыке (видео)

В своей работе художница использует натуральные материалы: бумагу, картон, ветки, мох, травы, кору и другие материалы. Чтобы собирать из них миниатюры, Роза наловчилась орудовать инструментами с точностью опытного хирурга. Результат впечатляет!

Внимание конкурс!

Тема конкурса — «Я люблю Украину».

По его итогам творчество детей будет оформлено в сборник с одноименным названием, и каждый автор получит для себя несколько экземпляров.

Весь июнь на медиапортале АТС будет идти голосование за участников. По количеству голосов определятся 1, 2 и 3 призовые места. Победителям в сборнике будут отданы почетные первые странички. Их же ждут ценные призы от волонтеров.

Комментарии и рецензии очень приветствуются. По окончанию конкурса мы ознакомим с ними авторов. А пока для объективности они не знают на каком сайте проходит голосование.
Конкурс детского творчества, поэтому рекомендуем искать в стихах и прозе в первую очередь эмоцию, а потом уже собственно литературные достоинства.

Сборник будет напечатан ко Дню Независимости Украины (24 августа 2014).

Координатор проекта – Екатерина Петрова. https://vk.com/id8730751
Её помощницы — Лена Скалянская https://vk.com/especial__i и Анастасия Ступак https://vk.com/booblgoom

Нелегко зараз Україні — до війни два кроки…

Нелегко зараз Україні — до війни два кроки
На неї тиснуть вороги, тиснуть з усіх боків
Буває страшно ввечері дивитися новини —
Показують як страждає наша Батьківщина.
Люблю свою я Україну, люблю, чимдуж люблю,
Для неї, рідної моєї, усе можливеє зроблю.
Люблю увесь народ вкраїнський, ранкову пісню солов’я
Бо це-одна з моїх частинок, це друга матінка моя.
Можливо, я колись поїду, з сім’єю жити за кордон,
Та все ж ніколи не забуду Лісапетний Батальйон.
Не забуду я Сумщину, рідне Білопілля.,
Не забуду й ті місця, де проводила дозвілля.
УКРАЇНА-ЧИСТЕ МОРЕ, А Я В НІМ КРАПЛИНКА
Я ПИШАТИМУСЬ ЗАВЖДИ, ТИМ ЩО – УКРАЇНКА

«Моя Україна»

Моя Батьківщина — це Україна,

Велика,безхмарна,чарівна,єдина,

Співуча, як пісня, квітуча як луки,

Працьовита і щира, як мамині руки,

Я згодна прожити в цій Україні,

Бо ж тут я родилась і тут я живу,

Навчаюсь,страждаю,і тут я сміюся.

За долю народа я Богу молюся.

Люблю колискову,що мати співала,

І спів солов`я, і світанок яскравий,

Чудові пісні, і усмішки дитячі,

І очі прозорі  — дівочі, юначі.

Україну-неньку я кохаю дуже.

Напевно, як ніхто у світі, друже.

Люблю її спів пташиний зранку,

Так привчили його слухать мене ще змалку.

На цій сонячній землі ріс я, підростав,

На цій землі «мама» я вперше сказав.

Люблю, бо тут я родився й  живу,

Усім  в добрім ділі завжди поможу.

Моя ненько Україна, я тебе кохаю!

В світі кращої країни я не відшукаю,

Люблю твої степи широкополі,

Люблю зустрічати стада на роздоллі.

Мерехтять росою світанки,

З піснею пташиною прокидаюся зранку.

Вітерець у полі, трави гомонять.

А роки не йдуть, а роки летять.

Чорне море, жовте поле, високі Карпати…..

Чи я зможу в іншім краї ось так розквітати?

Вип`ю чистої водички і спаде утома,

В цьому краї відчуваю себе як удома.

Добрі люди гарним словом завжди привітають,

Підтримають, допоможуть, в гості завітають,

І озветься моє серце піснею народу,

Що цінує понад усе правду і свободу!

«Моя Україна»

Як місяць єдина,

Як квітка співуча,

Як пташка співуча,

Як сонце яскрава,

Тут я народились,

Це рідна Вкраїна,

І доля єдина, і щастя єдине!

Як квітка співуча,

Як пташка співуча,

Як сонце яскрава,

Тут я народились,

Це рідна Вкраїна,

І доля єдина, і щастя єдине!

«Люблю Україну»

Як я люблю Україну – ніхто не знає,

Як я їй бажаю добра, спитай мене.

Я люблю її тільки одну бо це – моя Батьківщина.

Я не розумію тих, хто її не любить,

Як можна обійтись без прекрасної країни,

Її щирими піснями широкими полями,озерами чистими,

Як не любити колискову яку співала мати.

Як я щиро люблю Україну нехай усі знають,

Як її любитиму всім розповідаю.

Я люблю Україну

Ще не мерла Україна,

Ще не порабіла.

Ще не впала на коліна,

Бо уже  змужніла.

Непокорна рідна ненька,

Ненька Україна,

Буде жити вона вільно,

Як давно хотіла.

Наші предки козаченьки

Були невблаганні,

Непохитні, мужні, сильні,

Духом нездоланні.

А дівчата споконвіку

Славились красою

Завойовували серце

Русою косою.

Заворожують лани широкі,

І високі гори,

Закохують в себе Чорне та

Азовське море

Такої краси десь годі й шукати

Нас би всіх разом докупи зібрати

Малих і старих запросити з хат звідусіль

Від всіх, щоб лунало добро, сміх і спів.

Щоб діти сміялись,

Обійняв хлопець дівчину,

І всі разом сказали:

«Я люблю Україну!»

» Люблю Україну»

Люблю Україну, як люблять  життя,

Це рідна країна,  батьків це земля.

Тут народилась, живу та  навчаюсь,

Мудрості й правди з життя набираюсь. 

Моя Україна красива і пишна:

І гори високі, поля колосисті,

У травах намистом рясніють квітки,

У зграях пташиних лунають пісні.

Єдина земля в нас, єдиний народ,

І я не дозволю здолати його,

Я теж буду землю свою захищати,

Щоб честь і свободу свою відстояти.

Щоб жив мій народ, багатів і мужнів,

І край свій він славив, і край свій  любив.

Ніхто і ніколи не скаже мені,

Що я не ціную своєї землі.

І  діти й онуки мої будуть знати,

Що край свій ділами нам слід прославляти,

Не дбати лише про добробут і гроші,

А ліс берегти і волошки у просі.

«Батьківщина»

Я живу у краї тому,

Де найкращая земля, там,

де море є глибоке,

Де пишається Дніпро,

І високії Карпати,

І заквітчане село.

Там від Львова і до Сум,

Від Хмельницька до Херсону

Люди щирі і привітні,

Добрі, ввічливі, гостинні.

Бо такими я їх бачу,

Інших думок не пробачу.

«Україні»

Всі ми, браття-українці,

Серцем і душею

Край свій рідний

Завжди будем

Глибоко любити.

Бо немає не цім світі

Найкращої долі,

Як на рідній Україні,

Тій єдиній батьківщині, жити у спокої.

Бо своя земля – це воля,

Це любов і радість.

І ніде на білім світі –

Ні на Мальті, ні в Гаїті

Нам не буде краще.

«Найдорожче»

У ріднім краї тихо і ясно,

За це завжди молюся я.

У ріднім краї затишно й прекрасно,

На цій зелі і народилась я.

Тут мати мене сповивала,

Навчала мові й пісні дорогій.

Тут щастя й радість я малям пізнала

І полюбила серцем рідний дім.

Скрізь, де була я завжди пам’ятала,

що серцю миліша одна сторона –

хатинка маленька в селі, в тихім раю,

де мама і тато, родина моя.

«Моя мила ненька — Україна»

Є таки країна – зветься Україна. Поглянь на карту світу і там ти побачиш Україну. Немов на зоряному небі, ти бачиш мільйони зірок. Одні – великі та яскраві, інші – менші. Вони приваблюють людей своїм загадковим світлом. Але є на небі зірочка, до якої я з радістю лечу, — це моя  Батьківщина, моя рідна Україна!

Тут я народилася, тут живуть мої найближчі і найрідніші люди. Тут я прийшла до школи й перша вчителька повела мене в країну знань, де навчала мене любити та пишатися своєю Вітчизною.

Я пізнаю все більше і більше  мою милу неньку – Україну. Влітку зачаровує мене заквітчане поле, ці пишні лани, на яких колоситься пшениця. Милують око шати зелених лісів. Щоранку вітаюсь із лагідним сонцем. А веселка після грибного дощу для мене – найкрасивіша, бо вона така яскрава, така якась замріяно усміхнена.

Подарувала мила Флора Україні чарівні простори, в блискітках роси. Ростуть дуби могутні, ялини стрункі, сосни пишні, ясени гнучкі, клени яскраво-зелені, верби і тополі поважні, липи розлогі, берести гарні. А найкращі дерева – берізки, незабутні подруги весни. Волошка синя в житі бродить, а в лісі на полянах ховаються дзвіночки. В лісах є папороть красива, що, говорять, на свято Купала в північ цвіте. Зустріти можна ніжну конвалію, замріяну ромашку і безліч інших дивовижних квіточок. Чого тільки немає на нашій Україні!

Щоб відчути та побачити всю цю красу, треба помандрувати по Україні, познайомитися з усіма дарунками Флори, помилуватися ними протягом всіх пір року.

Повертаючись з далеких і довгих подорожей, я помітила, що небо в моєму краю найкрасивіше, сонце найяскравіше і дихається тут найлегше. І я розумію, чому люди беруть з собою жменьку рідної землі, коли від’їжджають на чужину.

Коли я виросту, то всі свої сили і здібності віддам тобі, моя Батьківщино!

«Мово моя веселкова»

Мово моя веселкова,

Матінко рідна моя,

Скрипко моя яворова,

Пісня дзвінка солов’я.

Ніжна вербовая гілка

Тихо тобою шумить

І калинова сопілка

Пісню твою гомонить.

Клекіт вгорі журавлиний,

Що в піднебессі луна.

Ніжна,струнка тополина,

Що серед поля одна  —

Все по-вкраїнськи говорить,

Все гомонить і співа.

Рідна Шевченкова мово,

Ти в цілім світі одна!

Мово українського народу,

Ти неповторна і своя.

В тобі гримлять громи в негоду,

І чути стогони Дністра.

На своїй природній мові

І струмочки гомонять.

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Смутні ранні роси,

Капаючи з трав,

Шепочуть про козака,

Що дівчиноньці співав.

Українська мово,

Вільна і чудова,

Ти пройшла

Крізь тернові тяжкії віки!

Твоїй силі завдяки

Не схиливсь народ, бо знає,

Що ніхто нас не зламає.

Дужий той,

Хто любить свою мову  —

Мелодійну, чарівну.

Рідна мово українська —

Ти найцінніше незамінне

Народне джерело.

Ти єднаєш між собою

Те, що буде й те, що вже було.

Мова — засіб спілкування

І культури сподівання,

Людського досвіду впорядкування

Й чогось цікавого пізнання.

У нашій мові українській

Дуже багато пестливих слів,

Тож нехай лунає ніжно

Українській, заворожуючий душу, спів.

Рідна мова українська,

Мов ромашка зацвіла,

Кожну розуму-пелюстку

Українцям віддала.

Щоб всі люди пам’ятали-

Україна в нас одна!

Мова наша калинова,

Горда й вічна молода.

Тож давайте шанувати

Українську мову всі!

І плекать її, любити,

Так, як пісню солов’ї.

Хай ніколи не згасає

Віра в себе, в свій народ,

Щоб на милій Україні

Зроду не було незгод!

«Край мій рідний – Україна!»

Край мій рідний – Україна!

Тут народились прадід мій і дід.

Ця земля уквітчана квітами, чарівна,

Що пройшла крізь терни всіх століть.

Стоять Кий, Щек, Хорив і Либідь

І дивляться на Київ з висоти.

На чудовий храм святої Софії,

Що мерехтить барвами своєї пишноти.

Це ж на нашій рідній Україні

Виспівують маленькі солов’ї.

Тихо шелестять кущі калини

Та шумлять поважно так гаї.

Приспів співають колоски пшениці,

А жайворонки заспів заведуть.

Дзюркочить вода в криниці

І все погане та лихе просить нас забуть.

Тільки на Вкраїні є газди і газдині,

Найсмачніша українська паляниця запашна.

Вербонька й калина – символи України

Оберігають Батьківщиноньку від зла.

У цілому світі країна єдина

І ниви безмежні, і білі хатки.

Медом пахне кожна билина,

Що росте на дорогій серденьку землі.

Ти для мене– рідна мати, Україно!

Я – твоя дитина назавжди.

Де б не довелося в світі бути,

А до тебе приведуть стежки.

Бо єднає нитка невидима,

Назавжди єдна наші серця:

Ти ж бо– матінка моя єдина,

Я– твоя кровиночка,дитя.

Мене влітку принесли лелеки

Не стала перешкодою їм довга путь.

Ти зігріла материнським серцем

І вселила материнський дух.

Підростаю і мужнію швидко,

Із тобою назавжди зрослась.

Ти – моя пахуча в лузі квітка.

Я ж – твого нектару напилась.

Рідна земле моя, Україно!

Признаюся  щиро я тобі:

Не покину тебе ні в добрі,ні в журбі.

Усім серцем люблю я тебе, Батьківщино,

Адже з усіх країн найдорожча ти мені, Україно!

«Україні»

Промінцем сонечка, хмаркою сизою

Лину до тебе я.

В піснях оспівана, в думках заквітчана

Ти, Батьківщино моя!

Які ж мені рідні гаї ці зелені

І сонечка теплий привіт.

Завжди у душі, у серці у мене

Любий і милий твій світ.

Природа прекрасна в усі пори року…

Зимою чаруєш сніжком,

Снігурі прилітають з північного боку

З червоним на грудях пушком.

А весни, мов пісні, сюди прилітають,

Чарують прекрасним розмаєм,

А пташки веснянки різні співають

Над тихим зеленим гаєм.

Літо приходить з сонечком яскравим

Усіх українців милує,

Співом солов`їним, жвавим

Ніжністю серце гаптує.

«Надія»

Багато, Вкраїно із тебе знущались

Як сталь, ти була тверда.

Ні з чим додому вони повертались

Багатьом ворогам ти відсіч дала.

Кожен час має тирана свого,

Кожен час не позбавлений цього,

Кожному краю недоля своя,

Також страждає Вкраїна моя.

Ні долі, ні волі в неї нема.

Зосталася тільки надія сама…

Надія пожити вільною трохи,

Надію цю покладає на Бога.

Та тільки Вкраїну не хочуть пускати,

І рештки багатства хочуть забрати

Й пустити по світу саму сиротину,

Й залишить вмирати, як малу дитину.

Народ України не хоче і знати,

Що є Україна його рідна мати.

Забули вони свою рідну Вкраїну,

Й звернули свій погляд в чужую країну.

Але вас я хочу, люди, спитати,

Хто в чужім домі може прихисток дати?

Кому потрібні зрадники ниці,

Що продадуться за жменю пшениці?

Тому благаю людей — схаменіться,

До рідного краю свого поверніться,

Віднайдіть заховані його багатства

Й не буде в нас горя, а буде лиш щастя!

«Заповіт»

Настане день як часу плин
Вмить забере у тіла душу.
І в пам’ять гірку, як полин,
Я заповіт писати мушу.
Я вас молю – не відвезіть
Мене до краю на чужину,
Лиш в рідну землю положіть
І поховайте як людину.
О браття, сестри України,
Ви рідну сторону любіть
Й Шевченка пам’ять у родині ,
Як душу пісні, бережіть.
Слова великого поета
Нехай наповнюють серця,
Нехай ворожії тенета
Не стануть на шляху творця.
На новій вольній Україні
Нехай панує лиш добро
Й для щастя кожної родини
Щоби дитяточко росло.

«Пахне Україна золотити колосками»

Пахне Україна золотими колосками,

Цвіте квітучими зеленими кущами,

Гріє всіх веселим ніжним сонцем,

Яке заглядає в наше віконце.

А під ним працюють люди,

Завдяки їм пахучим  хліб буде

І спасибі їм за ту

Сердечну і щиру доброту.

 

Я люблю своє рідне  село,

За те, що багато людей тут було.

За те, що у мене є хата,

Де люблять мене батько й мати.

За те, що у центрі річка тече,

За те, що  із неба  сонце пече.

І дякую рідній своїй Сумщині,

Моєму краю, моїй Україні!