…Сьогодні  народне свято — День Перемоги. Толя встав раніше, потім і Сергійка розбудив, щоб, бува, той не проспав. І тільки сонечко заглянуло у віконечко, і пробігло по їхніх личиках промінцями —  хлопчаки уже на ніжках.

Зайшла до  світлиці бабуся Катя, поставила на стіл  кухлик свіжого пінистого молока, яке щойно надоїла. Налила в чашку Сергійкові.

— Пий, онучку, тепленьке молочко. Здоровим будеш і красивим. Від молока з — під корови людська сила потроюється.

Налила в іншу чашечку, протягла Толі.

— Смакуй і ти, онучку, щоб в школі гарні оцінки отримував. Молочко пам’ять укріпляє…

Сергійко і Толя п’ють та п’ють…Молоко на їх губенятах аж піниться, а в роті — солодко — солодко.

До будинку заходить дідусь Саша і відразу  запитує:

— Ну, що, солдати, до параду готові?

Сергійко вже надів свою моряцьку форму, на голівці — безкозирка, у відповідь:

— Так точно!

А в Толі в руках іграшковий пістолет, і він теж рапортує:

— Так точно!

— Зачекайте тепер на мене, я теж одягнуся.

Коли дідусь Саша, переодягнувшись, зайшов до кімнати, в обох онуків від здивування аж дух перехопило. Військова офіцерська форма надала дідусеві стрункості, мов помолодшав він. А на грудях — ого! скільки воєнних відзнак: і ордена, і медалі…

— Дідую, ви — герой!

—  На війні, онучки, всі солдати — герої, вони ж землю рідну захистили, щоб  всім людям мирно жилося…

Толя першим несміливо торкнувся до відзнаки і поцікався:

— Ця за що?

— За оборону Києва.

— А ця?

— За Сталінград.

— А ця? — торкнувся до золотистої нагороди й Сергійко.

— За взяття Варшави.

— А ця? — запитує знову.

— За взяття Берліна. Це орден «Перемоги». За велику перемогу!

— Так  ви, справді,  герой, дідуню! — підсумовує Толя. — Нам наша вчителька на уроці про героїв розповідала…

…Люди йдуть і йдуть до Братської могили, яка  возвеличується в центрі селища. Кладуть до неї квіти. Кладуть по букетику Толя і Сергійко. Поклали і  подивилися на дідуся та бабусю. А в них — сльози на очах.

— Не плачте, — заспокоює їх Толя і вже так по-дорослому: — Виросту, я вас буду захищати, щоб ніколи ви більше не плакали…

І Сергійко додає:

— Я теж захищатиму…

Легенький вітерець шурхотів у старих, уже зелених кленах, які росли поруч могили, ніби оберігали душі похованих бійців…

…Минули роки. Толя й Сергійко виросли і стали  військовими офіцерами…

Автор:

Іван Житник.

м.Буринь.

Радість у бабусі Каті та дідуся Саші. До них у гості приїхав  онук Сергійко. Обнімають вони онука, голублять його. А Сергійко, жвавенький хлопчина, задоволено посміхається, усім цікавиться.

Пішли в обідню пору дідусь Саша та Сергійко трави для корови накосити, яка от-от прийде з пастівня. Бігає хлопчина лугом, метеликів  ловить та ніяк не може спіймати.

Швидкі вони якісь, мов  літаки в небі. Летить, здається, на тебе, аж несподівано — шух і вбік. Раптом чує:

— Цвінь-цвінь-цвірь!..

Зупинився. Прислухався — та довкола нікого й нічого не видно. Прибігає до дідуся, запитує:

— Дідуню, а хто то так  «цвінь-цвінь-цвірь»?

Прислухається той, потім  відповідає:

— То коник луговий  співає.

Зводить хлопчина здивовано  бровенята:

— А хіба коник співає? Чому ж я його не бачу?

— Він невеличкий, — пояснює  дідусь, — на стебельце травинки  схожий.

Якусь мить подумав над  цими словами Сергійко, тоді й каже:

— Я в цирку великих коней бачив. От — та — ке — н — н — их! — підняв руку вгору. — А ви мене на коні покатаєте?

— Обов’язково покатаю.

Усім цікавиться хлопчина, бо ж в селі все таке незвичне.

Іде бабуся Катя на город  і він за нею дріботить.

— Ой, які тут здоровенні  кавуни! Я таких ще не їв, — Сергійко намагається, якщо й не підняти, то хоча б зрушити з місця чималенького …гарбуза.

— То, онучку, не кавун, а гарбуз, всередині в нього  — насіння.  Я його тобі підсмажу восени, смачненьким поласуєш…- пояснює  бабуся і гладить онука по білявій голівці. — Гарбузи здоровенними виростають, без візочка до двору не доставити їх…

Сергійко вже не силується зрушити  плід, а щось обмірковує, потім каже:

— Чому ж тоді в казці: гарбуз  ходить по городу і питається  свого роду, чи живі вони й здорові? Я думав, що гарбузи на ніжках ходять…

Сміється бабуся  від таких слів: отаке вткнув!

— То ж казка, в ній все  може бути…

Та не дослуховує онук, помітив капусту на грядці й мерщій туди. Гукає до старенької:

— А цим м’ячиком можна в  футбол грати? О, та в нього й ніжка є! Ой, як цікаво!..

…Приїхали за синочком тато та мама, щоб забрати до міста — до першого класу він піде, заздалегідь потрібно приготуватися.

Дідусь змайстрував для  Сергійка сопілку.

— Гратимеш на ній і  нас з бабусею будеш згадувати…

Щойно посідали до легковика, як раптом пішов дрібненький теплий дощ. Сергійко висуває голівку у вікно й запитує:

— А де дощик гуляє,  коли сонечко сяє?..

Що йому відповіли дідусь Саша та бабуся Катя онук не почув, бо автомобіль відразу ж набрав швидкість…

Автор:

Іван Житник.

м.Буринь.