обмокнутым в сурьму

Тебя вели нарезом

По сердцу моему

На листівці – чоловік із головою вовка, за ним – урбаністичний пейзаж і ці рядки з Пастернака.

Бувають такі вірші, які не йдуть з голови. От і цей мені такий. Все ходжу і розповідаю його сама собі.

Бувають люди, яких зустрічаєш час від часу незрозуміло чому. Притягуються чи що. Знайоме обличчя, і не можеш згадати звідки.

Зустрівшись уже, певне, вчетверте ми таки вирішили з’ясувати, звідки знаємося. Згадували, згадали.

Якось після того ще зустрілися на концерті, трохи пройшлися.

Тоді ще зустрілися раз, і мені здалося, що в нього погано з головою і добре з руками, і я ледь відкараскалася. А сьогодні знов побачилися, тепер він сахався мене. Зате я підійшла впритул і прямо серед центральної вулиці цього міста стала гладити його по плечах. Він бентежився і знічувався і не знав, що робити. Тоді як робити було очевидно що. Може, він боявся, може, відчував, що трохи боялася я.

Він спитав, до чого я хилю. І сказав сказати це словами. Я не могла сказати це словами і підійшла трохи ближче.

Гітарист грав проруху-судьбу, літали голуби, а я загравала до хлопця, бо мені страшенно хотілося цілуватися, і я не знала, як би це зробити, спростивши ситуацію.

Він приймав усе, що робила я, але жодного кроку назустріч не робив.

Сказав, що має йти. Дав руку попрощатися. Маленька така долоня.

Я запропонувала обійнятися.

Він обійняв, але попросив не притискатися грудьми.

Я притиснулася.

Він поцілував мене в шию. Я нижча за нього, то трохи стала навшпиньки і поцілувала в губи.

Я не знаю, що там і хто думав на тій центральній вулиці того міста, але я була щаслива тої миті. «Життя бентежне», – кажу я, й усміхаюся собі у вигадані вуса.

Позавчора був насправді літній вечір, хоч за вікном – тільки 24 квітня. Тиждень був важким, а вечір п’ятниці – теплий і безвітряний, було шкода витрачати його на книжки, кіно або вино. Ми зібралися і пішли в місто. Вже можна було вдягати відкриті туфлі на підборах і футболку без рукавів. Мені було важко говорити – цей зуб просто вбивче діяв. З одного боку, легше трохи, коли посміхаєшся чи співаєш: повітря на нього діє заспокоююче, – але говорити не хочеться зовсім. Так ми мовчечки дійшли до красивого місця, де видно місто і де горять вогники. Там недалеко продають несквік під виглядом гарячого шоколаду; то вона пила свій гарячий шоколад, а я його лиш понюхала, бо боялася вмерти від болю прямо посеред центру цього красивого міста. Зате в мене були гарні парфуми і туфлі не тисли. Вечір був п’ятничним, а місто – привітним.

Вона пила свій шоколад, а я мовчала і рахувала вогні, щоб забути про зуб. Ми стояли біля парапету і спиралися на огорожу над мостом, перед нами була площа. Вона була захоплена шоколадом, а я бачила, що з-за її спини, а потім ніг почав з’являтися він, кого ми давно хотіли піймати, тримати і гладити, бо вдома не маємо. Кіт. Товстий, самовпевнений, м’який кіт. Він сам прийшов до нас. Я схопила його, і він мурчав, і було приємно його жамкати і притуляти – хай сто разів блохи чи бруд. Є кілька фото з того вечора, я по них бачу, яка я щаслива була його притуляти, але і без фото я пам’ятаю, яке то було приємне і м’яке відчуття.

Він довго дозволяв себе гладити, а потім вивернувся і пішов далі парапетом. Напередодні я якраз прочитала, що краще «недо-», ніж «пере-». Він теж, мабуть, читав це напередодні, а тепер відпрацьовував прийом.

Якісь дівчата підіймалися сходами і почали галасувати – яке чудо, який милий кіт! Схопили його і стали м’яти. Вони дивувалися, чому він так гарно пахне, а ми вдвох слухали і сміялися. Він викрутився від них і став сидіти на парапеті, а ми ще трохи постояли і пішли додому.

* Іди гордо і не обертайся на нього, – вона сказала мені, сміючись і допиваючи свій шоколад. Зроби вигляд, що тобі байдуже.

Ми сміялися двоє.

А йому і справді було байдуже.

А про зуб я не думала ще півгодини.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

Так-от. На ранок не варто їй дзвонити і говорити, що тобі снилося, що вона вмерла, що вона їла халву після смерті і що родичі спокійно сприйняли її відхід. Зрештою, у вас у родині є тітка, яка розшифровує сни. Яка невідомим чином у курсі всіх ваших справ, ваших місць і ваших приблизних орієнтирів по життю на цей момент. Ця тітка може сама подзвонити сестрі й розказати, що тобі снився сон про її смерть. І розшифрувати той сон. Але, погодься, для тебе самої цей варіант – якщо новину принесе тітка – навіть ліпший.

Не варто ще зранку подрузі говорити про сон, у якому ти спала біля чоловіка, який їй подобається. Навіть якщо це публічна людина. Письменник. Іздрик. Він був у сюртуці, це було якесь інтелігентне дійство людей на п’ятнадцять, десь у селі. Спочатку всі сиділи за столом, а потім господар оголосив про початок довгоочікуваного 8-годинного (!) фортепіанного концерту. У записі! Чогось мінорного. Ти вже чула перші акорди, але все ще думала, що це жарт такий і з надією дивишся тепер на Іздрика в сюртуці, а він дивиться на тебе і тішиться очікуванням концерту. Питає, після якої з перерв ти, ні, ви, ви хочете піти, ти говориш, що після першої, а він так поблажливо «ну в нас заведено, щоб усі йшли після другої». А ти така з любов’ю дивишся в його очі за окулярами, а потім на його чорні волохаті плетені шкарпетки з шерсті і починаєш масажувати йому ноги. Зрештою, засинаєш, і от він уже виходить з твоєї хати, іде по коридору, ти натикаєшся на нього там, і він говорить, що давно так добре не дрімав.

Не треба розповідати їй цей сон.

І батькам – цей. Ви з ними рідко зараз бачитеся, тим більш буваєте десь утрьох. Вві сні ви троє йдете якоюсь передовбаною вулицею. Мов зграя псів, починають збиратися якісь підлітки. Ти пропускаєш батьків уперед, щоб їм не довелося стикатися з цими дітьми-псами. Мати не повертає голови жодного разу, але батько. Тато відчув небезпеку, він теж не обертається, але затримується і йде нарівні з тобою. Він готовий захищати свою родину. І тебе уві сні бере гордість. І тобі вві сні стає спокійно.

З таким спокоєм ти і прокидаєшся.

З таких снів гарно прокидатись. Гарно їх пам’ятати зранку. Гарно бачити живе сонце у вікні. Дзвонити родичам, подрузі, читати вірші Іздрика і тримати в секреті свої маленькі таємниці й свої дивні сни.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

Господа, у меня для Вас новость: в начале ноября мы перешли в новый дом, как оказалось, здесь жила еврейская семья. Отец мой, сразу обрадовавшись, заявил:

– Мы мурашки – евреям родня!

Но мама как всегда скептически:

– Ты всёх на свете седьмой водой на киселе называешь.

Старой, давно отработанной системой, приближались мы к нашему жилищу. Вся еврейская семья в сборе, на диване сидит (кто не помещался, на полу уместился) в общем, иголку негде воткнуть. Одни вяжут, вторые читают, третьи песни поют.

Вдруг кто-то сказал: “Ужас, какой холод! Мурашки на ногах скоро колготки порвут”. И тут мы почувствовали свою власть в этом доме! Папа гордо молвил с иронией в голосе: “Боятся”!

II

На следующий день родители ушли куда-то, а мы с сестрой остались одни. Ну, я ей и говорю:

– Ты меня подожди, я быстренько за едой сбегаю, что-нибудь вкусненькое принесу.

А она завопила:

– С тобой, с тобой хочу!

– Ладно, только на ручки даже не думай проситься.

Заходим на кухню. Хозяйка что-то там готовит. Мы наелись хорошенько и только собрались уходить, как сестрёнка мне заявляет жалобно:

– Ножки болят, на ручки возьми.

– Ну, я так и знал!

Что ж поделаешь, не оставлю же я её здесь. Беру на руки. Замечаю, что хозяйка более чем пристально на нас глядит. Я назад отхожу с сестрой на руках, а она вперед подходит с ножом в руках. Всё, залезли на рожон. Приготовился к самому худшему. Хозяйка на всю завопила:

– Ребекка, скорей сюда, у меня на кухонном столе трагедия!

Приходит на кухню девочка моих лет, спрашивает:

– Что, что такое?

Мать со слезами на глазах указывает на нас с сестрой:

– Один муравей тащит другого, погибшего. Ой, ой, ой, хоть фильм снимай. Еремей, иди сюда скорее.

Женщины плачут, мужчины пока держатся. Самые маленькие вытаскивают из маминого салата петрушку и обкладывают её вокруг нас. Пожилые люди поют еврейскую литургическую песню – Adon Olam . Хозяин меня всякими крошками посыпает со словами:

– Держись, голубушек, заедай свое горе, друг мой.

III

Мы уже в этой прекрасной семье две недели прожили и посвящены в тайны каждого из них.

Сами знаете, если семья большая, то сладости ненадолго задерживаются. Однажды случилось такое. Самая маленькая из семейства евреев рёвет белугой:

–Вкусняшек, вкусняшек!

Хозяйка по всему дому сладкое ищет, на детей орет диким ревом, бабуля на маму орет за то, что та на её внуков орет. Дети рыдают. Дым коромыслом. Хозяин со злостью:

– Как мне это все надоело, в нашем доме сладкое можно найти, только если проследить за муравьями.

Услышав это, наша муравьиная семейка решила повеселиться, а заодно и помочь хозяевам. Мы ползем впереди, они сзади тихонько ступают, дабы не напугать нас. Хорошенькое зрелище.

Шум и гам продолжался до самого вечера, потом все дружно шуршали фантиками от конфет. Нам, кстати, тоже досталось. Ой, как же всё-таки сильно люблю я эту еврейскую семейку. Правду отец говорил: “Мы мурашки – евреям родня”!