Старий, сумний азіат невпевнено крокує маленькою стежкою великого Києва. Верхівки могутніх дубів, ніби шепочуть йому на якійсь незрозумілій згалу мові, тихій і лаконічній, про щось особливе, інтимне.

Вже звечоріло. Місто по тихеньку почало перетворюватись на безкінечне володіння ночі, об’єднане темрявою та смерканням у суцільну пітьму.

Старий азіат стоїть біля самотнього ліхтаря, ніби оглядаючи незвичні його оку пейзажі. А навколо жодної душі. Лише десь у повітрі мотиляється образ злої жінки, що вигнала бідолашного азіата на вулицю, сповнену суму та болю. А може все не так погано? І старенький гастарбайтер лише вигадав собі біду? Подумаєш: немає даху над головою! Але ж є голова! Справжня- справжнісінька! Може, навіть розумна. «Звісно, так воно і є»- подумки підтвердив мої слова азіат і поліз до карману старого, понівеченого часом, пальто. Що він хотів там знайти? Нічого- карман пустий. Гаразд, а що тоді у другому? Теж нічого…Напевно, якби був третій карман, там би точно щось було. Але ж немає…нічого нема…немає третього карману! зовсім нема… і навколо жодної душі; лише молодий сержант, який спішить перевірити документи іноземного гостя…

«Якийсь він непевний, цей поліцейський»- мовчки сказав азіат старому величавому дубу, що попинен рости десь поруч. Десь тут, у цій суцільній темряві, яку навіть зорі не можуть здолати. «Сумно. Усе Тут сумно та непевно…»- міркував собі старий, наспівуючи якийсь нечіткий мотив, який лунає у безмежному просторі, неначе Голосіння, як невичерпна всесильна молитва, яа виклик ночі. Сумній ночі… непевній…дуже сумній…

Старий азіат сидить у світлі самотнього ліхтаря і читає малесеньку книжечку. І посміхається. Читає анекдот і…Знову посміхається…А сльоза такікотиться по обличчу,так і котиться…

Настає ранок. Старий азіат сидить за чашкою кави і дивиться у вікно на пейзажі Києва. Стара жінка заходить на кухню та в котре розпитує свого гостя, тримаючого у руках маленьку червону книжечку, в якій вміщено безліч смішних історій. Хтось вважає, що вони не мають сенсу. Я погоджуюсь з цим твердженням, але Київ із нами зовсім не згодний,бо

Життя прекрасне та яскраве, як і та невеличка книжка старого азіата.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри»