До нынешнего времени приглашение на символическое поселение на «Культурном острове» ежегодно получала семёрка новых лауреатов из числа наших современников, оказавших существенное влияние на формирование ноосферы Сумщины.

В итоге, за восемь лет существования проекта, «Остров» превратился в собрание большого числа ярких творческих личностей. И стало очевидно, что на настоящий момент он по сути являет собой основу виртуального музея культуры Сумщины.

Никанор Харитонович Онацкий

А в музее обязательно должны быть представлены известные персоналии прошлого, знаменитые уроженцы или жители Сумского региона – художники, поэты, музыканты, актёры, режиссёры, имена которых мы помним, ценим и чтим сегодня. Так, естественным образом, возникла идея «звёздной семёрки» классиков, которых с радостью и всеми надлежащими почестями встречают на «Острове» в начале 2021 года.

Одним из них, безусловно, является основатель и первый руководитель Сумского художественного музея Никанор Харитонович Онацкий, по праву занявший место в составе семёрки лауреатов арт-медиа проекта «Культурный остров.8-й сезон. Классика». Музей сегодня носит его имя.

Для  максимально компетентного представления Никанора Онацкого общественности мы обратились с рядом  вопросов к нынешнему директору Сумского художественного музея Надежде Юрченко.

— В каком году, и в связи с какими обстоятельствами уроженец Полтавщины Никанор Онацкий оказался в Сумах?

— Документ о рождении Никанора Харитоновича свидетельствует, что родился он 9 января 1875 г. (по старому стилю 28 декабря 1874 г.) на хуторе Хоменковом Гадячского уезда Полтавской губернии (ныне Липоводолинский р-он Сумской области). После учебы (Москве, Одессе, С. -Петербурге) в 1906 г. он преподает в Лебедине, а с 1913г.  с семьей, по приглашению госслужбы Наробразования, переезжает в Сумы на работу в кадетский корпус, реальное училище и другие учебные заведениях.

В Полтаве – с 1933 г., где начинается черная полоса в его жизни, аресты, расстрел…

— Каким было первое творческое событие в Сумах, организованное Онацким?

— В 1914 г. в Сумах, в здании общественного собрания (ныне областная филармония) Никанор Харитонович – организатор «Первой выставки картин местных и иногородних художников», с участием художников из Казани, Петербурга, Екатеринбурга, Сум, Москви и др. Всего — более 180 произведений, часть из которых, позже, вошла в собрание музея.

— Как возникла идея создания художественного музея в Сумах? Что стало основой коллекции?

— Выставка 1914 г. стала первым поводом для создания будущего музея. На Сумщине, после октябрьского переворота, богатые владельцы уезжали за границу, покидали свои имения. Гос. службой наробразования была создана комиссия по спасению и сохранности произведений искусства от мародерства и грабежа, куда вошел Онацкий.

Все ценности переписывались и свозились в филармонию, в те годы – здание общественного собрания. При создании музея, по свидетельству директора, в 1920 г. насчитывалось 2600 произведений искусства.

Однако основой собрания послужила коллекция киевского мецената Оскара Гансена, который в 1918 г. перевез из Киева в Сумы в особняк своей матери Елены Августовны Сумсовской на ул. Петропавловской художественные ценности. В 1919 г. его коллекция была национализирована со статусом 3 государственного Киевского музея, что означало непременное возвращение собрания Гансена в столицу УНР. Никанор Онацкий убедил власть города задержать коллекцию в Сумах.

Гансен знал об этом решении, для него было главным – чтобы она осталась целостной. Согласно документам, 1 марта 1920 г. Н.Х. Онацкого назначают директором «Сумского окружного художественно-исторического музея». Осенью 1921 коллекция Гансена официально передана в Сумской музей. Так, что и в этом году 100-летний юбилей продолжается, а осенью 2022 года – 100-летие официального открытия музея.

— Картины каких всемирно известных художников входят сегодня в собрание Сумского художественного музея?

— И. Айвазовского, И. Репина, Н. Пимоненко, М. Башкирцевой, Пальмы Младшего, Луки Джордано, Карла Маратти, Франческо Солимена, Геррита Ван Хортхорста, Яна ван Гойена, К.-Ж. Верне, В. Котарбинского, И. Левитана, И. Шишкина, А. Куинджи (художники, кот. представлены в  европейских музеях). Уникальные образцы декоративного искусства Мейсена, Дрездена, Копенгагена, Севра, Миклашевского, а также редкие изделия Китая, Японии, Персии и др.

— Есть ли сегодня в музее работы, принадлежащие кисти Онацкого ?

— Да, более 150 работ. Особенную ценность имеют его личные альбомы, фотографии, документы.

— Что известно о ныне живущих родственниках Никанора Онацкого?

— Живут правнуки в Харькове и Кременчуге, но они не объявляются, хотя знают о нашем музее.

— В чём состоит влияние личности Никанора Онацкого на нынешнюю культурную жизнь Сумского региона?

— Благодаря Онацкому мы имеем прекрасный художественный музей, национальное достояние Украины. Его жизнь, это подвиг ради высоких ценностей, пример для будущих поколений. При поддержке Сумской администрации, управления культуры, в конце 2020 года вышел альбом — монография «Никанор Онацький. Идентификация». В книге максимально собрано его художественное и поэтическое наследие, а также, фото, документы, прослежена хронология жизни и творчества, документы репрессий и расстрела.

Интерес представляют воспоминания жены и дочери, аналитика поэзии Г. Петрова, статья о репрессированных писателях «Плужан» Ф. Кислицы, исследователях «расстрелянного возрождения».

Больше о лауреатах 8-го сезона арт-медиа проекта «Культурный остров» читайте в публикации: У Сумах визначили лауреатів «Культурного острова 2021»

Вечер был посвящен Никанору Харитоновичу Онацкому — живописцу и основателю Сумского областного художественного музея. Никанор Онацкий был профессиональным художником, учился в Московском Строгановском училище, затем в

Н. Онацький. Автопортрет .1909 р.

Одесском художественном училище красных искусств, а далее — в Петербуржской Академии художеств, в мастерской Ильи Репина.

Подробнее о творческом и жизненном пути Н. Онацкого можно прочитать в материале Надежды Юрченко: Мистецтво Никанора Онацького на тлі епохи.

Назначение Н. Онацкого на должность директора будущего Сумского музея (1 марта 1920 года) не было случайным — национализированые памятники старины явно носили творческий характер, а среди членов специальной комиссии, созданной в 1918 г. для сбора предметов старины и искусства, только он имел определенное профессиональное образование. А кроме того, Никанором Онацким в 1914 году была организована «Первая выставка картин местных и иногородних художников. Сумы. 1914 г.», которая явилась мощным толчком в дальнейшем развитии художественной жизни на Сумщине.

Основную же часть коллекции Сумского художественного музея составила часть коллекции Оскара Гансена, которая для сохранности была переправлена им из Киева в Сумы в дом его матери — Елены Августовны Виттерлейм (по мужу Сумовской) — в особняк Сумовских на ул. Петропавловской, выстроенный еще в ХIХ веке потомственными купцами Сухановыми.

Подробнее с Оскаром Гансеном и его коллекцией можно ознакомиться в материале Людмилы Федевич: Коллекционер – это стиль жизни…

Уже в конце 1922 г. была открыта первая музейная экспозиция, структуру которой Н. Онацкий подробно по каждому залу осветил в местной периодике.
Далее судьба Никанора Онацкого сложилась трагически. После повторного ареста, он был расстрелян 23 ноября 1937 года, что стало известным только после рассекречивания документов КГБ.

И только в декабре 1994 года музею было присвоено имя его основателя Никонора Онацкого.

Но на подробном рассказе Надежды Юрченко о Никаноре Онацком с сопутствующим показом фильма о Сумском художественном музее, с иллюстрацией слайдов многих шедевров, имеющихся  в коллекции музея, вечер не закончился. Это было только основательное вступление к дальнейшей беседе.

Надежда Юрченко — искусствовед.
Автор фото: С. Малюк

Тема — интересная, рассказчик — великолепный, с миллионом живых личных историй о музее, о выставках, о художниках. И посыпались вопросы.

Надежда Юрченко рассказывала о том, как общалась с наследниками и последователями Никанора Онацкого, в том числе его дочерью — Натальей Никаноровной. Как в результате этого общения находились различные «художественные свидетели» жизни Никанора Онацкого, многие из которых стали экспонатами Сумского художественного музея. И как потом «кусали локти» работники Харьковского художественного музея, потому что эти экспонаты Наталья Никаноровна передала в Сумы.

Был и рассказ об общении со знаменитым творческим коллективом советских художников-графиков и живописцев «Кукрыниксы» — название, которого составлено из первых слогов фамилий Куприянова и Крылова, а также первых трёх букв имени и первой буквы фамилии Николая Соколова. Тогда еще 26-летняя Надежда Юрченко, но уже главный хранитель Сумского художественного музея им. Онацкого, приехала в Москву для переговоров с авторами о покупке их работ для коллекции художественного музея. Воспоминания об этой истории только позитивные, а результат, даже в большем количестве и ценности, чем предполагало начальство, и сейчас находится  в музее.

Были и вопросы о ценности коллекции, ранее мы писали: В Сумах выставка на миллион долларов

И о том, каким путем и в каком состоянии попадают экспонаты в музей, и о реставрации работ и, в частности, икон.

Ранее мы писали о реставрации иконы Августовской Божьей Матери, принадлежащей Сумскому Художественному музею

Многим хотелось узнать о том, какие экспонаты появились в музее в последнее время.

Ранее мы писали: Сумы получили в подарок картину самого «дорогого» украинского художника

Коллекция Сумского художественного музея уже достигла примерно 18 тысяч экспонатов. К сожалению, в залах музея экспонируется всего 6 процентов, а остальное — в архивах. Но они не лежат мертвым грузом. Работники музея стараются делать различные тематические выставки в залах со сменной экспозицией. И, конечно же, многие экспонаты выезжают из города (а затем возвращаются обратно) на всеукраинские и международные выставки: в Германии, Италии, Польше, России. О том, скольких сил и времени занимает такая, на первый взгляд, — простая, — а, в итоге, непростая работа, требующая настойчивости и очень часто юридической подкованности, тоже рассказала Надежда Юрченко.

Общение плавно перешло в чаепитие, но разговоры об искусстве продолжались.

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com

Н.Онацький. Автопортрет. 1919

Ім’я Никанора Харитоновича Онацького (1875-1937)– художника, поета, педагога, фундатора Сумського художнього музею, а також його роль та місце в історії української культури першої третини ХХ століття до недавнього часу залишалися поза увагою істориків і мистецтвознавців. У 1930-х рр. було вилучено та знищено архівні матеріали, пов’язані з його ім’ям, накладено табу на всю його багатогранну діяльність. Мистецький доробок і педагогічна праця, організація музейної справи і участь у громадському житті Сумщини, наукові розробки колекцій музею та археологічні дослідження краю – все це тривалий час не могло бути документально простеженим і введеним до наукового обігу.

Перші публікації про Никанора Онацького почали з’являтися в різних українських часописах після його офіційної реабілітації в 1956 р. але автори матеріалів на той час ще не мали можливості створити реальну хронологію його життя і діяльності.

З відкриттям архівів колишнього КДБ на початку 1990-х рр. стало відомо, наприклад, що Никанора Онацького розстріляли 23 листопада 1937 р. у Полтаві, тоді як у попередніх публікаціях значилось, що він «помер у таборах 1940 року». Саме з вивчення „Справи Онацького”, яка зберігається в СБУ Полтави, музейні науковці почали розробку матеріалів про життя і діяльність Никанора Онацького. Проте без документів з родинного архіву, який його дочка Наталія Никанорівна передала до Сумського музею наприкінці минулого століття, було б неможливо відтворити як біографію Н. Х. Онацького, так і історію Сумського художнього музею, що тісно пов’язана з трагічною долею його фундатора.

Народився Никанор Харитонович 9 січня 1875 року (за н.ст.) на хуторі Хоменкове Гадяцького повіту Полтавської губ. (тепер – село Московське Липоводолинського р-ну Сумської обл.) в багатодітній родині козака-хлібороба. Після закінчення народної, а потім Гадяцької повітової школи у 16 років він самостійно визначив свій майбутній життєвий шлях, метою якого було навчання, щоб стати художником. Спочатку кілька років поспіль працював на різних випадкових роботах, потім у 1899-му вступив до Московського Строганівського училища технічного малювання, але не закінчивши його, повернувся в Україну і вступив до Одеського художнього училища красних мистецтв. Одеська школа була провідною в Україні. За великі, грамотно виконані рисунки академічних постанов Онацький отримує високі перші бали.

Незважаючи на появу нових художніх течій, які важко прокладали свій шлях в Україні, у мистецтві початку ХХ ст. панував і новітній стиль модерн. На той час, коли Онацький приїздив до Одеси у 1900 р., мистецтво набувало нового дихання: в апогеї слави було об’єднання Південноросійських художників на чолі з К. Костанді. Тут творили і виставлялися відомі художники з Харкова, Києва, Москви, Петербурга, Вільно, Варшави. Серед них П. Левченко, С. Васильківський, М. Пимоненко, М. Мурашко, Л. Пастернак. Пізніше в Одесі з’явився «Салон В. Іздебського», який також сприяв духовному зростанню творчої молоді.

Н. Онацький. Насупилось. 1908

З дипломом професійного художника Онацький у 1905 р. продовжив навчання в Імператорській Петербурзькій Академії художеств в майстерні І.Ю. Рєпіна, що свідчило про його наміри одержати академічну освіту. Однак активне втручання молодого студента у політику під час першої російської революції 1905 р. змушує його припинити навчання і повернутись на батьківщину. В архіві музею серед інших оригінальних документів є свідоцтво Академії Художеств, видане учню Н. Онацькому в тому, що він направляється у відрядження по Росії для художніх робіт з натури, і Академія звертається з проханням до державних і громадських закладів не чинити перешкод Онацькому в його художній практиці. З цим документом він повернувся в Україну, і його подальша доля, до кінця 62-річного життя, була пов’язана з рідним краєм – Сумщиною, Харківщиною і Полтавщиною.

З цього часу культурно-мистецька та педагогічна діяльність митця поділяється на два періоди – лебединський (1906 – 1913) та сумський (1913 – 1933).

Н. Онацький. Мальви.1910

У невеликому повітовому місті Лебедині (колишня Харківська губ.) художник знайшов себе на педагогічній ниві. Так, у 1913 році на виставці дитячої творчості у Харкові Н. Онацького було відзначено за методику викладання; серед 38 гімназій з різних регіонів України і Росії, що брали участь у регіональній виставці, почесний відгук одержала тільки одна – Лебединська чоловіча гімназія. Після такого успіху Н. Онацького запросили  до Сумського кадетського корпусу та до реального училища на посаду вчителя малювання. У Лебедині він одруживсяз Надією Василівною Кривошеєвою, там же народилися  двоє з трьох його дітей Наталка (1910) та Андрій (1911). В цей період виходять перші публікації віршів у журналах та літературних альманахах «Рідний край», «Терновий вінок», «Українська муза». Там же Онацький очолює «Шевченківський гурток».

Мистецький доробок Никанора Онацького втілює кращі риси українського образотворчого мистецтва другої половини ХІХ – поч. ХХ ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення мови художніх образів. Значна частина його творчої спадщини зберігається в Сумському художньому музеї, крім того – у музеях Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Канева, Чугуєва, а також приватних колекціях, і, загалом налічує понад триста творів станкового живопису і графіки, книжкових ілюстрацій, поштових листівок, орнаментальних замальовок. За життя Никанора Онацького до колекції музею не потрапила жодна з його картин – тож надходження творів репресованого художника стали можливими лише після його офіційної реабілітації, а то й пізніше: у 1970-1990 роки. Тоді до сумського музейного зібрання від родичів Онацького була передана його основна мистецька спадщина.

Н. Онацький Осінь. Алея. 1919

Після повернення на Сумщину художник поєднує викладання в Лебединському реальному училищі з творчою роботою. Разом з учнями та колегами Онацький подорожує повітами тодішньої Харківщини, відвідує маєтки Капністів, Аннєнкових, Хрущових, вивчає місця, пов’язані з перебуванням Тараса Шевченка на Сумщині.

Палкий шанувальник Кобзаря, він у 1911 році їде до Канева на п’ятдесяту річницю з дня смерті та перепоховання поета. Там, на Чернечій горі, знайомиться з І. О. Ядловським, який півстоліття охороняв священну могилу. Після цієї поїздки художник з особливим ліричним настроєм створює офорт «Хата біля Тарасової гори». Згодом цей твір тиражується на поштових листівках в Гадячі. А поетичний напис Онацького, який зберігається в книзі відгуків у Канівському музеї-заповіднику є своєрідною відповіддю палкого нащадка на „Заповіт”. Збереглось багато замальовок українських гір та живописних пейзажних мотивів з хатами, вітряками і мальвами, надиханими Чернечою горою і виконаними художником вже після тієї історичної подорожі.

Никанор Онацький – реаліст, який багато уваги приділяв рисунку, композиції. Водночас, вивчаючи природу, він намагався максимально передати мінливий настрій, як-от: тишу, захід сонця, яскраві промені вранці, легку димку втомленого дня, а також вітер, дощ. Художник зазнає впливу різноманітних стилів, насамперед символізму, що було органічним у пошуках власної образотворчої мови (наприклад, натюрморти з бузком  передано з особливою поетичністю). Його ваблять декоративні речі, насамперед сповнена гармонійної краси опішнянська кераміка, яку він збирав.

Н.Онацький. Автопортрет .1909

Серед невеликої портретної спадщини художника вирізняються його автопортрети. Один з перших і єдиний у живописному доробку Н. Онацького – „Автопортрет у кучмі” – написано 1909 р. Цей твір увібрав в себе характерні риси багатьох відомих людей тих часів, насамперед дух образу Тараса Шевченка, пам’ять про якого художник проніс крізь усе своє життя.

У 1910-х рр. з’являються пейзажі з динамічним мазком, де художник відмовляється від детального виписування предметів у просторі, в них обов’язково присутнє сонячне світло. Прикладом цього є етюди сільських вулиць та пасік, пейзажні мотиви з циганськими наметами та різноманітними криницями.

Двадцять наступних років (з 1913 по 1933) Никанор Онацький живе і працює у Сумах. Його подальша творча та педагогічна праця як-то: викладання історії мистецтва, живопис, малюнок в кадетському корпусі, гімназії воєнного відомства, інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, на піхотних курсах і у створеній ним при музеї художній студії, поступово ставала підґрунтям для його наукової та громадської діяльності пов’язаною з мистецтвом. Тут у 1920 р. він створює і стає першим директором художньо-історичного музею.

Н. Онацький. Садиба Надаржинської. 1926

Життя, проведене у Сумах, було найбільш плідним. Художник часто відвідує Малу Павлівку («Павлівочка» так називав художник це село), де мешкали родичі його дружини Надії Василівни, котра походила з заможної родини поміщиків, там же з’явилась на світ і третя його дитина – Оксанка (1914).

Важливе значення мистецького спадку Н. Онацького полягає у тому, що в більшості своїх пейзажних робіт він відтворив тогочасний вигляд місць, архітектурних споруд, які були пов’язані з іменами славетних людей Сумщини. Все це збереглося у виразних акварелях із садибами Линтварьових та Кублицького, з каплицями та спорудами стародавніх часів, а також тими, що були збудовані коштом Харитоненків, Ліщинських, Хрущових та інших благодійників і меценатів. Це не тільки твори мистецтва, але й свідки історії. Так, в етюді «Садиба Надаржинської» (1926) зображено класицистичний архітектурний пейзаж, де урочистий настрій досягається завдяки вдало переданим рефлексам та вальорам.

Н.Онацький. Пасіка. 1936

Захоплення Онацького археологічними розвідками у групі з відомим дослідником Миколою Макаренком сприяло появі нових мотивів з панорамними степами, високими курганами з хрестами  або скіфськими бабами, які зберігають історію, пов’язану з похованням наших пращурів.

У 1929 р. Н. Онацький стає членом АХЧУ (Асоціація художників Червоної України), яка ставила за мету «створити стиль героїчного реалізму». Поряд з роботами Ф. Кричевського, Г. Світлицького, І. Їжакевичем та інших митців, які входили до цього угруповання, творчість Н. Онацького набуває героїчно-алегоричного змісту. На тридцяті роки минулого століття припадає останній період творчості Никанора Онацького. Життєві обставини змушують його переїхати до Полтави, куди він їхав «… як у пастку…хоча друзі запрошували його до Харкова». У творчій спадщині

Н.Онацький. Дім у Полтаві. 1935

все більше з’являються осінні мотиви, часто-густо з поодинокими молодими берізками, які символічно відтворюють тривожний психологічний стан митця.

Художник багато часу віддає своєму дітищу – художньо-історичному музеєві у Сумах, директором якого його призначили 1 березня 1920 р. Наприкінці 1927р. вийшла друком брошура Н.Онацького «Сім років існування Сумського музею», значення якої тепер важко переоцінити. В 1931р. з’являються мистецтвознавчі дослідження про українське скло, порцеляну, Межигірський фаянс. Художник також входив і до письменницького угруповання «Плуг і молот», члени якого були репресовані. В родинному альбомі зберігся його останній олівцевий автопортрет, зроблений за гратами у 1935 р., в головному уборі в’язня. Зображено людину, сповненої горіння творчості, але стриманого розумом та волею. Це портрет літньої людини, яку через два роки, пізньої холодної осені  розстріляють без суду та слідства.

м. Суми худ музей 1930 у центрі Онацький І Крапівін Б Кастюковська І Ященко

Минув сьогодні місяць,

Як тут даремно я конаю,

За що – скажу одверто:

Я сам не відаю й не знаю.

27.VІІІ.35р.

Та попри всі негаразди у 1935-36 рр. з’являються два сонячних твори «Дім у Полтаві» та «На пасіці», які стають завершальними у живописній спадщині художника. Ніби прощаючись зі своїми улюбленими мотивами,  милуючись краєвидом, художник за цією роботою відпочивав, відходив у передостанній спокій.

Творча спадщина Никанора Харитоновича Онацького, який оспівував землю, де народився, розвивалась у буремні часи на зламі епох, є частиною великого надбання, що входить у золотий фонд українського пейзажу  ІІ пол. ХІХ- поч. ХХ століть.