Думка, що викладена далі, теж може здатися несерйозною. Але це тільки на перший заангажований погляд. Як спочатку здалася легковажною ідея квантів навіть самому авторові цією ідеї фізику Максу Планку. До речі, про фізику. Це важливо.

Кіт Шредінгера та революція свідомості

Упродовж тисячоліть фізика була наукою очевидної логіки. Усі її висновки — від закону Архімеда до законів Ньютона і навіть Ома — можна було легко перевірити за допомогою побутового дослідження.

Кіт Шредінгера

Але близько ста років тому людство з’ясувало та змирилося з тим, що матеріальні об’єкти здатні одночасно перебувати у кількох версіях свого існування. У популярному вигляді це відомо як ефект контрінтуїтивного кота Шредінгера.

Квантова природа минулого

Збігло ще сто років. І на початку ХХІ століття стало зрозуміло, що минуле — теж такий собі «кіт Шредінгера». Тобто існує кілька абсолютно рівнозначних версій історії, які досконало перевірити неможливо.

У підсумку, сьогодні ми опинилися всередині реальної жахливої війни за головування різних версій історії, жодна з яких не є абсолютно істинною.

І це ламає логіку звичної нам очевидності. Як просто було воювати раніше. Спершу люди вбивали людей за ресурси. Потім за золото та рабів. У паузах – за «прекрасних олен». Потім розпочалися релігійні війни. Їм на зміну прийшли ідеологічні. Завершилось усе перемогою грошей. Вони виявилися сильнішими від нацизму, комунізму та інших кривавих мрій про загальнолюдське щастя. У результаті світ розділився на «демократії», тобто на країни, де при владі змінюються власники, точніше «пастухи» великої кількості грошей та тоталітарні режими, де на троні сидить один «Великий Пастух».

Ще про історію воєн: Диво на Віслі. Відлуння та наслідки

Повертаючись до воєн за те, як правильно молитися, зазначимо, що по суті, будь-яка релігія також базується на історії, в яку пропонується вірити. Але в наші дні релігія, частиною якої обов’язково є космологія, повинна враховувати досягнення науки. І тому сьогодні вона вже наполягає не стільки на абсолюті власної базової історії, скільки на важливості своєї конфесійної культурної складової.

Фантазія як двигун прогресу

А ось в історії політично-географічній жодної космології немає. Як наслідок, немає й зв’язку з наукою, тобто з інтелектом людства.

Однак є зв’язок із фантазією. Відомо що, де інші земні створіння розвивали силу зубів, рогів та пазурів, люди розвивали мозок. І за рахунок цього стали пануючими тваринами планети. А мозок, крім логіки, має властивість породження ідей і мрій, які потім реалізуються і перетворюються з умовного килима-літака на реальний літак. Тому що не було б фантазії, не мала б над чим працювати логіка.

Втім, з іншого боку, фантазія – річ дика та некерована. Як жодна жінка не визнає себе непривабливою навіть у колі знаних красунь з довгими ногами і модними зачісками по всьому тілу, так і жодна фантазія не погодиться самоліквідуватися лише тому, що якийсь історик знайшов десь в архіві документ, що з нею не збігається.

«Фейк!» – миттєво вигукує фантазія. Фейк або спеціальне замовлення. Або просто суб’єктивне бачення реальності.

І має рацію. Адже погодьтеся, що навіть найчарівніші жіночі ніжки, овіяні наймоднішою спідницею, мають зовсім різний вигляд з ракурсу бачення орла та мурахи.

Висновок

Історикам слід нарешті припинити думати, що наука – аналіз архівних документів. Історія у ХХІ столітті — це одна з форм існування інформації. І підходити до неї треба, як фізики підходять до трактування квантових частинок, котрі колись корпускули, в інших випадках хвилі, а загалом не те, не інше, а щось взагалі апріорі непевне.

Треба терміново погодитися на це і нехай потім політики включають фантазію і вигадують інший привід для воєн. Ідеально було б, якби вони щось там собі надумавши, самі виходили на герць та билися за свої правди самостійно, а людей залишили у спокої.

Читайте ще по темі:  Український погляд  на культурний спадок імперії 

Каждый человек имеет потолок возможностей. Музыкант знает, где он не сыграет быстрее или ярче, чем может. Поэт понимает, как близко ему дано приблизиться к тому стихотворению, которое  звучит в нём. Бегун в какой-то момент осознаёт, что из своего рекорда ему не выбежать. Более того, свой потолок, предел имеют и, казалось бы, вселенские вещи, которые наблюдают люди: скорость света в вакууме, абсолютный ноль  температуры. Создатель как-то ограничил человеческие возможности. В известном смысле это знак, указующий на смирение. Как показывает опыт человечества, нам-то особо волю давать нельзя. Даже одному из нас. Любому. Впрочем, тема деформирования человеческого в нас при обретении какой-либо власти над другими – отдельный разговор.

А мы о том, что  люди неким загадочным образом умудряются создавать шедевры, совершать нечто уникальное, влюбляться до прекрасного безумия, то есть подниматься выше потолка собственных возможностей. Как это случается? Как получается, что, скажем, Пастернак или Заболоцкий после 50 лет пишут лучшие свои стихи-шедевры о любви. Почему они раньше их не написали в пору «буйства глаз и половодья чувств»?

В поисках ответа на этот вопрос, обратимся к квантовой физике, где существует задача об электроне,  находящемся в потенциальной яме. На бытовом языке макромира ситуацию можно представить так. Подходим к ямке с твёрдым дном и бросаем туда теннисный мячик. Если мячик бросить достаточно сильно, то есть сообщить ему достаточно большую энергию, то он отскочит выше края ямки и выпрыгнет из неё. А если бросить слабее — мячик попрыгает в ямке, попрыгает, да там и останется.

Вот, примерно, то же самое и в случае с электроном. Если сообщённая ему энергия меньше, чем высота энергетического барьера, то по законам макромира он не может этот барьер преодолеть. А по законам микромира – может! За счёт так называемого «туннельного эффекта». Но не всегда. Как говорит квантовая физика: существует вероятность выхода электрона за пределы  энергетического барьера. Она описывается известным уравнением Шрёдингера. Иными словами, её даже можно подсчитать!

Это я к тому, что у человека всегда есть шанс подняться выше своего потолка и создат  или совершить нечто шедевральное. Даже после 70-ти лет. И этот квантовый по своей природе шанс называется надеждой. Именно надежда держит художника (в широком смысле) в искусстве и убеждает его не идти в более выгодные профессии, потому что он теоретически всегда ещё может создать шедевр.

Как люди, сочинившие народные песни. Авторы забыты, а поколение за поколением их поёт. Потому что шедевр. А шедевр — это творение автора, вследствие туннельного эффекта (или на языке гуманитариев  — озарения)  поднявшегося на миг над потолком своих возможностей. Когда это случится —  никому знать не дано. Тут мы, чтобы не перегружать данный текст подробностями и деталями, отсылаем  читателя  к знаменитому коту Шрёдингера.       

Нам важно другое. Между настоящим пределом человеческих возможностей и  кажущимся, а на самом деле преодолимым, существует пространство, зазор —  как между плёнкой  натяжного потолка у нас дома и реальным  потолком.  И вот все наши  шедевры, гениальные открытия и умопомрачительные достижения в этом пространстве и прячутся. Совсем недалеко от нас. В нашем же доме. Не снаружи, а внутри.

 Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com