<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Елена Дорофиевская &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<atom:link href="https://creativpodiya.com/posts/tag/%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%b0-%d0%b4%d0%be%d1%80%d0%be%d1%84%d0%b8%d0%b5%d0%b2%d1%81%d0%ba%d0%b0%d1%8f/feed" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<description>Медиа портал</description>
	<lastBuildDate>Mon, 04 May 2020 16:43:14 +0000</lastBuildDate>
	<language>ru-RU</language>
	<sy:updatePeriod>
	hourly	</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>
	1	</sy:updateFrequency>
	<generator>https://wordpress.org/?v=6.9.4</generator>

<image>
	<url>https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/12/cropped-новый-АТС1-квадрат-для-интернета-150x150.png</url>
	<title>Елена Дорофиевская &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<width>32</width>
	<height>32</height>
</image> 
	<item>
		<title>Елена Дорофиевская (Єлена Дорофієвська). Стихотворения</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/62283</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/62283#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[редакция]]></dc:creator>
		<pubDate>Fri, 01 May 2020 09:21:39 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Поэзия]]></category>
		<category><![CDATA[Елена Дорофиевская]]></category>
		<category><![CDATA[поэзия]]></category>
		<category><![CDATA[поэты]]></category>
		<category><![CDATA[стихи]]></category>
		<category><![CDATA[творчество]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=62283</guid>

					<description><![CDATA[У хаті синьо&#8230;  У хаті синьо. Носиться тепло з кутка в куток, як дід виходить в сіни. А у дворі вирує вітер сильний, пилюку вибиває з кволих тіней, і соняха розхитує стебло. У соняха&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/05/Дорофиевская.jpg"><img decoding="async" class="alignright wp-image-62376" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/05/Дорофиевская-150x150.jpg" alt="Елена Дорофиевская (Єлена Дорофієвська)" width="104" height="104" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/05/Дорофиевская-150x150.jpg 150w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/05/Дорофиевская-160x160.jpg 160w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/05/Дорофиевская-320x320.jpg 320w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/05/Дорофиевская-60x60.jpg 60w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/05/Дорофиевская.jpg 208w" sizes="(max-width: 104px) 100vw, 104px" /></a></p>
<h5><em>У хаті синьо&#8230; </em></h5>
<p>У хаті синьо.<br />
Носиться тепло<br />
з кутка в куток, як дід виходить в сіни.<br />
А у дворі вирує вітер сильний,<br />
пилюку вибиває з кволих тіней,<br />
і соняха розхитує стебло.<br />
У соняха зелена голова –<br />
ще не зацвів.<br />
А от у діда – сива.<br />
І просяться якісь такі слова…<br />
Та дід не знайде й видихне – овва…<br />
І, вже гучніше, вголос – буде злива.<br />
І знов мовчить, бо не знаходить слів.<br />
Він ще цвіте – він сорок років цвів<br />
таким сріблясто-тоскним, сніжно-білим&#8230;<br />
І світ здається діду зрозумілим<br />
і надприродним, як церковний спів.</p>
<p>&nbsp;</p>
<h5><em>Чад</em></h5>
<p>&#8230; и она говорит, любовь — вся, что есть — у неё в горсти:<br />
погляди, мол, горит ладонь вдоль по линии, до кости.<br />
Я невольно вдыхаю чад этих средневековых слов —<br />
как понятно они трещат, как несложен язык костров:<br />
осыпают меня золой, не читаются по губам,<br />
проступает обмана соль под порогом и по углам.<br />
Может, взломщик в моём дому так просил бы стакан воды.<br />
Чтобы выжить в сплошном дыму, я стараюсь не видеть дым.<br />
Долго споры веду с собой, только некуда отступить.<br />
Ревность — это глубинный взрыв с техзаданием: ослепить,<br />
с женским голосом — ласков, густ&#8230;<br />
И приходится верить ей —<br />
той, которая мёд из уст,<br />
той, что медной трубы рыжей.<br />
&#8230;я ведь помню: в моих лесах влажный мох и сосновый шум —<br />
разве можно собрать в кулак то, чем я отродясь дышу?<br />
У меня и рука цела, и почти расцвела весна&#8230;</p>
<p>.. но она отгрызает кисть и находит меня во снах.<br />
И когда побеждает страх, я решаю податься в ад, —<br />
как спокойно в её глазах два зелёных огня горят!..</p>
<p>&nbsp;</p>
<h5><em>Старые гардеробщицы </em></h5>
<p>Только самые старые гардеробщицы<br />
умеют красиво принимать и подавать пальто.<br />
Их взгляды — латунные крючки,<br />
цепляют избранных:<br />
мы узнали вас,<br />
причастных к таинству ритуала,<br />
пронумеровали, —<br />
не потеряйте жетон;<br />
воспитанники традиций<br />
редко встречаются в наше время,<br />
впрочем, это не наше время.<br />
Заслуженно надменные старые женщины<br />
приветственно улыбаются,<br />
передвигаются быстро, но без суеты,<br />
поскольку суета — от лукавого,<br />
а лукавый тщателен в мелочах:<br />
обрывает петельки,<br />
шелестит фантиками,<br />
велит чулкам чуть сползти<br />
и прячется в складочке под коленкой.<br />
Зрение гардеробщиц устроено замечательно —<br />
они могут рассмотреть в бинокль даже призраков сцены,<br />
поэтому суфлеры давно ушли из театров.<br />
Моветон, деточка, приходить в театр одной,<br />
в этом храме все ещё чтят приличия —<br />
мы верим, именно они<br />
берегут нас всех от распада.</p>
<p>&nbsp;</p>
<p>&nbsp;</p>
<h5><em>Мова жестів </em></h5>
<p>Все ще немає музики, все ще не…<br />
…Їй, що третину життя прожила очима, спустошене<br />
Небо, з якого пролився місяць і вихлюпнувся через край,<br />
За змістом і сенсом ясніше за слово із гирла висрібленого пера,<br />
Бо що то – читати, а як те слово звучить?</p>
<p>Цить.</p>
<p>…Натрусить луски дощової з отари хмар, —<br />
Лушпинчасто-волохатих химер безногих, —<br />
Травень, й мовчить у бузок. Вона<br />
Каже руками: «Я бачу усе і наскрізь, бо дивлюся очима бога,<br />
Бо ми одне одному – поводир, проповідник та провідник;<br />
Умовне і безумовне, прихисток і перехрестя…»<br />
Пальці снують у повітрі: «Дякую, боже, що й досі в мені не зник!»<br />
…І бог проростає у музику, музика — у словник<br />
жестів.</p>
<p>&nbsp;</p>
<h5><em>Лысогор *</em></h5>
<p>&#8230;Был сон — про сон,<br />
предшествующий мору:<br />
завербовался стежки поясок, —<br />
так низко гнутся вербы в эту пору.<br />
&#8230; прыплынь-прыплынь до бэрэжка! — **<br />
восток<br />
весь розовый,<br />
и розовый песок<br />
у Лысогора.</p>
<p>&#8230;&#8230;&#8230;&#8230;. в травах лица-камни:<br />
земля дрожит, ревёт со стариками,<br />
зажав их чётки в огненный кулак.<br />
И покотом: гулаг, гулаг, гулаг! —<br />
грядёт, гудит,<br />
испуганная птица<br />
летит в огонь.<br />
И тонут камни-лица.</p>
<p>Я сплю.</p>
<p>Я сплю —<br />
реке во мне не спится.<br />
И стариком является река мне,<br />
цепляясь рыхлой тенью за вьюнок.<br />
Я, рядом с ним —<br />
уже почти не Каин,<br />
ещё не бог.</p>
<p>В увядших хатах сточены углы,<br />
как рёбра, туго стянутые кожей.<br />
Их сдует смерть, как горсть печной золы.<br />
&#8230; прыплынь-прыплынь до бережка! —<br />
я тоже<br />
бессильно опираюсь на весло.<br />
Хохочет мышь, рождающая гору.</p>
<p>Я просыпаюсь, не отдавшись мору.<br />
Старик идёт по водам Лысогора,<br />
и небо густо житом поросло.</p>
<p>____<br />
*река в Черниговской области, Украина<br />
**слова из украинской народной сказки &#171;Івасик-Телесик&#187;</p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/62283/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
	</channel>
</rss>
