<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Общество &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<atom:link href="https://creativpodiya.com/posts/category/obshhestvo/feed" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<description>Медиа портал</description>
	<lastBuildDate>Tue, 16 Jun 2026 05:56:19 +0000</lastBuildDate>
	<language>ru-RU</language>
	<sy:updatePeriod>
	hourly	</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>
	1	</sy:updateFrequency>
	<generator>https://wordpress.org/?v=6.9.5</generator>

<image>
	<url>https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/12/cropped-новый-АТС1-квадрат-для-интернета-150x150.png</url>
	<title>Общество &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<width>32</width>
	<height>32</height>
</image> 
	<item>
		<title>История жизни одного убийцы</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/3211</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/3211#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 16 Jun 2026 05:56:18 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[дуэль]]></category>
		<category><![CDATA[литература]]></category>
		<category><![CDATA[Михаил Лермонтов]]></category>
		<category><![CDATA[Николай Мартынов]]></category>
		<category><![CDATA[поэт]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=3211</guid>

					<description><![CDATA[Родился в Нижнем Новгороде. Получил прекрасное образование, был человек весьма начитанный и с ранней молодости писал стихи. Закончил юнкерскую школу. Прослужив некоторое время в кавалергардском полку, отправился добровольцем на Кавказ. Участвовал в экспедиции кавказского отряда за Кубань. Был&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images14.jpeg"><img fetchpriority="high" decoding="async" class="size-full wp-image-3212 alignleft" title="Дуэль " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images14.jpeg" alt="images1" width="200" height="251" /></a>Родился<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Нижнем Новгороде. Получил прекрасное образование, был человек весьма начитанный и с ранней молодости писал стихи. Закончил<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>юнкерскую школу.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Прослужив некоторое время в кавалергардском полку, отправился добровольцем на Кавказ. Участвовал в экспедиции кавказского отряда за Кубань. Был награждён орденом св. Анны 3-й степени и бантом.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сделал довольно успешную карьеру, уже в 26 лет получив<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>чин майора.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">Отца его, православного русского дворянина, звали Соломоном, что послужило причиной сплетен и кривотолков относительно<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>его истинной национальности.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>По счастью, из XVIII века до нас дошли «Воспоминания о Пугачеве», подписанные инициалами О.З. (они хранятся в одном из архивов США), где как раз рассказывается о том, как он получил свое не совсем обычное для современных русских имя. Здесь сообщается, что от расправы пугачевцев его, младенца-барчука, спасла кормилица, выдав за своего сына. Тогда-то мамка решила окрестить ребенка,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и пошла в церковь. – «А как назвать его? – спрашивает священник. – «А Бог весть! – отвечает кормилица, – уж и не знаю». – «По святому назовем, – решил священник, – На сей день святой будет Соломон-царь – так и назовем!». Так и назвали…</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">Сослуживец по кавалергардскому полку характеризует<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>нашего героя так: &#171;Он был очень красивый молодой гвардейский офицер, высокого роста, блондин с выгнутым немного носом. Всегда был<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>очень любезен, весел, порядочно пел романсы и всё мечтал о чинах, орденах и думал не иначе, как дослужиться на Кавказе до генеральского чина.&#187;</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">В 26 лет<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>неожиданно вышел в отставку &#171;по домашним обстоятельствам&#187; и из весёлого, изящного светского молодого человека сделался «каким-то дикарём»: отрастил огромные бакенбарды, ходил в черкесском костюме, с огромным кинжалом, вечно мрачный и молчаливый.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">В<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>этом же году<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>он убил на дуэли<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>близкого товарища, однокашника и сослуживца, после чего<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>был приговорён военно-полевым судом к разжалованию и лишению всех прав состояния.</span></p>
<p><strong>Ещё о поединках чести:  <a href="https://creativpodiya.com/posts/47717" target="_blank" rel="noopener">Дамские дуэли, или За что дерутся женщины</a></strong></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">Есть предположение, что вот в этом стихотворном отрывке,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>принадлежащем перу нашего героя, явно не лишенного поэтических способностей, выведен тот, кого он через некоторое время вызовет на<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>смертельную дуэль. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;">Вот офицер прилег на бурке</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>С ученой книгою в руках,</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А сам мечтает о мазурке,</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>О Пятигорске, о балах.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Ему все грезится блондинка,</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В нее он по уши влюблен.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Вот он героем поединка,</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Гвардеец, тотчас удален.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Мечты сменяются мечтами,</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Воображенью дан простор,</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>И путь, усеянный цветами,</span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Он проскакал во весь опор.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">Относительно причин<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дуэли, существует<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ещё не до конца понятная история<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пакетом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>писем, которые<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>убитый<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>должен был<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>передать убийце. В них, по некоторым сведениям,</span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-ansi-language: RU;">содержался личный<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дневник сестры<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>будущего убийцы, за которой убитый<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>безуспешно ухаживал.</span><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"> Отдавая<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ему при встрече 300 рублей, убитый<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>объяснял, что это деньги взамен тех, что ему передавал отец, а пакет у него украли в дороге.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"> Вскоре выяснилось, что 300 рублей в пакете действительно были, но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>передававшего об этом никто не предупреждал. О них можно было узнать, только вскрыв пакет. Чтение чужих писем?! По тем временам это был бесчестный поступок. Стань он известным в офицерской среде, неминуема позорная отставка. Такой поступок &#8212; несомненный повод для дуэли. Тем не менее,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>наш герой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>тогда<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не стал инициировать поединок.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images7.jpeg"><img decoding="async" class="size-full wp-image-3213 alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images7.jpeg" alt="images" width="160" height="235" /></a>Однако, убитый, вскоре сам спровоцировал вызов. После вызова на дуэль он сказал одному из секундантов:</span></p>
<blockquote>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"> &#171;Нет, я сознаю себя настолько виновным перед<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ним, что чувствую, что рука моя на него не поднимется&#187;.</span></p>
</blockquote>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"> Намекал ли тут<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>убитый на вскрытые письма, постоянные свои колкости или на нелепость своей выходки, послужившей причиной<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>дуэли, осталось неизвестным.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">Впрочем, более вероятной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>представляется версия об определённой заинтересованности обоих персонажей этой драмы в состоявшемся поединке. Есть мнение, что оба участника были<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>разочарованы в жизни, и в боях искали либо славы, либо героической смерти. Для обоих понятия чести и доброй репутации были весьма значимы. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">По окончательному приговору,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>за участие в дуэли наш герой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>был<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>приговорён к трёхмесячному аресту на гауптвахте и церковному покаянию и в течение нескольких лет отбывал епитимию в Киеве. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;">Умер<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>он в возрасте 60 лет и был похоронен в фамильном склепе. Его могила не сохранилась, так как в 1924 году в усадьбу переселилась школьная колония МОНО, ученики которой разорили склеп, а останки<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>захоронений утопили в ближайшем пруду.</span></p>
<p>Звали его Николай Соломонович Мартынов. И, несмотря на множество своих неоспоримых достоинств, в историю он вошёл исключительно как убийца великого русского поэта Михаила Лермонтова.</p>
<p><strong>Ещё о жизни больших поэтов:  <a href="https://creativpodiya.com/posts/4603" target="_blank" rel="noopener">Четыре сумасшедших гения, или Цена озарения</a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-bidi-font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/3211/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>47</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Иван Кавалеридзе. Парадоксы жизни гения</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63978</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63978#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 04 Jun 2026 05:27:12 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Живопись]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[Режиссёры]]></category>
		<category><![CDATA[Скульпторы]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Театр]]></category>
		<category><![CDATA[Александр Довженко]]></category>
		<category><![CDATA[биография]]></category>
		<category><![CDATA[Иван Кавалеридзе]]></category>
		<category><![CDATA[история культуры]]></category>
		<category><![CDATA[любимые женщины]]></category>
		<category><![CDATA[памятники]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63978</guid>

					<description><![CDATA[Иван Кавалеридзе – украинский Микеланджело. Так его назвали в ЮНЕСКО, внеся дату 100-летнего юбилея выдающегося  украинского скульптора, драматурга и режиссёра в официальный календарь этой организации. Кавалеридзе прожил удивительную, полную противоречий и непредсказуемых поворотов жизнь,&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Иван Кавалеридзе – украинский Микеланджело. Так его назвали в ЮНЕСКО, внеся дату 100-летнего юбилея выдающегося  украинского скульптора, драматурга и режиссёра в официальный календарь этой организации.</h2>
<p>Кавалеридзе прожил удивительную, полную противоречий и непредсказуемых поворотов жизнь, достойную романа-эпопеи. Мы приведём всего несколько фактов его биографии, и каждый из них стоит отдельной книги. Ведь это же был не обычный человек. Это был творящий, деятельный гений, вокруг которого происходило множество значимых событий.</p>
<p><strong>Смешение кровей</strong></p>
<div id="attachment_64091" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-1.jpg"><img decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64091" class=" wp-image-64091" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-1.jpg" alt="Ivan_Kavaleridze" width="300" height="321" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-1.jpg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-1-281x300.jpg 281w" sizes="(max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64091" class="wp-caption-text">Иван Кавалеридзе</p></div>
<p>Иван Кавалеридзе родился 1 апреля 1887 года в простой многодетной крестьянской  семье Килины Лукивны Кухаренко и Петра Васильевича Кавалеридзе на хуторе Ладанский (сегодня село Новопетрівка) Роменского района Сумской области. Его грузинский дед Васо Кхваридзе был выходцем из княжеского рода, оказавшимся в Украине после Кавказской войны. Здесь его неудобная для местных фамилия Кхваридзе, превратилась в Кавалеридзе. А вот дядя будущего гения, Сергей Мазараки, был потомком греческого рода.</p>
<p><strong>Скульптурное отделение и Фёдор Шаляпин</strong></p>
<p>Именно дядя обратил внимание на страсть юного Ивана к лепке и привёз его в Киев. Там, после окончания учёбы в гимназии, Иван поступил в художественное училище, учиться на скульптора. Хотя мечтал стать архитектором. Но занятия на факультете архитектуры стоили 100 рублей в год. Это было неподъёмной суммой для семьи, для которой даже в 10 раз меньшая плата на отделении скульптуры оставалась слишком высокой, чтобы Ивану не пришлось подрабатывать.</p>
<p>И он устроился статистом в Киевский оперный театр, где познакомился и подружился с Фёдором Шаляпиным. И даже создал его бюст. И навсегда влюбился в искусство театра.</p>
<p><strong>Ленин и Аронсон</strong></p>
<p>В 1909 году Иван Кавалеридзе учился в Петербуржской академии художеств. А затем в Париже, где совершенствовал мастерство в частной студии Наума Аронсона. Там он якобы в 1910 году встречался с будущим «вождём мирового пролетариата». По крайней мере, такова легенда, продолжение которой мы приведём чуть позже. В Париже Кавалеридзе также посещал мастерскую Огюста Родена и плодотворно общался с её хозяином.</p>
<p><strong>Памятник княгине Ольге и другие </strong></p>
<p>В 1911 году в возрасте 24 года Иван Кавалеридзе в Киеве выигрывает конкурс на лучший проект и совместно с Петром Сниткиным и архитектором Валерьяном Рыковым создаёт знаменитый памятник княгине Ольге, Апостолу Андрею, Кириллу и Мефодию на Михайловской площади. В 1919 году памятник был разрушен и восстановлен уже в 1996 году.</p>
<p><strong> Кинематограф </strong></p>
<p>Ивана Кавалеридзе называют одним из родоначальников украинского исторического кино и ставят в один ряд с Довженко, Пудовкиным и Ейзенштейном.</p>
<p>Начав на киностудии как художник-оформитель, Иван Петрович быстро постиг секреты мастерства и снял несколько авангардных фильмов, первый из которых «Злива» был встречен восторженными похвалами.</p>
<p><strong>Вот как пишет об этом в своих воспоминаниях сам Кавалеридзе:</strong></p>
<p>«Советом студии картина «Ливень» была расхвалена: «…Визнати роботу т.т. Кавалеридзе та Калюжного «Злива» за видатне явище в українській кінематографії».</p>
<p>Комиссия ВУФКУ тоже отметила, что картина необычная: «…художнім оформленням і своєрідним підходом до розв’язання теми, є нове явище в кінематографії…». «Визнати за доцільне фільм надіслати за кордон».</p>
<blockquote><p>Фильм послали в Англию. Вскоре московское руководство киноискусством получило ответ: «Ливень» Кавалеридзе-Калюжного кажется мне новой страницей в истории кинематографической техники. Может быть, такой же важной страницей, которая была открыта «Потемкиным» и т.д.</p>
<p>Морис Добб, Приват-доцент Кембриджского Университета, Член Совета УОРКЕР ФИЛЬМ СОСАЕТИ ЛОНДОН»</p></blockquote>
<p>Ознакомившись со столь позитивным откликом, советские власти почему-то приняли решение… уничтожить все копии фильма «Злива». Сегодня о нём мы можем только читать.</p>
<p>Далее были уже напрямую раскритикованные властями «Прометей» и «Коліївщина» &#8212; слишком мало, мол, соцреализма. Ещё бы. &#171;Коліївщина&#187; снималась в разгар Голодомора и речь в ней о восстании казаков&#8230;</p>
<p>После чего Кавалеридзе перевели на съёмки идеологически безопасных киноопер. Там он опять же выступил как новатор, и один из первых в мире в «Наталке Полтавке» (1936) и «Запорожце за Дунаем» (1937) использовал синхронную фонограмму, когда роль играл один человек, а его арии пел другой. В «Запорожце» исполнитель главной роли артист Лесь Сердюк пел, например, голосом Ивана Козловского.</p>
<p>Во всей этой истории с кино уже начало проявляться отношение советских властей к Кавалеридзе. Все знали, что ему симпатизировал Сталин, равно как и то, что его считали гением за границей. Видимо поэтому маэстро не расстреляли и не сослали, как других. Даже после событий Второй Мировой войны.</p>
<p><strong>Кавалеридзе в оккупации    </strong></p>
<p>Начало войны Иван Кавалеридзе вместе со съёмочной группой встретил в Карпатах, где шла работа над фильмом про Олексу Довбуша. Вернулся он уже в оккупированный нацистами Киев. И принял приглашение работать в Киевской городской управе, начальником управления культуры.</p>
<p>Тут нужно отметить несколько моментов. Ивану Петровичу тогда было уже 54 года – не совсем тот возраст, чтобы ползком перебираться за линию фронта к своим. Да и &#171;свои&#187; они для него были весьма относительно, после всех-то запретов и гонений. Кроме того, власть гитлеровцев была не первой, при которой жил Кавалеридзе – царь, три украинских державы, Советы &#8212;  всё это случилось при нём и шло мимо пока он творил. К тому же <a href="https://creativpodiya.com/posts/17091" target="_blank" rel="noopener">и УНР, и Гетьманат Скоропадского держались как раз на немецких штыках.</a></p>
<p>И наконец, сотрудничество с немцами давало шанс помогать действительно своим. И по рассказам, он спас многих, не только деятелей культуры, но и членов еврейских семей, от Бабьего Яра.</p>
<p>Городская управа &#8212; это было вроде как украинское самоуправление при немецкой оккупационной власти.</p>
<p>Отделом образования в ней руководил доцент КПИ Иван Солодовник. Союз художников и архитекторов возглавлял профессор Федор Кричевский, Союз писателей &#8212; Олена Телига.  Всё это происходило под эгидой ОУН и кончилось плохо. Уже в 1942 году городскую управу перевели под полный контроль комендатуры, а её главу Владимира Багазия, а также Олену Телигу вместе с мужем расстреляли как украинских националистов в Бабьем Яру.</p>
<p>А в Харькове в то же время была замучена фашистами советская партизанка, дочь Ивана Кавалеридзе от второго брака Нина.</p>
<p>Кавалеридзе в городской управе, впрочем, проработал всего несколько месяцев, после чего уволился и выживал в Киеве, торгуя своими работами на рынке. Тут с ним произошла история, ставшая продолжением легенды, о которой мы упоминали выше. Вроде бы на скульптора вышел некий немецкий офицер и предложил создать бюст Гитлера, мол, раз Ленина лепили, то и фюрера сможете. На что Иван Петрович ответил, что он не сумеет вылепить Гитлера, потому что никогда его не видел. А Ленина – видел. В Париже. У Аронсона.</p>
<p>Кстати, есть версия, что немецкий офицер был советским контрразведчиком и Кавалеридзе просто проверяли.</p>
<p><strong>Довженко и Хайдеггер</strong></p>
<p>Судьба Ивана Кавалеридзе  прямо или опосредовано связана со многими  великими мира сего. В этом смысле вспоминается параллель с ещё одним гением – немецким философом <a href="https://creativpodiya.com/posts/4792" target="_blank" rel="noopener">Мартином Хайдеггером</a>, который тоже некоторое время пытался сотрудничать с нацистами ради дела. Завершилось это для обоих достаточно мягкой опалой. Сказался их мировой авторитет. А в случае Кавалеридзе, видимо, ещё и личная симпатия Сталина, называвшего его «настоящим грузином, который нигде не пропадёт».</p>
<p>К слову, Сталин любил и другого украинского гения кино &#8212; <a href="https://creativpodiya.com/posts/4439" target="_blank" rel="noopener">Александра Довженко</a>. Ну «любил» в той мере и виде, естественно, в какой вообще способен любить тиран. Так любят цветы, когда сначала ими любуются и даже поливают в естественных условиях, а потом срывают и ставят в вазу.</p>
<p>Мы не случайно упомянули тут Довженко. Во-первых, они с Кавалеридзе творили практически в одно время и оба были национальными украинскими художниками, а во-вторых, мы чуть ниже вспомним ещё об одной трагической и лирической рифмовке их судеб.</p>
<p><strong>Сковорода, Гурченко и Хрущёв</strong></p>
<p>После войны Иван Петрович был выселен из служебной квартиры и это было всё наказание от Советской власти. А ещё ему до хрущевской оттепели не давали заниматься кино. И только в 1959-м позволили снять фильм о Григории Сковороде.</p>
<p>Сковорода был одной из любимых исторических фигур Кавалеридзе. В 1922 году в Лохвице им был воздвигнут памятник выдающемуся украинскому философу, а затем ещё его 10 вариаций в других городах и весях. Знаменательно, что последней прижизненной работой мастера стал в 1977 году, возведенный на Контрактовой площади в Киеве, памятник Григорию Сковороде.</p>
<p>В 1961 году Кавалеридзе создал экранизацию жуткой в плане натурализма описания ужасов дореволюционной крестьянской действительности повести Панаса Мирного «Повія», в которой блистательно сыграла главную роль юная Людмила Гурченко.</p>
<p>Но радость творчества длилась недолго. В 1962 году после посещения Никитой Хрущевым выставки художников-авангардистов начались очередные гонения, которые завершилась тем, что в Сумах рьяными «исполнителями воли партии» был уничтожен конструктивистский памятник Тарасу Шевченко &#8212; один из шедевров скульптора Кавалеридзе.</p>
<div id="attachment_64092" style="width: 610px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/памятник-Шевченко-в-Сумах.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64092" class="wp-image-64092 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/памятник-Шевченко-в-Сумах.jpg" alt="Памятник Т.Г. Шевченко в Сумах. Автор И. Кавалеридзе" width="600" height="328" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/памятник-Шевченко-в-Сумах.jpg 600w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/памятник-Шевченко-в-Сумах-300x164.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 600px) 100vw, 600px" /></a><p id="caption-attachment-64092" class="wp-caption-text">Памятник Т.Г. Шевченко в Сумах. Автор И. Кавалеридзе</p></div>
<p>Интересно, что Хрущёв потом отошёл от нервов и помирился с художниками. Но памятник, сгоряча обвиненный вспыльчивым генсеком в «кавказском сепаратизме», уже было не вернуть. Сейчас на его месте стоит Тарас Шевченко в полный рост авторства Якова Красножона.</p>
<p>Однако получить представление о том, как выглядело творение Кавалеридзе можно и сегодня. Практически аналогичный сумскому монумент Иван Петрович возвёл в Полтаве. Он расположен в Петровском парке напротив краеведческого музея.</p>
<p>Завершая разговор о скульптуре, отметим, справедливости ради, что Кавалеридзе, наряду с памятниками знаменитым персонажам украинской национальной истории, не менее талантливо создавал шедевры с изображением большевистских вождей. Например, революционеру Артёму в Бахмуте. А что, ведь они же тоже были люди, двигавшие историю.</p>
<p><strong>Роменский самодеятельный театр</strong></p>
<p>Во времена Украинской державы гетмана Павла Скоропадского Иван Кавалеридзе работал в Ромнах Сумской области в отделе народного образования. <a href="https://creativpodiya.com/posts/16200" target="_blank" rel="noopener">В Ромнах, в конце октября 1918 года, он создал первый памятник Тарасу Шевченко, где Кобзарь в полный рост.</a></p>
<p>Также он преподавал рисование в местных школах и вел городской драмкружок, ставший в 1925 году базой Роменского передвижного рабоче-крестьянского театра.</p>
<p>Это был уникальный театр. Только представьте себе, в нём играли: звезда украинского кинематографа <a href="https://creativpodiya.com/posts/64025" target="_blank" rel="noopener">Степан Шкурат</a> («Митька помирает, ухи просит» – помните в фильме «Чапаев»?), Василий Яременко (будущий народный артист СССР),  бывшая тогда уже в летах прима украинской театральной сцены Анна Затыркевич-Карпинская &#8230;</p>
<p>Не удивительно, что театр стал центром культурной жизни Ромен. Вокруг него объединились художники, музыканты &#8212; вся тогдашняя творческая общественность города.</p>
<p>Самодеятельный театр под управлением Кавалеридзе имел такой успех, что его даже приглашали на гастроли. И билеты на их спектакли было не достать. Репертуар основывался на украинской классике.</p>
<p>Ромны – не просто так провинциальный город. Вот пара имён выходцев оттуда &#8212; <a href="https://creativpodiya.com/posts/8240" target="_blank" rel="noopener">Исаак Шварц</a>, Абрам Иоффе… И всё же это было феноменально…</p>
<p><strong>Награды и женщины</strong><strong>. Начало</strong></p>
<p>В 1968 году Ивану Петровичу было присвоено звание Народного артиста УССР. Ему уже перевалило за 80. Далее были сценарии, ещё памятники, мемуары, президиумы и почётная старость.</p>
<p>И обожание женщин. Кавалеридзе умел по-грузински галантно обходиться с дамами и до последних дней имел у них большой успех.</p>
<p>А вот с женами ему сначала не очень везло. Первая супруга – роменская мещанка Виктория бросила начинающего скульптора и ушла к бухгалтеру. С двумя детьми, между прочим. Вторая – тоже роменчанка, актриса Нина Калиновская после несчастного случая практически перестала выходить из дома.</p>
<p><strong>Почти мистическая связь</strong></p>
<p>Отношения Ивана Кавалеридзе с Ниной Калиновской удивительно и странно похожи на отношения его коллеги и во многом творческого соперника Александра Довженко с его первой женой Варварой Крыловой-Довженко. Там тоже была страстная любовь, а потом травма ноги – как и у Нины – и пожизненная инвалидность. И обе они по своей инициативе ушли от звёздных мужей и, любя до конца жизни, жертвенно отпустили их к другим женщинам. Хорошим женщинам, надо сказать. Юлия Солнцева оказалась не только конгениальной Довженко в творческом плане, но и сумела стать ему другом и опорой. Настоящую подругу и любовь встретил и Иван Кавалеридзе. Но не сразу.</p>
<p><strong>Награды и женщины</strong><strong>. </strong><strong>Продолжение</strong></p>
<p>Вначале, на съёмках в Одессе в его жизнь вошла ещё одна актриса &#8212; Валентина Равинская. Развода с Ниной не было, он случился только в 1959 году, но с Равинской был открытый и бурный роман, завершившийся водевилем. Валентина внезапно, прям как та Золушка Брошкина, объявила об уходе к новому любовнику – полковнику, который купил ей туфельки. На том и расстались.</p>
<p>Последней любовью Кавалеридзе стала певица хора Надежда Капельгородская, с которой они встретились в 1933 году на съёмках «Колиївщини». Она ушла к Ивану от мужа и детей. Это была идеальная женская любовь – она стала ему и музой, и другом, и секретарём. Надежда дружила с Ниной и та даже сама инициировала развод с Кавалеридзе в 1959 году для того, чтобы Надежда официально вышла за Ивана замуж и ей осталась квартира. Это было тогда, когда всем показалось, что Кавалеридзе смертельно заболел. Но они его выходили. Вдвоём. Надежда и Нина. Ибо нет лучшего лекарства и большей награды для мужчины, чем женская забота и ласка.</p>
<div id="attachment_64093" style="width: 308px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-2.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64093" class=" wp-image-64093" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-2.jpg" alt="Ivan_Kavaleridze" width="298" height="428" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-2.jpg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/Иван-2-209x300.jpg 209w" sizes="auto, (max-width: 298px) 100vw, 298px" /></a><p id="caption-attachment-64093" class="wp-caption-text">Иван Кавалеридзе</p></div>
<p>Говоря о материальных наградах, стоит упомянуть орден Красной Звезды, который Кавалеридзе получил в 1935 году. Напомним, что Орден Красной Звезды учреждён для награждения за большие заслуги в деле обороны СССР как в военное, так и в мирное время. Каким образом Иван Кавалеридзе – человек абсолютно мирной профессии удостоился боевой регалии – одна из многих загадок его биографии. Однако орденом этим Иван Петрович гордился и в титрах к своим кинооперам писал &#171;Постановка режиссёра-орденоносца Ивана Кавелеридзе&#187;.</p>
<p>Ушёл он из этого мира 3 декабря 1978 года. Но и это ещё было не всё. В 1997 году в Киеве возле Золотых ворот по его проекту поставили монумент Ярославу Мудрому. А с 1993 года на Андреевском спуске открыт для посетителей музей-мастерская И.П. Кавалеридзе.</p>
<p><strong>Эпилог</strong></p>
<p>Подводя итог, скажем, что Иван Кавалеридзе был гением мирового масштаба, который оказался не в той стране и не в то время. А может и не на той планете, потому что, несмотря на своё грузинское происхождение, он был  украинским художником. А в Украине творцам, всегда было непросто. Особенно тем, кто не играл в подковёрные игры, не прогибался под текущие идеологические правды и не гнулся перед властями. А Кавалеридзе был именно таким.</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63978/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Пушкін, Мазепа та поема «Полтава»</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68945</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68945#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 02 Jun 2026 05:26:22 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[А.С. Пушкин]]></category>
		<category><![CDATA[Іван Мазепа]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Мотря Кочубей]]></category>
		<category><![CDATA[Полтава]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68945</guid>

					<description><![CDATA[Постійно зустрічаю твердження, що Пушкін був українофобом і тому його потрібно не просто прибрати з географічних назв, але й взагалі засудити, заборонити та забути. У якості головного аргументу приводиться поема Пушкіна «Полтава» де нібито&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Постійно зустрічаю твердження, що Пушкін був українофобом і тому його потрібно не просто прибрати з географічних назв, але й взагалі засудити, заборонити та забути.</h2>
<p>У якості головного аргументу приводиться поема Пушкіна «Полтава» де нібито висловлено негативний погляд на Україну.</p>
<p>Щодо топоніміки – питань немає, прибрати, так прибрати. В Україні вистачає власних героїв, особливо після війни. Стосовно ж «Полтави», то там не все так просто. Давайте спробуємо розглянути Пушкіна та його твір трохи уважніше. Орієнтуватимемося на переклад Максима Рильского та Андрія Малишка, хоча мені особисто своєю мальовничою, хоча й дещо архаїчною лексикою більше подобається переклад на українську, зроблений ще у 1836 році Євгеном Гребінкою. У цій архаїці відчувається смак епохи.</p>
<div id="attachment_68947" style="width: 620px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/05/0bb9250-660.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68947" class="wp-image-68947 " title="Іван Мазепа" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/05/0bb9250-660-300x185.jpg" alt="Іван Мазепа" width="610" height="376" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/05/0bb9250-660-300x185.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/05/0bb9250-660.jpg 660w" sizes="auto, (max-width: 610px) 100vw, 610px" /></a><p id="caption-attachment-68947" class="wp-caption-text">Іван Мазепа</p></div>
<p>Сам факт існування подібного перекладу, до речі, доводить, що українці того часу доволі позитивно ставилися як до Пушкіна, так і до його конкретної поеми «Полтава».</p>
<p><strong>Пушкін та Чехов</strong></p>
<p>У світі літератури існують два різновиди небожителів: світові генії та «наші всьо» місцевого масштабу. Пушкін як раз із других.</p>
<p>Задля більшого розуміння попереднього тезису порівняємо Пушкіна та Чехова. <a href="https://creativpodiya.com/posts/68838" target="_blank" rel="noopener">А.П. Чехов</a> – всесвітня величина. Його творчість була і є зрозуміла усюди &#8212; від Японських островів до островів Британських. Вона вперше після Шекспіра змінила погляд на театр та вплинула на творчість літераторів нобелівського рівня, таких як  Бернард Шоу, Самюель Бекет, <a href="https://creativpodiya.com/posts/3228" target="_blank" rel="noopener">Рюноске Акутагава</a> та багато інших.</p>
<p>Чехов зрозумілий у всіх перекладах, бо послуговувався для своєї творчості чимось більшим, ніж мова.</p>
<p>А Пушкін був епігоном. Він нічтоже сумняшеся запозичував сюжети та теми у класиків античного світу та своїх західноєвропейських сучасників. Тому і не має успіху за кордонами російськомовного світу. Іншими словами, безумовна обдарованість Пушкіна реалізувалася виключно у межах руського язика та імперської московицької ментальності.</p>
<p><strong>Пушкін  та Байрон   </strong></p>
<p>Джордж Гордон Байрон (1788 – 1824) був кумиром Пушкіна. Зрозуміло, що російський  поет не міг пройти мимо такої смачної теми, якою є історія Мазепи, один з романтичних епізодів якої було так яскраво описано Байроном в однойменній поемі. Тож і Пушкін також вирішив долучитися до створення всесвітнього міфу про славетного українського гетьмана. Його версія теж спочатку називалася як у Байрона, а потім вже назву було змінено для запобігання зайвій плутанині. Втім, епіграф з Байрона таки залишився.</p>
<p><strong>Пушкін та Україна</strong></p>
<p>Окрім Байрона Пушкіна з Україною пов’язувала дружина, яка була правнучкою українського гетьмана часів Руїни Петра Дорошенка. А також інші захоплення велелюбного поета, зокрема дві Анни – Оленіна та Керн, &#8212; українки за походженням.</p>
<p>Читайте про це детальніше у нашій розповіді:  <a href="https://creativpodiya.com/posts/68557" target="_blank" rel="noopener">Пушкін та козацький устрій України</a></p>
<p><strong>Пушкін та самодержавство</strong></p>
<p>Пушкін вельми тепло ставився до України та українців, але його любов завершувалася в той момент, коли звучало слово «цар», котре на будь-якого московита діє як погляд удава на кролика.</p>
<p>Цар для росіян – це влада «божою милістю». Це щось невідділиме від імперії і всі його дії, навіть вочевидь дурні та звірячі, їдуть виключно на «благо її населення». Це важливо розуміти, коли читаєш «Полтаву», яку, власне, можна сміливо розглядати у якості психологічного портрету автора. Пушкін пише про Мазепу, але насправді розкриває себе.</p>
<p><strong>Мазепа та Маруся</strong></p>
<p>Спочатку творець&#187;Полтави&#187;, котрий сам був небайдужий до гарного жіноцтва, описує свого головного героя як супермена. Уявіть собі – чолов’язі  67 років. І у нього закохується 16-річна красуня Мотря Кочубей (в поемі Маруся), яка походить з однієї з найзаможніших родин Гетьманщини, дочка самого Генерального судді. Закохується саме в його пишноту та чоловічу силу, навіть кидає батьків і переходить жити до старого гетьмана, стає його коханкою та божеволіє, коли розуміє, що Мазепа вбив її батька і що не вона є головною метою його життя.</p>
<p>Маріє, бідна ж ти, Маріє,<br />
Красо черкаської землі!<br />
Не знаєш ти, якого змія<br />
Голубиш у нічній імлі,<br />
До нього пристрастю окута!<br />
Його ж душа розпутна й люта!<br />
Кому ти, кинувши сім’ю,<br />
Дала на жертву юнь свою?<br />
Його хвилястий сивий волос,<br />
Його лукаво-ніжний голос,<br />
І зморшки темного чола.<br />
І поглядів жагуча мла<br />
Тебе навіки полонили.<br />
Забула матір ти для них,<br />
Віддавши отчий вік похилий<br />
За ложе пристрасних утіх.<br />
Своїми дивними очима<br />
Тебе старий зачарував,<br />
Словами тихими своїми<br />
В тобі сумління він приспав.<br />
На нього дивишся побожно,<br />
В очах пашить кохання жар,<br />
Його лелієш безтривожно,<br />
Твоя ганьба — тобі як дар.<br />
Її несеш в собі, безсила,<br />
Як честь, — красуня молода,<br />
Ти чари ніжного стида<br />
В своїм падінні загубила…</p>
<p>Що стид Марії? Що слова?<br />
Людські обмови — наче піна,<br />
Коли схиляється в коліна<br />
Гетьманська горда голова.</p>
<p>Які  пристрасті! Як романтично… Але тут є один нюанс. Цю історію придумав Пушкін.  Насправді все було простіше.</p>
<p><strong>Мотрона Кочубей</strong></p>
<p>Дійсно, у Мазепи з Мотрею існували взаємні почуття і гетьман навіть засилав сватів, але батьки відмовили. Чому? Не тільки по причині різниці у віці. Кочубей, батько Мотрі, регулярно катав доноси царю московитів на Мазепу і не хотів віддавати дочку за того, кого вважав своїм ворогом.</p>
<div id="attachment_68948" style="width: 471px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/05/завантаження-4.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68948" class="wp-image-68948 " title="Мазепа та Мотря Кочубей" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/05/завантаження-4.jpg" alt="Мазепа та Мотря Кочубей" width="461" height="403" /></a><p id="caption-attachment-68948" class="wp-caption-text">Мазепа та Мотря Кочубей</p></div>
<p>У підсумку Мотря таки втікла до Мазепи, бо кохала ж. Але той її повернув батькам. Невдовзі дівчина вдало вийшла заміж за менш геройського, але теж вельми достойного козака &#8212; інтелектуала та поліглота Семена Чуйкевича. Чоловік також був старший за неї, але усього на 14 років і Мотря прожила з ним хоча й порівняно недовге &#8212; до 48-ліття, але цілком звичайне жіноче життя. При цьому у конфлікті з Кочубеєм подружжя було на боці Мазепи.</p>
<p><strong>Мазепа та «зрада»</strong></p>
<p>Сюжет «Полтави» доволі довго тримається у межах української правди. Якщо трохи іронічно переоповідати лавсторі Мазепи та Марусі, то далі ми бачимо, що дівчина у самому соку, схоже, змучує старого гетьмана своїм постійним бажанням шаленого кохання і той починає обходити їхню спільну спальню, затримується «на роботі» і навіть на деякий час прикидається хворим. А коли палка Мотря (не справжня, а у пушкінській версії) таки дотискає коханця питаннями, чому він її ігнорує, з’являється тема підготовки бунту.</p>
<p>Втім, у тексті «Полтави» є і пряма народна мотивація українського повстання</p>
<p>«Що ж гетьман? Він старий, безсилий!» —<br />
Казала молодь навкруги. —<br />
«Труди і літа погасили<br />
Вогонь колишньої снаги.<br />
Пощо тремтячою рукою<br />
Він носить славну булаву?<br />
Тепер би вдарити війною<br />
На злоненависну Москву!<br />
Коли б старий наш Дорошенко,<br />
Чи Самойлович молодий,<br />
Семен Палій, чи Гордієнко<br />
Були при владі військовій.<br />
Тоді б у сніжному завої<br />
Не мерли наші козаки,<br />
І Малоросії сумної<br />
Вже визволялись би полки».</p>
<p>&#171;На злоненависну Москву!&#187; &#8212; це ж Пушкін пише. І, до речі, ви усіх знаєте з перелічених в уривку? А Пушкін &#8212; знав.</p>
<p><strong>Трохи про справжнього Мазепу</strong></p>
<p>Варто зазначити, що Іван Мазепа був особистістю, сповненою протиріч. Європейсько освічений, віртуоз палацових інтриг, свій при дворі польського короля, він до того ж ще й складав талановиті вірші, на які варто звернути увагу хоча б тому, що там чудова українська мова – і це практично за сто років до <a href="https://creativpodiya.com/posts/25477" target="_blank" rel="noopener">Котляревського</a>.</p>
<p>А з іншого боку, Мазепа довгий час був вірним васалом московських самодержців. Крім того, саме з ним пов’язують розмежування народу та козацької старшини, яка вже при Мазепі почала приймати дворянство та наполягати на закріпаченні козаків. Інакше кажучи, персонаж був живим, як історія. І, судячи з реакції тогочасних українців на його повстання, підтриманий Мазепа був далеко не усім народом. У якості протилежного прикладу згадаємо Богдана Хмельницького, котрий зміг об’єднати під своїми прапорами усіх українців, незалежно від статків.</p>
<p>Епітети, якими його нагороджує у своїй поемі Пушкін: «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту» &#8212; не взялися невідомо звідки. У Мазепи були вороги і серед своїх. Ті ж Кочубей та Іскра чого варті. А у порівнянні з висловами, які допускають на адресу своїх політичних опонентів наші сучасники, так&#8230; Ну ви зрозуміли.</p>
<p><strong>Висновок №1</strong></p>
<p>Пушкін не описував Мазепу як саме українця. Більше того, у всьому що стосувалося України, Пушкін був доволі тактовний. А Мазепа для нього був просто яскравою особистістю, яка творила події.</p>
<p>Цікаво, що навіть приводом для зради «божою милістю царя» Пушкін обирає для Мазепи не політичні міркування, а особисту образу. Мовляв, колись під час бенкету у шатрі царя гетьман дозволив собі сміливі промови і Петро схопив його за сиві вуса і довго тримав так – тобто принизив. Будь-який московит прийняв би це за належне, але Мазепа був козаком і тому вирішив помститися. Помста полягала у тому, щоб перевести  Гетьманщину з-під московського протекторату під польський або шведський. Про незалежність мови тоді ще не було. А у Пушкіна ця тема є.</p>
<p>Давно задумали ми діло,<br />
Тепер воно кипить у нас.<br />
Усім нам діяти наспіло;<br />
На боротьбу ударив час.<br />
Без вольності, добра і слави<br />
Ми гнулись нижче від трави,<br />
Під покровительством Варшави,<br />
Під самовладністю Москви.<br />
Вкраїні бути, як державі,<br />
У незалежності пора:<br />
Знамена вольності криваві<br />
Я підіймаю на Петра.</p>
<p>Ще раз.</p>
<blockquote><p>  «Вкраїні бути, як державі, у незалежності пора».</p></blockquote>
<p>Це написав не Шевченко і не Франко. Це написав Пушкін. Не про Малоросію написав, а саме про Україну, а то нині деякі розумники кажуть, що такої назви у ХІХ  столітті не існувало.</p>
<p>А щодо епітетів на адресу Мазепи, то яка б цензура пропустила тоді хвалу на адресу геройського гетьмана, який виступив за незалежність України? Хто про це взагалі смів тоді говорити, навіть з українських діячів? Це були часи імперій. Максимум на що могли  претендувати неімперські за духом країни – це бути у складі однієї з могутніх імперій того часу.</p>
<p><strong>Висновок  №2</strong></p>
<p>Цілком  зрозуміло, що не може бути мови про якісь спільні речі між Московією та Україною сьогодні та у майбутньому. Але минуле вже сталося. І воно у нас було спільним. Від нього безглуздо відмовлятися, а навпаки, його треба прийняти та зробити максимально своїм у будь-яких площинах, трактуваннях та контекстах.</p>
<p>Більше про це у нашій публікації:  <strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/68622">Український погляд на культурний спадок імперії</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68945/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Шарль Делоне. Джазовый эксперт и мифотворец</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64214</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64214#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sun, 31 May 2026 07:14:53 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Charles Delaunay]]></category>
		<category><![CDATA[Hot Club de France]]></category>
		<category><![CDATA[джаз]]></category>
		<category><![CDATA[Джанго Рейнхардт]]></category>
		<category><![CDATA[культура Франции]]></category>
		<category><![CDATA[Шарль Делоне]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64214</guid>

					<description><![CDATA[Шарль Делоне (Charles Delaunay) &#8212; один из наиболее авторитетных мировых экспертов и продюсеров в области джаза. Более того, его называют в числе первых непосредственных творцов европейского джаза. Судьба Шарля Делоне тесно переплелась со многими&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Шарль Делоне (Charles Delaunay) &#8212; один из наиболее авторитетных мировых экспертов и продюсеров в области джаза. Более того, его называют в числе первых непосредственных творцов европейского джаза. Судьба Шарля Делоне тесно переплелась со многими знаковыми событиями XX-го века.</h2>
<p>Говорят, что на детях гениев природа отдыхает. Но не в случае Шарля. Его родители &#8212; знаменитые художники Робер и Соня Делоне. Это была элита парижской богемы. Гостить в их доме почитали за честь даже такие заезжие знаменитости как Маяковский.</p>
<p><strong>Робер Делоне</strong></p>
<p>Соня Делоне называла Пабло Пикассо «злым гением». По её мнению, именно Робер Делоне был тот, чье место в зале художественной славы занял более гибкий в смысле умения перестраиваться под текущие вкусы создатель «голубя мира». Роберу же осталась только честь быть основоположником особого стиля живописи «орфизма» – так этот стиль назвал Аполлинер. И ещё &#8212; вместе с Соней &#8212; «симультанизма» (одновременности в восприятии, «музыкальность объектов»). Специалисты как-то отличают «орфизм» от «симультанизма». Но мы не возьмёмся определять эту разницу.</p>
<div id="attachment_64233" style="width: 522px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64233" class="wp-image-64233 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise.jpg" alt="kartina &quot;tri_crachii_v_Parise&quot;" width="512" height="355" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise.jpg 512w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise-300x208.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 512px) 100vw, 512px" /></a><p id="caption-attachment-64233" class="wp-caption-text">&#171;Три грации в Париже&#187;. Автор Робер Делоне</p></div>
<p>Увы, прекрасные модерновые картины Робера Делоне практически не продавались и реальным гением его признавала только жена, Соня Делоне.</p>
<p><strong>Соня Делоне</strong></p>
<p>Сама Соня как раз была признана, во многом за счёт своей творческой активности и многогранной одаренности. Продвигала себя она великолепно, ибо умела очаровывать и дружить с собой не только мужчин.</p>
<p>Дебютную выставку для 23-летней Сони организовал первый муж, немецкий галерист Вильгельм Уде, который вообще женщинами не интересовался и женился исключительно ради поддержания имиджа приличного человека.</p>
<div id="attachment_64227" style="width: 359px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64227" class=" wp-image-64227" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне.jpg" alt="" width="349" height="262" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне.jpg 580w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне-300x225.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 349px) 100vw, 349px" /></a><p id="caption-attachment-64227" class="wp-caption-text">Робер и Соня Делоне</p></div>
<p>А самую знаменитую её выставку (1964 год), когда Соня стала первой в истории художницей, чьи работы при жизни экспонировались в Лувре, удалось организовать при активном содействии журналиста Жака Дамаса. К тому времени нравы изменились, и Дамасу не надо было скрывать свой интерес к молодым мужчинам. А Соней Делоне, которой тогда уже было 78 лет, он просто восхищался.</p>
<p>Кроме успешных занятий живописью, Соня Делоне была декоратором, дизайнером одежды, хозяйкой ателье мод, художником-оформителем. И всё это с мировым именем. Завершала она свой жизненный путь в ореоле заслуженной славы и всеобщего почитания.</p>
<p>В наши дни о ней много говорят и пишут в Украине. Ведь Соня Делоне, она же Сара Элиевна Штерн-Терк, родилась в Одессе и провела детство на Полтавщине.</p>
<p><strong>Шарль Делоне</strong></p>
<p>Шарль Делоне унаследовал от матери кипучую энергию и от обоих родителей творческую фантазию. Однажды он услышал выступление джаз-бэнда и с тех пор стал активным проводником джазовой культуры в Западной Европе.</p>
<p>Мы из его довольно долгой и плодотворной жизни, начавшейся в 1911 году, выделим только несколько фактов, которые кажутся нам знаковыми. Но это далеко не исчерпывающий список жизненных событий и достижений знаменитого популяризатора джаза.</p>
<p><strong>Детское одеяльце в стиле «печворк»</strong></p>
<p>Ещё только явившись на свет Божий, Шарль стал причиной появления нового стиля в живописи – того самого «симультанизма». По воспоминаниям Сони Делоне:</p>
<blockquote><p><em>«У меня возникла идея сделать для моего сына</em> <em>одеяло из лоскутков ткани, подобных тем, что я видела  в детстве. Итоговое расположение фрагментов ткани показалось мне кубистским по своему дизайну, и затем мы попытались применить этот процесс к другим объектам и картинам». </em></p></blockquote>
<p>Сейчас детское одеяльце Шарля хранится в Париже в Национальном Музее Современного Искусства.</p>
<p><strong>Студент лицея Карно</strong></p>
<p>Шарль Делоне был сыном респектабельных родителей, и образование получил в соответствующем их статусу заведении &#8212; лицее Карно. Среди выпускников лицея один из президентов Франции Жак Ширак, бывший президент Всемирной торговой организации Паскаль Лами, лауреат Нобелевской премии по физике Серж Гарош, философ постструктуралист Жиль Делёз и другие известные личности.</p>
<p><strong>Сооснователь </strong><strong>Hot </strong><strong>Club </strong><strong>de </strong><strong>France</strong></p>
<p>В 1928 году группа студентов лицея Карно и одновременно горячих поклонников джаза, в которую вместе с Шарлем Делоне входили: Жак Бюро, Хьюг Панасси, Жак Осенфанс и Эльвин Дира, задумала создать клуб для популяризации этой музыки во Франции.</p>
<p>Активная деятельность началась к осени 1931 года. Вначале проект назывался Jazz Club Universitaire, а после завершения его основателями учёбы, получил название Hot Club de France.</p>
<p>Шарль Делоне в 23 года (возраст дебюта Сони) стал генеральным секретарем клуба, а <a href="https://creativpodiya.com/posts/64252" target="_blank" rel="noopener">Хьюг Панасси</a> – президентом. Оба они были равно важными партнёрами до своего раскола в 1947 году, когда Делоне начал продвигать би-боп как разновидность джаза, а Панасси оставался на страже классических традиций афроамериканского свинга и блюза.</p>
<div id="attachment_64244" style="width: 360px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64244" class="size-full wp-image-64244" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058.jpg" alt="" width="350" height="471" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058.jpg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058-223x300.jpg 223w" sizes="auto, (max-width: 350px) 100vw, 350px" /></a><p id="caption-attachment-64244" class="wp-caption-text">Шарль Делоне. 1946 год</p></div>
<p>Деятельность клуба включала в себя выпуск перового в мире джазового журнала <em>Le Jazz Hot </em>(главный редактор Шарль Делоне), выходившего на английском и французском языках, сеансы прослушивания редких дисков, радиопереговоры с любителями джаза из других городов и стран, организацию лекций о джазе и концертов.</p>
<p>В принципе, по воспоминаниям уже упомянутого выше Вильгельма Уде, джаз существовал во Франции с самого начала XX века. Причём в некоторых кафе играли аутентичные чёрные музыканты, а в других &#8212; загримированные под них белые. Но базу и системную поддержку джаз обрел только после возникновения Hot Club de France.</p>
<p><strong>Продюсер</strong><strong> Quintette du Hot Club de France </strong></p>
<p>Одной из самых ярких джазовых команд того времени был, безусловно, The Quintette du Hot Club de France («Квинтет горячего клуба Франции»). Его основали в 1934 году два феноменально одаренных и ярких француза: гитарист ромского происхождения<a href="https://creativpodiya.com/posts/64196" target="_blank" rel="noopener"> Джанго Рейнхардт</a> и сын выходцев из Италии скрипач <a href="https://creativpodiya.com/posts/64281" target="_blank" rel="noopener">Стефан Граппелли.</a> Изюминкой коллектива было то, что инструментально он состоял только из струнных.</p>
<p>Состав периодически менялся. На пике популярности в него, кроме Рейнхарда и Граппелли, входили: басист <a href="https://creativpodiya.com/posts/64334" target="_blank" rel="noopener">Луи Вола</a> и ритм-гитаристы Роджер Чапут и Джозеф Рейнхардт (брат Джанго), которые дополняли звучание ансамбля и иногда добавляли перкуссии.</p>
<p>Музыкальный критик Томас Юрек назвал Quintette du Hot Club de France «одной из самых оригинальных групп в истории записанного джаза». Это был первый &#8212; по всем параметрам европейский джаз.</p>
<p>Организацией записей бэнда, а также концертных выступлений, гастролей и других промо-акций занимались Шарль Делоне и Хьюг Панасси.</p>
<p>В 1937 году Шарль основал свой собственный звукозаписывающий лейбл «Swing», предназначенный исключительно для джазовых записей.</p>
<p><strong>Секретный барабанщик</strong></p>
<p>Наряду с продюсерской деятельностью, Шарль иногда выступал в качестве барабанщика или гитариста под сценическим псевдонимом <strong>HP Chadel</strong><strong>он</strong>. Однажды он даже заменил самого Джанго, ведя его партию, пока Джозеф играл соло.</p>
<p><strong>Джаз-инглиш</strong></p>
<p>«Английский язык, на котором говорил Шарль, был получен в основном у американских джазовых музыкантов, и его английская речь была такой: «Видите ли, случилось так, что большинство этих цветных кошек были твердыми воротами и играли как Попс и Бешет!» Это был типичный делонеизм», – вспоминает американский джазовый гитарист Фред Шарп.</p>
<p><strong>Всемирная Выставка в Париже. Отцы и дети</strong></p>
<p>В 1937 году состоялась Парижская всемирная выставка. Соня и Робер Делоне участвовали в её оформлении, создав масштабное панно размером в 235 кв. м. А Шарль с друзьями, организовали многочисленные выступления американских звезд<em>,</em> таких как Коулман Хокинс, Бенни Картер, Дики Уэллс, Эдди Саут, Билл Коулман и многих других.</p>
<p><strong>Дитрих Шульц-Кён</strong></p>
<p>В дни Всемирной выставки Париж посетил немецкий поклонник и популяризатор джаза и персонально Джанго Рейнхардта, Дитрих Шёльц-Кён, по прозвищу Доктор Джаз. Тогда началось его знакомство с Шарлем Делоне, которое стало дружбой и длилось до конца их земных дней.</p>
<p>Читайте на нашем портале об этом необычном человеке в публикации: <a href="https://creativpodiya.com/posts/64141" target="_blank" rel="noopener"> <strong>Дитрих Шульц-Кён. Или История одной фотографии.</strong></a> И там же о том, как мифотворец Шарль Делоне убедил нацистов, что джаз – это исконно французская, а вовсе не афроамериканская музыка.</p>
<p><strong>Французское Сопротивление </strong></p>
<p>Во время Второй мировой войны Hot Club de France служил прикрытием французскому Сопротивлению. Шарль Делоне путешествовал по Франции, официально организовывая концерты для Hot Club. А нелегально он использовал свои путешествия для установления контактов с подпольем и сбора информации о немецких войсках и оборонительных сооружениях. Его кодовое имя в Управлении специальных операций Великобритании было «Бенни», а в подпольной сети &#8212; &#171;Карте&#187; в честь саксофониста Бенни Картера.</p>
<p>В октябре 1943 года Делоне арестовало гестапо. Он был освобожден после пяти с половиной часов допроса и сразу же покинул Францию.</p>
<p>Чтобы не сложилось впечатление, будто там всё было не так уж и опасно, скажем, что вместе с Делоне были арестованы еще несколько членов клуба, в том числе один из его основателей, радиотехник Жак Бюро, секретарь Мадлен Жермен, сестры Жермен и Аннет Тамбор.</p>
<p>Сестры Тамбор умерли во время депортации, Мадлен Жермен погибла в газовой камере, Жак Бюро находился шесть месяцев в тюрьме Френс под Парижем вплоть до освобождения Франции.</p>
<p><strong>Писатель </strong></p>
<p>Книгой, принесшей Шарлю Делоне всемирное признание является энциклопедия джаза «The Hot Discography», выходившая в пяти изданиях в Англии, Франции и США. Кроме того, Делоне написал наиболее точную биографию Джанго под названием «Джанго Рейнхардт». Завершил он свои писательские труды автобиографией под названием «Дилемма Делоне».</p>
<div id="attachment_64232" style="width: 275px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64232" class="size-full wp-image-64232" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong.jpg" alt="Луи Армстронг. Литография" width="265" height="397" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong.jpg 265w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong-200x300.jpg 200w" sizes="auto, (max-width: 265px) 100vw, 265px" /></a><p id="caption-attachment-64232" class="wp-caption-text">Луи Армстронг. Литография. Автор Шарль Делоне</p></div>
<p><strong>Литографии</strong></p>
<p>Вполне логично, что круг увлечений сына художников пересекался со сферой изобразительного искусства. Шарль Делоне создал «Hot Incography» &#8212; собрание литографий известных джазовых музыкантов, в частности Луи Армстронга. Их до сих пор можно встретить на различных специализированных аукционах. Как и другие художественные работы кисти художника Шарля Делоне.</p>
<p><strong>Вторая половина жизни</strong></p>
<p>После войны Шарль Делоне занимался записями джазовых музыкантов, вел радиопередачи и организовывал концерты и масштабные фестивали, такие как  «Салон джаза » (1954 г.)<em> </em>и «Каннский фестиваль » (1958<em>)</em>. К сожалению, их творческий успех был много выше коммерческого.</p>
<p>В 1969 году он был избран вице-президентом Международной федерации Джаза и продолжал работу по популяризации любимого музыкального жанра.</p>
<p>Скончался Шарль Делоне в 1988 году в Шантийи в возрасте 77 лет.</p>
<p>Его наследством стали книги и множество уникальных записей выдающихся джазистов XX века.</p>
<p><strong>Семья</strong></p>
<p>Шарль Делоне был женат на Дениз Адель Мари Руайяр (Denise Adèle Marie Rouillard). Свадьба состоялась 9 ноября 1948 года. В 1949 году родился их сын Жан-Луи, названный так в честь Джона Гиллеспи и Луи Армстронга. Имя второго сына &#8212; Эрик. И ещё есть трое внуков.</p>
<div id="attachment_64231" style="width: 595px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой.png"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64231" class="wp-image-64231" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой.png" alt="" width="585" height="414" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой.png 743w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой-300x212.png 300w" sizes="auto, (max-width: 585px) 100vw, 585px" /></a><p id="caption-attachment-64231" class="wp-caption-text">Шарль Делоне с супругой. 1973 год</p></div>
<p>В сети мы нашли только один снимок, на котором Шарль Делоне с супругой. Сделан он Жераром «Дэйвом» Пошоне в 1973 году.</p>
<p><strong>Эпилог</strong></p>
<p>Шарль Делоне был одним из создателей и важной частью европейской культуры XX века. И, вместе с Дитрихом Шульцем-Кёном, входил в число первых музыкальных продюсеров и библиографов джаза. Во многом благодаря ему мы знаем Джанго Рейнхардта и многих других звёздных джазистов.</p>
<p>Автор с увлечением путешествовал по французским и англоязычным источникам, чтобы узнать больше о нашем герое и подготовить эту, одну из первых в Восточной Европе публикаций о Шарле Делоне. Хочется надеяться, что вам тоже было интересно о нём читать.</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки  <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64214/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Ирландия в стиле арт, или Волшебники изумрудного острова</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64490</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64490#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 30 May 2026 10:37:11 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Джеймс Джойс]]></category>
		<category><![CDATA[Ирландия]]></category>
		<category><![CDATA[культура Британских островов]]></category>
		<category><![CDATA[культура Ирландии]]></category>
		<category><![CDATA[Пол Маккартни]]></category>
		<category><![CDATA[святой Патрик]]></category>
		<category><![CDATA[Сэмюэль Беккет]]></category>
		<category><![CDATA[Уильям Батлер Йейтс]]></category>
		<category><![CDATA[Флэнн О’Брайен]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64490</guid>

					<description><![CDATA[Несмотря на то, что Ирландия для многих находится как бы в тени Великобритании, в культурном отношении это далеко не провинция. Более того, «изумрудный остров», как называют Ирландию, действительно родина до удивления многих знаменитых волшебников.&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Несмотря на то, что Ирландия для многих находится как бы в тени Великобритании, в культурном отношении это далеко не провинция.</h2>
<p>Более того, «изумрудный остров», как называют Ирландию, действительно родина до удивления многих знаменитых волшебников. А как иначе назвать писателей, поэтов и музыкантов, способных исключительно силой своего дара заставить миллионы людей следовать за логикой придуманных ими историй, сопереживать радостям и бедам их героев и проживать то, что с ними на самом деле не происходит иногда даже ярче, чем события своих собственных жизней.</p>
<p><strong> Две Ирландии, плюс…</strong></p>
<p>Остров Ирландия &#8212; второй по величине в Британско-Ирландском архипелаге. Большую его часть (83%) занимает независимое государство Республика Ирландия. Столица Дублин. На северо-востоке острова Ирландия находится регион Великобритании &#8212; Северная Ирландия, со столицей в Белфасте. Из примерно 4,7 млн жителей Северной Ирландии только треть относит себя к ирландской культуре. Они же патриоты объединенной Ирландии. Остальные, несмотря на происхождение, числят себя британцами.</p>
<p>Абсолютное большинство ирландцев живёт за пределами исторической родины.</p>
<p>Больше всего выходцев из Ирландии в США &#8212; примерно 33 млн – вторая этническая группа после немцев. В Канаде ирландцев 4,3 млн – для сравнения население самой Ирландии – 4,9 млн. В Великобритании 1,8 млн, в Австралии 1,9 млн. А вообще, ирландцы живут везде, как и положено народу, закаленному в тысячелетних битвах с мощными и агрессивными соседями.</p>
<p>Кроме того, шотландцы тоже в каком-то смысле ирландцы, так как являются потомками скоттов, ирландского племени, переселившегося на территорию нынешней Шотландии примерно в 500 году н.э.</p>
<p><strong>Культура Ирландии и связь времён</strong></p>
<div id="attachment_64506" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64506" class="wp-image-64506 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик.jpg" alt="Святой Патрик" width="300" height="317" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик-284x300.jpg 284w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64506" class="wp-caption-text">Святой Патрик</p></div>
<p>Ирландская культура уникальна и феноменальна. Ирландия окончательно обрела независимость только в 1949-м году. Практически все великие ирландцы творили на английском языке. Но от этого их произведения не переставали быть ирландскими, как не становились британскими творения Эдгара По, О. Генри, Джека Лондона, <a href="https://creativpodiya.com/posts/4070" target="_blank" rel="noopener">Рэя Брэдбери</a> и других великих американцев, писавших на английском.</p>
<p>Очень похоже, что дело тут в сохранившейся традиции. В отличие от многих других стран, христианство в Ирландию пришло без конфликта с язычеством. Именно в христианских монастырях ирландскими монахами переписывались древние скелы (саги), что позволило сохранить многие сказания и мифы в первозданном виде и считать сегодня ирландскую литературу третьей по давности в мире после греческой и римской.</p>
<p>В таком отношении к язычеству огромная заслуга христианского епископа и миссионера Патрика. День Святого Патрика – 17 марта &#8212;  считается государственным праздником в обеих Ирландиях. В последние годы, в связи с ростом популярности всего ирландского, его отмечают всё в большем числе стран.</p>
<p>В наши дни массовое сознание вообще ассоциирует с кельтами и персонажами их легенд прежде всего ирландцев, хотя потомками кельтов являются многие народы Запада.</p>
<p>С певца древней кельтской культуры мы и начнём рассказ об ирландский гениях.</p>
<div id="attachment_64507" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Йейтс.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64507" class="wp-image-64507 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Йейтс.jpg" alt="Уильям Батлер Йейтс" width="300" height="259" /></a><p id="caption-attachment-64507" class="wp-caption-text">Уильям Батлер Йейтс</p></div>
<p><strong>Уильям Батлер Йейтс (1865 —1939) </strong></p>
<p>Нобелевский лауреат 1923 года, поэт и драматург William Butler Yeats, конечно, получил  награду не только за литературу. Он был активным борцом за независимость Ирландии. А любую борьбу за независимость, как известно, с удовольствием поддерживают из-за границы. Ирландская революция началась в 1916 году с так называемого Пасхального восстания, которое материально стимулировали США и Германия. В итоге долгой борьбы, Ирландия в 1922 году получила частичную независимость. А на следующий год Йейтсу вручили Нобелевскую премию с формулировкой: За сборник «В семи лесах» и стихотворение «Пасха 1916 года».</p>
<p>Понятно о чём это стихотворение, рефреном которого стала грозная строка «а terrible beauty is born» &#8212; «родилась ужасная красота».</p>
<p>Впрочем, Йейтс действительно большой поэт, принципиально отличавшийся от современников. В то время как Аполлинер и Эзра Паунд проповедовали приход эры свободного стиха, Йёйтс работал со строгими формами. Романтик и философ-мистик, он в конце жизни разочаровался во всех политических движениях:</p>
<blockquote><p>«Коммунисты, фашисты, националисты, клерикалы, анитиклерикалы &#8212; все они должны быть судимы в соответствии с числом своих жертв» &#8212; фраза из его частной переписки 1936 года.</p></blockquote>
<p>У поэта, к слову, был талантливый брат Джек Батлер Йейтс, считающийся одним из крупнейших ирландских художников. Оба брата унаследовали одаренность от отца, тоже художника Джона Батлера Йейтса.</p>
<p>В культурно–историческом контексте Уильяма Батлера Йейтса можно (очень условно) расположить между двумя другими ирландскими стихотворцами планетарного уровня: Оскаром Уальдом (1854 -1900) и ещё одним нобелевским лауреатом (1995 год) Шеймасом Хини (1939 -2013).</p>
<p>Знакомиться с поэтом и философом У.Б. Йейтсом, лучше всего начав со стихотворения «The indian upon God».</p>
<div id="attachment_64508" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/ДЖойс.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64508" class="size-full wp-image-64508" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/ДЖойс.jpg" alt="Джеймс Джойс" width="300" height="273" /></a><p id="caption-attachment-64508" class="wp-caption-text">Джеймс Джойс</p></div>
<p><strong>Джеймс Джойс (1882-1941)</strong></p>
<p>Джойс жил и творил параллельно с Йейтсом. Однако в отличие от влюбленного в отечественную историю и мифологию Уильяма Батлера, Джойс имел сложные отношения с родиной, что отразилось уже в первом сборнике рассказов «Дублинцы». В возрасте 20 лет он покинул Ирландию и далее до конца своих дней жил на континенте. И писал на английском.</p>
<p>Но при этом главной темой для него оставалась Ирландия. Его эпическое полотно «Улисс», по праву претендующее на звание самой влиятельной книги XX века, посвящено Дублину и его жителям. В мире найдётся совсем немного людей, которые сумели по-настоящему прочитать «Улисса» &#8212; не только пробежать глазами по тексту, но и вникнуть и представить содержание в своем воображении. И все же сама форма романа, когда главным становится не действие, а то, как оно описано, во многом определила направление развития всей мировой культуры.</p>
<p>Джойс, Пруст и Набоков. Как три зелёных лепестка клевера являются символом  Ирландии, так эта троица считается самыми значимыми и знаковыми литераторами XX века. Хотя, скептики иронично замечают, что Пруста и Джойса почитают гораздо больше, чем читают.</p>
<p>…  А ещё Джойс писал стихи под псевдонимом Стивен Дедалус. И хотя поэтические опыты не принесли ему такой же популярности, как проза, но он &#8212; великий демиург &#8212; всё же увековечил своего Стивена, сделав его одним из главных героев «Улисса».</p>
<p>Джеймс Джойс не стал нобелевским лауреатом, хотя в их числе мало кто был более достоин, чем он. Зато Нобелевскую премию по литературе получил его секретарь.</p>
<div id="attachment_64509" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64509" class="size-full wp-image-64509" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет.jpg" alt="Сэмюэль Беккет" width="300" height="370" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет-243x300.jpg 243w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64509" class="wp-caption-text">Сэмюэль Беккет</p></div>
<p><strong>Сэмюэль Беккет (1906-1989)</strong></p>
<p>Самюэль Беккет родился в Ирландии, но в возрасте 22-х лет покинул страну и уже не возвращался. Однако ирландское влияние продолжалось и в Париже, где в его круг входили художник Джек Батлер Йейтс и уже признанный тогда гением Джеймс Джойс, у которого молодой Беккет некоторое время был секретарём. Общение с талантливыми соотечественниками в комплексе с ирландским бэкграундом сформировало и оставило неизгладимый отпечаток в глубинных основах всего дальнейшего творчества Беккета. Можно сказать, что проживая в Европе, Беккет смотрел на мир ирландским взглядом.</p>
<p>Из всех литературных движений в области поэзии, прозы и драмы настоящую всемирную славу ему принесла пьеса «В ожидании Годо». Изначально она была написана на французском, а затем переведена автором на английский. Пьеса считается одной из самых влиятельных в XX веке. А её автора, вместе с французским румыном Эженом Ионеско, называют основоположником «театра абсурда».</p>
<p>Хотя ничего абсурдно в пьесе нет. Точнее, она в такой же степени абсурдна, как и любая человеческая жизнь, протекающая в ожидании некоего события, после которого «всё изменится» и наступит просветление. Пьеса написана в 1953 году. Нобелевскому комитету понадобилось достаточно много времени, чтобы в 1969-м всё же признать Беккета достойным лауреатства.</p>
<p>Беккет является наследником Бернарда Шоу &#8212; ирландского Шекспира и тоже лауреата Нобелевской премии (1925). А эстафету у него перенял Брайан Фрил – наш современник, завершивший свой жизненный путь в 2015 году драматург, писатель и переводчик, удостоенный ряда престижных литературных премий, среди которых, правда, пока нет Нобелевской.</p>
<p>Впрочем, её нет и у следующего всемирно известного ирландца. Зато он 16-кратный обладатель премии «Грэмми», рыцарь-бакалавр и кавалер ордена Британской империи.</p>
<div id="attachment_64510" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64510" class="size-full wp-image-64510" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни.jpg" alt="Пол Маккартни" width="300" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-150x150.jpg 150w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-160x160.jpg 160w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-320x320.jpg 320w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-60x60.jpg 60w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64510" class="wp-caption-text">Пол Маккартни</p></div>
<p><strong>Пол Маккартни (1942 &#8212; ….)</strong></p>
<p>Сэр Джеймс Пол Маккартни, ирландец по материнской и отцовской линии, один из основателей группы «The Beatles». Пожалуй, самый популярный композитор XX века. Диапазон исполнителей – от начинающих уличных музыкантов до самых престижных симфонических оркестров. Влияние творчества Пола Маккартни на мировую культуру огромно и неоспоримо.</p>
<p>В ноябре 2021 года в издательстве Penguin Random House планируется выход двухтомника &#171;The Lyrics&#187; общим объемом более 900 страниц под редакцией ирландского поэта и Пулитцеровского лауреата Пола Малдуна. Книгу составили его разговоры с Маккартни, предметом которых были песни, созданные сэром Полом в разные времена его жизни.</p>
<blockquote><p>По словам Малдуна:«&#8230;работа над книгой убедила меня в том, о чем раньше мы только догадывались: что Пол Маккартни &#8212; одна из важнейших литературных фигур, человек, который обращался к богатой традиции англоязычной поэзии и развивал ее&#187;.</p></blockquote>
<p>По количеству музыкальных наград с Полом Маккартни может успешно конкурировать Боно, в миру &#8212; Пол Дэвид Хьюсон &#8212; лидер знаменитой ирландской рок-группы U2 и уроженец Дублина. А сам факт возможности этой конкуренции является ещё одним наглядным аргументом в пользу существования особого ирландского творческого гена.</p>
<p><strong> И другие….</strong></p>
<p>Выше мы вели речь об ирландцах, которые не просто были одарены недюжинными талантами. Их влияние изменило мир.</p>
<p>Однако наш рассказ был бы до обидного неполным, если бы мы не назвали ещё несколько имен тех, кого презентуют не только произведения, но и придуманные ими герои, которые для нас в определенном смысле живее и ближе многих реальных современников и даже соседей.</p>
<p><strong>Джонатан Свифт (1667 – 1745)</strong> – англичанин, родившийся в Дублине и посвятивший всю свою жизнь Ирландии. Автор знаменитых «Путешествий Гулливера».</p>
<p><strong>Томас Мур (1779 — 1852)</strong> &#8212; поэт, сочинивший кроме всего прочего стихотворение «Вечерний звон», которое в русском переводе стало почти народной песней.</p>
<p><strong>Брэм Стокер (1847 — 1912)</strong> &#8212; автор романа «Дракула».</p>
<p><strong>Оскар Уайльд (1854-1900)</strong> &#8212; ирландский литератор, поэт и драматург.  Автор романа «Портрет Дориана Грея», теоретик эстетизма и модернизма.</p>
<p><strong>Клайв Стейплз Льюис (1898 — 1963</strong>) &#8212; автор цикла «Хроники Нарнии», вместе с Толкином  ставший основоположником жанра фэнтези.</p>
<div id="attachment_64511" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64511" class="size-full wp-image-64511" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен.jpg" alt="Флэнн О’Брайен" width="300" height="405" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен-222x300.jpg 222w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64511" class="wp-caption-text">Флэнн О’Брайен</p></div>
<p><strong>Флэнн О’Брайен (1911 — 1966)</strong></p>
<p>Мы завершим наш ирландский обзор писателем, тексты которого высоко ценили Джойс и Беккет, но не литературная критика его времени. И только сейчас он получает заслуженное признание широких кругов читающей общественности. Теперь уже кроме его романов «О водоплавающих», «Третий полицейский», «Архив Долки» и «Трудная жизнь» среди хитов продаж и сборник сатирических заметок «Лучшее из Майлза», написанных для газеты «Irish Times», где Флэнн  О’Брайен вёл сатирическую колонку под псевдонимом Майлз на Гапалинь (<em>Myles na gCopaleen</em>).</p>
<p>Его остроумные и фантазийные тексты поражают лексической и смысловой плотностью. Одно плохо. Интеллектуал, увлекавшийся ирландской мифологией и поэзией, он, увы, был фатально зависим от алкоголя, уже в 42 года уволен с работы и завершил свой путь достаточно рано.</p>
<p>А ещё он, единственный из всех перечисленных нами авторов, написал роман на ирландском языке. Называлась книга «Поющие Лазаря, или На редкость бедные люди. Скверный рассказ о дурных временах». Опубликованный в 1941 году под псевдонимом Майлз на Гапалинь роман переведён на английский, французский, испанский, немецкий, итальянский, голландский, шведский, чешский и русский языки.</p>
<p><strong>Место силы</strong></p>
<p>Мы назвали только самых знаменитых на наш взгляд ирландцев, без которых мировая культура бы выглядела иначе. Заранее приносим извинения приверженкам феминизма за то, что в список не вошли Энн Энрайт, Айрис Мёрдок, Изабелла Августа Грегори, Мария Эджворт, сёстры Бронте  &#8212; «Джейн Эйр» (Шарлотта), «Грозовой перевал» (Эмили) и «Агнес Грей» (Энн) и другие талантливые творческие леди Ирландии.</p>
<p>И в то же время  отвергаем претензии поклонников Джона Бойна, автора романа «Мальчик в полосатой пижаме», относительно дискриминации сторонников однополой любви. Ну как же. Мы же там выше с почтением упоминали Оскара Уайльда…</p>
<p>А если совсем серьёзно, то очевидно, что творцы шедевров не возникают на пустом месте. Для их рождения нужна плодородная почва. То есть культурная основа. И в этом смысле «изумрудный остров» &#8212; древняя земля друидов, лепреконов, бардов и филидов &#8212; является безусловным местом особой творческой силы.</p>
<p><b>Ещё по теме: <a title="Топ 15 знаменитых литературных героев, которых придумали англичане" href="https://creativpodiya.com/posts/65533" rel="bookmark">Топ 15 знаменитых литературных героев, которых придумали англичане</a></b></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64490/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Вергілій &#8212; поет, пророк та культурний герой України</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68891</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68891#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 16 May 2026 04:30:26 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Вергілій]]></category>
		<category><![CDATA[Енеїда]]></category>
		<category><![CDATA[Іван Котляревський]]></category>
		<category><![CDATA[українська мова]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68891</guid>

					<description><![CDATA[Навіть дивно, чому в Україні досі не віддають таку саму шану Вергілію, як Тарасу Шевченко або Сковороді. А для цього наявні усі підстави. Сучасна українська літературна мова Саме однойменний епос Вергілія (70 до н.&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Навіть дивно, чому в Україні досі не віддають таку саму шану Вергілію, як Тарасу Шевченко або Сковороді.</h2>
<p>А для цього наявні усі підстави.</p>
<p><strong>Сучасна українська літературна мова</strong></p>
<p>Саме однойменний епос Вергілія (70 до н. е.— 19 до н. е.), створений їм на замовлення першого римського імператора Октавіана Августа, надихнув Котляревського на написання української версії «Енеїди». З неї, як вважається, і почався буремний розвиток сучасної української літературної та письмової мови.</p>
<div id="attachment_68895" style="width: 486px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/04/завантаження-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68895" class="wp-image-68895 " title="Вергілій" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/04/завантаження-1.jpg" alt="Вергілій" width="476" height="317" /></a><p id="caption-attachment-68895" class="wp-caption-text">Вергілій</p></div>
<p>Існують небезпідставні сумніви, відносно того, що якби епос Вергілія не існував, то Котляревський би написав щось тотожне, надихаючись «Іліадою», або «Одиссеєю». У Гомера присутні мужність і звитяги, пригоди та інтриги, але відсутнє кохання. Справжнє, палке до нестями, високе та трагічне, де грають не тільки почуття людей, а й сама Її Величність доля, а через неї й воля богів. Таке як в «Енеїді» у Дідони та Енея…</p>
<blockquote><p>«Вони з&#8217;єднуються в грозу, під час полювання, в гірській печері: блискавки їм замість смолоскипів, і стогін гірських німф замість шлюбної пісні», &#8212;</p></blockquote>
<p>так коротко але яскраво переповідає історію кохання цариці Карфагену та майбутнього засновника Риму великий знавець античності Михайло Гаспаров.</p>
<p>І нехай у Котляревського love story Дідони та Енея описана з гумором, однаково це подія за якою піднесена душа бачить романтичну пригоду.</p>
<div id="attachment_68896" style="width: 375px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/04/завантаження-2.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68896" class="wp-image-68896 " title="Гомер" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/04/завантаження-2.jpg" alt="Гомер" width="365" height="305" /></a><p id="caption-attachment-68896" class="wp-caption-text">Гомер</p></div>
<p>У творі Гомера діє Пенелопа – вірна подруга Одиссея, котра роками чекала свого не дуже вірного чоловіка. Є дівки – німфи та чаклунки &#8212; Кірка (Цирцея) та Каліпсо, котрі зваблювали Одиссея протягом подорожі додому.</p>
<p>А от саме кохання нема. Натомість у Вергілія воно присутнє. До того ж ще й нещасливе. Еней покидає Дідону, після чого горда красуня-цариця складає в палаці похоронне багаття і, зійшовши на нього, кидається на меч.</p>
<p>Тобто ідеальний сюжет для поета.<strong> </strong></p>
<p><strong>Вергілій та білоруська мова</strong></p>
<p>Для збереження об’єктивності зазначимо, що традиція гумористичного переспіву саме Вергілія прийшла з Європи, і <a href="https://creativpodiya.com/posts/25477" target="_blank" rel="noopener">Котляревський</a> тут був не єдиним. Перший том його «Енеїди&#187; вийшов друком у 1798 році. А ще 1791 року у Петербурзі вийшла «Виргиліева Енейда, вывороченная на изнанку» російського літератора Миколи Осіпова.</p>
<p>Втім, і він був не першим – до Осіпова вже існували європейські переспіви на тему героїчної подорожі Енея. І не останнім, бо 1820 року з’явилася поема «Энеида навыворот» Викентія Ровинского, яку вважають одним з першоджерел білоруської літературної мови.</p>
<p>Хоча патріоти білоруської першості стверджують, що автором їхньої «Енеїди навиворіт» був не Ровинський, а Ігнатій Маньковський, котрий створив її в 1790-роки, тобто ще до Котляревського.</p>
<p><strong>Вергілій та Данте</strong></p>
<p>Взагалі існує ще один епос, який міг надихнути Котляревського – «Божественна комедія» Данте. Там присутнє велике кохання &#8212; те саме, що рухає сонце і світила, та епічна подорож. Але, по-перше, гуморити щодо християнського сюжету у ті часи було не так вже й безпечно. Інша справа &#8212; стьоб над язичницькими богами. Крім того, твір Данте написаний вельми складною поетичною формою – терцинами, а по-третє…</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/posts/1525" target="_blank" rel="noopener">Данте</a> невипадково вибрав саме Вергілія у якості провідника по засвітах. Хоча як язичник той не мав права заходити до Раю, але це була не його провина &#8212; він не міг знати про Христа, бо помер до народження Сина Божого. Не міг  знати, але інтуїтивно передчував прихід Месії. Про це буде трохи далі.</p>
<p>Постійне місце перебування Вергілія після смерті – лімб, де він мешкає разом з нехрещеними дітками та ветхозавітними праведниками. Вергілій проводить Данте через Пекло та Чистилище і там вже передає поета Беатриче.</p>
<p>До слова, Еней у Вергілія також відвідував загробний світ, зокрема, стояв біля вод Лети, на одному березі якої Тартар – античне пекло, а на іншому Елісій – інша назва – Єлисейські поля &#8212; місце, де за античними віруваннями перебувають душі блаженних та праведників. І навіть зустрів там Дідону та спробував вибачитися – але марно, вона мовчала…</p>
<div id="attachment_68897" style="width: 317px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/04/завантаження-3.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68897" class="wp-image-68897 " title="Данте" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/04/завантаження-3.jpg" alt="Данте" width="307" height="403" /></a><p id="caption-attachment-68897" class="wp-caption-text">Данте</p></div>
<p>Данте в цьому продовжує облаштовувати образний світ давньоримського мудреця, як той продовжував Гомера. А Котляревський, відповідно, не просто переповідає твір Вергілія, нехай і у формі бурлеску, але й сам стає однією з ланок у ланцюгу літературних поклонів античному генію.</p>
<p><strong>Вергілій. Еклога </strong><strong>IV</strong></p>
<p>А ще Вергілій у середні віки вважався пророком, який передбачив пришестя Христа. Мається на увазі його Еклога IV, яку ми маємо насолоду читати у перекладі геніального, як на наш погляд, Миколи Зерова – професора філології, великого знавця античної культури та, на жаль, одного з <a href="https://creativpodiya.com/posts/68481" target="_blank" rel="noopener">Розстріляного Відродження</a>.<strong> </strong></p>
<p>Цей вірш, власне, було написано зовсім не у якості передбачення. Але так вийшло, що мова вивела автора на символи, котрі напряму трактуються як передрікання появи Христа. Ось декілька характерних рядків.</p>
<p>&#171;…Час надіходить останній по давніх пророцтвах кумейських;<br />
Низка щасливих віків на землі починається знову.<br />
Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна;<br />
Парость новітню богів нам із ясного послано неба…&#187;</p>
<p>&#171;… Ти лише, чиста Діяно, злелій нам дитину ту дивну:<br />
З нею залізна доба переходить, спадає в непам&#8217;ять…&#187;</p>
<p>Діва, котра народжує богів – це безумовно Богоматір.</p>
<p>&#171;…Хлопчику любий! надійдуть часи, і побачиш ти небо,<br />
Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі,<br />
Правлячи світом усім…&#187;</p>
<p>&#171;… Згине і ворог твій — змій і все зілля отрутне загине…&#187;</p>
<p>Змій – давній біблійський символ головного опонента Бога. У цілому, це все дуже схоже на геніальне прозріння.</p>
<p>Але до чого тут Україна?  А ось до чого.</p>
<p><strong>Україна та Європа</strong></p>
<p>За великим рахунком можна вважати що сучасна європейська цивілізація є продовженням римської. Так, демократія, як і тиранія з’явилися і отримали розвиток у Стародавній Греції. Але там були незрівнянно менші масштаби – держава-поліс, де мешкає декілька тисяч громадян &#8212; це зовсім інше, ніж структура влади у великій країні, якою був Стародавній Рим.</p>
<p>Україна зробила свій вибір на користь європейської цивілізації. А Вергілій був творцем давньоримського епосу &#8212; культурного базису римської цивілізації. І передбачив появу Того, хто стане її духовною основою.</p>
<p>Тож, виходячи з того, що Україна вже назавжди визначилася зі своїм європейським вибором, їй мабуть варто орієнтуватися і на знакові постаті європейської цивілізації. А між ними один з перших &#8212; Вергілій.</p>
<p><strong>P.</strong><strong>S</strong>.  <strong>Еклога </strong><strong>IV </strong><strong>(повний текст)</strong></p>
<p>Музи Сицілії! нині почнем поважнішої пісні;<br />
Кущ тамариску, гаї та діброви не всім до вподоби:<br />
Вже як співать про ліси, хай той спів буде консула гідний.</p>
<p>Час надіходить останній по давніх пророцтвах кумейських;<br />
Низка щасливих віків на землі починається знову.<br />
Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна;<br />
Парость новітню богів нам із ясного послано неба.</p>
<p>Ти лише, чиста Діяно, злелій нам дитину ту дивну:<br />
З нею залізна доба переходить, спадає в непам&#8217;ять,<br />
Вік настає золотий! Непорочна, твій Феб уже з нами!</p>
<p>Так! і у твій консулят, Полліоне, це станеться чудо,<br />
Місяці дивні, щасливі літа розпочнуться від тебе:<br />
Щезнуть останні сліди диких чварів і братньої крови,<br />
Від ненастанних трівог земля одпочине стражденна.</p>
<p>Хлопчику любий! надійдуть часи, і побачиш ти небо,<br />
Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі,<br />
Правлячи світом усім, втихомиреним зброєю батька.</p>
<p>Зразу-ж родюча земля принесе тобі перші дарунки:<br />
Ладан поземний та кручений плющ зростить без насіння,<br />
Лотосом вся процвіте, засміється веселим акантом.<br />
Кози самі понесуть молоко з полонини додому;<br />
Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі.<br />
Квіти ласкаві, рясні поростуть край твоєї колиски.<br />
Згине і ворог твій — змій і все зілля отрутне загине<br />
І асирійський амом ніби килимом землю укриє.</p>
<p>Виростеш ти і почнеш дізнаватись про славу героїв,<br />
Батькову славу пізнаєш і мужности міць непохитну,<br />
Колосом буйно-важким заговорять лани неосяжні,<br />
Терна колючого кущ зчервоніє від грон виноградних,<br />
Листя суворих дубів золотистим ороситься медом.</p>
<p>Дещо лишиться проте із давніших гріхів та нещастя.<br />
Випливуть в море човни, і місто оточиться муром;<br />
Рало по лону землі борозною глибокою пройде.<br />
З&#8217;явиться Тифис новий, і юнацтво добірне, одважне</p>
<p>Славну збудує Арго і в кріваві походи полине.<br />
З смілим лицарством Ахилл проти нової вирушить Трої.<br />
Мужем ти станеш і віку дозрілого дійдеш, — чи бачиш:<br />
В морі не видко вітрил, і сосни нагірні не возять<br />
Краму по хвилях морських; все, що треба, земля дає людям.<br />
Оранки більше нема, ні ножа для кущів виноградних;<br />
Скинув волові ярмо з терпеливої шиї плугатарь.</p>
<p>Вовни не красять уже у фарби, пороблені штучно:<br />
Нині вівця на пасовищі ходить в одежі червленій,<br />
Кольором ясним шафрана та пурпуром міниться темним;<br />
Нині природний сандикс одягає ягнят недорослих.</p>
<p>Дивні надходьте віки! До своїх веретен нахилившись,<br />
Присуд сповняючи Долі, так випряли Парки нехибні.<br />
Час вже обняти тобі руками дитячими владу,<br />
Вибранче милий богів, Юпітера славний нащадку!<br />
Глянь, як на радости всесвіт дріжить, як радість проймає<br />
Море і простір землі, і безодню глибокого неба;<br />
Глянь, як подвиглось усе назустріч прийдешнього віку.</p>
<p>О коли-б мав я на світі прожить і, як пан свого хисту,<br />
Співом прославить гучним твої вчинки для пізніх нащадків!<br />
Проти мене не устояв тоді б ні Орфій-Ісмарієць,<br />
Ані досвідчений Лін, хоч обом їм боги помагали —<br />
Калліопея Орфію, а Лінові Феб уродливий.<br />
Навіть і Пан, коли став-би зо мною до суду аркадців,<br />
Навіть і Пан-чарівник признав-би мою перемогу!</p>
<p>Хлопчику любий! навчися-ж вітати всміхаючись матір:<br />
Болю і прикрих страждань довелось їй натерпітись досить.<br />
Хлопчику любий, навчися! Кого бо не пестила мати.<br />
Той не зазнав ні поваги богів, ні кохання богині.</p>
<p><strong>Джерело: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68891/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>1</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Лариса, что в имени твоём?</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/67698</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/67698#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 07 May 2026 04:33:23 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Факты]]></category>
		<category><![CDATA[значение имени]]></category>
		<category><![CDATA[имя Лариса]]></category>
		<category><![CDATA[Лара Абдаллат]]></category>
		<category><![CDATA[Лара Фабиан]]></category>
		<category><![CDATA[Лариса Антипова]]></category>
		<category><![CDATA[Лариса Висленева]]></category>
		<category><![CDATA[Лариса Готфская]]></category>
		<category><![CDATA[Лариса Огудалова]]></category>
		<category><![CDATA[Леся Украинка]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=67698</guid>

					<description><![CDATA[Точно установить смысл имени Лариса невозможно. Одни связывают его с античной Грецией, другие – с Древним Римом. Эллада Лариссой (Λάρισσα) звали одну из внучек Посейдона, известную также под прозвищем «фессалийская нимфа». По другим источникам,&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Точно установить смысл имени Лариса невозможно. Одни связывают его с античной Грецией, другие – с Древним Римом.</h2>
<p><strong>Эллада</strong></p>
<p>Лариссой (Λάρισσα) звали одну из внучек Посейдона, известную также под прозвищем «фессалийская нимфа». По другим источникам, Ларисса была матерью сыновей Посейдона &#8212; Ахея, Фтия и Пеласга. Согласно легенде, Ларисса однажды, играя с мячом, упала в воду и утонула.</p>
<p>Впрочем, это событие можно было трактовать как бегство к возлюбленному царю подводного мира. Или на деревню к дедушке.</p>
<p>На месте исчезновения Лариссы был возведен город, названный её именем. В Древней Греции и даже в Азии было несколько городов с именем Ларисса. Возможно, нимфа не однажды и ни с одного места отправлялась на свидание к любимому/дедушке.</p>
<p>Сегодня наиболее известен доныне существующий центр региона Фессалия – поэтому и нимфа фессалийская. Пишется, он, кстати, уже через одну эс – Лариса (Λάρισα).</p>
<p>Кроме эллинской, есть ещё и древнеримская трактовка.</p>
<p><strong>Древний Рим и наши дни</strong></p>
<p>Одна из главных и самых популярных древнеримских версий состоит в том, что имя Лариса происходит от латинского слова larum, обозначающего «чайка». Хотя тут тоже не всё так однозначно.  В английском есть слово <span class="kgnlhe FwR7Pc" dir="ltr" tabindex="0" role="button" data-term-type="tl" data-sl="en" data-tl="ru">lark, что переводится &#171;жаворонок&#187;. Так что ещё точно неизвестно, какая она на самом деле птичка, эта наша загадочная Лариса. Тем более, что дополнительными смыслами слова lark являются шутка, проказа, забава и веселье.</span></p>
<p>Еще одна гипотеза предполагает, что название имени дало слово «laris», что можно толковать как «дух-хранитель». К слову, у римлян были божества лары (<em>lares</em>) – хранители домашнего крова и семейных, а также общинных ценностей.</p>
<div id="attachment_67708" style="width: 420px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/3154495.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-67708" class="wp-image-67708 " title="Лары - древнеримские божества" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/3154495-300x271.jpg" alt="Лары - древнеримские божества" width="410" height="370" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/3154495-300x271.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/3154495.jpg 332w" sizes="auto, (max-width: 410px) 100vw, 410px" /></a><p id="caption-attachment-67708" class="wp-caption-text">Лары &#8212; древнеримские божества</p></div>
<p>Автор книги &#171;Влияние имени на жизнь человека&#187; Пьер Руже, уже в современности, расшифровывал имя Лариса как &#171;та, кто приносит звёзды&#187;.</p>
<p><strong>Лариса и литература  </strong></p>
<p>Хотя Лариса &#8212; имя исключительно женское, но истории известны: испанский поэт <a href="https://creativpodiya.com/posts/63844" target="_blank" rel="noopener">Федерико Гарсиа Лорка</a>, писатель из Эквадора Хоакин Гальегос Лара, боливийский писатель Хесус Лара Лара и поэтесса Алда Лара из Анголы. Ну и сказав о поэзии, невозможно не вспомнить самую воспетую (точнее, одну из двух самых) возлюбленную средневековья &#8212; Лауру де Нов – музу <a href="https://creativpodiya.com/posts/22355" target="_blank" rel="noopener">Петрарки.</a></p>
<p>В истории русской литературы в числе первых появилась Лариса Дмитриевна Огудалова – бесприданница из одноименной драмы Александра Островского. Это 1878 год. И ещё одна красавица &#8212; Лариса Платоновна Висленева, но уже собственница дома из романа Лескова «На ножах». Год публикации 1871.</p>
<div id="attachment_67709" style="width: 593px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/lara.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-67709" class="wp-image-67709 " title="Лариса Огудалова. Бесприданница" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/lara-300x152.jpg" alt="Лариса Огудалова. Бесприданница" width="583" height="295" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/lara-300x152.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/lara.jpg 593w" sizes="auto, (max-width: 583px) 100vw, 583px" /></a><p id="caption-attachment-67709" class="wp-caption-text">&#171;Так не доставайся же ты никому&#187; Цитата из пьесы «Бесприданница» русского драматурга А.Н. Островского</p></div>
<p>И наконец &#8212; Лариса Федоровна Антипова (до замужества &#8212; Гишар). Одна из главных героинь романа Бориса Пастернака <a href="https://creativpodiya.com/posts/7382" target="_blank" rel="noopener">«Доктор Живаго»</a>, опубликованного в 1955 году. За этот роман писателю была присвоена Нобелевская премия. Но под давлением «советской общественности» Пастернак был вынужден отказаться от почётной награды. После чего вскоре заболел и умер. Считается, что прототипом Лары послужила последняя любовь Пастернака Ольга Ивинская.</p>
<p>Исследователи также полагают, что «Доктор Живаго» является романом-палимпсестом, то есть текстом, написанным как бы поверх других текстов. В частности, в романе находят параллели с «Войной и миром» Толстого. Имя главной героини &#8212; Лара, также выбрано не случайно и является аллюзией на Ларису Огудалову (&#171;Бесприданница&#187;), биографические переклички с которой легко прослеживаются в жизни Лары Антиповой. <strong>   </strong></p>
<p><strong>Лор – это не Лариса</strong></p>
<p>На всякий случай, в порядке разрядки улыбнёмся и уточним, что хотя Лора (как и Лара) тоже считается одной из форм имени Лариса, но ЛОР или отоларинголог – это врач, который лечит заболевания уха, горла и носа. Само слово представляет собой аббревиатуру, образованную  от латинских слов: Larynx (гортань) Otos (ухо) и Rhinos (нос).</p>
<p><strong>Ларра Горького</strong></p>
<p>Мы уже говорили, что истории неизвестны мужчины с именем Лариса. Зато имя Лара, точнее Ларра носит один из персонажей рассказа Максима Горького &#171;Старуха Изергиль&#187;, написанного в 1894 году. Ларра был сыном гордого горного орла и земной красавицы. Увы, наследственность оказалась дурной. Самовлюбленный Ларра сильно обидел племя людей, за что был, говоря современным языком, подвергнут санкциям. То есть с ним просто перестали общаться. И он захотел умереть. Но смерть тоже отказалась иметь с ним дело. С тех пор одичавший и истосковавшийся Ларра ходит за людьми и мучается от одиночества. Такая доля, по мнению старухи Изергиль, ждёт любого, кто впадёт в грех гордыни.</p>
<p><strong>Леся Украинка (Лариса Косач) </strong></p>
<p>Лариса Косач (в замужестве Косач-Квитка) известна миру как Леся Украинка. Если говорить о её вкладе в литературу, то, прежде всего, нужно отметить густонаселенный различными мифическими существами мир живой и одухотворённой природы, который она воспела в лучших образцах своих произведений.</p>
<p>По уровню и масштабам аутентичного украинского мифотворчества с ней сравнить можно только Гоголя. Но у Леси ещё и мова – удивительная, неповторимо-поэтическая украинская мова. Иными словами, Леся Украинка – не просто один из литераторов, а основоположница современной украинской поэзии и драмы, то есть личность и творец мирового уровня.</p>
<p><strong>Лариса Готфская. Святая Лариса  </strong></p>
<p>Готфия или Готия – таврическое княжество, основанное обращенными в православие готами, которые захватили эту часть территории Крыма во время вторжения. Пришли они ещё язычниками и поначалу боролись с христианством. Поэтому местные верующие в Иисуса Христа были вынуждены молиться тайно. И вроде был тогда у готов царь Унгерик, о котором упоминают только в связи с историей про святую мученицу Ларису.</p>
<p>Однажды во время богослужения царь велел запереть и сжечь христианский храм вместе с верующими. Погибло много людей. Среди них и девушка по имени Лариса. Дело было примерно между 380-м и 400-м годом нашей эры. О самой Ларисе известно крайне мало. Считается, что она  умерла девой и поэтому на иконах её изображают с ниспадающими из-под платка волосами.</p>
<div id="attachment_67710" style="width: 255px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/larisa-gotfskaja-muchenica-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-67710" class="wp-image-67710 size-medium" title="Святая мученица Лариса Готфская" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/larisa-gotfskaja-muchenica-1-245x300.jpg" alt="Святая мученица Лариса Готфская" width="245" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/larisa-gotfskaja-muchenica-1-245x300.jpg 245w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/larisa-gotfskaja-muchenica-1.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 245px) 100vw, 245px" /></a><p id="caption-attachment-67710" class="wp-caption-text">Святая мученица Лариса Готфская</p></div>
<p>Интересно, что в Византии в то время правил император по имени Грициан. В том числе под его патронатом находился и Крым, называемый тогда Тавридой. Отсюда, наверное, и возник «пан отаман Грициан Таврический» из «Свадьбы в Малиновке».</p>
<p><strong>Лара Фабиан</strong></p>
<p>Имя Лара тоже считается одной из форм имени Лариса. Среди vip-персон, носящих имя Лара, назовём канадскую певицу Лару Фабиан. Фабиан – это псевдоним. Полное имя звезды Лара́ Софи Кэти Крокарт, с французским ударением  на последний слог в имени Лара. Назвали певицу так в честь героини романа Пастернака. А среди её музыкальных альбом широко известен диск под названием «Мадемуазель Живаго», записанный вместе с российским композитором Игорем Крутым.</p>
<p>Кстати, вот эссе о знаменитых Игорях: <a href="https://creativpodiya.com/posts/67671" target="_blank" rel="noopener"><strong>Три князя Игоря Древней Руси</strong></a></p>
<p><strong>Лара Абдаллат</strong></p>
<p>И на десерт ещё одна неординарная Лара &#8212; иорданская хактивистка и королева красоты Лара Абдаллат. Про десерт, между прочим, не случайная оговорка: имя Лара связывают ещё и с древнегреческим эпитетом «ларос», что обозначает «сладкая» или «приятная».</p>
<p>Лара Абдаллат весьма необычная леди. В 2010 году она получила титул Мисс Джордан – так называют королеву красоты в Иордании. А в 2011 году в 30 лет заняла второе место на конкурсе красоты Мисс Араб.</p>
<p>Сегодня Лара входит в группы хактивистов «CtrlSec» и «Ghost Security Group » (GSG). Обе группы вышли из  всемирно известной хакерской организации Anonymous и работают над блокировкой или приостановкой действия учетных записей Twitter, взломом веб-сайтов и удалением пропагандистских видеороликов с сайтов, когда эти сообщения, твиты или видеоролики пропагандируют исламских фундаменталистов вроде ИГИЛ, Боко Харам, Аль-Каида, Аль-Нусра и Аль-Шабааб.</p>
<p>По словам Лары Абдаллат, она использует свою хактивиность только против террористических организаций:</p>
<blockquote><p>«Мы будем взламывать только в гуманитарных целях. Мы никогда не будем использовать взлом, чтобы беспокоить обычных людей или правительства».</p></blockquote>
<p>Её  генеральная цель состоит в том, чтобы представить миру другой взгляд на ислам. В интервью <em>Mic</em> она заявила:</p>
<blockquote><p>«Ислам — миролюбивая религия. Ничто в нем не говорит, что мы должны забирать души. Душа — это что-то очень ценное».</p></blockquote>
<div id="attachment_67711" style="width: 418px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/4aqh08584h_1m6yllxiww_file.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-67711" class="wp-image-67711 " title="Лара Абдаллат" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/4aqh08584h_1m6yllxiww_file-300x224.jpg" alt="Лара Абдаллат" width="408" height="305" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/4aqh08584h_1m6yllxiww_file-300x224.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/05/4aqh08584h_1m6yllxiww_file.jpg 402w" sizes="auto, (max-width: 408px) 100vw, 408px" /></a><p id="caption-attachment-67711" class="wp-caption-text">Лара Абдаллат</p></div>
<p>Лара Абдаллат — единственный член Ghost Security Group, чьи персональные данные общедоступны. Также,  согласно статьям, опубликованным в 2015 году, Лара является ее единственным членом-мусульманином.</p>
<p><strong>Лариса и время</strong></p>
<p>Имя Лариса появилось на территории бывшей Российской империи только в XVIII веке. Судя по литературе, давали его в основном девочкам из купеческого или разночинского чиновничьего сословия. В форме &#171;Лара&#187; оно стало особо популярным во всём мире после романа Пастернака. Сегодня имя Лариса вне времени и моды, то есть стоит в ряду с Наташей (Ростовой), Маргаритой, Оксаной и другими именами литературных героинь из вечной классики.</p>
<p><strong>Ещё о литературных персонажах, вышедших за пределы книг:  <a href="https://creativpodiya.com/posts/65533" target="_blank" rel="noopener">Топ 15 знаменитых литературных героев, которых придумали англичане</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/67698/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>2</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Почему деньги правят миром</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/47012</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/47012#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Александр Кугук]]></dc:creator>
		<pubDate>Wed, 29 Apr 2026 08:23:13 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Деньги]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[деньги]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=47012</guid>

					<description><![CDATA[Деньги – меченые атомы экономики. Они мечены в двух смыслах: цифрами на каждой купюре и тем, что мечутся по всему свету в поисках владельца. Их внешне хаотическое движение из рук в руки обманчиво. На&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Деньги – меченые атомы экономики. Они мечены в двух смыслах: цифрами на каждой купюре и тем, что мечутся по всему свету в поисках владельца.</h2>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Деньги-в-глазах.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="alignleft wp-image-23170 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Деньги-в-глазах.jpg" alt="Деньги в глазах" width="440" height="546" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Деньги-в-глазах.jpg 440w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Деньги-в-глазах-241x300.jpg 241w" sizes="auto, (max-width: 440px) 100vw, 440px" /></a>Их внешне хаотическое движение из рук в руки обманчиво. На самом деле <a href="https://creativpodiya.com/posts/43493" target="_blank" rel="noopener">деньги</a> – мыслящая субстанция, любящая строгий порядок.  Они плохо относятся к неряшливым и рассеянным людям  и  совсем не заботятся о дураках.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/posts/24681" target="_blank" rel="noopener">Деньги</a> – апофеоз человеческой целесообразности. Они обладают точным  умом  и наделены  отдельными крысиными повадками. Но если к крысе относится с любовью, она превращается в милую домашнюю свинку, которую приятно подержать в руках.</p>
<p>Характерная умная черта<a href="https://creativpodiya.com/posts/1950"> денег</a> – умение искусно подчинять под себя все.</p>
<p>Они строго иерархичны и отличаются жестким классовым расизмом: десятке никогда не стать сотней, сотне тысячей и т.д. Если глупой десятке взбредет в голову совершить революцию, чтобы захватить место вышестоящей госпожи, она от  этого только потеряет. Ее силы подточит моль инфляции, она быстро девальвирует и превратиться в полное ничтожество. Поэтому <a href="https://creativpodiya.com/posts/4922" target="_blank" rel="noopener">деньги</a> никогда не совершают революции внутри себя, с удовольствием оплачивая их в других сферах.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/posts/43613" target="_blank" rel="noopener">Деньги</a> несут в себе зачатки социальности. Объединяясь в родственные ассоциации, они способны достичь желаемой цели: десять сроднившихся десяток, становясь сотней,  в совокупности меняют свою общественную значимость.</p>
<p><strong>Деньги – это то, о чем нравиться думать бесконечно.</strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/47012/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>7</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Микола Хвильовий. Романтик шаленої епохи</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68481</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68481#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 25 Apr 2026 17:10:29 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Культурный остров]]></category>
		<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[голодомор]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Микола Скрипник]]></category>
		<category><![CDATA[Микола Хвильовий]]></category>
		<category><![CDATA[Нестор Махно]]></category>
		<category><![CDATA[українська мова]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68481</guid>

					<description><![CDATA[Микола Хвильовий &#8212; літератор, публіцист і громадський діяч. Один з лідерів українського Відродження 20-х років минулого століття. Народився 13 січня 1893 р. у Тростянці Сумської області. Пішов із життя шляхом самогубства 13 травня 1933&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Микола Хвильовий &#8212; літератор, публіцист і громадський діяч. Один з лідерів українського Відродження 20-х років минулого століття.</h2>
<p>Народився 13 січня 1893 р. у Тростянці Сумської області. Пішов із життя шляхом самогубства 13 травня 1933 р. після  спільної з письменником Аркадієм Любченком мандрівки Україною, коли він, член КП(б)У з 1919-го року, на власні очі побачив жахи Голодомору.</p>
<div id="attachment_68490" style="width: 415px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/image037.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68490" class="wp-image-68490 " title="Микола Хвильовий" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/image037-210x300.jpg" alt="Микола Хвильовий" width="405" height="579" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/image037-210x300.jpg 210w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/image037.jpg 313w" sizes="auto, (max-width: 405px) 100vw, 405px" /></a><p id="caption-attachment-68490" class="wp-caption-text">Микола Хвильовий</p></div>
<p>А тут ще й арешт однодумця, однопартійця та близького товариша літератора Михайла Ялового… А ще треба додати тиск на самого Хвильового, закриття його суспільно-літературних проектів, марні намагання зламати себе самого аби залишатися у річищі генеральної лінії партії…</p>
<p><strong>Аlter</strong><strong> ego</strong></p>
<p>Микола Хвильовий пройшов фронти Першої світової. У часи Громадянської війни – червоний командир. Ще у шкільному віці відрізнявся надмірною емоційністю, із-за чого навіть був виключений з гімназії, іспити за яку здав екстерном.</p>
<p>Участі у бойових діях додатково вплинула на стійкість нервової системи. Мав суїцидальні схильності, двічі намагався застрелитися, але тоді не знайшов у собі сил. До того ж зловживав алкоголем.</p>
<p>При цьому був наділений дивовижною харизмою, вмів впливати на людей, мав купу друзів та шанувальників. Особиста енергія Миколи Хвильового сьогодні вважається однією з головних рушійних сил українського літературного процесу 20-х років минулого століття.</p>
<p>Справжнє прізвище Хвильового – Фітільов. Син збіднілого російського дворянина, Микола Григорович Фітільов вигадав Хвильового і прожив його долю точнісінько так же, як Павло Губенко придумав<a href="https://creativpodiya.com/posts/66905" target="_blank" rel="noopener"> Остапа Вишню</a>, а Іван Лозов’яга &#8212;  Івана Багряного. До речі, всі вони родом з нинішньої Сумської області.</p>
<p>Тоді взагалі вважалося романтично–революційна шиком заводити собі соціальні аlter ego: Ленін-Ульянов, Сталін-Джугашвілі, Зинов’єв-Радомисльський, Троцький-Бронштейн …</p>
<p><strong>Геть від Москви!</strong></p>
<p>Хвильовий відомий проголошенням епатажних, з огляду на ситуацію, у якій це відбувалося, гасел: «Геть від Москви!», а також «Дайош Європу!».</p>
<p>Цікаво, що дослідники так і не знайшли у публікаціях Хвильового таких формулювань. Гасло ніби саме собою виникло з виру ініційованих їм літературних дискусій українських культурних діячів, що почалися 1925 року. Там дійсно мова йшла про те, що українським літераторам треба орієнтуватися не на російську, а на європейську літературну традицію.</p>
<p>Хвильовий писав:</p>
<p>… я — не Гастєв, не Маяковський,<br />
не Єсенін.<br />
я з української діжки беру хміль.</p>
<p>І у той же час:</p>
<p>Я тепер покохав город<br />
так весняно, як дуб цвіте.<br />
Вже не ляже на скроню скоро<br />
цей прекрасний безмежний степ.</p>
<p>Не піду на стіжки сіна<br />
і забуду озерну косу,<br />
де ширяв неможливо синій<br />
моїх дум і мрій лосунь…</p>
<p>Але хіба автор тут не виглядає українським Єсеніним? Справедливості заради зазначимо, що це перший з надрукованих віршів Хвильового.</p>
<p>А ось іще:</p>
<p>Я із жовтоблакиття перший<br />
На фабричний димар зліз.<br />
Журавлиних пісень моїх верші<br />
По цехах розставляю — скрізь.</p>
<p>Годувала мачуха-недоля,<br />
Збайстрював мене батько-кукіль…<br />
І до тебе, матусенько рідна,<br />
Моя крице, прийшов звідтіль…</p>
<p>Через наступні рядки теж хтось дуже знайомий зазирає, наче через паркан:</p>
<p>Весняні квартали.<br />
Ріг.<br />
Моя сестра повія…<br />
Вечоріє.<br />
— Беріть мене всі —<br />
для вас<br />
фльондра я.<br />
В ліхтарях червоних<br />
відблиски крові —<br />
це юнача кров<br />
— моя.</p>
<p>Ну тут хіба що рими не такі вишукані, як у Маяковського&#8230;</p>
<p>Нарешті Хвильовий сам:</p>
<p>Блакитний мед до уст прилип,<br />
душа — метелик колекційний,<br />
приколена натхненням до небес.</p>
<p>Антени… ах! цікаво… ах!<br />
Блукав і там над містом місяць<br />
і до піщаних берегів<br />
тріпотно кораблі тяглися,<br />
а в щоглах кублився<br />
уламок бурі…</p>
<p>Навіть з наведених прикладів видно, що безумовно обдарований літератор Хвильовий мав усі підстави шукати захист від потужного тиску російської літературної маси. На яку, до слова, у ті ж самі часи працювало і багато талановитих вихідців з України – Анна Горенко/Ахматова, <a href="https://creativpodiya.com/posts/9667" target="_blank" rel="noopener">Володимир Нарбут</a>, Михайло Шейнкман/Свєтлов…</p>
<p>Направду заклик «Геть від Москви!» зовсім не стосувався державотворчих та економічних аспектів. Навіть дивно, що більшовицька Москва так злякалася. Вони ж самі твердили, що базис, тобто економіка, визначає надбудову. У тому числі і культуру. А проти спільного базису Хвильовий нічого не мав. Його цікавив напрям розвитку українського мистецтва та літератури зокрема. Більше того. &#171;Дайош Європу!&#187; &#8212; це взагалі назва екстремально провладної московської вистави театру Мейерхольда 1924-го року, де малася на увазі всесвітня пролетарська революція.</p>
<p><strong> Більше по це у нарисі  <a href="https://creativpodiya.com/posts/68732" target="_blank" rel="noopener">Суми-Таганріг транзит, або Зупинка на шляху до вічністі. </a></strong></p>
<p>Однак галас у столиці імперії здійнявся неймовірний, дійшло аж до Сталіна, той тупнув ніжкою у листі до Кагановича, що був тоді &#171;смотрящім&#187; в Україні, себто Генеральним секретарем КП(б)У. Як наслідок, з’явився термін «хвильовизм» &#8212; що означав відрив від генеральної лінії партії.</p>
<p>Хвильовий спочатку намагався уточнювати та пояснювати свою позицію. Йшов лише 1925 рік. У радянському  суспільстві ще була можлива дискусія. Хоч і керована. Хвильового навіть випустили за кордон на лікування – можливо сподіваючись, що не повернеться. Але він повернувся.</p>
<p>Щодо прозаїчних спроб  то Хвильового називали засновником пореволюційної української прози (академік Олександр Білецький, 1926 рік). Якщо у когось виникне бажання у цьому пересвідчитися, головне не починайте з новели «Я(Романтика)», котра являє собою монолог садиста-чекіста, що шукає і таки знаходить ідеологічні підстави для ліквідації власної матері. Це твір не для естетів зі слабкими нервами.</p>
<p>Взагалі, щоб розуміти вчинки та мотивації людини, котра активно діяла у суспільній площині минулого, обов’язково треба враховувати історичний контекст. Тому, продовжуючи розповідь про Миколу Хвильового, спробуємо паралельно максимально стисло відтворювати атмосферу тодішньої доби.</p>
<p><strong>Українське відродження перших років СРСР</strong></p>
<p>Громадянська війна 1918-1921 років поділила населення України на два табори. Головним прагненням одних виступала соціальна справедливість &#8212; їхнім лідером можна вважати Нестора Івановича Махно. Для інших першочерговою метою стала реалізація української ідеї – навколо неї гуртувалися <a href="https://creativpodiya.com/posts/17091" target="_blank" rel="noopener">УНР, Гетьманщина Скоропадського та Директорія Петлюри-Винниченко.</a></p>
<p>Білі в Україні підтримки практично не мали, бо асоціювалися з полицейскою владою російського царя та панів-дворян.</p>
<p>А ось більшовики змогли перетягнути на свій бік значну частину населення, коли пообіцяли землю селянам, фабрики робітникам, а інтелігенції &#8212; національну самостійність, хоча й у статусі союзної республіки. Ця форма тоді ще не була наповнена конкретним змістом, зокрема до тексту союзної угоди увійшла ленінська ідея щодо права вільного виходу з Союзу. Романтики українського руху, у свою чергу, наповнювали новостворену конструкцію власними мріями. Між тих романтиків був і Микола Хвильовий.</p>
<p>Час від закінчення громадянської війни до початку масових репресій називається українським Відродженням. Або червоним Ренесансом. По суті це був шлях до прірви, який лідери українського культурного руху долали святковим маршем з мідними трубами та прапорами, не здогадуючись, що їх чекає попереду.</p>
<p><strong>Націонал-комуністи</strong></p>
<p>Націонал-комунізмом називають конформістський рух всередині більшовицької партії, що мав місце на початку радянської влади у декількох союзних республіках. Особливо впливовим він був в Україні. Власне саме українські націонал-комуністи стали тим компромісним рішенням, що в теорії єднало прагнення українців до незалежності, та до соціальної справедливості.</p>
<p>Допоки у столиці більшовицької імперії точилася  боротьба за трон Леніна, український націонал-комуністичний рух при підтримці, а частіше/краще при невтручанні вихідців з України Троцького та Зинов’єва розгорнув активну українізацію. На чолі процесу опинилися радянські партійні діячи Олександр Шумський (репресований та вбитий у 1946 р., м. Саратов)  та Микола Скрипник (звільнений з усіх посад у 1933 р. після чого наклав на себе руки)</p>
<div id="attachment_68491" style="width: 523px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/630_360_1594103695-128.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68491" class="wp-image-68491 " title="Микола Скрипник" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/630_360_1594103695-128-300x171.jpg" alt="Микола Скрипник" width="513" height="292" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/630_360_1594103695-128-300x171.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/630_360_1594103695-128.jpg 448w" sizes="auto, (max-width: 513px) 100vw, 513px" /></a><p id="caption-attachment-68491" class="wp-caption-text">Микола Скрипник</p></div>
<p>З останнім пов’язана загальна українізація суспільства у 20-роках ХХ століття. Зокрема, мова про українізацію преси, шкільної освіти та навіть діловодства. 1927 року в УРСР  була проведена реформа орфографії та введений так званий «скрипниківський правопис». Мудрим кроком Миколи Скрипника, на той час наркома освіти, було запрошення у комісію по розробці нової граматики українців Заходу, який тоді ще не був у складі УРСР. У відповідь галичани погодилися визнати новий правопис як єдиний для української мови. Скрипниківкою, до слова, і досі послуговуються на деяких українських телевізійних каналах.</p>
<p>1928-1933 року побачив світ Академічний російсько-український словник за редакцією Агатангела Кримського (репресований, загинув у в’язниці м. Кустанай 1942 р.) та Сергія Єфремова (репресований, загинув і в’язниці м. Владимир, 1939 р.). Щоправда друком вийшло тільки три томи. Четвертий вже потрапив під заборону.</p>
<p>Зазначені вище процеси супроводжувалися масштабною культурною революцією, одним з лідерів і натхненників якої був Микола Хвильовий.</p>
<p><strong>Терор голодом</strong></p>
<p>Голодомор – штучний голод організований в Україні Сталіним та його поплічниками у 1932-1933 роках.</p>
<p>Ще 1921 року більшовики зрозуміли, що конфіскація сільськогосподарської продукції та пов&#8217;язаний з нею голод діють на селян таким чином, що люди гублять мотивацію до спротиву. Саме тоді, після рейдів червоних продзагонів по українським селам, почалися невдачі селянського війська Нестора Махна.</p>
<p>Коли за 10 років після громадянської Сталін зіштовхнувся з масовим спротивом процесу насильницької колективізації, він знову застосував терор голодом. Тепер усе було організовано згідно з класичним сценарієм, за яким московити діють завжди. Терор голодом, холодом, руйнуваннями житла непокірних &#8212; єдина мова, якою ці брати-каїни вміють умовляти українців  Особливо голосно перегукуються з сьогоднішнім часом тисячі журналістів–пропагандистів, котрі у роки Голодомору заїхали в Україну, маючи завдання створити картину &#171;масового приховування українськими куркулями зерна, якого так потребувала молода радянська держава&#187;. Власне для того, щоб читати та засвоювати всю цю пропагандистську отруту більшовикам і потрібна була всенародна грамотність. Телебачення ж іще не було. <a href="https://creativpodiya.com/posts/68274" target="_blank" rel="noopener">Хоча його тоді вже і придумав онук Павла Грабовського.</a></p>
<p>До конфіскації зерна доєдналися натурштрафи, коли з хат вигрібали взагалі все, що можна було їсти. Іншими словами, ціллю було не тільки зерно, а ще й знищення частини українського селянства.</p>
<p>Українські націонал-комуністи як могли протидіяли біді. І у підсумку, знову ж таки за класичною московської методою були обвинуваченні у «перегибах», які нібито привели до масового голоду. Невдовзі Сталін взагалі прикрив націонал-комуністичну вольницю. У ворожій діяльності були звинувачені 56 з 62-х членів ЦК, обраних на XIII з&#8217;їзді КП(б) у травні-червні 1937 року . А з 11-ти членів  політбюро ЦК КП(б) 10 були репресовані.</p>
<p>Микола Хвильовий до подорожі Україною цілком міг не знати про масштаби народного лиха. Організатори Голодомору старанно ізолювали села, які вони засудили до голодної смерті, не допускаючи будь-яких контактів із зовнішнім світом.</p>
<p><strong>Український літературний процес</strong></p>
<p>Взявши курс на подолання неграмотності, радянська влада приділяла пильну увагу творчій та науковій інтелігенції. Безумовно нелояльних висилали або ліквідовували. З іншими співпрацювали. А далі дивилися на їхню поведінку.</p>
<p>Митцям, які мали можливість друкуватися, держава платила доволі щедрі гонорари. А друкувалися ті, хто входив у відповідні письменницькі спілки та організації, що вели між собою активну літературну дискусію за право визначати битий шлях української культури.</p>
<p>Столицями літературних процесів вважалися, зрозуміло Харків  та Київ. Однієї з найпотужніших виступала студія «Гарт»(1923-1925), на чолі з Василем Блакитним. Спілка мала філії у багатьох містах УРСР. До неї входив і Микола Хвильовий. А також Володимир Сосюра, Павло Тичина, Олександр Довженко, Микола Куліш, Михайло Йогансен та інші відомі літератори.</p>
<div id="attachment_68489" style="width: 524px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/4e4e536225b9fa41.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68489" class="wp-image-68489 " title=" Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, невідомий, Іван Дніпровськи" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/4e4e536225b9fa41-300x223.jpg" alt=" Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, невідомий, Іван Дніпровський. " width="514" height="382" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/4e4e536225b9fa41-300x223.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/4e4e536225b9fa41.jpg 448w" sizes="auto, (max-width: 514px) 100vw, 514px" /></a><p id="caption-attachment-68489" class="wp-caption-text">1925 рік. Зліва направо у першому ряду: Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий. Зліва направо у другому ряду: невідомий, Іван Дніпровський.</p></div>
<p>Після передчасної смерті Василя Блакитного (у 32 роки від хвороби серця), «Гарт» розпався і на його місці виникла  організована Хвильовим «Вільна Академія Пролетарської Літератури» — ВАПЛІТЕ. До складу «академії» увійшли не всі члени «Гарту». Частина 1926 року заснувала ВУСПП<strong>  &#8212; </strong>Всеукраїнську спілку пролетарських письменників.</p>
<p>Також діяла відповідно орієнтована спілка селянських письменників «Плуг». А ще аполітична, попри назву, «Майстерня революційного слова» – Марс, що походила від письменницької організації «Ланка», яка у свою чергу відокремилася від київської спілки «Аспис» (Асоціація письменників), до складу якої входило об’єднання «Неокласики», лідером якого був професор української літератури та віртуоз сонетної форми Микола Зеров (розстріляний у 1937 році).</p>
<p>Взагалі об’єднання у спілки не властиве єству творчих людей. Кожен справжній митець створює власний неповторний світ і почувається його деміургом. А тут організаційна дисципліна, членські внески, збори, необхідність прислуховуватися до бажань та думок інших деміургів…</p>
<p>А з іншого боку, тільки учасники спілок мали доступ до державних коштів. Пам’ятаєте &#8212; «Пиво лише для членів профспілки»? Тому творцям-індивідуалістам доводилося упокорювати гординю і терпіти один одного заради хліба насущного.</p>
<p>А хліб, як правило, був з маслом.</p>
<p><strong>Забезпечена людина</strong></p>
<p>Про матеріальні статки нашого героя ми можемо судити по тому, що він наприклад одного разу подарував своїй донці шикарний білий рояль.</p>
<p>Справа там розгорталася так. 1920 року у Богодухові Хвильовий взяв шлюб з місцевою вчителькою Катериною Гащенко. За рік на світ божий з’явилася їхня донька Іраїда. Невдовзі чоловік поїхав підкорювати столичний Харків, де спочатку проживав у гуртожитку один. Ну і діло молоде, одного разу стрибнув у гречку. Та ще й був застуканий Катериною.</p>
<p>Так вони й розійшлися. Катерина, кажуть, кохала Миколу до останніх днів життя, але зовні поводилася максимально жорстоко, зокрема заборонила будь-які побачення з дитиною і навіть переписала доньку на батьківство свого нового чоловіка Дмитра Кривича. З часом вони теж переїхали до Харкова. Ось тоді  Хвильовий і зробив доньці шикарний презент у вигляді білого роялю, який зрештою так і залишився біля під’їзду, бо горда Катерина заборонила Іраїді приймати подарунок.</p>
<p>Ми вже згадували про закордонну мандрівку Хвильового, що тривала з грудня 1927-го по березень 1928 –го. Він тоді перебував у Берліні та Відні. Лікував туберкульоз. І мав на це відповідний кишеньковий капітал.</p>
<p>Як і на те, щоб робити внески у будівельний кооператив. Саме там, у квартирі № 9 кооперативного будинку письменників «Слово» Микола Хвильовий застрелився у 1933-му…</p>
<p><strong>Спочатку було Слово. Потім Крематорій</strong></p>
<p>Будинок «Слово» було побудовано коштом членів кооперативу літераторів, та ще й з додатковим внеском держави у розмірі 51 000 карбованців. Будівля вийшла елітна, з високими стелями, ізольованими кімнатами, соляріями на даху, центральним опаленням, телефонами, спортивними майданчиками у дворі та навіть бомбосховищем. Але доля її склалася зовсім не так, як про це мріялося щасливим новоселам.</p>
<p>З шестидесяти шістьох квартир незабаром було репресовано мешканців сорока. Заарештовували не тільки господарів, але й гостей. Першим таким гостем 16 квітня 1932 року став <a href="https://creativpodiya.com/posts/68456" target="_blank" rel="noopener">Іван Багряний</a>. Він потім і назвав «Слово» «Крематорієм». Зокрема і за «воронки», що приїжджали по його мешканців уночі.</p>
<p>Так московський режим знищував українську творчу інтелігенцію. І навіть через багато років, ненависть імперської влади до всього українського не вщухла і втілилася у прильот по будинку «Слово» після початку повномасштабної війни московської імперії проти вже незалежної України.</p>
<div id="attachment_68488" style="width: 563px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/7_main-v1591865293.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68488" class="wp-image-68488 " title="Микола Хвильовий з родиною" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/7_main-v1591865293-300x198.jpg" alt="Микола Хвильовий з родиною" width="553" height="365" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/7_main-v1591865293-300x198.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/7_main-v1591865293.jpg 448w" sizes="auto, (max-width: 553px) 100vw, 553px" /></a><p id="caption-attachment-68488" class="wp-caption-text">Микола Хвильовий з родиною. Праворуч дружина Юлія Уманцева. Ліворуч &#8212; дочка Люба</p></div>
<p>Хвильового також не минула арештантська чаша. З другою дружиною, Юлією Уманцевою, він познайомився в НК (у Чека тобто), коли перебував під вартою, та ще й за крок до трибуналу. Кажуть, що його врятувала саме Юлія, котра там працювала. Це трапилося 1919 року. Згодом вони перетнулися у Харкові. Юлія Уманцева вже мала доньку Любу, котру Микола Хвильовий прийняв як рідну і навіть заповів їй авторське право на свої твори.</p>
<p>До речі, Юлія Уманцева – один з літературних псевдонімів Хвильового. Отака у них було духовна спорідненість.</p>
<p><strong>Прощальний  концерт</strong></p>
<p>Микола Хвильовий, хотів того він сам чи не хотів, був духовно дуже близьким із Володимиром Маяковським. Обидва за сумою біографії, літературного обдарування, публіцистичної енергії та впливу на оточуючих заслуговують на звання ідейних лідерів (кожен свого) революційного творчого покоління.</p>
<p>Маяковський пішов 14 квітня 1930 року. І як справжній поет – змалював це у віршах.</p>
<p>Все чаще думаю —<br />
не поставить ли лучше<br />
точку пули в своем конце.<br />
Сегодня я<br />
на всякий случай<br />
даю прощальный концерт.</p>
<p>Хвильовий також дав прощальний концерт. 13 травня запросив до себе друзів, пригостив чаєм, пограв їм на гітарі, потім сказав, що хоче прочитати новий твір. І вийшов у кабінет, нібито за рукописом. Назавжди.</p>
<p>P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов&#8217;язаних із Сумщиною.</p>
<p><strong>Ще про історію України: <a href="https://creativpodiya.com/posts/67903" target="_blank" rel="noopener">Диво на Віслі. Відлуння та наслідки</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68481/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>А. П. Чехов в Охтирці, або Історія з фотографією</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68550</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68550#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[редакция]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 20 Apr 2026 09:13:06 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Факты]]></category>
		<category><![CDATA[Антон Павлович Чехов]]></category>
		<category><![CDATA[музей А.П.Чехова]]></category>
		<category><![CDATA[Охтирка]]></category>
		<category><![CDATA[усадьба Линтварёвых]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68550</guid>

					<description><![CDATA[Триває вторгнення держави-агресора на територію України. Жорстока та безглузда війна руйнує не просто мирне життя, а і пам&#8217;ять поколінь, історію, життєві традиції. Руйнація архітектурних пам’яток означає більше, ніж знищення просто гарних та надійних будинків –&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<div id="attachment_68551" style="width: 360px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Краеведческий-музей_Ахтырка_2022.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68551" class="size-full wp-image-68551" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Краеведческий-музей_Ахтырка_2022.jpg" alt="Краеведческтй музей . Ахтырка" width="350" height="184" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Краеведческий-музей_Ахтырка_2022.jpg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Краеведческий-музей_Ахтырка_2022-300x158.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 350px) 100vw, 350px" /></a><p id="caption-attachment-68551" class="wp-caption-text">Краєзнавчий музей. Охтирка. фото 2022 рік</p></div>
<h2>Триває вторгнення держави-агресора на територію України.</h2>
<p>Жорстока та безглузда війна руйнує не просто мирне життя, а і пам&#8217;ять поколінь, історію, життєві традиції. Руйнація архітектурних пам’яток означає більше, ніж знищення просто гарних та надійних будинків – це насамперед переривання духовних та історичних зв&#8217;язків.</p>
<p>А з іншого боку категоричне розмежування з минулим на літературному та філософському рівні у праведних цілях пошуку самоідентифікації, загрожує викреслюванням себе та своєї території з транснаціонального контексту.</p>
<div id="attachment_68553" style="width: 360px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Дом-культуры_Ахтырка_2022.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68553" class="size-full wp-image-68553" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Дом-культуры_Ахтырка_2022.jpg" alt="Ахтырка_Дом _культуры" width="350" height="214" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Дом-культуры_Ахтырка_2022.jpg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Дом-культуры_Ахтырка_2022-300x183.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 350px) 100vw, 350px" /></a><p id="caption-attachment-68553" class="wp-caption-text">Будинок культури. Охтирка. фото 2022 рік</p></div>
<p>Тим важливіше розуміти та усвідомлювати, що на землях Сумщини з її традиціями та колоритом відбувалися події не тільки місцевого масштабу. Одне з таких &#8212; літнє перебування визначного літератора та драматурга зі світовим ім’ям А.П. Чехова на Луці, яка нині є частиною міста Суми, подорож письменника Полтавщиною та відвідування Охтирки.</p>
<p><strong>Творчий злам</strong></p>
<p>Як стверджують літературні критики та бібліографи, саме тоді у творчості Антона Павловича стався творчий злам. Ранні оповідання, написані до 1888 року, відрізняються від його пізніших творів. Новели 1890-х років вже інші за своєю тональністю: у них переважають жаль, смуток, скепсис, вони філософічні, здебільшого є глибинне проникнення в психологічну, моральну суть людини та світу.<br />
Безумовно, на це вплинула перша втрата (17 червня 1889) у сім&#8217;ї Чехових – смерть брата Миколи, якого Антон Павлович вважав найталановитішим у своїй родині, що складалася окрім батьків з п’яти братів та сестри.</p>
<p>І зараз, коли війна руйнує історичну пам&#8217;ять, пов&#8217;язану з письменником, особливо трагічно те, що порушується духовний зв&#8217;язок Чехова з Охтиркою, в якій він пережив безліч емоцій від радості до смутку.<br />
Перша подорож відбувалась великою кампанією на почату червня 1889 року. І була розважальною з елементами театралізації. А друга &#8212; трагічна &#8212; в Охтирський монастир для молитви за покійного брата Миколу, який похований у Сумах на лучанському цвинтарі.</p>
<p>Згадки про ці подорожі існують не тільки у листах письменника та його родичів. У фондах Меморіального будинку-музею А.П.Чехова в Сумах зберігається світлина Антона Павловича з ліричним та гумористичним дарчим написом до Наталії Михайлівні Линтварьової. Цей збільшений знімок знаходиться в експозиції музею.</p>
<p><strong>Але про все по черзі. Фотографія з музею.</strong></p>
<div id="attachment_68555" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68555" class=" wp-image-68555" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889.jpg" alt="А. П. Чехов " width="300" height="407" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889.jpg 240w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889-221x300.jpg 221w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-68555" class="wp-caption-text">А. П. Чехов 1889 рік</p></div>
<p>Фотографія зроблена в Петербурзі у січні 1889 р., між приїздами письменника в Суми, де він два сезони поспіль, у 1888 та 1889 рр., винаймав дачу у лучанських поміщиків Линтварьових.</p>
<p>За свідченням Євдокії Семенівни Короленко, дружини відомого письменника, з яким Антон Павлович познайомився не пізніше 1887 р., «в обличчі Чехова, незважаючи на його безсумнівну інтелігентність, була якась складка, що нагадувала простодушного селянського хлопця». «Навіть очі Чехова, блакитні, променисті і глибокі, &#8212; згадує про першу зустріч з Антоном Павловичем Володимир Галактіонович Короленко, &#8212; світилися одночасно думкою і якоюсь майже дитячою безпосередністю&#8230; Здавалося, з очей його проміниться невичерпне джерело дотепності та безпосередньої веселості&#8230; І разом угадувалось щось більш глибоке, чому ще доведеться розгорнутися, і розгорнутися в позитивний бік».</p>
<p>Саме таким, як в описі Короленків, бачили Чехова в Сумах. А  зазначена вище фотографія була 24 червня 1889 р. подарована наймолодшій з трьох сестер Линтварьових &#8212; Наталії Михайлівні. На зворотному боці світлини розмашистим почерком Антона Павловича начертано: <strong>«М-llе Жабке от графа Веприка 89.24/VІ. Ах ты Рка!»</strong></p>
<p><strong>Чеховський автограф</strong></p>
<div id="attachment_68556" style="width: 309px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Автограф_Чехов.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68556" class=" wp-image-68556" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Автограф_Чехов.jpg" alt="Жартівливий автографф А.П.Чехова на звороті фото" width="299" height="486" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Автограф_Чехов.jpg 240w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Автограф_Чехов-185x300.jpg 185w" sizes="auto, (max-width: 299px) 100vw, 299px" /></a><p id="caption-attachment-68556" class="wp-caption-text">Жартівливий автографф А.П.Чехова на звороті фото</p></div>
<p>Цей жартівливий чеховський автограф вперше опублікував відомий сумський чехознавець Павло Андрійович Сапухін у статті «Чехов на Сумщині» в обласній газеті «Більшовицька зброя» 15 липня 1949 р.</p>
<p>Історія цього напису сягає другого приїзду чеховської родини до Сум, який був затьмарений тяжкою хворобою (скоротечні сухоти) брата письменника &#8212; обдарованого художника Миколи Павловича.</p>
<p>З Москви, де сім’я Чехових тоді постійно мешкала, Антон і Микола виїхали 24 квітня 1889 р. в вагоні першого класу, зважаючи на фізичний стан художника. І вже наступного дня, з пересадкою в Ворожбі, прибули до Сум. Як відзначив письменник в одному з листів, проїзд від станції до садиби на Луці тоді коштував 30 коп.</p>
<p>В перший місяць дачного життя Микола Павлович почувався бадьоріше, ніж раніше, половину дня проводив на свіжому повітрі. У другій половині травня стан хворого погіршився. Він із кожним днем втрачав вагу, волів дрімати в кімнаті в сидячому положенні, а не в лежачому, тому що став посилюватися кашель. Виходив неохоче на якихось півгодини.</p>
<p><strong>Подорож до Охтирки. Епізод перший</strong></p>
<p>31 травня, виконавши свою обіцянку, до Чехова на лучанську дачу завітав з сином артист петербурзького Олександринського театру П.М. Свободін. Своїм приїздом він хотів спонукати Чехова прискорити роботу над п’єсою «Лісовик», частина першої редакції якої створювалася в той час на Луці. Свободін мріяв поставити саме цей твір у свій бенефіс в Олександринському театрі. Павло Матвійович прагнув внести хоча б який живий струмінь у смуток, що панував в садибі через тяжкий стан художника.</p>
<p>За словами Чехова, «він скинув з себе маску «освіченого» актора і пустував, як хлопчик». Веселими витівками супроводжувался навіть лов раків на Пслі. Усмішку у лучанських жителів викликав сам зовнішній вигляд Свободіна на річці. Зодягнений в бездоганну чорну фрачну пару, крохмальну білизну та циліндр, як мурований, стояв він на березі, тримаючи в затягнутих в білі рукавички руках довге вудилище з ліскою. До її кінця був прив’язаний опущений на дно шмат м’яса. Воно приваблювало раків, що вчіплювалися в принаду клішнями. Коли піднімали вудилище, раки з’являлися на поверхні води, і другий учасник ловлення &#8212; Чехов &#8212; повинен був вчасно підхоплювати їх сачком.</p>
<p><strong>Ще про зв&#8217;язок письменника із Сумщиною читайте у матеріалі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/63995" target="_blank" rel="noopener">Чехов та Суми. Погляд із сьогодні</a></strong></p>
<p>На початку червня П.М. Свободін з А.П. Чеховим і Линтварьовими поїхав до Охтирки. Приводом стало традиційне для Линтварьових придбання тамтешнього молодого вина.</p>
<p>Продовжуючи на людях великосвітську лінію поводження, Павло Матвійович в охтирському готелі назвався графом, а Антон Павлович, для якого театр був першою любов’ю з гімназійних років на батьківщині в Таганрозі, залюбки підігравав актору, ввійшовши в роль розпещеного графського лакея. Обоє так переконливо лицедіяли, що хазяїн готелю був на вершині блаженства від того, яка ясновельможна особа оселилася в його закладі, а прислуга, за звичаєм, цікавилася подробицями життя «графа», які «слуга» вигадував на ходу. В Охтирці вже відомий читачам костюм «графа» &#8212; біла манішка та циліндр &#8212; магічно діяли на оточуючих.</p>
<p>Маючи на увазі саме цю містифікацію, А.П. Чехов привласнює титул графа в жартівливому написі на вищезгаданій світлині.</p>
<p><strong>Граф Веприк</strong></p>
<p>Власна назва Веприк в напису розшифровується чехознавцями по-різному. Антон Павлович цілком міг утворити її як зменшувальне від слова «вепр».</p>
<p>П.А. Сапухін першим висловив думку, що Веприк &#8212; село Гадяцького повіту, яке запам’яталося А. П. Чехову під час поїздок на четверику, в дідівській, дуже зручній, колясці на Полтавщину, в Бакумівку Миргородського повіту до родичів Линтварьових &#8212; Смагіних та гоголівськими місцями. Панорама Веприка в часи Чехова була дуже мальовничою: майже 550 потопаючих в садах дворищ розташовувалося на обох берегах однойменної річки &#8212; лівої притоки Псла.<br />
Окрасою села були церкви: дві дерев’яні кінця 18 століття і дві цегляні першої половини 19 століття.</p>
<p>Влітку 1888 року А.П. Чехов двічі з задоволенням відвідав Бакумівку, а от третя подорож сюди наступного року виявилася невдалою. Скориставшись приїздом з Петербурга на Луку найстаршого брата Олександра, який міг замінити його біля хворого, Антон Павлович вирішив трохи розвіятись і умовив Линтварьових та Свободіна 16 червня 1889 року поїхати до Смагіних. Компанію підтримав брат-погодок письменника, Іван, якій приїхав на Луку 8 червня. Того дня, під час пересадки у Ворожбі, він зустрів П. М. Свободіна, що вже повертався до Петербургу. На пропозицію Івана Павловича їхати назад у Суми актор охоче погодився.</p>
<p>Всю дорогу в Бакумівку дув холодний вітер і небо було похмурим. На половині шляху пішов дощ. Зранку після приїзду доставили з Миргорода телеграму про смерть Миколи Павловича. Так сумно обірвалася ця подорож. А.П. Чехов поспішив кіньми та залізницею з пересадками до Сум, а П.М. Свободін з сином виїхали у Петербург. З петербурзької дачі в Білоострові Павло Матвійович в листі до Антона Павловича від 23 червня 1889 року тепло згадував господарів лучанської садиби та невдалу поїздку на Полтавщину.</p>
<p>А вже у лютому 1891 року, за півтора роки до своєї раптової смерті від розриву серця в артистичній гримерній під час антракту, П.М. Свободін, згадуючи спільну з А.П. Чеховим поїздку в Бакумівку в червні 1889 року, в притаманній йому жартівливій манері закликав письменника зустрітися «ім’ям Жабки, чоловічого кравця Веприка та забутих Вами в 1889 році найкращих штанів в Бакумівці &#8212; умоляю!»</p>
<p><strong>Подорож до Охтирці. Епізод другій</strong></p>
<p>Письменник повернувся до родини 18 червня, а наступного дня його брата-художника відспівали в Іоано-Предтеченській церкві на Луці та поховали на місцевому цвинтарі.<br />
А вже 20 червня А.П. Чехов разом з братами та матір’ю виїхав в Охтирку, вдруге за літо. Олександр Павлович Чехов писав в цей день батьку до Москви: «Сьогодні вночі ми всі, окрім Миші та Маші, виїжджаємо в Охтирку в монастир. Мама сильно тужить».</p>
<p>Троїцький монастир був розташований в мальовничій місцевості, на горі Охтир, в кількох верстах від Охтирки, біля Ворскли. З першого періоду існування цієї обителі (1654-1787) в її соборному храмі знаходилась ікона Божої Матері Всіх Скорботних радість, від якої віруючі отримували зцілення.</p>
<p>«Височайший дозвіл» на відновлення монастиря надійшов від імператора Ми-коли І в листопаді 1842 року. З 1844 року напередодні Трійці почав щорічно здійснюватися хресний хід з <a href="https://creativpodiya.com/posts/14714" target="_blank" rel="noopener">чудотворною іконою Богоматері,</a> явленою в Охтирці ще в 1739 році, з охтирського Покровського собору в Троїцький монастир. Зворотна хода зі святою іконою бувала на Тиждень Всіх святих. Жителі навколишніх сіл, навіть із далеких місць, вважали за священний обов&#8217;язок хоча б раз помолитися у храмі св. Трійці.<br />
Вклонившись намоленим святиням в скорботні для родини дні, Чехови повернулися до Сум 23 або 24 червня 1889 року.</p>
<p><strong>Мадемуазель Жабка</strong></p>
<p>«М-llе Жабка» &#8212; жартівливе прізвисько Н.М. Линтварьової, придумане письменником. Вона їздила в компанії з А.П. Чеховим і П.М. Свободіним до Охтирки на початку червня 1889 року. Портрет Наталії Михайлівни у Антона Павловича дійсно не відзначений жіночністю. Навпаки, в його зображенні вона «молода дівиця чоловічої статури, сильна, костиста, загоріла, горласта». Де бувала Наташа казав він, там навіть у повітрі відчувалася присутність чогось здорового та життєрадісного. Закінчивши Бестужівські курси в Петербурзі, Н. М. Линтварьова стала вчителькою, виявляючи любов до всього українського. Вона побудувала у себе в садибі школу і навчала дітлахів «байкам Крилова в малоросійському перекладі та їздила на могилу Шевченка, як турок до Мекки».</p>
<p>Під час другого приїзду в Суми молодий літератор і лікар А.П. Чехов остаточно увірував, що господарі його дуже милі, хороші люди, і включив їх в коло своїх друзів. А в спілкуванні з близькими Антон Павлович любив заміняти звичайні їх імена жартівливими прізвиськами. При цьому найбільше діставалося від нього &#8230; йому самому! Себе письменник в листах молодих років величав то граф Чорномордик, то дон Антоніо, то Шиллер Шекспірович Гете. З веселою вдачею йому неважко було угледіти в назві міста Охтирка цілих три слова «Ах ты Рка».</p>
<p>Наталья Михайлівна Линтварьова дбайливо зберігала у родинному альбомі дорогу її серцю фотографію А.П. Чехова, пов’язану з роками їх спільної молодості. Після подій 1917 року альбом опинився серед небагатьох речей, які вона взяла з собою у майбутні поневіряння. Незадовго до смерті в Сумах у лютому 1943 року вона передала цей альбом своїй далекій родичці.</p>
<p>Багаторічна хранителька пам&#8217;яті про Антона Павловича та Марію Павловн Чехових в Сумах Ксенія Вікентієвна Каленіченко в 1944 році розшукала цю родичку і вплинула на її рішення передати фото Антона Павловича з автографом до Сумського художнього музею. Тут ще в 1940 році організували Чеховський куточок, адже похований на Луці брат письменника був художником. Звідси безцінна реліквія потрапила у відкритий 1960 року будинок-музей А. П. Чехова в Сумах.</p>
<p><strong>Докладніше про Меморіальний будинок-музей А.П. Чехова в Сумах дивись за цім посиланням: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68673" target="_blank" rel="noopener">Будинок-музей А.П. Чехова в Сумах приймає відвідувачів</a></strong></p>
<p><em>Підготувала</em><br />
<em> старший науковий співробітник Меморіального будинку-музею А.П.Чехова у Сумах</em><br />
<em> Лариса Ільченко</em></p>
<p><strong>Ще про видатного літератора, пов&#8217;язаного з Охтиркою у нарисі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68456" target="_blank" rel="noopener">Іван Багряний. Маятник долі</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68550/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Вездесущая семёрка, или Истинное число счастья</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63774</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63774#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 16 Apr 2026 05:46:11 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Guitarproduction Studio]]></category>
		<category><![CDATA[Живопись]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Факты]]></category>
		<category><![CDATA[Гвидо д’Арецц]]></category>
		<category><![CDATA[Ньютон]]></category>
		<category><![CDATA[Семь дней Творения]]></category>
		<category><![CDATA[семь нот]]></category>
		<category><![CDATA[семь чувств]]></category>
		<category><![CDATA[число семь]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63774</guid>

					<description><![CDATA[Издревле считалось, что число семь особое, мистическое и знаковое. А главное – оно приносит счастье. Все слышали о том, что в музыкальном строе семь нот, в радуге семь цветов, и Бог создал мир за&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Издревле считалось, что число семь особое, мистическое и знаковое.</h2>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="alignleft wp-image-63783 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd.jpg" alt="" width="287" height="326" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd.jpg 336w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd-264x300.jpg 264w" sizes="auto, (max-width: 287px) 100vw, 287px" /></a>А главное – оно приносит счастье. Все слышали о том, что в музыкальном строе семь нот, в радуге семь цветов, и Бог создал мир за семь дней. Поэтому нужно семь раз отмерить, прежде чем отрезать и так далее.</p>
<p><strong>Семь – это действительно про счастье?</strong></p>
<p>Народ не обманешь.То есть в текущий момент, конечно, дурануть можно, чем и пользуются  политики всех эпох, но в дальней исторической перспективе правда всё равно выплывает наружу. Фольклор и поговорки про число семь вовсе не указывают на то, что оно такое уж экстремально счастливое. «Семеро одного не ждут», «Семеро с ложкой, один с сошкой», «Для дурной собаки семь верст не крюк»  – ха-ха!  «У семи нянек дите без глазу»,  «Семь деревень, а лошадка одна» &#8212; всё это точно не о счастье.</p>
<p><strong>Семь дней Творения мира. Или не семь?</strong></p>
<p>Смотрим в Библию. Там ясно написано, что Бог создал человека и благословил его и женщину ему дал, и пищу, и флору с фауной, и власть над ними. И завершается это всё словами: &#171;И увидел Бог всё, что Он создал, и что это хорошо весьма. И был вечер, и было утро: день шестой&#187;.</p>
<p>А в день седьмой Бог отдыхал. «И благословил Бог седьмой день, и освятил его, ибо в оный почил от всех дел Своих, которые Бог творил и созидал.»</p>
<p>Ага, а вот оно в чём дело. Даже Бог не любит работать и благословляет именно день ничегонеделания. Даже Он, великий и всемогущий, по велению которого случается всё, что Он задумал, а задумывает Он только гениальное ведь – так вот даже Он не любит работать. Потому что ни один из рабочих дней Создатель Всего не благословил. А мы же по его образу и подобию&#8230;</p>
<p>Любопытство, конечно, подмывает спросить, а чем занимался Бог на восьмой день и далее. Но мы не спросим, ибо не нашего это ума дело, а перейдём к вопросу радуги, в которой якобы семь цветов.</p>
<p><strong>В радуге семь цветов? А миллион?</strong></p>
<p>В  публикации &#8212; <strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/63573" target="_blank" rel="noopener">Этот странный синий цвет</a> &#8212; </strong>подробно рассказывается о том, как Ньютон, впервые разложив белый свет с помощью трёхгранной стеклянной призмы на спектр, увидел только 5 цветов. А потом добавил ещё парочку, чтобы было именно 7.  Просто так. Из соображений исключительной симпатии к этому числу. А мы теперь смотрим на радугу и честно радуемся семи цветам, хотя учёные давно доказали, что на самом деле наш глаз различает миллион оттенков – и они там в радуге все есть. А мозг их видеть не хочет. Потому что Ньютон, видите ли, решил, что наш мозг будет различать в спектре только семь. На самом деле, это поразительно, как мы в оптике зависимы от убеждения. Но может быть в музыке всё иначе?</p>
<p><strong>Где ты, восьмая нота</strong>?</p>
<p>Известно, что ноты придумал где-то в начале XI века итальянский монах Гвидо Аретинский, он же Гвидо д’Ареццо. Значение этого ноу-хау сравнимо с созданием алфавита, ибо до того момента все тогдашние моцарты и <a href="https://creativpodiya.com/posts/63621">меркьюри</a> с <a href="https://creativpodiya.com/posts/63730">джимми пейджами</a> передавали потомкам свои творения только с голоса на голос. И в итоге до нас так и не дошли. Иными словами, возможность записывать музыку открыла перед человечеством новые врата и стала одной из величайших культурных революций в истории.</p>
<p>Но вот что интересно. Гвидо д’Ареццо придумал не семи, а шестиступенный звукоряд и, соответственно, нотную грамоту, в которой всю музыку можно было записывать с помощью 6 (шести!) нот. Седьмая нота &#171;си&#187; появилась только около 1574 года в Нидерландах. Её ввёл некий Х.Вальрант, чем поначалу весьма смешил своих певчих, которые привыкли к гексахорду и не понимали смысла введения ещё одной ноты. Может и наши потомки так будут смеяться поначалу, когда кто-то умный придумает восьмую ноту и совершит очередную революцию в музыке. А ведь, пора. А то мелодии кончаются и всё меньше нового под Луной.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-63784 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery.jpg" alt="" width="448" height="289" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery.jpg 448w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery-300x194.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 448px) 100vw, 448px" /></a>Простая арифметика показывает, что люди более пяти веков (!) жили, творили и не знали ноты си! <a href="https://creativpodiya.com/posts/1525" target="_blank" rel="noopener">Данте</a> не знал, Петрарка был не в курсе, Микеланджело и Леонардо да Винчи тоже не ведали!  А вот Бах и Гендель уже знали. От них фактически и пошла современная музыка.</p>
<p>Время летит. Сейчас уже опять не обязательно записывать ноты. Можно просто разместить видео на YouTube и показать там наглядно на какие клавиши или струны жать, чтобы воспроизвести ваше сочинение. А  ещё можно просто записать его на диктофон под гитару и отослать нашим партнёрам из студии гитарной аранжировки <strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/902" target="_blank" rel="noopener">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
<p>И они за соответствующий гонорар сделают вам в качестве сопровождения такое звучание одной или нескольких гитар, что оно превратит ваше творение в настоящее фирменное произведение искусства. И не обязательно это будет сделано за 7 дней. Скорее всего, раньше.</p>
<p><strong>Семь чувств. И ещё несколько</strong></p>
<p>Есть, опять же миф, что у человека семь чувств: зрение, слух, вкус, обоняние, осязание, эквибриоцепция (чувство равновесия) и интуиция – это вообще нечто туманное. Ок. А термоцепция — чувство тепла (или его отсутствия) на коже и ноцицепция — восприятие боли?</p>
<p>В общем, если покопаться в нас, то чувств найдётся множество – одно чувство любви чего стоит. А само чувство того, что ты живой? А голова почему болит, когда магнитные бури? Это от какого чувства? Короче говоря, и тут число семь явно притянуто за уши.</p>
<p><strong>Какое же оно – число счастья?</strong></p>
<p>Ответ простой. Число счастья – это дата рождения любимого человека. И с этим набором цифр можно делать что угодно – складывать их, делить, множить или просто считать как есть – они всё равно остаются самыми главными числами счастья в нашей жизни.</p>
<p><strong>Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63774/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Пасха. Название, история, традиции</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/67134</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/67134#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 11 Apr 2026 12:05:49 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Традиции]]></category>
		<category><![CDATA[воскрешение]]></category>
		<category><![CDATA[Пасха]]></category>
		<category><![CDATA[пасхальные яйца]]></category>
		<category><![CDATA[традиции]]></category>
		<category><![CDATA[христианский праздник]]></category>
		<category><![CDATA[Христос]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=67134</guid>

					<description><![CDATA[Пасха &#8212; один из величайших христианских праздников. А следовательно, это и большой светский праздник для стран и территорий, где главенствует христианская религия. Культурный феномен Для большинства, условно говоря, неактивных прихожан библейские сюжеты и события,&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Пасха &#8212; один из величайших христианских праздников. А следовательно, это и большой светский праздник для стран и территорий, где главенствует христианская религия.</h2>
<p><strong>Культурный феномен</strong></p>
<p>Для большинства, условно говоря, неактивных прихожан библейские сюжеты и события, изложенные в них, являются преимущественно частью истории культуры. С ними связано множество традиций, воспринятых от дедов-прадедов, комплекс поведенческих правил и ряд моральных ориентиров.</p>
<p>При этом некоторые термины мы используем по привычке, не вдумываясь в их сакральный смысл и содержание. А вдуматься и понять стоит. Давайте для начала разберёмся с названием. Как правильно:<strong> Пасха или Светлое Христово Воскресение?</strong></p>
<p><strong>Пасха. История возникновения </strong></p>
<p>Пасха происходит от древнееврейского«песах» с ударением на первый слог. Переводится – «миновал», «прошёл мимо».</p>
<p>Дело было так. Во время пребывания евреев в египетском рабстве Моисей неоднократно просил фараона отпустить его народ в Землю обетованную. Но фараон отказывался. И тогда на Египет было  обрушено 10 бед. Последней из них, после которой правитель сдался, было умерщвление всех египетских первенцев. Их убил Бог, а евреев не тронул, потому что, будучи заранее предупрежденными, они на дверях своих жилищ оставили знаки, написанные кровью жертвенных агнцев (ягнят или козлят).</p>
<div id="attachment_67144" style="width: 509px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/egypt.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-67144" class="wp-image-67144 " title="Избиение первенцев египетских. И.Репин. 1869 год" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/egypt-300x186.jpg" alt="Избиение первенцев египетских. И.Репин. 1869 год" width="499" height="309" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/egypt-300x186.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/egypt.jpg 417w" sizes="auto, (max-width: 499px) 100vw, 499px" /></a><p id="caption-attachment-67144" class="wp-caption-text">Илья Репин. &#171;Избиение первенцев египетских&#187;</p></div>
<p>В честь этого события (Карающий Бог прошёл мимо и их не тронул) иудеи стали праздновать Пасху. Иными словами, праздник Пасхи возник задолго до прихода Христа в честь освобождения еврейского народа из египетской неволи.</p>
<p><strong>Почему Пасха весной</strong></p>
<p>Если бы Бог захотел рассказать простым земным людям о воскресении, то более наглядного способа, чем весеннее возрождение природы придумать просто невозможно. Праздники весны, посвященные богам плодородия, существовали испокон веков у всех народов. А потом уже умные люди ассимилировали и увязали их с праздниками церковными.</p>
<p>Так было и далее. Вспомним хотя бы языческую Масленицу – Прощёное воскресенье или Ивана Купала и празднования в честь Иоанна Крестителя.</p>
<p><strong>Чистый четверг и Воскресение Христа</strong></p>
<p>Христос въехал в Иерусалим в дни приближения иудейской Пасхи. Тайная вечеря состоялась в четверг, когда евреи праздновали Сéдер Пéсах, представляющий собой семейную трапезу с вкушением вина и пресного хлеба. Во время её Иисус омыл ноги своим ученикам. Так четверг Страстной недели стал &#171;чистым&#187;. В это понятие вкладывается не только генеральная уборка в доме, но и, что главное, очищение души от грехов.</p>
<p>Тогда же Христос ввёл обряд евхаристии или Святого Причастия, во время которого христиане вкушают пресный хлеб, называемый артос или просфора и вино, символизирующие Плоть и Кровь нового жертвенного Агнца, коим стал Христос.</p>
<p>Затем Иисус отправился молиться в Гефсиманском саду, где и был взят под стражу римлянами и представителями синедриона, которых привёл Иуда. На следующий день Христа распяли, а в воскресение рано утром он воскрес, в смысле явился на глаза людям: Петру или Марии Магдалине &#8212; тут  евангелисты расходятся во мнениях. Но прежде, ещё в субботу, Иисус спустился в ад и, разбив его ворота, вывел оттуда дохристианских праведников, включая Адама и Еву.</p>
<p>С тех пор умереть на Пасху считается добрым знаком, потому что в это время вход, а значит, и выход из ада свободен. Так же как вход и выход из рая.</p>
<div id="attachment_67146" style="width: 511px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/6646_foto_1_03.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-67146" class="wp-image-67146 " title="Паоло Веронезе. Воскрешение Христа" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/6646_foto_1_03-300x213.jpg" alt="Паоло Веронезе. Воскрешение Христа" width="501" height="356" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/6646_foto_1_03-300x213.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/6646_foto_1_03.jpg 422w" sizes="auto, (max-width: 501px) 100vw, 501px" /></a><p id="caption-attachment-67146" class="wp-caption-text">Паоло Веронезе. Воскрешение Христа</p></div>
<p><strong>Две Пасхи</strong></p>
<p>Изначально отмечали две Пасхи. Пасха Крестная, она же Страстная Пятница – распятие Христа в день иудейской Пасхи, время особо строгого поста и воспоминания страданий и смерти Мессии.</p>
<p>И Пасха Воскресная &#8212; день Светлого Христова Воскресения. Решение о праздновании единой Пасхи в воскресенье было принято на созванном римским императором Константином I первом Вселенском Соборе в Никее в 325 году. Тогда же выходной день был перенесён с субботы на воскресенье.</p>
<p><strong>Названия праздника</strong></p>
<p>Мы выяснили, что Пасха и Светлое Христово Воскресенье в христианской традиции – одно и то же. И одновременно они &#8212; иное, чем еврейская Пасха. В английском языке, например, Пасхи даже называют по-разному. Еврейская Пасха &#8212; Passover, а христианская Easter – от имени тевтонской языческой богини Ēastre &#8212; Эостра (Остара), которая была божеством рассвета, весны и плодородия.</p>
<p>Языческие корни, связанные с весенним воскрешением природы отражаются и в славянских названиях Пасхи: в болгарском и украинском Великдень, а в чешском и польском Великаночь.</p>
<p><strong>Бабы, куличи и паски</strong></p>
<p>У католиков символом Пасхи является пасхальный кролик или заяц &#8212; древние символы плодородия. Но выпечки тоже практикуются, как и у православных.</p>
<p>В Украине и Польше хозяйки пекут паски из теста и изготавливают паски сырные (творожные). В России украинские паски из теста называют куличами, а пасхами &#8212; творожные блюда в виде усечённой пирамиды. Вероятно по причине похожести формы, поляки паску-кулич также называют «баба». В это изделие принято добавлять алкоголь. Наиболее популярна ромовая баба. Ну и правильно. Женщина же должна пьянить…</p>
<p>Приготавливая пасхальную выпечку, хозяйки выпроваживают всех из дому и сами стараются не шуметь во время замешивания теста. А когда ставят его на огонь, то некоторые даже подпрыгивают, чтобы паска-баба-кулич была выше и стараются не садиться, чтобы тесто не село.</p>
<p>Это явно дохристианские обычаи. Так же как и ритуальное закапывание крошек от пасхального угощения на огороде для лучшего урожая.</p>
<p>Кстати, традиция выбрасывать крошки после еды в водоём бытовала у хозяев водяных мельниц. Кого они подкармливали и зачем читайте в эссе: <a href="https://creativpodiya.com/posts/66363" target="_blank" rel="noopener"><strong>Кто</strong> <strong>вертит мельницей, или Почему мельник не бывает на мели </strong></a></p>
<p>Языческим суеверием считает церковь и чёрную четверговую соль, которую готовят так. Крупную соль смешивают с размоченным в воде мякишем ржаного хлеба, кладут в мешочек и пропекают в течение 15 минут. В результате, соль становится чёрной и вроде бы после освящение приобретает целебные свойства.</p>
<p><strong>Пасхальные яйца</strong></p>
<p>Согласно христианской версии, после распятия и Воскресения Христа, Мария Магдалина пришла к римскому императору Тиберию с вестью: &#171;Христос воскрес!&#187; и принесла в дар яйцо как знак, что Христос вернулся, разбив оковы смерти, будто птенец скорлупу. Тиберий не поверил, ответив, что скорее яйцо станет красным, чем случится чудо воскресения. И тогда яйцо стало красным.</p>
<div id="attachment_67147" style="width: 471px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/Без-названия-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-67147" class="wp-image-67147 " title="С. В. Иванов &quot;Мария Магдалина перед римским императором Тиверием&quot;" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2022/01/Без-названия-1.jpg" alt="С. В. Иванов &quot;Мария Магдалина перед римским императором Тиверием&quot;" width="461" height="305" /></a><p id="caption-attachment-67147" class="wp-caption-text">С. В. Иванов &#171;Мария Магдалина перед римским императором Тиверием&#187;</p></div>
<p>Традиции раскрашивать яйца и соответствующие легенды к ним существовали у многих древних народов, потому что яйца символизировали рождение, а значит плодородие.</p>
<p><strong>Что празднуем, или Зачем приходил Христос</strong></p>
<p>Если посмотреть на ветхозаветные заповеди Моисея, то они все состоят из запретов. Не убий, не кради, не возжелай, не работай в субботу. А заповеди Христа &#8212; это воззвание любви: возлюби Господа, возлюби ближнего…</p>
<p>Собственно, до Христа люди не знали, точнее, не осознавали того, что мы называем общечеловеческой любовью. С воскресением Христа воскресла и любовь, что и символизирует ритуал объятий и троекратных поцелуев при приветствии «Христос Воскресе!».</p>
<p>И опять же. Естественно, любовь к людям, дружба, братство, взаимовыручка и жертвенность во имя своего рода-племени были всегда – человек же социальное существо. Но заслуга христианства в том, что оно возвело любовь в ранг нравственного закона.</p>
<p>Впрочем, в иудаизме, кроме письменной Торы, во многом совпадающей с библейским Ветхим Заветом, есть ещё и устная Тора. И многие вещи оттуда доступны только посвященным. В том числе и вопрос общечеловеческой любви.</p>
<p><strong>Пост</strong></p>
<p>Существует несколько версий происхождения термина «пост». Некоторые толкователи даже сумели увидеть в нём аббревиатуру «Полное Очищение Собственного Тела». На наш взгляд, такая расшифровка несколько противоречит истинному &#8212; духовному &#8212; смыслу поста.</p>
<p>Издревле было известно слово «пост» в смысле  место, где поставлен часовой – тот, кто  следит за появлением врага. В случае религиозных проживаний, враг – Антихрист, его слуги и наводимые ими соблазны. Таким образом, находиться на христианском посту – значит не подпускать к себе грехи, среди которых главный, как мы уже заметили выше – нелюбовь к ближнему.</p>
<p>Ну а чтобы не забывать о духовном смирении, рекомендуется и посильное ограничение в пище.</p>
<p>И снова, возвращаясь к языческим временам, отметим, что в старину весенний пост в виде диеты был вполне естественным, ведь к тому времени исчерпывались продукты, запасённые на зиму.</p>
<p>Ещё о посте:<strong> <a href="https://creativpodiya.com/posts/14582" target="_blank" rel="noopener">Как жить в миру во время Великого Поста</a></strong></p>
<p><strong>Христианство и язычество – нет конфликта</strong></p>
<p>Несмотря на внешние противоречия, вся история человечества подтверждает, что монотеистические религии и язычество по сути проповедуют одно и то же. Из нашей современности языческие боги вполне могут быть трактованы как ангелы и архангелы Господни, исполнители Его воли.</p>
<p><strong>Единое человечество</strong></p>
<p>Зато понимание того, что пасхальные ритуалы зародились ещё в языческие времена, дает нам возможность почувствовать всю огромность истории рода людского в пространстве и времени. Люди, которые были уже как мы, возникли примерно 50 тыс. лет назад. И с тех пор начали зарождаться традиции.</p>
<p>И даже если не все они работают в практическом смысле, то через них происходит духовное воссоединение с предками, и человечество становится не группкой разрозненных индивидуумов, а цельным организмом, в котором каждое новое поколение оставляет свой след и вклад. И очень важно, чтобы он был благотворным.</p>
<p><strong>От теории к практике</strong></p>
<p>В завершение несколько слов о том, когда и что делается в Страстную неделю.</p>
<p><strong>Понедельник &#8212; четверг:</strong> Генеральная уборка в доме и во дворе, стирка, подготовка праздничной одежды, купание (желательно, в четверг до восхода солнца). В четверг же готовят четверговую соль и творожные паски, а также красят яйца.</p>
<p><strong>Пятница &#8212; суббота:</strong> Посещение церкви, где нужно купить 12 свечей и расставить их по всему дому. В пятницу, прочитав &#171;Отче наш&#187;, хозяйки приступают к выпечке пасок. Страстная пятница и суббота &#8212; дни самого строгого телесного и духовного поста.</p>
<p>В субботу после полудня и до 21 вечера уже освящают еду в храмах.</p>
<p><strong>Воскресенье:</strong> По окончанию Всенощной с утра можно садиться за стол и, начав с вкушения кулича (паски) и освященных яиц, праздновать Светлое Христово Воскресенье.</p>
<p><strong>Ещё по теме: <a href="https://creativpodiya.com/posts/16495" target="_blank" rel="noopener">Почему Христа называют Спасителем</a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/67134/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>5</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Суми-Таганріг транзит, або Зупинка на шляху до вічності</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68732</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68732#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Fri, 10 Apr 2026 06:25:57 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Антон Чехов]]></category>
		<category><![CDATA[Борис Подольский]]></category>
		<category><![CDATA[Валентин Парнах]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Надія Сигида]]></category>
		<category><![CDATA[Суми]]></category>
		<category><![CDATA[Таганріг]]></category>
		<category><![CDATA[Фаїна Раневська]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68732</guid>

					<description><![CDATA[Головними героями нашої історії стануть п’ять відомих уродженців Таганрогу. Їхні долі свідчать, що принаймні в європейській частині тієї велетенської імперії, що канула у небуття, усі шляхи талановитих та активних так чи інакше пролягали через&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Головними героями нашої історії стануть п’ять відомих уродженців Таганрогу.</h2>
<p>Їхні долі свідчать, що принаймні в європейській частині тієї велетенської імперії, що канула у небуття, усі шляхи талановитих та активних так чи інакше пролягали через Україну.</p>
<p>Загалом, подібні панорамні ретроспекції завжди виводять на думку про те, яким неймовірно складним та взаємопов’язаним явищем є феномен homo sapiens, де мільярди окремих особистостей, об’єднані в єдиний живий організм, де поруч співіснують генії та лиходії, артисти та чекісти, літератори та стукачі, фізики та ідеологи масових фізичних розправ, безжальні володарі доль та лікарі душ людських…</p>
<p><strong>Історія Таганрогу</strong></p>
<p>Сучасний Таганріг («таган» &#8212; сосуд з вогнем, «ріг» – мис, що виступає в море, тобто мова про маяк) засновано 1698 року Петром Першим на місці стародавніх поселень як фортецю та порт Азовського моря. Ще за часів Хмельниччини більшість населення тут складали етнічні українці, що переселялися на вільні землі подалі від панських утисків та руйнівних військових дій.</p>
<p>Петро, між іншим, планував зробити Таганріг азовським Петербургом, тобто столицею імперії. Але «завдяки туркам» задум реалізовано не було. З 1711 року на Таганрожчині розташовувалася Нова Запорізька Січ, що перебувала у васальній залежності від османів.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-68738" title="Нова Запорізька Січ" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105-300x200.jpg" alt="Нова Запорізька Січ" width="406" height="270" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105-300x200.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105.jpg 448w" sizes="auto, (max-width: 406px) 100vw, 406px" /></a> І тільки 1774 року територія знову повернулася під владу російських деспотів.</p>
<p>Портом на Азові Таганріг таки став і згодом перетворився на типове багатонаціональне приморське місто з кількома діаспорами, серед яких на початку ХХ століття виділялися українська, грецька та єврейська. У 1920—1924 рр. місто та його околиці входили до складу УРСР.</p>
<p>Сьогодні переважна більшість мешканців пишуть себе росіянами.</p>
<p><strong>Валентин Парнах, Микола Хвильовий, джаз та Європа</strong></p>
<p>Валентин Парнах (1891-1951). Уродженець Таганрогу. Справжнє прізвище &#8212; Парно́х. Музикант, поет, хореограф. Гімназію закінчив з золотою медаллю. Численні таланти виявив ще у студентські роки. Приблизно 1915 року подався у мандри світом. Невдовзі став частиною паризької богеми, особливо її емігрантської складової. Існує навіть портрет Парнаха роботи Пабло Пікассо.</p>
<p>Мав двох рідних сестер. Сестра-близнючка Лізавета Тараховська ( по чоловіку)  &#8212; також літератор. Друга, Софія Парнок &#8212; «російська Сапфо» &#8212; поетеса, відома публічними романами з жінками, зокрема з Мариною Цвєтаєвою.</p>
<p>1921 року в Парижі Валентин Парнах заснував та очолив доволі епатажний літературний гурт «Палата поетів». Назва філігранно балансує на рівній відстані від «Палати лордів» Британської імперії та «Палати номер шість» ще одного уродженця Таганрогу &#8212; Антона Чехова. До складу об’єднання увійшли амбітні літератори-емігранти. Гурт формувався на елітарній основі, брали не усіх, у членстві  відмовили навіть одному з найталановитіших поетів еміграції Борису Поплавському.</p>
<p>У Парижі 1921 року Валентин Парнах вперше почув джаз. І зрозумів, з яким трофеєм хоче і може ефектно в’їхати у столицю держави ведмедів та балалайок. Вже 1922 року Парнах, маючи у багажі комплект джазових інструментів та ореол ідейного лідера паризьких поетів, прибув до Москви, зібрав джаз-банду свого імені та 1 жовтня 1922 року влаштував перший російсько-радянський джазовий концерт. 1 жовтня з того часу вважається днем народження російського джазу. Слово «джаз», до речі, придумав теж він, Валентин  Парнах.</p>
<div id="attachment_68739" style="width: 471px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/завантаження-16.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68739" class="wp-image-68739 " title="Валентин Парнах" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/завантаження-16.jpg" alt="Валентин Парнах" width="461" height="345" /></a><p id="caption-attachment-68739" class="wp-caption-text">Валентин Парнах</p></div>
<p>У 1922 році, перебуваючи на вершині популярності, Парнах завідував музичною та хореографічною частинами в театрі Мейєрхольда. І там разом зі своїм джаз-бендом брав участь у виставі «Дайош Європу!».</p>
<p>Це було дійство для червоних естетів, засноване на гротесках Іллі Еренбурга. Згідно сюжету, у Нью-Йорку повстали пролетарії. Їм на підтримку вирушили ленінградські гегемони. А щоб скоріше справа рухалася, радянські трудівники  швиденько побудували в Атлантичному океані тунель між Ленінградом та Нью-Йорком. Смисл назви був в експансії пролетарської революції в Європу та Америку.</p>
<p>Мейєрхольду цей прогин перед більшовицькою владою однаково не зарахували. 2 лютого 1940 року розстрільний вирок видатному режисеру було приведено до виконання. І це про людину, яка казала друзям, що з гімназійних років носить у душі мрію про революцію у самих крайніх її формах. Все так. Революція, як відомо, обожнює пожирати своїх дітей.</p>
<p>Щодо гучного успіху вистави «Дайош Європу!», то публіка загалом йшла не на очевидний агітпром, а на джаз-бенд Парнаха – носія нової революційної для того часу музики. А ще на молодих шикарних акторів &#8212; Марію Бабанову, Ераста Гаріна, Ігоря Іллінського, які виконували по декілька ролей, танцювали та постійно перевдягалися.</p>
<p>Однойменний слоган «Дайош Європу!» незабаром виринув у літературній дискусії, яку завели харківські літератори з ініціативи уродженця міста Тростянець Сумської області  Миколи Хвильового (1893-1933).</p>
<p>Але його вже було трактовано керівною партією саме як націоналістичний намір податися геть від Москви. У підсумку Хвильового почали щемити і таки довели до трагічного кінця. Це був початок доби Розстріляного Відродження. Розстріляного саме тому, що «Геть від Москви!» та «Дайош Європу!».</p>
<p><strong>Детальніше про Миколу Хвильового і його час у нарисі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68481" target="_blank" rel="noopener">Микола Хвильовий. Романтик шаленої епохи  </a></strong></p>
<p>У завершення теми джазу згадаємо, що в Україні, перший джазовий концерт відбувся лише 1925 року.  Грав колектив Юлія Мейтуса. З опису <a href="https://creativpodiya.com/posts/66905" target="_blank" rel="noopener">Остапа Вишні,</a> котрий був присутнім на дійстві, складається враження, що публіка була  у шаленому захваті від модернової музичної  екзотики, а особливе захоплення викликав член бенду, який у якості засобу звуковидобування використовував відро. Хоча на думку деяких знавців з гальорки «відро було ненастроєне».</p>
<p>Потім Мейтус &#8212; до речі, фаховий класичний музикант &#8212; співпрацював у Харкові з театром Леся Курбаса «Березіль». 9 січня 1929 року там відбулася прем’єра мюзиклу «Алло на хвилі 477!», який вважається першим джаз-ревю в Україні.</p>
<p>Курбаса було розстріляно 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.</p>
<p><strong>Борис Подольский, або  Парадокс ЕПР</strong></p>
<p>Борис Подольский (1896-1966) – фізик-теоретик зі світовим ім’ям. Народився в Таганрозі. Ще у гімназії демонстрував феноменальні математичні здібності. У 17-річному віці емігрував до США. Там отримав ґрунтовну освіту і знайшов себе в галузі квантової та ядерної фізики.</p>
<div id="attachment_68740" style="width: 314px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Boris-podolsky-all-people-photo-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68740" class="wp-image-68740 " title="Борис Подольский" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Boris-podolsky-all-people-photo-1.jpg" alt="Борис Подольский" width="304" height="465" /></a><p id="caption-attachment-68740" class="wp-caption-text">Борис Подольский</p></div>
<p>Під час Другої Світової війни перебував у США і передавав секретні наукові відомості радянській розвідці. Кажуть, що був єдиним, хто робив це не з ідейних міркувань, а за гроші. Навіть називають таксу у $300 за інформацію.</p>
<p>1926 року разом з Альбертом Ейнштейном та Нотаном Розеном сформулював «парадокс ЕПР» (Ейнштейна- Подольского–Розена). Суть парадоксу полягала у тому, що згідно до одного з головних положень квантової фізики &#8212; принципу невизначеності Гейзенберга &#8212; неможливо одночасно виміряти координату мікрооб’єкту та його імпульс. Але Ейнштейн з колегами запропонували уявний дослід, де це можливо.</p>
<p>Після публікації відповідної статті у науковому світі розгорнулася бурхлива полеміка. Лідер прихильників квантової механіки Нільс Бор заперечував Ейнштейну, той знаходив все нові і нові аргументи у відповідь на заперечення. У підсумку з’ясувалося, що вся проблема полягала у різниці розуміння поняття «стан частинки». Ейнштейн, стоячи на позиціях класичної фізики вважав, що стан частинки – це набір параметрів, які існують об’єктивно, незалежно від наявності спостерігача. А Бор дивився на це з точки зору квантової механіки, де лише поява спостерігача примушує частинку проявляти якийсь набір параметрів.</p>
<p>У підсумку багаторічного обміну думками наукова спільнота дійшла висновку, що головна користь дискусії полягала у тому, що сторони уточнили власні позиції і набагато більше зрозуміли самі себе, ніж то було до початку суперечки. Тобто за результатами змагань знову переміг… Декарт (1596—1650) з його славнозвісним закликом визначати значення слів:</p>
<blockquote><p>&#8230;якби серед філософів встановилася згода щодо значення слів, то майже всі їхні суперечки було б припинено.</p></blockquote>
<p>Щодо Бориса Подольского, то на початку 1930-х років він деякий час працював за контрактом у Харкові в Українському фізико-технічному інституті, разом з такими світилами світової фізики як: Лев Ландау, Володимир Фок, Поль Дірак (лауреат Нобелевської премії 1933 року) та Пауль Еренфест.</p>
<p>Ініціатором створення Українського ФТІ був уродженець Сумщини Абрам Іоффе (1880, місто Ромни – 1960, Ленінград), який у листі до голови РНК України Власа Чубаря писав:</p>
<blockquote><p>Навесні я робив доповідь у Харкові про важливість саме в ньому заснувати Фізико-технічний інститут, аналогічний нашому в Ленінграді…. Таким чином, Харківський фізико-технічний інститут буде центральним для СРСР (і, ймовірно, для сусідніх держав-Естонії, Латвії, Польщі тощо), інститутом низьких температур та науково-технічною базою промисловості.</p></blockquote>
<p>В українському публіцистичному просторі присутні численні повідомлення щодо літературного Ренесансу 20-х років ХХ  століття, пов’язаного з Харковом. Але  одночасно там відбувався і фізико-технічний ренесанс. У цих паралельних процесах присутня ще одна трагічна рима. Під кінець 1930-х, поруч з членами Розстріляного Відродження  репресовані були також і українські фізики. А з ними у 1939 році і сам Влас Чубар.</p>
<p><strong>Надія Сиги́да</strong></p>
<p>Надія Сигида (Малаксіано) &#8212; полум’яна революціонерка грецького походження. Народилася у Таганрозі 1963 року. Працювала вчителькою. Разом з чоловіком Якимом Сигидою брала участь у революційному русі, зокрема подружжя утримувало дома підпільну друкарню. 1885 року обох заарештовано.</p>
<div id="attachment_68281" style="width: 319px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68281" class="wp-image-68281 " title="Надія Сигида" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida-233x300.jpg" alt="Надія Сигида" width="309" height="398" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida-233x300.jpg 233w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida.jpg 279w" sizes="auto, (max-width: 309px) 100vw, 309px" /></a><p id="caption-attachment-68281" class="wp-caption-text">Надія Сигида</p></div>
<p>Після вироку Надія потрапила на сумновідому Карійську каторгу. Там очолила протести проти свавілля тюремного начальства. Брала участь у голодуванні. Одного разу у якості акту спротиву вдарила по обличчю жандармського чина Маслюкова, за що отримала сто ударів різками по наказу самого Приамурського генерал-губернатора барона Корфа. Хоча щодо політичних тілесні покарання були заборонені.</p>
<p>У відповідь 8 листопада 1889 року Надія Сигида разом з трьома українками: Марією Калюжною з Лебедина (теперішня Сумщина), Марією Ковалевською (Дніпро) та Надією Смирницькою з Київщини прийняла смертельну дозу морфію.</p>
<p>Подія викликала гучний резонанс і примусила царський уряд піти на суттєві поступки політв’язням.</p>
<p>Одним із головних речників розголосу відомостей про Карійську трагедію став уродженець села Грабовське (тоді – слобода Пушкарна) Краснопільського району Сумщини відомий український поет-засланець <a href="https://creativpodiya.com/posts/68274" target="_blank" rel="noopener">Павло Грабовський</a>, який ще на початку свого ув’язнення декілька місяців пересувався з Бутирської в’язниці до Сибіру одним етапом з Надією Сигидою.</p>
<p>У молодих людей виникли стосунки, сутність яких ми не знаємо. Відаємо тільки, що на багато років Надія стала для Павла чимось на кшталт Беатріче для Данте. Він присвячував Надії свої поезії і взагалі знаходився під впливом її духовної, перш за все, особистості, хоча вони ніколи більше не бачилися.</p>
<p><strong>Чехов, Раневська та вишневий сад    </strong></p>
<p>Антон Чехов (1860-1904) – всесвітньовідомий письменник та драматург. Вчився у одній гімназії з Борисом Подольским та Валентином Парнахом (у різні, зрозуміло, роки). Мав українське коріння. Детальніше про це у розділі «Юстас &#8212; Алексу, або Від сакури до вишні» нарису<strong> <a href="https://creativpodiya.com/posts/68622" target="_blank" rel="noopener">Український погляд  на культурний спадок імперії</a>.</strong></p>
<div id="attachment_68555" style="width: 324px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68555" class="wp-image-68555 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889-221x300.jpg" alt="А. П. Чехов" width="314" height="426" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889-221x300.jpg 221w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889.jpg 240w" sizes="auto, (max-width: 314px) 100vw, 314px" /></a><p id="caption-attachment-68555" class="wp-caption-text">А. П. Чехов 1889 рік</p></div>
<p>Так склалося, що саме Чехов – єдиний з усіх світовий знаменитостей, написав захоплені слова про природу Сумщини &#8212;</p>
<blockquote><p>Аббація і Адріатичне море чудові, але Лука і Псел краще.</p></blockquote>
<p>Слобода Лука сьогодні &#8212; частина міста Суми.</p>
<p>Безсумнівно, що Беккет, Пруст і навіть сам Франц Кафка після відвідин Сум теж написали б щось подібне. Але вони на жаль до Сум так і не доїхали.</p>
<p>Фаїна Раневська (Фельдман, 1896 &#8212; 1984). Ця білоруська єврейка, уродженка Таганрогу та видатна російська акторка жодним чином з Україною не пов’язана, але сценічний псевдонім &#8212; Раневска взяла на честь героїні п’єси Чехова  «Вишневий сад».</p>
<div id="attachment_68741" style="width: 385px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/images-5.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68741" class="wp-image-68741 " title="Фаїна Раневська" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/images-5.jpg" alt="Фаїна Раневська" width="375" height="300" /></a><p id="caption-attachment-68741" class="wp-caption-text">Фаїна Раневська</p></div>
<p>А вишневий сад – це український національний сакральний символ. І ось тут нарешті ми дійшли до того, що об’єднує героїв нашої розповіді.</p>
<p>Їх об’єднує сад &#8212; вишневий сад, що стоїть десь на березі небесного Псла. І у ньому під вишнею, під черешнею, десь у вічності сидять собі парою за чаєм і закохано мріють про щастя всіх людей Павло Грабовський із Надією Сигидою.</p>
<p>А поруч ведуть нескінчений науковий диспут Абрам Іоффе з Борисом Подольским. А трохи далі імпровізують джаз та навперебій читають свої вірші Микола Хвильовий з Валентином Парнахом.</p>
<p>А біля чистого прозорого Псла на тлі мальовничих сумських краєвидів прогулюються під ручку Антон Чехов з Фаїною Раневською.</p>
<p>Так ми їх і залишимо.</p>
<p><strong>Ще про український вплив на культурний спадок імперії у розповіді: <a title="Михайло Лермонтов, або Пригоди українок у Петербурзі" href="https://creativpodiya.com/posts/68559" rel="bookmark">Михайло Лермонтов, або Пригоди українок у Петербурзі</a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68732/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Позитивні наслідки періоду Руїни для української державності</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68354</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68354#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Wed, 25 Mar 2026 16:15:17 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Іван Виговський]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Пантелеймон Куліш]]></category>
		<category><![CDATA[Петро Дорошенко]]></category>
		<category><![CDATA[Руїна]]></category>
		<category><![CDATA[Чорна рада]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68354</guid>

					<description><![CDATA[Руїна – назва періоду української історії від дати смерті  Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687). Всупереч поширеній думці, той час не варто вважати виключно деконструктивним з точки зору побудови української державності.&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Руїна – назва періоду української історії від дати смерті  Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).</h2>
<p>Всупереч поширеній думці, той час не варто вважати виключно деконструктивним з точки зору побудови української державності. Спробуймо розібратися детальніше.</p>
<p><strong>Гетьман</strong></p>
<p>Після перемоги очолюваного ним повстання Богдан Хмельницький оголосив себе Гетьманом усієї Території Війська Запорізького. Термін «гетьман» має німецьке коріння і значення «командуючий». Зокрема гетьманом у XV столітті чехи називали ватажка гуситів Яна Жижку.</p>
<div id="attachment_68359" style="width: 520px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/bytva-pid-batogom.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68359" class="wp-image-68359 " title="Запорожці" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/bytva-pid-batogom-300x169.jpg" alt="Запорожці" width="510" height="287" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/bytva-pid-batogom-300x169.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/bytva-pid-batogom-768x432.jpg 768w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/bytva-pid-batogom-1024x576.jpg 1024w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/bytva-pid-batogom.jpg 1674w" sizes="auto, (max-width: 510px) 100vw, 510px" /></a><p id="caption-attachment-68359" class="wp-caption-text">Запорожці</p></div>
<p>На Січі цей термін також використовували. Гетьманом призначали командуючого черговим військовим походом. А загальне керівництво Січчю здійснював кошовий отаман.</p>
<p>Коли Богдан Хмельницький оголосив себе Гетьманом всієї України, він фактично підніс це суто військове звання до рангу державного титулу. Більш того, в останні роки Хмельницький наполягає, щоб титул наслідував його син.</p>
<p>І все було б добре, але новопроголошена Гетьманщина не була першою української державою. Задовго до неї існувала Запорізька Січ &#8212; демократична козацька республіка. Січ нікому не підкорялася раніше і не збиралася підкорятися новому Гетьману усія Русі-України.</p>
<p>І якщо авторитет Хмельницького не дозволяв цьому протиріччу проявитися у повній мірі при житті, то після його смерті все змінилося.</p>
<p><strong>Іван Виговський, московити  і запорожці</strong></p>
<p>Першим гетьманом після Богдана став його 16-річний син Юрко Хмельницький. Але вже за місяць юнака змінив досвідчений Іван Виговський – колишній генеральний писар Богдана Хмельницького, який спочатку був регентом при Юрії.</p>
<p>Талановитий полководець і державник Виговський спочатку уклав партнерську угоду зі Швецією. Але скандинавський вектор не спрацював, тому що шведи невдовзі почали війну з Данією і тимчасово втратили цікавість до українських справ. Також, продовжуючи традиції Хмельницького, Виговський проголосив союз з Кримським ханством.</p>
<p>Практично відразу проти нового гетьмана виступають запорожці на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем. І хоча їх підтримали ще й козаки Полтавського полку під головуванням Мартина Пушкаря, повстання було придушене.</p>
<p>16 вересня 1658 року Виговським став одним з укладачів Гадяцького договору, за яким Україна, входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративної Речі Посполитої під назвою Велике Князівство Руське.</p>
<div id="attachment_68356" style="width: 468px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/ivan.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68356" class="wp-image-68356 " title="Іван Виговський" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/ivan-300x200.jpg" alt="Іван Виговський" width="458" height="305" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/ivan-300x200.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/ivan-768x512.jpg 768w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/ivan-1024x683.jpg 1024w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/ivan.jpg 1500w" sizes="auto, (max-width: 458px) 100vw, 458px" /></a><p id="caption-attachment-68356" class="wp-caption-text">Гетьман Іван Виговський</p></div>
<p>Це, зрозуміло, не сподобалося московитам і вони, за звичкою, пішли війною на Україну. І були вщент розбиті військом Виговського під Конотопом 27-29 червня 1659 року. Але далі справа не пішла. Бо водночас Іван Сірко на чолі запорожців напав на Крим. Таким чином Виговський втратив союзника у лиці татар. На превеликий жаль, бо далі гетьман збирався йти на Москву, розуміючи, що з московитами краще воювати на їхній території.</p>
<p>Невдовзі Виговський під тиском козацької старшини був вимушений зректися булави на користь Юрія Хмельницького. Тут вже  активно попрацювала московицька агентура. Наближався кінець 1659 року.</p>
<p><strong>Дві України </strong></p>
<p>Юрій Хмельницький у той час був розумний 18-річний юнак. Навіть якби він і успадкував державницькі таланти батька, однаково вік мав дуже ранній. А до того ж Юрко був ну ані трошки не державник. Його світ створювали книжки і молитви.</p>
<p>Тому після кількох років хитань між Москвою і Варшавою, у січні 1663 р. Юрій Хмельницький зрікся гетьманської булави та постригся у ченці.</p>
<p>На початку 1663 р. відбулася знакова подія. Гетьманом був обраний Павло Тетеря. Але він став гетьманом лише Правобережної України. Та ще й за підтримки короля Речі Посполитої. Запорізька Січ і козаки Лівобережжя відмовилися визнати Тетерю, небезпідставно вважаючи його польською маріонеткою.</p>
<p>В червні 1663 р. у Ніжині відбулася Чорна рада, метою якої було обрання гетьмана Лівобережної України. Саме про неї, між іншим, ідеться у однойменному романі <a href="https://creativpodiya.com/posts/68371" target="_blank" rel="noopener">Пантелеймона Куліша.</a></p>
<p><strong>Чорна рада</strong></p>
<p>Чорною вона називалася тому, що у зборах брали участь не тільки представники козацької старшини, але й прості козаки та посполиті – тобто чернь. Це безумовно вплинуло на хід і зміст передвиборчих перегонів. Переміг той, хто наобіцяв бідним більше соціальних благ.</p>
<p>Так гетьманом Лівобережної України став Іван Брюховецький, якого взагалі-то краще було назвати Бреховецьким. Обіцянок своїх він не виконав. Натомість першим ділом стратив своїх політичних конкурентів Якима Сомка та Василя Золотаренка. Після чого почав тулитися до Москви.</p>
<div id="attachment_68360" style="width: 477px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-6.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68360" class="wp-image-68360 " title="Чорна рада" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-6.jpg" alt="Чорна рада" width="467" height="294" /></a><p id="caption-attachment-68360" class="wp-caption-text">Чорна рада</p></div>
<p>Таким чином, в Україні з&#8217;явилося вже два протилежно орієнтованих гетьмана. Чому так сталося?</p>
<p><strong>Селяни і свобода</strong></p>
<p>Однією з вагомих причин перемоги Богдана Хмельницького у повстанні, котре він багато у чому почав, виходячи з особистих мотивів, стала підтримка низів, які все більше відчували на собі тиск польсько-литовської шляхти. Як альтернативний варіант щоденній панщині, польська влада запропонувала бажаючим селитися на спустілих після монголо-татарських набігів територіях України, у так званих слободах. Слобода – від слова свобода. Мешканці нових слобод були на 20 років звільнені від податків. І цей термін якраз збігав до часу повстання Хмельницького.</p>
<p>Московити, дивлячись на такі справи, і собі вирішили організувати слободи. <a href="https://creativpodiya.com/posts/20889" target="_blank" rel="noopener">Так виникли Суми</a>, Харків, Білгород та інші міста та села, які нині об’єднані під назвою Слобожанська (тобто вільна) Україна.</p>
<p><strong>Між двох зол</strong></p>
<p>І ось українці опинилися перед вибором. З одного боку – Польща, від шляхти якої вони вже натерпілися. З іншого &#8212; Московія, яка принаймні на декілька десятків років обіцяє вільне життя у слободах. Або на «государєвой службє». Поганого від них на той час ще ніхто не бачив, бо під ними не жили і як вони зі своїми холопами поводяться не знали. А шкода.</p>
<p>З іншого боку, Польща – це Європа, культура, університети, магдебурзьке право, історичні зв’язки що встановилися за три століття спільного існування. Але поляки &#8212; католики, а московити &#8212; православні і українці з ними у той час мали одну церковнослов’янську (письмову) мову&#8230;</p>
<p>Терези вагалися. А тим часом Московія і Річ Посполита взяли й підписали Андрусівський мир, згідно з яким Україну було поділено на Лівобережну (московську) і Правобережну (польську). Йшов 1667-й рік. На Дону цього року почалося повстання Степана Разіна (1667-1674). Його підтримали українські козаки Острогожського полку. І царю-батюшкє тимчасово стало не до поляків.</p>
<p><strong>Третій гетьман</strong></p>
<p>Трохи раніше до влади на українському Правобережжі прийшов Петро Дорошенко (1666). З самого початку новий керманич показав себе сильним керівником. Дивлячись на такі справи, Брюховецький запропонував йому спілку проти Московії, яка, підписавшись під поділом України, порушила Переяславську угоду. Гетьмани домовилися зустрітися у селі Опішня біля Полтави. Але під час зустрічі Брюховецького було вбито. Згідно з версією Дорошенка, вбивство вчинили козаки самого Брюховецького у якості помсти за невиконані обіцянки.</p>
<p>Дорошенко на якийсь час став гетьманом обох берегів. Але вже у 1668 році призначив наказним (тобто виконуючим обов’язки, або тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем&#8217;яна Многогрішного, а сам повернувся на Правобережжя.</p>
<p>У цей час запоріжці вирішили, що хочуть теж мати свого гетьмана. Ним за підтримки кримських татар став писар Січі Петро Суховій. Таким чином, гетьманів в Україні стало три.</p>
<p><strong>Османи, Самойлович і Мазепа</strong></p>
<p>В ситуації коли Московія та Річ Посполита повелися до України, м’яко кажучи, без поваги, Дорошенко вирішив повернутися до давньої ідеї Хмельницького, щодо союзу з Османської імперією. Союзний договір був укладений восени 1669 року і отримав назву Корсунська угода. До неї вирішив приєднатися і Лівобережний гетьман Многогрішний, за що негайно був затриманий московитами і відправлений у заслання в Бурятію.</p>
<div id="attachment_68361" style="width: 428px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-7.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68361" class="wp-image-68361 " title="Петро Дорошенко " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-7.jpg" alt="Петро Дорошенко " width="418" height="332" /></a><p id="caption-attachment-68361" class="wp-caption-text">Гетьман Петро Дорошенко</p></div>
<p>Замість Многогрішного головувати на Лівобережжі було обрано Івана Самойловича. Але він забажав керувати обома частинами України і розпочав війну з Дорошенком. І переміг. Простий народ не сприйняв Дорошенкового союзу з турками. У 1674 р. Іван Самойлович був проголошений  гетьманом всієї України.</p>
<p>Самойлович тримав гетьманську булаву майже 13 років. Та у 1687-му після невдалого  спільного з московитами походу на кримчаків був звинувачений у зраді Москві і позбавлений гетьманства.</p>
<p>З  25 липня 1687 р. на Лівобережжі настала 20-річна доба гетьмана Івана Мазепи. А правобережжя відійшло під пряме управління Речі Посполитої.</p>
<p>На цьому період Руїни завершується.</p>
<p><strong>Позитивні наслідки Руїни для української державності</strong></p>
<p>Повстання Хмельницького почалося у 1648 році. Мазепа прийшов до влади майже через 40 років. Це той термін, котрий знадобився Мойсеєві, щоб євреї нарешті відчули себе народом. За цей період на землях колишньої Київської Русі виросли два покоління людей, що ідентифікували себе як українці.</p>
<p>Іншими словами, саме тоді виникла нова історична спільнота &#8212; український народ, ще не нація, але вже народ, представники якого могли називати себе русинами, руськими або навіть малоросами, але достеменно знали, що і в  Слобожанщині, і в Галичині живуть такі ж самі українці. Тому з півслова розуміли один одного через два століття підданий Австро-Угорщини Іван Франко і уродженець Російської  імперії, слобожанин Павло Грабовський. Розуміли, бо розмовляли однією мовою.</p>
<p><strong>Більш детально про Грабовського у публікації: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68274" target="_blank" rel="noopener">Павло Грабовський український поет і дідусь радіотелефоту</a></strong></p>
<p>А ще це була славна епоха дивовижних звитяг і трагічних поразок, могутніх воїнів і не менш епічних зрадників, час, коли на мапі світу між декількох потужних імперій вперше з’явилася самостійна Українська держава. Такі історичні періоди ще називають пасіонарним вибухом. Про неї потім складали свої думи кобзарі, вона надихала перших українських літераторів, які творили вже сучасною народною українською мовою. Творили і одночасно створювали легенду про великих предків, котрі у неможливих умовах повного оточення виборювали свою незалежність.</p>
<p>У підсумку ідея незалежності стала державоутворюючою. А патріотичне гасло «Україна понад усе!» є для українців не просто словами, а базовою національною цінністю.</p>
<p><strong>Ложка дьогтю</strong></p>
<p>Дьоготь був постійним супутником українців того часу. Дьогтем змащували колеса своїх возів чумаки. Його у якості захисного засобу намазували на тіло аби не заразитися чумою. Ми теж насамкінець додамо в нашу діжку меду трошки дьогтю. Тобто зупинимо увагу на двох українських проблемах, котрі ясно проявилися у період Руїни і залишаються актуальними досі.</p>
<p>Точніше, ні. Одна з них нарешті вже остаточно вирішена 24 лютого 2022 року. Мається на увазі колишня наявність двох центрів тяжіння – на Московію і на Європу, які завжди заважали цілісності і внутрішній єдності української держави.</p>
<p>А ось друга все ще є актуальною. Мова про соціальну нерівність. У часи Руїни практично всі гетьмани орієнтувалися на вимоги шляхти. Що приводило до народного незадоволення, розчарування в їх політиці, і як наслідок, до втрати авторитету, необхідного задля консолідації суспільства в край складних обставинах того часу.</p>
<p>На жаль, і сьогодні ми спостерігаємо, що сучасна українська шляхта не бачить межі у своєму прагненні розкоші. Зайвої, непотрібної ні для чого, окрім самоствердження розкоші. І в той же час значна частина «простих» українців скніють на межі зубожіння.</p>
<p>Зрозуміло, що суспільство для забезпечення непорушності держави має знайти формулу компромісу, який би дозволяв мінімум не поглиблювати прірву між бідними і заможними. В ідеалі, зрозуміло, хочеться, щоб заможними були всі. Ну принаймні всі, для кого це важливо.</p>
<p><strong>Ще про історію України читайте в матеріалі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/67903" target="_blank" rel="noopener">Диво на Віслі. Відлуння та наслідки</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68354/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Пантелеймон Куліш &#8212; опальний світоч української культури</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68371</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68371#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 17 Mar 2026 14:34:37 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Культурный остров]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Ганна Барвінок]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Марко Вовчок]]></category>
		<category><![CDATA[Пантелеймон Куліш]]></category>
		<category><![CDATA[українська мова]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68371</guid>

					<description><![CDATA[Пантелеймон Куліш &#8212; видатний український письменник, мислитель та мовознавець. Один з могутньої плеяди творців сучасної української літературної мови. Важливо підкреслити, що Пантелеймон Олександрович був далеко не поодинокою зіркою українства на тлі буйного розквіту імперської&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Пантелеймон Куліш &#8212; видатний український письменник, мислитель та мовознавець. Один з могутньої плеяди творців сучасної української літературної мови.</h2>
<p>Важливо підкреслити, що Пантелеймон Олександрович був далеко не поодинокою зіркою українства на тлі буйного розквіту імперської словесності XIX  століття. У процесі розповіді ми будемо постійно згадувати його літературних та наукових побратимів.</p>
<p>З іншого боку, Куліш дійсно був унікальною особистістю. З точки зору масштабу письменницького та наукового доробку у нього є всі права вважатися одним з найвидатніших українців того часу. Але сьогодні його ім’я згадують набагато рідше, ніж воно того варте. Та й радянська влада чомусь не дуже святкувала Куліша. На відміну від Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки. Чому ж так? Чому творів  Куліша не знайти у шкільних підручниках радянських часів?</p>
<p>Відповідь,точніше наша версія відповіді, буде трохи згодом.</p>
<p><strong>Життєпис. Цікаві факти. </strong></p>
<p>Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819 року в селищі Вороніж Глухівського повіту нинішньої Сумської області. Тепер це Шосткінський район Сумщини.</p>
<div id="attachment_68375" style="width: 529px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-8.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68375" class="wp-image-68375 " title="Пантелеймон Куліш" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-8.jpg" alt="Пантелеймон Куліш" width="519" height="345" /></a><p id="caption-attachment-68375" class="wp-caption-text">Пантелеймон Куліш</p></div>
<p>Як і його молодший побратим <a href="https://creativpodiya.com/posts/68294" target="_blank" rel="noopener">Борис Грінченко</a> (1853-1910), походив з дрібнопомісних дворян – колишньої козацької старшини. Важливою складовою початкової освіти майбутнього письменника були казки та народні пісні. Їх малому Паньку розповідала та співала мати, про яку він казав, що вона думала піснями, а розмовляла приказками та прислів’ями.</p>
<p>Схожий бекграунд у більшості знакових діячів української культури XIX століття, зокрема у<a href="https://creativpodiya.com/posts/68274" target="_blank" rel="noopener"> Павла Грабовського</a>. Жива народна мова, втілена у казкові фантазії та ліричні переживання – ідеальний родючий ґрунт для творчих сходів талановитого митця.</p>
<p>Куліш на чотири з половиною роки молодший за Тараса Шевченка, з яким товаришував у житті і гаряче сперечався у творчості. Шевченко, до речі, навіть був шафером на весіллі Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок (Олександри Білозерської).</p>
<p>Життя Куліша було схоже на гойдалку. Працював викладачем російської мови і одночасно активно пропагував українську. Збирав історичні пісні та думи. Віршував, писав прозу імперською та рідною мовою. Знав старослов’янську, німецьку, польську, французьку, шведську, італійську та латину. Багато перекладав зі світових класиків</p>
<p>Отримував гранти від Петербурзької Академії наук, був заарештований за зв’язки з Кирило-Мефодіївським братством, пережив з дружиною втрату дитини, провів три роки у засланні, видавав книжки та журнали. Склав та випустив друком перший український буквар. Працював в імперських державних установах, мандрував Західною Європою, обіймав посаду директора Департаменту духовних справ у Варшаві. Жив у Відні, потім повернувся до  Санкт-Петербургу.</p>
<p>Після Емського указу 1876 року придбав хутір у Чернігівській губернії, який назвав на честь дружини &#8212;  Ганнина Пустинь. Там і пішов з життя 14 лютого 1897 року. Наприостанку, вже долаючи завершальні версти земної путі, перекладав на українську мову Біблію.<strong> </strong></p>
<p><strong>Кулишівка</strong></p>
<p>Кулишівка або система Куліша — фонетичний правопис української мови, який винайшов і застосував у своїх книжках Пантелеймон Куліш.</p>
<p>Завдання правильної передачі вимови українських слів повстало після виходу «Енеїди» Котляревського. Однією з перших спроб впорядкувати граматику народної мови, яка раптом стала літературною, була<a href="https://creativpodiya.com/posts/68397" target="_blank" rel="noopener"> система Олексія Павловського, створена ще у 1804 році.</a></p>
<p>Куліш продовжив напрацювання Павловського. Власне, тут важливо було домовитися щодо єдиних правил, які б задовольняли усіх літераторів і адекватно сприймалися читачем. І хоча авторитет Куліша-інтелектуала був надзвичайно високим, пошуки ідеалу кулішівкої не завершилися. Вони продовжуються й досі.</p>
<p>Детальніше процес становлення писемної української мови дорадянського періоду ми описали у публікації, присвяченій життю Бориса Грінченка<strong>: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68294" target="_blank" rel="noopener">«Борис Грінченко. Життєпис у вигляді ліричних відступів.</a>  </strong></p>
<p><strong>Епістолярний Казанова</strong></p>
<p>Незважаючи на те, що Куліш прожив усе життя у шлюбі з однією жінкою, йому приписують безліч паралельних романів. Втім, при цьому додають, що листи він писав більш охоче, ніж ходив на побачення. Він взагалі жив у стилі письма. Кажуть, що вже хворий, лежачі у півсвідомому стані, водив перед собою пальцем, ніби щось дописував…</p>
<div id="attachment_68377" style="width: 331px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/images-2.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68377" class="wp-image-68377 " title="Марко Вовчок" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/images-2.jpg" alt="Марко Вовчок" width="321" height="478" /></a><p id="caption-attachment-68377" class="wp-caption-text">Марко Вовчок</p></div>
<p>Щодо жінок, то більш за все Куліш  полюбляв вчити їх життю. Воно і зрозуміло. Чоловіком він був вельми розумним, естетично обдарованим, мав у голові купу знань та ідей і якщо когось і визнавав собі за рівню, так тільки Шевченка. Та й зовні, судячи з портретів, був так нічого собі &#8212; і гарний, і модний.</p>
<p>Мужчинам поруч з таким альфа-титаном було незручно, а ось жінки з задоволенням сприймали увагу Куліша. Ми не наважимося перераховувати численні імена усіх представниць прекрасної статі, з якими пильна громадськість пов’язує пікантну складову життя Куліша. Згадаємо тільки історію з Марією Маркович. Вона ж Марія Вілінська, вона ж Марко Вовчок.</p>
<p>Ця жінка знала 10 головних європейських мов, але краще за все вміла мовчати. Вона просто геніально мовчала. ЇЇ мовчання зводило з розуму талановитих чоловіків і в Україні, і за кордоном. Саме за це божественно-відчужене мовчання, тобто за «вовкуватість» Куліш назвав її Вовчок. Ну а ім’я Марко вже пішло від прізвища чоловіка &#8212; Опанаса Марковича.</p>
<p>Трагедія кохання сталася, коли Марко Вовчок пообіцяла Кулішу втекти з ним до Дрездена і… подалася до Берліну з Тургенєвим. Пантелеймон Олександрович від такої вишуканої зради ледь не збожеволів, але доволі швидко втішився і перемкнув увагу на інших панянок.</p>
<p><strong>Чорна рада</strong></p>
<p>«Чорна рада» &#8212; перший український історичний роман. Пантелеймон Куліш працював над ним 14 років і створив книгу російською та українською. Російськомовну віддав на перевірку цензурі, а потім, отримавши дозвіл на публікацію, у 1857 році видав обидві версії. Вони дещо відрізняються.</p>
<p>Взагалі, Чорна рада – це спільні виборчі збори, у котрих мали право брати участь не тільки представники козацької старшини, але й чернь – прості козаки та посполиті. В романі Куліша описуються події, які передували і наслідували Чорній раді, що відбулася в Ніжині у 1663 році. Тоді гетьманом було обрано Івана Брюховецького.</p>
<p>Історичний період, про який ідеться в романі, носить назву Руїна. <strong>Детальніше читайте у нашому матеріалі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68354" target="_blank" rel="noopener">Позитивні наслідки періоду Руїни для української державності.</a></strong></p>
<p>Роман «Чорна рада»  &#8212; не тільки про політику, але й про кохання, честь, мужність, про ідеали та побут українців тієї важкої, але славної доби. В ньому описується Україна часів розквіту козацького руху, коли українці починали себе відчувати єдиним народом і шукали шляхи створення власної держави. Дійові особи роману &#8212; як реальні історичні постаті, так і видумані автором персонажі. Але вони однаково живі, вони діють, змінюються, сумніваються, мріють і виборють своє право на щастя.</p>
<p>Звернемо увагу на важливий момент. Іван Брюховецький прийшов до влади на хвилі обіцянок простим людям, що їхнє життя покращиться. Але після перемоги на виборах повівся зовсім не так, як обіцяв. Одним словом &#8212; абсолютно сучасний сюжет.</p>
<p><strong>Опальний літератор</strong></p>
<p>І ось тепер нарешті прийшов час з’ясувати, чому ж радянська влада практично ігнорувала Куліша.</p>
<p>Відповідей тут декілька. По-перше, радянська історія взагалі намагалася не помічати період Руїни. Для імперської ї науки СССР все щасливо завершилося в момент підписання Переяславської угоди. По-друге, образ промосковського гетьмана Івана Брюховецького (Іванця), якого у підсумку за брехню вбили власні козаки…</p>
<div id="attachment_68378" style="width: 428px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-9.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68378" class="wp-image-68378 " title="Ганна Барвінок" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/завантаження-9.jpg" alt="Ганна Барвінок" width="418" height="302" /></a><p id="caption-attachment-68378" class="wp-caption-text">Ганна Барвінок (Олександра Білозерська)</p></div>
<blockquote><p>Хто ж бо того не знає, скілько опісля розлито на Вкраїні крові через Іванцеве лукавство да через неситу хтивість московських воєвод?</p></blockquote>
<p>&#8212; питає Куліш у XVI главі «Чорної ради» і таким чином закриває собі доступ в імперські шкільні підручники.</p>
<p>Але і це ще не все. Пантелеймон Кулиш з юних років займався дослідженням історії українських визвольних рухів і наприкінці життя дійшов висновку, що народні повстання, як той руський бунт – безглуздий і нещадний. Зазвичай після таких стихійних заворушень наставав час репресій і жити ставало ще важче.</p>
<p>До рідного народу Куліш звертається так:</p>
<p>Народе без пуття, без чести і поваги,<br />
Без правди в письменах, завітах предків диких,<br />
Ти, що постав єси з безумної одваги<br />
Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!</p>
<p>Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,<br />
Закляв його Боян від кражі й чудоядства:<br />
Одно воно твого життя міцна основа,<br />
Певніша над усі потуги і багатства.</p>
<p>Це голос праведний до тебе з домовини,<br />
Промова душ святих, що марно погибали<br />
В страшенних злигоднях двоїстої Руїни…<br />
Останню козаки твоїм тріюмфом звали.</p>
<p>О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати,<br />
Потупся, счервоній од сорома тяжкого:<br />
Бо мають всі твої сусіди що назвати<br />
Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.</p>
<p>Що не здобув єси мечем серед Руїни,<br />
Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій:<br />
Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни,<br />
І з материзною ховаєшся мов злодій.</p>
<p>На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся,<br />
І зрозумій, який ти азіят мізерний,<br />
Розбоєм по світах широких не пишайся,<br />
Забудь свій манівець, козацький пролаз темний,<br />
І на культурну путь Владимерську вертайся.</p>
<p><em>1882</em></p>
<p>Зрозуміло, що подібні думки та висновки не припадали до душі радянській владі, для якої революція і революційні маси були апогеєм духовного існування людства.</p>
<p>Куліш також був проти утисків бідних і свавілля багатіїв. Про це теж ідеться у романі «Чорна рада». Але він вважав, що для подолання соціальної нерівності необхідно працювати над створенням високорозвиненої української культури, а з нею такого духовного  середовища, у якому бути надмірно заможним поруч з бідними просто соромно і непристойно.</p>
<p>Власне, на цій ідеї сьогодні стоїть світ західних демократій. А ось в Україні час втілення задумів Пантелеймона Куліша, схоже, ще не настав. Тому і пам’ятників йому менше, ніж монументів революціонерам. І навіть у сучасному підручнику з української літератури його, вже класика, називають Паньком, так ніби зверхньо поплескуючи по плечі, мов, розумний ти був чолов’яга, Панько Куліш, а ось до справжньої правди так і не доріс.</p>
<p>Між іншим, це зараз була не авторська імпровізація, а цитата з Івана Франка, який писав про Куліша:</p>
<blockquote><p>Це був великий, хоч недужий дух. Йому не дано було гармонії, але він пристрасно шукав те, чого не міг осягнути.</p></blockquote>
<p>Не знаю як вам, але автору тексту, котрий ви зараз читаєте здається, що Франко, можливо й сам того не відаючи, просто за рахунок притаманної йому геніальної інтуїції, цим висловом вивів формулу справжньої Людини з великої літери &#8212; світлої і трагічної істоти, що своїм потужним розумом прагне створити те, велич чого сама не в змозі осягнути.</p>
<p>P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов&#8217;язаних із Сумщиною.</p>
<p><strong>Ще про видатних діячів української культури: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68429" target="_blank" rel="noopener">Олександр Потебня &#8212; людина, яка зрозуміла мову </a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68371/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>2</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Эгрегоры: инструмент или Проведение</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/18227</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/18227#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Александр Ильченко]]></dc:creator>
		<pubDate>Wed, 04 Mar 2026 06:19:17 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[выбор]]></category>
		<category><![CDATA[матрица]]></category>
		<category><![CDATA[матричное управление]]></category>
		<category><![CDATA[мироустройство]]></category>
		<category><![CDATA[рассекреченные теории]]></category>
		<category><![CDATA[реферат]]></category>
		<category><![CDATA[социология]]></category>
		<category><![CDATA[теория управления]]></category>
		<category><![CDATA[управление]]></category>
		<category><![CDATA[философия]]></category>
		<category><![CDATA[эгрегор]]></category>
		<category><![CDATA[эгрегореально-матричное управление]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=18227</guid>

					<description><![CDATA[из серии &#171;РАССЕКРЕЧЕННЫЕ ТЕОРИИ&#187; . Меня очень давно интересовал вопрос: почему на всей земле самый популярный вид спорта – футбол? С популярностью и масштабностью проведения футбольных чемпионатов могут сравниться только олимпийские игры. Почему именно&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<p style="text-align: right;"><em><strong>из серии &#171;РАССЕКРЕЧЕННЫЕ ТЕОРИИ&#187;</strong></em></p>
<p style="text-align: right;">.</p>
<p style="text-align: justify;">Меня очень давно интересовал вопрос: почему на всей земле самый популярный вид спорта – <a title="Гол как сокол, или вкус футбола" href="https://creativpodiya.com/?p=8539">футбол? </a>С популярностью и масштабностью проведения футбольных чемпионатов могут сравниться только олимпийские игры. Почему именно для футбольных соревнований строятся самые большие стадионы? Вокруг футбола крутится больше всего денег. Даже Америка, всегда популяризировавшая у себя совсем другие, не похожие виды спорта, в последние десятилетия стала уделять наибольшее внимание именно этой игре.</p>
<p style="text-align: justify;">История возникновения футбола довольно <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Кадр-фильма-Фараон-с-подписью.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-18238 alignleft" title="Кадр фильма Фараон с подписью" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Кадр-фильма-Фараон-с-подписью-300x268.jpg" alt="Кадр фильма Фараон с подписью" width="300" height="268" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Кадр-фильма-Фараон-с-подписью-300x268.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Кадр-фильма-Фараон-с-подписью.jpg 367w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a>противоречива. Официально родиной считается Англия, хотя по различным версиям претензии на авторство выставляются от древних Инков до монахов Швейцарии. Но давайте проанализируем «случайные» совпадения. Во времена фараонов в Древнем Египте существовал институт жреческого управления. Фараон по сути был марионеткой жрецов. Было два храма: Северный и Южный (ориентация стадионов по требованиям ФИФА должна быть по оси Север-Юг), в каждом храме было по одиннадцать жрецов-Иерофантов (в переводе – предвидящих будущее), из числа которых выбирался один главный жрец (капитан команды). Каждый храм в отдельности решал вопросы государства, и после обсуждения и выработки определенного решения по какому-либо вопросу собирались вместе главные жрецы и вдвоем обсуждали, какое решение принять окончательно. Напомню, что именно в Древнем Египте впервые осознанно стал использоваться принцип «разделяй и властвуй».</p>
<p style="text-align: justify;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Футбольный-игрок.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-18230 alignright" title="Футбольный игрок" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Футбольный-игрок-300x200.jpg" alt="Футбольный игрок" width="300" height="200" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Футбольный-игрок-300x200.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Футбольный-игрок.jpg 400w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a>Так и в сегодняшнем футболе, две команды по 11 человек, фактически являющиеся друзьями, по тому как все коллеги друг друга знают, делят целый стадион и всех болельщиков на два противоборствующих лагеря. Только в современном футболе игроки не ставят цели перед разъяренной толпой болельщиков, они просто стимулируют эмоциональные всплески энергии, которая питает большой футбольный эгрегор. Управляемые этим эгрегором люди устраивают уличные беспорядки, а иногда даже используются для осуществления вполне конкретных сценариев. К примеру, совсем недавний инцидент в Одессе, который был исполнен при непосредственном участии футбольных болельщиков. Их руками устраивались беспорядки в Москве в 2010 году с вполне политическими целями. С футбольными погромами знакомы практически все страны Европы и Латинской Америки. Эту же «культуру» распространяют сейчас в Юго-Восточной Азии и в США.</p>
<p style="text-align: justify;">Механизм такого управления очень прост, мы его рассматривали <a href="https://creativpodiya.com/?p=17437">прошлый раз: </a>ослабить мыслительную энергетику человека (в данном случае это делается алкоголем, потребление пива во время футбола сейчас разве что в правилах не зафиксированы) и синхронизировать ослабленные колебательные характеристики мыслей болельщиков. То есть подключить каждого в отдельности к единому футбольному эгрегору через эгрегоры отдельных команд. Вы когда-нибудь были на футбольном матче? Сходите! Вы увидите, как это работает. Футбольный эгрегор – это один из удачных, целенаправленно организованных и реально действующих инструментов управления, осуществляемого над людьми в масштабах всей планеты.</p>
<p style="text-align: justify;">А вот еще один пример эгрегора, но сформированного естественным образом и не использующий человека как инструмент, а наоборот, поддерживающий и помогающий в жизненных делах – родовой эгрегор. Мы иногда называем его «Дух предков». У всех народов Земли и в каждой семье есть хороший обычай – собираться всей семьей или с друзьями вместе по поводу знаменательных событий. Праздники, дни рождений, посадка картошки или строительство дома (если дом строят самостоятельно). Согласен, большие дела делать легче вместе, но ведь мы вместе собираемся даже просто съездить по грибы или сходить в кино. А если кто-то из родственников умирает, то мы съезжаемся даже без приглашения. Зов родового эгрегора мощный и всепобеждающий. И если поводом является какое-то радостное событие, то своей энергией семья питает свой эгрегор.  <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Родовой-эгрегор.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-18229 alignleft" title="Родовой эгрегор" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Родовой-эгрегор-272x300.jpg" alt="Родовой эгрегор" width="272" height="300" /></a>Если же повод печальный, то эгрегор подпитывает своей энергией всю семью и в частности людей, которые особенно страдают в эмоциональном плане. Обратите внимание, никто и никогда не умирал на похоронах, хотя собираются проводить родственника или знакомого в последний путь иногда люди весьма преклонного возраста, как правило, с уже пошатнувшимся здоровьем: давление, сердце, нервы. Такие серьезные потрясения, как уход из жизни близкого человека, с которым прожил рука об руку целую жизнь, казалось бы, могут вызвать серьезные последствия, тем не менее, жизнь продолжается. Родовой эгрегор поддерживает свою семью, обеспечивает ее жизненными силами и защитой. Очень хорошей иллюстрацией к этому служит народная сказка о том, как отец, умирая, попросил сыновей сломать метлу. Сначала связанную, а потом разобранную по прутику. Это должно было убедить сыновей, что их сила в единстве, а поодиночке их быстро могут победить недруги. Единство семьи усиливает родовой эгрегор, его иммунитет к злонравным влияниям.</p>
<p style="text-align: justify;">Целенаправленное разрушение института семьи, идущее с Запада, ослабляет человека и делает его уязвимым перед управляющим воздействием со стороны. И это не единственный способ заставить человека подчинятся в обход сознания. Уже упоминалось, как средство ослабления человека, погружение человека в депрессивное состояние, формирование так называемого Эгрегора Горя. Помните в романе братьев А. и Б. Стругацких «Обитаемый остров» излучатели на максимальной нагрузке погружали всех вокруг в состояние жесточайшей депрессии, то есть делали людей беззащитными перед информационной агрессией со стороны и абсолютно внушаемыми. А теперь проанализируйте наши новостные каналы и сайты: 90% сюжетов носят исключительно негативный характер. Пропагандируются дни памяти и траура, из истории подбираются различные трагедии и катастрофы и именно они отмечаются, забывая при этом славные победы наших предков, вызывающие гордость и подъем национального сознания. Ослабив население всей страны депрессией и безысходностью, есть возможность более успешно навязать человеку чужие мысли и убеждения.</p>
<p style="text-align: justify;">Любая книга или другой информационный продукт, будь то фильм, телесериал или ток-шоу является информационным воздействием, на прямую управляющим или эгрегориальным. Упомянутый «Обитаемый остров» это эгрегориальное воздействие. Телесериал «Бригада» тоже является инструментом эгрегориального воздействия. Но если роман братьев Стругацких дает <a href="https://creativpodiya.com/?p=16674">меру понимания</a> процессов протекающих в обществе, то «Бригада» культивирует терпимость и понимание к нарушению закона. Стоит ли удивляться, почему в Украине последние годы власть принадлежит криминалитету, причем мы же сами за него и голосовали.</p>
<p style="text-align: justify;">Точно также деструктивно действуют сериалы для молодежи. Подрастающее поколение, с ослабленной депрессивной энергетикой, подключается к эгрегорам культовых сериалов «Ранетки», «Кадеты», «Студенты», «Общага», «Школа» &#8212; к сожалению их слишком много. В итоге имеем поколение с конфликтным поведением, развращенной психикой и безудержной тягой паразитарного потребления. Идеальный объект управления.</p>
<p style="text-align: justify;">В одной статье сложно перечислить какие бывают эгрегоры, да это в общем-то и не нужно. Достаточно знать, что они есть и являются мощным фактором влияния на людей. И только зная это, можно сделать осознанный выбор: бездумно принимать навязанные со стороны ценности, стать управляемым зомби, обеспечивать своим трудом неутолимые потребности правящей «элиты» или управлять самому своей судьбой, своей страной и строить свою жизнь по совести, а не по законам, которые нам пишут различные иностранные фонды.</p>
<p style="text-align: justify;">Сегодня редко встретишь человека, который не согласен с тем, что третья мировая война уже началась. Человечество вышло на новый уровень развития, и на этом уровне борьба идет не за материальные ценности, а за наши мысли. Хороший раб тот, кто не понимает что он раб. Поставив под контроль разум людей, можно получить безграничную власть.<a title="Договор о запрете использования информационного оружия" href="https://creativpodiya.com/?p=17578"> И оружие в этой войне – информация.</a> Кто владеет информацией – тот владеет Миром.</p>
<p style="text-align: justify;">Эгрегореально-матричное управление обществом осуществляется на уровне колебаний мыслительных процессов и делает возможным заставить толпу отстаивать интересы узкого круга людей. Инструменты такого управления довольно подробно описаны в статье<a href="https://creativpodiya.com/?p=12513"> «Размышления о свободе»</a>, разбирать их еще раз будет не интересно. Встает другой вопрос: как этому противостоять? Как выстоять в этой информационной войне, остаться человеком и не дать превратить наших потомков в тупую биомассу?</p>
<p style="text-align: justify;">Читайте в следующий раз: «Страшне перо не в гусака!»</p>
<p style="text-align: justify;">
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/18227/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>62</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Этот странный жёлтый цвет</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63444</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63444#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Валя Тельмач]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 02 Mar 2026 07:40:32 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Факты]]></category>
		<category><![CDATA[Битлз]]></category>
		<category><![CDATA[Винсент Ван Гог]]></category>
		<category><![CDATA[жёлтая звезда]]></category>
		<category><![CDATA[жёлтая пресса]]></category>
		<category><![CDATA[жёлтые ботинки]]></category>
		<category><![CDATA[Жёлтый билет]]></category>
		<category><![CDATA[жёлтый дом]]></category>
		<category><![CDATA[жёлтый цвет]]></category>
		<category><![CDATA[цвета спектра]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63444</guid>

					<description><![CDATA[Желтый  &#8212; наверное, самый противоречивый цвет. Давайте попробуем с ним разобраться. С одной стороны, он символ позитива и радости – цвет обожаемого человечеством золота. А также солнца, спелого пшеничного поля и вдохновляющей всех творческих&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Желтый  &#8212; наверное, самый противоречивый цвет. Давайте попробуем с ним разобраться.</h2>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/99b2a9f9e02948a47e1ebde83c1dbd1f.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="alignright wp-image-63451" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/99b2a9f9e02948a47e1ebde83c1dbd1f.jpeg" alt="" width="301" height="319" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/99b2a9f9e02948a47e1ebde83c1dbd1f.jpeg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/99b2a9f9e02948a47e1ebde83c1dbd1f-283x300.jpeg 283w" sizes="auto, (max-width: 301px) 100vw, 301px" /></a>С одной стороны, он символ позитива и радости – цвет обожаемого человечеством золота. А также солнца, спелого пшеничного поля и вдохновляющей всех творческих людей осени периода начала листопада.</p>
<p>А с другой стороны, жёлтые тюльпаны – вестники разлуки. И если с тем, что «чёрная роза — эмблема печали&#8230;&#187;  ещё можно как-то согласиться, исходя из традиции считать чёрный цвет траурным, то относительно бедных желтых цветов всё абсолютно нелогично. Ну да, осень, листья желтые опадают. Но они же весной вернутся!</p>
<p>Естественно, под это дело у флористов существует своя легенда. Давным-давно некий восточный самодержец Магомет отправился на войну, а вернувшись, был поставлен доброжелателями в известность о том, что одна из жён гарема – Айшан &#8212; ему изменила. И чтобы вывести жену на чистую воду Магомет почему-то решил подарить ей проверочные красные розы, которые (опять почему-то) должны были пожелтеть утром, если Айшан сходила-таки налево. Ну и розы утром пожелтели. Всегда ли Магомет так экспериментировал с розами, или только в случае с Айшан – история умалчивает… И вообще, тут явно что-то не сходится. Вот если бы розы изначально были жёлтыми и покраснели ночью &#8212; можно было бы считать, что от стыда. А так&#8230;</p>
<p>В любом случае жёлтые цветы с тех пор стали продаваться хуже остальных.</p>
<p>Более того. Солнечный и позитивный жёлтый цвет оказался частью совсем не позитивных словосочетаний. Рассмотрим легенды, приведшие к возникновению некоторых из них.</p>
<p><strong> Жёлтый дом</strong></p>
<p>В Российской империи первый государственный приют для душевнобольных был основан в столичном Санкт-Петербурге в 1779 году. Через время он стал отделением Обуховской больницы, стены которой были выкрашены в жёлтый цвет. Аналогом русскоязычного выражения «жёлтый дом» в английском языке является <em>b</em><em>edlam</em>. Бедлам – так называлась одна из первых в Европе больниц для душевнобольных пациентов, которая открылась в 1377 году в Англии.</p>
<p>У словосочетания <strong>«</strong>Жёлтый дом» есть и позитивная трактовка — так называется одна из картин Винсента Ван Гога. Хотя, если вспомнить историю с ухом, то…  Кстати, в психиатрии сейчас существует даже специальный термин «Синдром Ван Гога» &#8212; это когда больной либо сам себя хирургически оперирует, либо настаивает на определённых операциях. Ну и стоимость этой картины сегодня – миллионы долларов &#8212; действительно, с ума можно сойти…</p>
<p><strong>Ещё о цветах: <a href="https://creativpodiya.com/posts/63573" target="_blank" rel="noopener">Этот странный синий цвет</a></strong></p>
<p><strong> Жёлтая пресса</strong></p>
<p>По одной из версий, «жёлтой прессой» назвал своих падких на сенсации конкурентов редактор газеты «Нью-Йорк пресс» Эрвин Уордман. История берёт начало в 1895 году, когда в нью-йоркской газете «Уорлд» на первой полосе стал регулярно появляться рисунок, изображающий наглого малыша в жёлтой рубашке и сопровождавшийся  фривольными репликами от лица героя рисунка. Вскоре, аналогичного yellow baby сделала своим говорящим персонажем конкурирующая с «Уорлд» «Нью-Йорк джорнал». Разумеется, вскоре между этими изданиями случился скандал за право первенства и последовал вышеназванный комментарий от Урвина Уордмана.</p>
<p>Есть мнение, что «жёлтой  прессой» более респектабельные коллеги называли все, выходившие на дешёвой жёлтой бумаге газеты, которые делали бизнес на дешёвых сенсациях.</p>
<p><strong>О словосочетаниях со словом &#171;красный&#187; читайте здесь: <a href="https://creativpodiya.com/posts/63472" target="_blank" rel="noopener">Этот странный красный цвет</a></strong></p>
<p><strong> Жёлтый билет  </strong></p>
<p>Желтый билет – это заменительный документ, который выдавался в Российской империи женщинам, занимавшимся легальной проституцией. Он получил своё название по цвету документа. Впрочем, есть версия, что  изначально жёлтый цвет ассоциировался с проституцией потому, что император Павел І ввёл для проституток  специальную униформу жёлтого цвета, а уже потом возник эвфемизмам «желтобилетница».</p>
<p>В еврейской литературе рассказывается о еврейских молодых женщинах, которые специально меняли паспорт на «желтый билет», не для того, чтобы заниматься проституцией, а с целью иметь возможность жить за чертой оседлости и получить высшее образование в Москве и Санкт-Петербурге.</p>
<p><strong>Фразеологизмы со словом &#171;зелёный&#187; в материале: <a href="https://creativpodiya.com/posts/63683" target="_blank" rel="noopener">Этот странный зелёный цвет</a></strong></p>
<p><strong>Жёлтая звезда</strong></p>
<p>Жёлтая звезда или Лата — особый отличительный знак, который были вынуждены носить евреи во всех оккупированных гитлеровской Германией странах. За исключением Дании. Согласно легенде, когда король оккупированной нацистами Дании Кристиан X узнал о приказе обязательного ношения датскими евреями жёлтой звезды, он нашил этот знак себе на одежду, сказав, что все датчане равны, и после этого приказ был отменён.</p>
<p><strong>Ещё по  теме: <a href="https://creativpodiya.com/posts/63531" target="_blank" rel="noopener">Этот странный белый цвет</a></strong></p>
<p style="text-align: left;"><strong>Жёлтые ботинки</strong></p>
<p>В 1973 году сын эмигрантов из Одессы Натан Шварц в возрасте 71 год (!!!) наконец-то исполнил свою мечту и основал в США обувной бренд &#171;Timberland&#187;.</p>
<p>Всё началось в 1965 году, когда Натан придумал уникальную технологию производства обуви, позволившую соединить кожаный верх с резиновой подошвой без швов, только с помощью высокого давления. В результате, его обувь получилась одновременно элегантной и водонепроницаемой.</p>
<p>По какой-то неизвестной причине Шварц выбрал для своего детища именно жёлтый цвет и вскоре его ждал головокружительный успех, а жёлтые ботинки не только стали всемирно популярны, но и попали в качестве экспоната в Британский музей дизайна.</p>
<p>Ну а потом уже и в песню Жанны Агузаровой. И тут мы плавно переходим к музыке.</p>
<p><strong>Жёлтые песни</strong></p>
<p>Кроме бессмертного хита Наташи Королёвой о «желтых тюльпанах», в истории мировой музыки есть ещё минимум два супершлягера с названиями, в которых звучит слово «жёлтый»: «Yellow Submarine» &#8212; «The Beatles» и «Yellow River» британской поп-рок-группы Christie. Почему у <a href="https://creativpodiya.com/posts/42173">Пола Маккартни</a> подводная лодка оказалась жёлтой, он объясняет так: «Помню, однажды ночью я лежал в постели и уже начинал засыпать, и в этом полусне ко мне в голову вдруг пришла нелепая мысль о жёлтой подводной лодке: „Мы все живём в жёлтой подводной лодке…“</p>
<p>Интересно, что когда шла работа над одноименным мультфильмом, то название про подводную лодку было выбрано потому, что, по словам Ринго Стара: &#171;В жёлтую субмарину можно запихать всё, что угодно.&#187;</p>
<p>Аналогично нет ответа, почему лирический герой песни трио Кристи возвращается домой именно по жёлтой реке. Это пытались как-то связать с войной во Вьетнаме, но в клипе музыканты плывут по Темзе. В  общем, в обоих данных случаях &#171;жёлтый&#187; – это метафора.</p>
<p><strong>Ранее мы писали:<a href="https://creativpodiya.com/posts/63436" target="_blank" rel="noopener"> Этот странный чёрный цвет</a></strong></p>
<p>В целом, если проанализировать вышеназванные идиомы, можно прийти к выводу, что жёлтый цвет будоражит сознание людей с давних времён и очень часто со словом «жёлтый» подсознательно ассоциируется что-то запретное, буйное, парадоксальное и необъяснимое. И если с ним связываться – как с элементом одежды или дизайна – это явно к приключениям.</p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63444/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Этот странный белый цвет</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63531</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63531#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Валя Тельмач]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 26 Feb 2026 07:58:39 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Факты]]></category>
		<category><![CDATA[Белая гвардия]]></category>
		<category><![CDATA[Белая горячка]]></category>
		<category><![CDATA[Белые стихи]]></category>
		<category><![CDATA[Белый карлик]]></category>
		<category><![CDATA[Белый кролик]]></category>
		<category><![CDATA[Белый танец]]></category>
		<category><![CDATA[Белый флаг]]></category>
		<category><![CDATA[белый цвет]]></category>
		<category><![CDATA[цвета спектра]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63531</guid>

					<description><![CDATA[Белый цвет не входит в радугу. И одновременно входит, потому что представляет собой результат сложения всех её цветов. У белого, в отличие от тех же цветов радуги или видимого спектра, есть антипод – чёрный&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Белый цвет не входит в радугу. И одновременно входит, потому что представляет собой результат сложения всех её цветов.</h2>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/unnamed.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="alignright wp-image-63534 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/unnamed.jpg" alt="" width="354" height="197" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/unnamed.jpg 448w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/unnamed-300x167.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 354px) 100vw, 354px" /></a>У белого, в отличие от тех же цветов радуги или видимого спектра, есть антипод – чёрный цвет. На протяжении истории человечества чёрный и белый часто менялись местами, в различные периоды времени символизируя одно и то же. Более подробно читайте об этом в нашей публикации <strong>«<a href="https://creativpodiya.com/posts/63436" target="_blank" rel="noopener">Этот странный чёрный цвет</a>»</strong>.  В ней мы, в частности и кроме всего интересного прочего, вспоминали об устойчивых словосочетаниях и крылатых выражениях, связанных с прилагательным «чёрный».</p>
<p>Естественно, у белого цвета тоже есть свои сочетания, идиомы и фразеологизмы, которые прочно вошли в нашу жизнь. Поговорим о некоторых из них.</p>
<p><strong>Белый танец</strong></p>
<p>Традиция<strong> з</strong>ародилась в конце XIX века в Вене. В то время вывоз невесты на бал был одним из главных событий в дворянской семье, где подрастала девушка. Её белое бальное платье символизировало невинность и чистоту. А чтобы потенциальные женихи понимали, кому симпатизирует та или иная красавица, был придуман такой эпизод в бальном распорядке, когда дамы приглашают кавалеров. Естественно, когда он начинался, зал заполнялся кружащимися платьями белого цвета. Отсюда и возникло название &#8212; танец невест или «белый танец».</p>
<p><strong>Белый шум</strong></p>
<p>Это понятие тоже имеет отношение к невестам, но уже через 9 месяцев после свадьбы<strong>. </strong>Есть мнение, что белый шум – это то, что слышит ребёнок в чреве матери – стук сердца, работа желудка, шум крови в сосудах… Поэтому педиатры советуют использовать звуки белого шума для убаюкивания младенцев.</p>
<p>В целом же, белый шум &#8212; это шум, в котором все частоты звучать на одной громкости. Его назвали белым, по аналогии с белым цветом, в котором на равных правах представлены все частоты видимого спектра. Примером белого шума является шум близкого водопада. Сегодня белый шум имеет множество применений в физике, технике и даже архитектуре. Собственно говоря, там он и используется на научной основе. А укачивание малышей – это уже лайфхак.</p>
<p><strong>Белый кролик</strong></p>
<p>Белый кролик<strong> – </strong>персонаж книги Льюиса Кэрролла «Алиса в Стране чудес», который всё время опаздывал. Именно за ним гналась Алиса, когда провалилась в кроличью нору. Ну а потом начались её приключения, прославившие, в том числе, и Белого кролика, в честь которого сегодня даже названа малая планета. Его имя с тех пор регулярно используется в кино, песнях, компьютерных играх. «Следуй за белым кроликом» – фраза из культового фильма «Матрица». Белый кролик &#8212; довольно странный персонаж для детской сказки, наполненной символами, потому что все кролики, а том числе и белые, благодаря своей известной плодовитости, символизируют похоть. Впрочем, сказка Кэрролла добавила к трактовке нашего пушистого симпатяги ещё одну коннотацию, «следовать за Белым кроликом» &#8212;  означает идти навстречу чудесам и приключениям.</p>
<p><strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/63683" target="_blank" rel="noopener">Читайте тут о странностях зелёного цвета</a></strong></p>
<p><strong>Белый карлик</strong></p>
<p>Один из завершающих этапов эволюции звёзд. БК &#8212; сравнительно небольшие &#8212; в 100 раз меньше Солнца при той же массе и в 10 000 раз менее яркие. При таких условиях они становятся центрами гравитационного притяжения и набирают дополнительную массу, что при её определенном значении может привести к термоядерному взрыву и образованию новой или сверхновой звезды. Расстояние от нашей планеты до ближайшего известного белого карлика — Сириуса B &#8212;  8,6 световых лет.</p>
<p><strong>Белые стихи</strong></p>
<p>Белые стихи – стихи без рифмы, но с размером и ритмом. Этим они отличаются от верлибров, которые вообще свободны от всего формообразующего. Название «белый стих» возникло в результате лингвистической путаницы. На английском blank verse – пустой стих, в смысле, «очищенный» от рифм. А на французском у blank появляется ещё и дополнительное значение «белый». На русский перевели с французского. Так получился «белый стих». К слову, именно поэтому выражение «пустой бланк» является тавтологией.</p>
<p><strong>Белый флаг</strong></p>
<p>Белый флаг считается официальным знаком капитуляции. Решение было принято на 1-й и 2-й Гаагских конференциях, прошедших в 1899 и 1907 годах.</p>
<p>Но использовался в этом значении белый флаг ещё во времена древнекитайской и древнеримской империй. Во-первых, белая ткань была самой доступной тогда, ей не требовались красители, с коими были проблемы. А во-вторых, под белым флагом никто не воевал – у всех были знамёна ярких, возбуждающих цветов. Поэтому движение под  белым флагом никто не путал с атакой.</p>
<p><strong>Ещё по теме: <a href="https://creativpodiya.com/posts/63472" target="_blank" rel="noopener">Этот странный красный цвет</a></strong></p>
<p><strong>Белая гвардия</strong></p>
<p>Белыми поначалу называли сторонников монархии большевики. Название было взято от «белой гвардии»  — так неофициально именовалась созданная при Союзе русского народа в Одессе дружина самообороны, которую связывали с организацией еврейских погромов. Интересно, что в обществе СРН с лёгкой руки французского посла в России Жоржа Лу называли «чёрной сотней». После гражданской войны в эмиграции с белым движением стали себя идентифицировать уже и сами противники Советской власти.</p>
<p><strong>Белая ночь</strong></p>
<p>Белые ночи – атмосферное явление, при котором естественная освещённость даже ночью снижается лишь до сумерек. В высоких широтах в определенное время года Солнце опускается к горизонту по такой пологой траектории, что не успевает спрятаться за горизонт, как уже приходит черёд обратного пути. То есть ночь просто не наступает полностью.</p>
<p><strong>Белая горячка</strong></p>
<p>Белая горячка (<em>d</em><em>elirium tremens</em>  — «трясущееся помрачение») —  жуткий психоз  с галлюцинациями, возникающий у некоторых пьющих людей через несколько дней после прекращения употребления спиртного. Как правило, это случается после запоев. Вероятно поэтому, горячка и называется «белой», как альтернатива предшествующему состоянию, когда человек пил «по-чёрному». Сложно ручаться за все остальные языки, но в английском выражению «белая горячка» соответствует весьма логичная идиома «blue devils» &#8212; синие дьяволы. А на китайском наша «белочка»  &#8212; ir妄, что переводится как «иррациональный». То есть мудрые китайцы предполагают, что при «белой горячке» наружу выбирается то, что живёт в нашем подсознании. Бррр…</p>
<p><strong>Ранее мы писали: <a href="https://creativpodiya.com/posts/63444" target="_blank" rel="noopener">Это странный жёлтый цвет</a></strong></p>
<p><strong>Белая зарплата</strong></p>
<p>Почему официальную зарплату называют белой? Скорее всего потому, что фискальные органы могут видеть, как в ясный день, всю её, а не только часть, как в случае серой и чёрной зарплат.</p>
<p><strong>Белое каление</strong></p>
<p>Предельное раздражение. Металл при нагревании становится сначала красным, а потом белым. А потом плавится. Не доводите себя до этого.</p>
<p><strong>Белая ворона</strong></p>
<p>По аналогии с обычно чёрными воронами, у которых белый цвет – редкая мутация &#8212;  человек, который отличается от всех. Интеллектуальный или нравственный мутант.</p>
<p><strong>Ещё о цветах: <a href="http://Этот странный  синий цвет" target="_blank" rel="noopener">Этот странный синий цвет</a></strong></p>
<p><strong>Белый свет</strong></p>
<p>Нам не удалось найти на просторах интернета прямое объяснение словосочетания «белый свет» в значении окружающего нас мира. Поэтому рискнём выдвинуть своё предположение. В  Евангелии от Матфея сказано: «…и преобразился пред ними: и просияло лице Его, как солнце, одежды же Его сделались белыми, как свет» (Мф. 17:2).</p>
<p>Отсюда можно сделать вывод, что белый свет – это Божий свет, который покрывает и освещает весь мир людей, а вокруг него – тьма внешняя, где плач и скрежет зубов. А так как наш мир есть Творение Божье, то он и есть свет. Если вспомнить украинское «білий світ», то тут вообще «світ» – это буквально «мир», а «світ» и  «світло» очевидно однокоренные слова.</p>
<p>А вот на английском и французском выражения «белый свет» в значении «мир» нет. Тут у них явная недоработка.</p>
<p>Подводя итог, скажем, что «белый цвет», наверное, один из самых любимых цветов Творца – это цвет снега и молока, седины и белых лилий… Количество словосочетаний с ним огромно. Поэтому мы усилием воли остановимся и, вспомнив напоследок «Белый альбом» группы The Beatles, пожелаем вам в любой жизненной ситуации быть на белом коне и с белым голубем мира над головой.</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63531/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>10</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Как получать 500$ при зарплате в 100$, или Параллельные заработки</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/43613</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/43613#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Sun, 22 Feb 2026 19:10:08 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Деньги]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[деньги]]></category>
		<category><![CDATA[доходы]]></category>
		<category><![CDATA[заработок]]></category>
		<category><![CDATA[источники доходов]]></category>
		<category><![CDATA[параллельные доходы]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=43613</guid>

					<description><![CDATA[Из цикла «ОТКУДА ПРИХОДЯТ ДЕНЬГИ» Ниже мы попытаемся разобраться с тем, как жить не только на зарплату. Начнём с мотивации. Притча о двух путешественниках Представим себе, что два человека равной силы и возраста решили&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2 style="text-align: right;"><strong><i>Из цикла «ОТКУДА ПРИХОДЯТ ДЕНЬГИ»</i></strong></h2>
<h2>Ниже мы попытаемся разобраться с тем, как жить не только на зарплату. Начнём с мотивации.</h2>
<p><b><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/параллельные-доходы.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-43615 alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/параллельные-доходы-300x154.jpg" alt="параллельные доходы" width="300" height="154" /></a>Притча о двух путешественниках </b></p>
<p>Представим себе, что два человека равной силы и возраста решили подняться на очень высокую гору. И вот один вдруг по пути встречает красивую бабочку и останавливается ею полюбоваться. Потом ему становится интересно: откуда берутся бабочки? И он отправляется в магазин, покупать книгу о жизни этих созданий, там знакомится с прекрасной девушкой, рассказывает ей о своей мечте подняться на гору и зовёт с собой, она соглашается, и они идут вместе, но по пути,  как обычно все влюбленные: ссорятся, потом  мирятся, потом появляется бэби и…</p>
<p>А в это время второй целеустремленно идёт к вершине, не замечая никаких отвлекающих факторов. И, в итоге, он наверху, а первый &#8212; там же внизу.  Кто прожил более интересную жизнь?</p>
<p>В зависимости от нашего личного ответа на этот вопрос, мы и можем дать прогноз: есть ли у нас шанс стать богатым или нет. Далее мы будем говорить о тех, кто жизнь свою всё же живёт, а не тратит её только на путь к вершине. Но и в этом случае вовсе не обязательно быть бедным.</p>
<p>Наши финансы как здоровье. О них нужно думать и беспокоиться. Способ существования с помощью параллельных доходов как раз позволяет найти компромисс между двумя вариантами движения к вершине.</p>
<p><b>Сам себе бизнес</b></p>
<p>Мы уже подробно описывали классические пути прихода денег в материале <strong><a title="Пять самых распространенных способов заработать денег" href="https://creativpodiya.com/?p=43493">«Пять самых распространённых способов заработать денег».</a></strong></p>
<p>Граждане бывшего Союза оказались после его распада в странной ситуации. Во всем бывшем капиталистическом мире в конкурентной борьбе двух систем  развился средний класс и там уже полусоциализм. А у нас вдруг случился чистейших капитализм с богачами и бедняками. Причём очень коррупционный, когда личные связи и умения пробиться к бюджетным средствам и являются главным деловым качеством, ведущим к успеху.</p>
<p>Поэтому обычному человеку крайне сложно рассчитывать, как в цивилизованном мире, на карьерный рост, работая на перспективу сегодня в какой-то частной фирме, отдаваясь работе «на все сто» (как требует хозяин), получая небольшую зарплату и много обещаний карьерного роста. Никаких существенных повышений на самом деле не будет, и нынешняя сумма может стать даже меньше фактически за счёт инфляции.</p>
<p>Следовательно, работу на кого-то нужно рассматривать как один из источников дохода, а себя &#8212; как бизнес–предприятие, у которых таких источников несколько.</p>
<p><b>Параллельные источники  дохода</b></p>
<p>Важно понимать, что дополнительные источники &#8212; это не ещё одна работа. Это приходы денег, которые возникают, как следствие обычной жизни человека</p>
<p>Ими могут стать.</p>
<p>&#8212;  <b>Доходы от сдачи недвижимости в наём.</b> Сдавая в аренду дом или квартиру вы, собственно, практически ничего не делаете, кроме того, что несёте расходы по ремонту. Но итоговую прибыль всё равно получаете, пока арендная плата выше расходов на содержание жилья.</p>
<p><b>&#8212;  Заработок в интернете</b>. У каждого из нас есть нечто интересное, то о чём хочется знать всё больше. Лучший способ разобраться со своим хобби – пробовать делится впечатлениями об узнанном с другими. Для этого можно создать свой интернет-ресурс – блог или сайт &#8212; и писать на нём о том, что нравится: автомобилях, компьютерах, <a title="Как так оздоровиться, чтобы не наоборот" href="https://creativpodiya.com/?p=19406">способах оздоровления</a>, новой косметике или о ноу-хау для дачников.</p>
<p>Вскорости обязательно найдётся большая группа единомышленников, посещаемость сайта вырастет и вы сможете получать деньги, занимаясь своим хобби. Если неохота возится с личным сайтом, то можно заняться фрилансом и писать статьи для других ресурсов, зарегистрировавшись на бирже статей, где тоже имеется возможность выбрать свою тему для специализации.</p>
<p><b>&#8212; Перепродажа товаров.</b> Если вы вдруг встречаете где-то на рынке или в оптовике нечто, на ваш взгляд, недооценённое &#8212; попробуйте перепродать его знакомым. На этом в бурные 90-е сделали свои стартовые капиталы многие будущие бизнесмены. Перепродажа товаров всегда более выгодна, чем продажа своего труда.</p>
<p><b> &#8212;  Депозиты.</b> В странах с неустойчивой экономикой это рискованный способ. Чтобы получать какие-то деньги за счёт процентов, важно иметь свои источники в банке, которые бы в момент возникновения сложностей, предупредили бы об опасности. Но, в принципе, такой путь существует, и люди на нём зарабатывают, не прилагая особых усилий.</p>
<p>&#8212;  <b>Оказание услуг за вознаграждение.</b> Если у вас «золотые руки» или вы умеете делать что-то достаточно эксклюзивное, например, &#8212; <a title="Магазин стихов на заказ" href="https://creativpodiya.com/?p=32148" target="_blank" rel="noopener">писать стихи</a>, играть на гитаре, шить, переводить с иностранного языка и так далее &#8212; дайте объявление об оказании услуг.</p>
<p>&#8212; <b>Подработка на выборах.</b> У нас постоянные выборы. И там всегда нуждаются в членах комиссий, наблюдателях от партий, агитаторах в палатках и прочее. Заработок легкий, потому что требует только затрат времени, а не мозговых или физических усилий.</p>
<p><b>Вышеприведённый список можно продолжить, включив в него и <a title="Американка 10 раз вышла замуж без разводов" href="https://creativpodiya.com/?p=39230">достаточно экзотические варианты</a>. Но главные принципы его составления понятны: </b><b> </b></p>
<p>1. Один из главных законов денег гласит: Тот бизнес, который не расширяется &#8212; обязательно сужается и, в итоге, умирает. Нужно постоянно искать дополнительные возможности развития каждого из доступных источников дохода и пытаться максимально вкладываться в активы.</p>
<p>Говорят, что по-настоящему богатые люди не тратят много на себя. Они всё вкладывают в дело. А те, кто  выглядит внешне богатым &#8212; это или скороспелка с тёмным будущим, или человек в кредитах, чьи фактические долговые обязательства выше его реальных доходов.</p>
<p>2. Времена меняются. В какие-то моменты  вчерашние дополнительные доходы становятся основными и наоборот, поэтому надо, по мере сил, держаться за все.</p>
<p>3. Параллельные источники дохода &#8212; всегда хорошо. Они не должны быть обязательно большими. Общий доход, как река, которая складывается из основного источника – работа и притоков – ручьёв и малых рек. Ими как раз и являются параллельные доходы.</p>
<p>Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/43613/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Матрица – перезагрузка или реэволюция?</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/16922</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/16922#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Александр Ильченко]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 12 Feb 2026 17:34:26 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[выбор]]></category>
		<category><![CDATA[матрица]]></category>
		<category><![CDATA[матричное управление]]></category>
		<category><![CDATA[мироустройство]]></category>
		<category><![CDATA[рассекреченные теории]]></category>
		<category><![CDATA[реферат]]></category>
		<category><![CDATA[социология]]></category>
		<category><![CDATA[теория управления]]></category>
		<category><![CDATA[управление]]></category>
		<category><![CDATA[философия]]></category>
		<category><![CDATA[эгрегор]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=16922</guid>

					<description><![CDATA[из серии &#171;РАССЕКРЕЧЕННЫЕ ТЕОРИИ&#187; . Будущее рождается из прошлого. Ведь не зря великий Козьма Прутков говаривал: «Почаще оглядывайся на зады, дабы в грядущем избежать знатных ошибок!» Помните в старых народных сказках, подъезжает Иван-Царевич (ну&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<p style="text-align: right;"><em><strong>из серии &#171;РАССЕКРЕЧЕННЫЕ ТЕОРИИ&#187;</strong></em></p>
<p style="text-align: right;">.</p>
<p style="text-align: justify;" align="center">Будущее рождается из прошлого. Ведь не зря великий Козьма Прутков говаривал: «Почаще оглядывайся на зады, дабы в грядущем избежать знатных ошибок!» Помните в старых народных сказках, подъезжает Иван-Царевич (ну или Иванушка-дурачок, кому как нравится) к перекрестку, а на нем – камень указательный стоит. «Направо пойдешь – женатым будешь, налево пойдешь – коня потеряешь, а прямо пойдешь – богатым будешь». Ну, или как-то так. В каждой сказке по своему, потому как в каждой сказке и Иван свой, и развилки у них разные, и каждый за своей Василисой едет. Поэтому и поворачивает каждый Иван в свою сторону.    Все-таки мудрый наш народ. Так просто, доходчиво и интересно дать понятие о <a href="https://creativpodiya.com/?p=15401">причинно-следственных связях</a>.</p>
<p style="text-align: justify;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Матрица-возможных-состояний.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-16924 alignleft" title="Матрица возможных состояний" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Матрица-возможных-состояний-300x191.jpg" alt="Матрица возможных состояний" width="298" height="199" /></a>А теперь представьте себе, что на каждой из предлагаемых трех дорог есть еще по три дороги, а дальше еще по три дороги и т.д. И каждая дорога приведет Вас к определенной цели, либо что-то приобретете полезное, либо что-то потеряете, либо произойдет какое-нибудь событие, либо ничего не произойдет для вас, но повлияет на выбор ваших знакомых, родственников или соседей. Перекрестки на пути есть ключевые моменты в жизни, требующие принятия очередного решения. Перечень конечных состояний в конце каждой из дорог называется <strong><span style="text-decoration: underline;">Матрицей возможных состояний</span></strong>.</p>
<p style="text-align: justify;">У каждого человека есть своя Матрица возможных состояний, иногда мы ее называем судьбой, и вся жизнь человека вписана в эту Матрицу. Например, у парня в его матрице отсутствует состояние «Рождение ребенка» – мужчины не могут родить, во всяком случае, в нашем мире. Когда мы женимся или выходим замуж, мы вписываем свою матрицу в матрицу нашей семьи. И обе эти матрицы уже вписаны в матрицу нашего общества. У каждой фирмы или завода, партии или общественного движения, города или страны, и наконец, планеты и всей вселенной есть Матрица возможных состояний. Мелкие матрицы вписаны в более крупные. Равнозначные или соизмеримые матрицы взаимовложены и взаимосвязаны друг с другом.</p>
<p style="text-align: justify;">Все матрицы имеют строгую иерархию. Человек или целая страна могут быть переподключены от одной матрицы к другой, но выйти из русла промысла Земной матрицы мы не можем. Либо потому что просто погибнем, либо не обладаем достаточными ресурсами. К примеру, человечество теоретически может отыскать в космосе планету, сходную с Землей по условиям, необходимым для существования нашего вида, но пока мы не обладаем необходимыми ресурсами для достижения этой цели.<a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Путеводный-камень-твоя-зайка.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-16928 alignright" title="Путеводный камень - твоя зайка" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Путеводный-камень-твоя-зайка-300x225.jpg" alt="Путеводный камень - твоя зайка" width="300" height="225" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Путеводный-камень-твоя-зайка-300x225.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Путеводный-камень-твоя-зайка.jpg 600w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a> Таким образом, иерархически высшие матрицы осуществляют управление над иерархически низшими, создавая определенные информационные условия. Такое управление называется <strong><span style="text-decoration: underline;">Матричным</span></strong>. Ведь можно людьми управлять на прямую: «Эй! Гражданина! Ты туда не ходи, ты сюда ходи!» – управлял действиями прохожих Василий Алибабаевич из «Джентльменов удачи». А можно просто не построить дорогу в ту сторону, куда ходить не нужно, а для верности еще и забор поставить высокий каменный с башенками, и колючей проволочкой украсить. То есть исключить каким-нибудь способом из перечня возможных целей неугодный вариант. К примеру, не хотите вы, чтобы люди изобрели вечный двигатель. Нужно только, чтобы кто-то «авторитетный» заявил, что построить такой двигатель невозможно, а того кто все-таки попробует – назвать сумасшедшим. Все нормальные люди и думать забудут про изобретение такого чуда. Или можно человеку сказать, мол, сосед твой ограбить тебя хочет и жену твою увести. Глядишь и бывшие друзья детства лютыми врагами стали.</p>
<p style="text-align: justify;">Искусственная Матрица была создана для людей в одноименном фильме-трилогии. Кибернетический мозг взял на себя <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Матрица-судьбы.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-16926 alignleft" title="Матрица судьбы" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Матрица-судьбы-300x296.jpg" alt="Матрица судьбы" width="300" height="296" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Матрица-судьбы-300x296.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Матрица-судьбы.jpg 348w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a>часть функций Творца и переподключил все человечество к своей Матрице. Глобальный компьютер, очевидно, действовал не в интересах Вселенского разума, но находился в пределах <span style="text-decoration: underline;">Попущения</span>, то есть сохранения возможности возврата под иерархически высшее управление. Главный герой Нео нашел возможность вернуться в русло промысла Творца. И пока существует такой шанс – шанс выбора, человечество будет существовать. Как только у человека отберут способность самому принимать решения, исчезнет смысл существования вида Homo Sapiens. О возможных последствиях делайте выводы сами.</p>
<p style="text-align: justify;">Вот и получается, от того какую дорогу для себя человек изберет, так и жизнь пройдет. Можно ведь повернуть туда, где выбор будет широкий и возможности недюжинные, а можно докатиться до такого, что в бюллетене только две клеточки будет – «да» и «нет». И опять на пять лет во мрак под управление <a href="https://creativpodiya.com/?p=16033">Толпо-Элитарной</a> матрицы.</p>
<p style="text-align: justify;">Я не зря вначале статьи Козьму Пруткова цитировал. Оглянувшись назад да обдумав череду всех своих решений, можно ведь сказать, ухудшается жизнь твоя или к светлому продвигается. Твоя и семьи твоей, и города где детство голопузое пролетело, и страны где дети твои жить будут. Значит и вывод сделать можно, правильно ли ты жил, по совести ли! Верные ли решения принимал или кто худой твоими мыслями правил. А раз так, то пока мы живы и поправить все можно. Только отучили нас уже самим назад смотреть, а все больше слушаем, что нам «эксперты» всякие из <a href="https://creativpodiya.com/?p=15083">дезинфоящиков вещают</a>.<a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Путеводный-камень-никуда-не-ходи.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-16927 alignright" title="Путеводный камень - никуда не ходи" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Путеводный-камень-никуда-не-ходи-249x300.jpg" alt="Путеводный камень - никуда не ходи" width="205" height="220" /></a></p>
<p style="text-align: justify;">Сейчас нас подключили к Левой, злонравной Матрице – не нашей! Но только от человека зависит оставаться подключенным к этой матрице и быть использованным в качестве батарейки – отработал и на свалку, как короткожители в «Часе Быка» И.А. Ефремова. Или переподключится самому и помочь переподключить всех остальных к человечной Матрице Творца. Трудиться по мере способностей и сил на благо Родины и свое.</p>
<p style="text-align: justify;">Хотя всегда найдется какая-нибудь мерзость, которая захочет жить хорошо за чужой счет. К сожалению, таких людей пока еще немало. Их не смущает роль паразитов общества, и запросы их растут быстрее, чем ВВП самых быстроразвивающихся стран. Самое большее, чего они могут достичь в пределах Земной Матрицы возможных состояний это мировое господство. Поэтому объединенные этой общей идеей, они пытаются организовать управление Земли таким образом, чтобы исключить возможность построения на Земле справедливого общества. Трудно обмануть разом всех людей. Но обладая тайными знаниями о законах существования материи и информации во вселенной, это вполне возможно.</p>
<p style="text-align: justify;">Следующая тема: «Знакомьтесь – Эгрегоры!»</p>
<p style="text-align: justify;">
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/16922/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>13</slash:comments>
		
		
			</item>
	</channel>
</rss>
