<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Музыка &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<atom:link href="https://creativpodiya.com/posts/category/muzyka-i-muzykanty/feed" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<description>Медиа портал</description>
	<lastBuildDate>Sun, 31 May 2026 07:14:54 +0000</lastBuildDate>
	<language>ru-RU</language>
	<sy:updatePeriod>
	hourly	</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>
	1	</sy:updateFrequency>
	<generator>https://wordpress.org/?v=6.9.4</generator>

<image>
	<url>https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2016/12/cropped-новый-АТС1-квадрат-для-интернета-150x150.png</url>
	<title>Музыка &#8212; Агентство творческих событий</title>
	<link>https://creativpodiya.com</link>
	<width>32</width>
	<height>32</height>
</image> 
	<item>
		<title>Шарль Делоне. Джазовый эксперт и мифотворец</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64214</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64214#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sun, 31 May 2026 07:14:53 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Charles Delaunay]]></category>
		<category><![CDATA[Hot Club de France]]></category>
		<category><![CDATA[джаз]]></category>
		<category><![CDATA[Джанго Рейнхардт]]></category>
		<category><![CDATA[культура Франции]]></category>
		<category><![CDATA[Шарль Делоне]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64214</guid>

					<description><![CDATA[Шарль Делоне (Charles Delaunay) &#8212; один из наиболее авторитетных мировых экспертов и продюсеров в области джаза. Более того, его называют в числе первых непосредственных творцов европейского джаза. Судьба Шарля Делоне тесно переплелась со многими&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Шарль Делоне (Charles Delaunay) &#8212; один из наиболее авторитетных мировых экспертов и продюсеров в области джаза. Более того, его называют в числе первых непосредственных творцов европейского джаза. Судьба Шарля Делоне тесно переплелась со многими знаковыми событиями XX-го века.</h2>
<p>Говорят, что на детях гениев природа отдыхает. Но не в случае Шарля. Его родители &#8212; знаменитые художники Робер и Соня Делоне. Это была элита парижской богемы. Гостить в их доме почитали за честь даже такие заезжие знаменитости как Маяковский.</p>
<p><strong>Робер Делоне</strong></p>
<p>Соня Делоне называла Пабло Пикассо «злым гением». По её мнению, именно Робер Делоне был тот, чье место в зале художественной славы занял более гибкий в смысле умения перестраиваться под текущие вкусы создатель «голубя мира». Роберу же осталась только честь быть основоположником особого стиля живописи «орфизма» – так этот стиль назвал Аполлинер. И ещё &#8212; вместе с Соней &#8212; «симультанизма» (одновременности в восприятии, «музыкальность объектов»). Специалисты как-то отличают «орфизм» от «симультанизма». Но мы не возьмёмся определять эту разницу.</p>
<div id="attachment_64233" style="width: 522px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise.jpg"><img fetchpriority="high" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64233" class="wp-image-64233 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise.jpg" alt="kartina &quot;tri_crachii_v_Parise&quot;" width="512" height="355" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise.jpg 512w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/tri_crachii_v_Parise-300x208.jpg 300w" sizes="(max-width: 512px) 100vw, 512px" /></a><p id="caption-attachment-64233" class="wp-caption-text">&#171;Три грации в Париже&#187;. Автор Робер Делоне</p></div>
<p>Увы, прекрасные модерновые картины Робера Делоне практически не продавались и реальным гением его признавала только жена, Соня Делоне.</p>
<p><strong>Соня Делоне</strong></p>
<p>Сама Соня как раз была признана, во многом за счёт своей творческой активности и многогранной одаренности. Продвигала себя она великолепно, ибо умела очаровывать и дружить с собой не только мужчин.</p>
<p>Дебютную выставку для 23-летней Сони организовал первый муж, немецкий галерист Вильгельм Уде, который вообще женщинами не интересовался и женился исключительно ради поддержания имиджа приличного человека.</p>
<div id="attachment_64227" style="width: 359px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне.jpg"><img decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64227" class=" wp-image-64227" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне.jpg" alt="" width="349" height="262" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне.jpg 580w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Родители-Шарля-Делоне-300x225.jpg 300w" sizes="(max-width: 349px) 100vw, 349px" /></a><p id="caption-attachment-64227" class="wp-caption-text">Робер и Соня Делоне</p></div>
<p>А самую знаменитую её выставку (1964 год), когда Соня стала первой в истории художницей, чьи работы при жизни экспонировались в Лувре, удалось организовать при активном содействии журналиста Жака Дамаса. К тому времени нравы изменились, и Дамасу не надо было скрывать свой интерес к молодым мужчинам. А Соней Делоне, которой тогда уже было 78 лет, он просто восхищался.</p>
<p>Кроме успешных занятий живописью, Соня Делоне была декоратором, дизайнером одежды, хозяйкой ателье мод, художником-оформителем. И всё это с мировым именем. Завершала она свой жизненный путь в ореоле заслуженной славы и всеобщего почитания.</p>
<p>В наши дни о ней много говорят и пишут в Украине. Ведь Соня Делоне, она же Сара Элиевна Штерн-Терк, родилась в Одессе и провела детство на Полтавщине.</p>
<p><strong>Шарль Делоне</strong></p>
<p>Шарль Делоне унаследовал от матери кипучую энергию и от обоих родителей творческую фантазию. Однажды он услышал выступление джаз-бэнда и с тех пор стал активным проводником джазовой культуры в Западной Европе.</p>
<p>Мы из его довольно долгой и плодотворной жизни, начавшейся в 1911 году, выделим только несколько фактов, которые кажутся нам знаковыми. Но это далеко не исчерпывающий список жизненных событий и достижений знаменитого популяризатора джаза.</p>
<p><strong>Детское одеяльце в стиле «печворк»</strong></p>
<p>Ещё только явившись на свет Божий, Шарль стал причиной появления нового стиля в живописи – того самого «симультанизма». По воспоминаниям Сони Делоне:</p>
<blockquote><p><em>«У меня возникла идея сделать для моего сына</em> <em>одеяло из лоскутков ткани, подобных тем, что я видела  в детстве. Итоговое расположение фрагментов ткани показалось мне кубистским по своему дизайну, и затем мы попытались применить этот процесс к другим объектам и картинам». </em></p></blockquote>
<p>Сейчас детское одеяльце Шарля хранится в Париже в Национальном Музее Современного Искусства.</p>
<p><strong>Студент лицея Карно</strong></p>
<p>Шарль Делоне был сыном респектабельных родителей, и образование получил в соответствующем их статусу заведении &#8212; лицее Карно. Среди выпускников лицея один из президентов Франции Жак Ширак, бывший президент Всемирной торговой организации Паскаль Лами, лауреат Нобелевской премии по физике Серж Гарош, философ постструктуралист Жиль Делёз и другие известные личности.</p>
<p><strong>Сооснователь </strong><strong>Hot </strong><strong>Club </strong><strong>de </strong><strong>France</strong></p>
<p>В 1928 году группа студентов лицея Карно и одновременно горячих поклонников джаза, в которую вместе с Шарлем Делоне входили: Жак Бюро, Хьюг Панасси, Жак Осенфанс и Эльвин Дира, задумала создать клуб для популяризации этой музыки во Франции.</p>
<p>Активная деятельность началась к осени 1931 года. Вначале проект назывался Jazz Club Universitaire, а после завершения его основателями учёбы, получил название Hot Club de France.</p>
<p>Шарль Делоне в 23 года (возраст дебюта Сони) стал генеральным секретарем клуба, а <a href="https://creativpodiya.com/posts/64252" target="_blank" rel="noopener">Хьюг Панасси</a> – президентом. Оба они были равно важными партнёрами до своего раскола в 1947 году, когда Делоне начал продвигать би-боп как разновидность джаза, а Панасси оставался на страже классических традиций афроамериканского свинга и блюза.</p>
<div id="attachment_64244" style="width: 360px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058.jpg"><img decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64244" class="size-full wp-image-64244" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058.jpg" alt="" width="350" height="471" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058.jpg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Portrait_of_Charles_Delaunay_and_Walter_E._Schaap_52nd_Street_New_York_N.Y._ca._Oct._1946_LOC_4843740058-223x300.jpg 223w" sizes="(max-width: 350px) 100vw, 350px" /></a><p id="caption-attachment-64244" class="wp-caption-text">Шарль Делоне. 1946 год</p></div>
<p>Деятельность клуба включала в себя выпуск перового в мире джазового журнала <em>Le Jazz Hot </em>(главный редактор Шарль Делоне), выходившего на английском и французском языках, сеансы прослушивания редких дисков, радиопереговоры с любителями джаза из других городов и стран, организацию лекций о джазе и концертов.</p>
<p>В принципе, по воспоминаниям уже упомянутого выше Вильгельма Уде, джаз существовал во Франции с самого начала XX века. Причём в некоторых кафе играли аутентичные чёрные музыканты, а в других &#8212; загримированные под них белые. Но базу и системную поддержку джаз обрел только после возникновения Hot Club de France.</p>
<p><strong>Продюсер</strong><strong> Quintette du Hot Club de France </strong></p>
<p>Одной из самых ярких джазовых команд того времени был, безусловно, The Quintette du Hot Club de France («Квинтет горячего клуба Франции»). Его основали в 1934 году два феноменально одаренных и ярких француза: гитарист ромского происхождения<a href="https://creativpodiya.com/posts/64196" target="_blank" rel="noopener"> Джанго Рейнхардт</a> и сын выходцев из Италии скрипач <a href="https://creativpodiya.com/posts/64281" target="_blank" rel="noopener">Стефан Граппелли.</a> Изюминкой коллектива было то, что инструментально он состоял только из струнных.</p>
<p>Состав периодически менялся. На пике популярности в него, кроме Рейнхарда и Граппелли, входили: басист <a href="https://creativpodiya.com/posts/64334" target="_blank" rel="noopener">Луи Вола</a> и ритм-гитаристы Роджер Чапут и Джозеф Рейнхардт (брат Джанго), которые дополняли звучание ансамбля и иногда добавляли перкуссии.</p>
<p>Музыкальный критик Томас Юрек назвал Quintette du Hot Club de France «одной из самых оригинальных групп в истории записанного джаза». Это был первый &#8212; по всем параметрам европейский джаз.</p>
<p>Организацией записей бэнда, а также концертных выступлений, гастролей и других промо-акций занимались Шарль Делоне и Хьюг Панасси.</p>
<p>В 1937 году Шарль основал свой собственный звукозаписывающий лейбл «Swing», предназначенный исключительно для джазовых записей.</p>
<p><strong>Секретный барабанщик</strong></p>
<p>Наряду с продюсерской деятельностью, Шарль иногда выступал в качестве барабанщика или гитариста под сценическим псевдонимом <strong>HP Chadel</strong><strong>он</strong>. Однажды он даже заменил самого Джанго, ведя его партию, пока Джозеф играл соло.</p>
<p><strong>Джаз-инглиш</strong></p>
<p>«Английский язык, на котором говорил Шарль, был получен в основном у американских джазовых музыкантов, и его английская речь была такой: «Видите ли, случилось так, что большинство этих цветных кошек были твердыми воротами и играли как Попс и Бешет!» Это был типичный делонеизм», – вспоминает американский джазовый гитарист Фред Шарп.</p>
<p><strong>Всемирная Выставка в Париже. Отцы и дети</strong></p>
<p>В 1937 году состоялась Парижская всемирная выставка. Соня и Робер Делоне участвовали в её оформлении, создав масштабное панно размером в 235 кв. м. А Шарль с друзьями, организовали многочисленные выступления американских звезд<em>,</em> таких как Коулман Хокинс, Бенни Картер, Дики Уэллс, Эдди Саут, Билл Коулман и многих других.</p>
<p><strong>Дитрих Шульц-Кён</strong></p>
<p>В дни Всемирной выставки Париж посетил немецкий поклонник и популяризатор джаза и персонально Джанго Рейнхардта, Дитрих Шёльц-Кён, по прозвищу Доктор Джаз. Тогда началось его знакомство с Шарлем Делоне, которое стало дружбой и длилось до конца их земных дней.</p>
<p>Читайте на нашем портале об этом необычном человеке в публикации: <a href="https://creativpodiya.com/posts/64141" target="_blank" rel="noopener"> <strong>Дитрих Шульц-Кён. Или История одной фотографии.</strong></a> И там же о том, как мифотворец Шарль Делоне убедил нацистов, что джаз – это исконно французская, а вовсе не афроамериканская музыка.</p>
<p><strong>Французское Сопротивление </strong></p>
<p>Во время Второй мировой войны Hot Club de France служил прикрытием французскому Сопротивлению. Шарль Делоне путешествовал по Франции, официально организовывая концерты для Hot Club. А нелегально он использовал свои путешествия для установления контактов с подпольем и сбора информации о немецких войсках и оборонительных сооружениях. Его кодовое имя в Управлении специальных операций Великобритании было «Бенни», а в подпольной сети &#8212; &#171;Карте&#187; в честь саксофониста Бенни Картера.</p>
<p>В октябре 1943 года Делоне арестовало гестапо. Он был освобожден после пяти с половиной часов допроса и сразу же покинул Францию.</p>
<p>Чтобы не сложилось впечатление, будто там всё было не так уж и опасно, скажем, что вместе с Делоне были арестованы еще несколько членов клуба, в том числе один из его основателей, радиотехник Жак Бюро, секретарь Мадлен Жермен, сестры Жермен и Аннет Тамбор.</p>
<p>Сестры Тамбор умерли во время депортации, Мадлен Жермен погибла в газовой камере, Жак Бюро находился шесть месяцев в тюрьме Френс под Парижем вплоть до освобождения Франции.</p>
<p><strong>Писатель </strong></p>
<p>Книгой, принесшей Шарлю Делоне всемирное признание является энциклопедия джаза «The Hot Discography», выходившая в пяти изданиях в Англии, Франции и США. Кроме того, Делоне написал наиболее точную биографию Джанго под названием «Джанго Рейнхардт». Завершил он свои писательские труды автобиографией под названием «Дилемма Делоне».</p>
<div id="attachment_64232" style="width: 275px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64232" class="size-full wp-image-64232" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong.jpg" alt="Луи Армстронг. Литография" width="265" height="397" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong.jpg 265w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/charles-delaunay-portraits-de-louis-armstrong-200x300.jpg 200w" sizes="auto, (max-width: 265px) 100vw, 265px" /></a><p id="caption-attachment-64232" class="wp-caption-text">Луи Армстронг. Литография. Автор Шарль Делоне</p></div>
<p><strong>Литографии</strong></p>
<p>Вполне логично, что круг увлечений сына художников пересекался со сферой изобразительного искусства. Шарль Делоне создал «Hot Incography» &#8212; собрание литографий известных джазовых музыкантов, в частности Луи Армстронга. Их до сих пор можно встретить на различных специализированных аукционах. Как и другие художественные работы кисти художника Шарля Делоне.</p>
<p><strong>Вторая половина жизни</strong></p>
<p>После войны Шарль Делоне занимался записями джазовых музыкантов, вел радиопередачи и организовывал концерты и масштабные фестивали, такие как  «Салон джаза » (1954 г.)<em> </em>и «Каннский фестиваль » (1958<em>)</em>. К сожалению, их творческий успех был много выше коммерческого.</p>
<p>В 1969 году он был избран вице-президентом Международной федерации Джаза и продолжал работу по популяризации любимого музыкального жанра.</p>
<p>Скончался Шарль Делоне в 1988 году в Шантийи в возрасте 77 лет.</p>
<p>Его наследством стали книги и множество уникальных записей выдающихся джазистов XX века.</p>
<p><strong>Семья</strong></p>
<p>Шарль Делоне был женат на Дениз Адель Мари Руайяр (Denise Adèle Marie Rouillard). Свадьба состоялась 9 ноября 1948 года. В 1949 году родился их сын Жан-Луи, названный так в честь Джона Гиллеспи и Луи Армстронга. Имя второго сына &#8212; Эрик. И ещё есть трое внуков.</p>
<div id="attachment_64231" style="width: 595px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой.png"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64231" class="wp-image-64231" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой.png" alt="" width="585" height="414" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой.png 743w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Делоне-с-женой-300x212.png 300w" sizes="auto, (max-width: 585px) 100vw, 585px" /></a><p id="caption-attachment-64231" class="wp-caption-text">Шарль Делоне с супругой. 1973 год</p></div>
<p>В сети мы нашли только один снимок, на котором Шарль Делоне с супругой. Сделан он Жераром «Дэйвом» Пошоне в 1973 году.</p>
<p><strong>Эпилог</strong></p>
<p>Шарль Делоне был одним из создателей и важной частью европейской культуры XX века. И, вместе с Дитрихом Шульцем-Кёном, входил в число первых музыкальных продюсеров и библиографов джаза. Во многом благодаря ему мы знаем Джанго Рейнхардта и многих других звёздных джазистов.</p>
<p>Автор с увлечением путешествовал по французским и англоязычным источникам, чтобы узнать больше о нашем герое и подготовить эту, одну из первых в Восточной Европе публикаций о Шарле Делоне. Хочется надеяться, что вам тоже было интересно о нём читать.</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки  <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64214/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Ирландия в стиле арт, или Волшебники изумрудного острова</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64490</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64490#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sat, 30 May 2026 10:37:11 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Джеймс Джойс]]></category>
		<category><![CDATA[Ирландия]]></category>
		<category><![CDATA[культура Британских островов]]></category>
		<category><![CDATA[культура Ирландии]]></category>
		<category><![CDATA[Пол Маккартни]]></category>
		<category><![CDATA[святой Патрик]]></category>
		<category><![CDATA[Сэмюэль Беккет]]></category>
		<category><![CDATA[Уильям Батлер Йейтс]]></category>
		<category><![CDATA[Флэнн О’Брайен]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64490</guid>

					<description><![CDATA[Несмотря на то, что Ирландия для многих находится как бы в тени Великобритании, в культурном отношении это далеко не провинция. Более того, «изумрудный остров», как называют Ирландию, действительно родина до удивления многих знаменитых волшебников.&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Несмотря на то, что Ирландия для многих находится как бы в тени Великобритании, в культурном отношении это далеко не провинция.</h2>
<p>Более того, «изумрудный остров», как называют Ирландию, действительно родина до удивления многих знаменитых волшебников. А как иначе назвать писателей, поэтов и музыкантов, способных исключительно силой своего дара заставить миллионы людей следовать за логикой придуманных ими историй, сопереживать радостям и бедам их героев и проживать то, что с ними на самом деле не происходит иногда даже ярче, чем события своих собственных жизней.</p>
<p><strong> Две Ирландии, плюс…</strong></p>
<p>Остров Ирландия &#8212; второй по величине в Британско-Ирландском архипелаге. Большую его часть (83%) занимает независимое государство Республика Ирландия. Столица Дублин. На северо-востоке острова Ирландия находится регион Великобритании &#8212; Северная Ирландия, со столицей в Белфасте. Из примерно 4,7 млн жителей Северной Ирландии только треть относит себя к ирландской культуре. Они же патриоты объединенной Ирландии. Остальные, несмотря на происхождение, числят себя британцами.</p>
<p>Абсолютное большинство ирландцев живёт за пределами исторической родины.</p>
<p>Больше всего выходцев из Ирландии в США &#8212; примерно 33 млн – вторая этническая группа после немцев. В Канаде ирландцев 4,3 млн – для сравнения население самой Ирландии – 4,9 млн. В Великобритании 1,8 млн, в Австралии 1,9 млн. А вообще, ирландцы живут везде, как и положено народу, закаленному в тысячелетних битвах с мощными и агрессивными соседями.</p>
<p>Кроме того, шотландцы тоже в каком-то смысле ирландцы, так как являются потомками скоттов, ирландского племени, переселившегося на территорию нынешней Шотландии примерно в 500 году н.э.</p>
<p><strong>Культура Ирландии и связь времён</strong></p>
<div id="attachment_64506" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64506" class="wp-image-64506 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик.jpg" alt="Святой Патрик" width="300" height="317" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Патрик-284x300.jpg 284w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64506" class="wp-caption-text">Святой Патрик</p></div>
<p>Ирландская культура уникальна и феноменальна. Ирландия окончательно обрела независимость только в 1949-м году. Практически все великие ирландцы творили на английском языке. Но от этого их произведения не переставали быть ирландскими, как не становились британскими творения Эдгара По, О. Генри, Джека Лондона, <a href="https://creativpodiya.com/posts/4070" target="_blank" rel="noopener">Рэя Брэдбери</a> и других великих американцев, писавших на английском.</p>
<p>Очень похоже, что дело тут в сохранившейся традиции. В отличие от многих других стран, христианство в Ирландию пришло без конфликта с язычеством. Именно в христианских монастырях ирландскими монахами переписывались древние скелы (саги), что позволило сохранить многие сказания и мифы в первозданном виде и считать сегодня ирландскую литературу третьей по давности в мире после греческой и римской.</p>
<p>В таком отношении к язычеству огромная заслуга христианского епископа и миссионера Патрика. День Святого Патрика – 17 марта &#8212;  считается государственным праздником в обеих Ирландиях. В последние годы, в связи с ростом популярности всего ирландского, его отмечают всё в большем числе стран.</p>
<p>В наши дни массовое сознание вообще ассоциирует с кельтами и персонажами их легенд прежде всего ирландцев, хотя потомками кельтов являются многие народы Запада.</p>
<p>С певца древней кельтской культуры мы и начнём рассказ об ирландский гениях.</p>
<div id="attachment_64507" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Йейтс.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64507" class="wp-image-64507 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Йейтс.jpg" alt="Уильям Батлер Йейтс" width="300" height="259" /></a><p id="caption-attachment-64507" class="wp-caption-text">Уильям Батлер Йейтс</p></div>
<p><strong>Уильям Батлер Йейтс (1865 —1939) </strong></p>
<p>Нобелевский лауреат 1923 года, поэт и драматург William Butler Yeats, конечно, получил  награду не только за литературу. Он был активным борцом за независимость Ирландии. А любую борьбу за независимость, как известно, с удовольствием поддерживают из-за границы. Ирландская революция началась в 1916 году с так называемого Пасхального восстания, которое материально стимулировали США и Германия. В итоге долгой борьбы, Ирландия в 1922 году получила частичную независимость. А на следующий год Йейтсу вручили Нобелевскую премию с формулировкой: За сборник «В семи лесах» и стихотворение «Пасха 1916 года».</p>
<p>Понятно о чём это стихотворение, рефреном которого стала грозная строка «а terrible beauty is born» &#8212; «родилась ужасная красота».</p>
<p>Впрочем, Йейтс действительно большой поэт, принципиально отличавшийся от современников. В то время как Аполлинер и Эзра Паунд проповедовали приход эры свободного стиха, Йёйтс работал со строгими формами. Романтик и философ-мистик, он в конце жизни разочаровался во всех политических движениях:</p>
<blockquote><p>«Коммунисты, фашисты, националисты, клерикалы, анитиклерикалы &#8212; все они должны быть судимы в соответствии с числом своих жертв» &#8212; фраза из его частной переписки 1936 года.</p></blockquote>
<p>У поэта, к слову, был талантливый брат Джек Батлер Йейтс, считающийся одним из крупнейших ирландских художников. Оба брата унаследовали одаренность от отца, тоже художника Джона Батлера Йейтса.</p>
<p>В культурно–историческом контексте Уильяма Батлера Йейтса можно (очень условно) расположить между двумя другими ирландскими стихотворцами планетарного уровня: Оскаром Уальдом (1854 -1900) и ещё одним нобелевским лауреатом (1995 год) Шеймасом Хини (1939 -2013).</p>
<p>Знакомиться с поэтом и философом У.Б. Йейтсом, лучше всего начав со стихотворения «The indian upon God».</p>
<div id="attachment_64508" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/ДЖойс.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64508" class="size-full wp-image-64508" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/ДЖойс.jpg" alt="Джеймс Джойс" width="300" height="273" /></a><p id="caption-attachment-64508" class="wp-caption-text">Джеймс Джойс</p></div>
<p><strong>Джеймс Джойс (1882-1941)</strong></p>
<p>Джойс жил и творил параллельно с Йейтсом. Однако в отличие от влюбленного в отечественную историю и мифологию Уильяма Батлера, Джойс имел сложные отношения с родиной, что отразилось уже в первом сборнике рассказов «Дублинцы». В возрасте 20 лет он покинул Ирландию и далее до конца своих дней жил на континенте. И писал на английском.</p>
<p>Но при этом главной темой для него оставалась Ирландия. Его эпическое полотно «Улисс», по праву претендующее на звание самой влиятельной книги XX века, посвящено Дублину и его жителям. В мире найдётся совсем немного людей, которые сумели по-настоящему прочитать «Улисса» &#8212; не только пробежать глазами по тексту, но и вникнуть и представить содержание в своем воображении. И все же сама форма романа, когда главным становится не действие, а то, как оно описано, во многом определила направление развития всей мировой культуры.</p>
<p>Джойс, Пруст и Набоков. Как три зелёных лепестка клевера являются символом  Ирландии, так эта троица считается самыми значимыми и знаковыми литераторами XX века. Хотя, скептики иронично замечают, что Пруста и Джойса почитают гораздо больше, чем читают.</p>
<p>…  А ещё Джойс писал стихи под псевдонимом Стивен Дедалус. И хотя поэтические опыты не принесли ему такой же популярности, как проза, но он &#8212; великий демиург &#8212; всё же увековечил своего Стивена, сделав его одним из главных героев «Улисса».</p>
<p>Джеймс Джойс не стал нобелевским лауреатом, хотя в их числе мало кто был более достоин, чем он. Зато Нобелевскую премию по литературе получил его секретарь.</p>
<div id="attachment_64509" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64509" class="size-full wp-image-64509" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет.jpg" alt="Сэмюэль Беккет" width="300" height="370" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Беккет-243x300.jpg 243w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64509" class="wp-caption-text">Сэмюэль Беккет</p></div>
<p><strong>Сэмюэль Беккет (1906-1989)</strong></p>
<p>Самюэль Беккет родился в Ирландии, но в возрасте 22-х лет покинул страну и уже не возвращался. Однако ирландское влияние продолжалось и в Париже, где в его круг входили художник Джек Батлер Йейтс и уже признанный тогда гением Джеймс Джойс, у которого молодой Беккет некоторое время был секретарём. Общение с талантливыми соотечественниками в комплексе с ирландским бэкграундом сформировало и оставило неизгладимый отпечаток в глубинных основах всего дальнейшего творчества Беккета. Можно сказать, что проживая в Европе, Беккет смотрел на мир ирландским взглядом.</p>
<p>Из всех литературных движений в области поэзии, прозы и драмы настоящую всемирную славу ему принесла пьеса «В ожидании Годо». Изначально она была написана на французском, а затем переведена автором на английский. Пьеса считается одной из самых влиятельных в XX веке. А её автора, вместе с французским румыном Эженом Ионеско, называют основоположником «театра абсурда».</p>
<p>Хотя ничего абсурдно в пьесе нет. Точнее, она в такой же степени абсурдна, как и любая человеческая жизнь, протекающая в ожидании некоего события, после которого «всё изменится» и наступит просветление. Пьеса написана в 1953 году. Нобелевскому комитету понадобилось достаточно много времени, чтобы в 1969-м всё же признать Беккета достойным лауреатства.</p>
<p>Беккет является наследником Бернарда Шоу &#8212; ирландского Шекспира и тоже лауреата Нобелевской премии (1925). А эстафету у него перенял Брайан Фрил – наш современник, завершивший свой жизненный путь в 2015 году драматург, писатель и переводчик, удостоенный ряда престижных литературных премий, среди которых, правда, пока нет Нобелевской.</p>
<p>Впрочем, её нет и у следующего всемирно известного ирландца. Зато он 16-кратный обладатель премии «Грэмми», рыцарь-бакалавр и кавалер ордена Британской империи.</p>
<div id="attachment_64510" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64510" class="size-full wp-image-64510" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни.jpg" alt="Пол Маккартни" width="300" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-150x150.jpg 150w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-160x160.jpg 160w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-320x320.jpg 320w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/пол-маккартни-60x60.jpg 60w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64510" class="wp-caption-text">Пол Маккартни</p></div>
<p><strong>Пол Маккартни (1942 &#8212; ….)</strong></p>
<p>Сэр Джеймс Пол Маккартни, ирландец по материнской и отцовской линии, один из основателей группы «The Beatles». Пожалуй, самый популярный композитор XX века. Диапазон исполнителей – от начинающих уличных музыкантов до самых престижных симфонических оркестров. Влияние творчества Пола Маккартни на мировую культуру огромно и неоспоримо.</p>
<p>В ноябре 2021 года в издательстве Penguin Random House планируется выход двухтомника &#171;The Lyrics&#187; общим объемом более 900 страниц под редакцией ирландского поэта и Пулитцеровского лауреата Пола Малдуна. Книгу составили его разговоры с Маккартни, предметом которых были песни, созданные сэром Полом в разные времена его жизни.</p>
<blockquote><p>По словам Малдуна:«&#8230;работа над книгой убедила меня в том, о чем раньше мы только догадывались: что Пол Маккартни &#8212; одна из важнейших литературных фигур, человек, который обращался к богатой традиции англоязычной поэзии и развивал ее&#187;.</p></blockquote>
<p>По количеству музыкальных наград с Полом Маккартни может успешно конкурировать Боно, в миру &#8212; Пол Дэвид Хьюсон &#8212; лидер знаменитой ирландской рок-группы U2 и уроженец Дублина. А сам факт возможности этой конкуренции является ещё одним наглядным аргументом в пользу существования особого ирландского творческого гена.</p>
<p><strong> И другие….</strong></p>
<p>Выше мы вели речь об ирландцах, которые не просто были одарены недюжинными талантами. Их влияние изменило мир.</p>
<p>Однако наш рассказ был бы до обидного неполным, если бы мы не назвали ещё несколько имен тех, кого презентуют не только произведения, но и придуманные ими герои, которые для нас в определенном смысле живее и ближе многих реальных современников и даже соседей.</p>
<p><strong>Джонатан Свифт (1667 – 1745)</strong> – англичанин, родившийся в Дублине и посвятивший всю свою жизнь Ирландии. Автор знаменитых «Путешествий Гулливера».</p>
<p><strong>Томас Мур (1779 — 1852)</strong> &#8212; поэт, сочинивший кроме всего прочего стихотворение «Вечерний звон», которое в русском переводе стало почти народной песней.</p>
<p><strong>Брэм Стокер (1847 — 1912)</strong> &#8212; автор романа «Дракула».</p>
<p><strong>Оскар Уайльд (1854-1900)</strong> &#8212; ирландский литератор, поэт и драматург.  Автор романа «Портрет Дориана Грея», теоретик эстетизма и модернизма.</p>
<p><strong>Клайв Стейплз Льюис (1898 — 1963</strong>) &#8212; автор цикла «Хроники Нарнии», вместе с Толкином  ставший основоположником жанра фэнтези.</p>
<div id="attachment_64511" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64511" class="size-full wp-image-64511" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен.jpg" alt="Флэнн О’Брайен" width="300" height="405" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/Флэнн-О’Брайен-222x300.jpg 222w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64511" class="wp-caption-text">Флэнн О’Брайен</p></div>
<p><strong>Флэнн О’Брайен (1911 — 1966)</strong></p>
<p>Мы завершим наш ирландский обзор писателем, тексты которого высоко ценили Джойс и Беккет, но не литературная критика его времени. И только сейчас он получает заслуженное признание широких кругов читающей общественности. Теперь уже кроме его романов «О водоплавающих», «Третий полицейский», «Архив Долки» и «Трудная жизнь» среди хитов продаж и сборник сатирических заметок «Лучшее из Майлза», написанных для газеты «Irish Times», где Флэнн  О’Брайен вёл сатирическую колонку под псевдонимом Майлз на Гапалинь (<em>Myles na gCopaleen</em>).</p>
<p>Его остроумные и фантазийные тексты поражают лексической и смысловой плотностью. Одно плохо. Интеллектуал, увлекавшийся ирландской мифологией и поэзией, он, увы, был фатально зависим от алкоголя, уже в 42 года уволен с работы и завершил свой путь достаточно рано.</p>
<p>А ещё он, единственный из всех перечисленных нами авторов, написал роман на ирландском языке. Называлась книга «Поющие Лазаря, или На редкость бедные люди. Скверный рассказ о дурных временах». Опубликованный в 1941 году под псевдонимом Майлз на Гапалинь роман переведён на английский, французский, испанский, немецкий, итальянский, голландский, шведский, чешский и русский языки.</p>
<p><strong>Место силы</strong></p>
<p>Мы назвали только самых знаменитых на наш взгляд ирландцев, без которых мировая культура бы выглядела иначе. Заранее приносим извинения приверженкам феминизма за то, что в список не вошли Энн Энрайт, Айрис Мёрдок, Изабелла Августа Грегори, Мария Эджворт, сёстры Бронте  &#8212; «Джейн Эйр» (Шарлотта), «Грозовой перевал» (Эмили) и «Агнес Грей» (Энн) и другие талантливые творческие леди Ирландии.</p>
<p>И в то же время  отвергаем претензии поклонников Джона Бойна, автора романа «Мальчик в полосатой пижаме», относительно дискриминации сторонников однополой любви. Ну как же. Мы же там выше с почтением упоминали Оскара Уайльда…</p>
<p>А если совсем серьёзно, то очевидно, что творцы шедевров не возникают на пустом месте. Для их рождения нужна плодородная почва. То есть культурная основа. И в этом смысле «изумрудный остров» &#8212; древняя земля друидов, лепреконов, бардов и филидов &#8212; является безусловным местом особой творческой силы.</p>
<p><b>Ещё по теме: <a title="Топ 15 знаменитых литературных героев, которых придумали англичане" href="https://creativpodiya.com/posts/65533" rel="bookmark">Топ 15 знаменитых литературных героев, которых придумали англичане</a></b></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64490/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Рэй Вентура. Ветряная мельница судьбы</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64334</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64334#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 18 May 2026 05:32:48 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Анри Сальвадор]]></category>
		<category><![CDATA[джаз]]></category>
		<category><![CDATA[Джанго Рейнхардт]]></category>
		<category><![CDATA[Жорж Брассенс]]></category>
		<category><![CDATA[культура Франции]]></category>
		<category><![CDATA[Луи Вола]]></category>
		<category><![CDATA[Лулу Гасте]]></category>
		<category><![CDATA[Франция]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64334</guid>

					<description><![CDATA[Раймонд (он же Рэй) Вентура &#8212; французский джазовый пианист, дирижёр, певец и продюсер. Родился в 1908 году в Париже. Наряду с несомненным музыкальным и, прежде всего, организаторским талантом, Рэй Вентура обладал замечательной способностью собирать&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Раймонд (он же Рэй) Вентура &#8212; французский джазовый пианист, дирижёр, певец и продюсер. Родился в 1908 году в Париже.</h2>
<div id="attachment_64359" style="width: 210px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Вентура-янг.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64359" class="size-full wp-image-64359" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Вентура-янг.jpg" alt="Рэй Вентура" width="200" height="239" /></a><p id="caption-attachment-64359" class="wp-caption-text">Рэй Вентура</p></div>
<p>Наряду с несомненным музыкальным и, прежде всего, организаторским талантом, Рэй Вентура обладал замечательной способностью собирать вокруг себя отмеченных Божьим даром людей. Мы попробуем в несколько штрихов нарисовать портрет его судьбы, следуя известной поговорке «Скажи мне, кто твой друг…».</p>
<p><strong>Ray </strong><strong>Ventura </strong><strong>et </strong><strong>ses </strong><strong>Collé</strong><strong>giens</strong></p>
<p>В студенческие годы Рэй организовал необычный джазовый скетч-оркестр, который так и назывался: «Рэй Вентура и его сокурсники» («Ray Ventura et ses Collégiens»). Началось всё в 1929 году с небольшого коллектива, который отличался тем, что все его участники пели, играли и по ходу представления разыгрывали шуточные сценки.</p>
<p>То было время, когда джаз ещё только делал первые шаги в Старом Свете и ориентиром для европейцев были американские биг-бэнды. Поэтому коллектив по мере роста успеха тоже увеличивался в количестве. Одним из музыкантов, который некоторый период, начиная с 1934 года, работал с оркестром Рэя Вентуры, стал его тёзка Раймонд Легран.</p>
<p><strong>Великий папа </strong></p>
<p>Раймонд Легран прошёл отличную музыкальную школу, учился искусству аранжировки под руководством великого французского классического музыканта Габриэля Фора, со временем создал свой оркестр, который сотрудничал, в том числе, и с Эдит Пиаф, написал два десятка саундтреков к кинофильмам…</p>
<p>А ещё он был импозантным и плодовитым мужчиной. У него было пять жён &#8212; не сразу, разумеется, и шесть детей. И все они были артистически одарены.</p>
<p>Но даже среди этого талантливого племени выделяется гениальный Мишель Легран – сын Раймонда от первого брака с Марсель Дер Микаэлян.</p>
<p><strong>Мишель Легран. Маэстро</strong></p>
<p>Мишель сочинил несколько мировых хитов, один из которых дал название нашей истории. Композиция &#171;The Windmills of Your Mind» была написана как саундтрек к фильму «Афера Томаса Крауна» с текстом на английском языке, созданным Аланом и Мэрилин Бергман. Автор её вольного переложения на французский &#8212; Эдди Марне.</p>
<p>Песня представляет собой поток сознания, точнее движение вереницы метафор вслед за крыльями мельницы воспоминаний о жизни с её яркими и трогательными эпизодами, которые приносит и уносит ветер времени.</p>
<p>У композиции было много качественных исполнений, но самой пронзительной, на наш взгляд, является версия, где Мишель Легран поёт в дуэте с бывшей оперной примой Натали Дессе (Natalie Dessay).</p>
<p>В своё время Натали прославилась тем, что была способна брать уникально высокие ноты. Но затем начались проблемы с горлом. После операции на связках с оперным пением пришлось проститься.</p>
<p>То есть тут сошлись два гения: один уже почти неземной, а вторая, наоборот, ставшая земной после полётов в немыслимые высоты. В паре они символизируют те самые крылья мельницы, которые, летя по кругу, то касаются неба, то почти трогают землю. Им есть о чём  вспомнить. Как, впрочем, и каждому из нас. Мы ведь все гении своих вселенных…</p>
<p><iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/UKOAJWjjMVw" width="560" height="315" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p>
<p><strong>Поль Мизраки. В поисках себя</strong></p>
<p>Когда Оркестр Рэя Вентуры начинался, его участники-ровесники были совсем молодыми людьми &#8212; красивыми, талантливыми, весёлыми и остроумными (в данном случае это сошлось). Пианистом, главным композитором и одним из солистов-вокалистов оркестра был Поль Мизраки (Paul Misraki, ударение на последний слог).</p>
<p>Талантливейший композитор, Поль уже в самом начале карьеры сочинил мега-шлягер<em> </em>«Tout va très bien Madame la Marquise», известный нам в исполнении Леонида Утёсова, у которого он назывался «Всё хорошо, прекрасная маркиза». В этой шуточной песне высмеивается на самом деле трагическая ситуация, когда у человека всё плохо, а его убеждают в обратном. Шутка получилась универсальной, из тех, которые актуальны всегда.</p>
<p>Поль сотрудничал со многими звёздами французской эстрады, сочинил музыку к более чем 180 художественным фильмам и даже был приглашен в Голливуд. Одной из самых известных сцен под его музыку является танец юной и восхитительно обольстительной Бриджит Бордо в фильме «И Бог создал женщину».</p>
<p>И при всём этом Поль Мизраки не чувствовал себя реализованным. Он мечтал о симфонической музыке, а стал  автором юмористического хита. Это сподвигло его ступить на зыбкую стезю философских размышлений о смысле жизни, которые вылились в десяток книг на эзотерическую тематику. Общепризнанный укротитель звуков, он даже подумывал уйти от тщеты земного успеха в монастырскую тишь. При этом он умудрялся одновременно верить в Бога и в НЛО.</p>
<p>А мир в это время радовался его музыке. Порадуемся ей и мы.<br />
<iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/5N6VYnwRJPA" width="560" height="315" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p>
<p><strong><em>Лулу Гасте  и дело о плагиате</em></strong></p>
<p>Композитор, автор 1200 песен, гитарист и виртуоз игры на банджо. Ещё один из ровесников Рэя Вентуры и участник первого состава его оркестра. И тоже автор (или соавтор) мирового хита, с которым связана почти детективная история.</p>
<p>Дело было так. В сентябре 1956 года Лулу Гасте написал песню «Pour toi» (Для тебя») на слова Альберта Симонена и его жены Мари-Элен Буркин. Композиция прозвучала в фильме Анри Декуэна «Огонь в порошках» («Le feu aux poudres»), где её спел Дарио Морено.</p>
<p>В 1974 году бразильский автор-исполнитель Моррис Альберт выпустил песню «Feelings» на английском языке, автором которой назвал себя. В течение ближайших лет песня стала всемирно популярной. И тут её услышал Лулу Гасте и узнал в ней свою «Pour toi». Вскоре он обнаружил, что её издателем является некий Августа До Бразилия, с которым он вел бизнес в 1950-х и 1960-х годах.</p>
<p>Начался суд, длившийся с 1981 по 1987 год. В результате, Лулу Гасе признали сочинителем песни со всеми вытекающими отсюда гонорарами и отчислениями. Однако проигравшая сторона тоже имела аргументы. У Дарио Морено вроде и мелодия почти та, и голос наличествует, а не «Feelings» это, нет в его пении изысканной джазовой страсти, а есть жизнерадостно страдающая попса. Но послушайте сами. Так звучала «Feelings», когда она ещё была «Pour toi».<br />
<iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/AHW1wUtHZGg" width="560" height="315" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p>
<p><strong>Латинская Америка. Гастроли, похожие на бегство</strong></p>
<p>Во время Второй Мировой войны судьбы музыкантов складывались по-разному. Рамонд Легран сотрудничал с коллаборационистским режимом Виши. Как следствие, собранный им джазовый оркестр получил возможность беспрепятственно концертировать во Франции. К его коллективу присоединился и Лулу Гасте. В отличие от<a href="https://creativpodiya.com/posts/64214" target="_blank" rel="noopener"> Шарля Делоне и его друзей</a>, оркестр Леграна не имел отношения к французскому Сопротивлению и служил, так сказать, чистому искусству.</p>
<p>А вот Рэй Вентура и ряд его сотоварищей оказались в опасности в связи с антисемитскими настроениями нацистов. И тогда они организовали себе гастроли в Латинской Америке. С Вентурой в долгий тур по Бразилии и Аргентине отправились Поль Мизраки и контрабасист Луи Вола, с которым связан следующий важный эпизод нашего повествования</p>
<div id="attachment_64362" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Louis-Vola.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64362" class="wp-image-64362 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Louis-Vola.jpg" alt="" width="590" height="345" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Louis-Vola.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Louis-Vola-300x175.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-64362" class="wp-caption-text">оркестр кабаре «Palm Beach» (Луис Вола, Джанго и Джозефа Рейнхардт и др.)</p></div>
<p><strong>Луи Вола и джаз-мануш</strong></p>
<p>Луи Вола, один из самых востребованных контрабасистов во Франции того времени, был немножко старше остальных музыкантов. В 1932 году Вола случайно встретил никому тогда неизвестных братьев-ромов Джанго и Джозефа Рейнхардт, которые искали работу. И нанял их в свой оркестр кабаре «Palm Beach» в Каннах.</p>
<p>Из этого сотрудничества родился знаменитый «Квинтет Hot Club de France», который прославил <a href="https://creativpodiya.com/posts/64196" target="_blank" rel="noopener">Джанго Рейнхардта</a> как основателя нового стиля «джаз-мануш». А с ним и <a href="https://creativpodiya.com/posts/64281" target="_blank" rel="noopener">Стефана Граппелли</a>, который хотя и не имел цыганской крови, зато имел итальянскую и так органично вписался в ромский коллектив, что стал основоположником джазовой скрипичной школы.</p>
<p><strong>Анри Сальвадор и французский рок-н-ролл</strong></p>
<p>В Бразилии к оркестру Рэя Вентуры присоединился многогранный Анри Сальвадор – певец, гитарист и блестящий конферансье. Только-только начинающий артист, Анри вернулся после латиноамериканских гастролей с оркестром Вентуры во Францию уже звездой, коей и оставался до конца своей долгой карьеры. Он ушёл в 90 лет и практически до последних дней работал на сцене. А ещё Анри Сальвадора называют отцом французского рока, против чего он сам всегда возражал.</p>
<p>Получилось всё так. В 1955 году на ранней заре рок-н-ролла Анри Сальвадор под псевдонимом Генри Кординг (Henry Cording) шутки ради записал рок-н-рольную пластинку с пародийными текстами Бориса Виана. Запись была сделана по просьбе продюсера многих французских музыкантов <a href="https://creativpodiya.com/posts/64369" target="_blank" rel="noopener">Жака Канетти</a>.</p>
<p>Борис Виан был джазовым трубачом, но большую известность получил как литератор-мистификатор. Творил он под псевдонимом Вернон Салливан, который по легенде был опальным афроамериканцем. Салливан выпустил в свет несколько романов в жанре нуар. Криминальное чтиво, в общем. Первый из них «Я приду плюнуть на ваши могилы» произвёл фурор, стал бестселлером и превысил суммарные тиражи всех изданий аутентичного Виана. Ему это уже совсем не нравилось. В конце концов, Борис Виан дошёл до нервного срыва и умер в 39 лет прямо на премьере фильма, снятого по роману «Я приду…» без его на то согласия.</p>
<p>В общем, шутка зашла слишком далеко. Именно это было не по душе и Анри Сальвадору в его истории с роком. Тем более, что французского рока и нет же совсем. Зато у французов есть шансон и шансонье.</p>
<p><strong>От джаза у шансону </strong></p>
<div id="attachment_64361" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Жорж-Брассенс.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64361" class="wp-image-64361 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Жорж-Брассенс.jpg" alt="" width="300" height="216" /></a><p id="caption-attachment-64361" class="wp-caption-text">Жорж Брассенс</p></div>
<p>После завершения войны коллектив Рэя Вентуры вернулся во Францию под аплодисменты соскучившейся публики. В 1953 году Рэй женился на актрисе Жаклин Лемуан, которая, до развода в 1971 году, родила ему двух дочерей.</p>
<p>В начале 60-х он обнаружил, что время больших оркестров прошло, в моде теперь пластинки и радио. Тогда Вентура распустил оркестр и занялся музыкальным продюсерством. Одним из его достижений на этом поприще стала «раскрутка» повсеместно знаменитого нынче шансонье Жоржа Брассенса.</p>
<p>Брассенс, наряду с Жаком Брелем и <a href="https://creativpodiya.com/posts/64442" target="_blank" rel="noopener">Лео Ферре</a>, является визитной карточкой французской эстрады. Французские шансонье &#8212; такой же фирменный эксклюзив, как англоязычные рокеры. Наиболее близкий к ним из наших &#8212; Владимир Высоцкий.</p>
<p><strong>Звёзды Рэя Вентуры</strong></p>
<p>Рэй Вентура был человеком, вокруг которого зажигались звёзды. А они только издали кажутся хрупкими и очаровательно трепетными. Вблизи практически все одаренные люди совсем не такие милашки. Они ранимые, потому что тонко чувствуют. У них нередки душевные кризисы, ибо ничто так не опустошает как эйфория творческого вдохновения. У большинства из них внутри сидит комплекс недооцененности и недовысказанности, ведь ни одно произведение в итоге не получается таким, каким его внутри себя видит или слышит творец.</p>
<p>Тем не менее, Рэй Вентура чудесным образом умудрялся находить общий язык и почву для многолетнего сотрудничества со всеми своими талантливыми «коллежанами». Иными словами, у него, очевидно, был дар гораздо более редкий и уж точно не менее ценный, чем художественный – быть партнёром и другом, на которого можно положиться.</p>
<div id="attachment_64360" style="width: 228px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Жаклин-Лемуан.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64360" class="size-full wp-image-64360" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Жаклин-Лемуан.jpg" alt="" width="218" height="300" /></a><p id="caption-attachment-64360" class="wp-caption-text">Рэй Вентура и Жаклин Лемуан</p></div>
<p>В его жизни случались триумфы и остракизмы, потери и обретения, пламя счастливой любви и печальный пепел этого огня. Крылья мельницы жизни возносили его к облакам обожания и обрушивали в туман разочарований. И всё это перемололось в добрую память о нём и его делах, которые, в числе других, и создали то, что мы сегодня называем прекрасным и ужасным XX-м веком.</p>
<p>Рэй Вентура покинул нас 30 марта 1979 года в Пальма-де-Майорка. Ему было 70. Совсем немного по нынешним временам.</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64334/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>2</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Меценат Бетховена</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/9224</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/9224#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 11 May 2026 05:10:51 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[Алексей Григорьевич Разумовский]]></category>
		<category><![CDATA[Андрей Разумовский]]></category>
		<category><![CDATA[Кирилл Григорьевич Разумовский]]></category>
		<category><![CDATA[Людвиг Ван Бетховен]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=9224</guid>

					<description><![CDATA[В 1808 году в Вене был создан первый в мире профессиональный струнный квартет, получивший неофициальное название &#8212; квартет «Бетховена». В исполнении квартета, как правило, звучали новые произведения композитора. И звучали именно так, как хотел автор. Трое из участников квартета имели пожизненный ангажемент и получали регулярное&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2 class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><strong>В<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>1808 году в Вене был создан первый<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в мире профессиональный<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>струнный квартет, получивший<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>неофициальное<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>название<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; квартет «Бетховена».</strong></span></h2>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"> В исполнении квартета, как правило, звучали новые произведения композитора. И звучали именно так, как хотел автор.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Трое из<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>участников<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>квартета имели<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пожизненный<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ангажемент и получали регулярное жалование. А четвёртым<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>был<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>уроженец<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>украинского города Глухова Андрей Кириллович Разумовский, внук<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>простого украинского<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>реестрового казака Григория Розума, сын русского генерала-фельдмаршала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Кирилла Григорьевича<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Розумовского и племянник<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>фаворита императрицы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Елизаветы Петровны<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Алексея Григорьевича Розумовского.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p><strong>Семейный подряд</strong></p>
<div id="attachment_9219" style="width: 210px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/200px-RusPortraits_v2-053_Le_Comte_Alexis_Grigoriewitch_Razoumowsky.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-9219" class="size-full wp-image-9219 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/200px-RusPortraits_v2-053_Le_Comte_Alexis_Grigoriewitch_Razoumowsky.jpg" alt="200px-RusPortraits_v2-053_Le_Comte_Alexis_Grigoriewitch_Razoumowsky" width="200" height="247" /></a><p id="caption-attachment-9219" class="wp-caption-text">Алексей Григорьевич Разумовский</p></div>
<p><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Разумовские были красивы, умны, талантливы и умели<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>очаровывать дам. Кроме того, они крепко держались друг за друга. Как только Алексей Григорьевич<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>из простого певчего,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>покорившего красотой своего голоса<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>цесаревну Елизавету, превратился<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>во<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>влиятельного придворного её императорского двора, он тут же перевёз в Петербург<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>родственников из<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>украинского<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>села Лемеши<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Козелецкого района Черниговской области и женил<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>младшего брата<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Кирилла<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на троюродной сестре императрицы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Екатерине Нарышкиной, за которой было дано колоссальное приданое, сделавшее его одним из богатейших людей тогдашней России.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Союз с Нарышкиной был браком по расчёту.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Если же говорить о сердечной привязанности, то Кирилл был<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«тайно» влюблён в Екатерину II, в ту пору еще великую княгиню, которая писала о нём: «Он был хорош собой, оригинального ума, очень приятен в обращении и умом несравненно превосходил своего брата Алексея, который тоже был красив, но был еще великодушнее и добрее. Все красавицы при дворе были от него без ума. Я не знаю другой семьи, которая, будучи в такой отменной милости при дворе, была бы так всеми любима, как эти два брата Разумовских».</span></p>
<p><strong>Гетьманщина в подарок</strong></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Ради Разумовских<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>императрица Елизавета даже восстановила<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Гетманщину, столицами которой стали Батурин и Глухов. В свои 22 года Кирилл Григорьевич Разумовский,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не так давно пасший коров,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>стал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>именоваться:<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Ея Императорского Величества гетман всея Малыя России, обоих сторон Днепра и войск запорозских, действительный камергер, Академии наук президент, лейб-гвардии Измайловского полку подполковник, орденов святого Александра, Белого орла и святой Анны кавалер, граф Кирила Григорьевич Разумовский».</span></p>
<div id="attachment_9223" style="width: 210px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Разумовский-Кирилл-Григорьевич-автор-П-Д-Батони-1766-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-9223" class="size-medium wp-image-9223 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Разумовский-Кирилл-Григорьевич-автор-П-Д-Батони-1766-1-200x300.jpg" alt="Разумовский Кирилл Григорьевич - автор П Д Батони 1766 1" width="200" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Разумовский-Кирилл-Григорьевич-автор-П-Д-Батони-1766-1-200x300.jpg 200w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Разумовский-Кирилл-Григорьевич-автор-П-Д-Батони-1766-1.jpg 400w" sizes="auto, (max-width: 200px) 100vw, 200px" /></a><p id="caption-attachment-9223" class="wp-caption-text">Кирилл Григорьевич Разумовский</p></div>
<p><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Гетман<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Кирилл<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Разумовский<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сразу<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>зажил по-царски, завёл у себя<span style="mso-spacerun: yes;">  </span><a title="В Киев приедет итальянское барокко" href="https://creativpodiya.com/?p=28592">итальянскую оперу </a>и французский театр.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Кирилл<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>хотел править как государь, а в то время<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>государи считали своим личным долгом устройство опер и вообще опеку над всеми видами искусства. В Глухове была организована знаменитая<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>певческая школа для мальчиков, лучшие выпускники которой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ежегодно отправлялись в придворную певческую капеллу в Петербург.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Наиболее известные из них &#8212; глуховчане <span style="mso-spacerun: yes;"> </span><a title="Максим Березовский. Легенда о жизни" href="https://creativpodiya.com/?p=8861">Максим Березовский</a> и <a title="Дмитрий Бортнянский и рождение новой музыки" href="https://creativpodiya.com/?p=8797">Дмитрий Бортнянский.</a><span style="mso-spacerun: yes;"><a title="Дмитрий Бортнянский и рождение новой музыки" href="https://creativpodiya.com/?p=8797"> </a></span>Оба они родились в конце октября. В это же золотое осеннее<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>время в 1752 году<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>появился на свет и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>главный герой нашего рассказа<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Андрей Кириллович<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Разумовский, в будущем &#8212; боевой морской офицер, блестящий дипломат, меценат, музыкант и, конечно<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>же,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>любимец дам.</span></p>
<p><strong>Андрей Разумовский и женщины</strong></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Все повороты его биографии<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>так или иначе связаны с женщинами. Участник детских игр великого князя Павла Петровича, Андрей Разумовский, вёл<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>любовную переписку с его супругой &#8212; <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>великой княгиней Натальей Алексеевной. Когда та, в возрасте 20 лет умерла при родах, Андрей Кириллович был<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отставлен от<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>двора матерью её мужа<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Екатериной </span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: EN-US;">II</span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и отправлен на дипломатическую службу в Неаполь, где сблизился со своей ровесницей, королевой Каролиной Марией и подружился<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с королём Фердинандом Неаполитанским, смотревшим<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сквозь пальцы на слишком близкие<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отношения супруги с молодым русским послом.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">А пока<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>25- летний<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Андрей Кириллович<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ждал своего окончательного утверждения в должности<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>неаполитанского <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>посла (произошло это потому, что в Неаполе никак не могли найти желающих на должность посла при Санкт-Петербургском дворе), он на два года задержался в Вене.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Там он познакомился с ведущими музыкантами эпохи,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>встречался с Моцартом и Гайдном и стал завсегдатаем салона<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>графини<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Марии Вильгельмины фон Тун-Гогенштейн, которая поддерживала молодого Йозефа Гайдна, бывшего домашним учителем её дочек<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>по клавиру, помогала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Моцарту,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>а чуть позже<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>&#8212; Бетховену, в 1778 году посвятившему ей трио для фортепиано, кларнета и виолончели.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Графиня<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>была всего на 6 лет старше Андрея Кирилловича<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и, естественно, как все дамы,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>очаровалась казацким внуком. Впрочем,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>этот казацкий внук уже был аристократом, получил блестящее и разносторонне образование, свободно владел французским и английским<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и прекрасно играл на скрипке. В этой связи известен случай, когда один из<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>детей<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Кирилла Разумовского<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>заявил отцу в ответ на<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>напоминание, что они дети простого<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>украинского казака: «Это ты &#8212;<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>сын простого казака. А мы – дети фельдмаршала».</span></p>
<div id="attachment_9226" style="width: 211px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/razumovskaya_eo.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-9226" class="size-medium wp-image-9226 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/razumovskaya_eo-201x300.jpg" alt="razumovskaya_eo" width="201" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/razumovskaya_eo-201x300.jpg 201w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/razumovskaya_eo.jpg 402w" sizes="auto, (max-width: 201px) 100vw, 201px" /></a><p id="caption-attachment-9226" class="wp-caption-text">Елизавета Осиповна Разумовская</p></div>
<p><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Когда несколько лет спустя Разумовский<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вновь по делам дипломатической службы оказался в Вене, его в доме Вильгельмины фон Тун встретили три<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>подросшие<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и превратившиеся в красавиц дочери графини, которые, разумеется, тут же в него без памяти влюбились. Старшая из них <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; Элизабет, <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в октябре 1788 года стала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Елизаветой Осиповной Разумовской, супругой Андрея Кирилловича. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p><strong>Венский посол и влияние на Бетховена</strong></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В сентябре 1790 года Разумовский был назначен послом в Вену в помощь князю Д. М. Голицыну. Одним из основных аргументов в пользу этого назначения было то, что его жена – венка. И далее, с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>перерывом в три года (1799-1802),<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>он уже жил в австрийской столице.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Там Андрей Кириллович регулярно устраивал музыкальные вечера, на которых<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>среди прочего исполнялись и украинские народные песни. Именно<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>на них, по мнению многих исследователей,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Бетховен услышал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>песню<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>харьковского казака Семёна Климовского «Їхав козак за Дунай», для которой великий композитор впоследствии сделал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вокальную и инструментальную обработки.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В 1806 году Бетховеном были написаны<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>струнные квартеты ор. 59 (№7-9), которые<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ещё называются «русские квартеты»,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>посвященные Андрею Разумовскому.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В этих струнных квартетах<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Бетховена, считающихся<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>этапными в развитии европейской музыки, были использованы русские и украинские<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>народные мелодии. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В частности, как утверждают музыковеды,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в первом квартете<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Бетховен использовал мелодию украинской народной песни «Ой, надворі метелиця»,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>а вот втором и третьем- вариации на тему<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>песни<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Від Києва до Лубен». </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Мелодии<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>украинских песен<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>также слышны в Апассионате <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>(Соната №23, Опус 57) и в 9-й симфонии.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Ещё в одной из Бетховенских сонат звучит мотив украинской песни «Одна гора високая».</span></p>
<p><strong>Меценат и строитель</strong></p>
<div id="attachment_9220" style="width: 259px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Alexander_Roslin_Count_Andrey_Kyrillovich_Razumovsky_1776.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-9220" class="size-medium wp-image-9220 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Alexander_Roslin_Count_Andrey_Kyrillovich_Razumovsky_1776-249x300.jpg" alt="Alexander_Roslin,_Count_Andrey_Kyrillovich_Razumovsky_(1776)" width="249" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Alexander_Roslin_Count_Andrey_Kyrillovich_Razumovsky_1776-249x300.jpg 249w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Alexander_Roslin_Count_Andrey_Kyrillovich_Razumovsky_1776.jpg 498w" sizes="auto, (max-width: 249px) 100vw, 249px" /></a><p id="caption-attachment-9220" class="wp-caption-text">Андрей Кириллович Разумовский 1776 год</p></div>
<p><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В том же<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>1806 году умерла жена Андрея<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Разумовского. А через год Андрей Кириллович вышел в отставку и поселился в Вене, уже<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>как частное лицо.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Получив<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>от отца в наследство<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>огромное<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>состояние, он занялся строительством. В Вене и поныне стоит огромный дворец Разумовского на улице его имени. Для постройки дворца Андрей Кириллович<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>скупил и снес двадцать семь домов, так же он выстроил за свой счет каменный мост через реку, чтобы не тратить время на дальний объезд. Мост,<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>к сожалению, до нашего времени не сохранился.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В 1808 году Андрей Кириллович, которому уже исполнилось<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>56 лет, организовывает свой знаменитый струнный квартет, считавшийся лучшим квартетом своего времени, тот самый, с которого мы начали наш рассказ. И сам играет в нём партию второй скрипки.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В этом же году Бетховен изменяет посвящение Пятой симфонии, первоначально предназначенной графу Ф.Опперсдорфу и посвящает Пятую и Шестую симфонии двум своим близким людям и меценатам<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; А.Разумовскому и Ф.Лобковицу. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В 1815 году Разумовский устроил Бетховену концерт, и это было последнее публичное выступление Бетховена-пианиста, он аккомпанировал «Аделаиду» певцу Вильду.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>К этому времени<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>обстоятельства жизни Андрея Кирилловича серьёзно переменились. В 1813 году<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>он был вновь призван<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на дипломатическую службу, по причине чего был вынужден оставить регулярную игру в квартете.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Принимал активное участие в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>организации Венского конгресса, посвящённого<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>победе коалиции европейских держав<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>над Наполеоном, на который собрались представители всех европейских стран<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и ряд<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>европейских монархов. На конгрессе Разумовский представил им Бетховена как великого композитора,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>вся Европа приветствовала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>маэстро. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">За подготовку, организацию и проведение Венского конгресса граф Разумовский был возведен в княжеское достоинство с титулом «светлости».</span></p>
<p><strong>Пожар и долги </strong></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">И всё бы хорошо, но во время конгресса случился<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ужасный пожар,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в котором<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>частично сгорел<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>великолепный дворец Разумовского. От пожара серьёзно пострадала его<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>уникальная коллекция произведений искусства,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в которую были вложены громадные средства.</span></p>
<div id="attachment_9225" style="width: 220px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/220px-Andrei_Razumovski.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-9225" class="size-medium wp-image-9225 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/220px-Andrei_Razumovski-210x300.jpg" alt="220px-Andrei_Razumovski" width="210" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/220px-Andrei_Razumovski-210x300.jpg 210w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/220px-Andrei_Razumovski.jpg 500w" sizes="auto, (max-width: 210px) 100vw, 210px" /></a><p id="caption-attachment-9225" class="wp-caption-text">Андрей Кириллович Разумовский</p></div>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">После пожара<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Андрей Кириллович уже не мог содержать квартет, поэтому <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>назначил его музыкантам пожизненные пенсии и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отпустил. По его рекомендации<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>квартет под названием «квартет Шуппанцига» трудоустроился в Петербурге, гастролировал по<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>России и Украине, исполняя, прежде всего, музыку Бетховена.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>1816 году шестидесятичетырехлетний Андрей<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Кириллович женился второй раз на ещё одной<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>венской <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>графине &#8212; Тюргейм, под её влиянием принял<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>католичество<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>(ни эта ли история<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дала имя<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Андрию Бульбе, тоже влюбившемуся в католичку?) и до конца дней жил<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>условной бедности. По<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>княжескому статусу он был вынужден<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>давать обеды на 400 персон и производить другие представительские траты. А у него толпа кредиторов с утра у крыльца. К<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>слову Бетховен с тех пор тоже стал испытывать<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>финансовые трудности. Вместе с меценатом…</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;">Так завершается история </span>о том, как уроженец Глухова Андрей Разумовский повлиял на развитие европейской музыки и занял в ней<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>место рядом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>со<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>своими<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>выдающимися<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>земляками и ровесниками &#8212;<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Максимом Березовским и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Дмитрием Бортнянским.</span></p>
<p><strong>Начало</strong></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">А началась эта история с того, что однажды разбушевавшийся по пьяному делу казак Григорий Розум погнался с топором за своим 22-х летним сыном Алексеем, который бежал от отца в соседнее село Чемер, где<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>поселился у местного<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>у дьячка и пел на церковном клиросе.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>И<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в жизни бы не<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>доехал Алексей дальше<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Киева и Чернигова, если бы не был замечен полковником Вишневским, который набирая певчих для Придворного хора,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>обратил внимание на молодого красивого юношу с прекрасным голосом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>увёз его<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в Петербург.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Ну а дальше<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>уже за дело взялись дамы.…</span></p>
<p class="MsoNormal">Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></p>
<p>&nbsp;</p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
<p>&nbsp;</p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/9224/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>8</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Людвиг и Джульетта. Не по Шекспиру</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/6574</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/6574#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Sun, 10 May 2026 04:50:14 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Джульетта Гвиччарди]]></category>
		<category><![CDATA[Лунная соната]]></category>
		<category><![CDATA[Людвиг Ван Бетховен]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=6574</guid>

					<description><![CDATA[Любопытный документ был недавно обнаружен австрийским архивариусом Феликсом Шнитке в семейном архиве князей фон Танельген. Бумаги, датируемые началом XIX века, сильно пострадали от пожара. Остались нетронутыми только несколько фрагментов. Вот один из них.  ….Меня зовут Джульетта фон Галленберг. Мне 39 лет. Я пианистка и певица. Мой муж&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/de112fault.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-6572 alignleft" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/de112fault.jpeg" alt="de112fault" width="192" height="262" /></a>Любопытный<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>документ был недавно обнаружен австрийским архивариусом Феликсом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Шнитке в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>семейном архиве князей<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>фон Танельген.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Бумаги,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>датируемые<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>началом </span><span lang="EN-US" style="mso-ansi-language: EN-US;">XIX </span><span style="mso-ansi-language: RU;">века,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сильно пострадали от пожара. Остались<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>нетронутыми только несколько<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>фрагментов. Вот один из них.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>….Меня зовут Джульетта фон Галленберг.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Мне 39 лет.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Я<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пианистка и певица. Мой муж Венцель<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Роберт фон Галленберг – известный композитор.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Мы в браке уже 18 лет. Я пишу эти записки, потому что завтра мы отправляемся с мужем<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в Вену, где он получил<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ангажемент<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на работу в придворной труппе. Дорога предстоит<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>непростая.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Мы крайне ограничены в средствах. Как всё пойдёт в Вене &#8212;  тоже неизвестно.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Мне бы не хотелось<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>до времени придавать гласности некоторые<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отношения<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и чувства,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>о которых идёт речь<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ниже.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Поэтому<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>я оставляю эти бумаги в одном из фолиантов нашей большой домашней библиотеки,<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>которую мы,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ввиду известных <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>причин,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не можем взять с собой.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;">Зато нам удалось выручить кое-какие средства, продав её<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Джузеппе Фонтанелли, итальянскому купцу,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>неплохо нажившемуся во<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>время<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>наполеоновских войн. Купец<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>богат,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дик и необразован, но из кожи вон лезет,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>стараясь<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>выглядеть светским человеком. Книги, скорее всего, на много лет станут исключительно декоративным украшением одного из его<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дворцов. Вряд ли в ближайшие<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>годы их кто-либо откроет, а потом… Если<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>судьбе и небесам будет угодно – мои записки будут<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>найдены. В ином случае тайна уйдёт вместе с нами… </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;">…. Начиналось<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>всё замечательно. Венцель <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; <span style="mso-spacerun: yes;"> граф, </span>из <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>богатой аристократической семьи, и его предложение выйти за него замуж я, графиня <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Джульетта Гвиччарди,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>посчитала для себя не только лестным,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>но крайне своевременным, ибо оно позволило мне вырваться из замкнутого круга всё более гнетущих меня<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>событий.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Мы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с Венцелем ровесники. К тому же люди одного круга.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А ещё нас сблизило то, что мы оба решили посвятить себя музыке. Меня всегда влекло<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>к талантливым мужчинам: писателям, художникам, но особенно &#8212; <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>музыкантам.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Я<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>выросла в их среде и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>всегда восхищалась людьми, способными создавать музыку.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Увы, мне это было не дано. Я достигла неплохих успехов в игре на <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>фортепиано,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>поклонники называли меня талантливой певицей,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>чудо возникновения музыки,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мелодии,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>которая затем<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>аранжируется<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>оркестром, как небо созвездиями и Луной, подхватывается крыльями струнных,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ветром духовых и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ритмом ударных, для меня навсегда осталось<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>влекущей и неразгаданной загадкой. Поэтому среди моих друзей<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и возлюбленных в юности<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>было<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>так много<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>музыкантов и композиторов. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;"><a title="Меценат Бетховена" href="https://creativpodiya.com/?p=9224"><span style="mso-spacerun: yes;"> <img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-6573 alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/default13.jpeg" alt="default" width="210" height="240" /></span>Людвиг </a>был, вероятно,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>моей первой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>настоящей взрослой любовью,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>когда я поняла,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>что ищу в мужчинах именно<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>это редкое сочетание<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>таланта<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>силы, способное<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>перевернуть мир и на его месте создать новый, свой. Мы провели с ним <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>прекрасное время. Я искренне любила его и во времена<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>разлук, считая дни,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вышивала рубашки, чтобы <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дарить<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ему при встречах…. Он<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>тогда ещё был<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>беден и зарабатывал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на жизнь уроками музыки. Однако<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с меня деньги за уроки не брал. Виртуозный пианист, Людвиг был<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>старше<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на 13 лет и казался юной и наивной девушке бесконечно мудрым и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>гениальным<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>во всём…. Он таким<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и был. Почти во всём. Кроме любви….</span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;">Мы имели все шансы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>составить идеальную пару,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>но,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>увы,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>у него<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>были серьёзные комплексы,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>которые всё более обострялись,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>по мере потери слуха. Впрочем, с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>этим я<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>могла бы примириться,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>хотя мне очень хотелось, чтобы он слышал мой голос, мою игру. Но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>его постоянно окружали ученицы, которых<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>он считал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>талантливее меня. Чего<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>только это противная баронесса Доротея Эртман стоит…<span style="mso-spacerun: yes;">  </span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;">Со временем, между нами, по-прежнему влюблёнными друг в друга, стала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вырастать стена отчуждения.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Прозрачная, но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с каждым разом все менее преодолимая.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Влекомые страстью,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мы бросались навстречу и каждый раз больно ударялись в эту невидимую стену. В какой-то момент любовь стала превращаться в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сплошную боль.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Раны души уже просто не успевали заживать.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Вместо радостного возбуждения<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>в предвкушении<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>очередной встречи<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мы оба стали всё чаще<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>испытывать<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>страх этой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>неминуемой боли…<span style="mso-spacerun: yes;">   </span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>И <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>тут мне встретился Венцель.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Я его называю так, хотя родители его звали Роберт. У немцев же два имени и, вероятно,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>две судьбы.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А выбрать для проживания можно только одну.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Не исключено, что<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>поэтому они стали <a title="Мартин Хайдеггер: «Только Бог сможет еще нас спасти…»" href="https://creativpodiya.com/posts/4792">нацией философов.</a> Точнее, <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и поэтому тоже.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Со мной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мой муж<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не сделал блестящую офицерскую карьеру,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>зато<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>обрёл и реализовал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>себя в музыке. Сейчас, после череды неудач,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>завистники говорят,что его великолепные балеты<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вторичны и что он, дескать, подражает<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Моцарту и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Керубини. А тогда он, 21-летний блистательный граф, отважно<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>решивший променять своё аристократическое<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>будущее<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на музыку, казался<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мне<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>героем и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>будущим гением.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Да он и сам таким себя чувствовал. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;">Я знаю, что Людвиг страдал, но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>оставаться с ним было невыносимо.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Вскоре<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мы с Венцелем уехали<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в Италию,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>где его карьера поначалу пошла просто блестяще. В 1805 году он подготовил в Неаполе музыкальный праздник в честь будущего короля Жозефа Бонапарта и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>после его коронации в 1806 году был назначен капельмейстером и придворным композитором.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А потом начались обычные<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дворцовые интриги. Меня обвиняли в любовной связи с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>князем<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Германом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>фон Пюклер-Мускау, прославившегося своим<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>знаменитым ландшафтным<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>парком<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Мускау, занимающим громадную<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>территорию<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на границе между Германией и Польшей. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;">Да, князь действительно приглашал меня<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в гости<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в 1815<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>году,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>когда парк только начинался, а мой <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Венцель был с головой погружен в свои<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>дела.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Мне нравилось там гулять и слушать Германа, блестящего рассказчика<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и фантазёра. Ландшафтный парк – тоже музыка. В нём много<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>формы и ничто так не близко<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>природе музыки, как сама природа.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;">Однако наши отношения<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с князем<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не переросли в роман.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Да и не могли перерасти.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Герман<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; бродяга, путешественник, а я замужняя дама и хранительница не его очага…</span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/de54fault.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-6571 alignleft" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/de54fault.jpeg" alt="de54fault" width="105" height="125" /></a></span>И вот сейчас муж<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>лишился должности<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>у<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>нас начались финансовые сложности. В принципе, вскоре всё должно наладиться.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Муж говорит, что господин Доменико<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Барбайя, недавно<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>назначенный<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>руководителем Венской придворной труппы, пригласил его<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на должность своего заместителя. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: left;"><span style="mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Но пока <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мы испытываем,<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>пусть временную, но сильную нужду в деньгах.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В отчаянии, я написала письмо Людвигу, который хотя и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>окончательно потерял слух,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>но стал известен,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>богат и популярен. В ответ на мою просьбу о займе Людвиг прислал опубликованную,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ещё в 1802 году<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с посвящением мне партитуру сонаты,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>названной им «Соната № 14» с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>краткой припиской <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; это всё что я могу для Вас сделать,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сударыня. Деньги<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>&#8212; это время. А я Вам дарю вечность……</span><span style="mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p>P.S. Как вы, конечно, догадались, уважаемый читатель, это была литературная шутка. Точнее, фантазия на тему. Причиной написания её стало практически полное отсутствие защитников позиции бедной Джульетты, которую угораздило стать музой гения. Но гении &#8212; они, таковы, в большинстве случаев нам, обычным людям, гораздо проще общаться с плодами их творчества, а не с ними самими лично. А Джульетте пришлось.</p>
<p>Вот мы и придумали её рассказ, который, между прочим, основан исключительно на реальных и всем известных фактах. Просто история подана как взгляд с другой стороны. Естественно, в самом тексте присутствует ряд намеков на нереальность рассказа.</p>
<p>Например:</p>
<p>Феликс Мендельсон. «Сон в летнюю ночь» &#8212; концертная увертюра (op. 21) и музыка для комедии Уильяма Шекспира (op. 61).</p>
<p>Альфред Шнитке. Увертюра &#171;Не сон в летнюю ночь&#187; (&#171;Не по Шекспиру&#187;)</p>
<p>Так получился архивариус Феликс Шнитке. Благодаря Шекспиру, разумеется, ведь рассказчицу истории зовут так же, как героиню той повести, которой нет печальнее на свете&#8230;</p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-ansi-language: RU;"> <strong>Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="mso-ansi-language: RU;"> </span></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/6574/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>11</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>«Лестница в небо». Путешествие по тексту</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63730</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63730#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 05 May 2026 19:35:36 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Guitarproduction Studio]]></category>
		<category><![CDATA[Led Zeppelin]]></category>
		<category><![CDATA[Stairway to Heaven]]></category>
		<category><![CDATA[Джимми Пейдж]]></category>
		<category><![CDATA[Лестница в небо]]></category>
		<category><![CDATA[о чём песня]]></category>
		<category><![CDATA[Роберт Плант]]></category>
		<category><![CDATA[шедевры рока]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63730</guid>

					<description><![CDATA[Текст рок-композиции «Лестница в небо», безусловно, один из самых обсуждаемых среди поклонников рок-музыки. О нём написано и сказано много больше, чем, собственно говоря, есть слов в самом тексте. Внесём и мы свою каплю в&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Текст рок-композиции «Лестница в небо», безусловно, один из самых обсуждаемых среди поклонников рок-музыки. О нём написано и сказано много больше, чем, собственно говоря, есть слов в самом тексте. Внесём и мы свою каплю в это море.</h2>
<p><strong><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/969953876_0_313_1847_1351_600x0_80_0_0_b3a4c568970ea9cff016d0b42f91309b.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-63735 aligncenter" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/969953876_0_313_1847_1351_600x0_80_0_0_b3a4c568970ea9cff016d0b42f91309b.jpg" alt="" width="448" height="252" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/969953876_0_313_1847_1351_600x0_80_0_0_b3a4c568970ea9cff016d0b42f91309b.jpg 448w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/969953876_0_313_1847_1351_600x0_80_0_0_b3a4c568970ea9cff016d0b42f91309b-300x169.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 448px) 100vw, 448px" /></a>Поэзия как источник вдохновения</strong></p>
<p>Текст «Лестницы&#8230;» &#8212; это поэзия, а не тайное послание. И только поэтому он полон магии, алхимии и прочего волшебного колдовства. Роберту Планту удалось создать нечто неповторимое, исполненное символов, метафор и кажущихся аллюзий. Впрочем, почему только Планту? Джимми Пейдж вначале придумал музыкальную основу, которая, условно говоря, стала обитаемой планетой, где разворачиваются описанные в тексте события.</p>
<p>Но о поэзии. У Пруста в одном из романов цикла «В поисках утраченного времени» есть эпизод, когда две юные деревенские служанки находят тетрадку стихов главного героя и спрашивают у него, что это. «Стихи», – отвечает тот. «А мы думали, загадки», – искренне удивляются девушки. В этом ключ к факту наличия множества толкований «Лестницы в небо».</p>
<p>Метафорически говоря, она, как и любая настоящая поэзия, не вода из источника вдохновения. Она сама – источник вдохновения. И каждый, кто пытается объяснить её тайные смыслы, подтексты и намеки, на самом деле, в меру своего таланта, сочиняет новое стихотворение или поэтическое эссе о «Лестнице&#8230;»</p>
<p>То, что написано далее – тоже одна из множества возможных импровизаций на тему великой «Лестницы.» На этом и будем стоять.</p>
<p><strong>От девушки до Девы</strong></p>
<p>«Лестница в небо» &#8212; достаточно густонаселенная реальность. Вначале речь идёт о некоей леди, падкой на внешний блеск и настолько уверенной в себе, что для неё как бы не существует закрытых дверей. И ей кажется, что так она покупает себе «лестницу в небо».</p>
<p>Затем появляется второй герой – мудрая птичка на дереве, которая поёт о том, что иногда все наши мысли – заблуждение. Ей следует реплика рассказчика: «Ooh, it makes me wonder» &#8212; то есть, «Как интересно и непонятно&#8230;» В этот момент рассказчик тоже становится (уже третьим) героем песни, потому что у него возникает отношение к происходящему в его же рассказе.</p>
<p>И тогда он смотрит на запад и ощущает душевное смятение, и ему грезится лес и дым над лесом. И появляется четвёртый персонаж – волынщик или трубач (the piper), который – тут очень важно – «will lead <strong>us</strong> to reason» &#8212;  выведет <strong>нас </strong>к смыслу. Кого «нас»? Очевидно, что тех, кто его слушает. Таким образом, рассказчик объединяет себя и слушателей и делает число героев неопределенно большим.</p>
<p>Но и это ещё не всё. Будет новый день – продолжает рассказчик: «and the forest will echo the laughter» (лес отзовётся эхом смеха). Вот ещё один герой песни – лес со всеми его обитателям. А их много, судя по тому, что Плант поклонник Толкина, в лесу которого проживают и энты, и эльфы, и люди &#8212; в общем, в этот момент в песню входят жители миров, которых не счесть.</p>
<p>Но и это ещё не конец. Далее в песне возникает майская королева, занимающаяся своей весенней уборкой – то есть появляется языческая природа. И, как венец всего, &#8212; ещё одна леди, «who shines white light» &#8212; самый конкретный образ песни. Это Дева Мария. Та, которая знает, как превратить всё в истинное сокровище. Она и венчает эту перепись населения песни. И их жизни, не только материальной, но и духовной &#8212; ещё одного ристалища, где продолжается вечный бой добра со злом, ибо тут есть души и есть тени, которые соперничают с ними.</p>
<p><strong><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/0146-800x800.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="alignright size-medium wp-image-63734" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/0146-800x800-300x281.jpg" alt="" width="300" height="281" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/0146-800x800-300x281.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/0146-800x800.jpg 359w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a>Что объединяет мир «Лестницы…»?</strong></p>
<p>В тексте Планта есть несколько метафор, вокруг которых сосредотачивается сосуществование всех персонажей. Во-первых, это, конечно, сама «Лестница в небо». Трепетная лестница, которая лежит на шёпоте ветра – как вкусно сказано! Ясно, что под «небом» имеется ввиду рай в разнообразных его пониманиях. И туда (каждый в своём разумении) стремятся все, включая мудрую певчую птичку.</p>
<p>Во-вторых, метафора золота, раскрывающаяся как обобщение всего драгоценного, что есть у каждого из нас. Причём речь о настоящей цене, а не о кажущемся внешнем блеске.</p>
<p>В-третьих, волынщик или трубач, который нас куда–то зовёт. Его же слышит каждый, иначе бы мы никуда не стремились, не мечтали, а просто бы сели и сошли с ума от ужаса неизбежной смерти. Тут явно речь о надежде.</p>
<p>И вера тут тоже есть – и её воплощение Дева Мария… И любовь, иначе, чего бы рассказчик обращался к чужой ему леди?</p>
<p>А подытоживает и ещё раз скрепляет весь этот реально фантазийный космос хотя и не новая, но всегда свежая мысль то том, что «all are one and one is all» &#8212; то есть, все мы – человечество и не спрашивай, по ком звонит колокол…</p>
<p><strong>О чём история?</strong></p>
<p>«Лестница в небо» – наглядный пример интерактивного постмодернистского текста. Формально тут рассказывается о том, как некий влюбленный пытается убедить девушку, что именно его любовь &#8212; то, что она ищет. А по пути он в этом же убеждает себя. И чем дальше со всем этим разбирается, тем более населенным становится мир, созданный его любовью. Под конец – с явлением Девы Марии &#8212; над ним действительно раскрывается небо, и вся лестница обретает смысл.</p>
<p>Но кроме нарратива, тут наличествует ещё веер или лучше &#8212; лабиринт отсылов в различные области мировой культуры, которые создают глубину и объем и превращают мир песни в модель Творения, где герои уже могут действовать и без непосредственного участия автора. И в песне, и за её пределами.</p>
<p><strong>Творец и творение</strong></p>
<p>Интересно, что сам Роберт Плант поначалу не очень понимал, какой шедевр он сочинил вместе с Пейджем, называл эту песню «свадебной» и даже отказывался включать её в программу концертов. Это похоже на<strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/63268" target="_blank" rel="noopener"> историю немецкого физика Макса Планка,</a></strong> хотя тот так до конца и не понял, что придумал, точнее, не смог это принять. А Плант, похоже, уже понял.</p>
<p>Вообще, сочинить шедевр – это и для гения чудо. Гениальных творений искусства много меньше, чем талантливых авторов. И «Лестница в небо» – как раз одно из таких чудес. Её создателям повезло, что она сочинилась у них. Ну и нам, конечно, тоже.</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки  <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63730/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>2</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Стефан Граппелли. Первая скрипка европейского джаза</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64281</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64281#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 21 Apr 2026 07:41:31 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Quintette Hot Club de France»]]></category>
		<category><![CDATA[Джанго Рейнхардт]]></category>
		<category><![CDATA[культура Франции]]></category>
		<category><![CDATA[Скрипка Стро]]></category>
		<category><![CDATA[Стефан Граппелли]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64281</guid>

					<description><![CDATA[В 1934 году в Париже возник джазовый коллектив, которого при иных, несудьбоносных раскладах быть не могло. Но судьба играет в изысканные игры.«Quintette Hot Club de France» случился. Главную скрипку, во всех смыслах этого слова, играл&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>В 1934 году в Париже возник джазовый коллектив, которого при иных, несудьбоносных раскладах быть не могло.</h2>
<div id="attachment_64294" style="width: 309px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Без-названия.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64294" class="wp-image-64294 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/Без-названия.jpg" alt="Стефан Граппелли и Джанго Рейнхардт" width="299" height="240" /></a><p id="caption-attachment-64294" class="wp-caption-text">Стефан Граппелли и Джанго Рейнхардт</p></div>
<p>Но судьба играет в изысканные игры.<em>«</em>Quintette Hot Club de France» случился. Главную скрипку, во всех смыслах этого слова, играл Стефан Граппелли. А ведущую гитару вёл Джанго Рейнхардт. Остальные музыканты-участники тоже были великолепны, но эти двое оказались ещё и особенными, а точнее даже &#8212; избранными.</p>
<p><strong>Хронология</strong></p>
<p>Квинтет просуществовал до начала Второй Мировой войны, которая застала музыкантов во время концертного тура по Англии. Граппелли оставался там до разгрома гитлеровцев, а Джанго Рейнхард вернулся в Париж и достаточно активно концертировал во время оккупации. В 1940 году он записал свои знаменитые <a href="https://creativpodiya.com/posts/64196" target="_blank" rel="noopener">«Облака», ставшие гимном французского Сопротивления.</a></p>
<p>Граппелли, в свою очередь собрал музыкантов, чтобы играть в госпиталях и на военных базах.</p>
<blockquote><p>«Но все англичане были призваны, и поэтому мне пришлось нанять инвалидов. Слепой Джордж Ширинг играл на пианино, а у басиста была одна нога», &#8212; вспоминал впоследствии скрипач.</p></blockquote>
<p>После 1946 года Граппелли и Рейнхардт периодически выступали и записывались с различными приглашенными музыкантами, но в целом, уже работали отдельно. Джанго интересовался новыми течениями в джазе, в частности би-бопом, а затем и вообще увлёкся живописью, а Граппелли оставался приверженцем традиционного свинга.</p>
<p>Всего между 1934 и 1948 годами Quintette du Hot Club de France записал более 130 композиций в звукозаписывающих студиях Decca, Swing, HMV, Ultraphone и Odeon.</p>
<p><strong>Новый стиль </strong></p>
<p>Музыка Квинтета стала основой стиля «джипси джаз» или «джаз-мануш», который  был признан благодаря усилиям руководителей Hot Club de France Пьера Нурри и <a href="https://creativpodiya.com/posts/64214" target="_blank" rel="noopener">Шарля Делоне</a>. Добиться признания было не так просто. Джаз считался американской музыкой, которую экспортировали в Европу. Создателями главных джазовых направлений были афроамериканцы: Луи Армстронг, Чарльз Паркер, Майлз Дэвис. И все они играли на духовых инструментах.</p>
<p>Более того, в Америке даже творцами струнного джазового свинга считают своих местных: скрипача Джузеппе «Джо» Венути и его партнёра и друга детства гитариста Эдди Ланга. Но это уже вопрос вроде того, кто первым изобрёл радио.</p>
<p>В джазовой культуре много жарких теоретических дискуссий. Об одной из самых знаменитых читайте в нашей публикации: <a href="https://creativpodiya.com/posts/64252"><strong>Хьюг Панасси, или Спор винограда с инжиром</strong></a></p>
<p><strong>Вопреки всему. Джанго </strong></p>
<p>Джанго Рейнардт был феноменально одаренным музыкантом. В 18 лет виртуозно играл на скрипке и банджо и зарабатывал этим на жизнь, как и многие его ромские соплеменники. А затем случился фатальный пожар, во время которого он повредил левую руку, так что работающими остались только три пальца. Казалось бы, с музыкальной карьерой покончено. Но Джанго сумел освоить технику игры на гитаре двумя пальцами и преуспел в этом настолько, что его владение инструментом до сих пор считается виртуозным даже для гитаристов с обычными руками.</p>
<p>Каким образом он нашёл в себе силы, вдохновение и терпение достичь вершин мастерства в столь неблагоприятных условиях &#8212; известно только ему и его путеводной звезде.</p>
<p><strong>Вопреки всему. Стефан </strong></p>
<p>У скрипача Граппелли тоже был достаточно сложный путь в джаз. Сын итальянского маркиза Эрнесто Граппелли, он рано остался без матери. Какое-то время, пока отец был на Первой Мировой, 6-летний Стефан воспитывался при танцевальной школе Айседоры Дункан в Париже. Начинал осваивать скрипку самостоятельно, но в итоге успешно одолел трёхгодичный курс в Парижской консерватории, закончив учёбу с серебряной медалью.</p>
<p>Затем перешёл на более выгодную, с точки зрения предложений по работе, игру на фортепиано. Одновременно увлёкся джазом и стал пианистом в биг-бэнде. Однажды руководителю коллектива понадобился скрипач и тот, узнав о консерваторском образовании Граппелли, попросил его вернуться к скрипке. Опять случай? Скорее, судьба. А случай &#8212; просто её посыльной.</p>
<p><strong>Скрипка в джазе </strong></p>
<p>У каждого музыкального инструмента есть пора особого расцвета. Для скрипки это, несомненно, XVII-й – XІX век, когда царил божественный Никколо Паганини и колдовали над своими уникальными творениями Амати, Гварнери и Страдивари. Солирующая скрипка в те времена равно была украшением аристократических салонов и крестьянских свадеб, а также считалась неотъемлемой частью оркестров и ансамблей той эпохи.</p>
<p>Но в джазе у нежной тихони скрипки всё поначалу пошло не так удачно. Ей было сложно конкурировать с трубами, саксофонами, тромбонами и кларнетами, да ещё поддерживаемыми барабанами. Поэтому практически все первые скрипачи-джазисты переучивались на духовые.</p>
<p>И далее, в 20-30 годы прошлого века во времена расцвета свинга в фаворе были громогласные биг-бэнды, в которых скрипке, как и гитаре (и банджо) неуютно. Из струнных там удержался только контрабас. А скрипка если и была, то не на первых ролях. А главное &#8212; скрипачи почти не импровизировали.</p>
<p><strong>Пионеры-маргиналы </strong></p>
<p>Но исключения всё же были. Во-первых, одним из самых популярных оркестров 20-х годов в США руководил классический скрипач Пол Вайтман (Paul Whiteman), которого некоторые называли &#171;королём джаза&#187;. Это, к слову, не очень нравилось многим джазовым музыкантам, потому что оркестр Вайтмана играл упрощенный джаз – оттого и был столь популярен. А кроме того, джаз &#8212; это музыка чёрных и вдруг Whiteman – белый человек… Впрочем, сам Вайтман на скрипке в своём оркестре не играл.</p>
<p>Был ещё Стафф Смит &#8212; первый, кто попытался усиливать звучание скрипки с помощью электроприборов. Виртуозным скрипачом прослыл Эдди Саут, который, кстати, в 1937 году успел поджемить со Стефаном Граппелли и Джанго Рейнхардтом.</p>
<div id="attachment_64295" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/250px-Violon_de_jazz_a_pavillon.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64295" class=" wp-image-64295" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/250px-Violon_de_jazz_a_pavillon.jpg" alt="" width="300" height="248" /></a><p id="caption-attachment-64295" class="wp-caption-text">скрипка СТРО &#8212; с механическим резонатором и рожком прикрепленным к корпусу.</p></div>
<p>Но все они, включая уже упомянутого выше Джо Венути, не могли соревноваться в популярности с чёрными трубачами, и были, скорее, представителями маргинальных течений джаза, чем законодателями мод.</p>
<p><strong>Скрипка Стро </strong></p>
<p>4 мая 1899 года инженер-электрик из Лондона Джон Матиас Август Стро (судя по фамилии, вполне может быть даже дальний родственник Страдивари) подал заявку на патент по поводу изобретенной им скрипки с механическим резонатором и рожком прикрепленным к корпусу. Такая скрипка звучала намного громче обычной.</p>
<p>Но это уже была не совсем скрипка. Как не совсем гитарой стала электрогитара. В этом ничего плохого &#8212; электрогитара подарила миру рок, а с <a href="https://creativpodiya.com/posts/63730" target="_blank" rel="noopener">ним и его шедевры</a>.</p>
<p>Но скрипка в отличие от акустической гитары уже числила себя принцессой среди инструментов. Ей совсем не резон было уступать трон выходцам из военных оркестров, коими были бравые духовые.</p>
<p><strong>Объективные особенности игры на джазовой скрипке</strong></p>
<p>Игра на джазовой скрипке принципиально отличается от классической игры. Естественно, если речь об истинном импровизационном джазе, то есть о рождении музыки здесь и сейчас. Свинговать и играть по нотам джазовые гармонии могут и классические скрипачи. Тут вообще граница между классикой и джазом почти стирается.</p>
<p>А вот в случае импровизации появляются отличия и особенности. Как держать скрипку – левая рука должна быть максимально свободной, чтобы буквально летать по грифу, мгновенно воплощая идеи импровизатора. То же самое касается смычка.</p>
<p>Кроме того, джазовый скрипач имеет особое мышление, в его мозгу каждая точка грифа связана со следующей нотой, которую он слышит внутренним слухом. В–третьих, изюминка джаза состоит в том, что в нём ноты часто играются «с подъездом», а скрипка любит точное попадание, иначе она начинает звучать вульгарно.</p>
<p>Но и при всём этом проблемы с озвучиванием всё равно остаются, потому что микрофоны и встроенные звукосниматели, даже сегодня, кроме звука усиливают и сопутствующие шумы.</p>
<p><strong>Маэстро</strong></p>
<p>Стефан Граппелли легко одолел вышеуказанные сложности. У него было идеальное чувство грифа, врожденная пластика и великолепная творческая фантазия, что позволило его скрипке зазвучат на равных в дуэте с гитарой самого Джанго, а потом и самостоятельно или в других ансамблях. В результате, он стал самым авторитетным джазовым скрипачом своего времени и одним из основоположников европейского джаза вообще.</p>
<p>За свою долгую жизнь Граппелли успел поиграть с мэтрами джаза, среди которых Дюк Эллингтон и Оскар Питерсон, встретился на сцене со своим американским другом-конкурентом Стаффом Смитом, сотрудничал с индийским классическим скрипачом по имени Лакшминараяна Субраманиам и тоже классиком Иегуди Менухиным. И даже поучаствовал в записи одного из дисков Pink Floyd.</p>
<div id="attachment_64296" style="width: 309px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/96681476_0_5666b_5b78aebc_L.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64296" class="wp-image-64296" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/96681476_0_5666b_5b78aebc_L.jpg" alt="" width="299" height="189" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/96681476_0_5666b_5b78aebc_L.jpg 500w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/96681476_0_5666b_5b78aebc_L-300x190.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 299px) 100vw, 299px" /></a><p id="caption-attachment-64296" class="wp-caption-text">Стефан Граппелли</p></div>
<p>Ушёл он в 89 лет и до последних дней был востребован и активен.</p>
<p>Сегодня нет ни одного знаменитого джазового скрипача, который бы не называл своим вдохновителем и учителем маэстро Стефана Граппелли.</p>
<p><strong>Невозможное возможно</strong></p>
<p>У одного была покалечена рука. Второй играл на самом неджазовом инструменте. Тем не менее, Джанго Рейнхардт и Стефан Грапппелли составили блестящий ансамбль и повлияли на всю дальнейшую джазовую музыку мира. Ибо если на небесах решили поручить кому-то важную миссию, то тут уже все земные препятствия бессильны.</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64281/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>1</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Вездесущая семёрка, или Истинное число счастья</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63774</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63774#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 16 Apr 2026 05:46:11 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Guitarproduction Studio]]></category>
		<category><![CDATA[Живопись]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Факты]]></category>
		<category><![CDATA[Гвидо д’Арецц]]></category>
		<category><![CDATA[Ньютон]]></category>
		<category><![CDATA[Семь дней Творения]]></category>
		<category><![CDATA[семь нот]]></category>
		<category><![CDATA[семь чувств]]></category>
		<category><![CDATA[число семь]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63774</guid>

					<description><![CDATA[Издревле считалось, что число семь особое, мистическое и знаковое. А главное – оно приносит счастье. Все слышали о том, что в музыкальном строе семь нот, в радуге семь цветов, и Бог создал мир за&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Издревле считалось, что число семь особое, мистическое и знаковое.</h2>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="alignleft wp-image-63783 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd.jpg" alt="" width="287" height="326" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd.jpg 336w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/791355ec5963e9bb515c8050a551e1dd-264x300.jpg 264w" sizes="auto, (max-width: 287px) 100vw, 287px" /></a>А главное – оно приносит счастье. Все слышали о том, что в музыкальном строе семь нот, в радуге семь цветов, и Бог создал мир за семь дней. Поэтому нужно семь раз отмерить, прежде чем отрезать и так далее.</p>
<p><strong>Семь – это действительно про счастье?</strong></p>
<p>Народ не обманешь.То есть в текущий момент, конечно, дурануть можно, чем и пользуются  политики всех эпох, но в дальней исторической перспективе правда всё равно выплывает наружу. Фольклор и поговорки про число семь вовсе не указывают на то, что оно такое уж экстремально счастливое. «Семеро одного не ждут», «Семеро с ложкой, один с сошкой», «Для дурной собаки семь верст не крюк»  – ха-ха!  «У семи нянек дите без глазу»,  «Семь деревень, а лошадка одна» &#8212; всё это точно не о счастье.</p>
<p><strong>Семь дней Творения мира. Или не семь?</strong></p>
<p>Смотрим в Библию. Там ясно написано, что Бог создал человека и благословил его и женщину ему дал, и пищу, и флору с фауной, и власть над ними. И завершается это всё словами: &#171;И увидел Бог всё, что Он создал, и что это хорошо весьма. И был вечер, и было утро: день шестой&#187;.</p>
<p>А в день седьмой Бог отдыхал. «И благословил Бог седьмой день, и освятил его, ибо в оный почил от всех дел Своих, которые Бог творил и созидал.»</p>
<p>Ага, а вот оно в чём дело. Даже Бог не любит работать и благословляет именно день ничегонеделания. Даже Он, великий и всемогущий, по велению которого случается всё, что Он задумал, а задумывает Он только гениальное ведь – так вот даже Он не любит работать. Потому что ни один из рабочих дней Создатель Всего не благословил. А мы же по его образу и подобию&#8230;</p>
<p>Любопытство, конечно, подмывает спросить, а чем занимался Бог на восьмой день и далее. Но мы не спросим, ибо не нашего это ума дело, а перейдём к вопросу радуги, в которой якобы семь цветов.</p>
<p><strong>В радуге семь цветов? А миллион?</strong></p>
<p>В  публикации &#8212; <strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/63573" target="_blank" rel="noopener">Этот странный синий цвет</a> &#8212; </strong>подробно рассказывается о том, как Ньютон, впервые разложив белый свет с помощью трёхгранной стеклянной призмы на спектр, увидел только 5 цветов. А потом добавил ещё парочку, чтобы было именно 7.  Просто так. Из соображений исключительной симпатии к этому числу. А мы теперь смотрим на радугу и честно радуемся семи цветам, хотя учёные давно доказали, что на самом деле наш глаз различает миллион оттенков – и они там в радуге все есть. А мозг их видеть не хочет. Потому что Ньютон, видите ли, решил, что наш мозг будет различать в спектре только семь. На самом деле, это поразительно, как мы в оптике зависимы от убеждения. Но может быть в музыке всё иначе?</p>
<p><strong>Где ты, восьмая нота</strong>?</p>
<p>Известно, что ноты придумал где-то в начале XI века итальянский монах Гвидо Аретинский, он же Гвидо д’Ареццо. Значение этого ноу-хау сравнимо с созданием алфавита, ибо до того момента все тогдашние моцарты и <a href="https://creativpodiya.com/posts/63621">меркьюри</a> с <a href="https://creativpodiya.com/posts/63730">джимми пейджами</a> передавали потомкам свои творения только с голоса на голос. И в итоге до нас так и не дошли. Иными словами, возможность записывать музыку открыла перед человечеством новые врата и стала одной из величайших культурных революций в истории.</p>
<p>Но вот что интересно. Гвидо д’Ареццо придумал не семи, а шестиступенный звукоряд и, соответственно, нотную грамоту, в которой всю музыку можно было записывать с помощью 6 (шести!) нот. Седьмая нота &#171;си&#187; появилась только около 1574 года в Нидерландах. Её ввёл некий Х.Вальрант, чем поначалу весьма смешил своих певчих, которые привыкли к гексахорду и не понимали смысла введения ещё одной ноты. Может и наши потомки так будут смеяться поначалу, когда кто-то умный придумает восьмую ноту и совершит очередную революцию в музыке. А ведь, пора. А то мелодии кончаются и всё меньше нового под Луной.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-63784 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery.jpg" alt="" width="448" height="289" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery.jpg 448w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/Guido-dArezzos-monastery-300x194.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 448px) 100vw, 448px" /></a>Простая арифметика показывает, что люди более пяти веков (!) жили, творили и не знали ноты си! <a href="https://creativpodiya.com/posts/1525" target="_blank" rel="noopener">Данте</a> не знал, Петрарка был не в курсе, Микеланджело и Леонардо да Винчи тоже не ведали!  А вот Бах и Гендель уже знали. От них фактически и пошла современная музыка.</p>
<p>Время летит. Сейчас уже опять не обязательно записывать ноты. Можно просто разместить видео на YouTube и показать там наглядно на какие клавиши или струны жать, чтобы воспроизвести ваше сочинение. А  ещё можно просто записать его на диктофон под гитару и отослать нашим партнёрам из студии гитарной аранжировки <strong><a href="https://creativpodiya.com/posts/902" target="_blank" rel="noopener">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
<p>И они за соответствующий гонорар сделают вам в качестве сопровождения такое звучание одной или нескольких гитар, что оно превратит ваше творение в настоящее фирменное произведение искусства. И не обязательно это будет сделано за 7 дней. Скорее всего, раньше.</p>
<p><strong>Семь чувств. И ещё несколько</strong></p>
<p>Есть, опять же миф, что у человека семь чувств: зрение, слух, вкус, обоняние, осязание, эквибриоцепция (чувство равновесия) и интуиция – это вообще нечто туманное. Ок. А термоцепция — чувство тепла (или его отсутствия) на коже и ноцицепция — восприятие боли?</p>
<p>В общем, если покопаться в нас, то чувств найдётся множество – одно чувство любви чего стоит. А само чувство того, что ты живой? А голова почему болит, когда магнитные бури? Это от какого чувства? Короче говоря, и тут число семь явно притянуто за уши.</p>
<p><strong>Какое же оно – число счастья?</strong></p>
<p>Ответ простой. Число счастья – это дата рождения любимого человека. И с этим набором цифр можно делать что угодно – складывать их, делить, множить или просто считать как есть – они всё равно остаются самыми главными числами счастья в нашей жизни.</p>
<p><strong>Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63774/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Суми-Таганріг транзит, або Зупинка на шляху до вічності</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/68732</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/68732#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Fri, 10 Apr 2026 06:25:57 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Антон Чехов]]></category>
		<category><![CDATA[Борис Подольский]]></category>
		<category><![CDATA[Валентин Парнах]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Надія Сигида]]></category>
		<category><![CDATA[Суми]]></category>
		<category><![CDATA[Таганріг]]></category>
		<category><![CDATA[Фаїна Раневська]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=68732</guid>

					<description><![CDATA[Головними героями нашої історії стануть п’ять відомих уродженців Таганрогу. Їхні долі свідчать, що принаймні в європейській частині тієї велетенської імперії, що канула у небуття, усі шляхи талановитих та активних так чи інакше пролягали через&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Головними героями нашої історії стануть п’ять відомих уродженців Таганрогу.</h2>
<p>Їхні долі свідчать, що принаймні в європейській частині тієї велетенської імперії, що канула у небуття, усі шляхи талановитих та активних так чи інакше пролягали через Україну.</p>
<p>Загалом, подібні панорамні ретроспекції завжди виводять на думку про те, яким неймовірно складним та взаємопов’язаним явищем є феномен homo sapiens, де мільярди окремих особистостей, об’єднані в єдиний живий організм, де поруч співіснують генії та лиходії, артисти та чекісти, літератори та стукачі, фізики та ідеологи масових фізичних розправ, безжальні володарі доль та лікарі душ людських…</p>
<p><strong>Історія Таганрогу</strong></p>
<p>Сучасний Таганріг («таган» &#8212; сосуд з вогнем, «ріг» – мис, що виступає в море, тобто мова про маяк) засновано 1698 року Петром Першим на місці стародавніх поселень як фортецю та порт Азовського моря. Ще за часів Хмельниччини більшість населення тут складали етнічні українці, що переселялися на вільні землі подалі від панських утисків та руйнівних військових дій.</p>
<p>Петро, між іншим, планував зробити Таганріг азовським Петербургом, тобто столицею імперії. Але «завдяки туркам» задум реалізовано не було. З 1711 року на Таганрожчині розташовувалася Нова Запорізька Січ, що перебувала у васальній залежності від османів.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="aligncenter wp-image-68738" title="Нова Запорізька Січ" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105-300x200.jpg" alt="Нова Запорізька Січ" width="406" height="270" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105-300x200.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/446761_1605015105.jpg 448w" sizes="auto, (max-width: 406px) 100vw, 406px" /></a> І тільки 1774 року територія знову повернулася під владу російських деспотів.</p>
<p>Портом на Азові Таганріг таки став і згодом перетворився на типове багатонаціональне приморське місто з кількома діаспорами, серед яких на початку ХХ століття виділялися українська, грецька та єврейська. У 1920—1924 рр. місто та його околиці входили до складу УРСР.</p>
<p>Сьогодні переважна більшість мешканців пишуть себе росіянами.</p>
<p><strong>Валентин Парнах, Микола Хвильовий, джаз та Європа</strong></p>
<p>Валентин Парнах (1891-1951). Уродженець Таганрогу. Справжнє прізвище &#8212; Парно́х. Музикант, поет, хореограф. Гімназію закінчив з золотою медаллю. Численні таланти виявив ще у студентські роки. Приблизно 1915 року подався у мандри світом. Невдовзі став частиною паризької богеми, особливо її емігрантської складової. Існує навіть портрет Парнаха роботи Пабло Пікассо.</p>
<p>Мав двох рідних сестер. Сестра-близнючка Лізавета Тараховська ( по чоловіку)  &#8212; також літератор. Друга, Софія Парнок &#8212; «російська Сапфо» &#8212; поетеса, відома публічними романами з жінками, зокрема з Мариною Цвєтаєвою.</p>
<p>1921 року в Парижі Валентин Парнах заснував та очолив доволі епатажний літературний гурт «Палата поетів». Назва філігранно балансує на рівній відстані від «Палати лордів» Британської імперії та «Палати номер шість» ще одного уродженця Таганрогу &#8212; Антона Чехова. До складу об’єднання увійшли амбітні літератори-емігранти. Гурт формувався на елітарній основі, брали не усіх, у членстві  відмовили навіть одному з найталановитіших поетів еміграції Борису Поплавському.</p>
<p>У Парижі 1921 року Валентин Парнах вперше почув джаз. І зрозумів, з яким трофеєм хоче і може ефектно в’їхати у столицю держави ведмедів та балалайок. Вже 1922 року Парнах, маючи у багажі комплект джазових інструментів та ореол ідейного лідера паризьких поетів, прибув до Москви, зібрав джаз-банду свого імені та 1 жовтня 1922 року влаштував перший російсько-радянський джазовий концерт. 1 жовтня з того часу вважається днем народження російського джазу. Слово «джаз», до речі, придумав теж він, Валентин  Парнах.</p>
<div id="attachment_68739" style="width: 471px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/завантаження-16.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68739" class="wp-image-68739 " title="Валентин Парнах" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/завантаження-16.jpg" alt="Валентин Парнах" width="461" height="345" /></a><p id="caption-attachment-68739" class="wp-caption-text">Валентин Парнах</p></div>
<p>У 1922 році, перебуваючи на вершині популярності, Парнах завідував музичною та хореографічною частинами в театрі Мейєрхольда. І там разом зі своїм джаз-бендом брав участь у виставі «Дайош Європу!».</p>
<p>Це було дійство для червоних естетів, засноване на гротесках Іллі Еренбурга. Згідно сюжету, у Нью-Йорку повстали пролетарії. Їм на підтримку вирушили ленінградські гегемони. А щоб скоріше справа рухалася, радянські трудівники  швиденько побудували в Атлантичному океані тунель між Ленінградом та Нью-Йорком. Смисл назви був в експансії пролетарської революції в Європу та Америку.</p>
<p>Мейєрхольду цей прогин перед більшовицькою владою однаково не зарахували. 2 лютого 1940 року розстрільний вирок видатному режисеру було приведено до виконання. І це про людину, яка казала друзям, що з гімназійних років носить у душі мрію про революцію у самих крайніх її формах. Все так. Революція, як відомо, обожнює пожирати своїх дітей.</p>
<p>Щодо гучного успіху вистави «Дайош Європу!», то публіка загалом йшла не на очевидний агітпром, а на джаз-бенд Парнаха – носія нової революційної для того часу музики. А ще на молодих шикарних акторів &#8212; Марію Бабанову, Ераста Гаріна, Ігоря Іллінського, які виконували по декілька ролей, танцювали та постійно перевдягалися.</p>
<p>Однойменний слоган «Дайош Європу!» незабаром виринув у літературній дискусії, яку завели харківські літератори з ініціативи уродженця міста Тростянець Сумської області  Миколи Хвильового (1893-1933).</p>
<p>Але його вже було трактовано керівною партією саме як націоналістичний намір податися геть від Москви. У підсумку Хвильового почали щемити і таки довели до трагічного кінця. Це був початок доби Розстріляного Відродження. Розстріляного саме тому, що «Геть від Москви!» та «Дайош Європу!».</p>
<p><strong>Детальніше про Миколу Хвильового і його час у нарисі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/68481" target="_blank" rel="noopener">Микола Хвильовий. Романтик шаленої епохи  </a></strong></p>
<p>У завершення теми джазу згадаємо, що в Україні, перший джазовий концерт відбувся лише 1925 року.  Грав колектив Юлія Мейтуса. З опису <a href="https://creativpodiya.com/posts/66905" target="_blank" rel="noopener">Остапа Вишні,</a> котрий був присутнім на дійстві, складається враження, що публіка була  у шаленому захваті від модернової музичної  екзотики, а особливе захоплення викликав член бенду, який у якості засобу звуковидобування використовував відро. Хоча на думку деяких знавців з гальорки «відро було ненастроєне».</p>
<p>Потім Мейтус &#8212; до речі, фаховий класичний музикант &#8212; співпрацював у Харкові з театром Леся Курбаса «Березіль». 9 січня 1929 року там відбулася прем’єра мюзиклу «Алло на хвилі 477!», який вважається першим джаз-ревю в Україні.</p>
<p>Курбаса було розстріляно 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.</p>
<p><strong>Борис Подольский, або  Парадокс ЕПР</strong></p>
<p>Борис Подольский (1896-1966) – фізик-теоретик зі світовим ім’ям. Народився в Таганрозі. Ще у гімназії демонстрував феноменальні математичні здібності. У 17-річному віці емігрував до США. Там отримав ґрунтовну освіту і знайшов себе в галузі квантової та ядерної фізики.</p>
<div id="attachment_68740" style="width: 314px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Boris-podolsky-all-people-photo-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68740" class="wp-image-68740 " title="Борис Подольский" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Boris-podolsky-all-people-photo-1.jpg" alt="Борис Подольский" width="304" height="465" /></a><p id="caption-attachment-68740" class="wp-caption-text">Борис Подольский</p></div>
<p>Під час Другої Світової війни перебував у США і передавав секретні наукові відомості радянській розвідці. Кажуть, що був єдиним, хто робив це не з ідейних міркувань, а за гроші. Навіть називають таксу у $300 за інформацію.</p>
<p>1926 року разом з Альбертом Ейнштейном та Нотаном Розеном сформулював «парадокс ЕПР» (Ейнштейна- Подольского–Розена). Суть парадоксу полягала у тому, що згідно до одного з головних положень квантової фізики &#8212; принципу невизначеності Гейзенберга &#8212; неможливо одночасно виміряти координату мікрооб’єкту та його імпульс. Але Ейнштейн з колегами запропонували уявний дослід, де це можливо.</p>
<p>Після публікації відповідної статті у науковому світі розгорнулася бурхлива полеміка. Лідер прихильників квантової механіки Нільс Бор заперечував Ейнштейну, той знаходив все нові і нові аргументи у відповідь на заперечення. У підсумку з’ясувалося, що вся проблема полягала у різниці розуміння поняття «стан частинки». Ейнштейн, стоячи на позиціях класичної фізики вважав, що стан частинки – це набір параметрів, які існують об’єктивно, незалежно від наявності спостерігача. А Бор дивився на це з точки зору квантової механіки, де лише поява спостерігача примушує частинку проявляти якийсь набір параметрів.</p>
<p>У підсумку багаторічного обміну думками наукова спільнота дійшла висновку, що головна користь дискусії полягала у тому, що сторони уточнили власні позиції і набагато більше зрозуміли самі себе, ніж то було до початку суперечки. Тобто за результатами змагань знову переміг… Декарт (1596—1650) з його славнозвісним закликом визначати значення слів:</p>
<blockquote><p>&#8230;якби серед філософів встановилася згода щодо значення слів, то майже всі їхні суперечки було б припинено.</p></blockquote>
<p>Щодо Бориса Подольского, то на початку 1930-х років він деякий час працював за контрактом у Харкові в Українському фізико-технічному інституті, разом з такими світилами світової фізики як: Лев Ландау, Володимир Фок, Поль Дірак (лауреат Нобелевської премії 1933 року) та Пауль Еренфест.</p>
<p>Ініціатором створення Українського ФТІ був уродженець Сумщини Абрам Іоффе (1880, місто Ромни – 1960, Ленінград), який у листі до голови РНК України Власа Чубаря писав:</p>
<blockquote><p>Навесні я робив доповідь у Харкові про важливість саме в ньому заснувати Фізико-технічний інститут, аналогічний нашому в Ленінграді…. Таким чином, Харківський фізико-технічний інститут буде центральним для СРСР (і, ймовірно, для сусідніх держав-Естонії, Латвії, Польщі тощо), інститутом низьких температур та науково-технічною базою промисловості.</p></blockquote>
<p>В українському публіцистичному просторі присутні численні повідомлення щодо літературного Ренесансу 20-х років ХХ  століття, пов’язаного з Харковом. Але  одночасно там відбувався і фізико-технічний ренесанс. У цих паралельних процесах присутня ще одна трагічна рима. Під кінець 1930-х, поруч з членами Розстріляного Відродження  репресовані були також і українські фізики. А з ними у 1939 році і сам Влас Чубар.</p>
<p><strong>Надія Сиги́да</strong></p>
<p>Надія Сигида (Малаксіано) &#8212; полум’яна революціонерка грецького походження. Народилася у Таганрозі 1963 року. Працювала вчителькою. Разом з чоловіком Якимом Сигидою брала участь у революційному русі, зокрема подружжя утримувало дома підпільну друкарню. 1885 року обох заарештовано.</p>
<div id="attachment_68281" style="width: 319px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68281" class="wp-image-68281 " title="Надія Сигида" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida-233x300.jpg" alt="Надія Сигида" width="309" height="398" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida-233x300.jpg 233w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/01/Sigida.jpg 279w" sizes="auto, (max-width: 309px) 100vw, 309px" /></a><p id="caption-attachment-68281" class="wp-caption-text">Надія Сигида</p></div>
<p>Після вироку Надія потрапила на сумновідому Карійську каторгу. Там очолила протести проти свавілля тюремного начальства. Брала участь у голодуванні. Одного разу у якості акту спротиву вдарила по обличчю жандармського чина Маслюкова, за що отримала сто ударів різками по наказу самого Приамурського генерал-губернатора барона Корфа. Хоча щодо політичних тілесні покарання були заборонені.</p>
<p>У відповідь 8 листопада 1889 року Надія Сигида разом з трьома українками: Марією Калюжною з Лебедина (теперішня Сумщина), Марією Ковалевською (Дніпро) та Надією Смирницькою з Київщини прийняла смертельну дозу морфію.</p>
<p>Подія викликала гучний резонанс і примусила царський уряд піти на суттєві поступки політв’язням.</p>
<p>Одним із головних речників розголосу відомостей про Карійську трагедію став уродженець села Грабовське (тоді – слобода Пушкарна) Краснопільського району Сумщини відомий український поет-засланець <a href="https://creativpodiya.com/posts/68274" target="_blank" rel="noopener">Павло Грабовський</a>, який ще на початку свого ув’язнення декілька місяців пересувався з Бутирської в’язниці до Сибіру одним етапом з Надією Сигидою.</p>
<p>У молодих людей виникли стосунки, сутність яких ми не знаємо. Відаємо тільки, що на багато років Надія стала для Павла чимось на кшталт Беатріче для Данте. Він присвячував Надії свої поезії і взагалі знаходився під впливом її духовної, перш за все, особистості, хоча вони ніколи більше не бачилися.</p>
<p><strong>Чехов, Раневська та вишневий сад    </strong></p>
<p>Антон Чехов (1860-1904) – всесвітньовідомий письменник та драматург. Вчився у одній гімназії з Борисом Подольским та Валентином Парнахом (у різні, зрозуміло, роки). Мав українське коріння. Детальніше про це у розділі «Юстас &#8212; Алексу, або Від сакури до вишні» нарису<strong> <a href="https://creativpodiya.com/posts/68622" target="_blank" rel="noopener">Український погляд  на культурний спадок імперії</a>.</strong></p>
<div id="attachment_68555" style="width: 324px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68555" class="wp-image-68555 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889-221x300.jpg" alt="А. П. Чехов" width="314" height="426" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889-221x300.jpg 221w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/Чехов_-фото_1889.jpg 240w" sizes="auto, (max-width: 314px) 100vw, 314px" /></a><p id="caption-attachment-68555" class="wp-caption-text">А. П. Чехов 1889 рік</p></div>
<p>Так склалося, що саме Чехов – єдиний з усіх світовий знаменитостей, написав захоплені слова про природу Сумщини &#8212;</p>
<blockquote><p>Аббація і Адріатичне море чудові, але Лука і Псел краще.</p></blockquote>
<p>Слобода Лука сьогодні &#8212; частина міста Суми.</p>
<p>Безсумнівно, що Беккет, Пруст і навіть сам Франц Кафка після відвідин Сум теж написали б щось подібне. Але вони на жаль до Сум так і не доїхали.</p>
<p>Фаїна Раневська (Фельдман, 1896 &#8212; 1984). Ця білоруська єврейка, уродженка Таганрогу та видатна російська акторка жодним чином з Україною не пов’язана, але сценічний псевдонім &#8212; Раневска взяла на честь героїні п’єси Чехова  «Вишневий сад».</p>
<div id="attachment_68741" style="width: 385px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/images-5.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-68741" class="wp-image-68741 " title="Фаїна Раневська" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2023/02/images-5.jpg" alt="Фаїна Раневська" width="375" height="300" /></a><p id="caption-attachment-68741" class="wp-caption-text">Фаїна Раневська</p></div>
<p>А вишневий сад – це український національний сакральний символ. І ось тут нарешті ми дійшли до того, що об’єднує героїв нашої розповіді.</p>
<p>Їх об’єднує сад &#8212; вишневий сад, що стоїть десь на березі небесного Псла. І у ньому під вишнею, під черешнею, десь у вічності сидять собі парою за чаєм і закохано мріють про щастя всіх людей Павло Грабовський із Надією Сигидою.</p>
<p>А поруч ведуть нескінчений науковий диспут Абрам Іоффе з Борисом Подольским. А трохи далі імпровізують джаз та навперебій читають свої вірші Микола Хвильовий з Валентином Парнахом.</p>
<p>А біля чистого прозорого Псла на тлі мальовничих сумських краєвидів прогулюються під ручку Антон Чехов з Фаїною Раневською.</p>
<p>Так ми їх і залишимо.</p>
<p><strong>Ще про український вплив на культурний спадок імперії у розповіді: <a title="Михайло Лермонтов, або Пригоди українок у Петербурзі" href="https://creativpodiya.com/posts/68559" rel="bookmark">Михайло Лермонтов, або Пригоди українок у Петербурзі</a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/68732/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Джанго Рейнхардт. Путь к «Облакам»</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64196</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64196#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Wed, 18 Mar 2026 16:40:29 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[«Nuages»]]></category>
		<category><![CDATA[Hot Club de France]]></category>
		<category><![CDATA[джаз]]></category>
		<category><![CDATA[Джанго Рейнхардт]]></category>
		<category><![CDATA[культура Франции]]></category>
		<category><![CDATA[Шарль Делоне]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64196</guid>

					<description><![CDATA[Джанго Рейнхард – джазовый гитарист-виртуоз ромского происхождения. Один из создателей европейского джаза. Настоящее имя Жан Ренарт. Родился в 1910 году, когда его табор кочевал в Бельгии. Умер там же в Бельгии в 1953 году.&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Джанго Рейнхард – джазовый гитарист-виртуоз ромского происхождения. Один из создателей европейского джаза.</h2>
<div id="attachment_64206" style="width: 590px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/django-reinhardt-2.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64206" class="wp-image-64206 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/django-reinhardt-2.jpg" alt="django-reinhardt" width="580" height="326" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/django-reinhardt-2.jpg 580w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/django-reinhardt-2-300x169.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 580px) 100vw, 580px" /></a><p id="caption-attachment-64206" class="wp-caption-text">Джанго Рейнхардт</p></div>
<p>Настоящее имя Жан Ренарт.</p>
<p>Родился в 1910 году, когда его табор кочевал в Бельгии. Умер там же в Бельгии в 1953 году. Однако практически вся его творческая жизнь связана с Францией, и поэтому Джанго Рейнхардта небезосновательно считают частью французской культуры. И уже вместе с ней – мировой.</p>
<p>Он был не только несравненным исполнителем, но и композитором и оставил после себя множество записей и последователей.</p>
<p><strong>Богема</strong></p>
<p>Джанго Рейнхардт провёл детство в кочевьях и был, по словам очевидцев, в буквальном смысле достаточно дик для парижской интеллектуальной среды. Он не умел читать и писать, и друзья даже были вынуждены подделывали его автографы для поклонников. С дисциплиной у него тоже было не очень. Он мог, например, пропустить аншлаговый концерт, потому что душа позвала гулять по берегу моря.</p>
<p>И тем не менее, богема считала его своим. Ещё бы. Мы уже рассказывали в публикации <a href="https://creativpodiya.com/posts/63621">Поэтика текста &#171;Богемской рапсодии&#187;</a>, что богема это и есть в дословном переводе «цыганщина». Как и о том, что цыгане считаются приносящими чудеса. А Джанго сам был чудом. В 18 лет он получил серьёзнейшую травму руки и мог бы навсегда потерять возможность заниматься музыкой. Но не сдался, разработал свой уникальный способ игры на гитаре и стал основоположником стиля «джипси джаз», цыганский свинг или джаз-мануш. Мануш – франкоязычные синти &#8212; западноевропейские цыгане.</p>
<p><strong>Три судьбоносные встречи </strong></p>
<p>Сколько замечательных талантов по всему свету сгинули в непризнании и неизвестности только потому, что им никто не помог показать себя людям! Джанго Рейнхардту в этом смысле повезло. Вначале его пригласил в качестве аккомпаниатора Жан Саблон &#8212; французский певец с мировым именем. Затем он встретился со скрипачом <a href="https://creativpodiya.com/posts/64281" target="_blank" rel="noopener">Стефаном Граппелли.</a> Вместе они создали один из самых влиятельных европейских джазовых бэндов <i>&#171;</i>Quintette Hot Club de France&#187;.</p>
<p>Название «Квинтет» получил в честь первого в Европе джазового клуба. Его генеральный секретарь <a href="https://creativpodiya.com/posts/64214" target="_blank" rel="noopener">Шарль Делоне</a> стал организатором концертов и записей Джанго Рейнхардта, а также написал биографию музыканта. В ней Делоне дал базисные очертания жизни Джанго &#8212; детские путешествия в цыганских караванах, огонь, оставивший в то время уже виртуозного скрипача с изувеченной рукой, легендарный нрав и великодушие, а также собрал множество историй из его бурной жизни, например о том, как Джанго смог вырваться из тюремного заключения с помощью серенады, сыгранной полицейскому на гитаре.</p>
<p>Именно Шарль Делоне, один из самых авторитетных в мире джаза критиков и продюсеров, сделал Джанго общепризнанной звездой джаза.</p>
<p><strong>Вторая мировая война</strong></p>
<p>Во время войны Джанго активно концертировал в Париже и других городах Франции. Тут важно помнить, что это было время «цыганского геноцида», который устраивали нацисты. В этой связи показательна история о том, как считавшаяся &#171;гениальной&#187; любимица фюрера Лени Рифеншталь в 1940-1942 году снимала фильм «Долина». В качестве статистов по договору с СС ею были задействованы 120 заключённых цыган. Рифеншталь лично отбирала их в лагерях, не заплатила им за работу и ничего не сделала, зная о предстоящей депортации их в Освенцим, где они все погибли.</p>
<p>Однако Джанго до какого-то времени не трогали. Есть мнение, что музыканта негласно опекал друг Делоне и тоже мировой джазовый авторитет Дитрих Шульц-Кён, в то время бывший офицером люфтваффе.</p>
<p>Читайте об этом интереснейшем человеке и вообще об атмосфере того времени в нашей публикации <a href="https://creativpodiya.com/posts/64141"><strong>Дитрих Шульц-Кён, или История одной фотографии</strong></a></p>
<p><strong>Гимн французского Сопротивления </strong></p>
<p>Джаз &#8212; это музыка свободных людей. Шарль Делоне к тому же был активным участником Сопротивления. Hot Club de France – одним из центров подполья. Не удивительно, что музыка Рейнхардта пользовалась популярностью среди патриотически настроенных французов. А его джазовый шедевр «Облака» («Nuages»), записанный 1 октября 1940 года, стал одним из гимнов французского Сопротивления.</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки  <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
<p>P.S. «Облака» больше известны как инструментальная пьеса. Но есть и песня. Предлагаем вам её на десерт. Текст на французском написал в 1942 году поэт-песенник Жак Ларю (Jacques Larue), кстати, начавший свою карьеру с песни &#171;<em>Mon village au clair de lune&#187;</em> (Моя деревня в лунном свете), созданной совместно с композитором Жаном Лютесом для того же самого Жана Саблона.</p>
<p>Поёт Натали Доун Кнутсен и джаз-команда из Колифорнии <strong>«Pomplamoose» </strong></p>
<p><iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/GxAlMM8M8Ko" width="560" height="315" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64196/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>4</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Леонід Кагадєєв. Декілька цікавих фактів із життя засновника музичного училища у Сумах</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/69416</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/69416#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 02 Feb 2026 08:30:42 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Культурный остров]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Леонід Кагадєєв]]></category>
		<category><![CDATA[музичне училище]]></category>
		<category><![CDATA[Суми]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=69416</guid>

					<description><![CDATA[Леонід Павлович Кагадєєв (1861-1944) &#8212; піаніст-віртуоз, педагог, організатор концертів та гастролей. Засновник першого музичного училища в Сумах. Народився на Сумщині в селі Михайлівка Лебединського району (за іншою версією &#8212;  у хуторі Ново-Михайлівка поблизу Сум).&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Леонід Павлович Кагадєєв (1861-1944) &#8212; піаніст-віртуоз, педагог, організатор концертів та гастролей. Засновник першого музичного училища в Сумах.</h2>
<div id="attachment_69418" style="width: 292px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-2.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69418" class="wp-image-69418 " title="Леонід Кагадєєв" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-2.jpg" alt="Леонід Кагадєєв" width="282" height="310" /></a><p id="caption-attachment-69418" class="wp-caption-text">Леонід Кагадєєв</p></div>
<p>Народився на Сумщині в селі Михайлівка Лебединського району (за іншою версією &#8212;  у хуторі Ново-Михайлівка поблизу Сум). Походив з дворян.  Закінчив Олександрівську гімназію в Сумах. Викладав музику в Сумському Михайлівському кадетському корпусі, першій жіночій гімназії та в приватній музикальній школі Наталії Чурилової – дружини директора державного сумського банку Олександра Чурилова.</p>
<p><strong>Історичне тло</strong></p>
<p>На початку ХХ століття у зв’язку з виникненням нових підприємств кількість населення міста Суми швидко та суттєво збільшувалася, починаючи з 27564 за переписом 1897 року до приблизно 50 тисяч у 1913-му. Переважну більшість мешканців складали робітники місцевих заводів, фабрик та ремісничих майстерень. Праця на капіталістичних підприємствах була пекельною – 12-14 годин на день, а після початку Першої Світової війни ще й без вихідних.</p>
<p>Центр, де жили промисловці, купці, інженери, лікарі, банківські та державні службовці, а також нащадки (переважно збіднілі) дворянських династій був більш-менш обладнаний благами цивілізації – бруківка, електрика, водопровід, телефонний зв&#8217;язок. Але вже за декілька кроків у бік починалася глухомань.</p>
<p>Для культурних розваг існував театр, якість постановок у якому, судячи зі спогадів Чехова та <a href="https://creativpodiya.com/posts/25340" target="_blank" rel="noopener">Купріна</a>, залишала бажати кращого.</p>
<p>Спільно зі зростанням загальної кількості населення збільшувався і той невеличкий прошарок місцевої інтелігенції, котра прагнула долучатися до справжніх мистецьких цінностей. А ще між інтелігентів, особливо дворянського роду, була поширена практика безкорисного служіння народу. Як наслідок, в Сумах, попри все, виникали початкові загальноосвітні та музичні школи, аматорські театральні трупи, літературно-мистецькі об’єднання. До їх складу поступово входили і жителі тих навколишніх сіл, які сьогодні вже є частинами міста.</p>
<p>Таким чином невеличка кількість потенційної публіки культурних заходів повільно, але невпинно зростала. Одночасно ріс і попит на музичну освіту класичного штибу.</p>
<p><strong>Музичне училище в Сумах. Хронологія  виникнення</strong></p>
<p>В 1917 році Леонід Кагадєєв у приміщенні школи Чурилової відкриває перше приватне музичне училище, до складу якого входить три відділення: дитяче, доросле та спеціальний 4-річний курс.</p>
<div id="attachment_69420" style="width: 541px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-2-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69420" class="wp-image-69420 " title="Садиба Чурилова" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-2-1-300x168.jpg" alt="Садиба Чурилова" width="531" height="297" /></a><p id="caption-attachment-69420" class="wp-caption-text">Садиба Чурилова</p></div>
<p>20 листопада 1920 року у Сумах на базі училища Кагадєєва, «Кружка педагогів» та студії при «Палаці Праці» організовується державна освітня установа музичного профілю з класами: &#171;спеціального роялю&#187;, сольного співу, скрипки, віолончелі, духових інструментів, &#171;обов&#8217;язкового рояля&#187;, теорії музики, сольфеджіо. Першим директором закладу, що діє при відділі Народного Освіти, призначають Леоніда Кагадєєва.</p>
<p>З листопада 1921 року нова культурна інституція розташовується у трьох кімнатах торговельного приміщення на Воскресенській вулиці №3 (садиба Чурилових у той час вже націоналізована) і отримує назву «Сумська музпрофшкола». ЇЇ випускникам вручають дипломи про середню спеціальну музичну освіту.</p>
<p>У вересні 1960-го наказом Міністра культури УРСР «Сумську музпрофшколу» перейменовують в музичне училище. У 1962 році над парком ім. Кожедуба зводять 4-х поверховий будинок, де з того часу розташовується училище. Сьогоднішня назва закладу &#8212; Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім <a href="https://creativpodiya.com/posts/8797" target="_blank" rel="noopener">Д С Бортнянського.</a></p>
<p>Підсумовуючи, робимо висновок, що музичне училище в Сумах з’явилося тому, що був відповідний запит та люди, котрі мали внутрішню мотивацію відповісти на нього практичними справами. Одним із перших в списку таких людей-практиків стоїть Леонід Кагадєєв.</p>
<p><strong> У дуеті з Павлом Харитоненком</strong></p>
<p>Павло Харитоненко запам’ятався у місті Суми не тільки тим, що був меценатом-будівником, але ще і як великий поціновувач мистецтва взагалі та музики особливо. Учнів шкіл на території маєтків Харитоненка безкоштовно забезпечували навчальними посібниками з музичної грамоти та нотами, вони співали в церквах і на святах. Павло Іванович оплачував навчання студентів-українців у Московській консерваторії. А також утримував хор, прикрасою якого свого часу <a href="https://creativpodiya.com/posts/69337" target="_blank" rel="noopener">був хлопчик на ім’я Іван, котрого у майбутньому назвуть «українським Шаляпіним».</a></p>
<p>Варто зазначити, що окрім особистого задоволення та народної вдячності Харитоненко та інші багатії того часу отримували від своїх неприбуткових щедрот ще й прямий зиск. Царський уряд усіляко вітав благочинні акції купців, підприємців та інших скоробагатьок – нагородами та званнями. Зокрема, у 1899 році П. І. Харитоненку було надано російське дворянство з поширенням цього привілею і на його дітей. А що ще потрібно людині у якої вже є мільйони?</p>
<p>До речі, Павло Іванович доволі вправно грав на скрипці. А Леоніда Кагадєєва, як визнаного сумського піаніста-віртуоза запрошував у якості акомпаніатора. Близьке знайомство з Харитоненком дозволяло Кагадєєву втілювати в життя численні музичні проєкти, на які була багата його творча натура.</p>
<p><strong>Музичний продюсер</strong></p>
<p>Сумам щастить на музичних ентузіастів. Наприкінці ХХ &#8212; початку ХХІ століття таким став <a href="https://creativpodiya.com/posts/29341" target="_blank" rel="noopener">Орест Коваль</a>, котрий організував у місті найбільші у Східній Європі фестивалі музики Баха та класичної музики.</p>
<p>А за сто років до нього головним ініціатором подій музичного життя в Сумах був Леонід Кагадєєв. Завдяки йому сумська публіка змогла почути живі голоси видатних ліричних тенорів &#8212; Леоніда Собінова, котрому аплодувала Європа, включаючи публіку «Ла Скала», та Івана Алчевського. Останній, до слова, ще й був фундатором московського мистецького осередку українства «Кобзар», про яке ми згадували <a href="https://creativpodiya.com/posts/69385" target="_blank" rel="noopener">у розповіді про Андрія Волощенка – автора всесвітньовідомого хіта «Ніч яка місячна».</a></p>
<p>Для сумчан, відгукнувшись на запрошення Кагадєєва, грав Олександр Зілоті – піаніст-віртуоз, а ще благодійник, котрий 1916 року організував «Російський музичний фонд» для підтримки музикантів, що потребують допомоги. Співзасновником фонду між іншим був Максим Горький, &#8212; теж не чужа до нашої розповіді людина.</p>
<p>Справа в тому, що однією з учениць Леоніда Кагадєєва була дівчинка Катерина на прізвище Волжина. Невдовзі її збіднілу дворянську родину таки «доїли» сумські кредитори і сім’я була вимушена переїхати до Самари, де Катерина на відмінно закінчила гімназію і відразу влаштувалася коректором у місцеву газету, одним з дописувачів якої був 27-річний письменник Алексєй Пєшков. Молоді люди познайомилися, закохалися, повінчалися і мали у шлюбі двох дітей.</p>
<p>У Сумах на прохання Кагадєєва грала Софія Ментер, котру називали найзначнішою піаністкою другої половини ХІХ століття. З нею пов’язана практично детективна історія перетину двох геніїв при створенні фортепіанного концерту «Циганські наспіви». До його написання (спеціально для Софії Ментер) долучилися Ференц Ліст &#8212; вчитель Софії &#8212; та <a href="https://creativpodiya.com/posts/8298" target="_blank" rel="noopener">Петро Чайковський</a> &#8212;  її великий особистий шанувальник.</p>
<p>Сумську публіку зачаровували звуки скрипки Леопольда Ауера, про якого Ігор Стравинськийписав:</p>
<blockquote><p>Його  викладанню ми зобов&#8217;язані майже всієї фалангою сучасних нам знаменитих скрипалів.</p></blockquote>
<p>У  Сумах звучала унікальна віолончель Анатолія Брандукова – близького товариша Сергія Рахманінова, у якого він навіть був поручителем на вінчанні. Знаменитому віолончелісту присвячено Pezzo capriccioso Чайковського та Сонату для віолончелі та фортепіано <a href="https://creativpodiya.com/posts/8357" target="_blank" rel="noopener">Рахманінова.</a></p>
<p>Названі імена творчих гостей Леоніда Кагадєєва далеко не вичерпують їх перелік, котрий можна ще продовжувати на тому ж високому рівні представництва.</p>
<p><strong>Леонід Кагадєєв та його янгел-охоронець</strong></p>
<p>Приведемо тільки два факти з життя Леоніда Кагадєєва, які красномовно та переконливо демонструють присутність у його житті провидіння або особистого янгола–охоронця.</p>
<p>Ще в 1879 році студент медичного факультету Харківського університету Кагадєєв започаткував у Сумах збір коштів на підтримку свого заарештованого товариша по університету, теж випускника сумської Олександрівської гімназії, народовольця Івана Калюжного. Пильні співгромадяни відразу написали донос у відповідні органи і влада запроторила юнака до в’язниці. На щастя, окрім ініціації збору грошей, інших провин за студентом не виявили, тому за місяць хлопця з буцегарні звільнили. Але і навчатися на медика заборонили.</p>
<p>Здавалося б, це негативна подія, яка не дозволила реалізувати задумане – тобто опанувати фах лікаря, до чого прагнув Леонід. Але, по-перше, саме завдяки відрахуванню з університету Кагадєєв зробив остаточний вибір на користь музики, закінчивши по класу фортепіано Харківське музичне училище (нині &#8212; Харківська консерваторія). Це йому дозволили. Чомусь царська влада вважала лікарів більш небезпечними, ніж музикантів.</p>
<p>А по-друге… У 1933 році Леонід Павловичу, котрому вже було за 70, раптом згадали його дворянське походження. Як наслідок – виселення з власного будинку, позбавлення пенсії та виборчих прав. Все відбувалося дуже швидко. Речі родини, з яких значну долю складали ноти та книги, вантажівкою терміново перевезли в невеличку квартиру на дві кімнати в Суханівському провулку.</p>
<p>Втім, за два роки пенсію та виборчі права повернули. Це сталося після того, як Леонід Павлович нагадав радянським чиновникам тюремний епізод своєї біографії &#8212; мовляв, я теж був революціонером та політичним в’язнем. Не інакше як янгол-охоронець ще тоді у 1879-му все передбачив.</p>
<div id="attachment_69421" style="width: 464px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/mqdefault.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69421" class="wp-image-69421 " title="Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім Д С Бортнянського." src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/mqdefault-300x169.jpg" alt="Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім Д С Бортнянського." width="454" height="256" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/mqdefault-300x169.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/mqdefault.jpg 320w" sizes="auto, (max-width: 454px) 100vw, 454px" /></a><p id="caption-attachment-69421" class="wp-caption-text">Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім Д С Бортнянського.</p></div>
<p>Будинок Кагадєєва, з якого його виселили скоріше за все після нашепту начальника місцевої МТС, котрий невдовзі туди і переїхав, знаходився поруч з нинішнім училищем мистецтв на перехресті вулиць Магістрацької та Кустовської, що донедавна були Першотравнева та Гагаріна, а у часи  Кагадєєва – відповідно Думська та Кустовська. Він не зберігся, тому що під час війни з німцями в нього потрапила бомба. На щастя виселеної родини Кагадєєва там вже не було. Мабуть і за це треба дякувати янголові-охоронцю.</p>
<p><strong>Дзеркало душі</strong></p>
<p>Вчинки людини краще за все віддзеркалюють її внутрішній світ. Леонід Кагадєєв був дворянином у кращому розумінні цього слова, тобто людиною шляхетною &#8212; згадаємо той же випадок з Калюжним. Першим його поривом було допомогти, а потім вже думати про себе.</p>
<p>У якості ілюстрації &#8212; ще один промовистий факт біографії. У 1918 році у розпал Громадянської війни в Сумах опинилася родина генерала білої гвардії Михайла Бєляєва – рідного брата мачухи поета Олександра Блока. За рік до них приєднався і сам генерал. Господарі квартири, яку винаймала генеральська родина, злякалися, коли дізналися про нового жильця і відмовили Бєляєвим. І тоді Леонід Кагадєєв знайшов для них кімнату у власному будинку.</p>
<div id="attachment_69419" style="width: 327px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-1-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69419" class="wp-image-69419 " title="Леонід Кагадєєв" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-1-1.jpg" alt="Леонід Кагадєєв" width="317" height="436" /></a><p id="caption-attachment-69419" class="wp-caption-text">Леонід Кагадєєв</p></div>
<p>Між іншим трохи раніше напівпідвал цього ж будинку (і тут  вочевидь не обійшлося без участі персонального янгола) орендувала швейна майстерня, де працювали дівчата, згуртовані в комуну за прикладом Вєри Павловни та її компаньйонок з роману Чернишевського «Что делать». Гроші на оволодіння професією та на обладнання дали їм Линтварьови, сумські поміщики у яких декілька разів гостював Чехов.</p>
<p>Однією з учасниць комуни була майбутня дружина Леоніда Павловича – Ірина Максимівна, з якою вони у підсумку народили чотирьох дітей. Наймолодша з них &#8212; донька Ганна з’явилася з небес між люди в 1919 –му і прожила сто два земні роки. В день її народження батьку вже виповнилося 58, а мамі – 31.</p>
<p>Самому Леоніду Павловичу Кагадєєву доля відвела 83 роки життя. Кажуть, що пішов музикант з цього буремного світу тихо, з книгою в руках – і це, мабуть була остання службова послуга його янгола-охоронця.</p>
<p>P.S. У розповіді використані матеріали з публікацій сумських журналістів Олени Адаменко та Юлії Лесіної, а також історика-краєзнавця Дмитра Кудінова.</p>
<p>P.P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.</p>
<p><strong>Ще про музикантів у публікації: <a href="https://creativpodiya.com/posts/66809" target="_blank" rel="noopener">Борис Гмиря. Привід опери</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/69416/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Андрій Волощенко – невідомий автор всесвітньовідомого шедевру</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/69385</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/69385#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Fri, 30 Jan 2026 10:38:15 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Андрій Волощенко]]></category>
		<category><![CDATA[бандура]]></category>
		<category><![CDATA[Василь Овчинніков]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Ромни]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=69385</guid>

					<description><![CDATA[Андрій Прокопович Волощенко – архітектор, художник, кобзар, автор музики до романсу «Ніч яка місячна». Перші кроки. Факти та припущення Народився 19 серпня 1883 року у селі Процівка, що нині є одним з мікрорайонів міста&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Андрій Прокопович Волощенко – архітектор, художник, кобзар, автор музики до романсу «Ніч яка місячна».</h2>
<p><strong>Перші кроки. Факти та припущення </strong></p>
<p>Народився 19 серпня 1883 року у селі Процівка, що нині є одним з мікрорайонів міста Ромни Сумської області. Стосовно батьків відомостей немає. Можна припустити, що вони, якщо не були заможними людьми, то принаймні жили не в злиднях. Андрій з дитинства захоплювався малюванням. Навряд чи хлопець мав змогу це робити, якби сім’я була вимушена з ранку до ночі заробляти на шматок хліба.</p>
<div id="attachment_69393" style="width: 334px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy.-molodi-roky.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69393" class="wp-image-69393" title="Андрій Волощенко" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy.-molodi-roky-182x300.jpg" alt="Андрій Волощенко" width="324" height="534" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy.-molodi-roky-182x300.jpg 182w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy.-molodi-roky.jpg 516w" sizes="auto, (max-width: 324px) 100vw, 324px" /></a><p id="caption-attachment-69393" class="wp-caption-text">Андрій Волощенко</p></div>
<p>У 1895 році завершив навчання у процівському початковому народному училищі. І, як повідомляють бібліографічні джерела, почав працювати писарем у Роменській земській управі. Це трохи дивно, бо хлопцю тоді виповнилося лише 12 років. А у 15 він вже вчився в Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. В. Гоголя (1898-1903), отримуючи стипендію від того ж роменського земства.</p>
<p><strong>Контекст</strong></p>
<p>Щоб приблизно уявити собі роменську реальність перших літ нашого героя, згадаємо, що майже однолітком Андрія був Абрам Іоффе (1880 рік народження) – «отець радянської фізики». Поруч з Іоффе у роменському реальному училищі студіював шкільні науки видатний україно-американський інженер, «батько світової прикладної механіки» Степан Тимошенко (1878 р.н). Неподалеку втілював у матеріалі свої перші фантазії «український Мікеланджело»<a href="https://creativpodiya.com/posts/63978" target="_blank" rel="noopener"> Іван Кавалерідзе</a> (1887 р.н.).</p>
<p>У місті ще з початку XIX століття діяло декілька приватних театрів, що мали власні трупи та приймали різноманітні антрепризи. До слова, відомо що, один з них &#8212; приватний театр Огнева &#8212; був кам’яним і тому вцілів у пожежі 1862 року, коли вигоріла половина міста.</p>
<p>На роменських підмостках неодноразово гастролював геніальний <a href="https://creativpodiya.com/posts/66978" target="_blank" rel="noopener">Михайло Щепкін</a>, а пізніше &#8212; «батько українського  театру» Марко Кропівницький. У 1882 році після виступу в Ромнах остаточно зробила вибір на користь професійної сцени видатна українська актриса <a href="https://creativpodiya.com/posts/69446" target="_blank" rel="noopener">Ганна Затиркевич-Карпинська.</a></p>
<p>Ромни (проїздом) відвідував <a href="https://creativpodiya.com/posts/68838" target="_blank" rel="noopener">Антон Чехов</a> і навіть побував на репетиції у місцевому Літньому театрі. І хоча там побачене Антон Палич назвав &#171;вульгарною п&#8217;єскою&#187;, але що було, то було.</p>
<p>У Ромнах починав свій творчий шлях заслужений артист РРФСР та Народний артист УРСР <a href="https://creativpodiya.com/posts/64025" target="_blank" rel="noopener">Степан Шкурат</a> (1885 р.н.). У студентські роки (1898-1903) в роменських театрах грав на бандурі Андрій Волощенко.</p>
<p><strong>Архітектура та живопис</strong></p>
<p>Взагалі Волощенко хоча й був багатогранною артистичною натурою, але цілеспрямовано йшов до хлібної професії архітектора. Закінчивши у 1914 році Московське училище живопису, скульптури та архітектури він нарешті отримав  диплом архітектора, що давав право самостійного керівництва будівельними роботами.</p>
<p>Далі до останніх своїх днів Андрій Прокопович жив і працював у Москві, був членом Московського архітектурного товариства, терпляче приймав від партії та уряду численні нагороди та премії, став проектантом декількох московських будівель, обіймав престижні посади і пішов у кращий світ на 77-му році свого земного життя (1959).</p>
<p>У словниках та енциклопедіях Волощенко згадується ще й як живописець. Дійсно, малювання завжди було його хобі.  Більшість робіт митця нині знаходяться в колекції Роменського краєзнавчого музею. Але при всій до них повазі, в історію мистецтва Андрія Волощенка ввів не пензель, а бандура.</p>
<div id="attachment_69394" style="width: 324px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy-prokopovich-xata-sestry.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69394" class="wp-image-69394" title="автор - художник Андрій Волощенко" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy-prokopovich-xata-sestry-249x300.jpg" alt="автор - художник Андрій Волощенко" width="314" height="378" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy-prokopovich-xata-sestry-249x300.jpg 249w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/voloshenko-andriy-prokopovich-xata-sestry.jpg 536w" sizes="auto, (max-width: 314px) 100vw, 314px" /></a><p id="caption-attachment-69394" class="wp-caption-text">Картина художника Андрія Волощенка</p></div>
<p><strong>Бандура    </strong></p>
<p>Судячи з усього, грати на бандурі майбутній архітектор почав у роки навчання в Миргородській художньо-промисловій школі. У той час неподалеку, у Сорочинцях, мешкав сліпий кобзар Михайло Кравченко. Андрій став учнем знаного майстра, а також замовив собі інструмент, котрий була точною копією однієї з бандур Кравченка. Вибір бандури, а не гітари, наприклад, свідчить  про те, що молодий  Волощенко був людиною українофільських поглядів, бо історичний та художній образ бандури передбачає  й відповідний вибір пісенного репертуару.</p>
<p>Переїхавши на навчання до Москви Андрій взяв бандуру з собою. У грошовитій  білокамінній завжди існувала чималенька українська діаспора, тож бандурист Волошенко мав тут свою публіку. Там же ж у Москві відбулася зустріч з майбутнім співавтором шедевру, актором та драматургом Василем Овчинніковим.</p>
<p><strong>Творчий дует </strong></p>
<p>Василю Овчиннікову на той момент вже виповнилося 43 роки. Він давно мріяв опанувати гру на бандурі. Ще в 1885 році купив собі у Харкові  інструмент, але так і не знайшов учителя. І тимчасово полишив спроби. Потім доля привела актора в Москву, де він служив суфлером в Большом театрі.</p>
<p>А  приблизно в 1911 році сталася щаслива зустріч. В гостях у спільного товариша Овчинніков познайомився зі студентом Волощенко. Той показав Василю Павловичу простий акомпанемент до декількох пісень. І цього разу у нього вийшло!</p>
<p>Василь Овчинніков:</p>
<blockquote><p>Мені й декільком іншим спало на думку організувати бандурну групу в Москві. Музична фірма &#171;Кальнус і Ко&#187; у Москві зробила кілька інструментів. Ми взяли за приклад бандуру, яка була у Волощенка. Він мав копію бандури Кравченка, у якого навчився грати на бандурі і яка добре грала&#8230;</p></blockquote>
<p>Керівником капели бандуристів у Москві (1913-1814) був уродженець Кубані Василь Шевченко. Поруч з іншим він  випустив &#171;Школу гри на бандурі&#187;, де, зокрема, надрукував ноти пісні &#171;Ніч яка місячна&#187; саме з тією мелодією, на котру невдовзі чекав світовий тріумф.</p>
<div id="attachment_69395" style="width: 288px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/Ovchynnikov.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69395" class="wp-image-69395 " title="Василь Овчинніков" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/Ovchynnikov-187x300.jpeg" alt="Ovchynnikov" width="278" height="446" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/Ovchynnikov-187x300.jpeg 187w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/Ovchynnikov.jpeg 300w" sizes="auto, (max-width: 278px) 100vw, 278px" /></a><p id="caption-attachment-69395" class="wp-caption-text">Василь Овчинніков &#8212; артист імператорських театрів</p></div>
<p>Також підручник для гри на бандурі написав і Василь Овчинніков. За його словами:</p>
<blockquote><p>…Глава товариства «Кобзар» запропонував мені скласти короткий підручник по бандурі. Я відмовився, бо не знав, з чого почати. Тоді Ф. Корш із академії запропонував мені скласти не школу бандури, а посібник, який би продемонстрував систему, яку я використав для навчання грі на бандурі. Я так і зробив. Я познайомив читача з бандурою, а потім записав початкові вправи, якими навчився у Волощенка. У 4-й розділ я включив ряд простих пісень і в 1913 видав у Москві 1000 примірників «Самовчителя для бандури (кобзи).</p></blockquote>
<p>Згаданий Овчинніковим Ф.Кірш – це Федір Євгенович Фірш (1843-1915) – всесвітньовідомий професор філології уродженець Москви, котрий закохався в українську мову, історію та культуру і багато зробив для популяризації українства як на теренах імперії, так і взагалі у світі.</p>
<p>А голова московського літературно-мистецького товариства &#171;Кобзар&#187; &#8212;  видатний український  український ліричний тенор Іван Алчевський.</p>
<p>Відтоді Андрій Волощенко та Василь Овчинніков почали виступати разом. Схоже, що вони не лише виконували відомі пісні, а й включали до репертуару власні музичні інтерпретації віршів українських поетів, котрі їм подобалися. Саме у той час  в їхньому спільному репертуарі з’явилася пісня «Ніч яка місячна» на вірш Михайла Старицького «Виклик».</p>
<p><strong>Історія з мелодією</strong></p>
<p>Вперше як пісня вірш прозвучав у якості серенади Левка в опері Миколи Лисенка «Майська ніч, або Утоплена». Ноти були надруковані 1885 року. А в 1914 -му вищезгаданий Василь Шевченко оприлюднив музичну версію пісні від кобзарів Волощенка та Овчиннікова.</p>
<p>Але їх мало хто знав. Овчиннікова взагалі невдовзі (1916 р.) вислали у сільську місцевість за українофільство. А 1934 року вже інша влада, але за те саме арештувала кобзаря і…  Більше відомостей про нього немає.</p>
<p>Волощенко у свою чергу став респектабельним московським архітектором і, судячи з доволі успішної кар’єри, активними публічними демонстраціями свого українства не зловживав.</p>
<p>Натомість Микола Лисенко (1842-1912) з роками тільки набирав авторитету. Тому не дивно, що багато хто нині вважає саме його автором всесвітньовідомого романсу.</p>
<p>У тому що це не так, легко пересвідчитися, прослухавши  арію-серенаду Левка з опери Лисенка.<br />
<iframe loading="lazy" title="YouTube video player" src="https://www.youtube.com/embed/J6c0Pst_9Ck?si=F3Dz5C2dviHcG3zV" width="560" height="315" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p>
<p><strong>Музика на двох</strong></p>
<p>Історії відомі випадки композиторських дуетів. Пол Маккартні та Джон Леннон &#8212; найбільш яскравий приклад. Виходячи з розповідей сера Пола, ми можемо уявити, що Волощенко з Овчинніковим створювали свій «мегахіт» аналогічним методом &#171;пінг-понгу&#187; &#8212; один починає і задає тему, другий продовжує і так далі. Вочевидь обидва кобзаря мали знати сам вірш Михайла Старицького, бо, як і сам поет, були не чужими театру.</p>
<p>Овчинніков так той взагалі на одному з етапів своєї артистичної кар&#8217;єри співав у хорі Миколи Лисенка та деякий час перебував у трупі Марка Кропівницького, однолітки, творчого партнера та доброго приятеля Старицького. Волощенко теж, як ми вже зазначали, грав у театрах і мав знати оперу «Утоплена». Не так вже і багато тоді було пісенного українського репертуару. Українська культура тільки починала свій сучасний шлях і мова йшла не про сотні і тисячі авторів, як зараз, а у кращому випадку про один-два десятки.</p>
<p><strong>Народна пісня</strong></p>
<p>Після 1914 року романс «Ніч яка місячна» в Україні та околицях включали та включають досі у свій репертуар практично всі артисти класичних вокальних жанрів. У тридцяті роки минулого століття дуже схожа версія мелодії  набрала популярності в Іспанії під назвою «Romance Anónimo» або «Романс Гомеса». Його грають практично всі, хто вчився в музичній школі грі на класичній гітарі.</p>
<p>Цікаво, що і версій тексту існує декілька. Так завжди буває з авторськими творами, котрі стають народними.</p>
<p><strong>Епілог</strong></p>
<p>Сумщина пов’язана з іменами двох авторів всесвітніх пісенних шедеврів, які вважаються народними і настільки ж близькі за рівнем популярності, як їхні творці за мірою невідомості. Кажуть, що коли шукали пісню до фільму «В бой идут одни старики», то вибір стояв між «Ніч яка місячна» та «Дивлюсь я на небо». Автор слів останньої &#8212; Михайло Петренко &#8212; працював імперським прокурором в Лебедині і при житті був  відомим поетом лише в доволі обмеженому колі поціновувачів.</p>
<p>Зовсім не згадують про Андрія Волощенка як про бандуриста та композитора і російські довідники. Для них він залишився авторитетним радянським архітектором.</p>
<p>Власне кожен з двох створив, або коректніше &#8212; долучився до створення лише одного шедевру. Та скільки ж відомих музикантів та віршотворців бажали б опинитися на їхньому місці!..</p>
<p>P.S. Прізвище нашого героя у різних джерелах пишуть по-різному &#8212; Волошенко або Волощенко. Ми зупинилися на другому варіанті, тому що саме так писав прізвище свого співавтора Василь Овчинніков. У будь-якому випадку наголос на другий склад.</p>
<p>P.P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.</p>
<p><strong>У продовження теми читайте нарис: <a href="https://creativpodiya.com/posts/69354" target="_blank" rel="noopener">Михайло Петренко як еманація колективного генія</a></strong></p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/69385/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Сергей Рахманинов. Прелюдия для фортепиано No.5 Соль минор op. 23</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/8357</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/8357#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 27 Jan 2026 07:15:08 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[А.П. Чехов]]></category>
		<category><![CDATA[Владимир Набоков]]></category>
		<category><![CDATA[композитор]]></category>
		<category><![CDATA[Лебедин]]></category>
		<category><![CDATA[Лев Толстой]]></category>
		<category><![CDATA[Низы]]></category>
		<category><![CDATA[П.И.Чайковский]]></category>
		<category><![CDATA[Сергей Рахманинов]]></category>
		<category><![CDATA[Сумы]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=8357</guid>

					<description><![CDATA[Живописные окрестности города Сумы знамениты тем, что в конце XIX века здесь любили отдыхать гении. В посёлке Низы в усадьбе помещика Н.Кондратьева в 1871-79 гг. каждое лето (кроме 1877- года своей женитьбы) жил П. И. Чайковский. В особняке помещиков Линтварёвых&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2 class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im21ages2.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-8352 alignleft" title="im21ages" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im21ages2.jpeg" alt="im21ages" width="201" height="242" /></a> Живописные окрестности города Сумы знамениты тем, что в конце<span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: EN-US;">XIX</span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"> века здесь любили отдыхать гении. </span></h2>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В посёлке Низы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в усадьбе помещика Н.Кондратьева<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в 1871-79 гг. каждое лето (кроме 1877- года своей<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>женитьбы) жил <a title="Пётр Ильич Чайковский и его женщины." href="https://creativpodiya.com/?p=8298">П. И. Чайковский</a>.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В особняке помещиков Линтварёвых на Луке<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в 1888-1889 годы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>летом гостил А.П.Чехов. А летом 1893 года в Лебедине<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в имении купца<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><a href="https://creativpodiya.com/posts/52821">Якова Николаевича Лысикова</a> в жил С.В.Рахманинов.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Все они были знакомы между собой. Чайковский и Чехов собирались вместе писать оперу по<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>одной из<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>частей романа «Герой нашего времени» Лермонтова &#171;Бэла&#187;. Рахманинов сдавал Чайковскому экзамен<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>по композиции, за который Пётр Ильич поставил<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сергею Васильевичу<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пять с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>тремя плюсами. <span style="mso-spacerun: yes;">   </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Знакомство Чехова с Рахманиновым<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>произошло в сентябре 1898 года. Рахманинов аккомпанировал Шаляпину в Ялте. После концерта<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Антон Павлович, войдя в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>артистическую, прямо направился к Сергею Васильевичу со словами: <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Я все время смотрел на вас, молодой человек, у вас замечательное лицо &#8212; вы будете большим человеком». </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">У драматурга<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чехова не сложилось<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с Толстым. Лев Николаевич терпеть не мог чеховские пьесы: &#187; &#171;Чайка&#187; очень плоха… Лучшее в ней — монолог писателя, это автобиографические черты, но в драме они ни к селу, ни к городу&#187;. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Рахманинову тоже<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>перепало<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>от Толстого. В 1900 году после провала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Первой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>симфонии знакомые привели его к Толстому, чтобы великий писатель подбодрил начинающего композитора. Толстой послушал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>песни и романсы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Рахманинова<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в исполнении <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Шаляпина и,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>как рассказывал сам Сергей Васильевич: « Я сразу заметил, что Толстой нахмурился и, глядя на него, и другие затихли. Я, конечно, понял, что ему не понравилось и стал от него убегать, надеясь уклониться от разговора. Но он меня словил, и стал бранить, сказал, что не понравилось, прескверные слова. Стал упрекать за повторяющийся лейтмотив. Я сказал, что это мотив Бетховена. Он обрушился на <a href="https://creativpodiya.com/posts/9224" target="_blank" rel="noopener">Бетховена</a>… Потом, в конце вечера, он подошел ко мне и сказал: &#171;Вы не обижайтесь на меня. Я старик, а вы &#8212; молодой человек&#187;. Тут я ответил ему даже грубо: &#171;Что ж обижаться мне, если Вы и Бетховена не признаете…»</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Рахманинов<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>рассказал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чехову о своём неудачном визите к Толстому.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Тот<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ответил как настоящий доктор: „Если это произошло в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>день, когда Толстой страдал от желудочной боли, — он не мог работать и поэтому должен был быть в очень нервном состоянии. В такие дни он склонен говорить глупости. Но не надо обращать на это внимания. Это не важно“….</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">А вот уже Рахманинов вспоминает о Чехове: «Какой человек! Совсем больной и такой бедный, а думал только о других. Он построил три школы, открыл в <a href="https://creativpodiya.com/posts/68732" target="_blank" rel="noopener">Таганроге</a> библиотеку. Он помогал направо и налево, но больше всего был озабочен тем, чтобы держать это в тайне».</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Надо сказать, что<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Рахманинов,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>бывший<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>всемирно известным пианистом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и бравший достаточно высокие гонорары за выступления, большую их часть расходовал на благотворительность. Основными (но не единственными) адресатами его помощи были соотечественники в советской России.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>К слову,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>музыканты утверждают, что постромантик Рахманинов перерос<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>романтизм пианистически и задал новый идеал исполнительства чуть ли не на век вперед. А<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>когда он <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images60.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-8356 alignright" title="images" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/images60.jpeg" alt="images" width="221" height="228" /></a>написал свою Первую симфонию, ему было всего 22 года. Дирижировал ею <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А. Глазунов, человек, по воспоминаниям<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>современников,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пьющий, способный даже<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>за <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пульт<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>встать в нетрезвом виде. Похоже, что он, глядя на<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>молодость композитора,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>просто не<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>понял,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с музыкой какого уровня работает. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Между тем,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и <a href="https://creativpodiya.com/posts/68838" target="_blank" rel="noopener">Чехов</a>, и Рахманинов<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>гениально чувствовали<span style="mso-spacerun: yes;">   </span>наступление<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>эпохи, о которой Ницше говорил как о времени превращении человечества<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в сверхчеловека<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212;<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>существа, создавшего технику, способную уничтожить его самого.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Чувствовали раньше многих своих современников.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В этой связи показательно, что Первая симфония и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Чайка» созданы в один год<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>(1895). И обе премьеры<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>закончились провалом и полным неприятием публики<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>и критики. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Завершая<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>чеховскую<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ветку<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>жизни Рахманинова,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>скажем, что<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>12 января 2007 года<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в Санкт-Петербурге на сцене Александринского театра<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с успехом и аншлагом прошла<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>премьера<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>балета<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Бориса Эйфмана «Чайка» по мотивам<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>одноименной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пьесы Чехова на музыку Рахманинова…</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Как известно, Сергей Рахманинов<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>успел уехать<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и вывезти семью из Советской <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>России сразу после революции<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>закончил свою жизнь гражданином США. Как<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и ещё один<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>гений <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; Владимир Набоков.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В судьбе Рахманинова есть подспудная биографически-литературная связь с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Набоковым. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Один из последних романов<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Набокова «Ада, или радости<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>страсти», который ставят в один ряд с «Войной и миром» Толстого, «Улиссом» Джойса и эпопеей Пруста &#8212;<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>это история <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>любви Ивана Вина и Ады Вин,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>длившейся<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>почти девяносто лет. Они были брат и сестра. Законы общества не позволяли им<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>официально оформить отношения, но их любовь, вспыхнувшая в 12-14 лет, была безумна. К сожалению,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>им пришлось провести жизнь отдельно<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>встретиться уже на склоне лет, после смерти мужа Ады и тысяч<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отношений<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с женщинами Вана, так и не связавшего себя узами брака ни с одной из них.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Встретившись, Ван и Ада провели вместе ещё 40 лет. Оба дожили почти до ста… </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im54ages2.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-8354 alignleft" title="im54ages" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im54ages2.jpeg" alt="im54ages" width="189" height="267" /></a></span>Так вот Рахманинов был женат на своей двоюродной сестре Наталье Сатиной. Она<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>стала<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>матерью их двоих детей.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Все знавшиееё люди<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>говорят<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>о душевной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>красоте и духовном величии этой женщины. Церковь, запрещающая браки между родственниками до четвертого колена, не давала разрешения на этот союз, и чувства молодых людей подверглись длительному испытанию. Но в апреле 1902 года Рахманиновы венчались в полковой церкви, подав одновременно прошение на высочайшее имя об узаконивании брака. Государь дал согласие. Это был крепкий <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и счастливый союз.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Набоков вполне мог иметь в виду<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>семейную историю<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Рахманиновых, сочиняя<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>роман про<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Вина и Аду. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Известно, что в жизни Чайковского была некая<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>таинственная романтическая история, связанная с его покровительницей Надеждой фон Мекк.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Есть такой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>романтический фрагмент<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и в биографии Сергея Рахманинова.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Рахманинова после провала Первой симфонии лечил от депрессии доктор Николай Владимирович Даль — русский психотерапевт, оккультист и гипнотизер.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А у него была красивая дочь Елена.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Есть мнение, что именно поэтому лечение затянулось<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>три года, хотя,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>по воспоминаниям близких, Сергей Васильевич был натурой жизнерадостной, активной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и энергичной.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Даль<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>внушал Рахманинову,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>что скоро всё наладится и что тот напишет прекрасный фортепианный концерт. И композитор действительно создал одно из самых прекрасных своих произведений — Второй фортепианный концерт и посвятил его… дочери своего доктора. Но<b style="mso-bidi-font-weight: normal;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></b>вскоре, под влиянием семейства Сатиных (семьи невесты),<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сергей Васильевич<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>изменил решение и переписал посвящение, адресовав его уже самому Далю. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В 1918 году Сергей Васильевич оказался в Америке, а в 1919-м туда прибыла Елена Даль. Семья Сергея и Натальи Рахманиновых внешне выглядела идеальной. Однако<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>после каждого концерта музыканта его в артистической ждал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>букет белой сирени от другой женщины. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>И они оба об этом знали. Наталья никогда не устраивала публичных сцен и ни<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в чём не упрекала мужа.<span style="mso-spacerun: yes;"> В</span>от рассказ внука<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>композитора Александра Рахманинова о<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>последних днях жизни деда. «Сергей Васильевич очень много курил, практически не выпускал изо рта сигарету. И заболел раком. Последние месяцы жизни он провёл в Калифорнии. Наталья Александровна и Ирина (старшая дочь) были рядом. Уход из жизни был очень тяжёлым. Сергей Васильевич шёпотом спросил: «Вы ведь слышите? На улице играют мою «Всенощную»…» В этот трагический момент тихо отворилась дверь в спальню и к изголовью теряющего последние силы композитора подошла ещё одна женщина, за которой срочно посылала шофёра сама Наталья Александровна. Не произнеся ни звука, она жестом попросила её подойти ближе к кровати, указав на место рядом с собой. Через мгновение жизнь покинула великого Сергея Рахманинова…»</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В общем,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>такая романтическая история, конечно же,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>поэтизирует биографию<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сергея Рахманинова, внося в неё человеческую изюминку. Но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вот что я прочитал в одном из комментариев<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>к ней: </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im59ages.jpeg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-8355 alignright" title="im59ages" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/im59ages.jpeg" alt="im59ages" width="264" height="191" /></a>«…история о Натальe Александровнe Рахманиновой и ее &#171;сопернице&#187; конечно, очень романтичная история, но боюсь, не соответствует действительности. У доктора Н.В. Даля было трое детей:<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>дочь Елена и сыновья Владимир и Николай. Елена родилась 8 февраля 1889 в Москве. А С.Рахманинов лечился у Даля в конце 1899, начале 1900 года. Вы точно уверены, что Сергей Рахманинов страстно влюбился в десятилетнюю девочку и хотел посвятить ей свой концерт, а Наталья Сатина от этого страдала?»</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Ах, как жаль!<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Что ж, раз с поэтической историей не сложилось, будем наслаждаться музыкой. </span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Кстати, я больше всего люблю у Рахманинова<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Прелюдию для фортепиано No.5 Соль минор op. 23». Мне кажется,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>что этой музыкой Рахманинов разговаривает с Бетховеном о<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Льве Николаевиче Толстом…</span></p>
<p class="MsoNormal"><strong>Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/8357/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>14</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Іван Стешенко. Лебединський оперний діамант</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/69337</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/69337#respond</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Thu, 22 Jan 2026 18:47:20 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Культурный остров]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Іван Стешенко]]></category>
		<category><![CDATA[історія України]]></category>
		<category><![CDATA[Лебедин]]></category>
		<category><![CDATA[опера]]></category>
		<category><![CDATA[Федор Шаляпин]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=69337</guid>

					<description><![CDATA[Іван Стешенко &#8212; оперний та камерний співак, бас-кантанте (баритональний бас), артист, якого називали «українським Шаляпіним». Пролог Коли з плином часу з життя йде літератор, композитор або художник, то у нащадків все ж залишається можливість&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Іван Стешенко &#8212; оперний та камерний співак, бас-кантанте (баритональний бас), артист, якого називали «українським Шаляпіним».</h2>
<p><strong>Пролог</strong></p>
<p>Коли з плином часу з життя йде літератор, композитор або художник, то у нащадків все ж залишається можливість доторкнутися до генія минулого через його творчу спадщину. А ось музиканти, співаки, танцюристи або актори театру до останніх років після свого відходу перетворювалися на легенди. Ну тобто всі вірили, що Паганіні грав так, як ніхто з людей. Але як? Або <a href="https://creativpodiya.com/posts/66978" target="_blank" rel="noopener">Щепкін</a>… Чим він брав та захоплював публіку? Замість відповіді &#8212; тільки фантазії на базі відгуків сучасників.</p>
<div id="attachment_69339" style="width: 345px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69339" class="wp-image-69339 " title="Іван Стешенко " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження.jpg" alt="Іван Стешенко " width="335" height="457" /></a><p id="caption-attachment-69339" class="wp-caption-text">Іван Стешенко</p></div>
<p>І навіть у наші дні, коли за талановитим музикантами вже залишаються записи, однаково стовідсоткової справжності в них немає. Бо артист на сцені &#8212; це ж не тільки майстерність, а ще й насамперед унікальна неповторна жива енергетика, яку практично неможливо відтворити механічними засобами, як неможливо зберегти прекрасну квітку або жіночу красу, скільки не фотографуй її з усіх ракурсів. Бо існують речі, які тільки тут і зараз. Вони, власне, і називаються життям.</p>
<p><strong>Злет  </strong></p>
<p>Іван Никифорович Стешенко народився на Сумщині в місті Лебедині 24 січня 1894 року. Пішов у кращий світ 2 травня 1937 року у Москві. Причина смерті &#8212; давня хвороба нирок. Доля, яка подарувала йому тільки 43 роки життя, натомість наділила Стешенка унікальним артистичним талантом, що поєднував у собі феноменальний голос, яскравий драматичний дар та привабливу зовнішність. Також до щедрот долі варто зарахувати зустрічі з людьми, які рано помітили й оцінили обдарованість юнака, та допомогли його здібностям розкритися у повній мірі.</p>
<p>Іван походив зі співочої сім’ї і вже в шість років був прикрасою церковного хору лебединської Успенської церкви. Там його почув граф Василь Капніст і взяв солістом до церковного хору села Михайлівка поблизу Лебедина. Після ломки голосу чистий дискант Івана змінився на баритональний бас оксамитового тембру і його запросив у Суми солістом до свого хору цукрозаводчик та меценат Павло Харитоненко.</p>
<p>Згодом син графа В. Капніста Олексій відрядив юнака на навчання до Петербургу і взяв на себе оплату курсу. Далі вже до Капніста долучився П.Харитоненко. За їхні спільні кошти Івана Стешенка було направлено до італійських професорів співу.</p>
<p>Незабаром прийшли й нагороди. 1914 року Іван Стешенко отримує першу премію на Міжнародному конкурсі молодих співаків. Цього ж року дебютує на професійній оперній сцені в Бергамо, виконавши партію короля Генріха в опері Річарда Вагнера «Лоенгрін». Йому ще тільки-но минуло 20, а в нього вже  є сім’я – дружина Емілія Орлова, теж вокалістка, та донька Тамара. І усі шанси на вдалу кар’єру, бо за плечима виступи на престижних оперних сценах Італії.</p>
<p>Але почалася Перша Світова, тож співак з родиною були змушені повернутися додому.</p>
<p>Принагідно зазначимо, що приблизно за півроку до народження Івана Стешенка влітку 1893 року в<a href="https://creativpodiya.com/posts/52821" target="_blank" rel="noopener"> Лебедині в маєтку купця Якова Миколайовича Лисикова за запрошенням господаря жив і творив 20-річний Сергій Рахманінов.</a></p>
<p>Тобто у цьому невеличкому місті завжди розумілися на високому мистецтві взагалі та на музиці зокрема. Тут жив і творив автор тексту всесвітньовідомого пісенного шедевру &#171;Дивлюсь я на небо&#187; Михайло Петренко, працювали художники Федір Кричевський, Давид Бурлюк та інші непересічні творчі особистості.</p>
<p><strong>Перерваний політ</strong></p>
<p>По поверненню Івана було мобілізовано до Преображенського полку у Петербурзі, де він співав у шпиталях для поранених. Потім трапилися події 1917 року і родина повернулася до Києва. В українській столиці, особливо при гетьмані Скоропадському, було більш-менш спокійно й сито, на відміну від великих російських міст.</p>
<p>Іван Стешенко влаштувався солістом Київської опери, де прослужив чотири сезони. Батьки його дружини, генеральської доньки, були заможними людьми, мали у володінні декілька будинків, у одному з яких оселився Іван з сім&#8217;єю. Там у них з Емілією народилося ще двійко дітей: донька Валентина та син Георгій.</p>
<p>А потім прийшла радянська влада і забрала все. Дружина з дітьми подалася до Лебедина, а Іван жив у сирому підвалі, де й схопив ту саму злощасну хворобу нирок, яка його у підсумку згубила.</p>
<p>1921 року Іван Стешенко виїхав за кордон лікуватися.</p>
<p><strong>Коло замикається</strong></p>
<p>Ми не випадково у назві цього нарису використали порівняння з діамантом, тобто з алмазом, над яким попрацював ювелір. Бо Іван Стешенко &#8212; це природній талант, який зріс на українських теренах, а потім пройшов огранювання російською, європейською, зокрема італійською, та американською школами вокалу. Протягом першого року перебування за кордоном артист з успіхом виступав у Європі: Польщі, Німеччині, Франції, Великобританії. 1922 року разом з родиною опинився у США, де провів 10 років, періодично перетинаючись на одній сцені зі світовими знаменитостями: Амелітою Галлі- Курчі, Мері Гарден, Тітта Руффо, Федором Шаляпіним, Соломією Крушельницькою…</p>
<p>Тут він пройшов школу творчої конкуренції з корифеями сцени, відшліфував майстерність, брав участь не тільки у класичних, а й у експериментальних постановках, зокрема виконував партію Доктора у філадельфійській прем’єрі опери австрійського композитора А. Берга «Воццек». Опера наробила галасу в мистецьких колах того часу, викликала величезну цікавість публіки і стала справжнім викликом для виконавців.</p>
<div id="attachment_69340" style="width: 304px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69340" class="wp-image-69340 " title="Поховання Івана Стешенка. Москва. Новий Донський цвинтар" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006-225x300.jpg" alt="Поховання Івана Стешенка. Москва. Новий Донський цвинтар" width="294" height="392" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006-225x300.jpg 225w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/011110_006.jpg 510w" sizes="auto, (max-width: 294px) 100vw, 294px" /></a><p id="caption-attachment-69340" class="wp-caption-text">Поховання Івана Стешенка. Москва. Новий Донський цвинтар</p></div>
<p>Після Америки знову були гастролі на європейських оперних підмостках і нарешті повернення додому. Це сталося 1931 року. Затриматися у Харківській опері не вдалося з побутових причин, тож Іван Стешенко став солістом Харківської обласної філармонії. Об’їхав з гастрольними концертами практично весь Радянський Союз. А потім раптово помер на 43 році життя. Хвороба таки перемогла. Поховано співака у Москві на Новому Донському цвинтарі.</p>
<p><strong>Критика</strong></p>
<p>Важливо наголосити, що Іван Стешенко дійсно був частиною світової плеяди оперних зірок свого часу.</p>
<p>Його виступи, зокрема у Західній Європі, збіглися зі зростанням там цікавості до культури Російської імперії, у зв’язку з великою кількістю російських емігрантів. Зрозуміло, що у місцевих постійно виникали порівняння своїх (західних) митців з тими, що «понаїхали». У цьому сенсі показовою є цитата з рецензії, надрукованої у газеті «The Musical Times» (липень 1930 року).</p>
<blockquote><p>Росіяни (іноземці всіх вихідців з Російської імперії  тоді рахували  росіянами) були більш кричущі у орнаменті… але коли діло доходило до співу, були у рішучому програші. Кожна вистава у Ковент-Гардені  поставала руйнівною критикою російського стандарту співу. Не було нікого, хто міг би відповісти Леману, Шуману, Андерсену, Стабіле, Фертіль, Понсель, якщо на сцені не було Шаляпіна. Там-сям можна було б підібрати співака, який мав іскру життя і певну компетенцію… виділявся… Стешенко у «Князі Ігорі»&#8230;</p></blockquote>
<p>І якщо Федір Шаляпін вже давно вважався авторитетом занебесного рівня, перед яким знімали капелюха й вочевидь тенденційно налаштовані критики, то Стешенка автор рецензії навіть при такому настрої був вимушений згадати у доброзичливому тоні, бо талант і майстерність артиста виглядали незаперечними.</p>
<p><strong>Український Шаляпін</strong></p>
<p>Взагалі-то порівняння з Шаляпіним, як з еталоном, не міг позбутися жоден бас того часу. Стешенко цей іспит витримав на відмінно. Як неодноразово було вказано у рецензіях на виконання ним партій з «Бориса Годунова», Стешенко довів, що ця опера М.П Мусоргського може існувати і без Шаляпіна, точніше, не тільки з Шаляпіним.</p>
<p>Співаки неодноразово перетиналися в США (зокрема, коли працювали в Чикаго), мали гарні робочі та товариські стосунки. Шаляпін усіляко підтримував молодшого колегу та допомагав тому порадами.</p>
<p>Цікаво, що &#171;українським Шаляпіним&#187; також називали й народного артиста СРСР соліста Київської опери Івана Паторжинського. Але його ми згадаємо лише у тому контексті, що Паторжинський, м’яко кажучи, не зовсім сприяв музичній кар’єрі ще одного геніально співака, що родом з Лебедина – Бориса Гмирі.</p>
<p><strong>Іван Стешенко та Борис Гмиря</strong></p>
<p>Стешенко був на 9 років старший за Гмирю. Обидва починали в одного викладача  &#8212; регента лебединського церковного хору О.І. Пінчука. Обидва були феноменально обдарованими майстрами своєї вокальної справи, мали славу та визнання. Але долі їхні склалися по-різному. Борис Гмиря довго шукав себе, тільки у віці 36 років (!!!) закінчив консерваторію і розпочав свою тріумфальну біографію на оперній сцені. А Стешенко за цей час не тільки прожив зіркове життя, а й, на жаль, невдовзі завершив свій шлях на цьому світі.</p>
<p>Сумарний наклад платівок фірми «Мелодія» з записами голосу Бориса Гмирі складає приблизно 7,5 мільярда штук. Його голос, як і голос Шаляпіна можна будь-якої миті почути, скориставшись можливостями всесвітньої павутини.</p>
<p>А щодо Івана Стешенка, відомо, що у 1929 році в США вийшло дві платівки з записами його голосу. Але де вони – невідомо і знайти їх на просторах інтернету наразі неможливо.</p>
<p><em><strong>Більше про Бориса Гмирю у нарисі: <a href="https://creativpodiya.com/posts/66809" target="_blank" rel="noopener">Борис Гмиря. Привід опери</a></strong></em></p>
<p><strong>Повернення до Радянського Союзу</strong></p>
<p>Іван Стешенко не єдиний з відомих людей, хто повернувся з еміграції на Батьківщину. У цьому ряду згадуються також Марина Цвєтаєва, Олександр Вертинський…Останній по поверненню також став артистом-гастролером, як і Стешенко. Але чому ж вони поверталися?</p>
<p>По-перше, причиною є Велика депресія (1929-1939 рр.), від якої найбільш постраждали США, Канада та Західна Європа. У ті часи на Заході було не до мистецтва. А Радянський Союз вмів створювати і поширювати міфи про себе. Ці всі виїзні поети на кшталт Маяковського та Єсеніна, котрі виглядали за кордоном забезпеченими та безтурботним людьми, різноманітні піар-акції з демонстраціями досягнень соціалістичної економіки, як наприклад велетенський павільйон Радянського Союзу на Всесвітній Виставці у Парижі, з яким конкурувати міг тільки павільйон нацистської Германії, байка про свободу трудящих та комунізм, на який у Радянській Росії очікують вже незабаром.</p>
<p>Московська пропаганда ще в ті часи і без телевізора вміла працювати так, що навіть всередині імперії люди бачили навколо себе один світ, а вірили в інший, про який читали  в газетах та чули по радіо. Що вже казати про тих, хто довго перебував за кордоном…</p>
<p>Ну і ностальгія по Батьківщині. Більшості людей важливо жити там, де вони народилися, у колі рідної мови, віри, традицій…</p>
<p>У будь-якому разі доля Івана Стешенка після повернення не була щасливою. Йому поталанило не потрапити під репресії, але те, що для артиста такого масштабу не знайшлося місця у Харківський опері, і що про його смерть повідомили тільки «Известия» у декількох скупих рядках некрологу…. Для радянської влади він був і залишився чужим.</p>
<div id="attachment_69341" style="width: 445px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-69341" class="wp-image-69341 " title="Іван Стешенко ув опері &quot;Борис Годунов&quot;" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2024/01/завантаження-1.jpg" alt="Іван Стешенко ув опері &quot;Борис Годунов&quot;" width="435" height="270" /></a><p id="caption-attachment-69341" class="wp-caption-text">Іван Стешенко ув опері &#171;Борис Годунов&#187;</p></div>
<p>У цьому сенсі показовою є історія з молодшим сином Івана Никифоровича &#8212; Георгієм. Той, під час війни був майором артилерії, пішов добровольцем, воював геройські за що двічі був представлений на отримання звання Героя Радянського Союзу. Але його прізвище кожного разу викреслювали, бо «це ж син того самого Івана Стешенка»…</p>
<p><strong>Епілог</strong></p>
<p>Людство не стоїть на місці. Сьогодні олімпійський чемпіон Давньої Греції навряд чи міг б виконав перший розряд, а так як у ХІХ столітті писали лише «віртуози пера», сьогодні може віршувати кожен, хто володіє  технікою версифікації. Це нормально, бо кожне наступне покоління починає не з нуля, а з того пункту, на якому зупинилося попереднє, засвоюючи напрацювання предків ще у шкільному віці.</p>
<p>Тому може воно й на краще, коли згадка про митця живе у легендах та фантазіях, в захоплених описах його виступів та буремних вражень від них. Образи фантазії з часом не стають архаїчними, навпаки вони завжди живі та актуальні.</p>
<p>І якщо звучання голосу та енергетику Івана Стешенка вже незворотно втрачено і навіть записи знайти неможливо, однаково легенда про нього живе і буде жити, як живе історія про голос Орфея. І кожне наступне покоління буде чути його у своїй уяві сучасним собі. А наша скромна місія у даному випадку, а також у безлічі подібних, полягає в тому, щоб підтримувати пам’ять про чарівний Божий дар, носієм якого був один з нас, людей, з котрим ми на рівних правах складаємо єдиний організм людства.</p>
<p>P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.</p>
<p><strong>Ще про справжню історію української культури у нарисі <a href="https://creativpodiya.com/posts/69309" target="_blank" rel="noopener">Неокласика Миколи Зерова та нова українська поетична мова</a></strong> &#8212;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/69337/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>0</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Пётр Ильич Чайковский и его женщины</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/8298</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/8298#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Максим Денисов]]></dc:creator>
		<pubDate>Fri, 26 Dec 2025 07:34:53 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Антонина Милюкова]]></category>
		<category><![CDATA[композитор]]></category>
		<category><![CDATA[Лебединое озеро]]></category>
		<category><![CDATA[Надежда фон Мекк]]></category>
		<category><![CDATA[Пётр Ильич Чайковский]]></category>
		<category><![CDATA[творчество Сумы]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=8298</guid>

					<description><![CDATA[Биография отдельного человека не менее необъяснима и богата противоречивыми событиями, подразумевающими разные оценки, чем история всего человечества.  С моей родиной, городом Сумы и его окрестностями, связаны серьёзные эпизоды из жизней двух гениев: А.П. Чехова и П.И. Чайковского. Жизнь Чехова была непрерывным&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/ch-93_1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-8288 alignleft" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/ch-93_1-213x300.jpg" alt="ch-93_1" width="213" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/ch-93_1-213x300.jpg 213w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/ch-93_1.jpg 243w" sizes="auto, (max-width: 213px) 100vw, 213px" /></a>Биография<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отдельного человека не менее необъяснима и богата противоречивыми событиями, подразумевающими разные оценки, чем история<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>всего человечества.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"> С<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>моей родиной,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>городом Сумы и его окрестностями, связаны<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>серьёзные эпизоды из жизней двух гениев: А.П. Чехова и П.И. Чайковского. Жизнь Чехова<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>была непрерывным духовным ростом.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Осмелюсь<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>предположить, что слова, которые поэт или писатель<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>пишет,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>как-то влияют на его<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>самосознание и в сложные моменты жизни становятся теми нравственными маяками, на которые ориентируется автор в моменты прихода тьмы эмоций и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>неразрешимых обстоятельств. Чехов как бы сам себя воспитывал<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и вел своим текстами. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">А вот Чайковский &#8212; мировой музыкальный гений, личность<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в творчестве космического масштаба, свою<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>человеческую жизнь прожил неоднозначно и явно<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не может быть примером для подражания. В<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>бытовом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>смысле он &#8212; <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>обычный человек, его жизнь, как и жизни большинства <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>людей, –<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>винегрет<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>из добра и зла. Но Чайковский,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>будучи рядовым, не гениальным человеком,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>был гениальным композитором.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Поэтому вокруг его судьбы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и поныне<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>существует дискуссия и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ходят полярные точки зрения.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Его друзья и поклонники обвиняют тех, кому было нехорошо после<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>встреч с Петром Ильичём, во всех смертных грехах. Но есть и взгляды с другой стороны. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Я опущу разговоры о гомосексуализме Чайковского. Во-первых,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>кого любить – личное дело каждого. Во-вторых, не существует ни одного письменного свидетельства людей,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>с которыми Чайковский имел гомосексуальную связь.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Хотя в то время общество было достаточно терпимо<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>к таким отношениям.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Примерно как сейчас. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Мне уютнее думать, что<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чайковский<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>был асексуален. В прикладном понимании этого слова. Его сексуальная энергия реализовывалась в музыке.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В этой связи представляется уместным вспомнить знаменитый трактат Ницше «Рождение трагедии из духа музыки», где<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>автор говорит<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>о двух<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>типах эстетического переживания &#8212;<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>аполлоническом<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и дионисийском.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Аполлоническое<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>начало являет собой порядок, гармонию, спокойный артистизм и порождает пластические искусства: архитектуру, скульптуру, танец, поэзию. Дионисийское начало — это опьянение, забвение, хаос, экстатическое растворение идентичности в массе, рождающее непластическое искусство &#8212;<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>прежде всего музыку.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Эти два начала неотделимы друг от друга и всегда действуют вместе. Они борются в художнике, и всегда оба присутствуют в любом художественном произведении. Творчество литератора Чехова &#8212;<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>классический образец<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>торжества аполлонического<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>начала, ибо оно – путь к свету.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>У<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>музыканта Чайковского всё сложнее.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Знаменитый психотерапевт Янис Залитис, автор известных во всем бывшем СССР книг «Во имя любви», «Еще раз про любовь» утверждает, что Чайковскому женщин заменяла музыка: «Вся жизнь Чайковского &#8212; это сублимация (замещение) сексуальной энергии в творчество. Композитор жил музыкой, получая от нее те же биохимические реакции в организме, что и во время любви.» </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Однако без женщин в этом мире не обходится ничего. Сквозь жизнь Петра Ильича красной (а точнее<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>&#8212; белой и чёрной) нитью<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>прошли судьбы двух женщин &#8212; <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>его единственной законной супруги<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Антонины Милюковой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и меценатки Надежды Филаретовны фон Мекк.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">В<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>личных отношениях двоих разобраться сложно.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Известно, что в возрасте 37 лет Чайковский <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/chwife1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-medium wp-image-8291 alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/chwife1-233x300.jpg" alt="ch&amp;wife1" width="233" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/chwife1-233x300.jpg 233w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/chwife1.jpg 266w" sizes="auto, (max-width: 233px) 100vw, 233px" /></a>решил жениться. Скажу,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>что многие знакомые мне мужчины в этом возрасте уже готовы жениться, если<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не по любви, то хотя бы<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>с целью<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>создать семью и соответствовать<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>социальным установкам общества. И тут Петру Ильичу встретилась Антонина Милюкова, которая,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>по её словам, влюбилась в Чайковского, как в симпатичного человека и обаятельного собеседника, ещё не зная, что он гений. Встреча оказалась роковой для обоих. Но в большей степени – для Антонины Ивановны .</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Формально<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>они оставались в браке<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>до смерти.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Но в жизни навсегда<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>разошлись уже через две<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>недели. Очевидцы свидетельствуют, что уже в храме во время венчания,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>когда пришло время целовать невесту, жениху<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>стало дурно, и он с трудом удержался, чтобы грубо не оттолкнуть счастливую новобрачную. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Чайковский всячески убеждал себя, что способен<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>быть счастливым с женщиной. До свадьбы он писал брату Анатолию: «Вдруг я почувствовал себя спокойным и довольным… <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Не понимаю, каким образом это случилось! Как бы то ни было, но с этого момента внезапно все вокруг просветлело и я почувствовал, что какая бы ни была моя жена, она моя жена и что в этом есть что-то совершенно нормальное, как и следует быть… Жена моя нисколько мне не противна…»</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Проходит всего неделя<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и в письмах<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>композитора к братьям возникают жуткие признания: «Жена моя в физическом отношении сделалась безусловно мне противна… я не встречал более противного человеческого существа… Она мне ненавистна, ненавистна до умопомешательства… мне случалось даже плакать при ней… это омерзительное творение природы…» Очень скоро<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Пётр Ильич бежал от супруги, предоставив своей сестре Александре Давыдовой<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сообщить жене,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>что он оставил её навсегда.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Но развода ей так и не дал.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Далее всё сложно, Антонина Ивановна до конца жизни утверждала, что любит Чайковского: «О, если бы я захотела сделать зло Вам, я уже давно, давно бы его сделала. Но зачем я буду брать грех на душу? Какое право я имею судить Вас? Нас будет судить Бог… Я и сама полна всевозможных недостатков. Ваше же дурное давным-давно покрылось Вашей добротой и участием к людям. И в Вашей власти остановить слухи, что Вы женились на какой-то дряни, которая оказалась впоследствии еще и дурной женщиной. Натерпелась я унижений по горло». Известна их переписка, в которой они договаривались после смерти Петра Ильича об уничтожении компрометирующих его бумаг и писем.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">После смерти<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мужа разум Антонины Ивановны<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>помутился окончательно. В 1896 году она с диагнозом «мания преследования» фактически до конца<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>жизни<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>(февраль 1917 года) попала в психиатрическую лечебницу. Ее содержание там щедро оплачивалось в соответствии с завещанием Петра Ильича. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">К слову, премьера <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Лебединого озера» состоялась в начале 1877-го – в год<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>женитьбы композитора на Антонине Милюковой.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В этой сказке о любви, как и в «Евгении Онегине», Чайковский влюбляется в<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>своих героинь и с помощью музыки любит их так, как, увы, не может любить реальных женщин в жизни. </span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/chaykovskiy_1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="size-full wp-image-8292 alignleft" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/chaykovskiy_1.jpg" alt="chaykovskiy_1" width="173" height="217" /></a></span>Впрочем, роман с женщиной у Чайковского всё же был. Её звали<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Надежда Филаретовна<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>фон Мекк.</span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;">  </span>К моменту<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>начала общения с композитором она<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>успела<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>родить 18 детей (причём последнюю дочь Милу – уже после сорока, от любовника),<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сколотить с мужем (начав с нуля!)<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>миллионное состояние на строительстве железных дорог и<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>похоронить<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>супруга, который получил инфаркт,<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>узнав о том, что Мила не его дочь.<span style="mso-spacerun: yes;">    </span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В 1876 году, в возрасте 45 лет, Надежда фон Мекк осталась вдовой с огромным капиталом, акциями, земельными угодьями, домами в России и Франции.<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>К тому моменту 36-летний Петр Ильич Чайковский был профессором Московской консерватории, автором двух опер, балета и трех симфоний. Его охотно принимали в лучших домах, им восхищались, но жил он трудно. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А главное – не было<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>времени<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на творчество! <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Все силы<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>отнимали уроки<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>и занятия с учениками. <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>И вот в конце 1876 года он получает письмо, которым<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>незнакомая дама извещает<br />
</span></p>
<div id="attachment_8297" style="width: 244px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Tanetc_malenkikh_lebedey-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-8297" class="size-medium wp-image-8297 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Tanetc_malenkikh_lebedey-1-234x300.jpg" alt="Tanetc_malenkikh_lebedey-1" width="234" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Tanetc_malenkikh_lebedey-1-234x300.jpg 234w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/Tanetc_malenkikh_lebedey-1.jpg 468w" sizes="auto, (max-width: 234px) 100vw, 234px" /></a><p id="caption-attachment-8297" class="wp-caption-text">«Танец маленьких лебедей» Владимир Любаров</p></div>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">композитора о том, что намерена ежегодно посылать ему огромную по тем временам сумму &#8212; <span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>6 тысяч рублей! &#8212;  чтобы он не отвлекался на побочные заработки и мог спокойно творить. Даму звали<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>Надежда фон Мекк.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Можно смело утверждать, что реализации<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>великого дара<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чайковского<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>способствовали<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>эти две женщины. Надежда фон Мекк дала композитору<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>возможность творить, не думая о добыче хлеба насущного. Спустя несколько лет<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чайковский, получив мировую славу, перестал нуждаться в её финансовой<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>поддержке, но<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>не в человеческой.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>А<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>брак с Антониной, точнее попытка, преодолев себя, влюбиться<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в земную женщину,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сделала Петра Ильича одним из величайших романтических гениев<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в мировой музыке.</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: EN-US;">P</span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">.</span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: EN-US;">S</span><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">. А ещё, я подумал, что никогда столь часто мужчины, даже вполне обычной сексуальной<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ориентации, не переодевались с такой охотой в женщин, как при исполнении <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>на разных юмористических событиях «танца маленьких лебедей». Вот что<span style="mso-spacerun: yes;">  </span>они гении с нами делают, пока мы тут пишем свои версии их жизней…</span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; font-family: 'Times New Roman','serif'; mso-ansi-language: RU;">Источник: <a href="https://creativpodiya.com/">медиа портал АТС creativpodiya.com</a></span></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/8298/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>18</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Лео Ферре. Имя розы</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64442</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64442#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 22 Dec 2025 08:40:31 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Léo Ferré]]></category>
		<category><![CDATA[Аvec le temps]]></category>
		<category><![CDATA[культура Франции]]></category>
		<category><![CDATA[Лео Ферре]]></category>
		<category><![CDATA[французский шансон]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64442</guid>

					<description><![CDATA[Лео Ферре (Léo Ferré) – знаменитый французский шансонье монегасского происхождения, один из «тройки великих», которую с ним составили также Жорж Брассенс и Жак Брель. Родился в 1916 году, прожил 76 лет, долго и трудно&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Лео Ферре (Léo Ferré) – знаменитый французский шансонье монегасского происхождения, один из «тройки великих», которую с ним составили также Жорж Брассенс и Жак Брель.</h2>
<div id="attachment_64464" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/unnamed-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64464" class=" wp-image-64464" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/unnamed-1.jpg" alt="" width="300" height="244" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/unnamed-1.jpg 512w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/unnamed-1-300x244.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-64464" class="wp-caption-text">Лео Ферре</p></div>
<p>Родился в 1916 году, прожил 76 лет, долго и трудно начинал, праздновал первый серьёзный успех в 1954-м, в какой-то момент стал идолом прогрессивной молодёжи, в 62 года родил младшую дочь и покинул наш мир признанным классиком жанра в 1993–м.</p>
<p>Его именем названа площадь в Монако, где в 2003 году был установлен бронзовый бюст музыканта и поэта. В 2009-м площадь Лео Ферре появилась и в Париже.</p>
<p>Во франкоязычном контексте он считается мэтром, которого можно сравнить по степени влияния на окружающую его интеллектуальную и культурную среду с Александром Галичем в наших реалиях. А вот за пределами французского языка он всемирно популярен всего одной песней «Avec le temps». Мы её в итоге послушаем, но прежде остановимся на нескольких эпизодах изобилующей событиями и крутыми поворотами судьбы Лео Ферре.</p>
<p><strong> Не роман Умберто Эко</strong></p>
<p>Почему в заголовке нашего рассказа появилось называние культового романа итальянца Умберто Эко?</p>
<p>Дело в том, что Лео Ферре – действительно имя розы, гибридной чайной розы, с белыми или бледно-розовыми цветами, имеющими малиновый край и кремово-желтую нижнюю часть. Сорт был представлен ​​в 2006 году. И назван так в честь героя нашего повествования.</p>
<div id="attachment_64461" style="width: 309px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64461" class="wp-image-64461" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre.jpg" alt="" width="299" height="299" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre.jpg 333w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre-150x150.jpg 150w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre-300x300.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre-160x160.jpg 160w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre-320x320.jpg 320w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/roza-leo-ferre-60x60.jpg 60w" sizes="auto, (max-width: 299px) 100vw, 299px" /></a><p id="caption-attachment-64461" class="wp-caption-text">Сорт роз Лео Ферре</p></div>
<p>Кроме того, в розарии его судьбы в разное время расцветали и увядали цветы нескольких женских присутствий, наполнявших жизнь поэта всем спектром эмоции, столь необходимых ткачу иллюзорных материй, коими являются стихи и песни. Мы далее назовём их имена.</p>
<p>И раз мы уже, говоря про Лео Ферре, вспомнили Умберто Эко, заметим, что оба они были католиками по рождению и атеистами по убеждению. Умберто Эко стал таковым после учёбы в Туринском университете, где изучал средневековую философию и литературу,</p>
<p>А Лео Ферре отец в 9 лет отправил учиться в школу-интернат, которую держали Братья христианских школ. Он пробыл там восемь долгих лет с 1925 по 1934 год, был одинок и, по собственному признанию, сделанному в автобиографическом романе <em>«Benoît Misère»</em> (1970 г.), стал жертвой педофильских практик со стороны генерального надзирателя. Вышел Лео из богоугодного заведения не только убежденным атеистом, но ещё и приверженцем анархизма.</p>
<p><strong>Анархия &#8212; мать шансона</strong></p>
<p>Франция, как и Италия, всегда славилась революционными настроениями. Не удивительно, что двое из тройки «великих шансонье» &#8212; Жорж Брессанс и Лео Ферре были убежденными анархистами, о чём неоднократно публично заявляли. Да и Жак Брель был ещё тот бунтарь. Иначе служить бы ему до конца дней менеджером на семейной картонной фабрике.</p>
<p>Так же ясно, что анархия и поющаяся поэзия, которой по сути и является истинный шансон, имеют массу схожих черт.</p>
<p>Поэзия, как и любое творчество, &#8212; это свободная стихия, формирующая вселенную текста исключительно по желанию автора. Анархия же – слово изначально писалось «ан-архия», то есть «безвластие» – фактически мечта о свободе, которую поют поэты. И констатация вопиющей несправедливости ситуации, когда один человек отдаёт приказы другому.</p>
<p>Сегодня вообще существует дискуссия: куда следует относить понятие «анархия» &#8212; к политике или культуре? Очевидно, что анархия как социальное устройство возможна только в обществе высочайшей степени самоорганизации, да ещё и не имеющем внешних врагов. В этом смысле по своей утопичности она ничем не отличается от коммунизма, которому тоже всегда симпатизировал Лео Ферре.</p>
<p>Впрочем, его политические взгляды не мешали ему на пике карьеры, когда он разбогател, вести вполне буржуазный образ жизни. И продолжать бунтовать в песнях.</p>
<p><strong>Классика и авангард</strong></p>
<p>Главным критерием, отличающим шансон от французской эстрадной песни, является высокий литературный уровень текста. Сам более чем талантливый сочинитель, Лео Ферре неустанно популяризировал высокую поэзию, превращал в песни стихи Гийома Аполлинера, Луи Арагона и Шарля Бодлера, на почве стихотворчества дружил и ссорился с отцом сюрреализма Андре Бретоном.</p>
<p>В 1964 год он выпустил двойной альбом «Verlaine et Rimbaud», составленный из произведений влюбленной пары гениев XIX века, Поля Верлена и Артюра Рембо.</p>
<p>А ещё музыкант самоучка Лео Ферре сочинял оперы и оратории, дирижировал симфоническим оркестром и хором и даже пытался при этом одновременно петь сам. И хотя признания критиков на поприще больших музыкальных форм он так и не снискал, но брался за творческие эксперименты вновь и вновь.</p>
<p>Его интересы лежали в диапазоне от Равеля и Бетховена до рок-н-ролла. Он вёл программы на радио и снимался в кино (правда, только один раз). На своих выступлениях он не только пел и читал стихи, но и декламировал под музыку огромные куски прозы. Благо его популярность позволяла организаторам концертов продавать билеты и до отказа заполнять залы обожающей маэстро публикой.</p>
<p><strong> Имя розы, или Cherchez la femme</strong></p>
<div id="attachment_64462" style="width: 313px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/3777b36a4ce1a174b3a88c82a69a7766.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64462" class="wp-image-64462 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/3777b36a4ce1a174b3a88c82a69a7766.jpg" alt="" width="303" height="417" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/3777b36a4ce1a174b3a88c82a69a7766.jpg 291w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/3777b36a4ce1a174b3a88c82a69a7766-218x300.jpg 218w" sizes="auto, (max-width: 303px) 100vw, 303px" /></a><p id="caption-attachment-64462" class="wp-caption-text">Лео Ферре и шимпанзе Пепе</p></div>
<p>В жизни каждого поэта, присутствует на путеводнозвёздных правах хотя бы одна представительница прекрасной половины космоса. Женщины Лео Ферре во многом определили его судьбу. Среди них были не только жёны и любимые.</p>
<p><strong>Одетта Шунк.</strong> Они с Лео стали парой в 1940 году. С 1943-го по 1946-й проживали на ферме недалеко от Монако, сочетая прозу сельской жизни с мечтой о творчестве.</p>
<p><strong>Эдит Пиаф.</strong> Встреча звезды парижской сцены и тогдашнего монегасского фермера произошла в 1945 году. Именно Эдит Пиаф посоветовала Лео ехать в Париж и пытаться петь самому. До этого он видел себя больше в качестве автора песен для других.</p>
<p>16 декабря 1950 года, уже в Париже, Лео и Одетта разводятся. Увы, их столичную семейную жизнь постоянно сопровождали материальные сложности. У Лео всё ещё не было стабильных заработков. Одетта позировала для рекламы и, по слухам, имела проблемы с сохранением верности мужу-«неудачнику».</p>
<p><strong>Катрин Соваж. </strong>Певица встретилась с Лео Ферре в 1950 году. По её словам, она сразу «влюбилась в его песни». И стала их главным пропагандистом:</p>
<blockquote><p>«Это была встреча всей моей жизни. Как говорят, счастье никогда не приходит в одиночку. Жак Канетти пришел послушать меня чудесным вечером. Он всегда искал артистов для звукозаписывающей компании, художественным руководителем которой был, а также для арт-локации «Les Trois Baudets», которую он основал».</p></blockquote>
<p><a href="https://creativpodiya.com/posts/64369" target="_blank" rel="noopener">Жак Канетти</a> пригласил Катрин Соваж поработать в 1953 и 1954 годах в его знаменитых «Трёх Ослах».</p>
<blockquote><p>«Позже я была представлена на «Олимпии» (концертный зал, находящийся на бульваре Капуцинок, самый старый из ныне действующих концертных залов французской столицы и один из самых популярных в мире) и получила главный приз за «L&#8217;Homme» с Лео Ферре», &#8212; вспоминает Катрин.</p></blockquote>
<p>В 1952 году она спела «Paris canaille» &#8212; первый международный хит авторства Ферре. В 1954 году выиграла &#171;Grand Prix du Disque&#187; с той же &#171;L&#8217;Homme&#187;.</p>
<p>После начала творческого романа с Катрин карьера Лео Ферре навсегда пошла вверх. Но на этом копилка счастливых встреч 1950 года не исчерпалась.</p>
<p><strong>Мадлен Раберо</strong>. Позже Лео Ферре скажет:</p>
<blockquote><p>«Я родился по ошибке в 1916 году и второй раз 6 января 1950 года, когда я встретил Мадлен… Она другой  конец меня».</p></blockquote>
<p>Мадлен подарила Лео страсть, новый импульс к жизни, стала его музой, сценическим партнёром, имиджмейкером и постановщицей его шоу. Она заставила его на сцене снять очки, придумывала ему одежду, убедила оставить на какое-то время фортепиано и попробовать петь с группой.</p>
<p>После встречи с Катрин и Мадлен Лео Ферре наконец обрёл признание, а с ним и финансовое благосостояние. В результате, анархист и приверженец Коммунистической партии Франции покупает себе замок. Там он живёт вместе с женой и Энни Бизи, дочерью Мадлен. Работает, пишет песни и стихи, занимается печатанием книг и другой полиграфической продукции. И вновь заводит множество разных животных. Одно из них стало если не причиной, то катализатором развода с Мадлен в 1968–году.</p>
<p><strong>Шимпанзе Пепе.</strong> Обезьяна появилась в замке Ферре в 1961 году. Вдохновленный либертарианскими идеалами Лео Ферре воспитывал ее как человеческого ребенка. По воспоминаниям дочери Мадлен, Энни:</p>
<blockquote><p>«У Пепе была своя комната, ее игрушки, она ела с нами обед, водила машину на коленях Лео. Вечером, прежде чем надеть пижаму, она осторожно выпивала травяной чай, а затем нежно и очень крепко обнимала семью.»</p></blockquote>
<p>Энни также пришлось называть Пепе «невесткой». В конце концов, ревнивая Пепи таки выжила Энни из дома. После её отъезда Лео и Мадлен приняли к себе на ПМЖ ещё трех шимпанзе, быка, свинью, коров, собак и кошек. А вот совместных детей у них не случилось. Проблема была в Мадлен, она знала о ней до брака, но скрыла от Лео.</p>
<p><strong>Мари-Кристин Диас</strong>. Будущая мать его детей появилась, когда Лео был ещё связан с Мадлен, но их совестная жизнь уже летела под откос. В марте 1968 года он отправился на гастроли и долго не возвращался. Незадолго до этого Пепе упала с дерева, серьезно поранилась и не позволяла никому приближаться к себе. У Мадлен случилась истерика. В отчаянии она попросила соседа–охотника убить шимпанзе и нескольких других животных. Вернувшись, Ферре был ужасно потрясен и после этого разошёлся с Мадлен.</p>
<div id="attachment_64465" style="width: 311px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/images.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64465" class=" wp-image-64465" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/03/images.jpg" alt="" width="301" height="259" /></a><p id="caption-attachment-64465" class="wp-caption-text">Лео Ферре</p></div>
<p>5 марта 1974 года он официально оформил отношения с Мари-Кристин Диас. У них было трое детей: Матье (29 мая 1970 г.), Мари-Сесиль (20 июля 1974 г.)  и Мануэлла (26 января 1978 г.).</p>
<p><strong>Аvec le temps. Со временем</strong></p>
<p>Песня записана в 1970 году. Посвящена расставанию с Мадлен и печали о смерти Пепе. В ней говориться о том, что со временем проходит всё, даже то, что, казалось бы, уже никогда не сможет нас покинуть, ибо стало смыслом и содержанием жизни. Особую роль играет рефрен «Аvec le temps». Его многократное повторение создаёт ощущение киноленты, которую каждый слушатель наполняет картинками из своей памяти.</p>
<p>Композицию включало в репертуар множество известных эстрадных певцов. Мы, на завершение, предложим одну из самых современных версий в исполнении ливанской певицы, актрисы и кинорежиссёра Хибы Таваджи (1987 год рождения).<br />
<iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/LLx6TvgaGfQ" width="560" height="315" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe><br />
<strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки  <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64442/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>2</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Поэтика текста «Богемской рапсодии»</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63621</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63621#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Wed, 17 Dec 2025 09:10:46 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Bohemian Rhapsody]]></category>
		<category><![CDATA[Guitarproduction Studio]]></category>
		<category><![CDATA[группа Queen]]></category>
		<category><![CDATA[культура Британских островов]]></category>
		<category><![CDATA[Фредди Меркьюри]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63621</guid>

					<description><![CDATA[Написанная Фредди Меркьюри и выпущенная в 1975 году группой Queen «Bohemian Rhapsody» имеет все основания претендовать на звание главного музыкального хита человечества. В ней с идеальной гармоничностью сплелись в одно популярные вокальные жанры –&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Написанная Фредди Меркьюри и выпущенная в 1975 году группой Queen «Bohemian Rhapsody» имеет все основания претендовать на звание главного музыкального хита человечества.</h2>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/maxresdefault.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="wp-image-63625 size-full aligncenter" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/maxresdefault.jpg" alt="" width="448" height="252" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/maxresdefault.jpg 448w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/maxresdefault-300x169.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 448px) 100vw, 448px" /></a>В ней с идеальной гармоничностью сплелись в одно популярные вокальные жанры – опера, баллада и рок. Всё, что касается музыки, тут безупречно и восхитительно.</p>
<p>А что насчёт текста? Ведь это же интересно, какое содержание, какие мысли и чувства ежедневно впускают в себя сотни тысяч, если не миллионы фанатов этой, наверное, самой прослушиваемой рок-композиции?</p>
<p><strong>Почему рапсодия богемская?</strong></p>
<p>«Богемия» — название Чехии, когда она была в составе Австро-Венгрии. Отсюда пошло знаменитое чешское «богемское стекло». Интересно, что у Стивенсона в повести «Клуб самоубийц» Флоризель, который в нашем кино стал принцем Бакардии, был принцем Богемии.</p>
<p>В Богемии в Средние века проживало много цыган &#8212; прирожденных певцов, танцоров и артистов, одновременно не отличающихся законопослушностью. Их артистическое поприще породило термин <a href="https://creativpodiya.com/posts/64196" target="_blank" rel="noopener">«богема» &#8212; буквально «цыганщина»</a>. Со временем к богеме стали причислять разнообразную творческую интеллигенцию, живущую на гонорары и вообще не так, как все обычные люди.</p>
<p>Герой песни Меркьюри, как и богемские ромы, явно имеет проблемы с законом &#8212; он убил человека: &#171;Mama, just killed a man&#187;.</p>
<p>С другой стороны, сама композиция представляет собой классический постмодерн, потому что пронизана разнообразными отсылами, линками и аллюзиями на всяческие исторические и культурные феномены. Примерно так общается между собой богема, к которой, безусловно, принадлежал и автор песни, художник по образованию.</p>
<p><strong> Кого убили в Богемской рапсодии?</strong></p>
<p>Лирический герой прямо заявляет, что он убил человека и даже описывает, как и с помощью чего он это сделал: «Put a gun against his head/ Pulled my trigger, now he&#8217;s dead» &#8212; пустил пулю в лоб, проще говоря.</p>
<p>Однако последующий искусственный нонсенс в «оперной» части даёт основания полагать, что правы и те, кто считает, что герой просто решил начать новую жизнь и &#171;убил&#187; в себе себя прежнего. И это признание является одной из частей того бреда, наркотического видения или причудливого сна, в котором в дальнейшем появляется череда абсолютно неожиданных для второй половины XX века персонажей.</p>
<p><strong> Скарамуш и фанданго</strong></p>
<p>«I see a little silhouette of a man/ Scaramouch, scaramouch will you do the fandango!» &#8212; кто такой Скарамуш и почему его просят «сделать» фанданго?</p>
<p>Скарамучча — персонаж-маска итальянской комедии дель арте. Во Франции его зовут Скарамуш<strong>. </strong>Фанданго — древняя андалузская народная песня, которая аккомпанирует одноименному парному танцу в форме любовной пантомимы.</p>
<p>Скарамуш и фанданго не только создают характерное для карнавала ощущение смешения масок и красок, но и переносят слушателя в XVII век и, таким образом, делают повествование безвременным, а точнее – всевременным – у героя же там есть механическое оружие &#8212; a gun, из которого он убил человека. Или себя прежнего.</p>
<p>Вообще, в том, что шута просят спеть любовную песню, есть что-то гамлетовское.</p>
<p><strong>Литературный след</strong></p>
<p>Меркьюри, скорее всего, видел фильм &#171;Скарамуш&#187; 1963 года или другие экранизации одноименного романа Рафаэля Сабатини (1921 год). Его герои &#8212; актёры театра масок. Им приходилось быть интеллектуалами, много читать и учить наизусть, потому что театр был импровизационным, а к хорошей импровизации всегда нужно готовиться. А кроме того, в пути на них могли напасть разбойники &#8212; поэтому и в драках эти ребята знали толк. Скарамуш в трактовке Сабатини только на сцене комедиант, а в жизни &#8212; бесстрашный герой-любовник.</p>
<p>А вот читал ли автор песни фантасмагорическую повесть Александра Грина &#171;Фанданго&#187; &#8212; вопрос. Действие там происходит в том же 1921 году. Главный герой &#8212; классический представитель нищей постреволюционной богемы в голодном зимнем Петербурге попадает в волшебную переделку, которая приводит его на встречу с цыганами и испанцами. В результате он оказывается на каких-то полчаса в южном приморском Зурбагане &#8212; городе-грёзе, а когда возвращается, обнаруживает, что он уже женат и что на дворе 1923 год. И всё это было бы сном, но в кармане у него 200 золотых пиастров. Всё действие разворачивается под аккомпанемент фанданго, которое насвистывает герой повести.</p>
<p>Цыгане, испанцы, богема, фанданго &#8212; какие совпадения, не правда ли? Более того, у Меркьюри тоже после оперной части появляется строфа, обращенная к любимой:<br />
&#171;So you think you can stop me and spit in my eye<br />
So you think you can love me and leave me to die<br />
<strong>Oh baby &#8212; can&#8217;t do this to me baby</strong><br />
Just gotta get out &#8212; just gotta get right outta here&#187;</p>
<p>Как так? Откуда взялась бэби, если песня начиналась с обращения к маме? А потом было: &#171;Я бедный парнишка, меня никто не любит&#8230;&#187; &#8212; &#171;I&#8217;m just a poor boy and nobody loves me&#187;. В общем, всё как у Грина.</p>
<p><strong>Галилео и Фигаро</strong></p>
<p>Далее в тексте возникают Галилей и Фигаро. &#171;Gallileo, Figaro – magnifico!&#187;</p>
<p>Скорее всего, речь о знаменитом учёном Галилео Галилее, которому приписывается легендарная фраза: «И всё-таки она вертится!» &#8212; в смысле Земля вращается вокруг Солнца, а не наоборот, как утверждала святая инквизиция. Восклицание Галилея стало метафорой протеста. Галилей жил в конце XVI начале XVII веков.</p>
<p>В этом же времени разворачивается действие «Севильского цирюльника», в котором появляется ловкач Фигаро &#8212; испанец из Севильи. Крылатое выражение: «Фигаро здесь, Фигаро там» &#8212; это как раз о нём, а о человеке, который умеет «крутиться», то есть вертеться. Вот тут и встречаются Галилей и Фигаро. Бунтарь и плут. Мagnifico! – великолепный, если с итальянского. Кто из них? Надо понимать, оба.</p>
<p><strong>Бисмилла</strong></p>
<p>Дальше &#8212; больше. В следующем, почти древнегреческом, диалоге героя и хора неожиданно возникает исламский вектор:</p>
<p>&#171;Bismillah! No &#8212; we will not let you go &#8212; let him go.<br />
Bismillah! We will not let you go &#8212; let him go.<br />
Bismillah! We will not let you go &#8212; let me go.&#187;</p>
<p>«Бисмилла» – сокращенная форма от полной фразы «Бисмилляхи Рахмани Рахим». В переводе с арабского означает: «Во имя Аллаха Милостивого и Милосердного».</p>
<p>В Испании к XVII столетию уже, конечно, пару веков как стало совсем ослабевать арабское влияние. Но кто сказал, что  действие происходит в конкретном XVII веке? Нет, наш герой живёт вне времени. Где? А где угодно. Может и в Богемии, раз автор так назвал песню. Тем более, что далее в тексте появляется уже вполне католический Везельвул, который снарядил против героя демонов: &#171;Beelzebub has a devil put aside for me&#187;.<br />
Чему герой крайне удивлён: &#171;Oh mama mia, mama mia, mama mia let me go&#187;!<br />
В английском языке Mmma ma! — является идиомой, означающей именно крайнее удивление. Интересно, почему он удивлён? Может у него были какие-то договоры с лукавым, как у доктора Фауста?</p>
<p><strong>Опера и поэзия</strong></p>
<p>Без оперного куска текст БР был бы обычным рокерским текстом. Ну может быть с очень личным моментом  &#8212; «Sends shivers down my spine, вody&#8217;s aching all the time» – «мурашки бегут по спине и всё тело болит» &#8212; как-то не совсем «по-пацански» это звучит, а ведь в остальном наш цыганский парень вполне крут. Похоже, что тут у Фредди проявились первые признаки будущего страшного диагноза. Хотя до него оставалось ещё более десяти  лет.</p>
<p><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/s34im1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="wp-image-63626 size-full aligncenter" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/s34im1.jpg" alt="" width="439" height="336" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/s34im1.jpg 439w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2020/12/s34im1-300x230.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 439px) 100vw, 439px" /></a>Но вернёмся к опере. В принципе ясно, что Меркьюри вначале писал музыку. А потом просто подбирал под каждый эпизод слова, которые бы максимально близко передавали &#8212;  тембрально и интонационно её индивидуальное звучание.</p>
<p>Ну а так как это опера, то слова должны были быть из испанских и итальянских реалий. В общем-то, автор сочинял и сочинил бред, который получился таким же гениальным и интернациональным, как он сам.</p>
<p>А гениальный бред – это уже поэзия. И именно оперный кусок превращает текст «Богемской рапсодии» в нечто символически-метафорическое, заставляющее слушателя искать и находить в себе дополнительные ассоциации, коннотации и трактовки.</p>
<p><strong>Anyway the wind blows&#8230;</strong></p>
<p>А что же объединяет всё это эклектическое собрание? А собирает его в одно ветер, который дует сквозь всю песню, как дождь льёт у Маркеса все &#171;Сто лет одиночества&#187; и где тоже, как у Грина, периодически появляются цыгане с чудесами.</p>
<p><strong>Постскриптум</strong></p>
<p>В порядке заключения. Известно, что оперный фрагмент «рапсодии» спели три «квиновских» вокалиста &#8212; Фредди Меркьюри, Брайан Мэй (низы) и Роджер Тэйлор (верха). А чтобы получился мощный хор, записи накладывали друг на друга 180 раз. Оперная часть никогда не исполнялась вживую – это просто было невозможно сделать без кардинальных потерь в качестве.</p>
<p>Поэтому «Богемская рапсодия» являет собой ещё и шедевр звукозаписи и наглядное доказательство того, что в студии рокеры могут создать такое&#8230;</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки  <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63621/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>1</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Маленький венский вальс и много талантливых мужчин</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/63844</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/63844#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Mon, 24 Nov 2025 19:43:05 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Guitarproduction Studio]]></category>
		<category><![CDATA[Pequeño Vals Vienés]]></category>
		<category><![CDATA[Леонард Коэн]]></category>
		<category><![CDATA[Маленький венский вальс]]></category>
		<category><![CDATA[Федерико Гарсиа Лорка]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=63844</guid>

					<description><![CDATA[Испанский поэт Федерико Гарсиа Лорка написал немало замечательных стихотворений. И всё же «Маленький венский вальс» &#8212; это нечто особенное. Стихотворение Лорка говорил: «Перевод разрушает дух языка». И хотя существует несколько вариантов переложения «вальса» на&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Испанский поэт Федерико Гарсиа Лорка написал немало замечательных стихотворений. И всё же «Маленький венский вальс» &#8212; это нечто особенное.<strong><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/7db5d41e81f3234bb5919d55ae4ebd70_819.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" class="wp-image-63848 size-medium alignright" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/7db5d41e81f3234bb5919d55ae4ebd70_819-300x236.jpg" alt="" width="300" height="236" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/7db5d41e81f3234bb5919d55ae4ebd70_819-300x236.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/01/7db5d41e81f3234bb5919d55ae4ebd70_819.jpg 427w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a></strong></h2>
<p><strong>Стихотворение</strong></p>
<p>Лорка говорил: «Перевод разрушает дух языка». И хотя существует несколько вариантов переложения «вальса» на русский язык, мы дадим просто построчный перевод. В этом случае теряется только ритм оригинала. И то временно, потому что в конце будет видео, где эти стихи звучат на испанском. Зато так мы сохраним авторские метафоры, на которых всё и построено.</p>
<p>В Вене десять девушек,<br />
плечо, где смерть рыдает<br />
и лес чучел голубей.</p>
<p>Есть фрагмент утра<br />
в музее мороза.<br />
Есть салон на тысячу окон.</p>
<p>Ай-ай-ай-ай!<br />
Возьми этот вальс с закрытым ртом.<br />
Этот вальс, этот вальс, этот вальс<br />
О себе, о смерти и бренди,<br />
что опускает хвост в море.</p>
<p>Я люблю тебя, я люблю тебя, я люблю тебя,<br />
С креслом и мертвой книгой,<br />
вниз по меланхолическому коридору,<br />
на темном чердаке лилии,<br />
в нашей постели на Луне<br />
и в танце, о котором мечтает черепаха.</p>
<p>Ай-ай-ай-ай!<br />
Возьмите этот вальс со сломанной талией.<br />
В Вене четыре зеркала,<br />
где твои уста и эхо играют<br />
Смерть для фортепиано<br />
это раскрашивает мальчиков в синий цвет.</p>
<p>На крыше нищие.<br />
Есть свежие гирлянды слез.<br />
Ай-ай-ай-ай!<br />
Возьмите этот вальс, который умирает у меня на руках.<br />
Потому что я люблю тебя, люблю тебя, любовь моя,</p>
<p>на чердаке, где играют дети,<br />
мечтать о старых огнях Венгрии<br />
за слухи о теплом дне,<br />
наблюдая за овцами и снежными лилиями<br />
темной тишиной твоего лба.</p>
<p>Ай-ай-ай-ай!<br />
Возьмите этот вальс &#171;Я люблю тебя всегда&#187;.<br />
В Вене я буду танцевать с тобой<br />
в костюме, который<br />
исток реки.<br />
Посмотри, какой у меня берег гиацинтов!<br />
Я оставлю рот между твоими ногами<br />
моя душа в фотографиях и лилиях,<br />
и в темных волнах твоей прогулки</p>
<p>Я хочу, моя любовь, моя любовь, чтобы уйти,<br />
скрипка и могила, ленты вальса.</p>
<p><strong>История создания</strong></p>
<p>25 июня 1929 года уже знаменитый поэт Федерико Гарсиа Лорка прибывает на борту &#171;RMS Olympic&#187; &#8212; близнеца «Титаника» &#8212; в Нью-Йорк. Формальный повод – изучение английского языка и чтение публичных лекций.</p>
<p>За плечами у него конфликт с друзьями &#8212; Луисом Бунюэлем и <a href="https://creativpodiya.com/posts/1987" target="_blank" rel="noopener">Сальвадором Дали</a>, которые в этом же году выпустили в прокат в Париже жутко талантливый (именно так) 16-минутный сюрреалистический  шедевр «Андалузский пёс».</p>
<p>Если верить создателям другого шикарного фильма &#8212; «Отголоски прошлого» (<em>Little </em><em>Ashes</em>), снятого режиссёром Полом Моррисоном в 2008 году – Лорка воспринял название «Андалузского пса» как нечто среднее между издёвкой и инвективой в свой адрес.</p>
<p>Также создатели «Отголосков прошлого» настаивают на том, что у Лорки с Дали были неудачные любовные отношения, о чём им в конце жизни якобы поведал лично сам художник.</p>
<p>Несчастная любовь, обида и успех обидчиков в Париже &#8212; всё это сублимировалось в резкое изменение творческого стиля Лорки. Сборник «Поэт в Нью-Йорке», куда входит и &#171;Вальс&#187;(один из двух, кстати) &#8212; это собрание несвойственных ранее автору <em>«Цыганских романсеро»</em> сюрреалистических текстов, основанных на парадоксальном сочетании метафор.</p>
<p>«Маленький венский вальс» во всей красе иллюстрирует термин «сюрреалистическая поэзия». В нём Лорка как бы говорит друзьям-врагам: «Ах, вы играете в фантазии? Так посмотрите, как я умею это делать!» И да. Он умеет. Гений ведь.</p>
<p><strong>Венок метафор в ритме вальса</strong></p>
<p>«Вальс» начинает ряд строчек с надломом. Есть десять девушек, но лишь одно плечо, где рыдает смерть, есть лес голубей, но они все ненастоящие. И на окнах рисунки холодные долгого мороза. Ведь  музей &#8212; это собрание древностей&#8230;</p>
<p>А далее в этот надломленный зыбкий мир приходит любовь, на которой всё и держится до последнего слова. Я люблю тебя…на темном чердаке лилии, в нашей постели на Луне и в танце, о котором мечтает черепаха&#8230;» &#8212;  ах, что тут ещё скажешь.</p>
<p>Чуть ниже следует загадочная строчка «Смерть для фортепиано, это раскрашивает мальчиков в синий цвет.» Стихи писались в Америке, где <a href="https://creativpodiya.com/posts/63573" target="_blank" rel="noopener">синий и голубой &#8212; blue – и он же &#171;грустный&#187;</a>. Впрочем, для испанцев в синем такой коннотации нет. Для них он скорее цвет духовности, потому что похож на цвет неба или цвет чистоты. Или символ чего-то возвышено нематериального, вроде музыки.</p>
<p>А Лорка великолепно играл на фортепиано, как, к слову, и его русский современник-соплеменник Борис Пастернак. Между этими фигурами есть некая мистическая связь, хотя Пастернака тоталитарный режим убил много позже, чем Лорку. И таким образом, в мире случился «Доктор Живаго». Может он и спас своего автора. Точнее, дал ему время себя написать.</p>
<p>И женщины. Конечно, женщины. Пример Дали, в частности, его пожизненная страсть к Гале, показал, что если мужчине встречается настоящая женщина, то он забывает о всех своих нервных траболах на иной стороне любви.</p>
<p>Но Лорке не повезло. Ему не встретилась та, в которой бы воплотилась вся возвышенная любовь к женщине, живущая в его стихах. Зато повезло его стихам. И тут мы переходим к эротическому финалу «вальса».</p>
<p><strong>Страсть и лилии</strong></p>
<p>Лилия в Испании символ чистоты. Она встречается в этом достаточно небольшом тексте три раза. В последний  &#8212; когда поэт говорит любимой, что он станет рекой с берегами в гиацинтах и его душа будет в лилиях. То есть его душа будет чиста и возвышена. Это очень важно понимать, читая строчку, которую стыдливо игнорируют русские переводчики «Вальса». «Я оставлю рот между твоими ногами», &#8212; говорит Лорка. Этого нет в русских переводах. А значит, когда мы читаем перевод «вальса», сделанный, например, А.Гелескулом, то это совсем не Лорка. Это просто стихи переводчика, а нам не повезло оказаться среди тех почти 600 млн. испаноговорящих землян, имеющих счастье читать настоящего Лорку.</p>
<p>Дабы не стало совсем сладко, обратим внимание, что слово &#171;тёмный&#187; тоже встречается в тексте три раза. Так что  тут точно речь не о дантовской победе света над страстью. Стихи Лорки больше похожи на качели, где пооочерёдно берут верх любовь и отчаяние.</p>
<p>Финал про скрипку, могилу и ленты вальса – это, скорее всего, моделирование последних кадров, мелькающих перед глазами уходящего. А вот каким образом само действие оказалось в Вене, да и ещё и ностальгирующей по Австро-Венгрии, остаётся тайной. Или прихотью воображения. Ведь сам Лорка в Вене никогда не бывал.</p>
<p>Кстати, даже умница Леонард Коэн в своём вольном переводе написал «Мой рот на росе твоих бедер» &#8212; будто бы Лорка не догадался так написать, если бы хотел. Но у Лорки это чуть ли не единственная прямая строчка, и в её чистые небеса ведёт вся эта лестница, сплетенная из аллюзий и метафор.</p>
<p><strong>Леонард Коэн и фламенко</strong></p>
<p>В 1986 году Коэн участвовал в создании трибьют-альбома «Poetas en Nueva York». Составители попросили его в числе таких музыкантов, как Луис Ллах, Пако и Пепе де Люсия, Джордж Мустаки и Анджело Брандуарди, написать музыку на стихи Лорки.</p>
<p>Так родилась песня «Take This Waltz». По словам Коэна, адаптация стихотворения к песне обошлась ему в 150 листов бумаги и кончилась депрессией. Оно и понятно. Коэн с 15-ти лет был поклонником Лорки и даже назвал в честь поэта свою младшую дочь. А первым его учителем <a href="https://creativpodiya.com/posts/902" target="_blank" rel="noopener">на гитаре</a> ещё в Монреале был испанец, открывший Коэну некоторые секреты фламенко. Естественно, что канадскому певцу хотелось максимально приблизиться к оригиналу. Но другой язык…</p>
<p>Тем не менее песня стала всемирно известной. В 2011 году Леонард Коэн получил премию принца Астурийского в области литературы. Выступая на церемонии награждения, он отметил, что обрел свой «голос» благодаря поэзии поэта Федерико Гарсиа Лорки. А благодаря неизвестному испанцу-гитаристу из Монреаля выучил «те шесть аккордов и то маленькое фламенко», которые стали основой всех его песен и всей его музыки.</p>
<p>А вы замечали, что в музыке Коэна есть элементы фламенко? В 1992 году на это обратил внимание звёздный испанский певец, исполнитель канте фламенко &#8212; традиционного андалузского пения с цыганскими корнями Энрике Моренте.</p>
<p>Вскоре они встретились с Коэном под куполом отеля <em>Palace</em> в Мадриде, выпили за Федерико Гарсиа Лорку<strong>,</strong> который был постоянным посетителем бара отеля, и в результате Моренте записал «Маленький венский вальс» на музыку Леонардо Коэна.</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/63844/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>2</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Жак Канетти и феномен французского шансона</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/64369</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/64369#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 11 Nov 2025 07:36:18 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Les Trois Baudets]]></category>
		<category><![CDATA[Арт-кабаре "Три Осла"]]></category>
		<category><![CDATA[Жак Брель]]></category>
		<category><![CDATA[Жак Канетти]]></category>
		<category><![CDATA[культура Франции]]></category>
		<category><![CDATA[французский шансон]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=64369</guid>

					<description><![CDATA[Каждый начинающий путь в шоу-бизнесе сегодня знает, что для завоевания мирового рынка надо петь на английском. XX век начался с американского джаза, продолжился англо-американским роком и закончился их же рэпом. Естественно, что и тексты&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Каждый начинающий путь в шоу-бизнесе сегодня знает, что для завоевания мирового рынка надо петь на английском.</h2>
<div id="attachment_64380" style="width: 360px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/unnamed.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64380" class="wp-image-64380 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/unnamed.jpg" alt="Жак Канетти" width="350" height="262" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/unnamed.jpg 350w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/unnamed-300x225.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 350px) 100vw, 350px" /></a><p id="caption-attachment-64380" class="wp-caption-text">Жак Канетти</p></div>
<p>XX век начался с американского джаза, продолжился англо-американским роком и закончился их же рэпом. Естественно, что и тексты у самых модных исполнителей были на английском. Желающие звучать на национальных языках могли претендовать только на локальное признание.</p>
<p>Хотя нет правил без исключений. Итальянский, уже давно стал языком мировой оперы. Поэтому случилась и, так называемая, «итальянская эстрада».</p>
<p>И французский. Джо Дассен, Эдит Пиаф, Шарль Азнавур, Ив Монтан, Лара Фабиан, Патрисия Каас, ZAZ – список можно длить долго. Они заставили планету слушать песни на французском.</p>
<p>За всеми ними, такими большими, яркими и знаменитыми как–то теряется из виду человек, который во многом и закрутил вокруг себя эту историю.</p>
<p><strong>Два Жака</strong></p>
<p>В ночь на 1 июня 1953 года в доме 24-летнего начинающего и практически никому не известного бельгийского автора-исполнителя песен по имени Жак раздался телефонный звонок. Некий музыкальный продюсер из Парижа приглашал его срочно прибыть к нему для переговоров о начале сотрудничества. Господина из Парижа тоже звали Жак.</p>
<p>По его словам, он только что услышал любительскую запись музыканта Жака, которую ему (без ведома автора) передал бельгийский журналист Анжело Гуллер. И понял, что перед ним потенциальная звезда эстрады. Музыкант Жак не очень в это поверил, но к тому моменту ситуация у него складывалась патовая. Сын богатых родителей, он, по настоянию отца, был вынужден работать на семейной картонной фабрике. И умирал там от скуки.</p>
<p>Его влекла артистическая карьера. Он сочинял пьесы и песни. Самостоятельно освоил игру на фортепиано и гитаре. Пытался выступать на вечеринках, пел в брюссельских кабаре, но успеха не снискал. И вдруг такой шанс…</p>
<p>Далее два Жака встречаются в Париже, и начинается долгая «раскрутка». Продюсер Жак постоянно организовывает концерты-солянки и в каждый из них, вставляет номер музыканта Жака. Увы, публика не может оценить странные песни этого внешне неловкого человека со слишком длинными руками и сильным провинциальным акцентом. Но продюсер Жак не сдаётся и упрямо продолжает отправлять своего протеже на конкурсы и гастроли по Франции и за границей.</p>
<p>Так продолжалось четыре года. И наконец – прорыв! До публики дошло, что перед ней нечто новое, свежее и очень талантливое.</p>
<p>Так началась звёздная карьера знаменитого франко-бельгийского шансонье Жака Бреля, автора мирового шлягера «Ne me quitte pas», который перепели чуть ли не все знаменитые эстрадные певцы на множестве разных языков.</p>
<p>А продюсером, первым почуявшим недюжинный талант молодого бельгийца, был Жак Канетти.</p>
<p><strong>Три осла, на которых стоит шансон</strong></p>
<p>К 1947 году Жак Канетти был уже известным французским радиожурналистом и организатором музыкальных событий. Ещё до войны он привозил во Францию Луи Армстронга, Кэба Каллоуэя и Дюка Эллингтона и основал первый во Франции оркестр черных джазовых музыкантов.</p>
<p>И всё это при наличии Hot Club de France<strong>, </strong>в рамках которого этой же деятельностью занимались <a href="https://creativpodiya.com/posts/64214" target="_blank" rel="noopener">Шарль Делоне</a> и  <a href="https://creativpodiya.com/posts/64252" target="_blank" rel="noopener">Хьюг Панасси</a>.</p>
<p>Жак Кенетти в свою очередь представлял престижную звукозаписывающую компанию Polydor, которая была частью немецкого музыкального холдинга Deutsche Grammophon.</p>
<p>В 1947 году Жак Канетти основал в Париже арт-локацию «Les Trois Baudets», что в переводе означает «Три осла». Вскоре это место становится эпицентром музыкальной жизни столицы Франции. Каждый день здесь устраиваются концерты, на которых зрителям представляют новых исполнителей. И не только представляют, но и настаивают на их одаренности, повторяя выступления, пока публика не начинает их слышать. А это очень часто случается не сразу, вспомним, как долго всходила звезда Жака Брелья.</p>
<p>У Жака Канетти было фантастическое чутьё на таланты. Его интуиция, художественный вкус и настойчивость помогли миру открыть для себя целую плеяду знаменитых франкоязычных шансонье. И принять французский как международный язык чувств и эмоций.</p>
<p>В 1962 году Жак Канетти, завершив проект «Les Trois Baudets», создал собственный лейбл «Productions Jacques Canetti». В 1997 году он оставил профессию. Но дело продолжили его дети: Коллет, Бернар и Франсуаза Канетти.</p>
<p>Всю свою жизнь до ухода в 1997 году Жак Канетти оставался важным человеком на поле французской культуры. Его коллега Чарли Маруани утверждает, что именно он спас французскую песню.</p>
<p>Казалось бы, на этом можно ставить точку. И всё же, чтобы биографическая картина была полной, а главное &#8212;  живой, стоит окинуть хотя бы мимолетным мысленным взором детство нашего героя, ведь мы все родом оттуда.</p>
<p><strong>Бэкграунд</strong></p>
<p>Ниссим Жак Канетти (Nissim Jacques Canetti) появился на свет в городе, который тогда назывался Рушук (ныне Русе), расположенном на южном берегу Дуная в Болгарии на границе с Румынией. Во времена турецкого владычества это был крупный порт на Дунае. В конце XV века город принял большую еврейскую общину, изгнанную из Испании.</p>
<div id="attachment_64381" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/матильда-17-год.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64381" class="wp-image-64381 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/матильда-17-год.jpg" alt="" width="590" height="310" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/матильда-17-год.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/матильда-17-год-300x158.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-64381" class="wp-caption-text">Матильда Канетти и её три сына: Жорж, Жак и Элиас</p></div>
<p>В одной из семей этой общины 30 мая 1909 года родился будущий музыкальный продюсер и первооткрыватель талантов Жак Кенетти. У него было два брата: старший Элиас Канетти – будущий лауреат Нобелевской премии по литературе 1981 года и младший Жорж, ставший впоследствии знаменитым профессором медицины в институте Пастера и одним из главных мировых авторитетов в области борьбы с туберкулёзом.</p>
<p>В доме у них говорили на ладино (иудео-испанский), болгарском, английском, французском и немецком.</p>
<p>Мать Жака Матильда происходила из семьи Ардитти, чьи предки в своё время были придворными лекарями испанских королей. Отец &#8212; Жак Элиас (Элиэзер) Канетти &#8212; выходец из купеческого сословия. Его семья не очень приветствовала родство с интеллигенцией. Дед нашего героя по линии отца мечтал видеть своего сына продолжателем его купеческого дела. Этот патриархальный уклад угнетал Жака Элиаса, который, как многие небедные молодые люди той эпохи, был утонченной натурой и занимался торговлей, только уступая требованиям главы семейства.</p>
<p>В 1911 году Жак Элиас получил предложение присоединиться к процветающему бизнесу, начатому двумя братьями его жены в Великобритании. Это был повод вырваться из-под опеки. Он тут же им воспользовался, за что был проклят своим отцом.</p>
<p>Семья переехала в Манчестер. Однако уже в 1912 году Жак Элиас Канетти внезапно скончался в возрасте всего 31 год. Произошло это утром, после того, как он прочитал в газете, что Черногория объявила войну Турции. Это означало войну на Балканах. То есть фактически в родном доме. И тут его чувствительное сердце не выдержало. Так сбылось проклятие деда.</p>
<p>После случившегося Матильда Канетти решает переехать с детьми в Вену. По пути они останавливаются на несколько месяцев в Лозанне.</p>
<p>Затем они ещё несколько раз переезжали из Австрии в Швейцарию. После чего на несколько лет обосновались во Франкфурте-на-Майне. А оттуда уже разъехались кто куда в 1926 году в связи с подъёмом нацизма. Так Жак Кенетти в 17 лет оказался во Франции. К тому времени он свободно общался на 4-х языках, играл на фортепиано и был пропитан европейской музыкальной культурой.</p>
<p>После смерти матери в 1937 году каждый из братьев пошёл своей дорогой. Но их общение не прекращалось. В 2009-м под эгидой института Пастера была издана книга «Lettres à Georges», содержащая 158 писем, которыми три брата обменивались между 1938 и 1952 годами. Сегодня книга уже переведена на 30 языков.</p>
<p><strong>Премия трёх братьев</strong></p>
<p>В 2006 году была учреждена Премия Жоржа, Жака и Элиаса Канетти. Премия финансируется семьей Канетти и их друзьями и присуждается за успешные исследования в области инфекционных заболеваний. Первоначально она был создана для поддержки усилий исследователей института Пастера в области туберкулеза, в частности, в честь профессора Жоржа Канетти,</p>
<blockquote><p><em>«туберкулез, от которого страдала его мать, пробудил его призвание как врача и исследователя».</em></p></blockquote>
<p>Вот так даже сегодня, уже покинув наш мир, всё равно помогают ему быть лучше три брата из этой уникальной трансъевропейской семьи Канетти.</p>
<p><strong>О пользе знания иностранных языков</strong></p>
<p>В доме Канетти с детьми в первые годы разговаривали на ладино, а когда родители хотели обсудить что-то по секрету от детей, они общались между собой на немецком. После смерти мужа Матильда приняла решение сделать немецкий главным языком для своих сыновей. Вероятно, она полагала, что именно немецкая культура будет  определять мировые тенденции. В первой половине прошлого века это казалось логичным.</p>
<div id="attachment_64382" style="width: 600px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/photo-freres-canetti.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-64382" class="wp-image-64382 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/photo-freres-canetti.jpg" alt="Канетти" width="590" height="247" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/photo-freres-canetti.jpg 590w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/02/photo-freres-canetti-300x126.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 590px) 100vw, 590px" /></a><p id="caption-attachment-64382" class="wp-caption-text">Жорж, Жак и Элиас Конетти</p></div>
<p>А сегодня за право называть своим старшего брата Элиаса спорят Болгария, где он родился, Турция, гражданином которой он был, Великобритания, где он жил, а также Австрия и Германия, ведь его нобелевский роман «Ослепление» написан на немецком языке.</p>
<p>Судьба двух остальных братьев однозначно связана с Францией. Профессор Жорж лечил тела сограждан, в то время как Жак Канетти – радовал души и открывал таланты.</p>
<p>А все началось с того, что однажды студент парижской школы менеджмента Жак Канетти в 1930 году увидел рекламное объявление звукозаписывающей компании Deutsche Grammophon, где говорилось: «Ищем молодого человека, который любит музыку и свободно говорит по-немецки».</p>
<p><strong>Наш партнёр: Студия гитарной аранжировки <a href="https://creativpodiya.com/posts/902">Guitarproduction Studio</a></strong></p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/64369/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>3</slash:comments>
		
		
			</item>
		<item>
		<title>Топ 5 выдающихся валлийцев, или Великаны из Уэльса</title>
		<link>https://creativpodiya.com/posts/65477</link>
					<comments>https://creativpodiya.com/posts/65477#comments</comments>
		
		<dc:creator><![CDATA[Игорь Касьяненко]]></dc:creator>
		<pubDate>Tue, 28 Oct 2025 12:22:12 +0000</pubDate>
				<category><![CDATA[Литература]]></category>
		<category><![CDATA[Музыка]]></category>
		<category><![CDATA[Общество]]></category>
		<category><![CDATA[ОК новости]]></category>
		<category><![CDATA[События]]></category>
		<category><![CDATA[Бертран Рассел]]></category>
		<category><![CDATA[культура Британских островов]]></category>
		<category><![CDATA[культура Уэльса]]></category>
		<category><![CDATA[Оуэн Тюдор]]></category>
		<category><![CDATA[развитие интеллекта]]></category>
		<category><![CDATA[Роджер Гловер]]></category>
		<category><![CDATA[Том Джонс]]></category>
		<category><![CDATA[Энтони Хопкинс]]></category>
		<guid isPermaLink="false">https://creativpodiya.com/?p=65477</guid>

					<description><![CDATA[Уэльс – одна из четырёх частей Соединенного Королевства Великобритании и Северной Ирландии. Население, согласно последней переписи, составляет чуть более 3 млн. человек. Мы расскажем только о нескольких валлийцах, заметных даже там, где мало что&#46;&#46;&#46;]]></description>
										<content:encoded><![CDATA[<h2>Уэльс – одна из четырёх частей Соединенного Королевства Великобритании и Северной Ирландии.</h2>
<p>Население, согласно последней переписи, составляет чуть более 3 млн. человек. Мы расскажем только о нескольких валлийцах, заметных даже там, где мало что знают об их родине. В этом смысле мы и называем их великанами.</p>
<p><strong>О тех больших, кому не хватило места в списке </strong></p>
<p>Самая национальная игра в Уэльсе – регби. Тут они в числе мировых лидеров. Но периодически здесь загораются и футбольные звёзды. Правда, по одной на поколение, чего недостаточно для чемпионских успехов <a href="https://creativpodiya.com/posts/8539" target="_blank" rel="noopener">в игре миллионов</a>. И всё же <strong>Гарет Бейл, Райан Гиггз и Йан Раш</strong> покорили сердца фанатов по всему миру и обеспечили своей сборной 19 место в рейтинге ФИФА. Для сравнения скажем, что, например, Украина, давшая миру трёх обладателей Золотого Мяча, занимает лишь 26 место.</p>
<div id="attachment_65481" style="width: 190px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/c95bae859a7038eb99c7e657394d5f35_180x0.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-65481" class="wp-image-65481 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/c95bae859a7038eb99c7e657394d5f35_180x0.jpg" alt="" width="180" height="268" /></a><p id="caption-attachment-65481" class="wp-caption-text">Сондерс Льюис</p></div>
<p>Продолжая разговор о спорте, из вежливости упомянем отставного майора Уолтера Клоптона Уингфилда, первым запатентовавшего лаун-тенис, то есть современный большой теннис, в который состязаются на открытых площадках. Однако вокруг его права на первенство сегодня существуют дискуссии, в частности, есть сведения, что некие господа-джентльмены Аугурио Перейра и майор Томас Генри Джем презентовали публике очень похожую игру на 15 лет раньше.</p>
<p>Также назовём имя поэта, драматурга и общественно-политического деятеля Сондерса Льюиса &#8212; автора знаменитой среди всех националистов мира лекции «Судьба языка», которую он прочёл на радио ВВС в 1962 году. Во многом благодаря его усилиям в Великобритании существует телеканал, вещающий на валлийском языке, все англоязычные надписи на территории Уэльса дублируются на валлийский, а с 1998 года работает Сенедд &#8212; законодательный орган Уэльса.</p>
<p>Вспомним ещё, что среди выходцев из Уэльса есть писатель и профессор философии Марк Роулендс, прославившийся своим международным бестселлером «Философ и волк», где он живописал десятилетие, которое провел, живя и путешествуя с волком.</p>
<p>В завершение нашего предрейтинга вспомним имя замечательного писателя Роальда Даля, автора (кроме всего прочего, естественно) очаровательной детской повести &#171;Чарли и шоколадная фабрика&#187;. Это такой британский Экзюпери. Даль тоже был лётчиком и даже попадал в аварию в Ливийской пустыне.</p>
<p>Родился в Уэльсе. Но родители были норвежцами. Он даже похоронен по обычаю викингов &#8212; с любимыми  вещами: бильярдными киями, карандашами, бутылкой бургундского и шоколадными конфетами. Мы его отметим не только за литературную деятельность, но и за основание &#171;Чудесного детского благотворительного фонда Даля&#187;. Фонд помогает детям с неврологическими и гематологическими заболеваниями. Десятая часть от всех гонораров за все книги Даля, что издавались, издаются и будут издаваться, идёт на пополнение фонда.</p>
<p>И теперь &#8212; к топ-великанам, которых подарила миру валлийская земля.</p>
<p><strong>Топ</strong><strong> первый</strong><strong>: Бертран</strong><strong> Рассел</strong><strong> (Bertrand Arthur William Russell)</strong></p>
<p>Человек–легенда. Безусловно возглавляет рейтинг великих валлийцев. Дед Бертрана &#8212; лорд Джон Рассел в середине XIX века дважды занимал пост премьер-министра правительства королевы Виктории. Аристократическое происхождение существенно сократило время продвижения молодого человека в элиту британского общества.</p>
<div id="attachment_65482" style="width: 318px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/bertran-rassell.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-65482" class="wp-image-65482 " src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/bertran-rassell.jpg" alt="" width="308" height="411" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/bertran-rassell.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/bertran-rassell-225x300.jpg 225w" sizes="auto, (max-width: 308px) 100vw, 308px" /></a><p id="caption-attachment-65482" class="wp-caption-text">Бертран Рассел</p></div>
<p>А дальше была огромная жизнь. В ходе её Рассел четырежды женился  – последний брак случился, когда жениху исполнилось 80 лет. Несколько раз оказывался под судом и сидел в тюрьме. Последний раз в возрасте 89 лет за участие в одной из антивоенных акций. Во время Второй Мировой Войны чуть не умер от голода, когда его в пуританских тогда США уволили с работы за «пропаганду свободной любви». Читал лекции в Китае, попал в авиакатастрофу, но выплыл к берегу в холодном Норвежском море, когда ему уже было за 70.</p>
<p>Кстати, во время того фатального полёта погибли все пассажиры, находившиеся в салоне для некурящих. А курящие выжили, потому, что их салон не затонул сразу. По словам самого Рассела, трубку он курил с юности постоянно, прерываясь только на еду и сон.</p>
<p>В 1920 году Бертран Рассел встречался в Москве с Лениным, после чего признал, что Ильич хорошо владеет английским, в целом человек великий, но нехороший и напоминает реинкарнацию Кромвеля – революционера, навсегда отбившего у британцев охоту к революциям. После этого визита Бертран Рассел стал убежденным противником большевизма и марксизма, хотя до конца своих дней считал себя коммунистом.</p>
<p>Его политические взгляды эволюционировали от пацифизма времён Первой Мировой Войны до…  Видимо, СССР ему так не понравился, что он даже выступал за использование американцами атомной бомбы в борьбе с «империей зла». Впрочем, как только в Стране Советов появилась своя атомная, а затем и водородная бомба, лорд Рассел поменял точку зрения и снова стал выступать за мир и неприменение ядерного оружия  &#8212; «Манифест Рассела — Эйнштейна». Справедливости ради скажем, что в 1963 году Рассел вместе Жаном Полем Сартром также протестовал против американской агрессии во Вьетнаме.</p>
<p>В паузах между вышеописанными и другими событиями Бертран Рассел внёс существенный вклад в развитие математической логики. Его даже считают в этой области вторым после Аристотеля. Обогатил меню интеллектуальных гурманов такими изысканными деликатесами как «парадокс Рассела» и «чайник Рассела». Стал автором множества книг, в том числе одного из лучших введений в философию «История западной философии» и лауреатом Нобелевской премии по литературе (1950 г.) за книгу «Брак и мораль» и публицистическую деятельность.</p>
<p>Был истинным философом, может быть последним истинным философом, из тех, которые ищут ответы, а не пытаются бесконечно уточнять вопросы. В глубину его мыслей, идей и самой жизни, которая продлилась 98 лет и завершилась в 1970 году там же где и началась – в Уэльсе, можно погружаться без опаски удариться о дно. Умер он, к слову, не от старости, а от…гриппа – да-да люди и тогда умирали от этой  опасной болезни.</p>
<p>В общем, Бертран Рассел &#8212; личность планетарного масштаба.</p>
<p><strong>Топ второй: Роберт Рекорд (Robert Recorde) </strong></p>
<p>Роберт Рекорд (1510 &#8212; 1558) был математиком и врачом. Хорошим врачом и даже личным доктором Эдуарда VI и Марии I. Также служил управляющим Королевского монетного двора Великобритании.</p>
<div id="attachment_65483" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Без-названия-1.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-65483" class="wp-image-65483 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Без-названия-1.jpg" alt="" width="300" height="375" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Без-названия-1.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Без-названия-1-240x300.jpg 240w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-65483" class="wp-caption-text">Роберт Рекорд</p></div>
<p>Докторов, чиновников и даже математиков было много, а Роберт Рекорд один. И знаменит он тем, что ввёл в математику и логику знак «равно». Тот самый, который неоднократно изображал вслед за Рекордом, наверное, каждый житель современной Земли. До этого просто писали: «2 добавить 2 равняется 4». Знак  «=» компактнее и выглядит весьма символично &#8212; две параллельные, расположенные друг над другом линии одинаковой длины – идеальное совпадение внешнего вида символа и его смысла.</p>
<p>Увы, блестящая карьера Рекорда завершилась в тюрьме, куда он попал за долги и умер в год коронации самой знаменитой королевы Великобритании &#8212; Елизаветы I.</p>
<p><strong>Топ третий: Оуэн Тюдор (Owen Tudor)</strong></p>
<p>Елизавета І &#8212; та королева, при которой Великая Британия стала действительно великой и превратилась в одну из самых могущественных держав в мире. Кроме всего прочего, Елизавета была последней  коронованной представительницей династии Тюдоров, начавшейся с Генриха XII.</p>
<p><strong>Кстати, именно она завела традицию <a href="https://creativpodiya.com/posts/32255" target="_blank" rel="noopener">готовить к праздникам гуся.   </a></strong></p>
<p>А дедушкой Генриха был валлиец Оуэн Тюдор. Оуэн и сам происходил из древнего рода, но считается основателем династии потому, что первым стал писать свою фамилию на английский манер, переделав имя  деда Тидира ап Горонви.</p>
<div id="attachment_65484" style="width: 310px" class="wp-caption alignleft"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Catherine-of-Valois_-300x400.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-65484" class="wp-image-65484 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Catherine-of-Valois_-300x400.jpg" alt="" width="300" height="400" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Catherine-of-Valois_-300x400.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/Catherine-of-Valois_-300x400-225x300.jpg 225w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-65484" class="wp-caption-text">Екатерина Валуа</p></div>
<p>Оуэн Тюдор жил бурно и плодотворно. Воевал, был любовником и возможно даже тайным мужем вдовствующей королевы Екатерины Валуа, родил с ней троих детей, один из которых Эдмунд и стал отцом Генриха XII. Согласно легенде, Оуэн вначале устроился к ней на должность севера (sewer) или сервира – того, кто сервирует стол и пробует еду до вкушения её королевой. А попал он туда, говорят, красиво проплыв перед  будущей любимой. По другой версии, он умудрился упасть к ней на колени во время танца. В общем, очаровал.</p>
<p>После смерти Екатерины Оуэн сначала посидел в тюрьме (похоже, это у валлийцев чуть ли не обязательный факт биографии), потом получил от короля очень даже приличную пенсию, но не унялся и ввязался в войну Алой и Белой Розы (это такие межклановые разборки между домами Ланкастеров и Йорков), оказался среди проигравших, опять попал в тюрьму и был казнён.</p>
<p>Биография Оуэна Тюдора красноречиво свидетельствует в пользу того, что Уэльс, хотя и был издавна частью Великобритании, но очень активной и влиятельной его частью.</p>
<p><strong>Топы четвёртые: Том Джонс</strong><strong> (Tom Jones)</strong><strong> и Роджер Гловер</strong> (<strong>Roger</strong><strong> Glover)</strong></p>
<div id="attachment_65485" style="width: 310px" class="wp-caption alignright"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/ixAAAgJg6eA-960.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-65485" class="wp-image-65485 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/ixAAAgJg6eA-960.jpg" alt="" width="300" height="304" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/ixAAAgJg6eA-960.jpg 300w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/ixAAAgJg6eA-960-296x300.jpg 296w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/ixAAAgJg6eA-960-60x60.jpg 60w" sizes="auto, (max-width: 300px) 100vw, 300px" /></a><p id="caption-attachment-65485" class="wp-caption-text">Роджер Гловер</p></div>
<p>Роджер Гловер &#8212; бас-гитарист, участник классического состава легендарной группы Deep Purple. В наш рейтинг попал, потому что Deep Purple вместе, а точнее, параллельно с Led Zeppelin придумали принципиально новую музыку, которая в итоге стала популярна и обрела индивидуальное лицо в большинстве мировых музыкальных традиций. Возможно, Гловер не был столь ярок как его коллеги из звёздного состава, но все композиции, ставшие мировыми хитам Deep Purple, были придуманы и записаны с его участием. А без него, даже у Ричи Блэкмора не пошло дело…</p>
<p>Хотя именно Ричи во время идейного кризиса в Deep Purple настоял на уходе Гловера из группы. После чего команда таки распалась и все занялись сольными проектами. Блэкмор создал Rainbow, поиграл-поиграл, коммерческого успеха не снискал и тогда пригласил в группу спасать ситуацию… Гловера.</p>
<p>С 1984 года Роджер Гловер снова в Deep Purple и время от времени занимается сольными проектами. 19 мая 2011 года его девушка Мириам родила 66-летнему Роджеру дочь, которой дали символичное имя Мелоди.</p>
<div id="attachment_65487" style="width: 460px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1_d_850.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-65487" class="wp-image-65487 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1_d_850.jpg" alt="" width="450" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1_d_850.jpg 450w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1_d_850-300x200.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 450px) 100vw, 450px" /></a><p id="caption-attachment-65487" class="wp-caption-text">Том Джонс</p></div>
<p><strong>Сэр Томас Джон Вудворд, он же Том Джонс на 5 лет старше Гловера</strong>. Кавалер Ордена Британской империи. Продал более сотни миллионов пластинок.</p>
<p>В возрасте 16 лет женился на своей ровеснице Линде Тренчард, когда она забеременела. Чтобы прокормить молодую семью, Джонс устроился работать на перчаточную фабрику, а потом на стройку. И одновременно выступал в клубах. В 2005 году по информации BBC стал самым богатым артистом Уэльса с капиталом в 175 000 000 фунтов стерлингов. Его брак с Линдой длился до дня её смерти 10 апреля 2016 года.</p>
<p>Обладатель фирменного тембра. Имеет множество подражателей в смысле манеры пения. В наших  краях вокальную фишку Тома Джонса удачно снял и продал на радость своим многочисленным поклонницам певец Александр Серов.</p>
<p>Ещё о талантливых британцах читайте в эссе: <a href="https://creativpodiya.com/posts/65393"><strong>Топ 5 выдающихся шотландских литераторов, Или как попасть в балладу</strong></a></p>
<p><strong>Топ пятый: Энтони Хопкинс (Anthony Hopkins)</strong></p>
<p>Сэр Филип Энтони Хопкинс прославился жутко талантливым исполнением роли маньяка-убийцы Ганнибала Лектера. В 1992 году получил за неё «Оскар». А через 29 лет в возрасте 83 года вновь был удостоен этой же награды за главную роль в фильме «Отец».</p>
<div id="attachment_65488" style="width: 583px" class="wp-caption aligncenter"><a href="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1400x0.jpg"><img loading="lazy" decoding="async" aria-describedby="caption-attachment-65488" class="wp-image-65488 size-full" src="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1400x0.jpg" alt="" width="573" height="300" srcset="https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1400x0.jpg 573w, https://creativpodiya.com/wp-content/uploads/2021/11/1400x0-300x157.jpg 300w" sizes="auto, (max-width: 573px) 100vw, 573px" /></a><p id="caption-attachment-65488" class="wp-caption-text">Энтони Хопкинс</p></div>
<p>В детстве страдал дислексией, то есть имел проблемы с письменной речью. В зрелые годы крепко выпивал, но сумел справиться с пагубным пристрастием и уже несколько десятков лет вообще не употребляет алкоголь.</p>
<p>Энтони &#8212; талантливый композитор. Самым знаменитым его музыкальным произведением является пьеса «And The Waltz Goes On».</p>
<p>Трижды женат. Последний (по времени) раз женился в 67 лет на уроженке Колумбии Стелле Аррояве. Жена младше его на 19 лет.</p>
<p>Кроме двух «Оскаров» награждён специальной премией «Золотой глобус» за вклад в кинематограф и главной американской телевизионной премией «Эмми». Пятиразовый лауреат британской премии BAFTA. В 1972 году получил эту награду за роль Пьера Безухова в английской телеверсии «Войны и мира».</p>
<p>Такие они, валлийцы – энергичные, неугомонные, талантливые и любвеобильные потомки древних кельтов.</p>
<p>А завершает наш рассказ поэт Дилан Томас. Он не попала в список  великанов, только потому что он вообще не вписывается ни в какие списки. Поэтому мы посвятили ему отдельную публикацию  <a href="https://creativpodiya.com/posts/69967" target="_blank" rel="noopener"><strong>Дилан Томас. Молния на фоне звёздного неба. </strong></a></p>
<p>&nbsp;</p>
<p>&nbsp;</p>
]]></content:encoded>
					
					<wfw:commentRss>https://creativpodiya.com/posts/65477/feed</wfw:commentRss>
			<slash:comments>1</slash:comments>
		
		
			</item>
	</channel>
</rss>
