Мы живём в такое время, когда обёртка часто ценится выше, чем сам продукт. Точнее сказать, обёртка является его неотъемлемой частью. Особенно, если этот продукт творческий. Поэтому, сегодня сочинителю песни мало просто спеть её под гитару на камеру, а затем выложить видео в соц. сеть или разместить на YouTube. Нужно ещё сделать её аранжировку.

И тут есть два пути. Первый – полная оркестровка, включающая в себя звучание целого ряда инструментов — в «живом» или электронном (то есть взятом с музыкального синтезатора) виде. Если такую оркестровку вам делает  профессиональный музыкант, то это всё, как правило, весьма презентабельно звучит, но при этом требует ещё и профессионального вокала.

Вы профессиональный певец? Тогда вопросов нет. А вот в случае, когда вы больше поёте душой, стоит попробовать сделать только гитарную обработку своей песни. При этом сохранится естественность и проникновенность звучания и в то же время появятся объём и изысканность, которые превратят вашу песню в произведение искусства.

Если вы решили пойти по второму пути, то стоит ещё сказать, что гитарная аранжировка песни — особое ремесло. Тут мало быть просто виртуозным гитаристом, который наиграет вам тысячу нот и сто переходных аккордов и не оставит места для звучания вашего вокала. Такие случаи встречаются нередко. Известен даже анекдот-быль о том, как на одном из концертов известного барда ОМ, выступавшего в сопровождении гитариста КТ объявили так: «Выступает гитарист КТ. Аккомпанирует голосом ОМ».

В общем, в случае музыки нужно работать не просто с профессионалом, а со специалистом, который профессионально решает именно ваши задачи и делает всё, для того, чтобы представить в самом выгодном свете не себя, а вас.

Поэтому алгоритм действий прост. Если вы остановились на том, что вам нужна именно гитарная аранжировка вашей песни – обращайтесь, например, сюда, на Guitarproduction Studio.

По вашему желанию на Guitarproduction Studio вам представят образцы работ именно в вашем жанре. То есть вы, прежде чем сделать заказ, сможете оценить качество и музыкальный вкус Ваших партнёров.

Удачного вам творческого сотрудничества!

Музыкант играл на скрипке — я в глаза ему глядел.
Я не то чтоб любопытствовал — я по небу летел.
Я не то чтобы от скуки — я надеялся понять,
как умеют эти руки эти звуки извлекать
из какой-то деревяшки, из каких-то грубых жил,
из какой-то там фантазии, которой он служил?
Да еще ведь надо пальцы знать, к чему прижать когда,
чтоб во тьме не затерялась гордых звуков череда.
Да еще ведь надо в душу к нам проникнуть и зажечь…
А чего с ней церемониться? Чего ее беречь?
Счастлив дом, где звуки скрипки наставляют нас на путь
и вселяют в нас надежды… Остальное как-нибудь.
Счастлив инструмент, прижатый к угловатому плечу,
по чьему благословенью я по небу лечу.
Счастлив он, чей путь недолог, пальцы злы, смычок остер,
музыкант, соорудивший из души моей костер.
А душа, уж это точно, ежели обожжена,
справедливей, милосерднее и праведней она.
Ці рядки Булат Окуджава у 1983 році присвятив композитору Ісааку Шварцу, але якщо спостерігати за грою мукачівського скрипаля-віртоза Сергія Добоша, то саме цей вірш приходить на думку… Майстерна натхненна гра, щире відкрите обличчя, якась містична аура навколо нього навіть коли перестає грати… Не потрібно бути великим психологом, щоб побачити, що цей музикант не просто грає – він живе музикою! І абсолютно все, що вмію робити я і всі мої знайомі разом взяті, здається дрібницею поруч із тим, що вміє робити він.

Скільки хвилин, годин, років монотонної кропіткої праці покладено заради ось цього нашого миттєвого задоволення від концерту?! Публіка поаплодує і розійдеться, залишаючи його наодинці з роздумами і все тією ж нескінченною працею. І так щодня. А йому не набридає! Інакше б давно покинув цю клопітку справу… А коли людині настільки цікаво займатись своєю справою, то це не може не зацікавити інших…

Ми вирішили розібратись: а чи у звичайному житті пан Сергій такий саме відкритий, щирий, усміхнений, як і на сцені перед публікою, чи це в нього лише сценічний образ?

Дивно, але зблизька він дійсно виявився схожим на Аль Пачіно, але той би , напевно, на інтерв’ю не погодився…

— Сергій, Ви – віртуозний скрипаль, викладач Мукачівського державного університету, керуєте „trio Dо.М.А.”, струнним квартетом, постійно виступаєте з концертами в Чинадієвському замку „Сент-Міклош” та берете участь у різноманітних проектах та культурних заходах… Як ви все встигаєте?

— Та ось, вже дещо і не встигаю… Це й зрозуміло, я закрутив забагато дзиг, і тепер бачу, що потрібно грамотно розставити пріоритети і вибрати, яку з цих дзиг я мушу і надалі розкручувати сам, щоб вона не впала, а яку вже можна доручити комусь іншому, хто зможе її підтримувати. І такі люди є.

— Колись один з перших вчителів всесвітньо відомого альтиста Юрія Башмета сказав, що йому не потрібні талановиті діти – йому потрібні талановиті мами і бабусі. І у Ю.Башмета мама була саме такою, оскільки погодилася на його умову: продовжувати займатися скрипкою лише якщо йому куплять гітару… А як у Вас все склалося? Чи була у Вашому житті така важлива людина? Вчитель?

— Так. Мені поталанило з вчителем. Це Фаркаш Олександр Карлович. Саме йому я завдячую тому, що все склалося саме так, як склалося. Я навчався у нього лише перші шість років. Це він порекомендував мені у 7-му класі поїхати до Львова та вступити до спеціальної музичної школи для обдарованих дітей імені Соломії Крушельницької.

— Але, це ж ще зовсім рано – 14 років! Як це пережила Ваша родина?

— Так, для родини це був шок. Мама плакала рік. Але, якщо б цього не зробив у сьомому класі, то у восьмому мені б все одно прийшлося залишити дім і їхати до Ужгорода. Та мені пояснили, що Львівська школа імені Соломії Крушельницької – це вже квиток у велике мистецтво, тому що саме там отримуєш належну підготовку до консерваторії. І добре, що так склалося… У мене ж був величезний спектр здібностей. Я вчився на «відмінно» з усіх предметів, міг стати ким завгодно! Батько хотів, щоб я став математиком… А музика – це така сфера діяльності, яка потребує постійної уваги! Якщо тиждень-два не займатися математикою, то можна все вивчити потім і нічого не станеться. А попробуй тиждень не займатися скрипкою… Все! За один вечір це не надолужиш… Потрібен час.
А взагалі, якою б не була талановитою дитина, одного викладача для її становлення замало. Їй обов’язково ще потрібна підтримка батьків. Мені і з цим поталанило! Без батьків, нічого б не склалося. Батьки впливають на формування психологічної мотивації, витривалості, самодисципліни. Дитина повинна вміти себе організувати, вчасно лягати спати, вчасно прокидатися, прибирати за собою. Це все дають батьки.

— Прибирати за собою? Донька однієї моєї знайомої на мамине прохання витерти стіл каже: «Мамо, який стіл? Я – в образі! Якби Пушкін витирав столи чи мив посуд, він не написав би жодного вірша!»

— Так, те, що вона в образі – це дуже добре, але прибирати за собою все одно треба, бо це дитину привчає до дисципліни. Скільки талантів загинуло через невміння себе організувати, через лінощі! Бо то є велика праця – сісти і заставити себе написати твір від початку і до кінця! Модест Мусоргський, наприклад, багато творів так і не зміг закінчити. О.Римський-Корсаков за нього все дописував. А скільки задумів так і не реалізувалися саме через це!
Батьки також підтримують дитину емоційно: разом з дитиною радіють її успіхам, переживають за невдачі, тоді дитина відчуває, як це все важливо – те, чим вона займається, їй хочеться йти цим шляхом далі. Тобто, якщо мама й тато не приділяють увагу розвиткові дитини, якщо для них це неважливо, то й для самої дитини це також буде неважливо.
Вчитель мотивує до професійного росту, він розробляє для неї індивідуальний план розвитку. А це вже не можуть дати батьки, це може зробити лише вчитель. Так само, як тренер розробляє тренування для спортсмена на чотири роки вперед, готуючи з нього олімпійського чемпіона.
Тому для того, щоб дитина могла реалізуватись в мистецтві, обов’язково потрібно три складові: талант у дитини, батьки, які готові займатися її розвитком, і небайдужий вчитель.

— А бажання дитини не потрібно для її становлення? Мені здається, що все повинно починатись з бажання…

— Бажання виникає також від викладача. Пізніше. Дитина займається, у неї починає щось виходити, її хвалять, вона радіє і з’являється бажання це продовжувати. Успіх – це свято. А яка дитина не хоче свята? Головне – три складові! Якщо будуть правильні батьки і вчитель, то навіть і не дуже талановита дитина досягне більших успіхів, ніж дуже талановита, але у якої, наприклад, немає батька. Я це спостерігаю по своїм учням. Коли дитина виховується в повній сім’ї, вона більш гармонійна і досягає більшого, іноді навіть маючи невеликі здібності на початку. Буває дуже жаль, коли справді талановита дівчинка або хлопчик з часом втрачають інтерес до музики і перестають займатися… Бо вдома не мають стимулу, ніхто не підтримує. Найчастіше це спостерігається, коли дитина зростає без батька. А якийсь «середнячок», якого емоційно підтримують вдома обоє з батьків, відчуває свою значущість і потихеньку-потихеньку розвивається, йде далі і досягає неабияких успіхів.
Однієї маминої любові недостатньо! Обов’язково потрібен батько. Саме батько дає почуття значущості, що ти чогось вартий! Мама – це ніжність, радість, любов, свято!

— А батькову любов потрібно заслужити?

— Ні, не любов! Любов безумовна! Вона є з самого початку і не зважає ні на що. Просто є. Потрібна не лише любов. Це щось інше, як би Вам пояснити… Ось, наприклад, коли дитина впала, розбила коліно, їй боляче, вона біжить до мами. Це зрозуміло. А коли у неї якісь успіхи – вона йде до батька, тому що саме батько дає їй це відчуття значущості. Якщо, прикладаючи зусилля, маючи похвалу від учителя, дитина емоційно відчує ще й батькове задоволення, то вона буде прагнути досягати більшого. Найголовніше – підтримувати в дитині це бажання продовжувати. А що може підтримати бажання? Радість, задоволення від успіху. Це дає цей важливий поштовх для розвитку і становлення в професії, без якого важко чогось досягти.

 — Мені, наприклад, свого часу не поталанило саме з вчителем. Здібностей особливих теж не було, але ж можна було розвивати ті, що є. В результаті нічого, окрім жаху від дитячої музичної школи, не пам’ятаю. Тепер, слухаючи класичну музику, не розумію, як в дитинстві вона змогла пройти повз мене?

— Так, той, хто в дитинстві чогось не отримав, повною мірою може все надолужити в дорослому віці. Треба читати, розвиватися, і все складеться! Тут уже не можна нікого звинувачувати, окрім самого себе. Я багато корисного для себе знайшов в книжках Джона Максвелла. Наприклад, що мотивація все не замінить, потрібна компетентність. Як перетворити невдачі в сходи до успіху?  Для цього головне – з’ясувати для себе, що таке УСПІХ.

Максвелл* розповідає, як на початку ХХ-го століття зібралися разом вісім найбагатших фабрикантів, які тримали в своїх руках майже половину всієї американської економіки. І лише один (!) із цих восьми не втратив своїх статків та дожив до старості. Один! Решта всі втратили своє  багатство і повмирали хто як… Про що це говорить? Що саме по собі багатство – це ще не успіх. Успіх має інші складові, і це аж ніяк не гроші! І це важливо зрозуміти особливо тепер, в наш час, коли для більшості людей мірилом успіху є саме товщина гаманця. А це все зовнішнє, хитке! Якщо ти не вмієш володіти собою, не став кращою людиною, не розвиваєшся, успішним таке життя не назвеш, та й ніякі гроші в таких руках довго не протримаються…
Щастя – поняття евфемерне, воно всередині нас. Максвелл виводить формулу: успіх вже є тепер! Ось ти йдеш до мети, значить, ти вже успішний! Це процес, рух, шлях!
Загалом для себе я з’ясував три складові успіху:
1) Знайти своє призначення;
2) Максимально розвивати свій потенціал;
3) Допомагати іншим людям.
Якщо дотримуватись всіх цих принципів, то все складеться.

— Коли жінці потрібно приготуватися до чогось важливого в її житті, то, перш за все, вона повинна вирішити, що надягнути. А як Ви готуєтеся до своїх виступів? Що для Вас є важливим?

— Для мене важливо з’ясувати концептуально, що це має бути. Одна ідея, фраза, назва… Ось, наприклад: «100 хвилин за межами часу» — це не просто концерт, це музична подорож! Коли немає ідеї – тяжко!

— Є така думка серед артистів, що вони по-справжньому навчаються лише в дитинстві, а все що потім – то лише репетиції. Це насправді так?

— Це сказав Ойстарх, а вони тоді навчалися не так, як ми… А з чотирьох років по вісім годин на день. Дитина спати лягала не з лялькою, а із скрипочкою. Про себе я таке сказати не можу, тому я продовжую навчатися дотепер.

— Ваші концерти завжди проходять на найвищому професійному рівні. Всі – геніальні, ви справді – віртуоз. Але іноді бувають якісь особливі, пов’язані з якимось особливим емоційними піднесенням, чи з чимось іншим – я не знаю. Можливо, ви перед цим якось краще відпочили…

— Чи навпаки – мене замучили (сміється) …

— Так, невідомо звідки витікає магія особливого концерту… Але чи можете ви пригадати якісь особливо вдалі концерти або, навпаки, з Вашої точки зору невдалі…

— Вдалі концерти – це коли концепція і мої переконання співпадають, коли я можу відкритися потоку духовності, коли вдається влитися в цей головний потік, який задає геніальна музика, виконавець і в залі сидить відкрита для сприйняття публіка. Від публіки дуже багато залежить! Вона буває різною, переляканою, не відкритою… Тому я психологічно налаштовуюся на концерт молитвою, перший відкриваю людям своє серце, виходжу до них з любов’ю, якими б вони не були… Ми не маємо права нікого засуджувати! Люди ні в чому не винні! А іноді бувають винні мої колеги-артисти, які цих людей в чомусь десь розчарували… І люди приходять до мене, пам’ятаючи про цей досвід. Як діти приходять до школи кожен зі своїми проблемами. В нашому серці повинна бути нічим незаслужена любов до людей! Шукайте в серці, а інше додасться… Хоча, іноді такі приходять…

— Так, це найважче… Легко не вбити, не вкрасти, а спробуй не судити… Не судити – це ціла філософія.

— Тому, я обов’язково молюся, наповнююся любов’ю. І тому не боюся імпровізувати. Але треба знати матеріал, щоб мати куди розвиватися. Деколи відчуваю, що люди хочуть. Іноді вистачає сміливості піти поза програмою…

— Ви жорсткий керівник?

— Ну, я з цим борюся (сміється)…Людей треба любити. І розуміти, що хтось вище голови не скочить. Головне, щоб хотіли допомагати іншим. Хочу, щоб несли любов, щоб працювали не за гроші.

— Чи здійснилися якісь Ваші дитячі мрії? Про що мрієте тепер?

— Пам’ятаю, в дитинстві побачив музикування камерного оркестру і мені дуже сподобалось. Я навіть татові розповів, як би я хотів, щоб у нас в Мукачеві був камерний оркестр. І ось він у нас є! Вже є 12 осіб! А це три квартети! І він буде рости. Так що цю мрію вже можна вважати здійсненою. Тепер мрію про симфонічний оркестр в Мукачеві. І вірю, що якимось чином це теж колись здійсниться.. Якщо ми віримо, ми рухаємося в своєму покликанні.

— Моя улюблена співачка, яка свого часу закінчила музичну школу по класу скрипки і, на мій дилетантський погляд, бездоганно виконує «Шторм» А.Вівальді, Світлана Сурганова якось в інтерв’ю сказала, що так і не змогла повною мірою оволодіти скрипкою. А Ви, як вважаєте? Ви можете впевнено сказати про себе, що вмієте грати на скрипці?

— Ні. Я не оволодів скрипкою. Сократ сказав: «Я знаю, що я нічого не знаю». І я розумію, чому… Скрипка – це Всесвіт! Їй більше трьохсот років, і весь цей час її вдосконалювали! З нею не може зрівнятися жоден інструмент! У інших є тембральна обмеженість. А скрипка – безмежна!

— Як Ви вважаєте, культура повинна формувати чи обслуговувати?

— Висока культура виховує, навіть обслуговуючи. Коли нас обслуговує культурний офіціант, то він нас і виховує. І культура готова це робити! А якщо не готова, то тоді вона ще не піднялася до рівня внутрішньої культури, а знаходиться на зовнішньому, показовому рівні! Коли я граю для будь-кого, я не принижую ні себе, ні того, для кого я граю. Культура нас обох підносить у свій особливий енергетичний потік.
Я хочу, щоб культура розвивалась, щоб люди звикли, що жодне весілля, жодна важлива подія неможлива без вишуканого звучання справжньої живої якісної музики!

— Люди люблять повторювати, що талановита людина талановита у всьому… Але зазвичай це не зовсім так… Тому що рідко який художник може вдало продати свої роботи. Їх продає торговець, який вміє продавати… Але Ви якимось містичним чином поєднуєте в собі стільки надзвичайних здібностей, що це просто неймовірно! Як?

— Намагаюся розвивати лідерські якості, хочу допомагати людям. Дуже сподіваюсь на молодь. Багато чого хочу встигнути, тому повинна бути жорска дисципліна, розпорядок дня… І дуже важко втримати цей баланс між порядком і творчістю! Цей парадокс обов’язково повинен бути: запланована спонтанність. Якщо цього не буде, то повсякденність з’їсть. Треба правильно ставити пріоритети: яку із розкручених дзиг слід підтримати негайно, а яку вже можна відпустити…

— Як Ви відновлюєте сили? Що для Вас є відпочинком?

— Відпочиваю в тому просторі і часі, де можу бути на самоті. Відключитись, почитати Біблію, побути наодинці з Богом. А взагалі, останнім часом, я вчуся не напружуватись. Ось насправді змучуюсь від не своєї роботи! Коли потрібно робити щось, на мій погляд, абсолютно безглузде! Тоді намагаюся плавно вийти з цього процесу, хоча це й іноді може принести певні протиріччя, може вилитися в догану, наприклад. Але догани бояться ті, у кого успіх прив’язаний до роботи. А мені нема чого боятися. Успіх всередині мене! Я дуже тяжко до цього йшов, але прийшов!

З ним можна говорити про все, але найбільше вражає те, що він абсолютно не розділяє себе від своєї творчості. Я нічого не питала про його творчі плани, мене цікавили його дитячі мрії… А він ще в дитинстві мріяв про камерний оркестр у Мукачеві! Ну що тут скажеш?

Євгеній Мусієць – баянист з „trio Dо.М.А.”- люб’язно погодився відповісти на наші запитання про Сергія Добоша.
— Євгеній, чи вважаєте Ви Сергія Юлійовича жорстким керівником?

— Так, буває. Коли людина не розуміє після десятого пояснення, то Сергій Юлійович може бути запальним. Але це заради справи. Загалом, я вважаю, якби він не займався як мінімум шістьма проектами одночасно, а залишив хоча б три, то він із своєю працелюбністю та цілеспрямованістю вийшов би на міжнародний рівень. Але він не покине жоден з напрямків, оскільки вони всі для нього є цінними. Наприклад, оркестр – це його давнішня мрія, яку він буде й надалі продовжувати реалізовувати.
„trio Dо.М.А.”- це скрипка (Сергій Добош), баян (Євгеній Мусієць) і фортепіано (Вікторія Алмаші). Цей напрямок – тріо – доволі кропітка праця, оскільки ми постійно маємо приділяти достатньо часу для якісного репертуару. Наприклад, займаємось оранжуванням – використовуємо сучасний мелодії у класичній палітрі. А це не день-два… Це потребує певних зусиль і часу.

— У своєму інтерв’ю Сергій Юлійович нас здивував: виявляється, на цого думку, він не вміє грати на скрипці…

— Може, він і не вміє, але на Закарпатті я не знаю нікого, хто грає граще. А ще він дуже освічена людина, багато читає і використовує цю мудрість.

— Знаєте, складається враження, що Сергій Добош – абсолютно ідеальна людина. Невже він не має жодної негативної риси?

— Так, має. Він постійно запізнюється. Але одного разу декілька років тому ми вистували в літньому дитячому таборі. Після концерту всі діти вишикувалися в чергу за автографами. Я не напружувався на цю тему, швиденько попідписував будь-як і пішов обідати, а Сергій Юлійович в кожної дитини питав, як її звати і для кожної окремо підписував якісь особливі побажання. Всім різні! І це мене вражає дотепер! Наскільки він є небайдужий до людей: йому все одно, чи це – дитина, чи – безхатько, він ставиться до всіх з однаковою любов’ю. І це в нього йде від щирого серця і він ніколи цим не хвалиться. Звичайно, що він запізнюється, бо він хоче дуже багато встигнути. Ми тоді в дитячому таборі вже і пообідали, і погуляли, а він все продовжував писати більше години… Якщо Сергій Юлійович береться за якусь справу, то він викладається на всі 100 %, що б він не робив.

Вікторія Алмаші – піаністка з „trio Dо.М.А.”- теж не відмовила нам у спілкуванні. Ось, що вона розповіла:
— Як керівник, Сергій Добош є дуже професійний. Буває жорсткий, буває навіть дуже жорсткий, але порозумітися з ним можна. Таких моментів, щоб через це розвалювався якийсь проект, не буває. І загалом це не так сильно впливає на стосунки, бо все-таки він — дуже позитивна людина! Працює більше за нас всіх! Я з ним співпрацюю з 2002 року, я – найдавніший його парстнер. У нас спочатку був дует, потім стало тріо. Спочатку було дуже складно, але якщо люди разом йдуть до однієї мети, вони завжди знайдуть спільну мову. А негативного нічого про Сергія я пригадати не можу… Хоча… Є одна риса! Він завжди запізнюється.

Артист, музикант, керівник, викладач, організатор, проповідує любов, яку несе в своєму серці… Сергій Добош виявився набагато глибшим, хоча, здавалося, що це неможливо, і при цьому абсолютно відкритим і доступним у спілкуванні. Справді, чим більш плодоносніше дерево, тим нижче воно вклоняється до землі…

Живучи у світі новітніх технологій, айпадів, айфонів, інтернету, можливо, нам вдасться залишити нашим нащадкам інформацію про те, якими були ми. Але ми нічого не знаємо про людей, які жили 200, 300, 1000 років тому. Коли не було ні фотографій, ні звукозаписуючих приладів. Залишилися якісь речі, будівлі, писемні твори. А які у тих людей були голоси, рухи, вимова, інтонація – все залишилось там, у віках… І лише музика звучить справжнім живим голосом з далекого минулого. Ми чуємо її автентичний голос, її інтонацію, вимову, навіть рухи музикантів співпадають.
Насправді, це велике диво, яке в повсякденному житті ми звикли сприймати, як належне…

• Джон Максвелл (John C. Maxwell), ведучий експерт з питань лідерства, відомий не лише в Америці, але й в інших країнах,є засновником групи IN JOY — організації, яка допомагає максимізувати особистісний та лідерський потенціал. Кожен рік Максвелл виступає перед 250 тисячами слухачів і більше, ніж один мільйон осіб є його читачами, а також учасниками семінарів, аудіо- і відео конкурсів. Він — автор 24 книг.

На фестиваль она поедет с песней «In the Name of Love».

Моника Кушинская начинала музыкальную карьеру в группе Fahrenheit. Там ее заметил Роберт Янсон из Varius Manx, который предложил Кушинской место в своей группе.

В 2006 году Моника Кушинская вместе с другими музыкантами из Varius Manx попала в автомобильную аварию. С этого момента певица парализована и передвигается на инвалидной коляске.

После объявления того, что именно она поедет на Евровидение певица не могла сдержать эмоций.

«Я была в шоке — сама бы я не могла такой выбор себе представить. Вначале я начала размышлять, точно ли это для меня, точно ли я настолько хороша, чтобы представлять Польшу. В первые минуты мне хотелось сбежать», — сказала Кушинская.

Девизом Евровидения-2015 является фраза «Строительство мостов».

«Ты уже построила этот мост, между эстрадой, на которой ты выступала, и между передвижением на инвалидной коляске», — подчеркнула Агата Млынарская, объявляющая итоги выбора кандидата от Польши.

Ране мы писали: «В Сумах прошла совместная акция художников из Киева и Сум«

«Лишь эта ситуация, произошедшая в моей жизни, показала мне, что нет границы между этими двумя мирами. Я думаю, что я сама являюсь таким мостом, соединяющим два мира. Я мечтаю об отсутствии искусственных разделений. И с этим призывом я поеду на Евровиденье», — сказала Моника Кушинская.

Источник: radiopolsha.pl

Бардівський рух у Сумах має потужне представництво на всі смаки і уподобання і це давно не новина.

Можливо, саме тому багато хто, побачивши в інтернет-просторі анонс виступу Олексія Бика 23 листопада в Галереї 21, автоматично натиснув «піду» або «можливо піду», проте в реалі прийти полінувався, аргументуючи це для себе чимось на кшталт «що нового скаже мені черговий виконавець віршів під гітару, тим більше — незнайомий?» А от і помилились. Бо ті, хто прочитав кілька Олексієвих віршів чи пройшов за посиланням на його пісні на Ютьюбі – однозначно захотіли почути їх живе виконання і познайомитися з автором ближче.

Чесно кажучи, виступ Олексія був повним розривом місцевого шаблону. Почнемо з того, що в таких периферійних містах (хоч і з претензією на наявність культури) існують певні стереотипи щодо «своїх» талантів, яких треба любити з патріотизму, але тяжке слово «треба» тягне за собою позаочний скепсис і як наслідок – дулю в кишені і кухонні обговорення досить отруйного штибу. Наступний стереотип стосується талантів «понаєхавших» з провінції – такими теж прийнято захоплюватися згідно з правилами бонтону, і це захоплення висловлювати двозначним «ну треба ж, пробився, от молодець». (Дуля в кишені – опціонально). Особлива каста талантів – це «столичні». Такі сприймаються на рівні офіційному виключно з «благоговійним трепетом», як апріорно геніальні, яку б ахінею часом не городили, а на рівні тусовочному – спочатку з пересторогою – а чи не сноб, раз зі столиці? Якщо сноб – то й розмови не вийде. А коли виявляється, що нормальний чувак — то бажанням затусити разом.

Олексій виявився поєднанням зірковості всіх рівнів – судіть самі – родом він з Кролевеччини, тобто ж ніби й свій, але давно живе і працює в столиці – тобто апріорно зірка. Але ж як так, коли свій? Навіть ті глядачі, яким не відомі біо-географічні подробиці Олексієвого життя і творчості після концерту підходили до нього і як один запрошували на бардівський фестиваль «Булат», намагалися відшукати спільних знайомих бардів, питали, де б диск із піснями роздобути… Себто – публіка прийняла його одностайно за свого в найкращому розумінні. Десь на підсвідомому рівні просто спрацьовувала фірмова енергетика Олексія Бика – вірші досить складні, філософічні, інтелектуальні – але межа між образом поета високих почуттів і своїм хлопцем у його творчості витримана ідеально.

Прямо по ходу виступу поету задавали питання, просили прокоментувати певний рядок у вірші, замовили пісню на біс. Пісню про відкритий люк, з яким слід бути обережним і дивитися під ноги. Ясна річ, що всі присутні після цього концерту стануть значно обережніші, адже до Олексієвих слів реально хочеться дослухатися, відчувається впевненість, що цей чоловік дурного не порадить.

Ще одна пісенька – про чорного котика, як виявилось, уже прийшла до сумської публіки попереду автора, бо вже після її оголошення зал оживився і почав підспівувати і пританцьовувати. І вже точно – забобонів у Сумах значно поменшає, тут і до бабці не ходи, як же не полюбити чорного котика – шалапута, ловеласа, і в той же час – філософа і поета? Отож.

Олексієві вірші – окрема тема. Вони сповнені загостреної любові, легкої іронії і мудрості. Автор записує їх із якихось власних міркувань виключно цільним текстом, можливо – для економії паперу, а може і просто заради дивацтва, та яка, в решті, різниця, як виглядає текст, який дістає тебе саме там, де треба. Добудовує власні асоціації і в цілому може бути охарактеризований як «все, що ви хотіли знати, але не знали де шукати»))

Наприкінці зустрічі Олексій подарував публіці бонус-трек — пісню, яку він анонсував як українську народну і яка виявилася вільним перекладом загальновідомого блатного шедевру «Мурка», автором якого виявився ще один шедевральний поет Роман Скиба, про якого ми сподіватимемось теж колись поговорити в контексті гостин на Сумщині.

А наразі гості Галереї 21 відчувають приємний післясмак Олексиних віршів та пісень і чарівну харизму автора. А коли пристрасті трохи вщухнуть – Суми знову запросять його до своїх гостинних пенат, адже самого Бика тут уже чули, а от разом з групою… Але це вже буде наступна історія.

 Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com