Ты – женщина, ты – музыка, — родня огню и шторму,
стихия, заключенная в изысканную форму.
В тебе грехопадение и взлёт от ада к раю.
Ты – женщина, ты – музыка, а я тебя играю.
(Игорь Касьяненко)

Фізика любить точність і мова чисел всім зрозуміла. Тут говорять закони, які стверджують і наголошують. Немає ніяких сумнівів у очевидному і науково доведеному. Набагато складніша життєва наука, вона мінлива, прекрасна своєю миттю і невловима майбутнім.

Тут формулу щастя, написану двома, потрібно весь час доводити і працювати над її ідеальністю. Хоча, ідеального нема навіть у глибинах всесвіту. А саме там знаходяться два величезні, зовсім різні світи: чоловічий і жіночий.

Абсолютно протилежні і, лишень, іноді зрозумілі один одному. Ніхто не знає, що буде в кінцевому результаті: солодка пристрасть, чи гірке непорозуміння, все те невідоме, можливо саме тим і чарівне.

Взяти участь у виведенні нової формули щастя нам запропонував театр-студія «Місто С…» у виставі «Істория пристрасті».

Зануритися до яскравого світу людських почуттів, слідкувати, як перед твоїми очима розгортається захопливе і пристрасне дійство, то було справді чарівно. Режисер-постановник Наталія Черкасенко, вийшовши за рамки звичайних театралізованих поетичних читань, представила до уваги глядачів три складові однієї душі, в якій поєдналася пристрасть, ніжність і недовіра водночас.

Саме таку складну природу таїть у собі жіноча душа. Саме її у своїх віршах осягав поет Ігор Касьяненко. Вірші лунали під звуки музики і перепліталися з прекрасною грою актрис театра-студії «Місто С…»: Агнією Хомутенко, Аліною Никитенко, Валерією Дмитрієвою та Аліною Корнієнко.

Чи можна вловити невидимий дощ? Складно? А ви заплющіть очі і прислухайтеся. «Завтра я стану той, которой ты рисовал. Но тогда не жалей ни о чём», – чується зі сцени. Ви відкриваєте очі і повністю поринаєте у дійство. Воно захоплює, дихає пристрастю і наповнює надією.

«Погаси свечу. Оставь огарок в дар надежде», – помічає ліричний герой. І ти розумієш, співчуваєш і прохаєш разом з ним.

«У фантазий твоих золотые глаза, – говорить пристрасть, і додає, звертаючись до ліричного героя – Нарисуй мне любовь!». І луною у задзеркаллі відгукується недовіра: «Улыбнусь я, и пламя прикрою рукой… ты уже далеко…».

А хто сказав, що любов завжди горить пристрасним полум’ям? Можливо, хіба що, якийсь час. А втомившись, потому, залишає на згадку опік: «Человек спешит с букетом утешений из «поэзии» грядущих отношений».

Я була в глядацькому залі і водночас на сцені. Вистава пройшла на одному подиху – яскраво, емоційно і пристрасно. Побутує думка, що фізики полюбляють сухість точних наук. Не вірте тому. Сьогодні один дипломований фізик-математик ламав всі стереотипи, і доводив протилежне своїми віршами в яких, сплелися чуттєвість, іронія і пристрасне кохання.

Источник: медиа портал АТС creativpodiya.com