Сергей Коровенко (М.Коцюбинский) То що воно буде?

КонюхМандруючи  стежками  людського  життя,  споглядаючи  запропонованi  ним  незбагненнi  по  своїй  драматичностi  прояви,  благоговiйно  нiяковiєш  перед  величчю  людского духу,  його  здатнiстю  за  будь  —  яких  обставин  творити  слова  любовi  та  втiхи.

На  Хитрому  хуторi,  життя  на якому  ще  жеврiє  i  до  цього  часу  бiля  моїх  рiдних  Низiв,  за  переказами  старожилiв,  завжди  жили  люди  мудрi  та  неабиякої  наснаги  до  виживання.

Своїм  прихованим  від  iнших  людей  розумiнням  сутi  Божого  промислу  вони  викликали  у  них  неабиякi  заздрощi,  якi,  як  ми всi  з  вами  добре  пам’ятаємо,  зазвичай  призводять  або  до  вигнання  до  країни  дурнiв,  або  ж  до  побиття  словами.  Та,  мабуть,  розчулившись  лагiднiстю  хуторян,  мої  земляки  в  свiй  час  нагородили  їх  бiльш  менш  пристойним   призвiськом  «Хитрi», а  їх  хутiр  вiдповiдно  Хитрим.

Але, i серед  цiєї  кагорти  дивакiв  особливою  постаттю  вирiзнявся  місцевий  конюх  дехто  Хведiр  Сахвонович  —  старий,  сором’язливий   чоловяга,  щирiсть  i  вiдвертiсть  якого  була  непiдкупною  i  досягла  стану   такої  дитячої  простоти,  що  вже  не  викликала  нiяких  сумнiвiв  щодо  його  порядностi.

За  часiв  кожної  влади,  яку  лагідний  та суровий   наш  Господь   покладав  на шиї  моїх  земляків,  вiн  доглядав  бiля  коней.  Спочатку  бiля  панських,  потiм  голови  колгоспу, а  коли  прийшли  чужi  то  й  сiльського  старости.

В  цi  нескiнченнi  часи  лихолiття,  як  i  личить  сiльському  пророку,  вiн  нерiдко  пiдтримував  своїх  односiльчан  словами  втiхи,  дивуючи  їх  незвично  глибоким  тулмаченням  абетки  життя.

«Доля,- це багато  палочок   зi  стрєлочками»,-  казав  конюх,  про  примхливiсть  часу.  «Ви,  як  хотiтє, а  я,  як  Вiн  хоче!», — застерігав  вiн  непокірних,  вказуючи  пальцем  догори.

Коли  вичещенi  та  нагодованi  Хведiром  Сахвоновичем  конi  стрiмко  понесли  на  Захiд  колишнiх,  вiн  вже  на  другий  день  осiдлав  нових  коней, якi  на  скрипучому  тарантасi  долi  тягли  по  розбитим  шляхам  життя  голову  сiльради  до  свiтлого  майбутнього.

Iнколи,  та жменька  людей  жіночої  статі,  одягненних  в  латанi  платтячка,  що  залишилися  в  селi  пiсля  нiщивної  вiйни,  одурманена  вiд  страху,  самотностi  та  цiлковитої  нетями,  що  ж  воно  вiдбувається  у  свiтi,  оточувала  конюха, звертаючись  до  нього  лише  з одним  питанням: «Хведiр  Сахвоновичу,  то  що  ж  воно буде?».

Крехтячи  вiн  повiльно  сiдав  на  колоду,  запалював  цигарку,  та  натягнувши  шапку  на  очi,  яку  нiколи  не  знiмав  аж  до  середини  літа,  через  невеличку  щілинку  мiж  жовтими  прокуреними  бровами,  у  клубах  їдкого,  сивого  диму  спостерiгав  довкіль.

I  раптово  застигав,  вдивляючись  своїми  лагiдними  очима  в  далечiнь.

Жінки  теж затихали,  присідаючи  від нетерпіння,  щоб  почути  довгоочікуване  слово єдиної  на  все  село  мудрої  людини.

Зненацька,  вiн  підіймався,  хрипло  промовляючи  до  всіх  лише  одну  фразу,  вiд  якої  деякі  з  них  присiдали  ще  нижче,  а  iншi  з  широко  розплющеними  очима,  так  i нiчого  і  не збагнувши,  повiльно  повертались  до  дому,  збентежено  повторючи  про  себе,  як  молитву  тільки — но  почуте: «Тьоплоє  теченiє  Гольфстрiм  підішло  до  берегів  Європи.  Треба  ждать  пєрємєн».

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (оценок ещё нет)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Не найдено похожих записей...


комментария 4

  1. Игорь Касьяненко:

    Ой, как здорово…

  2. Ирина Проценко:

    …Очень знакомый язык…Боюсь ошибиться, но это же……. :-x
    …ну, как же тут смолчишь, если так нравится

  3. Наталья:

    Светлая, добрая и печальная ностальгия…

  4. Надія Юрченко:

    Очень хорошо! И на душе — светлее. *ROSE*

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


8 + 9 =