Валентина Сень(Валінда). Друге пришестя

бабушка с коровой— Які новини, бабо Лідо? А чи скоро друге Пришестя?!- почула старенька кепкування сусіда, щойно вийшовши з двору, вслід за звичним: « Добридень!»

Знічено усміхнувшись у відповідь, відмахнулась рукою, та й повернула назад, до подвір’я. Вже зо два тижні вислуховує вона від сусідів та домашніх такі жартування, уже й звикла, та все ніяк не може зрозуміти і як то могло з нею таке статись…

Не зважаючи на поважний вік, баба Ліда, у всьому намагалась допомагати невістці, яка, дякувати Богу, була і доброю, і ввічливою, і турботливою господинею. Втішалась бабуся у двох, майже дорослих, онучках, раділа відносинам між дітьми і свято вірила у Бога, і сина Його Ісуса Христа.

Тож з молитвою у вустах, баба Ліда подоїла корівку, хоч невістка й говорила, що сама впорається, ось тільки вечерю доготує. Та старенькій хотілось бути у пригоді, хоч і сили вже не ті, а все ж поміч. Доцідивши духмяне молоко, з порожньою дійницею в руках, задивилась бабуся у залите місячним сяйвом небо.

— Як же гарно,- промовила сама до себе, вдихаючи ще тепле повітря осіннього вечора, насичене щедрими пахощами плодів і перевівши погляд на сусідську садибу, в ту ж мить змінилась у лиці і випустила відро.

Почувши шум, із кухні визирнула гарна молодиця.

— Що там сталося, мамо?! – гукнула вона до закляклої зі схрещеними на грудях руками свекрухи.

Але та навіть не поворухнулась.

— Ой лишенько, мабуть серце вхопило! Я ж Вам говорила…- заклопоталась невістка, підбігаючи і обережно обіймаючи стареньку за плечі, а вона щось не зрозуміло шепотіла, вдивляючись кудись дивним поглядом.

— Не розумію, що Ви говорите?! І що Ви там побачили?! – схвильовано продовжувала жінка, прислухаючись і прослідковуючи за поглядом баби Ліди.

— Бо-о-ог! – почувся у відповідь протяжний, схвильований шепіт, — Бог з небес спускається! Свят, свят, свят… Он поглянь! – продовжувала бабуся, перехрестившись і вказавши рукою на хату сусідів, — Та чого ж Ти Боже не до нас ідеш, а до них? Вони ж лише нероби та п’яниці… – ніяковіла старенька.

Глянула невістка і дійсно – в ореолі місячного сяйва, на даху сусідського будинку — постать у білому, ніби з хрестом у руках…

— Ой, мамо, ну й обмарило ж Вас! – мовила вона, прискаючи зі сміху тасплескуючи в долоні, -Ось добре придивіться, тож сусідський син Василь, телеантену налаштовує!.. Та й винесла ж його на дах, лиха година о такій порі!А Вам що, друге Пришестя привиділось?!

С тих пір раз у раз і підсміюється над бабою Лідою кожен, кому не лінь, та запитує про друге Пришестя.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2014

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (4 голос, оценка: 4,75 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


1 + 2 =