Допитливий Сергійко

 

doc55145569_257834567Радість у бабусі Каті та дідуся Саші. До них у гості приїхав  онук Сергійко. Обнімають вони онука, голублять його. А Сергійко, жвавенький хлопчина, задоволено посміхається, усім цікавиться.

Пішли в обідню пору дідусь Саша та Сергійко трави для корови накосити, яка от-от прийде з пастівня. Бігає хлопчина лугом, метеликів  ловить та ніяк не може спіймати.

Швидкі вони якісь, мов  літаки в небі. Летить, здається, на тебе, аж несподівано — шух і вбік. Раптом чує:

— Цвінь-цвінь-цвірь!..

Зупинився. Прислухався — та довкола нікого й нічого не видно. Прибігає до дідуся, запитує:

— Дідуню, а хто то так  «цвінь-цвінь-цвірь»?

Прислухається той, потім  відповідає:

— То коник луговий  співає.

Зводить хлопчина здивовано  бровенята:

— А хіба коник співає? Чому ж я його не бачу?

— Він невеличкий, — пояснює  дідусь, — на стебельце травинки  схожий.

Якусь мить подумав над  цими словами Сергійко, тоді й каже:

— Я в цирку великих коней бачив. От — та — ке — н — н — их! — підняв руку вгору. — А ви мене на коні покатаєте?

— Обов’язково покатаю.

Усім цікавиться хлопчина, бо ж в селі все таке незвичне.

Іде бабуся Катя на город  і він за нею дріботить.

— Ой, які тут здоровенні  кавуни! Я таких ще не їв, — Сергійко намагається, якщо й не підняти, то хоча б зрушити з місця чималенького …гарбуза.

— То, онучку, не кавун, а гарбуз, всередині в нього  — насіння.  Я його тобі підсмажу восени, смачненьким поласуєш…- пояснює  бабуся і гладить онука по білявій голівці. — Гарбузи здоровенними виростають, без візочка до двору не доставити їх…

Сергійко вже не силується зрушити  плід, а щось обмірковує, потім каже:

— Чому ж тоді в казці: гарбуз  ходить по городу і питається  свого роду, чи живі вони й здорові? Я думав, що гарбузи на ніжках ходять…

Сміється бабуся  від таких слів: отаке вткнув!

— То ж казка, в ній все  може бути…

Та не дослуховує онук, помітив капусту на грядці й мерщій туди. Гукає до старенької:

— А цим м’ячиком можна в  футбол грати? О, та в нього й ніжка є! Ой, як цікаво!..

…Приїхали за синочком тато та мама, щоб забрати до міста — до першого класу він піде, заздалегідь потрібно приготуватися.

Дідусь змайстрував для  Сергійка сопілку.

— Гратимеш на ній і  нас з бабусею будеш згадувати…

Щойно посідали до легковика, як раптом пішов дрібненький теплий дощ. Сергійко висуває голівку у вікно й запитує:

— А де дощик гуляє,  коли сонечко сяє?..

Що йому відповіли дідусь Саша та бабуся Катя онук не почув, бо автомобіль відразу ж набрав швидкість…

Я ФОТО САЙТ СУМСЬКА РАДА фото

 

Автор:

Іван Житник.

м.Буринь.

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (оценок ещё нет)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


комментария 4

  1. Наталья Говорухина:

    Чудово, тепло написано! Природа, спілкування з тваринами саме те, чого дітям так не вистачає.. smile

  2. Евгений Фулеров:

    Я думаю, для детей это совершенно неинтересный рассказ. Полная ерунда — ни сокровищ, ни Бабы-Яги, ни чудес, ни приключений. А вот я, как взрослый, получил от этого рассказа громадное удовольствие.
    Иван, ваша проза, как стихи читается — легко, гладко, интересно. Нет пустых проходных слов, все на своем месте. Как по мне, то отлично.

    Я тоже хочу поучаствовать в Колибри для детей, но оказался совершенно беспомощным. Ничего не могу для детей захватывающего сочинить. Казалось бы, кому, как не мне сочинить — я весь обвешан детьми и внуками, но не помогает. Оказалось, для детей писать в сто раз труднее.

    • Евгений Фулеров:

      Хотя, чего я за всех детей расписываюсь?
      Это у моих детей без наличия зла, Бабы-Яги, чудовищ нет интереса к рассказу.
      Другие дети могут быть изначально более одухотворенными.

  3. ІВАН ЖИТНИК:

    Дякую за коментарі. До речі, я сюжети брав із дитинства своїх синів, навіть не змінюючи імена їх й імена їх бабусі та дідуся. Діти виросли, є вже в мене й онук. Життя змінилося, на зміну росяним ранкам, коли можна пробігтися лугом, збиваючи росу, дітвора зранку сідає за комп’ютери, де може дивитися різні казки, в тому числі й не зовсім дитячі…Все в цьому світі змінюється… Та я надіюся, що в мене вистачить часу, щоб написати хоча б невеличкі оповіді з дитинства своїх онучат…Адже нинішні діти — це вже не ті діти, які виростали майже тридцять років тому… Ще раз від душі й серця дякую за коментарі. Я згоден — писати для дітей, до слова, як і про дітей — дуже складно й нелегко… Із СТАРИМ НОВИМ РОКОМ! Всього найкращого..

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


9 + 3 =